Наслідки "руського міру" в Ізюмі. Історія 447 поховань

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Наслідки "руського міру" в Ізюмі

У сосновому лісі на околиці Ізюма було кладовище, де вже не ховали людей. Та під час окупації міста ставленики росіян нашвидкуруч організували тут масове поховання. Хрести нумерували цифрами, багато могил — безіменні, багато знайдених тіл — зі слідами катувань.

Місцевий житель Віталій Боровий працював у єдиній відкритій на час окупації ритуальній службі. Він ховав людей, збираючи тіла по місту. Зараз допомагає поліції розкопувати й установлювати імена загиблих. Журналісти видання ТЕКСТИ побували на містах трагедії.

Конвеєр

Що глибше в ліс на околиці міста, то дужчий трупний запах. Поміж соснами розкопують могили в піщаному грунті. Ексгумація на цій ділянці завершується, більшість тіл уже вийняли й відправили до моргів. Схоже, сьогодні тут більше живих, аніж мертвих, і гамірна обстановка з клацаннями журналістських камер нагадує екскурсію в колишній концтабір.

Читайте також: Як приходить до тями Харківщина, що пережила нашестя російських загарбників: зруйновані мости, зниклі сусіди, з’їдені собаки

1.JPG

Розкопані правоохоронцями могили

Якщо навесні розкопки братських могил принаймні в Бородянці на деокупованій Київщині здавалися новою справою для всіх, від родичів загиблих до працівників переповнених моргів, то від споглядання за налагодженим процесом ексгумації в Ізюмі на Харківщині є враження, що в Україні вже навчилися працювати з масовими похованнями – робота зі смертю схожа на конвеєр. Команда з кількох відомств працює за алгоритмами.

"Джинси синього кольору, одна чорна шкарпетка на правій нозі", — нейтральним голосом одна поліцейська описує чоловіче тіло, яке щойно викопали й дістали з землі працівники ДСНС.

Глина легко піддається лопаті: рівно викопані клапті землі — мов вийняті прямокутники "Лего". Всохлі тіла застигли з розкинутими руками, ніби зняті з розп'яття. На деяких кров запеклася червоними плямами. Хтось помер у спортивному костюмі, когось дістають у яскравому платті. Покійники мають при собі іконки, похоронні грамоти, аркуш із власним прізвищем у файлі — але так пощастило не всім.

Інший поліцейський знімає відео на камеру. Ще одна поліцейська складає письмові протоколи — один на чотири тіла. Їх оглядають судмедексперти та криміналісти з обласної прокуратури, останні також беруть зразки грунту — багатьох людей перепоховано. Шукають слідів воєнних злочинів, тобто насильницьких ознак смерті. На кладовищі поховані люди, які померли від катувань, куль і обстрілів, а також ті, кого спіткала природна смерть.

Читайте також: Як церковники УПЦ МП з Харківщини допомагали російським окупантам

Викопане тіло загиблого

Викопане тіло загиблого

Тіла перекладають у чорні санітарні мішки, нумерують відповідно до того, який номер був на хресті. Ці цифри завбачливо, хоч і не зі своєї волі, виводила рука одного доброго чоловіка – поспіхом під обстрілами. Номери полегшать впізнання понад 400 загиблих.

Читайте також: ЗСУ звільнили Ізюм

Тоді четверо міцних чоловіків із ДСНС у біокостюмах підхоплюють мішок. Несуть стежкою спершу до пересувної криміналістичної лабораторії, щоб узяти зразки ДНК, тоді — до рефрижератора, який повезе в морг до Харкова.

Бригади ДСНС із обласного центру заїжджають сюди на зміни по два дні. Поки копали, набачилися різного.

ПОКИ КОПАЛИ, НАБАЧИЛИСЯ РІЗНОГО

"Сьогодні все ще цивільно, — каже Володимир, високий чорнобровий чоловік, навчений розрізняти відтінки смерті. — Попередні зміни я діставав як-небудь скинуті тіла в яму, обличчями донизу — як кинули, так і приземлилися. Бачив відірвані ноги, а поруч — мізки. Бачив зв'язані руки й мотузки на шиї. Виймав поранених, з надрізами й дірками на тілах, з кульовими й осколковими пораненнями".

Коли Володимир не тягає мішки з тілами, то розбирає завали після прильотів ракет у Харкові чи доламує аварійні стіни, щоб випустити людей тощо.

Хотілося б, каже він, щоб його особиста участь у справі допомогла одній меті — встановити причину смерті людини й покарати винних за це.

4_1.jpg

Тіла перекладають у чорні мішки й нумерують

Але чи так буде? Один із прокурорів, що фіксує військові злочини, каже:

"Звісно, Бог на небі все бачить. Покарає якщо не вбивць, то їхніх нащадків".

Усі воліли б ще земного правосуддя, та в таке прокурор не вірить. Він говорить анонімно, бо рядовим службовцям зараз не дозволяють коментувати досудове слідство поза офіційними коментарями очільників відомств.

"Не в таких масштабах, — хитає головою. — Це звірства".

Найстрашніша знахідка, яку розкопали за його присутності, — це 17 військових ЗСУ в одному капонірі. Могилу найбільше запам'ятали за рукою з жовто-блакитним браслетом — рукою військового Сергія Сови з Нікополя.

Також прокурор засвідчив кілька смертей українських військових, учинених з особливою жорстокістю: відрізані геніталії, зв'язані руки, кілька ножових поранень на одному тілі. Він каже, що морги Харкова переповнені, у рефрежираторах тіла лежать одне на одному — але це вже не новина.

На цьому кладовищі ексгумували 447 тіл, із них — 5 дітей і 22 військових, решта — дорослі цивільні. За повідомленням Нацполіції й обласної військової адміністрації, більшість загиблих мають сліди ознак насильницької смерті, 30 — сліди катувань. Рештки 11 тіл так понівечено, що наразі неможливо встановити їх стать.

Декого вже впізнали рідні, та оскільки це нелегальне стихійне поховання, всі тіла відправляють на експертизу. Тим паче, і з позначеними могилами виникла плутанина.

Читайте також:  Журналістка вижила в Ізюмі й розповіла про жахи російської окупації

12_1.jpg

У правоохоронців після деокупації півночі України є досвід, тож процес ексгумації та фіксації знайдених тіл відбувається злагоджено.

Кладовище "на Шекспіра"

У ритуальному салоні, що єдиний працював під час окупації, знають, хто писав цифри на могилах.

До великої війни бюро мало чотирьох філії по місту, та тепер працює єдина вціліла — розташована навпроти зруйнованої школи, яку нині розтягують на дрова. Вона ж єдина з усіх міських ритуалок не зачинялася в окупацію.

Тамара Кравченко, управліниця салону, схилилася над робочим столом — виводить на табличках імена й дати смерті покійників. Усередині темно — світла ще немає, й тиша приміщення контрастує з гамором зовні, спричиненим пошуками їжі.

Тамара сердиться:

"Одні строїли, а тепер інші", — має на увазі підхід до поховань окупаційної й нинішньої української мерії. Їй не подобається, що з землі дістають геть усіх — і не тільки це.

Але тепер принаймні в жінки є змога вільно говорити. Коли в перші дні окупації приїхали ставленики-колаборанти з ультиматумом — або працюєте з нами, або все спалимо, такої свободи не було.

Отож ритуальне бюро допомагало організовувати масове захоронення — на кладовищі "на Шекспіра", як називають його тутешні за назвою прилеглої до лісу вулиці. Цвинтар у соснах вважали закритим, там не ховали нових мерців, аж поки окупанти встановили свої порядки.

Тамара стверджує, що окупаційна адміністрація наполягала: всі поховання мають бути саме на Шекспіра. Чому так — говорять різне. Дехто каже, що в колаборантів був бюджет від Росії на поховання й вони відмивали на ньому кошти, бо копачам платили пайками, а населенню презентували це як "безплатні похорони".

Читайте також: «Значний ляпас Кремлю»: що взараз відбувається на фронті

6.jpg

Тіла зносять до рефрижератора

Щоб вони були безплатними, ритуальна служба надавала хрести й своїх копачів. Усіх ховали в мішках, тільки наближені до адміністрації могли сподіватися на труни. Раз у тиждень копачі отримували за роботу пайок, деколи навіть того на всіх бракло.

Тамара чула іншу версію: що всі ці поховання Росія планує використати як доказ у своєму позові в Гаагу проти України. Ця думка безглузда, але, каже жінка, окупанти вважали, що вони тут назавжди.

Від бюро вимагали налагодити систему: копати могили й фіксувати, хто в якій лежить. Ритуалка, де працює Тамара, раніше мала спеціальні журнали захоронень: хто й коли помер, на якому кладовищі захоронений. Але тепер така система не годилася, бо не всі було ідентифіковано.

"Найбільше загиблих було на початку березня після авіаударів по багатоповерхівках. Людей витягували з-під завалів сім'ями. Розкопували довго, тіла були розкидані по частинах. Обгорілі, розчавлені.

5.jpg

Рефрижератор, який повезе тіла в морг до Харкова

Потім уже додалися смерті від касетних ударів, від уламків. Є бійці ЗСУ, ТрО — росіяни мали списки останніх, вони перепиняли їх на блокпостах, і люди зникали. Цивільні також помирали навіть тому, що залишилися без доступу до життєво важливих ліків".

Поки спілкуємося, знадвору долинає звук вибуху — це вихід української артилерії. Тамара на таке навіть не реагує, а ось від гулу літака їй гіркне в роті. У час окупації сусідський кіт під час вибуху підстрибнув, а впав уже мертвим — розірвалося серце.

Отож деякі могили були безіменними. Копачі клали на людину аркуш із номером — він збігався з номером на хресті, й робили фото. Якщо знали людину або вона мала при собі документи, писали її прізвище, адресу, дату народження й смерті, якщо ні — "невпізнана людина з парку", наприклад. Усю цю інформацію вносили і в журнал. Окупанти просили такі фото й собі.

7.jpg

Декого із загиблих встановити ще не вдалося

На кладовище окупаційна влада не пускала нікого, крім копачів за спецперепустками. Навколо лісу стояла російська техніка. Тіла на місце поховань доправляли люди, яких в Ізюмі називають "волонтерами", або "бригадою 200-х" — їх організували колаборанти.

Так усе тривало, аж поки Тамара виявила плутанину.

"Одного дня повертаються копачі й диктують мені для запису: номер 250. Наступного разу знову той самий номер кажуть уже під іншим прізвищем. Я й раніше підозрювала, що вони нетверезі копають, сварилася. Відказували: «Поїхали з нами, подивишся, як там можна працювати тверезими».

Я їх не сильно звинувачую, бо копали під обстрілами. На день було по 11–19 людей, ще й сфотографувати треба. Усе ж ці списки мали робити компетентні люди, а не копальники ям, ви згодні? Адміністрація мала потурбуватися".

Коли вже почали ексгумувати тіла, виявили, що в одній ямі по кілька осіб. Є кілька покійників, номери яких не збігаються. Люди шукають своїх рідних, а їх немає під очікуваними цифрами. Шукають, пишуть заяви в прокуратуру. Ексгумують усіх, тож мають знайти.

"НЕ МОЖУ ПРИМИРИТИСЯ З СОБОЮ, ЩО ГОВОРЮ РОСІЙСЬКОЮ. НАМАГАЮСЯ УКРАЇНСЬКОЮ"

Тамара розпрощалася з тими копачами, а тепер, після звільнення міста, написала на них заяву в прокуратуру, щоб ті показували, де кого закопували.

55-річний Віталій Боровий, якого Тамара найняла в травні замість звільнених, уже колись працював у бюро. Тепер має власну справу — виготовляє могильні плити й труни, а ще доглядає одне міське кладовище. Він узявся до справи з властивою йому професійною сумлінністю, тож усі хрести від 280 номера пронумеровано правильно — за це ручається й сам Віталій, і його роботодавиця.

Проте всіх загиблих під час окупації все одно потрібно підняти з землі. Тамара сердиться, бо поліція забрала Віталія на розкопки тіл у довколишні села, ще й на машині ритуалки з їхнім же пальним. Працівників у салоні зараз обмаль, а люди не перестали вмирати — треба працювати.

Раз у раз хтось заходить. Блондинка середніх років Світлана Євтухова шукає тіло брата — знає, що він номер 412 з уже розкопаного масового поховання. У поліції їй дали три адреси харківських моргів, але вона розгублена й не знає, що за чим робити, тож прийшла сюди. Брата — єгеря — витягли з річки 16 чи 18 березня, руки зв'язані скотчем, роздягнений до пояса, у кишені куртки знайшли паспорт. По місту також знаходили чоловіків у ярах — крізь тіла вже проросла трава.

Коли жінка йде, Тамара міркує про фінансовий бік цієї історії: поїхати до Харкова — можливо, й не раз, щоб впізнати тіло, забрати, знову поховати. Справедливість буде, може, колись, а гроші треба вже.

Поріг переступає старше подружжя:

— Бабушка умерла.

— Гроб який?

— Самий дешевий.

— Колір?

— Ну я знаю, це для бабушки 31 року народження.

— Є коричневий із рижою органзою, буде хороший для бабушки.

— Табличку якою мовою писати?

— Ну пишіть українською.

Потім мені говорить, що не може примиритися з частинкою себе — за те, що говорить російською мовою. Намагається потрохи розмовляти українською.

Тетяна зібрана й ділова, до смерті літніх людей вона звикла. Але, каже, коли виводила букви з датами смерті дітей, яких дістали з-під завалів, кілька разів розплакалася.

Герой мимоволі

Віталій Боровий має вигляд людини, яка бачила багато — а тому мало хоче про це говорити. У нього сумне обличчя та втомлений погляд. І він не розуміє, звідки стільки цікавості до його особи. Якби не війна, то й далі просто тесав би труни.

У ритуальному бюро його вичікують журналісти й правозахисники з різних країн, поки він викопує небіжчиків по навколишніх селах. Домовитися про зустріч телефоном нереально: по-перше, немає стабільного зв'язку, по-друге, у Віталія забрала мобільний СБУ — як і журнали поховань. Отож або намагатися спіймати його на кладовищі, або годинами чекати в ритуальній службі.

10.JPG

Найбільше ховали, коли почали розбирати завали

Доглядач міського кладовища й майстер могильних плит ніколи не подумав би, що стане частиною історії, яка творитиметься на очах. Йому й зараз невтямки, чому до його персони стільки уваги. Ба більше, він і у війну не вірив:

"Ніколи не подумав би, що Росія на нас нападе. Ще й на регіон, де живуть російськомовні й половина має родичів у Росії. А вони прийшли з автоматами, з бомбами".

Коли Віталій у травні заступив на службу, люди з автоматами так сформували завдання для нього:

"Маєш очистити місто, щоб було без трупів, усіх поховати".

А тіла були всюди: у лікарнях, на людських городах і садках, на узбіччях доріг. Люди знаходили й самі приходили до Віталія.

"Трьох чоловіків з мотузками на руках ми знайшли в лісі, одного велосипедиста я знайшов у кіоску — по-різному. Намагалися людей опізнати, записували в журнал і ховали. Більшість мали при собі паспорти, але були такі, що не впізнати — ті, що померли під завалами, від розривів, куль, касетних боєприпасів".

Віталій працював разом з командою волонтерів, яку організували росіяни. Коли починалися обстріли, вони ховались у викопані ями.

Тепер він розкопує те, що ховав в окупації. Допомагав в Ізюмі, а нині їздить з правоохоронцями по селах у районі. Ми спілкуємося, коли Віталій надвечір повертається до ритуального бюро з таких розкопок — ще має доставити коричневу труну для бабусі. Завтра о 8-й знову до роботи.

14.jpeg

Віталій Боровий, знаходив тіла й ховав під час окупації, а також нумерував могили.

"Хтось повинен це робити. Вони хоч і покійники, але люди, й поховати їх треба по-християнськи", — каже просто.

Віталій теж людина зі стажем у ритуальній справі — працює від 2004 року:

"Я бачив різне, але до розірваних дітей звикнути не можна. Смерть перестала бути для мене спокійною".

Щойно завершуються розкопки в лісі, поліція повідомляє: в Ізюмі знайшли нові стихійні поховання. Отож, і у Віталія буде багато роботи.

Він має розкіш бути живим — а хто таку втратив, тому чоловік допомагає повернути бодай ім’я.

Текст: Ярослава Тимощук, фото: Данило Павлов,  опубліковано у виданні ТЕКСТИ


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У п'ятницю дощитиме в Карпатах і на сході, вдень до +20°С
19:59
Українці гинуть за мільярди Ахметова: благодійне товариство ФК "Шахтар" отримало бронь від мобілізації
19:28
США та Великобританія перевіряють криптовалютні транзакції на суму понад $20 млрд, що пройшли через російську біржу
19:10
The Telegraph: Яка зброя може змінити хід війни в Україні
18:46
Зеленський: рф готує новий наступ у травні-червні, ми не готові до цього (уточнення)
18:07
Як Китай поглинає колись вільний Гонконг
16:59
Чисельність населення України на вільних територіях 31,5 мільйона
14:10
«Чия система витримає, той і переможе»: що стоїть за останніми обстрілами росією енергетичної інфраструктури України
13:59
РПЦ оголосила “священну війну” Україні (документ)
12:04
Бурштинська та Ладижинська ТЕС зруйновані майже повністю: чим Україні загрожують нові атаки на енергосистему

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]