Про фейкових «військових капеланів»

1.00

Нет

«Уяви просто дівчину, 24 роки, модельної зовнішності. Вона медик, і вона в роті пацанів ССО. Вони заряджені качки. Ну типу вони її мають всі в ліжку по черзі. Це просто треш. Так вони живуть. Потім раз завагітніла і таймаут дали».

Памʼятаєте скандал, що вибухнув після інтервʼю Марка Сергєєва? Цього чоловіка медіа позиціонували як «військового капелана», «капелана ЗСУ», «пастора й капелана». Пізніше заголовки змінять Сергєєв стане вже «капеланом-волонтером». Заголовки, втім, поміняли тоді не всі, зазначає видання ТИЖДЕНЬ [2]. Продовжили називати Сергєєва «капеланом ЗСУ» й безліч російських пропагандистів, які із захопленням розтиражували цитату з його інтервʼю.

Зрозуміти журналістів можна: ось людина, що каже про себе «військовий капелан». Ця людина в одязі мілітарі, з хрестом на шевроні та плашкою «капелан». Країною нині розʼїжджає безліч автомобілів із «капеланськими» емблемами й написами. Люди, схожі за формою одягу та шевронами на Марка Сергєєва, приїжджають до військовиків, ведуть сторінки в соціальних мережах, виступають у церквах, дають інтервʼю. У чому проблема?

Проблема в тому, що мало хто із цієї мілітаризованої публіки насправді є військовими капеланами в класичному розумінні, закріпленому в законодавстві. Згідно із Законом України «Про Службу військового капеланства» [3], військовий капелан — це «особа, яка в установленому цим Законом порядку отримала мандат на право здійснення військової капеланської діяльності, уклала контракт про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу (виключно на посадах Служби військового капеланства) та здійснює військову капеланську діяльність у підрозділах Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної прикордонної служби України на підставах та в порядку, передбачених цим Законом».

Читайте також: Коли війна завершиться і чому Бог це допустив? Про це часто запитують військового капелана [4]

Різноманітне та динамічне волонтерське середовище робить неймовірно багато для української армії. Волонтерська допомога має не тільки матеріальну цінність. Соціальна підтримка, яка допомагає військовослужбовцям зрозуміти, що їх цінують і що їх не забули, також дуже важлива.

Також важливі й цінні ініціативи релігійних спільнот, спрямовані на підтримку військовослужбовців. Водночас історії, подібні до інтервʼю Сергєєва, або збори «на ЗСУ» від незрозумілих людей у військовій формі здатні скомпрометувати досягнення волонтерських рухів.

Люди, що вдягають на себе мілітарі, мультикам, а інколи й піксель, обвішані шевронами з хрестами та плашками «капелан», наплодили безліч «батальйонів» і «корпусів» з відповідними посвідченнями, створили вже цілу альтернативну армію, «батальйон бойових пуделів». Багато хто з них, щоб зробити своє існування легітимним та втрапити до кола військовослужбовців, посилаються на закон про військове капеланство та, природно, вважають військовими капеланами самих себе.

Здебільшого вони самозванці. «Військові капелани» найчастіше мають такий самий стосунок до справжніх військових капеланів, як і хлопчик, що вставив собі у волосся пірʼя та називає себе індіанцем. Ці люди використовують можливості, дані військовим капеланам законом, але водночас самі ж і порушують законодавство.

Частина фейкових «військових капеланів» розглядає свою діяльність як можливість для проповіді в розумінні агресивного маркетингу. «Ми привеземо допомогу, нехай солдати зберуться, ми помолимося разом із ними», — кажуть вони офіцерам. Однак армія — це накази. Якщо солдату наказують стати в стрій і помолитися разом із «капеланами», які приїхали, то він, найімовірніше, виконуватиме наказ. Така діяльність межує з прозелітизмом і прямо заборонена законом.

Є вислів: «Диявол криється в деталях». Тому, думаю, для Бога деталі дуже важливі.

Читайте також: «Бог зберіг нас, попри наше безглуздя» [5]

Майже всі такі «військові капелани» не мають нічого спільного з армією, окрім військової форми та атрибутики. Незрозуміло, на якій підставі вони носять форму, якщо не є військовослужбовцями? Ці люди дуже люблять красуватися у формі, більшу частину часу — далеко від зони бойових дій. Формально законодавство, що регламентує носіння військової форми, не порушено, якщо людина одягає не піксель і не використовує знаків розрізнення військовослужбовців.

