Жителі Бучі та Ірпеня, які повернулися два роки тому до своїх домівок, виявили, що їхні оселі були не тільки пограбовані, а й обісрані. Купи смердючого людського лайна були всюди: не тільки на підлозі, а й на столах, у ліжках, у посуді. Притому що у всіх цих будинках були цілком упорядковані туалети. Користуйся! Але ні.

І так було скрізь, звідки йшла путінська армія.

Багато українців пояснювали цей феномен простою відсутністю культури і робили висновок про вроджену ущербність народу-агресора. Але справа, як мені видається, зовсім не в цьому. Зрештою, вони ж не паскудять у своїх селах, звідки їх призвали на війну, не паскудять у домі в сусіда і, навіть убивши цього сусіда напідпитку, не вінчають справу, насравши йому в каструлю.

Читайте також:  Російська орда тікаючи залишила гори гівна, навіть у церкві [2]

У школі ми старанно вивчали нарис Максима Горького "В.І. Ленін". Там є такий фрагмент, що помітно випадає із загального солодкого оповідання:

"Мені огидно пам'ятний такий факт: у 1919 році, у Петербурзі, був з'їзд "сільської бідноти". Із північних губерній Росії з'явилося кілька тисяч селян, і сотні їх були поміщені в Зимовому палаці Романових. Коли з'їзд скінчився і ці люди поїхали, то виявилося, що вони не тільки всі ванни палацу, а й величезну кількість найцінніших севрських, саксонських і східних ваз загадили, вживаючи їх як нічні горщики. Це було зроблено не через силу потреби - вбиральні палацу виявилися в порядку, водопровід діяв. Ні, це хуліганство було вираженням бажання зіпсувати, зганьбити красиві речі. За час двох революцій і війни я сотні разів спостерігав це темне, мстиве прагнення людей ламати, спотворювати, висміювати, паплюжити прекрасне".

Філософ Михайло Епштейн у своїй роботі "Русский антимир" приділив місце цій дивовижній пристрасті. Навівши цитату з Горького, він сперечається з автором: російська людина паскудить у вазу не тому, що їй чуже почуття прекрасного, і тим більше не тому, що відчуває до прекрасного відразу. Посконна людина в Росії, вважає Епштейн, досі міцно-міцно пов'язана із землею. "Кал - речовина землі", і "людина повертає їй те, що в ній перетравилося, омертвілу частину себе".

Але чому вона, ця людина, повертає те, що в ній перетравилося, не в землю, а в порцелянові сервізи і на пухові перини? Питання цікаве.

Читайте також: Свідчення жителів Херсонщини про російський окупаційний режим: "Покрали продукти в магазині, медикаменти в аптеці. В лікарні теж крали" [3]

Останнім часом у Німеччині після довгих років замовчування стали з'являтися свідчення очевидців радянської окупації 1945 року. Майже в кожній такій публікації зазначається звичай, який дивував німців, - покривати все суще шаром своїх випорожнень.

Але гаразд, не будемо вірити німцям (раптом вони русофоби). Почитаємо самих росіян. Ось відвертий запис Юрія Нагібіна з його фронтового щоденника:

"Ми в'їхали сьогодні у двоповерховий будинок. У кімнатах висять обірвані дроти, поламані меблі, фікус, висохлий до того, що, коли його зачепили, він розсипався, на підлозі книжки - з медицини, інженерії, довідник Хютте тощо. І всюди лайно, навіть на столі, печі, підвіконні, у ковпаку лампи, що висить. Я спочатку не розумів цю пристрасть людей паскудити на покинутих місцях - будинках, садах, дворах. Потім спробував сам і знайшов у цьому дивовижне задоволення".

Микола Нікулін, який залишив чудові спогади про останній період Другої світової війни, описує випадок, коли він у Німеччині, будучи молодим командиром, намагався пояснити своїм підлеглим, що гадити в зайнятих німецьких будинках недобре:

"У місті Алленштайні ми розмістилися в будинку, покинутому жителями. З однієї кімнати довелося витягнути труп старої жінки, що лежав у калюжі крові. Усі меблі та речі були на місці. Вражала чистота, велика кількість усіляких пристосувань. Кухня блищала кахлем... Відчинивши двері, я виявив гвардії єфрейтора Кукушкіна, який справляв нужду в севрське блюдо...

- Що ж ти робиш, сволото, - закричав я.

- А що? - лагідно сказав Кукушкін.

Я був розлючений, а Кукушкін здивований. Він натягнув галіфе і спокійно пішов досипати. Я ж решту ночі гарячково думав, що ж зробити. І надумав - проте нічого більш ідіотського я вигадати не міг.

Вранці, коли всі прокинулися, я велів команді вишикуватися. Мабуть, було на обличчі моєму щось, що здивувало всіх. Зазвичай я ніколи не практикував офіційних шикувань, повірок тощо, які наказував армійський статут. Йшла війна, і ми чхали на всю подібну дурницю. А тут раптом - "Рав-няйсь! Смирррна!"... Усі підкоряються, хоча в строю є багато людей, які за званням вищі за мене. Я наказую Кукушкіну вийти вперед і виголошую полум'яну промову. Здається, я ніколи в житті не був таким красномовним і не говорив так натхненно.

Я волав до совісті, говорив про Прекрасне, про Людину, про Вищі Цінності. Голос мій дзвенів і переливався найвиразнішими модуляціями. І що ж? Я раптом помітив, що весь стрій посміхається до вух і ласкаво на мене дивиться. Закінчив я вираженням презирства і осуду гвардії єфрейтору Кукушкіну і розпустив усіх. Я зробив усе, що міг. Через дві години весь севрський сервіз і взагалі весь посуд були загаджені. Примудрилися напаскудити навіть у книжкові шафи. Відтоді я більше не борюся ні за Справедливість, ні за Вищі Цінності".

Між тим, якби ці солдати мали дар красномовства, вони могли б прочитати молодому офіцеру свою лекцію - про свої вищі цінності, про своє почуття справедливості.

Читайте також: Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело [4]

Польський письменник Станіслав Лем спробував пояснити засирання домівок у Європі під час тріумфальної ходи нею радянського солдата-визволителя 1945 року:

"Цим вони мстилися не тільки німцям (зрештою, - іншим!) за те, що німці влаштували було в Росії, а й мстилися всьому світові за межами своєї в'язниці помстою, найпідлішою з усіх можливих: адже вони обгаджували все - жодні тварини не демонструють подібної, так би мовити, ЕКСКРЕМЕНТАЛЬНОЇ жорстокості, яку демонстрували росіяни, забиваючи і наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, госпітальні зали, біде, клозети, паскудячи на книжки, килими, вівтарі; у цьому обгаджуванні всього світу, який вони тепер могли (яка це радість!) розпинати, потовкти, обгадити..." .

Серед численних синонімів слова "випорожнитися" ("сходити по-великому", "какати", "гадити", "справити нужду") знаходимо в словниках несподіване: "відкласти личинку". У нашому контексті це напрочуд точне визначення. Краще не скажеш. Русскій мір відкладає личинку скрізь, куди приходить. Що з неї виросте?

Це не просто помста тим, хто жив вільніше, багатше, розумніше. Це послання, яке описує майбутнє зайнятих територій.

Читайте також: Русская культура в результате многовековых эволюций родила такое социокультурное ублюдочное чудовище как сегодняшний русский солдат  [5]

Ми ж ясно бачимо, що якщо русскій мір затримається там, куди прийшов, життя там деградує, закони замінюються поняттями, економіка спрощується до середньовічного рівня, на місці квітучих садів виростають смітники, а мистецтво й культура вмирають. Ми добре бачимо це на прикладі курортів Абхазії, що колись процвітали, на прикладі доглянутих Донецька і Маріуполя, перетворених на бандитські анклави або зовсім зруйнованих.

Завойовники підспудно, нутром відчувають свою велику місію: руйнування цивілізації. Будь-якої. Не тільки європейської. Це не стосунки переможця - переможеного (як буває на війнах), це саме послання навколишньому світові, в якому міститься символ майбутнього.

Читайте також:  «Настінні докази» злочинів російських загарбників в Україн [6]і

Щоб підкреслити, що ми маємо справу з протиставленням себе не європейській цивілізації, а будь-якій цивілізації в принципі, наведу приклад зі ще одного твору, який ми вивчали в школі. Лев Толстой у "Хаджі-Мураті" описує чеченське село, з якого щойно пішли російські солдати:

"Повернувшись у свій аул, Садо знайшов свою саклю зруйнованою: дах був провалений, і двері, і стовпи галерейки спалено, і нутрощі обпалено... Дорослі діти не гралися, а переляканими очима дивилися на старших. Фонтан був загаджений, очевидно навмисне, так що води не можна було брати з нього. Так само була засмічена й мечеть, і мулла з муталімами очищав її.

Старі господарі зібралися на площі і, сидячи навпочіпки, обговорювали своє становище. Про ненависть до росіян ніхто і не говорив.

Почуття, яке відчували всі чеченці від малого до великого, було сильнішим за ненависть.

Це була не ненависть, а невизнання цих російських собак людьми і така відраза, огида і здивування перед безглуздою жорстокістю цих істот, що бажання винищення їх, як бажання винищення щурів, отруйних павуків і вовків, було таким же природним почуттям, як почуття самозбереження..."

Природне почуття самозбереження мало б підказати народам, куди зі зброєю в руках прийшов русскій мір: зупиніть його! Рускій мір, що приходить, висловлюється ясно і з граничною переконливістю. Але простіше закрити очі, заткнути вуха і ніс, правда ж?

Андрій Мальгін - журналіст і блогер; опубліковано у виданні Радіо Свобода [7]

Читайте також: 

• Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце»  [8]
• Як російські військові злочинці убили старосту села та мирних мешканців у Мотижині [9]
• Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце»  [8]
• Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z» [10]
• Росія і весь світ мають мовчати, скорбіти, і спокутувати [11]
• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18) [12]
• «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?» [13]
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці»   [14]