Постраждалі вимагають покарання для російських воєнних злочинців. Але також потребують допомоги і підтримки суспільства 

Доля українських жінок, чоловіків, дітей, які зазнали сексуального насильства від російських загарбників - це образ пекла на землі. Кожний такий випадок – це воєнний злочин, який вимагає жорстокого і справедливого покарання для тих, хто його скоїв, зазначає  УКРІНФОРМ [2]. 

Подібних випадків за період російсько-української війни – коли постраждали діти, дорослі, жінки, чоловіки, за інформацією правозахисників, тисячі. Але офіційно, за даними Офісу Генпрокурора, зафіксовано 225 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Серед них: зґвалтування, каліцтво або насильство над статевими органами, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примус дивитися на сексуальні знущання над близькими особами.

225 кримінальних проваджень станом на 11 серпня 2023 року. Мало це чи багато? Зрозуміло, що про таку наругу більшість потерпілих воліють мовчати. Але це не єдина причина. І розібратися з цим необхідно: раніше чи пізніше, країна-агресор і безпосередні винуватці мають отримати справедливе покарання, а потерпілі - підтримку суспільства і відшкодування, «репарації» мовою юриспруденції.

Читайте також: "Хотів ґвалтувати цілу ніч": як жити з болем після зґвалтування окупантами  [3]

Після найстрашнішого не кожна жінка може про це говорити

Приклад. Нещодавно 16-річний херсонець Віталій Верташ, якого вдалося повернути після депортації з тимчасово окупованого Криму, розповів про почуті ним крики 13-річної дівчинки, яку... зґвалтували вожаті табору. Трапилося це в Євпаторії, у закладі, в якому окупанти українським дітям обіцяли організувати найкращий відпочинок. Натомість неповнолітні потрапили в умови україноненависництва і залякування. Подробиць на тепер про дівчину, яка пережила сексуальне насильство, немає…

Випадки сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, - це історії, які трапилися із 2014 року, коли виникли терористичні так звані “ЛНР/ДНР” і Росія анексувала українській Крим. Додалося їх на всіх територіях, які тимчасово вдалося захопити російським військам після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Найбеззахиснішими стали жінки і діти.

«Ми - не жертви. Ми - люди, які змогли вижити», - каже Людмила Гусейнова, яка більше трьох років була в полоні на тимчасово окупованій території: спочатку - у відомій жорстоким поводженням із затриманими українцями тюрмі «Ізоляція», а потім - у Донецькому СІЗО. Вдалося повернутися 17 жовтня 2022 року під час так званого «великого жіночого обміну» - тоді звільнили 108 осіб полонянок.

Новоазовськ, де жінка працювала інженером з техніки безпеки на птахофермі, окупували наприкінці літа 2014-го. Із самого початку російсько-української війни опікувалася соціально незахищеними дітьми. Тож так зване МГБ – «міністєрство госбезопасності» терористів у жовтні 2019 року схопило жінку. Звинувачували в екстремізмі, а доказом цього для окупантів були вподобайки і фото з написаними на піску словами «Слава Україні!» у соцмережі.

«Кожна жінка, яка пройшла через донецьку «Ізоляцію», за проукраїнську позицію була під тиском сексуального насильства, - констатує пані Людмила. - Ці жінки пройшли найстрашніше. Я знаю, про що говорю. Але не кожна має сили про це говорити».

За інформацією бранки, яка після звільнення активно включилася у правозахисну роботу, на тимчасово окупованих територіях Донецької області є близько 50 жінок, котрих утримують у полоні вже більше двох років. “З початку повномасштабного вторгнення загалом російські окупанти затримали на різні терміни тисячі українських цивільних жінок”, - каже Людмила Гусейнова.

Читайте також: Як "вєлікій русскій" поет Лєрмонтов оспівував групове зґвалтування військовими [4]

Правозахисниця уповноважена рідними називати прізвища, заради швидшого визволення з російських катівень жінок: «Олі Мазолевській буде що розповісти. Я знаю, що вона пережила. Олю Мелещенко забрали з Горлівки, коли молодшому синові було 4 роки. Відтоді маму дитина не бачила вже три роки. Також ми не маємо мовчати про Олену Федорук, яку засудили до 11 років позбавлення волі. На рік менше отримала Світлана Головань. Наталія Шило - з 2020 року в полоні. Марину Юрчак засудили на 15 років. А Тетяна Журавльова в застінках окупантів знаходиться майже 4 роки. Я не бачила її обличчя, бо коли нас перевозили в автозаку – на головах обох були вдягнуті мішки»...

В одній організації – 40 постраждалих жінок

Кілька років в Україні діє відгалуження міжнародного правозахисного руху SEMA Ukraine - спільнота жінок, які пережили під час  російсько-української війни сексуальне насильство і зуміли трансформувати травматичний досвід у посттравматичне зростання. До громадської організації входять близько 40 жінок, половина з них – постраждалі після 24 лютого 2022 року.

Координаторкою є Ірина Довгань з Ясинуватої, яку за волонтерство і допомогу українським військовим у «ДНР» схопили у серпні 2014 року.

Фото Ірини Довгань, зроблене у тимчасово окупованому Донецьку, 25 серпня 2014 року  було опубліковане  The New York Times: біля стовпа - жінка з українським прапором на плечах тримає в руках табличку з написом: «ОНА убивает наших детей // агент карателей», її  гнівно б’є ногою по тулубу  деенерівка, поруч з якою стоїть бойовик із автоматом. На білборді трохи далі написано  «ДНР».

Читайте також: В Україні зареєстрували 225 випадків сексуального насильства рашистів [5]

 

 

 

 

 

Відтоді ця світлина є свідченням жорстокості і ницості окупантів, які кожне незаконне затримання українських громадян намагаються перетворити на пропаганду «руського міра». Фотографія, по суті, врятувала Ірину Довгань від тривалого перебування у катівнях терористичної «ДНР». Її вдалося звільнити завдяки заступництву іноземних журналістів, у першу чергу, Ендрю Крамера із The New York Times та Марка Франкетті із The Sunday Times.

«Потім, після цієї площі, мене повезли знову в батальйон «Восток», і там ще було декілька годин дуже страшного знущання. Там вже не били ляпасами жінки по обличчю, а лупцювали ногами кремезні чоловіки. Вночі я не могла лежати на підлозі, бо в мене боліло все тіло», - згадує Ірина Довгань.

Жінка із жахом повертається спогадами в інший день, коли її заводили в кімнату з двадцятьма людьми кавказької національності, які після тривалих знущань говорили: «Повернися тим боком, ми повинні примірятися, як ми зараз тебе будемо ґвалтувати. Скільки людей ти хочеш – 10, 20? Нас тут багато. Ми можемо тобі і 40, і 50 забезпечити…». 

Один із осетинів дуже втішався тим, що бив тендітну беззахисну Ірину в груди – і вона відлітала до батареї...

«Не кожна жінка, яка пережила сексуальне насильство, готова приєднатися до спільноти і ділитися своє історією, - каже координаторка SEMA Ukraine Ірина Довгань. – При цьому Генпрокуратура, Нацполіція та СБУ працюють дуже повільно стосовно фіксації та розслідування таких злочинів. Постраждалі жінки лише у 2021 році добилися того, щоби Генпрокуратура їх допитала. Після повномасштабного російського вторгнення кількість таких злочинів зросла в рази – і їх уже неможливо було замовчувати: ні в нас, ні за кордоном».

Читайте також: 

Частина постраждалих емігрувала. «Розумієте, відсидіти за проукраїнську позицію в катівнях Донецька, а потім знову на тебе насувається російська армія – по другому колу проходити все ні в кого не виникає бажання. Тому розумію всіх жінок, які виїхали. Вони онлайн з нами. За кордоном багато хто з них спілкується із журналістами, щоби привертати увагу до теми», - пояснює Ірина Довгань.

Офіс Генпрокурора змінює підходи в розслідуванні злочинів  сексуального характеру під час війни

У розмові з Укрінформом Генеральний прокурор України Андрій Костін наголосив, що головне зараз, щоб “в центрі роботи прокурорів були інтереси людини". Тому ще минулого року в структурі ОГП з’явився спеціалізований підрозділ для роботи з людьми, які пережили сексуальне насильство на війні. Зараз триває кадровий набір у новостворений Координаційний центр підтримки постраждалих і свідків, що займатиметься комплексною допомогою. Костін зауважив, що в Хорватії таку структуру створили після війни, “але ми не чекаємо завершення бойових дій, працюємо вже”.

За словами Костіна,  в розслідуванні воєнних злочинів ОГП впроваджує “найкращі світові практики - це стосується як методів документування і переслідування злочинів війни, так і таких важливих напрямів, як правосуддя, дружнє до дитини, імплементація Кодексу Мурад” (Кодекс Мурад - «Глобальний кодекс  поведінки для осіб, які збирають та використовують інформацію про систематичне сексуальне насильство в умовах конфлікту».

У ньому йдеться про права потерпілих на гідність, приватність, безпеку, доступ до правосуддя, на правду та ефективний юридичний захист тощо. Перше і найголовніше у ньому – до постраждалої особи необхідно ставитися з повагою. Його авторка – іракська правозахисниця, Нобелівська лауреатка миру 2018 року, жінка, яка пройшла через тортури, смерть рідних і сексуальне насильство ІДІЛ Надя Мурад - Ред.).

Зокрема, генеральний прокурор зупинився на особливостях розслідування злочинів сексуального характеру під час конфлікту. “Ще на початку вересня 2022 року я створив спецпідрозділ, який пройшов навчання, після чого ми спільно з нашими  партнерами розробили стратегію розслідування цих злочинів. У чому головна історія. Не тільки те, що ми застосували принципи Кодексу Мурад - тобто розслідування проводиться так, щоб не допустити повторної травматизації, за згоди потерпілої або потерпілого.

Головне - це зосередження усіх зусиль органів правопорядку саме на постраждалому або постраждалій, - розповідає Костін. - Восени (2022 року - Ред.), коли я розпочав, у нас було 43 чи 44 кримінальних провадження про сексуальні злочини на деокупованих територіях. Зараз - 215 (розмова відбувалася наприкінці липня. Станом на 11 серпня 2023 року вже зафіксовано 225 випадків - Ред.).

І це не тільки тому, що на Харківщині їх було скоєно менше, а на Херсонщині - більше. Справа в тому, що ми змінили підхід. Ми розуміємо, - це дуже складний злочин, який є елементом тероризму, елементом пригнічення спротиву наших людей під час тимчасової окупації. Ми все це розуміємо. Але задля того, щоб люди - потерпілі -  відчували себе в безпеці і почали довіряти правоохоронцям, ми не стали чекати, коли хтось прийде і звернеться до нас із заявою про злочин, а ми дещо змінили ситуацію”.

Читайте також: Зґвалтування – один з методів геноциду, який путінська Росія використовує проти українців [6]

Генеральний прокурор розповів про Харківщину після деокупації у  вересні минулого року: “Тут ми працювали, проаналізувавши досвід фіксації злочинів на деокупованій Київщині, де було дуже складно - там вся країна, буквально, займалася документуванням воєнних злочинів: навіть детективи НАБУ відбирали пояснення і документували злочини…. Врахувавши цей досвід, на Харківщині ми більш системно підійшли до цього: створили більше 25 мобільних прокурорських груп, які могли одночасно їхати в різні місця і все документувати. Це нам потім допомогло і на Херсонщині. Там саме щодо злочинів сексуального характеру ми застосували дещо інший підхід”. 

Костін розповів, що “представники Національної поліції заходять першими на деокуповані території і після безпекових заходів здійснюють побудинковий, поквартирний обхід, спілкуються з людьми, розпитують:  “А ви постраждали?” - “Ні” - “А знаєте, чи хтось постраждав?..”. І, крім тих, хто готовий був сам розказати, якщо правоохоронці отримували якісь сигнали від місцевих - дуже акуратно їх перевіряли. Після цього на місце виїжджала група підготовлених прокурорів, слідчих з Києва, які знають, як спілкуватися з постраждалими від таких злочинів, і  в процесі комунікації з ними люди починали розповідати про те, що пережили. Для них, безумовно, це - шок”. 

Іноді, розповів Генпрокурор, “після спілкування з постраждалими ми розуміємо: цій родині потрібен захист, їх треба переселити, їм потрібні якісь речі, їм треба медики. Тут нам дуже допомагає мережа, що складається і з державних органів, і з громадських організацій, з якими ми співпрацюємо. Вони дуже допомагають нам: переселити, надати першу допомогу постраждалим. А далі ми чекаємо, коли вони будуть готові розповісти”. 

“Що важливо: цей підхід, в якому постраждалий є в центрі уваги правоохоронної системи, - працює. І я розумію, що цей досвід треба розповсюдити на всі воєнні злочини”, - розповів нашому агентству Генпрокурор.

 

 

 

 

 

Щодо чоловіків офіційно виявлено 79 випадків СНПК

«Наразі найбільшу кількість випадків сексуального насильства зафіксовано у Херсонській області, а також у Київській, Донецькій, Харківській, Запорізькій, Чернігівській, Луганській, Миколаївській, Сумській областях. Фактично всюди, де були присутні російські військові, фіксуються випадки СНПК”, - коментує Укрінформу Ірина Діденко, начальниця управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, пов’язані із сексуальним насильством, Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора (ОГП). 

Вона зазначає, що “на питання про кількість випадків таких злочинів з 24.02.2022 і з 2014 року, направду, ніхто не може відповісти. Латентність цих злочинів висока. Війна у Боснії і Герцеговині завершилася більш як двадцять років тому, а постраждалі досі звертаються до правоохоронних органів зі своїми випадками СНПК. Тому легко можна говорити про зростання, щонайменше, вдвічі, і навіть утричі. Коли ЗСУ деокупують решту території України, тут навіть важко щось спрогнозувати».

Читайте також: Безкарність злочинів Росії у Сирії призвела до повтору звірячого сценарію і в Україні [7]

Не варто сприймати СНПК виключно як наругу над жінками. «Щодо чоловіків станом на кінець червня виявлено 79 фактів СНПК, але така кількість офіційно зафіксованих випадків не відображає реальні масштаби цих злочинів, - констатує Ірина Діденко. - Зростає кількість постраждалих серед чоловіків - військовослужбовців ЗСУ, які утримувались у полоні і до яких застосовувались тортури та каліцтво геніталій електрострумом».

Про знущання електрострумом відкрито говорять херсонські активісти:  Роман Шаповаленко, який провів у полоні у період тимчасової окупації 54 дні, та Олексій Сівак, якому також вдалося витримати окупаційний «підвал». Звіряче задоволення так звані «правоохоронці» тимчасової російської влади на українських територіях отримували від приєднання електроструму до вух і геніталій херсонців, які, ризикуючи життям, партизанили - розвішували прапори нашої держави.

Судові процеси можуть тривати десятиліттями

Логічне запитання: коли можуть бути завершені розслідування і винесені вироки? Як такі вироки можуть долучати до звинувачень у цілому країни-агресора?

«Розслідування воєнних злочинів, а особливо СНПК, є вкрай складним, - каже Ірина Діденко. - Як показує світова практика країн, де відбувалися війни чи збройні конфлікти, зокрема, у Боснії і Герцеговині, Колумбії, Руанді, Камбоджі тощо, такі справи розслідуються достатньо довго. Судові процеси також тривають чимало часу, не буду вводити в оману – це може тривати десятиліттями.

Це пов’язано, зокрема, з відсутністю доступу до території, де вчинялися злочини, проблемою з ідентифікацією потенційних підозрюваних, браком свідків та потерпілих, які не одразу готові розповідати тощо. Справа з вироками у цій категорії специфічна. У близькому майбутньому можуть бути винесені лише заочні вироки щодо безпосередніх виконавців цих злочинів – мова йде про солдатів держави-агресора та офіцерів нижньої та середньої ланки. У той же час наші розслідування та вироки формуватимуть доказову базу для притягнення вищої ланки військових та політичних лідерів держави-агресора через командну відповідальність. Ця концепція широко використовується, насамперед, МКС та іншими міжнародними трибуналами. У національному законодавстві, на жаль, вона відсутня».

Читайте також: Україна пам’ятає про кожен випадок звірств, вчинений на її території російськими виродками [8]

На тепер в Україні документують СНПК семеро прокурорів. На запитання, чи достатньо такої кількості Ірина Діденко відповідає: «І так, і ні. Злочини СНПК є одним із видів воєнних злочинів. Більшість цих злочинів, усе ж, вчиняються на тих територіях України, які тимчасово окуповані. У регіонах органи прокуратури і органи досудового розслідування мають власні структурні підрозділи, що спеціалізуються на воєнних злочинах, водночас окремих структурних підрозділів із спеціалізацією по СНПК немає.

Відтак, крім цієї категорії кримінальних проваджень, прокурори та слідчі працюють і з іншими воєнними злочинами. У цьому є плюс, оскільки тоді прокурор і слідчий краще розуміє правову природу в розрізі з іншими воєнними злочинами, однак через надмірне навантаження можуть приділяти менше уваги злочинам СНПК. І це всі розуміють – у державі війна і брак кадрів зберігається. Тому тут допомагають прокурори із спеціалізованого управління по СНПК із ОГП. Ми займаємося координацією і також розслідуванням. Зважаючи на тенденцію, роботи ставатиме дедалі більше, відтак очевидно, що нам буде потрібно більше прокурорів і слідчих для належного виконання нашої роботи».

Залежно від категорії потерпілих, вони проходять різні шляхи, пояснює Ірина Діденко. Цивільні особи, які зазнали СНПК, можуть безпосередньо написати до прокуратури заяву про вчинення злочину. Тоді прокурори приймають її та вносять відомості до ЄРДР і доручають відповідному органу досудового розслідування проводити розслідування злочину.

Постраждалі також можуть подавати заяву безпосередньо до органів слідства. «Крім того, в ОГП діють так звані мобільні групи, що виїжджають на деокуповані території, де безпосередньо виявляють злочини та встановлюють контакт із постраждалими. Трішки інша ситуація з військовими, тут ми тісно спрацюємо з певними відомствами Міністерства оборони та Збройних Сил України», - уточнює начальник управління Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора.

Читайте також:  США офіційно звинуватили Росію у стратах, убивствах дітей, зґвалтуваннях, тортурах і депортаціях в Україні [9]

Ірина Діденко нагадує: «Потрібно не забувати, що це - право, а не обов’язок постраждалих - свідчити чи, навпаки, мовчати. Ніхто їх в цьому не буде звинувачувати. Ризик ретравматизації при допиті залишається високим. Головним аргументом правоохоронних органів, а також органів прокуратури для мотивації розказати є те, що ми гарантуємо змогу отримати справедливість, розпочати життя за підтримки психологів, мати можливість не жити озираючись, а стати вироком для кривдника».

 

 

 

 

 

Про репарації та важливість не потурати віктимблеймінгу

На тепер офіційно зареєстрованим постраждалим на постійній основі надається медична та психологічна допомога. З деокупованих територій їх евакуйовують в шелтери та будинки безпеки, надається матеріальна допомога.Координаторка громадської організації SEMA Ukraine Ірина Довгань зауважує, що інколи одній постраждалій можуть пропонувати проговорювати травматичний досвід четверо психологів.

Що насправді може навіть шкодити знаходити точки опори.На державному рівні за участі міжнародних організацій проговорюються перспективи впровадження в Україні системи репарацій для потерпілих від СНПК та інших воєнних злочинів, скоєних російськими окупантами. «Люди найчастіше думають, що репарації – це виключно грошова форма виплат, відшкодування або компенсацій. Однак, це не так, - коментує керівниця Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Христина Кіт.

Читайте також: Чи можливий міжнародний трибунал для російських військових злочинів? [10]

- Однією з форм є реституція - коли йдеться про відновлення конфіскованої чи/і зруйнованої власності тощо. Інша форма репарацій – сатисфакція. Це про важливість для людей офіційного визнання державою, на законодавчому рівні, їхнього статусу постраждалих від такого виду воєнного злочину. Далі – реабілітація.

Ця одна з важливих форм репарацій включає соціальну, медичну, психологічну допомогу у відновленні постраждалих, для можливості людини навчатися та працювати. Такі програми допомагають людям інтегруватися в суспільство і повертатися до того життя, яке мали до війни. Бо інколи діти чи студенти та студентки, які зазнали СНПК, через стан здоров’я не можуть продовжувати навчання.

Або людина не може працевлаштуватися, їй важко перебувати в колективах, чи після травмуючого досвіду вона не здатна комунікувати. І звичайно, компенсації, невідкладні та довгострокові, - власне грошові кошти. Ми розуміємо, що сьогодні війна в Україні ще не закінчилася, але люди, які зазнали сексуального насильства, мають за щось жити. Часто вони втратили дім, роботу, а головне – своє здоров’я, тому їх потрібно підтримати і дати їм певні проміжні виплати».

Україна для підтримки постраждалих від СНПК співпрацює з Global Survival Fund, Фондом Муквеге, які підписали Меморандум про співпрацю з Урядом. Ці фонди готові надавати допомогу, у них є на це певні фінанси. Одночасно впродовж місяців постраждалим уже надаються інші форми невідкладних репарацій через Центри допомоги врятованим.

Тим часом, зауважує Христина Кіт,  «суспільство не повинно потурати віктимблеймінгу – це термін, який означає звинувачення самої постраждалої особи. Мовляв, він/вона самі винні, що не виїхали, не втекли, не сховалися, тож і зазнали СНПК. На жаль, такий підхід ще має місце. Саме це нерідко стримує потерпілих від того, щоб розповідати свої історії».

Читайте також: “В українській війні будуть прецеденти, які оформлять майбутнє міжнародного гуманітарного права” [11]

Довідково. За даними Офісу Генпрокурора, станом на 11 серпня 2023 року, з початку повномасштабної військової агресії РФ прокурори зафіксували 225 фактів СНПК. З цього числа: чоловіки – 79 випадків, жінки – 146. Злочинів щодо  неповнолітніх – 13 (постраждали 12 дівчат та 1 хлопець). Розкрито 64 факти злочинів.

Наразі зафіксовано найбільшу кількість випадків сексуального насильства у Херсонській області – 68, у Київській області – 52, у Донецькій області – 55, у Харківській області – 20, у Запорізькій області – 15, у Чернігівській області – 5, у Луганській області – 3, у Миколаївській області – 5, у Сумській області – 2.

—

Валентина Самченко, Марина Сингаївська;  опубліковано у виданні УКРІНФОРМ [2]

---

В тему:

• Про наявний геноцид українського народу з боку фашистської Росії [12]
• Росія порушує майже всі закони та звичаї війни [13]
• Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце» [14]
• Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання [15]
• Воєнні злочини Росія проти дітей України  [16]
• Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає [17]
• «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?» [18]
• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18) [19]
• Увидит ли мир на скамье подсудимых Гаагского трибунала путина? [20]