Про коріння московської церкви на Полтавщині: «Українське православ’я нікому було захистити»

1.00

Нет

Понад три століття тому московська церква обманом змусила українські храми підпорядковуватися їй. Через роки погроз та утисків українці скидають ворожі кайдани та розривають договори з Українською православною церквою московського патріархату...

проте російське православ’я на Полтавщині досі існує. Кандидат історичних наук, викладач полтавського педагогічного університету та релігієзнавець Юрій Вільховий розповів полтавському виданню ЗМІСТ [2] про появу московської церкви на землях Полтавщини, найвідоміші святині та новітню історію української церкви.

Юрій Вільховий

Як полтавські храми опинилися під впливом московського патріархату

Корені православ’я на Полтавщині беруть початок з 1054 року, коли при Київському митрополиті Іларіоні створили Переяславську церковну кафедру. Вона існувала понад 200 років, аж поки у 1279 році її ліквідували. Відтоді полтавські святині перейшли під владу Київського митрополита, який підпорядковувався церкві Константинополя (територія сучасної Туреччини). Події наступних століть назавжди змінили долю українських святинь.

Читайте також: Що в голові у вірянина московської церкви в Україні: фейки, міфи, конспірологія, потоп [3]

Під час монголо-татарської навали 1299 року тодішній Київський митрополит Максим змушений був тікати з Києва, адже на північних землях було спокійно і безпечно. Він знайшов притулок у місті Володимирі на Клязьмі. Пізніше священик переїхав до новоствореної на початку 14 століття москви. І у Володимирі, і в москві Максим найменував себе як «митрополит Київський і всея Русі»:

«Титула “московський” у природі не було, бо не існувало такої держави, як московська. Було лише невеличке занедбане князівство, яке з часом розвивалося й набирало обертів. На той час московські землі були під владою Золотої Орди. Саме тому православ’я існувало у канонічному форматі тільки в рамках Київської Русі».

Згодом митрополит-втікач забажав повернути собі тодішню владу, але вже на території московії. Священик самочинно змінив назву кафедри та почав називати себе «Митрополит московський і всея Русі» попри те, що Русь завжди була тільки Київською. Саме в цей момент московська церква самовільно відділилася та спричинила розкол.

Митрополит Максим

Після 200-річної перерви в Київській Русі знову з’являється митрополит, який продовжує служити Богу за старими обрядами аж до підписання Берестейської церковної унії у 1596 році. Тоді православні єпископи на чолі з митрополитом Михайлом Рогозою пішли на контакт з католиками і створили союз. Так утворилася греко-католицька церква:

«У більшості православного світу це сприйняли як зраду та відступ. Але результат цієї зради проявився у тому, що на декілька років в Україні зникла вища духовна інвеститура, тобто митрополит і єпископи. Частина земель була під владою Речі Посполитої, яка всяко перешкоджала Константинополю здійснювати духовний контроль над канонічними територіями, виникла проблема».

У 1620 році найвищу православну ієрархію відновили, а Єрусалимський патріарх Феофан висвятив нового очільника українських церков. Ним став Йов Борецький – колишній ректор київської братської школи. Після нього українське православ’я представляли Петро Могила, Сильвестр Косів, Діонісій Балабан, Йосип Тукальський та інші.

Йов Борецький

За часи Гетьманщини московська церква намагалася захопити київську, проте це вдалося зробити лише на кінець доби гетьманів за правління Івана Самойловича. Він не стримав тиску ворожої влади та змушений був піти на угоду. Тоді світська влада втрутилася у справи української церкви:

«Влада здійснила такі церковні “махінації”, що московський патріарх висвятив Луцького єпископа Гедеона на митрополита Київського. Це з самого початку було неканонічно і Константинополь не визнав цих дій. Москві довелося застосовувати і тиск, і хабарі, і погрози, щоб надати цим операціям хоч якогось законного статусу. Тоді українське православ’я нікому було захистити».

Карта церков станом на 1683 рік. Джерело - Лікбез

Після цього у 1686 році з’явився трагічний для України синодальний акт. Ним Константинопольський патріарх давав дозвіл московському на одноразове висвячення митрополита Київського. Пізніше московські діячі підробили документи і замінили текст дозволу так, ніби Константинополь дозволив москві постійно висвячувати своїх митрополитів.

Читайте також: Отець Анатолій: “Я перейшов до ПЦУ, оскільки далі не бачив себе в Церкві, яка пов'язана з церквою-вбивцею” [4]

Результат цієї процедури один – Київська митрополія офіційно перейшла з Константинопольського патріархату в московський. Це означало, що полтавські святині теж стали підпорядковуватися московській церкві.

Фрагмент листа константинопольського патріарха Діонісія ІV московським царям Іоану та Петру Олексійовичам про Київську митрополію, травень 1686 р. Фото - artefact.org.ua

У 1799 році єпархія стала Малоросійсько-Переяславською з центром у Переяславі, а у 1803 році, за указом синоду Російської імперії, цю єпархію перейменували на Полтавсько-Переяславську. Полтава у 1847 році стала резиденцією та центром, де жили єпархіальні предстоятелі.

Ворожі священики спалювали та поступово замінювали церковні та православні книги української мовою. Паралельно насичували бібліотеки храмів російськомовними працями. Це був час, коли канони української церкви знищили. Одна церква за кілька століть повністю поглинула іншу.

Читайте також: Капелан ЗСУ Сергій Дмитрієв: "Бути в Московському патріархаті – це бути причетним до вбивства українців" [5]

Хрестовоздвиженський і Мгарський монастирі – одні з найстаріших козацьких святинь Полтавщини

На початку 17 століття козаки заснували на Полтавщині 2 монастирі, які нині є одними з найстаріших. Хрестовоздвиженський монастир побудували у 1650 році, за кілька десятків років до анексії московським патріархатом українських церков. З початку заснування монастир був чоловічим. Збудували святиню з допомогою полтавського полковника Мартина Пушкаря на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Монастир географічно був найбільш південним з-поміж аналогічних православних церковних центрів Гетьманщини. У травні 1709 року в ньому була резиденція шведського короля Карла ХІІ.

Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві

Мгарський Свято-Преображенський монастир свого часу став опорою православ’я на Лівобережній Україні. За легендами місцевих, монастир на цьому місці існував ще до монголо-татарської навали ХІІ століття. Доля попереднього храму невідома, проте Мгарський монастир на цьому місці заснували у 1619 році на кошти княгині Раїни Могилянки Вишневецької. У населенні монастиря здебільшого перебували колишні козаки.

Обидва монастирі автоматично перейшли в підпорядкування московського патріархату після проголошення синодального акту в 1686 році. До сьогодні святині перебувають у складі російської церкви.

Читайте також: Пів року без Московського Патріархату: сотні парафій УПЦ МП послали гундяєвський патріархат-окупант [6]

Мгарський монастир у Лубнах

Погрози, утиски і мовчання: українська церква за радянщини

Після утворення срср активізувалися і духовні процеси в середовищі святинь. Ці процеси почали проявлятися й на початку ХХ століття після утворення Української автокефальної церкви. Прибічників цієї церкви довгий час називали «самосвятами» й не визнавали. Процеси національного відродження торкнулися й православ’я. Тільки той фактор, що Україна не була самостійною та незалежною державою, зводив все нанівець та не давав вирішального результату впродовж 20 століття.

Щойно Радянський Союз «захитався», розпочався внутрішній рух в надрах російської церкви. Найвищі ієрархи розуміли небезпеку кризи і намагалися «прикрити» церкву через надання нібито автономних грамот. Саме так і з’явилася Українська православна церква. Тоді одним з найвідоміших діячів в РПЦ був Митрополит Філарет. Він був екзархом патріаршого престолу, саме Філарета вважали найпершим кандидатом на посаду митрополита московського, але вибори він програв. Його не обрали виключно через українське походження та прізвище – Денисенко. Тоді в церковних процесах активну участь брав комітет держбезпеки срср (КДБ), для якого Філарет був непривабливою особою, попри всі його досягнення:

«Коли з’явилися найменші тенденції і запитання про проведення собору, уся потужність РПЦ моментально “навалилася” на Філарета. Після цього незаконно скликали харківський собор. Звичайно, що збирати серед ночі собор, коли КДБ звозили туди людей без благословення предстоятеля – неканонічно. Благословення Філарет не давав. Якщо брати за правилами московського православ’я, то цього собору не мало бути».

Митрополит Філарет. Фото - Слово і Діло

Філарет не виступав проти віри, не займався боговідступництвом, але на нього наклали анафему з політичних мотивів. «Піддавати анафемі» означає віддавати священників на остаточний Суд Божий, коли над ними церква вже не має «ані своєї опіки, ані молитви». Анафема проголошується соборно й полягає у відлученні колишнього християнина від спілкування з вірними, від участі у богослужіннях та святих Таїнствах. Так само кілька століть тому наклали анафему й на Івана Мазепу.

Читайте також: Як московські попи в Україні тримають зв'язок із фашистською церквою Путіна [7]

Після цього православ’я на українських землях зазнало розколу: частина духовенства, яка підхопили ідеї Філарета, утворили УПЦ Київського патріархату, а прибічники російської церкви – УПЦ московського патріархату:

«Томос міг би бути у нас раніше, за сприяння Філарета. Усе-таки він мав великі амбіції. Саме з цього церковного діяча у 2018 році Константинопольський патріарх Варфоломій зняв анафему. Зняли анафему також і з митрополита Макарія (Малетича)».

У 2018 році константинопольські священики проаналізували синодальні акти, стан справ УПЦ та почали процес повернення статусу української церкви в закономірне історичне русло.

Православна церква України. Початок нової історії

5 січня 2019 року в Стамбулі Константинопольський патріарх Варфоломій підписав томос про автокефалію (незалежність) Православної церкви України. Завдяки цьому кожна релігійна громада могла сама вирішувати, кому підпорядковуватися. Навіть якщо священик проти переходу до ПЦУ, а більшість прихожан за – це можна зробити без нього.

Церемонія підписання томосу для України. Фото - Радіо Свобода

Нині на Полтавщині близько 400 московських святинь. Громади області переходять до ПЦУ, проте більшість храмів Полтави та області досі знаходяться під владою московського патріархату. Зараз на Полтавщині є 2 єпархії православної церкви: єпархія Полтавсько-Кременчуцька, яку очолює митрополит Федір і Харківсько-Полтавська під керівництвом архієпископа Афанасія.

Та церква, яка юридично має назву УПЦ і має зв’язок з московським патріархатом, теж має 2 структури: одна знаходиться в підпорядкуванні митрополита Полтавського і Миргородського Филипа, а інша – митрополита Кременчуцького і Лубенського Миколая.

Отже, російське православ’я на теренах Полтавщини досі існує й отруює свідомість українських прихожан. У час, коли московський патріарх Кирило благословляє російські війська на бій та називає прогресивні науки «новим язичництвом», сотні українців продовжують відвідувати храми УПЦ та ігнорувати українську церкву.

Читайте також: Лікбез для любителів московитської церкви і Гундяєва. 10 фактів з історії Києво-Печерської лаври [8]

Історик Юрій Вільховий вважає, що нині в УПЦ перебувають понад 40% священиків та богослужителів, які мають в серці любов до України та моляться за перемогу. Вони не можуть перейти до ПЦУ через зросійщену громаду та тиск архієреїв. До того ж самочинний перехід може позбавити духовного сану та спричинити накладання анафеми.

Позбутися впливу московського патріархату реально, проте варто пам’ятати, що служіння Богу, як і вибір церкви – рішення полтавців. І зараз кожен має обирати Україну.

Колаж Юлії Сухопарової

—

Альбіна Ковпак [9], опубліковано у виданні ЗМІСТ [2]

В тему: