Ціна сировинної пастки

1.00

Нет

Поки українські морські гавані залишаються заблокованими або працюють із перебоями, а світовий ринок продовольства функціонує без критичних потрясінь навіть за відсутності українських і російських партій, державний апарат зосереджує зусилля на відновленні колишніх логістичних маршрутів.

Державна політика спрямована на повернення багатомільйонних обсягів відвантаження низькопереробленої продукції. Зусилля міністерств звелися до відновлення трафіку для вивезення ресурсів, за рахунок якого капітали продовжують накопичуватися на закордонних юрисдикціях, тоді як внутрішній ринок переробки залишається виснаженим.

Урядові пріоритети та кадрові рішення в інфраструктурі

Відновлення повноцінної роботи портів увійшло до ключових завдань Міністерства з відновлення, інфраструктури та транспорту на 2026–2027 роки, про що повідомив міністр Микола Калашник за підсумками засідання профільного парламентського комітету.

Серед офіційних напрямів зазначено збереження залізничного сполучення, утримання автомобільних доріг для забезпечення військової та цивільної логістики, а також розширення пропускної спроможності західного кордону. Виконання цих завдань уряд супроводжує розширенням керівного апарату, зокрема введенням посади ще одного заступника міністра, попри те що адміністративні штати безпосередньо не впливають на безпекову та міжнародну складову відкриття морських коридорів.

Читайте також: Зернові, і не тільки, міфи Одеси [2]

Питання зміни економічної моделі та відходу від монокультурного експорту на рівні виконавчої влади тривалий час залишалося поза практичним впровадженням. Певні сигнали щодо зміни підходів пролунали під час заходу Grain Ukraine 2026, де заступник керівника Офісу Президента Олексій Соболєв (який раніше працював у Міністерстві економіки) висловив тезу про необхідність переорієнтації агросектору на випуск продукції з високою доданою вартістю замість нарощування суто валових показників експорту сировини. Проте реальні структури вітчизняного виробництва та ланцюги збуту демонструють збереження попередніх сировинних пріоритетів.

Аграрний сектор залишається орієнтованим на виснажливу сівозміну технічних і зернових культур: соняшник, ріпак, соя та кукурудза заміщують інші культури через швидку експортну ліквідність на зовнішніх біржах. Багаторічна експлуатація ґрунтів під обмежений перелік культур не супроводжується розвитком внутрішнього тваринництва чи переробної індустрії. Сектор тваринництва скоротився до масштабів, коли базові продукти харчування — м'ясо, сири, окремі позиції молочної продукції — системно імпортуються з країн Європейського Союзу, переважно з Польщі та Чехії.

У промисловому птахівництві ринок залишається консолідованим навколо двох найбільших виробників, для яких зовнішні відвантаження формують ключову маржинальність. У результаті внутрішні споживчі ціни на курятину та яйця на полицях вітчизняних магазинів нерідко перевищують вартість тієї ж продукції, імпортованої до європейських сусідів. Внутрішній переробний сегмент риби також фактично згорнутий, що збільшує імпортозалежність продовольчого кошика.

Читайте також: Ще спогади про бізнес в Україні. Суть ординської системи оподаткування від Азарова яка й досі діє [3]

Схеми виведення капіталу в агроекспорті

Експорт сільськогосподарських культур багато років супроводжується системними схемами ухилення від повернення валютної виручки. Схема полягає у скупці збіжжя у дрібних виробників за готівку з істотним дисконтом, оформленні партій через ланцюг фіктивних підприємств без сплати податків та вивезенні товару за кордон без наступного зарахування виручки на рахунки в українських банках. Державні контролюючі органи роками демонстрували низьку ефективність у блокуванні цього каналу відтоку ліквідності.

Національний банк України поступово обмежив публікацію деталізованих аналітичних звітів щодо масштабів неповернення валюти від агроекспортерів. Лише після накопичення критичного обсягу неповернень ексочільниця Державної податкової служби Леся Карнаух оприлюднила інформацію, згідно з якою лише за період з 2024 по початок 2026 року фіскальні органи зафіксували виведення з країни коштів на суму 198 мільярдів гривень через операції із "чорним" зерном.

Цей показник еквівалентний майже половині кредитної лінії, виділеної Україні Міжнародним валютним фондом, однак озвучення масштабів проблеми відбулося вже після того, як фіктивні фірми припинили діяльність, а реальні активи були виведені за межі української юрисдикції. Відсутність превентивного контролю з боку фіскальних та митних органів дозволила тіньовому сектору замінити класичну експортну виручку фіктивною заборгованістю нерезидентів.

Читайте також: Вони не повернуться: чому українці обирають чужину замість годування армії чинуш [4]

Гірничо-металургійний комплекс: мільярдні дивіденди та держава

Схожа концентрація капіталу спостерігається у сфері видобутку та первинної переробки залізної руди. За результатами 2021 року група «Метінвест» зафіксувала дохід у розмірі $18 млрд (переважно від експорту залізорудної сировини та напівфабрикатів) і оголосила про нарахування $3,49 млрд дивідендів із виплатою $2,51 млрд. 22 лютого 2022 року, за дві доби до повномасштабного вторгнення, акціонери ухвалили рішення про спрямування власникам ще $1,074 млрд.

Виведення дивідендів тривало й під час воєнних дій. Протягом 2022 року власники отримали додатково $1,769 млрд, з яких $1,332 млрд припали на SCM Ріната Ахметова та $437 млн — на структури SMART Вадима Новинського. Водночас сукупний розмір благодійної допомоги та підтримки сил оборони з боку групи, згідно з її публічною звітністю, склав близько $92 млн. Питання відчутного підвищення рентної плати за користування надрами під час війни урядом не порушувалося, що зберегло надприбутки від видобутку корисних копалин у розпорядженні обмеженого кола бенефіціарів.

Другий приклад сировинної ренти демонструє ситуація навколо Полтавського ГЗК, пов'язаного з Костянтином Жеваго. Торгові операції через європейські трейдингові структури із заниженням бази оподаткування в Україні забезпечували акумуляцію сотень мільйонів доларів маржі за кордоном. Попри численні кримінальні провадження, базова корпоративна структура активу не зазнала суттєвих змін.

У лютому 2025 року слідчий суддя передав 49,5% статутного капіталу Полтавського ГЗК в управління АРМА для визначення управителя, який мав би забезпечити перерахування прибутку до державного бюджету. Конкурсний відбір управителя за два роки так і не було завершено. Підприємство продовжує функціонувати в межах наявної структури володіння, тоді як єдиними зафіксованими результатами дій держави залишаються заморожені $158 млн у Швейцарії та арешти корпоративних прав десятків пов'язаних компаній без фактичного надходження їхніх операційних прибутків до скарбниці.

Читайте також: Блокада на папері та мільйони в кишенях: як цифрові симулякри ДСБТ знищують транспортну логістику України [5]

Економіка брухту - сировина проти внутрішньої переробки

Аналогічний дисбаланс спостерігається на ринку вторинних металів. Згідно з аналітичними розрахунками ДП «Укрпромзовнішекспертиза», експортери брухту чорних металів сплачують до бюджету близько 50 гривень податків із кожної тони вивезеного матеріалу. Якщо ця ж тона брухту спрямовується на вітчизняні металургійні комбінати для виробництва готового прокату, прямі бюджетні надходження перевищують 7 500 гривень, а з урахуванням суміжних галузей (енергетика, транспорт, машинобудування) досягають 14 000 гривень на тону.

Попри різницю у 7 450 гривень прямих втрат на кожній тоні, вивезення стратегічної вторинної сировини стрімко зростає. У 2024 році відвантаження металобрухту за кордон зросло на 60,7%. У 2025 році динаміка прискорилася: експорт склав 448,68 тис. тонн (зростання на 53% відносно 2024 року), досягнувши пікових значень із 2021 року.

Прямі бюджетні надходження від експорту зазначеного обсягу склали лише близько 20 мільйонів гривень, тоді як внутрішня переробка цієї ж кількості сировини могла забезпечити майже 4 мільярди гривень податкових платежів різного рівня. Експорт брухту залишається інструментом виведення оборотних коштів з країни на шкоду внутрішній завантаженості металургійних заводів.

Читайте також: «Реформа митниці» — багаторічна афера влади [6]

Тиск на внутрішній ланцюг та загроза конкуренції

На європейському аграрному ринку українська кукурудза зазнає дедалі сильнішого тиску з боку виробників зі США, чия логістика до кінцевих споживачів у ЄС у низці випадків виявляється дешевшою. В умовах звуження світових цін збереження прибутковості експортерів відбувається шляхом зниження внутрішніх закупівельних цін для українських аграріїв. Виробники не мають альтернативних каналів реалізації через відсутність розвиненої внутрішньої переробки (біоетанол, корми, харчові інгредієнти).

Якщо зусилля уряду призведуть до повноцінного відкриття портів без зміни правил гри, конкуренція з американською продукцією вестиметься за рахунок продавлювання собівартості по всьому внутрішньому логістичному ланцюжку. Трейдери вимагатимуть зниження залізничних тарифів «Укрзалізниці», зменшення зборів Адміністрації морських портів та максимального стискання тарифів приватних автоперевізників. Витрати на утримання портової та транспортної інфраструктури покладаються на державний бюджет, тоді як маржа залишатиметься на закордонних торгових структурах.

Читайте також: Україна програє логістичну війну на кордонах. Чому бардак на погранпереходах - штучний і умисний [7]

Практику перекладання збитків на внутрішній ринок демонструють і металургійні гравці. Під час воєнних дій група «Метінвест», спрямувавши мільярди доларів на дивіденди, заявила про частковий форс-мажор за зобов'язаннями перед українськими підрядниками на сотні мільйонів гривень, запропонувавши контрагентам очікувати відшкодувань від країни-агресора.

Формування бюджету з опорою виключно на обсяги відвантаження сирої руди та зерна консервує низький рівень доходів зайнятого населення. Середня заробітна плата на шахтах, кар'єрах, елеваторах і транспортних вузлах залишається однією з найнижчих у Європі. Закріплення цієї моделі після завершення активних бойових дій позбавить економіку стимулів для технологічної модернізації, зберігаючи залежність державних фінансів від коливань цін на сировинних біржах та зовнішніх кредитів.

—

Олександр Захаров, для видання «Аргумент»

Читайте також: