Продемонструвати єдність українських жінок мав світовий конгрес, що відбувся 23–27 червня 1934 року у Станіславові. Його учасницями стали кілька сотень українок, які представляли і поблизьку Чехословаччину, і далекі США.

Вдень вони читали доповіді на актуальні теми та споглядали театралізовані дійства на стадіоні, а ввечері пили чай і насолоджуватися мистецькими творами — також у виконанні жінок, пише видання "Локальна історія" [2].

Фемінізм як віра

"Вітаємо вас, українські жінки, з великим святом 50-ліття вашої організованости. Вітаємо вас, українські матері, що з кров’ю вливаєте в нове покоління почування любови, прив’язання та посвяти до свого народу і батьківщини. Вітаємо вас, українські громадянки, при важких зусиллях і праці над кращим теперішнім і майбутнім українського народу. Вітаємо вас, українські жінки, що з’їдетесь на своє велике свято перегляду сил та праці і намічування дальших напрямних збірної діяльности".

Такими словами газета "Діло" вітала учасниць Першого світового конгресу українського жіноцтва на першій шпальті недільного випуску від 24 червня 1934 року. Дійство розпочалося напередодні у Станіславові — теперішній Івано-Франківськ.

Читайте також: Дарія Ребет: єдина жінка – член Проводу ОУН [3]

Український жіночий конгрес у Станіславові, червень 1934 року. Усі фото з архіву Львівського відділу "Союзу Українок"

За 50 років до цього в тому ж місті виникло "Товариство руських женщин", яке очолювала письменниця Наталія Кобринська. Своїми надважливими завданнями його засновниці декларували активізацію просвітництва серед жінок, їхній повноцінний доступ до науки та здобуття рівних прав із чоловіками. Року 1922 воно змінило назву на "Товариство українських жінок", а ще через 10 років влилося до складу "Союзу українок".

Цей "Союз" постав 1921 року у Львові. Він прагнув об’єднати українських жінок усього світу, окрім самоізольованого СРСР. Однак польська адміністрація дозволила діяльність лише на Галичині. У 1928 році організацію очолила Мілена Рудницька, публіцистка та посолка польського Сейму від партії УНДО.

"Наш фемінізм — це наша непохитна віра, що в творенні національної культури та в змаганнях Нації за її існування, волю і силу українська жінка має сповнити велику ролю", — писала вона в одній статті.

Читайте також: Монета, Лада, Христя и другие. Украинки — Рыцари орденов УПА [4]

Паризькі капелюхи та селянські хустки

Делегатки конгресу мали прибути до Станіславова в п’ятницю. Організатори замовили спеціальний поїздг зі Львова, на який продавали квитки за зниженими цінами. Втім останньої миті з Варшави надійшло розпорядження скасувати цей потяг.

Причиною стали… запрошення на конгрес для закордонних гостей, писані англійською і французькою мовами, а не державною — польською. Тож у вказаний час на місці була тільки половина учасниць – готові оплатити повну вартість квитків. Решта з’їжджалася наступного дня. Урочисте відкриття довелося перенести з 10.00 на 15.00. Вранці ж провели два богослужіння в архикатедральному соборі Воскресіння Христового.

«Вже надовго перед 3-ю годиною вулицями Станіславова, що вели до салі "Сокола", пливла хвиля святочно прибраного жіноцтва, — описує "Діло". — Не тільки ці вулиці, але все місто мало святочний вигляд. Усе воно стояло під знаком українського жіночого свята». Яскраво виглядала й переповнена зала товариства "Сокіл": "Поруч елєґантних дам у сукнях останньої моди — селянки у мальовничих народніх одягах, побіч париських капелюхів скромні, білі або колірові селянські хустки".

Місця у ложі зайняли почесні гості: єпископ Станіславівський Григорій Хомишин, сенатор Юліан Павликовський, голова товариства "Рідна школа" Іван Галущинський, голова "Просвіти" Іван Брик, українські посли до Сейму.

Український жіночий конгрес у Станіславові, червень 1934 року

Вітальне слово виголосила Євгенія Макарушка — саме вона очолила процес відродження та об’єднання жіночих осередків Галичини після війни. Обрали президію, якою керувала Мілена Рудницька, і почесну президію на чолі з Софією Русовою. По тому голова "Союзу" годину читала реферат "Українська дійсність і завдання жінки". Наголошувала, що святкування припало на важкий час, коли терени України розділені між чотирма державами, а в радянській частині влада влаштувала масовий голод:

— Наш віковий ворог — Москва — почав з нами боротьбу за само наше біологічне існування. Ми є свідками винищування нашого народу голодом, витвореним свідомо й орґанізовано, як методою, що має на ціли приборкати, здушити всі протирадянські настрої, всі самостійницькі течії і національно-державницькі змагання народу. А побіч винищування України голодом — ми були і є від ряду літ свідками, як большевики нищать усі питомі прикмети нашого народу, всі його моральні, культурні і господарські цінности. Як вони намагаються викорінити первні української психіки, реліґію і вірування, історичну традицію і народній побут, і насадити силою чужі українській природі форми господарського і духовного життя.

Далі короткі промови виголошували делегатки та гості, читали вітальні листи з різних куточків світу. Фурор викликав виступ англійки Мері Шіпшенкс, яка переказала вітання від голови Міжнародної жіночої організації Корбет Ешбі та британської організації Ліги миру і свободи. Говорила німецькою мовою — англійську в тогочасній Галичині мало хто розумів.

Читайте також: Три покоління у боротьбі за Україну. Історія матері Героя Небесної Сотні Дарії Корчак [5]

Гагілки на стадіоні

У неділю конгрес продовжило "Свято української селянки" на стадіоні Каси ощадности. "Діло" так описувало той день: «Здивувалось чимало неукраїнське населення Станиславова, коли побачило рано-вранці таку масу святочно зодягнених жінок, що заповнили вулиці Липову і Ґолуховського та прямували чвірками або окремими гуртами на майдан, за міським парком.

Це йшли організовані кружки "Союзу українок" у національній ноші. Деякі несли перед собою таблицю з назвою осідку кружка, іншим таблиці по дорозі відобрали. На майдані зразковий порядок. Учасниці свята стають чвірками за своїми місцевостями, впорядниці видають накази. Головна впорядниця на підвищенні Анна Безушко стежить за порядком, не пропускаючи ні одної дрібниці, та всякі недокладности негайно поправляє коротким наказом. Врешті майдан заповнений».

Подію розпочала польова служба, яку провів єпископ-помічник Іван Лятишевський. Супроводом став спів хорів "Боян" і "Думка" під орудою Ярослава Барнича. Тоді перед гостями продефілювали 3 тисячі представниць жіночих гуртків в автентичних побутових строях.

Український жіночий конгрес у Станіславові. Богослужіння. Червень 1934 року

"Погода прекрасна, а жіноцтво у барвистих строях, як цвіти, розсіяні на великому майдані, — пригадувала Амалія Рубель, яка очолювала станіславівський осередок "Союзу українок". — Грають кроками, аж очі не можуть спокійно глядіти. Посередині на високому стовпі має синьо-жовтий прапор. Трибуни густо обсаджені гостями. Збоку над дверима видніє хоруговка Червоного хреста".

Далі — показові вправи з вінками та серпами під музику оркестру товариства "Зоря" та виведення гагілок. Особливу увагу привертав гурт жінок з Угнева, одягнутих в оригінальні шляхетські костюми 50-річної давнини. В обідню пору на стадіоні провели віче, за яким спостерігало 5 тисяч осіб.

Промовиці наголошували, що селянки повинні бути готовими до організації заради спільної справи з відродження соборної України. Наприкінці хвилиною мовчання вшанували пам’ять Наталії Кобринської та заспівали "Ще не вмерла Україна". Пополудні події відбувалися одразу на трьох локаціях: на стадіоні — тенісні змагання, у залі "Сокола" й театрі Монюшка — урочисті академії.

Читайте також: Євгенія Петрів (Головацька): Бог і Україна понад усе [6]

Довгий шлях до Києва

Третій і четвертий дні присвятили доповідям. Марія Струтинська прочитала реферат "Наталія Кобринська та жіночий рух у Галичині", Олена Кисілевська говорила про "Відношення української жінки до шкільництва", а Софія Русова — про "Значення дошкільного виховання" Особливу дискусію викликали доповіді Галини Захаріясевич "Жінка й релігія" та Ірини Вільде "Родинна й особиста мораль як підстава громадської моралі". Порушували й економічні питання: Неоніла Селезінкова — про "Жінку в кооперації", Ольга Ліщинська — про "Жінку в домашньому й сільському господарстві" та Харита Коненко — про "Економічну незалежність жінки".

Щовечора учасниці конгресу мали розважальну програму, що відбувалася в залі "Сокола" й театрі імені Станіслава Монюшка. Там теж головними були жінки. В суботу на сцені виступали оперна співачка Марія Сокіл, віолончелістка Христина Колесса, піаністка Марія Вишницька. У неділю грали жіночі оркестри. У понеділок Театр імені Тобілевича показав виставу "Мазепа" в постановці Анни Совачевої.

Український жіночий конгрес у Станіславові, червень 1934 року

Вівторок закінчувався чайною імпрезою під гаслом "Шануймо народну ношу". "Діло" писало: "На сцену виходили групами жінки в історичних та народніх одягах, що репрезентували всі области західних земель й переходили салю під оплески публики. Це була надзвичайно барвиста веселка-ревія, що репрезентувала гідно наші національні скарби".

Останнього дня конгресу — 27 червня — у залі "Сокола" зачитали підсумкову резолюцію. Там ішлося: "Представниці українських жіночих орґанізацій вірні найвищому національному ідеалові та глибоко переконані в тому, що його здійснення можливе тільки при активній участи жіноцтва у національному житті".

— Дорогі сестри, — звернулася до делегаток Мілена Рудницька, — прощаю вас з жалем, але і з гордістю, що ви зрілі, що ви доказали свою організованість, дисципліну і зрозуміння великих цілей конґресу. Роз’їздімся з вірою, що наша праця піде краще і напевно доведе нас до Великої Мети! Прощайте всі, товаришки до того часу, коли з’їдемося в Київі!

Не судилося. Навіть у відносно лояльній Польщі "Союз українок" двічі потрапляв під тимчасову заборону. Це не завадило стрімкому розвитку організації: 1939-го вона налічувала приблизно 60 тисяч членкинь, які гуртувалися у 82 філіях і 1022 гуртках. Після Другої світової війни "Союз" продовжив працю в середовищі української діаспори. А 1989-го відновився в Україні — врешті з центром у Києві.

—

Павло Артимишин, кандидат історичних наук, науковець, опубліковано у виданні "Локальна історія" [2]

Читайте також: 

• «Зла Мавка»: Як українки чинять опір російським загарбникам на окупованих територіях [7]
•  Як українки роблять свій внесок в Збройні Сили: «Це спосіб життя» [8]
• Чому українки, попри війну, повертаються з-за кордону з дітьми в Україну [9]
• Українки на війні: "Я люблю маскуватися. Я підхожу до цього творчо" [10]
• 10 історій про людяність українців: “Трохи світла, трохи тепла” [11]
• Олена на псевдо "Одуван": Історія дівчини яка рятує українських воїнів [12]
• Бойовий медик Маша Назарова про нашу тактичну медицину, її героїв та способи їй допомогти [13]
•  Адвокат і старший солдат Євгенія Закревська: "Перший обстріл нашої позиції в Києві – це був friendly fire" [14]
• Олена БІЛОЗЕРСЬКА: "Уперше війна відбувається так відверто й неприховано: ми або вони, до кінця" [15]
• Юлія Паєвська "Тайра" про російський полон: "Мені одразу сказали, що жити ти не будеш" [16]