«Військові капелани, що не належать до армії» це добре розуміють. Тому вони можуть бути одягненими трохи «не по формі», наприклад не в піксель, а в мультикам, але ці деталі зрозумілі тільки для фахівців. Насправді вже існує ціла альтернативна армія «військових капеланів». Ця проблема стала тригером і для військовиків, і для справжніх військових капеланів. Після зустрічі з «капеланами», що не належать до війська, один з військових капеланів пише: «Не сподобалось: нав’язливий прозелітизм і кількість “капеланів” у військовій формі на один квадратний метр. Ці люди використовують наш лозунг “бути разом”. На мої запитання, з якого дива у військовій формі й чому капелани (яка підстава?)… вперше задумався, що пора виносити такі питання на законодавчий рівень».

Коли «військові капелани» вранці відвідують бійців, а ввечері викладають у соціальних мережах світлини із сауни, ресторану чи закордонної подорожі, у солдатів виникають запитання: «Що це за військові капелани, за яким статутом вони служать?».

Фейкові капелани, на відміну від справжніх військових капеланів, які обмежили свою свободу, володіють значно більшим запасом вільного часу та можливостей. Подібно до Сергєєва, вони дають інтервʼю, активно збирають гроші, виїжджають за кордон у фандрейзингові «рейди», формують імідж капелана в армії та в суспільстві. Отже, основи військового капеланства, сама його ідея — девальвуються.

Основа військового капеланства — постійна присутність священнослужителя в армії. Ця присутність робить капелана органічною частиною підрозділу. Військовий духівник, який не втрачає своєї ідентичності, водночас готовий переносити всі виклики, усі труднощі військової служби. Лише тоді він здатен здобути кредит довіри, підтримувати військовиків і впливати на них.

Читайте також: Бойова медикиня грузинка Кеті Лешкашелі: «Для мене справа честі брати участь у цій війні, бо Росія — це і мій особистий ворог» [6]

Для цього капелан підписує контракт зі Збройними Силами, для цього він одягає форму. Ідея військового капеланства повʼязана з християнським розумінням Втілення Христа, Який, залишаючись Богом, став людиною для того, щоб виконати свою місію. Подібно до Христа капелан обмежує свою свободу, стає повністю військовиком, залишаючись повністю душпастирем — тільки так буде реалізована ідея військового капеланства.

Усі інші форми та прояви капеланства можуть тією чи іншою мірою приносити користь. У світі існує госпітальне, спортивне, тюремне капеланство — тут зовсім не очікується, щоб священник сідав у вʼязницю або ставав спортсменом. Є різні моделі військового капеланства, але Україна обрала свій формат — на це треба зважати.

Чомусь не існує волонтерів-мінометників чи волонтерів-штурмовиків, але вдягнути на себе форму, наліпити капеланські шеврони й плашки сьогодні не проти дуже багато людей… Дико читати в чатах таких «капеланів» запитання, як краще обʼїхати пости ТЦК і як не бути мобілізованими.

Якщо ви так сильно хочете послужити війську, якщо вам так подобається одягати форму — уперед, Збройні Сили чекають на вас. Скажу більше, з мого досвіду духовний вплив може бути набагато сильнішим, якщо вірянин стає просто солдатом, не обвішуючи себе капеланськими шевронами й навіть не обіймаючи військової посади капелана.

Ось чим ділиться мій знайомий, разом із яким ми проходили курс базової загальновійськової підготовки: «Мабуть, у мене контузія. Ударна хвиля влучила прямо в лоб, я відчув, як у мене ударився мозок об черепну коробку. Зараз сидимо в погребі, мій напарник Капелан почав молитву вголос промовляти, ми мовчимо і слухаємо. Він був керівником церковного хору в цивільному житті. Нарешті! Приїхала зміна. До точки евакуації метрів сімсот, ми біжимо втрьох, відстань між нами метрів п’ять, робимо перерву, ховаючись у будинках. Цю дорогу січуть дрони, йде мінометний обстріл. Добігаючи до авто, бачимо результати роботи КАБів: будівлі знищено, самі вирви. У кінці дороги бачимо розбиту машину медиків і вирву від КАБа. Нас зустрічає командир. Усі забігли в авто, виїхали цілими, дрони нас не засікли. Усе! Ми вдома!».

Читайте також: Герой України, комбриг 95-ї ОДШБр Олег Апостол: “Це ж круто – ї***шити пі***рів на їхній території. Це увійде в історію” [7]

Така вона, реальна війна. Не всі, хто зараз воює, одягають повну військову форму, але якщо ти вирішив її одягнути, будь готовий не хизуватися в ній перед камерою, на сценах форумів і церковних заходів, а битися в справжньому бою.

Іноді люди, які бажають стати військовими капеланами, скаржаться: «Ми не маємо освіти, отже, не можемо претендувати на посаду» або «Держава не має для нас мандатів, тож ми й не йдемо в армію». Що ж, у вас є можливість добровільно мобілізуватися до війська, замінити в перспективі тих, кому ви хочете бути підтримкою, дати цим хлопцям шанс повернутися до родин. «Ми пацифісти, не можемо брати до рук зброю», — каже дехто з таких «капеланствуючих». Але що ж ви можете сказати солдатам? «Покайтеся в гріху вбивства, кидайте зброю і йдіть додому?» Ні, браття, ви помилилися дверима, вам точно не у військове капеланство.

Читайте також: Капелан ПЦУ про служіння в окопі та місію українців: Я представник Богообраного народу, який має покінчити з найбільшим злом [8]

Священники, пастори, релігійні лідери, які мають належні цінності та відчувають покликання духовно підтримувати військовослужбовців, можуть обрати шлях класичного військового капеланства: мандат від держави, контракт із ЗСУ, офіцерське звання, форма, служба в бригаді чи батальйоні.

Інший шлях — надавати підтримку війську, не стаючи військовослужбовцем. Цей формат також має право на життя, має свої сильні та слабкі сторони, але ті, хто його обирає, не можуть називатися саме «військовими капеланами». Не варто їм також носити одяг у військовому стилі. Якщо священники не є військовиками, вони можуть використовувати термін «капелан-волонтер» та одягатися відповідно — для армійців це важливо. Крім того, солдатам важливо хоч іноді бачити людей у звичайному, цивільному одязі, в одязі священника, пастора, щоб хоч трохи розрядити піксельне тло.

Шеврони, «посвідчення капелана» з печатками та контакти з впливовими в армійському середовищі людьми не мають ставати «оберегами» від ТЦК. Капеланство — це шлях разом із Христом туди, де є ваші страхи, а не втеча від них. Не треба сприймати капеланство як реалізацію підліткових прагнень до «авторитетів». Що більше у людини, яка називає себе військовим капеланом, фотографій у військовій формі з великою кількістю шевронів, у чорних окулярах, на тлі зброї, техніки й «капеланських джипів», то більше виникає запитань до такої людини: ти чоловік чи все ще підліток?

Читайте також: Історія мелітополького священника, який побував у російських катівнях: «Українці, як ніколи, потребують підтримки й надії» [9]

Нам усім треба дорослішати. Нібито звертаючись до всіх нас, апостол Павло прохає стати «зрілими за мірою повноти Христа, щоб ми більше не були дітьми». Особисто я починав підтримувати військовослужбовців ще в березні 2014 року. Ми робили що могли, навіть не думаючи, хто ми — «капелани» чи «волонтери». Усі ці статуси були ні до чого. Військову форму я одягнув уперше, коли мобілізувався до лав ЗСУ. Сьогодні інший період, час, коли важливо розуміти, що бути трохи «не по формі» неможливо. Або ти волонтер та допомагаєш військовикам як цивільний, або ти одягаєш військову форму та стаєш до лав.

Я глибоко вдячний всім капеланам — волонтерам та штатним військовим капеланам — за посвячення, за працю, за жертовність. Глибоко вдячний людям, з ким починав допомогу військовослужбовцям, — одна з них, жінка, на ім’я Ольга, якраз мобілізувалася до ССО. Чи вона модельної зовнішності? Не знаю, але точно знаю, що її не «мають по черзі» хлопці з її роти, точно знаю, що готовий натовкти пику пану Сергєєву за його слова. Тому, будь ласка, нехай мене зрозуміють та не ображаються на мене справжні браття-капелани. Мені, як і всім нам, також треба дорослішати, але мовчати я не можу.

—

Денис Гореньков [10], опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ [11]

Читайте також: