Україна пам’ятає про кожен випадок звірств, вчинений на її території російськими виродками

1.00

Нет

Фото: НАСЛІДКИ РАКЕТНОГО УДАРУ ПО КИЄВУ, 10.10.2022. ДЖЕРЕЛО ФОТО: ГУ ДСНС

Пропонуємо згадати окремі найважливіші події збройного конфлікту, які відбулися в Україні протягом року широкомасштабної війни РФ проти України та зачепили права цивільного населення, а в окремих випадках – військовополонених.

Протягом 2022 року команда Східноукраїнського центру громадських ініціатив (СЦГІ) [2]продовжувала свою роботу, розпочату ще 2014 року, зі збору доказів та документування фактів порушення міжнародного гуманітарного права (МГП) під час збройного конфлікту, з метою подальшого подання відповідних матеріалів до Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС), Офісу Генпрокурора (Україна), міжнародним комісіям із розслідування, мандат яких передбачатиме збирання, документування та підготовку для судових розглядів усіх порушень прав людини, воєнних та інших злочинів.

Щомісяця в СЦГІ видавали огляди грубих порушень МГП Росією, з метою донесення цієї інформації, в першу чергу, до закордонної аудиторії. В цьому дайджесті ми пропонуємо згадати окремі найважливіші події збройного конфлікту, які відбулися в Україні протягом року широкомасштабної війни Російської Федерації (РФ) проти України та зачепили права цивільного населення, а в окремих випадках – комбатантів (військовополонених). Ми намагатимемося пояснити, з яких причин певні діяння слід вважати порушенням МГП.

Україна пам’ятає про кожен випадок звірств, вчинений на її території.

1. Умисні вбивства, позасудові страти та катування цивільного населення.

На початку квітня 2022 року Збройні Сили України (ЗСУ) повністю деокупували території Київської та Чернігівської областей, зайняті армією Росії в перші тижні широкомасштабного вторгнення.

Протягом наступних місяців почали з’являтися численні шокуючі дані про вбивства людей по всій території, що перебувала під окупацією (населені пункти Ірпінь, Гостомель, Мотижин і т. д.). Часто тіла знаходили із зв’язаними за спиною руками та вогнепальними пораненнями в потилицю зі стрілецької зброї. Приміром, поблизу села Мотижин (Бучанський р-н), в ямі виявили тіла закатованих до смерті старости Мотижинської

сільської ради Ольги Сухенко з родиною — чоловіком та сином. Родину Сухенків російські військові викрали 23 березня.

Братська могила в Бучі. Фото: AP / Rodrigo Abd

Читайте також: Як російські військові злочинці убили старосту села та мирних мешканців у Мотижині [3]

У звільненому від окупаційних військ місті Буча (Київська обл.), на території дитячого санаторію «Променистий» (вул. Вокзальна, 123), в одній із будівель було виявлено підвал [4], у якому російські військові допитували та утримували цивільне населення. Відомо, що там катували, після чого стратили щонайменше п’ять осіб чоловічої статі. Їх тіла були виявлені при огляді підвалу. На всіх був цивільний одяг та відсутні явні ознаки того, що чоловіки брали участь у бойових діях.

Станом на 31 липня на Київщині було знайдено 1348 тіл місцевих жителів, 300 осіб вважалися зниклими безвісти, а 216 тіл залишалися невпізнаними.

У вересні поліція заявила про виявлення вже 1360 тіл цивільних, що загинули під час активних бойових дій на Київщині.

15 серпня вийшов ґрунтовний репортаж журналістів видання «Важные истории» про позасудові страти та пограбування цивільного населення в селі Андріївка (Бучанський р-н, Київська обл.). Журналісти побували в селі та поспілкувалися з місцевими жителями.

В репортажі розповідається про те, як після деокупації населеного пункту було знайдено 13 тіл місцевих жителів з кульовими пораненнями. Близько 40 людей вважалися зниклими безвісти.

Жителі с. Андріївка, вбиті під час окупації населеного пункту. Джерело фото: «Важные истории»

19 червня стало відомо про епізод умисного вбивства 17-річних братів-близнюків Богдана та Євгена Самодіїв, а також їх приятеля 18-річного Валентина Якимчука у селі Мохнатин (Чернігівський р-н, Чернігівська обл.), що мав місце 14 березня під час окупації села.

За свідченнями [5] місцевих жителів, російські військові, що в денний час доби рухалися у складі колони, безпричинно розстріляли беззбройних хлопців просто посеред вулиці. Місцева жінка, яка ймовірно була очевидцем вбивства, стверджує, що хлопці не чинили ворожих дій по відношенню до військових та в момент пострілів були з піднятими до гори руками. По хлопцях стріляли зі зброї калібру 5,45 мм, 7,62 мм та 30 мм (озброєння бронетехніки), що не дало їм жодних шансів вижити.

На цих прикладах ми бачимо достатньо типові історії, що характерні для населених пунктів Київщини та Чернігівщини, які перебували під окупацією.

Звільнення у вересні 2022 року населених пунктів Харківської області так само супроводжувалося виявленням на деокупованих територіях місць масового поховання людей, смерть яких настала під час окупації.

Читайте також: Капелан з Маріуполя про біль, перемогу над злом та повернення додому: «Росія - демонічна імперія, що з'їхала з глузду» [6]

Тіло воїна ЗСУ з браслетами під час ексгумації в Ізюмі

23 вересня завершився процес ексгумації з місця масового поховання в деокупованому м. Ізюм (Харківська обл.), який тривав безперервно протягом тижня. Із могил дістали 447 тіл загиблих. З них 215 жінки, 194 чоловіки, 5 діти, а також 22 військовослужбовці. Крім того, виявили останки 11 осіб, стать яких встановити було не можливо.

Цілком можливо, що смерть частини з цих людей настала в результаті дії артилерійської зброї або з природніх причин, що має встановити судово-медична експертиза. Але вже одразу після ексгумації поліція відзначала [7], що багато тіл містять явні ознаки катувань.

У перших числах жовтня ЗСУ взяли під контроль м. Лиман (Донецька обл.) та деякі інші населені пункти на півночі Донеччини. В деокупованих населених пунктах одразу розпочався пошук та ексгумація загиблого цивільного населення. Так, на кладовищі в м. Лиман (Донецька обл.) було виявлено два масових поховання.

В одній локації були захоронені цивільні, в іншій – українські військові. Ексгумовано тіла 146 людей, з яких 111 цивільні та 35 військових. Повідомлялося також, що в Лимані встановлено 25 стихійних поховань.

Всього в деокупованих населених пунктах подібних поховань було виявлено 58, але робота з пошуку тривала.

У деокупованих районах як Харківської, так і Донецької областей були виявлені численні місця незаконного утримання цивільного населення, докази катування людей.

Наприклад, на деокупованих територіях Харківської області правоохоронці встановили 22 місця, де окупаційні сили утримували та катували людей. Називалися катівні в населених пунктах Вовчанськ – 2, Куп’янськ – 4, Шевченкове – 2, Ізюм – 4, Козача Лопань – 3, Липці, Великий Бурлук, Піски-Радьковські, Борова.

Кількість людей, які пройшли через усі ці незаконні місця несвободи, встановлюється та наразі достовірно не відома, адже частина людей була вивезена й досі перебуває в ув’язненні на території РФ.

У листопаді ЗСУ звільнили населені пункти Херсонської області, розташовані на правому березі р. Дніпро, включно з містом Херсон, а також майже завершили повну деокупацію Миколаївської області. Ситуація з вбивствами та катуванням цивільного населення під час тимчасової окупації тут мало чим відрізнялася від деокупованої Харківщини або Донеччини. Наприклад, 4 листопада в деокупованому селищі Високопілля (Херсонська обл.) поліцейські виявили [8] три тіла зі слідами насильницької смерті. За попередніми даними правоохоронців, під час окупації населеного пункту окупанти розстріляли трьох цивільних осіб і закопали їх поблизу приватних домоволодінь.

2. Позасудові страти та катування комбатантів

28 липня в мережі Інтернет (в прокремлівських пабліках) з’явилися два відеозаписи катування та подальшої страти українського військовополоненого (ім’я цієї людини ймовірно відоме українській стороні, але публічно не називалося). На одному відео зображено, як ще живому чоловіку відрізають геніталії канцелярським ножем. Зв’язаний чоловік намагається чинити супротив, але його міцно тримають комбатанти та копають ногами. Через якийсь проміжок часу після знущань чоловіка холоднокровно вбивають пострілом в голову, що демонструється на іншому відео.

Очур-Суге Монгуш

За даними розслідування Bellingcat та The Insider, події відбувалися на території санаторію «Привілля» (Луганська обл.), а в катуванні та вбивстві ймовірно брав участь тувинець на ім’я Очур-Суге Монгуш 1993 р. н.

Читайте також: Фацевич: "Росіяни застосовують міни із сейсмічними датчиками, нові міни-пастки, яких ми раніше не бачили" [9]

Цілком очевидно, що даний випадок є далеко не єдиним епізодом звірства, вчиненого стосовно військовополонених.

29 липня стало відомо про смерть щонайменше 53 та поранення 75 українських військовополонених, які утримувалися на території колишньої Волноваської виправної колонії №120 (селище Оленівка/Молодіжне, Донецька обл.), переобладнаної окупаційними військами під табір для військовополонених, відомий як “табір в Оленівці”.

Російська влада заявила, що барак з військовополоненими українцями був обстріляний 28 липня українською артилерією (із застосуванням американської реактивної артилерійської системи M142 HIMARS). Водночас, за версією Офісу Президента України, мала місце класична «операція під чужим прапором» (false flag operation): військовополонених умисно вбили, інсценувавши артилерійський обстріл української артилерії. У звіті американської організації “Інститут вивчення війни” (ISW), з посиланням на джерела, констатується, що жодних слідів реактивної системи HIMARS на місці не виявлено.

Вбачається, що лише офіційне незалежне міжнародне розслідування здатне надати відповідь на питання про винних у цій трагедії, але станом на сьогодні воно так і не було проведене. Створена ООН в серпні 2022 року міжнародна місія із встановлення фактів була розформована [10] в січні 2023 року через, як стверджується, відсутність умов для розгортання місії на місці (гарантій безпеки для учасників розслідування).

3. Сексуальне насильство

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, в різних його формах набуло свого поширення ще з 2014 року, тобто з самого початку збройної агресії Росії проти України, про що СЦГІ неодноразово повідомляв в своїх публікаціях, дослідження та інших матеріалах.

Дивіться, наприклад, звіт СЦГІ [11] «Війна без правил: ГОН, пов’язане зі збройним конфліктом на сході України».

З початком широкомасшабного вторгнення Росії в Україну кількість відомих випадків збільшилася, а само насильство набрало ще більш жахливих форм.

12 квітня у виступі перед парламентом Литви Президент України Володимир Зеленський назвав ім’я військовослужбовця збройних сил РФ, який за повідомленнями ЗМІ вчинив сексуальне насильство щодо немовляти.

23 липня спецпредставниця Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфліктів Праміла Паттен у відеозверненні до учасників Другого саміту перших леді та джентльменів заявила [12]: «З 24 лютого ООН отримала понад 150 звинувачень у сексуальному насильстві, скоєному проти жінок, дітей і чоловіків. Це зґвалтування під дулами автоматів у присутності членів родини як наслідки атаки України російськими військами».

Генеральний прокурор України Андрій Костін в інтерв’ю виданню «Лівий берег» (19.09.2022) розповів [13], що

ВСТАНОВЛЕНО П’ЯТЬОХ ДІТЕЙ У ВІЦІ ВІД 4 ДО 16 РОКІВ, ЯКІ СТАЛИ ЖЕРТВАМИ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА.

Генпрокурор наголосив на тому, що подібних злочинів набагато більше, але їх виявлення та документування є складним процесом.

18 жовтня Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні оприлюднила свою першу доповідь щодо того, як просувається її робота.

Комісія була утворена Резолюцією 49/1 Ради з прав людини, прийнятою 4 березня 2022 року, з метою розслідування всіх ймовірних порушень та утисків прав людини і порушень МГП, а також пов’язаних із ними злочинів у контексті агресії РФ проти України. Окремий пункт Доповіді Комісії був присвячений конкретним фактам сексуального та гендерно-обумовленого насильства, що вчинялося російськими військовими. Зухвалість злочинів вражає.

Із Доповіддю можна ознайомитися тут [14].

У повідомленнях про факти сексуального насильства заслуговують на увагу перш за все ті з них, які грунтуються на свідченнях самих потерпілих та їх родичів.

22 травня програма «Факти» оприлюднила [15] репортаж з села Берестянка (Бородянський р-н, Київська обл.). В репортажі жінка на ім’я Зоя (прізвище не називається) розповідає, як російські військові під час окупації села пострілом в голову застрелили її беззбройного зятя (демонструє сліди пострілу та крові в будинку) та зґвалтували її доньку Наталю (прізвище не називається), а також іншу жінку з цього ж села на ім’я Вікторія. Розповідь Зої доповнює сусід Віктор (прізвище не називається), в якого після зґвалтування переховувалася Вікторія, побоюючись зґвалтування іншими військовими.

4. Умисні напади на цивільне населення та цивільні об’єкти. Напади невибіркового характеру. Недотримання принципу пропорційності при нападі

Із самого початку повномасштабного вторгнення, в порушення принципу розрізнення, здійснюються умисні напади як на цивільних осіб, так і на цивільні об’єкти. Кількість нападів невибіркового характеру протягом всього 2022 року залишалася стабільно високою. В багатьох відомих випадках є ознаки недотримання комбатантами принципу пропорційності при нападах. Нагадаємо, що суть останнього полягає у тому, що забороняються напади, від яких можна очікувати спричинення випадкової загибелі цивільного населення або поранення цивільних осіб, пошкодження цивільних об’єктів або поєднання таких наслідків, які були б надмірними порівняно з очікуваною конкретною та безпосередньою військовою перевагою, що мали б одержати.

Протягом року абсолютна вся територія Україні перебувала та продовжує перебувати в зоні ризику ракетно-бомбових ударів. Повітряні тривоги лунали в усіх без виключення областях та містах.

16 березня мав місце бомбовий удар по будівлі Драмтеатру в оточеному місті Маріуполь (Донецька обл.). В момент нападу в бомбосховищі театру перебувало цивільне населення (переважно жінки та діти, особи похилого віку). Будівля театру була майже повністю зруйнована. Офіційної інформації про кількість загиблих та поранених досі немає.

Будівля Маріупольського драмтеатру на супутниковому знімку. Біля будівлі напис «Діти». Фото: Maxar Technologies Джерело: ВВС

Читайте також: Російські загарбники під час окупації Харківщини вбили дитячого письменника Володимира Вакуленка [16]

8 квітня російські військові завдали ракетного удару по центральному залізничному вокзалу в місті Краматорськ (Донецька обл.). В цей момент на вокзалі та біля нього перебували сотні людей, очікуючи евакуації з населеного пункту. Загинуло щонайменше 50 цивільних осіб (зокрема 5 дітей) та близько 100 людей отримали поранення.

Жертви ракетного обстрілу на вокзалі Краматорська

27 червня ракетного удару зазнало місто Кременчук (Полтавська обл.). Одна з ракет влучила в будівлю торгівельного центру «Амстор», розташованого в центральній частині міста. Загинуло щонайменше 20 осіб, 59 людей отримали поранення та ще понад 40 людей вважалися зниклими безвісти.

Після пожежі в ТЦ “Амстор”, Кременчук

14 липня країну шокував ракетний обстріл центру міста Вінниця. Внаслідок ракетного удару загинуло щонайменше 26 осіб, зокрема троє дітей (4-річна дівчинка та хлопчики 7 і 8 років), отримали поранення 202 особи та ще 8 людей вважалися зниклими безвісти. Зруйновано та пошкоджено численні офісні та житлові будинки.

Тіло 4-річної Лізи Дмитрієвої, яка загинула внаслідок ракетного удару по Вінниці

Це лише декілька прикладів нападів на цивільні об’єкти.

11 вересня відбувся один з найперших масованих обстрілів енергетичної інфраструктури України. Зокрема, було обстріляно Зміївську ТЕС (с. Слобожанське, Харківська обл., найбільша електростанція області та одна з найбільших теплових електростанцій України) та три підстанції високої напруги, знеструмлено 40 підстанцій різної напруги, відключено 2 повітряні лінії 750 кВ, 5 повітряних ліній 330 кВ37. Під ракетний удар потрапила також Харківська ТЕЦ-5 (с. Подвірки, Харківська область, передмістя Харкова). Без світла залишилися споживачі електроенергії в Харківській, Полтавській, Дніпропетровській, Сумській та Донецькій областях.

Відтоді російські удари по енергетичній інфраструктурі України стануть буденністю. Напади спричинять віялові відключення електроенергії по всій країні, які набудуть регулярного (системного) характеру.

В кожній області ситуація різна, але після 23 листопада скрізь діють графіки планових або аварійних відключень. Електроенергія населенню та комерційним споживачам подається операторами системи розподілу (підприємствами обленерго) в залежності від ліміту добового споживання електроенергії, наданого на область оператором системи передачі (державним підприємством «Укренерго»).

«Стратегія, на якій базується тактика ведення війни Росією, очевидна. Бомбардуючи критично важливу цивільну інфраструктуру України, включно з енергетичними об’єктами, російська армія явно має намір підірвати промислове виробництво, завадити роботі транспорту, посіяти страх і відчай і позбавити мирне населення України тепла, електроенергії та води з наближенням холодної зими. Націлювання Росії на українську цивільну інфраструктуру є незаконним. Моральний стан цивільного населення не є законною ціллю, а здійснення цих атак із єдиною метою – тероризувати цивільне населення – може вважатися воєнним злочином», – заявила Марі Стразерс, директорка Amnesty International у регіоні Східної Європи й Центральної Азії (20.10.2022).

Станом на початок 2023 року найгарячішою точкою збройного протистояння залишається Донецька область. Загалом, протягом лише 7 місяців 2022 року (червень-грудень) на підконтрольній Уряду України території Донецької області загинуло щонайменше 675 цивільних осіб та ще не менше 1583 осіб отримали поранення (немає даних про те, скільки з поранених згодом померли в лікарнях або вдома від прямих чи побічних наслідків отриманих ушкоджень).

Останні місяці кількість загиблих та поранених серед цивільного населення Донецької області (підконтрольна територія) зменшувалася. Водночас, це зовсім не свідчить про зменшення інтенсивності бойових дій та кількості ракетно-бомбових ударів, адже інтенсивність боїв на Донбасі була та залишається стабільно високою. Статистичне зменшення кількості загиблих та поранених серед цивільного населення скоріше пов’язане насамперед з поступовим зменшенням загального числа цивільного населення в регіоні, адже рятуючись від негативних наслідків війни люди масово виїжджають в інші регіони України. В деяких містах (наприклад, м. Мар’їнка або м. Соледар), не залишилося жодного жителя, а міста повністю зруйновані.

Значних руйнувань на Донеччині зазнає й цивільна інфраструктура, включно з житловою та громадською забудовою. З 24 лютого було зруйновано та пошкоджено 682 навчальних заклади, зокрема, 283 дитсадки та 298 шкіл (за останньою інформацією станом на 24.11.2022).

Читайте також: Наслідки "руського міру" в Ізюмі. Історія 447 поховань [17]

Бахмут. Руйнування в січні 2023. Фото: “Новинарня [18]“

З 24 лютого по 29 січня в Україні загинули щонайменше 459 дітей, не менше 917 дітей отримали поранення та ще щонайменше 341 дитина зникла безвісти.

Точна кількість постраждалих дітей наразі невідома через триваючі ативні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України.

За період з 24 лютого 2022 року по 26 грудня 2022 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) зафіксувало 17831 випадок загибелі або поранення цивільних осіб в країні: 6884 вбитих та 10947 поранених.

УВКПЛ зазначає, що до більшості зареєстрованих випадків загибелі та поранення призвели удари зброї вибухової дії з великим радіусом ураження (включно з обстрілами із застосуванням важкої артилерії та РСЗВ, а також ракетними та авіаударами) та вважає, що фактичні цифри значно вищі, адже з місць, де тривають інтенсивні бойові дії, інформація надходить із запізненням та потребує перевірки (наприклад, міста: Маріуполь (Донецька обл.), Ізюм, (Харківська обл.), Попасна, Лисичанськ, Сєвєродонецьк (всі – Луганська обл.))

5. Загроза спорудам та установкам підвищеної небезпеки

24 лютого російські військові захопили Чорнобильську АЕС (Київська обл.), але вже 31 березня, ймовірно на фоні загальних військових поразок в районах ведення бойових дій, вони покинули територію станції, забравши з собою полонених українських військовослужбовців з числа охорони АЕС, а станцію розграбували.

Відомо, що за час перебування російських військових на АЕС там базувалося близько 50 одиниць військової техніки та близько тисячі солдатів, тобто росіяни фактично перетворили АЕС на свою військову базу.

16 березня російські військові здійснили невдалу спробу наступну в напрямку Південноукраїнської АЕС (Миколаївська обл.). Наступ було зупинено силами українських військ.

5 червня та 26 червня камери відеоспостереження Південноукраїнської АЕС фіксували проліт ракет над територією станції, 19 вересня російські війська здійснили ракетний обстріл промислової зони АЕС. Удар було завдано, ймовірно, ракетою типу «Іскандер»48. Потужний вибух стався всього за 300 м від реакторів.

Вибух на території Південноукраїнської АЕС:

4 березня російські військові захопили Запорізьку АЕС. Через сім місяців, 5 жовтня, російський президент Володимир Путін підпише указ про прийняття у «федеральну власність» АЕС, а російська державна корпорація «Росатом» створить акціонерне товариство «Експлуатаційна організація Запорізької АЕС» з реєстрацією в Москві, яке за задумом російської влади має керувати окупованою станцією.

Військова техніка на першому поверсі турбінної зали енергоблоку № 2, ЗАЕС. Фото: МАГАТЕ

1 вересня Запорізьку АЕС відвідала місія МАГАТЕ. В опублікованому 6 вересня звіті члени місії засвідчили, що Росія розмістила на території станції військовий персонал, транспортні засоби та обладнання, зокрема, були помічені військові вантажівки на першому поверсі турбінних залів 1-го та 2-го енергоблоків.

СЦГІ припускає, що частина іншої військової техніки та озброєння, які зазвичай знаходяться на території станції та про які неодноразово говорили в медіа, на момент візиту місії могли бути тимчасово перевезені в інші місця. Відомо, що з липня 2022 року на території Запорізької АЕС російські війська облаштували військову базу, розмістивши важку артилерію, зокрема, реактивні системи залпового вогню БМ-30 «Смерч».

Євросоюз засудив ведення Росією військової діяльності з території довкола Запорізької АЕС54, а Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш закликав до демілітаризації станції55. 17 листопада Рада керуючих МАГАТЕ ухвалила третю з початку повномасштабної війни в Україні резолюцію, в якій закликала Росію припинити всі дії на українських ядерних об’єктах.

Станом на лютий 2023 року збройні сили РФ продовжують своїми діями загрожувати безпечній роботі ядерних об’єктів України.

6. Використання голоду як методу ведення війни. Обмеження доступу до гуманітарної допомоги. Напади на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення

З 24 лютого по 20 травня 2022 року тривали бої за місто Маріуполь (Донецька обл.). З 86 днів оборони, 82 дні місто перебувало в повному оточенні. Станом на початок облоги міста російськими військами, там могло перебувати близько 300-400 тис. цивільного населення. Росіяни в певні періоди часу вибірково випускали частину населення, що рахалася власним транспортом на виїзд з міста (в напрямку м. Бердянська), але значна кількість людей так і не змогла виїхати, оскільки або не мала власного транспорту (в багатьох людей він був пошкоджений/знищений чи було відсутнє пальне), або лишалися заблокованими в районах міста, де точилися активні бойові дії. Українські та міжнародні гуманітарні вантажі, а також автобуси для організованої евакуації людей, російськими військовими до міста майже не пропускалися. В місті з початку березня (в окремих районах – з 24 лютого) було відсутнє централізоване водопостачання (включно з питною водою), світло, опалення, не можливо було придбати продукти харчування. Надходила інформація про голод серед цивільного населення.

Жителі Маріуполя в черзі за їжею. Джерело фото: Андрющенко Time в Телеграм

Такі дії збройних сил РФ дають підстави стверджувати про наявність ознак використання голоду серед цивільного населення як методу ведення війни.

Вочевидь, подібна критична гуманітарна ситуація за задумом російського військово-політичного керівництва мала б скластися й в решті українських населених пунктів, що перебували у той самий період в осаді, зокрема в Чернігові та Сумах, і це примусило б захисників скласти зброю. Водночас збройні сили РФ в квітні 2022 року були вимушені відступити з північних регіонів України.

Схожа тактика штучного створення гуманітарної та продовольчої кризи застосовувалася російськими військами в Луганській області. Наприклад, як стверджувалося, прицільно обстрілювалися продуктові склади в місті Сєвєродонецьку (Луганська обл.), яке оборонялося українськими військами.

Залишки елеватора в Очакові після ракетного удару 4 вересня 2022

Уже станом на квітень 2022 року було відомо про руйнування російськими військами не менше 6 великих зерносховищ в Україні [19] та багато іншої продовольчої інфраструктури.

Складна гуманітарна ситуація поступово складалася в окупованих населених пунктах, зокрема, через нестачу ліків та продовольства.

Президент України В. Зеленський під час виступу з промовою в парламенті Ірландії зазначив: «Вони послідовно знищують місця зберігання палива, розподільчі центри продуктів, знищують навіть звичайну аграрну техніку і мінують поля».

Гуманітарні вантажі, які Україна направляє на окуповані території, росіянами затримувалися. Наприклад, 6 квітня був затриманий гуманітарний вантаж, який слідував із Запоріжжя в окупований Токмак (Запорізька обл.), а 8 квітня росіяни не пропустили гуманітарний вантаж до окупованого Мелітополя (Запорізька обл.).

20 червня Верховний представник ЄС з іноземних справ та політики безпеки Жозеп Боррель назвав воєнним злочином блокаду експорту українського зерна: «Неймовірно, неможливо уявити, що мільйони тонн пшениці залишаються заблокованими в Україні, а в решті світу люди страждають від голоду. Це справжній воєнний злочин. Я не уявляю, щоб це тривало значно довше. В іншому разі це буде чимось, за що Росія повинна понести відповідальність».

Європейська Рада закликала Росію негайно припинити напади на сільськогосподарські об’єкти, а також розблокувати Чорне море, зокрема Одеський порт, щоб дозволити експорт зерна з України та комерційні судноплавні операції.

Відома російська пропагандистка Маргарита Симоньян, виступаючи на Петербурзькому міжнародному

економічному форумі (15-18 червня 2022), зазначила [20], що в російському суспільстві наразі нібито є популярним жарт (рос.): «Вся наша надежда на голод. Вот что это значит. Это значит, что сейчас начнется голод, и они снимут санкции и будут с нами дружить, потому что поймут, что не дружить с нами невозможно».

7. Загроза навколишньому природному середовищу

Загроза навколишньому природному середовищу України внаслідок бойових дій (забруднення повітря, грунтів, шкода екосистемам, водним ресурсам і т. д.), обумовлених агресивною війною Росії, протягом року продовжувала стабільно зростати.

30 березня концентрація забруднюючих речовин у повітрі Києва у майже 9 разів перевищувала норму, а трохи раніше, 19 березня, Київ навіть на нетривалий час опинився на першому місці у світі за забрудненістю повітря. Цьому сприяли, зокрема, широкомасштабні пожежі в Київській області, зміна рози вітрів та пожежі в сусідніх областях, викликані веденням бойових дій.

Допоки російські військові перебували на Чорнобильській АЕС та утримували під своїм контролем Чорнобильську зону відчуження, тривали безконтрольні лісові пожежі, які були одним із чинників погіршення радіаційної безпеки. На одній із частин високозабрудненої території «Рудий ліс» (Чорнобильська зона відчуження) російські військові розрили грунт та облаштували масштабні укріплення (військові позиції). Такі безвідповідальні дії ймовірно спричинили [21] вивільнення високорадіоактивного пилу.

Знищена військова техніка серед спалених дерев у селі Богородичне на Донеччині

З щотижневих зведень Міндовкілля України можна побачити, зокрема, наступне:

бойові дії велися на площі понад 3 млн га українських лісів. Окуповані або перебували у зоні бойових дій щонайменше 450 тисяч га лісів. Загалом з 24 лютого ураження зазнали території 900 об’єктів природно-заповідного фонду площею 1,24 млн га66. Основними наслідками воєнної агресії для лісового господарства є пожежі, забруднення вибухонебезпечними предметами, а також втрата потужностей.
російські війська завдають цілеспрямованих ударів по інфраструктурі для забору, очищення та постачання води, а також каналізаційних очисних спорудах. Значно пошкоджені об’єкти водопостачання та водовідведення у Донецькій, Луганській, Запорізькій, Харківській та Миколаївській областях;
використання фосфорних бомб призводить до хімічного забруднення ґрунтів;
понад 30% території України зараз вважається потенційно забрудненою різними боєприпасами та вибуховими пристроями. Знищена військова техніка та боєприпаси, а також розірвані ракети та авіабомби забруднюють ґрунт і підземні води хімічними речовинами, у тому числі важкими металами.
Руйнування поселень призводить до забруднення довкілля будівельним сміттям та азбестом, і наслідки
такого забруднення для довкілля будуть проявлятися роками.

Бомбардування українського населеного пункту з використанням фосфорних боєприпасів. Фото: Міндовкілля

20 вересня Парламент України схвалив Звернення до Генасамблеї ООН, Програми ООН з навколишнього середовища, Європарламенту, Єврокомісії, парламентів та урядів держав – членів Генасамблеї ООН щодо утворення спеціальної екологічної моніторингової місії для фіксації екологічної шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії РФ на території України.

У міністерській декларації, яка стала результатом 9-ої конференції ООН «Довкілля для Європи» (Нікосія, 5-7 жовтня), європейські країни офіційно засудили російські злочини проти українського довкілля та причетність Білорусі до цього.

8. Захоплення та розграбування майна

Протягом року на тимчасово окупованих територіях стабільно зберігалася тенденція захоплення та розграбування майна окупаційними військами та окупаційними адміністраціями (підконтрольними їм людьми та організаціями).

Повідомлення про такі випадки зазвичай важко перевірити за кількома (альтернативними) джерелами, але правдивість більшості з них не викликає розумних сумнівів. Спектр видів майна, що ставав об’єктом посягання, доволі різноманітний: від побутового пограбування місцевого населення та підприємців (автомобілі, готівкові грошові кошти тощо), до захоплення та розграбування майна великих компаній у значних розмірах (врожаю агропідприємств, товарів та майнових комплексів українських гіпермаркетів тощо).

Доволі типовим прикладом є випадок з викраденням в березні 2022 року в окупованому місті Мелітополь (Запорізька обл.) сільгосподарської техніки John Deere приватної компанії «Агротек» вартістю в 1 млн. євро. Завдяки позиційним системам, що встановлені на обладнанні, фахівці компанії встановили, що техніка була переміщена на територію господарства у селищі Закан-Юрт Чеченської республіки (РФ).

Широкого розголосу набула історія з розграбуванням українського зерна. Американська телерадіокомпанія CNN в травні 2022 року опублікувала матеріал про ймовірне розграбування українського зерна та обладнання на окупованих територіях півдня України (Херсонська та Запорізька області). З посиланням на власні джерела журналісти стверджували, що колони російських вантажівок, що перевозили зерно з ферм та елеваторів, були помічені на півдні України. CNN зазначає, що «фермери та інші жителі Херсона та Запоріжжя надали CNN подробиці численних крадіжок».

Супутниковий знімок від Maxar Technology показує, як зерно завантажують у корпус корабля під російським прапором “Матрос Позиніч” в окупованому Криму, 19 травня

Час від часу окупаційна влада видавала постанови, якими фактично позбавляла українських громадян права на вільне володіння своїм майном. Наприклад, «Державний комітет оборони ДНР» видав 8 липня 2022 року постанову № 153, якою визнав недійсними документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення речових прав фізичних осіб на житлову нерухомість, яка розташована на «звільнених територіях», у випадку, якщо такі документи посвідчені нотаріусами України після 19 лютого 2022 року або органами державної влади чи місцевого самоврядування України з 11 травня 2014 року по 19 лютого 2022 року78.

18 липня той самий «комітет оборони» видав постанову № 156, якою примусово вилучив у «державну власність» об’єкти нерухомого майна, розташовані в окупованому м. Донецьку Донецької області (ймовірно перебували повністю або частково у власності приватного акціонерного товариства «Донецькоблгаз»). Ухвалення рішень, подібних до останнього, було доволі поширеним явищем та здійснювалося регулярно.

30 вересня стало відомо, що окупаційна влада визнала «безхазяйним майном» близько 200 об’єктів туристичної інфраструктури (готелі, бази відпочинку) в колись популярному, а нині окупованому курортному селищі Кирилівка (Запорізька обл.). В «документі», опублікованому на сайті «адміністрації Запорізької області», власникам відповідного майна пропонувалося пред’явити свої права на нього шляхом звернення в «адміністрацію» в Мелітополі. Якщо ж протягом трьох днів такого звернення не послідує, то об’єкти погрожували поставити «на облік» як «безхазяйне майно», що по суті є першим кроком на шляху до «націоналізації» майна. Подібні списки час від часу публікувалися й по іншим окупованим населеним пунктам Запорізької області (Василівка, Мелітополь, Приморськ та інші).

30 вересня влада Росії оголосила про підписання у Москві «договорів» про прийняття до складу РФ так званих ДНР, ЛНР, а також Запорізької та Херсонської областей, в межах, що існували «на день їх утворення та день прийняття в Російську Федерацію». Отже, очікуємо, що згодом це призведе до тотальної «конфіскації» та/або «націоналізації» майна українських державних та комунальних підприємств, установ, організацій, а також майна приватних власників, які відмовлятимуться від визнання російського суверенітету над тимчасово окупованими територіями України або з будь-яких інших причин вважатимуться нелояльними до російської влади.

9. Свавільні затримання та незаконне позбавлення свободи цивільних осіб. Насильницькі зникнення

Протягом 2022 року існувала стала практика свавільних затримань військовослужбовцями збройних сил РФ, Росгвардії, ФСБ та утримання в незаконних місцях несвободи цивільного населення окупованих територій.

Незаконне позбавлення свободи людей здійснювалося повсюдно та вочевидь є частиною плану чи політики по відношенню до окремих верств цивільного населення окупованих територій. Деяких людей згодом відпускали, а місцезнаходження інших досі невідоме.

Серед людей, які стали жертвами свавільних затримань та насильницьких зникнень, можна виділити такі умовні групи:

1) представники українських органів державної влади та місцевого самоврядування;

2) громадські активісти, учасники проукраїнських мітингів, волонтери;

3) ветерани антитерористичної операції / операції об’єднаних сил;

4) журналісти;

5) підприємці;

6) люди, яких підозрювали в допомозі українським військовим;

7) представники різних релігійних конфесій;

8) інші.

У незаконних місцях несвободи до затриманих часто застосовували катування та сексуальне насильство. Наприклад, затриманий 30 березня в окупованому Херсоні (Херсонська обл.) священик Православної церкви України Сергій Чудинович після свого звільнення так опише ставлення до нього російських військових: «…Мене били, душили. Потім почали розтібати штани. Зняли джинси, опустивши їх до низу. Труси спустили до землі. Я стояв на пів роздягнений. Поставили на коліна, нагнули до стільця головою, притисли коліном. Взяли дубинку і сказали, що вони запхають мені її в анальний отвір, розірвуть його і потім використають «фіналгон». Уявляєте, як я себе почував? Я не знав, що мені робити. Попрощався з життям. Молився. […] Вони намагалися мене зґвалтувати і я почав кричати: «Ну що мені, видумати щось, щоб ви мені повірили?» Приблизно такі слова».

Сергій Чудинович

Наприкінці знущань священика примусили підписати папери про співпрацю з російськими силовими структурами і тільки після цього відпустили. Опинившись на підконтрольній Україні території, священик одразу звернувся до правоохоронних органів.

Читайте також: Викрадені російськими окупантами діти України [22]

Директор Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (ICMP) Метью Холлідей заявив, що під час війни в Україні зникли безвісти понад 15 тис. людей.

За його словами, дана цифра є консервативною, якщо врахувати, що в одному лише Маріуполі, за оцінками української влади, загинули або зникли безвісти 25 тис. осіб. Звичайно, оголошена цифра включає в себе не лише жертв насильницьких зникнень, але й імовірно всіх інших людей, які зникли за обставин, пов’язаних з конфліктом.

10. Депортація та примусове переміщення цивільного населення окупованих територій

Відомо про депортацію та примусове переміщення збройними силами РФ українського цивільного населення окупованої території. Такі повідомлення протягом року надходили не лише з міста Маріуполя (Донецька обл.), де це явищо набуло нйбільш масового характеру, а й з інших регіонів України, наприклад, з міста Ізюму (Харківська обл.)86. Загалом, подібна проблема ймовірно спіткала всі населені пункти, які захоплювалися російськими військовими протягом 2022 року.

Уже 20 квітня Постійний представник України при ООН Сергій Кислиця на засіданні Радбезу ООН заявляв, що росіяни примусово вивезли до РФ понад 500 тис. українців, зокрема 121 тис. дітей.

Станом на 30 січня 2023 року українській владі відомо про щонайменше 14732 депортованих дитини, хоча їх реальна кількість ймовірно значно більша.

За оцінками [23] самої російської влади, «з початку спеціальної воєнної операції» вони вивезли до Росії вже 1 002 429 осіб, у тому числі 183 168 дітей.

У Маріуполі, з тих районів міста, які протягом березня-травня 2022 року поступово переходили під контроль збройних сил РФ, російські військові організовано та ймовірно завчасно сплановано переміщували цивільне населення до окупованого м. Донецька (інших окупованих міст Донеччини та Луганщини) або на територію РФ. Водночас, перед цим людей проводили через достатньо принизливу процедуру т. зв. «фільтрації» та через систему створених російською владою т. зв. «фільтраційних таборів».

Процедуру «фільтрації» були змушені проходити, зокрема, такі категорії людей:

1) особи, яких окупаційна влада організовано переміщує з Маріуполя на територію РФ або в окуповані міста Донеччини/Луганщини («ДНР/ЛНР»);

2) особи, які самостійно залишали Маріуполь (приватним транспортом або пішки), намагаючись евакуюватися з міста, зокрема, на підконтрольну Україні територію.

За спостереженнями СЦГІ, мова йде не про якісь стаціонарні об’єкти, спеціально призначені для утримання/ фільтрації (зокрема, з охороною та режимом утримання), а про цілу мережу («архіпелаг») місць тимчасового утримання людей по всій окупованій території. В якості таких місць використовувалися приміщення шкіл, дитячих садочків, будинків культури та інших раніше захоплених громадських об’єктів, розташованих, зокрема, але не виключно, в окупованих селах та містечках навколо Маріуполя (Крещатицьке, Козацьке, Першотравневе, Безіменне, Новоазовськ, Мангуш, Микільське і т. д.).

Як може виглядати типовий «фільтраційний табір», можна побачити на відео за посиланням:

Відоме українське інтернет-видання «Слідство.Інфо» провело власне розслідування щодо ролі Російської православної церкви (РПЦ) в переміщенні українців до РФ та описало співпрацю церкви з Міністерством надзвичайних ситуацій РФ, участь церкви в забезпеченні депортованих житлом (при церквах та монастирях), в забезпеченні їх харчуванням та предметами першої необхідності, в проведенні з людьми «інформаційно-роз’яснювальної роботи» тощо.

11. Знущання над тілами загиблих (померлих) та кремація

Певні проросійські інтернет-ресурси регулярно публікували фото та відео зневажливого ставлення до тіл загиблих українських військових. В якості прикладу можна навести телеграм-канал [24] «384 ОМРП СпН» (можливо – «384 Окремий морський розвідувальний пункт спецпризначення в/ч 00800, входить до складу 1-го Армійського корпусу ДНР»).

Блюзнірський “виступ” Ігоря Мангушева. Скріншот із відео

Іншим яскравим прикладом знущання є поширений в серпні 2022 року в соціальних мережах фрагмент відео, на якому російський націоналіст Ігор Мангушев під час заходу «стендап на військову тематику» зневажливо демонстрував череп людини. [25] За його словами, це череп українського військового, який загинув на «Азовсталі» в Маріуполі (Донецька обл.). Промова Мангушева супроводжувалася поясненням того, з ким та за що воює його країна. Наприкінці відео він вимовив фразу, з якої можна зрозуміти, що він особисто брав участь у вбивстві людини, череп якої він демонструє.

Читайте також: Радість та щастя у звільнених селах України [26]

На переконання СЦГІ, подібна зневажлива демонстрація тіл (фрагментів тіл) загиблих комбатантів з явно пропагандистською метою, тобто не викликана ані військовою, ані гуманітарною необхідністю, є образливою та становить наругу над тілами, а відтак є порушенням законів та звичаїв війни.

Після того, як масове вбивство цивільного населення в м. Бучі (Київська обл.) набуло міжнародного розголосу, на початку квітня 2022 року почали з’являтися повідомлення про те, що Росія запустила в м. Маріуполі (Донецька обл.) роботу мобільних крематоріїв, де спалює тіла людей (ймовірно як цивільних, так і комбатантів). Пресслужба Маріупольської міськради тоді стверджувала, що до спалення тіл маріупольців Росія залучила «спеціальні бригади зачистки, сформовані з місцевих мешканців», а також представників т. зв. «ДНР».

12. Нав’язування російського громадянства

З самих перших днів широкомасштабного вторгнення російська влада почала нав’язувати російське громадянства жителям окупованих нею територій.

25 травня В. Путін підписав указ № 304, яким спростив прийом у громадянство Росії жителів окупованої території Херсонської та Запорізької областей України. Іншим своїм Указом за № 330 від 30 травня російський президент запровадив «спрощену процедуру» набуття російського громадянства для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та недієздатних осіб, які мають українське громадянство.

Вже тоді керівник Офісу Президента України А. Єрмак під час виступу на відкритті Russian War Crimes у межах Всесвітнього економічного форуму в Давосі зазначав, що станом на 21 травня РФ депортувала на свою територію більш як 232 тисячі дітей і понад дві тисячі з них – або сироти, або розлучені з батьками.

Щодо окупованих після 24 лютого 2022 року територій Донецької та Луганської областей, то видача російських паспортів жителям цих територій відбувалася за законодавством РФ, введеним ще для самопроголошених «ДНР/ЛНР», тобто як жителям «ДНР/ЛНР» (указ В. Путіна від 24.04.2019 № 183).

30 вересня влада Росії оголосила про підписання у Москві «договорів» про прийняття до Російської Федерації так званих ДНР, ЛНР, а також Запорізької та Херсонської областей, в межах, що існували «на день їх утворення та день прийняття в Російську Федерацію».

Згодом, 2 жовтня, Конституційний Суд РФ дійшов висновку про «конституційність» цих «міжнародних договорів», а 3 жовтня влада Росії оголосила, що її парламент одноголосно підтримав анексію тимчасово окупованих територій України: Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

Кожен з «договорів» містить статтю № 5 наступного змісту: «З дня прийняття в Російську Федерацію ДНР / ЛНР / Запорізької області / Херсонської області та утворення у складі РФ нового суб’єкта громадяни ДНР / ЛНР / України та особи без громадянства, які постійно проживають на цей день на території ДНР / ЛНР / Запорізької області / Херсонської області, визнаються громадянами РФ, за виключенням осіб, які протягом одного місяця після цього дня зроблять заяву про своє бажання зберегти наявне у них та (або) їхніх неповнолітніх дітей інше громадянство або залишитися особами без громадянства».

Отже, всі жителі окупованих територій України, що постійно проживали або принаймні мали в паспорті (іншому передбаченому законом документі) відмітку про зареєстроване місце проживання (раніше – прописку) на окупованих територіях, автоматично отримали російське громадянство в розумінні влади РФ. Проживаючи в умовах окупації (на фоні бойових дій, присутності озброєних військових та спецслужб) або виїхавши на підконтрольну Україні територію чи за кордон, заявити протягом місяця в органах влади РФ про «своє бажання зберегти наявне у них та (або) їхніх неповнолітніх дітей інше громадянство», як про це вказано в «договорах», навряд-чи було практично можливим. Крім того, такої можливості були явно позбавлені діти-сироти та діти без батьківського піклування, а також недієздатні особи.

Видання підготовлено спільно Східноукраїнським центром громадських ініціатив (СЦГІ), німецькою організацією Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках Громадської служби миру, що фінансується Федеральним міністерством з економічної співпраці та розвитку Федеративно Республіки Німеччина. СЦГІ пропонує кожному постраждалому безкоштовну юридичну допомогу у форматі консультацій та супроводу в судових справах.

Довідково

Східноукраїнський центр громадських ініціатив документує порушення прав людини, скоєні в ході збройної агресії Росії проти України починаючи з 2014 року. Мета документування – подання зібраних матеріалів до офісу прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС), Офісу генпрокурора України, міжнародним комісіям із розслідування та іншим міжнародним організаціям.

СЦГІ надає безкоштовну правову та інші форми допомоги окремим категоріям постраждалих.

Детальніше – на сайті організації [27].

—

Опубліковано у виданні “Новинарня [28]“

В тему: