Не покаране у 2004 році зло розквітло і тепер через нього російські упирі вбивають тисячі українців

1.00

Нет

Чому ніхто не поніс покаранняа деякі й досі при владі і до чого призвела безкарність? Репетиція вторгнення. Як Путін готував ґрунт для захоплення України ще у 2004 році

2004 рік, вибори президента України, голова ЦВК Сергій Ківалов оголошує Віктора Януковича «переможцем» . На тлі повідомлень про масові фальсифікацій в країні починається Помаранчева революція – на підтримку іншого кандидата, Віктора Ющенка. В цей же період, на противагу, на сході України прихильники Януковича збираються на з’їзд у Сіверськодонецьку, який згодом назвуть «сепаратистським». Оскільки саме там в 2004-му році пролунали заклики про створення так званої «Південно-східної української автономної республіки». Крім того, в ті ж дні депутати обласних рад у Харкові та Луганську голосують на надзвичайних сесіях за виконавчі комітети, які мають перебрати на місцях владу від Києва. А Донецька облрада взагалі ухвалює окреме рішення про проведення референдуму щодо надання області «статусу республіки в складі федерації». І навіть затверджує примірник бюлетеня. Всі ці заходи підтримує російська влада і активно, і однобоко висвітлює російська преса. Говорять про «розкол», «республіки» та «помаранчеву чуму».

Ці події згодом назвуть «репетицією» перед проявом агресії Росії 2014 року, з окупацією Донбасу та анексією Криму, і що, зрештою, у 2022-му переросло у повномасштабне російське вторгнення.

Журналісти виданні Радіо Свобода [2] з проєкту «Схеми» розшукали унікальні архівні документи того часу. Це – закрита кримінальна справа щодо з’їзду в Сіверськодонецьку та сепаратистських рішень облрад на сході. Документи проливають світло на те, якою у цьому була роль Москви, проросійської Адміністрації президента Кучми, яку тоді очолював Віктор Медведчук, хто був учасником та організатором тих подій – деякі з них чинні посадовці у державних органах.

Чому ніхто не поніс покарання і до чого призвела безкарність?

Сепаратистський з'їзд – від кого лунали заклики?

28 листопада 2004 року. Прихильники кандидата в президенти України – на той момент прем’єр-міністра Віктора Януковича – збираються на Луганщині, у Сіверськодонецьку, де лунають заклики створити так звану «Південно-східну українську автономію».

«Східні та південні території обговорюватимуть питання про створення нового державного об'єднання з центром у Харкові – це утворення, ймовірно, може називатись «Українська південно-східна республіка», – розповідав тоді російський журналіст в ефірі «НТВ».

З'їзд активно і однобоко висвітлюють російські ЗМІ, ось декілька цитат:

«Прагнення опозиції прийти до влади викликало сили, які здатні докорінно змінити карту Європи»;
«Період напіврозпаду – жага влади ставить Україну на грані розколу»;
«Малороси» повинні отримати по повній – отримати розкол на захід і схід. Розкол, про ймовірність якого наше телебачення заговорило ще до того, як про нього встигли задуматись самі українці».

«Частина еліти зі східної України, в першу чергу, з Донбасу і з Харківської області, скликала з'їзд, де намагалась проголосити окрему республіку. Ця республіка називалася «Південно-східна українська автономна республіка». Скорочено, вони не дбали про назви, українці почали називати «ПіСУАР», за першими літерами, що одразу показує ставлення більшості українців до цього творення.

Це була спроба цієї еліти якось знайти свій простір, своє місце, в цьому просторі пригрозити, що, мовляв, якщо ви не підете з нами з якимось таким наміром – союзом, «договорняками» – ми від вас від’єднаємося. Наскільки це було їхнє власне рішення, а наскільки це були маніпуляції Москви – це окреме питання», – каже історик та професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.

Виступав на цьому з'їзді Олександр Попов [3], у той час мер Комсомольська на Полтавщині (нині це Горішні Плавні – ред.), а тепер – депутат Київради.

Олександр Попов

Під час з’їзду він від імені містян привітав Януковича з перемогою і пообіцяв підтримку.

«Я точно можу сказати, що ніякого антидержавного підходу чи якогось бачення проти України не було. Навпаки. За розвиток України», – сказав Попов у коментарі «Схемам».

На думку доктора юридичних наук Миколи Хавронюка, цей з’їзд був «антагонізмом патріотичності».

«Коли ви підриваєте державу, то ви, власне, дієте проти своєї країни», – прокоментував Хавронюк.

Доктор юридичних наук Микола Хавронюк

Вже на наступний день після проведення цього з’їзду СБУ відкрила кримінальну справу за фактами «посягання на територіальну цілісність і недоторканність України».

А ще через майже 20 років «Схеми» розшукають її в архіві. Ці документи проливають світло на обставини подій того часу і розкривають раніше невідомі подробиці.

В них окремі фрази деяких промовців цього з'їзду були підкреслені олівцем.

Серед них – виступ Бориса Колеснікова, тодішнього голови Донецької облради.

Борис Колесніков

«Це створення нової «Української південно-східної держави» в формі федеративної республіки», – заявляв тоді Колесніков.

Читайте також: Анатолій Гриценко: «Помаранчева революція не була провалом» [4]

Через шість років після цього виступу Колесніков стане віцепрем'єром України.

Олівцем обведений виступ Віктора Тихонова, очільника Луганської облради, зокрема, про те, що Росія допомагає з трансляцією з’їзду і поширенням його тез.

Віктор Тихонов

«У випадку подальшого розвитку держперевороту і приходу до влади нелегітимного президента, ми, учасники з'їзду, залишаємо за собою право на адекватні дії з самозахисту інтересів громадян наших регіонів і всієї України», – казав Тихонов у 2004 році.

Та після Революції гідності він виїде до Росії і перебуватиме там до своєї смерті.

Підкреслений у справі й текст виступу Євгена Кушнарьова, тодішнього очільника Харківської облдержадміністрації.

Євген Кушнарьов

«Не треба випробовувати наше терпіння. На будь-який випад – у нас є гідна відповідь аж до найбільш крайніх заходів. І я хочу нагадати запальним головам під помаранчевими прапорами: від Харкова до Києва – 480 км, а до кордону з Росією – 40 км. (Далі – мовою оригіналу – ред.) «Вставай, страна огромная, вставай на смертный бой, с нашистской силой темною, с оранжевой чумой», – такі заклики лунали від Кушнарьова у 2004 році.

За два дні до Сіверськодонецького з'їзду Кушнарьов очолить так званий виконавчий комітет Харківщини, що перебрав усю владу в області від Києва.

Читайте також: Очень поучительная смерть. Убийству Евгения Кушнарева – 5 лет [5]

Депутати Харківщини на чолі з Кушнарьовим перепідпорядкували міліцію в області та на залізниці, а також телебачення, зупинили перерахування коштів до держбюджету.

«Це – узурпація влади. Такого не може бути, тому що Україна є і завжди була унітарною державою з єдиним центром. І держава вирішує, як розпоряджатися державними коштами, – відповів доктор юридичних наук Микола Хавронюк.

У 2004 році міліцією на харківській Південній залізниці керував Владислав Єгупенко. І коли депутати Харківщини перепідпорядкували міліцію – його прізвище з'явилося у складі виконавчого комітету, який мав перебрати усю повноту влади від Києва.

Нині він – суддя окружного адмінсуду Харкова.

Владислав Єгупенко

– Ви брали участь у надзвичайній сесії, коли перепідпорядковували міліцію? – запитав в Єгупенка журналіст «Схем».

– Я не пам’ятаю, я цього не пам'ятаю, зовсім нічого не пам’ятаю, чесно кажучи, перепрошую.

– Ви були «за» чи «проти» тих рішень?

– Звичайно, «проти».

На з’їзді у Сіверськодонецьку була російська делегація. Зокрема, радник-посланець з посольства Росії Анатолій Корсун. Був на з'їзді і мер Москви Юрій Лужков.

На фото – поруч із Лужковим «регіонал» Олександр Єфремов. Після повномасштабного вторгнення 2022 року він втече до Москви, його звинуватять у держзраді, але не за події 2004-го, а вже 2014-го – а саме за сприяння захопленню адмінбудівель Луганську.

Єфремов (ліворуч) та Лужков (у центрі)

А за два дні до Сіверськодонецька – Єфремов став керівником так званого виконавчого комітету, так само, як і Кушнарьов на Харківщині. Цей комітет мав перебрати всю владу від Луганської облдержадміністрації. Це сталося на надзвичайній сесії Луганської облради.

Тоді у ЗМІ писали: луганські депутати звернулися до Путіна за підтримкою щодо утворення «Південно-східної республіки» і чекали на приїзд мера Москви Лужкова.

Виявлені «Схемами» документи свідчать: за рік до цього Єфремов просив президента Леоніда Кучму дати Лужкову високу державну нагороду – орден князя Ярослава Мудрого – зокрема, «за культурний внесок у розвиток регіону».

Таке нагородження намагався зупинити один із посадовців на Банковій.

Він писав Медведчуку – керівнику Адміністрації президента – про недоцільність нагородження через «відверто антиукраїнський характер позиції Лужкова, зокрема, щодо статусу Севастополя – його приналежності до Росії».

Читайте також: Влада фактично організувала втечу Олександра Єфремова [6]

Але Лужкова все одно нагородили.

Через кілька років після Сіверськодонецького з'їзду Лужкову заборонять в'їзд до України через фразу: «Будемо домагатися повернення Севастополя і Криму».

Хто підтримував від’єднання Донеччини?

28 листопада 2004 року був не лише Сіверськодонецький з'їзд. Окремо у Донецьку зібралися депутати обласної ради на чолі із Борисом Колесніковим.

«Термінове засідання облради тільки-но завершилось – і багато в чому його рішення є сенсаційним. По-перше, депутати швидко, як могли, ухвалили рішення про проведення обласного референдуму, що звучить так: «Перетворення України в федерацію з самостійним статусом Донецької області», – так описував ті події в ефірі російський «НТВ».

«Це абсолютно неконституційно і незаконно, оскільки в Конституції ні тоді, ні зараз не було закону про місцевий референдум, тому він не міг бути проведений. Знову ж, питання територіального устрою України має вирішуватися народом України, а не окремими районами», – вважає Микола Хавронюк.

Читайте також: Суд звільнив засновника «ЛНР» Єфремова з-під варти [7]

Серед архівних документів «Схеми» розшукали список з прізвищами депутатів Донецької облради, які ініціювали розгляд питання про референдум. Пізніше – невідомо, коли саме – у документі закреслили слово «республіка» і замінили на «суб’єкт».

Список з прізвищами депутатів Донецької облради, які ініціювали розгляд питання про референдум

Серед підписників – Євгеній Геллєр – майбутній народний депутат від «Партії регіонів» і голова бюджетного парламентського комітету.

Отримати його коментар з цього приводу журналістам поки не вдалось.

Є у кримінальній справі і ухвалений донецькими депутатами примірник бюлетеня для референдуму.

А ще – призначений склад комісії з проведення цього референдуму. До нього, серед інших, увійшов викладач Донецького технічного університету Володимир Алтухов. Він і досі викладач цього вишу.

Володимир Алтухов

– Як ви потрапили в цей список? – запитав журналіст «Схем» в члена комісії з проведення референдуму у Донецькій області Володимира Алтухова.

– Це я, мабуть, буквально, потрапив отак от механічно, тому що я про це і не чув і згодом, тому що, мабуть, я був у списках спостерігачів від Януковича.

Один із тих, хто просував ідею проведення референдуму про створення Донецької республіки – Віктор Бесчастний.

Віктор Бесчастний

Ось його підпис під листом, в якому він просить тодішнього голову Донецької облради Бориса Колеснікова розглянути питання про референдум. На той час Бесчастний – депутат і голова комісії з питань депутатської діяльності, етики, правової політики, законності та правопорядку Донецької облради.

А це – він же, майже 20 років по тому – підносить мантію судді Конституційного суду. Нині він – голова секретаріату цього суду.

Секретаріат, який очолює Бесчастний, у Конституційному суді перевіряє усі звернення до суду і вирішує, виносити їх на розгляд чи ні.

Саме Бесчастний у 2004-му і обґрунтував для депутатів необхідність проведення так званого «референдуму».

Про це свідчить пояснювальна записка, в якій він писав, що це питання виноситься на обласну сесію «з урахуванням політичної ситуації, яка загрожує громадській безпеці, конституційному ладу, життю і здоров’ю громадян, враховуючи зібрання територіальних громад та звернення депутатів Донецької облради». Бесчастний також погодив проєкт рішення про проведення референдуму.

Зараз він все заперечує.

– Якою була ваша роль щодо сепаратистського референдуму 2004 року в Донецьку? – запитав журналіст «Схем» Сергій Андрушко в Бесчастного.

– Ніякої (ролі – ред.).

– Ви тоді були депутатом Донецької обласної ради…

– Я не брав ніякої участі (у цьому – ред.).

– Але ж ви готували документи щодо підготовки до референдуму?

– Ні.

– Ви були головою комісії з питань законності та правопорядку...

– Я від цих питань відмовився.

– Тобто, ви взагалі нічого не підписували?

– Нічого не підписував.

Заперечив свою причетність керівник секретаріату Конституційного суду і під час другої спроби з ним зв’язатись телефоном.

Попри це, його підпис під документами 2004 року та тепер, вже у статусі керівника секретаріату Конституційного суду, збігаються.

Разом із Бесчастним проєкт рішення про референдум погодив, зокрема, Олександр Зац. На той час він був заступником голови Донецької обласної ради. Сьогодні Зац – член Національного олімпійського комітету України.

Олександр Зац

Видання NGL.media повідомлял [8]о, що у 2022 році, вже під час повномасштабного вторгнення, Зац виїхав як волонтер за кордон і не повернувся.

Читайте також: Троє ексдепутатів втекли з України під виглядом волонтерів [9]

Є і список запрошених на засідання облради у день голосування за референдум. Серед них – Віктор Татьков, на той момент голова Донецького апеляційного госпсуду. Він – нині у розшуку.

Генпрокуратура підозрює його у втручанні в авторозподіл судових справ, це коли він за президента Януковича очолював Вищий господарський суд.

Журналісти звернулися до адвоката Татькова з проханням про коментар. Він надіслав таке повідомлення від колишнього судді: «Участі у цьому або будь-яких інших голосуваннях чи зібраннях, тим більше тих, які б стосувалися зміни статусу Донецької області, ніколи не брав. Виходив з принципу територіальної цілісності України, а також відокремленості судової гілки влади від будь-якої політичної діяльності».

Серед запрошених у день голосування за референдум також значиться прізвище Руслана Черкаського, на той момент – очільника Донбаської регіональної митниці. У 2023 році його звільнили з посади заступника голови Державної митної служби.

Зв’язатись із ним журналістам поки не вдалось.

Відсутність покарання і наслідки

У наступні дні після з'їзду в Сіверськодонецьку та голосування за референдум у Донецьку преса вийшла із гучними заголовками.

Слідчі ці статті згодом долучать до кримінальної справи.

«Донецька область стає республікою? Не виключений вихід зі складу України» – писала російська газета «Комсомольська правда в Україні»
«На сході закликали створити нову державу» – газета «Сегодня».
«Сіверськодонецьк планували в Росії»? – видання «Україна молода».

З’їзд викликав несхвалення у суспільстві. Громадяни, народні депутати почали писати скарги до прокуратури та інших органів через сепаратистські заклики.

Журналістські організації України виступили із закликом до російських журналістів припинити розпалювати сепаратиські настрої.

Для розслідування сіверськодонецьких подій тодішній заступник генпрокурора Віктор Шокін створив в ГПУ слідчу групу.

Віктор Шокін

В межах справи ідентифікували та допитали усіх учасників з'їзду, вилучили ухвалені документи на надзвичайних сесіях облрад.

Серед цього масиву «Схеми» розшукали інформацію про те, що вказівки для відправлення делегації у Сіверськодонецьк надходили, зокрема, від Адміністрації президента, яку очолював Медведчук.

Читайте також: Шокін судиться за крісло генпрокурора [10]

Про вказівки з Банкової повідомив один із керівників Київської облради – у відповідь на запит Генпрокуратури. Окремо зазначив, що «порядок денний цього з'їзду їм був не відомий і що вони ні за що не голосували».

– Чи справді у цьому брала участь Адміністрація президента? – запитав журналіст в Миколи Приймаченка, який був головою Київської обласної ради у 2004 році.

– Ну, мабуть, а хто її формував?

– Ви не пригадуєте, Медведчук брав участь у цьому? Чи хтось інший?

– Я не пригадую вже.

Згідно з архівними документами, вказівки з Адміністрації президента щодо формування делегації надходили і очільнику Кіровоградщини Василю Компанійцю.

– Вказівка формувати групу на Сіверськодонецький з'їзд від області надійшла з Адміністрації президента України? – запитав журналіст «Схем» у Компанійця.

– Ну, було це, так. Це була команда, по-моєму, заступника Медведчука, – відповів він.

– На вашу думку, Медведчук безпосередньо брав у цьому участь?

– Він – як головний, так би мовити, був центром отримання інформації… доповіді президенту.

– На з'їзді проголошували сепаратистські заяви. Яке ваше ставлення до цього?

– Хр*нове. Оце ж воно і призвело до того, що Ющенко свого часу з ними не розібрався і призвело до 2014 року.

За інформацією СБУ, йдеться в архівних документах, держслужбовці Дніпропетровської облдержадміністрації «включалися до складу делегації на з'їзд фактично у примусовому порядку».

А керівництво Миколаївської ОДА отримало вказівку з Банкової щодо вильоту з Миколаєва до Сіверськодонецька.

У списку пасажирів, зокрема, тодішній мер Херсону Володимир Сальдо. А нині – призначений Путіним керівник окупованої частини Херсонщини.

Вже на допиті Сальдо розповів, що мета з'їзду у Сіверськодонецьку – це, мовляв, «обговорення проблем територіальних громад».

І він не почув жодного виступу, де б закликали до відокремлення регіонів.

Яка була роль у всьому цьому президента Леоніда Кучми? Його пресслужба передала таку його позицію щодо подій 2004 року.

«Після того, як ЦВК оголосила «результати» другого туру президентських виборів, який відбувся 21 листопада 2004 року, став остаточно очевидним розкол не лише у суспільстві, не лише між опозицією та владою, а й всередині владних структур. Президент Кучма з перших годин акцій суспільного протесту зайняв позицію пошуку компромісу і мирного вирішення конфлікту. Він ініціював круглі столи за участі західних посередників, прямі перемовини Ющенка та Януковича.

Янукович вимагав силового рішення кризи і придушення протестів. Леонід Кучма відповів жорсткою відмовою на такі пропозиції – і Януковичу, і безпосередньо його куратору Путіну.

У той же час керівник АП Медведчук абсолютно підтримував Януковича. Він вів свою гру – антиукраїнську і антипрезидентську. Тож будь-які його дії в останні тижні 2004 року могли відбивати позицію не президента і навіть не його Адміністрації, а виключно самого керівника АП.

Президент Кучма відреагував на «Сєвєродонецьк» як на неприпустиму подію, а про сам з’їзд дізнався як про доконаний факт з телевізійних новин».

– Все ж таки, хто на вашу думку, був ініціатором? Це штаб Януковича чи Адміністрація президента Медведчука? – запитав журналіст у Романа Безсмертного, екскерівника виборчого штабу кандидата в президенти Віктора Ющенка.

– Штабом було ФСБ. І звідти прийшла ця ідея, вона прийшла з Росії.

– Є спогади, є окремі інсайди, що все, що робилося в Україні, зокрема на сході, було безпосередньо пов'язано із Кремлем, із владою, а особливо із політичними технологами, які в той час відробляли схеми на майбутнє, – каже історик та професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.

– Те, що тоді Медведчук очолював Адміністрацію президента, чи зіграло якусь роль, на вашу думку?

– Зіграло, очевидно, тому що було зрозуміло, зараз тим більше зрозуміло, хто такий Медведчук. Медведчук завжди той, хто хотів йти на певні союзи, на певні «договорняки» з Москвою і хотів показати, що він – головна фігура, що це дуже важлива фігура переговорника для втримання цього всього. Бо вся ідея полягала в тому, щоб максимально втримати Україну в рамках Росії. Тому що що було Помаранчевою революцією в очах Путіна? Це була смертельна загроза, що Україна піде на Захід.

У грудні 2004 року Верховний суд України через численні фальсифікації визнав вибори недійсними і після повторного голосування у другому турі перемогу здобув Віктор Ющенко.

Уже наступного року – кримінальна справа щодо закликів про створення окремої «Південно-східної держави» та проведення референдумів, певний час розслідувалась, але в 2006 році була закрита і до суду не потрапила.

– Чому ця справа Сіверськодонецького з'їзду, цих надзвичайних сесій обласних рад не була доведена до кінця? – запитав журналіст «Схем» в колишнього заступника генерального прокурора Віктора Шокіна.

– Ну, справа у тому, що я такого не пам’ятаю, чесно кажучи, взагалі такого я не пам'ятаю, щоб був такий випадок у мене.

– Можу з документами до вас під'їхати, якщо потрібно.

– Ну, так, а що ж документи, якщо я суті не пам'ятаю, розумієте?

Судово-правова експертиза не встановила складу злочину у діях очільника Луганської облдержадміністрації Олександра Єфремова. На допиті він розповів, що виконавчий комітет, який він очолив – це, мовляв, «суспільна організація, направлена на консолідацію суспільства».

Борис Колесніков, очільник Донецької облради, потрапив до буцегарні у 2005 році, але не у справі щодо референдуму про Донецьку республіку чи за висловлювання на з'їзді.

Попри те, що експертиза спершу встановила у його виступах та рішеннях намір створити окрему державу та змінити територіальний устрій країни.

Колесніков на допиті своєї вини не визнав. Він казав, що його виступ – це «реакція на начебто антиконституційні дії (опозиції) у Києві та західних регіонах», а рішення Донецької облради були «колегіальними» і пізніше «не виконувалися».

Очільник Харківської ОДА Кушнарьов у 2005 році теж потрапив у буцегарню, але теж не у справі за сепаратизм.

Хоча спочатку науковці Національної академії наук, які складали висновок експертизи, побачили у рішеннях про підпорядкування міліції посягання на територіальну цілісність, а в закликах – намір щодо зміни меж країни.

Але через рік – у 2006 році – були вже інші висновки тих же науковців. До них чомусь знову звернулися слідчі.

І цього разу під час допиту науковці повідомили, що в цілому характер виступів Кушнарьова не містить закликів про відокремлення від Києва.

Схожа історія була і з очільником Луганської облради Віктором Тихоновим. Його обвинувачували у тому, що він ініціював скликання Сіверськодонецького з'їзду. Він свою вину не визнав.

І хоча перші висновки експертизи вказували на те, що у словах Тихонова є наміри щодо зміни меж територіального устрою держави, то уже у повторній експертизі – ті ж експерти повідомили, що в цілому закликів не було.

– Чому така зміна відбулася у ваших висновках? – запитав журналіст в члена-кореспондента Національної академії наук України Олександра Майбороди.

– Перші висновки були з відеоперегляду. А вже коли прийшли до безпосереднього офіційного рішення, ну, там вже такого і не було.

– Ну, а сам факт, що це було здійснено з порушенням законів та Конституції України?

– Ну, ви ж розумієте, що на той час, після цього з'їзду, коли Ющенко прийшов до влади, йому треба було якимось чином шукати компроміс з регіонами, у тому числі з Донбасом, з півднем, з Кримом. Тому так, мабуть, зверху вирішили на гальмах це все спустити.

Закриття кримінальних справ щодо підозр у сепаратизмі збіглися із політичними подіями в Україні.

Президент Ющенко підписав Універсал [11] національної єдності – в тому числі, з Януковичем як лідером «Партії регіонів». Згодом Янукович вдруге став прем'єр-міністром України.

Універсал підписали 3 серпня 2006 року, а усі кримінальні справи щодо сепаратизму закрили через півтора місяця після цього – 21 вересня. Матеріали не були передані до суду, а з Кушнарьова та Тихонова зняли статус обвинувачених.

«Схеми» направили до Віктора Ющенка прохання надати його позицію щодо того періоду і чекають на відповідь.

У коментарі журналістам соратник Ющенка, колишній керівник його Секретаріату Олег Рибачук погодився з тим, що кримінальні справи щодо сепаратизму, найімовірніше, припинилися саме через підписання згаданого Універсалу національної єдності.

«Тоді йшлося про те, що потрібно знайти порозуміння, об'єднатися і зшити країну навколо єдиної України. І саме таким чином було досягнуто порозуміння щодо закриття цих справ», – сказав Рибачук.

Екскерівник виборчого штабу кандидата Ющенка Роман Безсмертний додає: «Власне, змістом цієї угоди і буде перше питання припинити переслідування і забезпечити те, що ця формула далі буде тиражуватись, і вона дійде аж до Мінських угод. Мова не йде про помилування, а мова йде про припинення слідства. Юридично воно виглядало так. І коли мене запитали, а хто може бути автором Мінських угод, я сказав однозначно, це Медведчук, тому що це ним була народжена формула зупинити переслідування осіб. Це означає не процес помилування, не ухвалення рішення через суд, а припинення процесу слідства і дізнання».

Який вплив відсутність покарання мала на подальші події в Україні?

«Це призвело до того, що, врешті-решт, прийшов до влади Янукович і вся його банда, і вони побудували на кілька років ту мафіозну структуру, яка існувала в Україні з 2010-го по 2014 рік», – каже Хавронюк.

«Я думаю, що та спроба і непокарання, непритягнення до відповідальності, бо Колесніков там трохи посидів, але він же не отримав свого вироку. І там же не один Колесніков був, бо насправді організатором був Янукович, який потім став президентом України. Це фактично не покарання, це реванш, який відбувся», – стверджує Рибачук.

«Якби в 2004 році події покотилися інакше, якби була політична воля переможців покарати в різний спосіб організаторів цього з'їзду, цілком можливо, ми не мали б сценарій 2014-го, тим більше 2022 року. Але, знову ж таки, це припущення, тому що ми забуваємо про головний фактор цього. Головний фактор – це була Росія», – каже історик Ярослав Грицак.

—

Сергій Андрушко [12], опубліковано у виданні Радіо Свобода [2]

В тему: