Надії на перемогу в бізнесі геть не можливо передбачити в країні зараз. На перемогу у війні надія вже є! На внутрішньому фронті немає ніяких навіть натяків. 

Як завжди останнім часом, почну з мого перетину кордону. Мене знову "доглядали" на українсько-молдовському кордоні. 5-й чи 10 разі, я вже збився з рахунку. Звичайно, що знову без жодних підстав. 

У величезних "бугаїв" у чорній формі знову виник "великий інтерес" до моєї валізки. А також до валіз змучених “від-воєнними поїздками” десяткам українських жінок у молдовському автобусі. 

Нічого, як зазвичай, не знайшли, але 3 години на спеці ми затримались, доки "бітюги" колупалися у жіночих валізах та сумках. Під російськомовні бичачі вигуки українських державних інспекторів: "Открывай чемодан, шо везешь?!». Наступні кордони - з Молдовою, Румунією, Італією, Іспанією - пройшов без проблем взагалі.

Черг на західному кордоні для вантажівок вже немає. І не тому, що кардинально краще стали працювати наші митниці та прикордонники, чи "коридорні" експортно-зернові схеми закінчилися в Україні. Не хочуть водії-дальнобої зараз їздити, а більшість зернових вантажів розгорнулася на Одеські порти з західного кордону. Взагалі, поки що особливо і возити нічого. Крім, звичайно, переважного  асортименту "контрабанди в бусах", тобто у мікроавтобусах з Польщі, Італії тощо.

Читайте також: Зернове прокляття України, а також система поборів, мафіозний ПДВ та мережева корупція [2]

Магазини (великі та маленькі) по всій Україні перманентно наповнюються імпортними сирами, ковбасами, пивом, шоколадом польсько-італійського виробництва із контрабандних схем західного кордону. Навіть сало та м’ясо возять. В Україну! Але цей вантажопотік у "контрабандних бусах" в Є-чергах не враховують. Мабуть, щоб і митниці добре було (від 800 до 2000 євро готівкою за нібито "абсолютно порожній бусик") з документами, і українським магазинам є чим торгувати, і тим, хто перевіряє по всьому ланцюжку від цього контрабандного кешу користь. Якщо торгувати з повною оплатою митних зборів, до наших магазинів ніхто й близько не підійде. Така у нас загальнодержавна система створена, підтримується та плекається на всіх рівнях державного управління та бізнесу.

Нижче – найбільша черга на кордоні у ці дні для вантажівок. Всього майже 4 доби в середньому для десятків вантажівок – вже велике досягнення для України.

Проте цікава зустріч на кордоні у мене таки вийшла. Розговорився з молдавським водієм автобуса: як вдається тримати жорсткий розклад, які зарплати, як виходить кредит віддавати за автобус, чим корисна наша Є-черга [3] для іноземних водіїв. Дуже цікава бесіда вийшла.

Два нові автобуси Сканія водії взяли в лізинг за майже 700 тис. євро. Терміном на 5 років. Стартовий внесок – мінімальний, розумний, страховка (і КАСКО, і фінансова) подорожчає кредит, але можна працювати. Зрозуміло, що їм 5 років лізингу треба важко крутити і кермо, і автобуси майже по 500 тис. км на рік. А це -  дуже напружено. Проте, є за що працювати, тому що через 5 років автобус залишиться тобі і ти зможеш його ще років 5 на себе "коханого" експлуатувати. Або продати. Тяжка схема, але цілком робоча, реальна для будь-якого транспортного підприємця. Я сам був таким. Наївним в Україні.

Це ж у Молдові так, а в Україні перспектив для цього НУЛЬ, пустеля.

Тепер я вже ніколи не братиму в лізинг транспорт. Інші українці будуть із таким самим небажанням. Чому? Українська податкова система не дозволить. Та й судова також.

Пояснюю. Почнеться відбудова, та "полетять" вантажі в Україну: у ремонт, відновлення, будівництво, побутові товари, продукти та інше! Але!

1. Автоперевезення вантажів і навіть пасажирські в переважній масі це - традиційно перевезення приватниками: власниками 1-3-10 вантажівок, автобусів (мікроавтобусів). В цій сфері послуг зайняті справді сотні тисяч працюючих, попит на кваліфікованих водіїв є постійним. Саме до цієї сфери й повернуться десятки тисяч демобілізованих воїнів-переможців після закінчення війни. Причому після військових зарплат не всі з них схочуть повертатися на 25-30 тис. грн. зарплатні від господаря. На "нулі" у воїнів було набагато більше. Якщо не вийде з роботою в Україні, найпростіше їм буде виїхати до Європи. Або до родин, які вже там, або на постійну роботу з оплатою у 5-6 разів більше, ніж поки що можуть запропонувати тут. І крутити кермо багато, але без тижневих простоїв на наших митницях у Е-чергах [4]. 

Читайте також: “єЧерга" та "Шлях” що це: замаскована корупція чи вміло захована зрада [5]

Може є перспектива у приватному бізнесі? Навіть зараз в часи війни в Україні працюють офіси Сканія, Вольво тощо, де водієві підберуть будь-яку машину під його бажання. Навіть працюючу на газі, навіть електричну, будь-яку! Може український водій звернутися до цих офісів та взяти автопоїзд у лізинг в них? Зараз чи завтра? Може. Покаже наявність у нього досвіду, коротенький бізнес-план, оформить фінансову гарантію та страховки і вперед, у дорогу!? Але, ні.

Наш Водій безперечно упреться у митницю, яка змусить додатково заплатити до 30% вартості автопоїзда авансом, навіть не розпочавши ще роботу. При вартості автопоїзда для звичайної роботи в перевезеннях між Європою та Україною близько 120 тис. євро (не самого накрученого, але нового), водія змусять на митниці розлучитися з 40 тис. євро передоплатою. Причому, якщо у Вольво чи Сканія він авансом заплатить теж близько 25-30 тис. євро  у часткову вартість автопоїзда та страховки, тобто розуміючи за що він платить. А за що український громадянин має авансувати 30% вартості ще чужого обладнання до вічно розкраденого бюджету, незрозуміло нікому. Окрім Гетьманцевих, звісно. На таких умовах приватники-водії по машини не підуть. Краще, поїдуть собі далі.

2. Є ще потенційна категорія охочих возити вантажі гарними машинами. Це – невеликі та середні фірми, які можуть хоча б претендувати на повернення заплаченого за автопоїзд передплатного ПДВ. Тобто ті, хто зареєстровані як платники ПДВ, хто має бухгалтерію і, можливо, можливість “інвестувати” до 30% вартості автопоїзда в українське ПДВ. Із примарною перспективою повернення цього ПДВ на картку.

Навіть після десятка перевірок, навіть після судових рішень ПДВ просто так їм ніхто не поверне. Досвід у цій країні вже величезний у бізнесу. Якось у податковій мені сказали, що з майже 50 тис. доларів заплаченого на кордоні ПДВ за лізингові вантажівки вони нічого і ніколи не повернуть, т.к. ми сплатили до бюджету через “посередника”, тобто митного брокера. На моє заперечення: "Це ж державою ліцензований брокер", відповідь: "Ідіть до суду!". А мої юристи, плачучи, тоді зупинилися: "Ми вже не можемо стільки позиватися. Будь ласка, позбавте нас судів з податковою інспекцією". Позбулися всі разом, всі і перестали працювати. Це - теж варіант.  Поки що - єдиний, здається.

3. Найімовірніше залишаться в охочих возити вантажі "відновлення” великі транспортні підприємства, де господарі самі податківці, прокурори чи митники. Там і оборотні гроші для авансування бюджету знайдуться і там же проконтролюють, щоб ці гроші без проблем повернулися на розрахунковий рахунок. Схеми для своїх відпрацьовані і працюють, як годинник. Чи захочуть наші воїни батрачити знову на своїх "лівих олігархів"? Причому, збагатілих під час війни? Чи вони поїдуть до Європи працювати? Подивимося. Тільки від безвиході, та якщо виїхати не можна, може і підуть на податківців, прокурорів та митників працювати. 

Читайте також: Що робити з ПДВ, поки не всіх пересаджали [6]

У випадку взяти нову машину є додаткові переваги. Які не очевидні одразу. Наприклад:

1. Нова машина може працювати без зупинки, без механіків, слюсарів та іншої обслуги, до якої ми звикли в нашому безпросвітному житті в умовах великих автопарків "а-ля совок". Тобто, коли під КамАЗом чи МАЗом водії лежали більше, ніж їздили. І економічна модель перевізника тоді будувалася відповідно. Зараз, в епоху інтернету, на сотню нових машин один диспетчер не лише може спланувати обслуговування, а й онлайн бачить, хто з водіїв їде з непристебнутим ременем безпеки.

У Європі, щоб заробляти, машина пробігає до 400 тис. км на рік. В Україні зараз на перевезеннях з-за кордону рідко виходить 70-80 тис. км на рік. А вибір на користь нової машини для водія може бути визначальним не лише порівняно із зарплатою, а й місцем роботи, подальшого життя. Виїдуть якомога далі, тому що за нову вантажівку по 40 тис доларів до бюджету платити передоплатою бажаючих звісно не буде.

2. Якщо ми знову змусимо водіїв вести облік ПДВ у перевезеннях, купівлі палива, автопокришок та іншого, а для цього на одного реального працівника, який створює додаткову вартість, у нас треба буде утримувати додатково 2-3 бухгалтери, то наша транспортна галузь ніколи не вилізе з податкового глухого кута. Нова вантажівка може дати можливість хоча б кілька років відпрацювати без постійного запасу-обліку запчастин та витратних матеріалів, бухгалтерів та оригінальних підписів на сотнях паперів, які потрібні лише для податкової інспекції та податкового бухгалтерського обліку на підприємстві. Але це не про нас.

Таким чином, варіантів в українському транспорті не так багато виходить для підготовки до майбутнього масового перевезення вантажів "відбудови". Якщо виходити з наведеного вище аналізу. Закінчиться війна, повернуться визволителі і поїдуть від безвиході возити по ЄС?! Невже хтось серйозно думає, що “народ” масово потягнеться до нашої митниці, щоб платити по 30% за дороге обладнання, яке можна використовувати десяток років, але яке ще 5 років буде чужим-лізинговим? Я б і сам не "потягнувся" та інших відмовлю.

На закінчення, не можна не згадати і про чинний найбільш масовий сьогодні варіант купівлі вантажівок-причепів для роботи. І великими фірмами, і малечею. Це купівля дуже вживаного транспорту. У цьому варіанті потрібно сфальсифікувати ціну купівлі для оподаткування на кордоні, можна заплатити готівкою, потрібно заплатити в митниці за спотворені недійсні документи та зниження платежів до бюджету (теж готівку), потрібно спотворити бухгалтерську звітність щодо вартості купленого на баланс обладнання, потрібно сплатити до податкової інспекції за зроблені спотворення в обліку.

Читайте також: Ще спогади про бізнес в Україні. Суть ординської системи оподаткування від Азарова яка й досі діє [7]

Треба відразу починати робити запаси коліс, запчастин і розхідників на б/у обладнання, створювати в бухгалтерському обліку "склад", набирати матеріально відповідальних і чекати нових перевірок, вимагати від постачальників запчастин та палива ПДВ накладних та інше, та інше! Нічого нового, цікавого. Тобто, робота виключно для зменшення початкових витрат, для спотворення податкового обліку, для утримання десятка зайвих робочих місць у цьому обліку та підготовки до майбутніх судів з податковою за кожною кому у створених лише для цієї податкової інспекції паперах. Адже, саме за цей варіант зубами вчепляться нинішні чиновники. Саме цей варіант дасть і даватиме їм перманентний кеш. Поки що бізнес в Україні не буде вбитий остаточно.

У ЄС теж є ПДВ, але на лізингове обладнання ти його заплатиш лише тоді, коли викупиш із лізингу повністю. Тобто, через 4-5-10 років від початку використання. У нашому варіанті сплатиш після першого походу до митниці з новим автопоїздом. Різницях у підходах, у бухгалтерському обліку, у податковому обліку – величезна. І саме ця різниця реально “вимиє” з України останніх бажаючих працювати, возити, створювати та планувати своє життя на цій виснаженій війною та податками території [8].

Звісно, ​​нинішні депутати, навіть вільні від нескінченних кримінальних справ за ними особисто (поки що), які здебільшого артисти, диск-жокеї чи весільні фотографи не зрозуміють цю проблему. Ні зі спрощеним поясненням, ні з розгорнутим. А іншого розуміння поки що й близько не передбачається. 

Розруха, пустеля, безвихідь у своїй очевидності. Навіть після нашої перемоги.

Читайте також: Верблюдизація єЧерги - показова корупційна схема для України [3]

Вже одні переможці поверталися, перемігши фашизм. Повернулися в голод та в'язниці. Куди повернуться наші визволителі? У безвихідь, у податкове свавілля чиновників, прокурорів, ментів та на митницях? А навіщо тоді? Скільки часу минуло від повернення перших визволителів до Новочеркаського розстрілу голодних робітників? 15 років? І тоді почалися зміни у країні? Нам не можна чекати навіть року після війни, щоби почати змінювати законодавство, податкову систему, ставлення до бізнесу. Навіть рік уже чекати не можна. Далі буде гірше. Навіть надії на перемогу в бізнесі геть не можливо передбачити в країні зараз. На перемогу у війні надія вже є! На внутрішньому фронті немає ніяких навіть натяків. 

—

Олександр Захаров; спеціально для «Аргумент» [9]

Читайте також: 

• Контейнерні перевезення: перший пішов! [10]
• Влада ще раз показала, що корупційні схеми у портах були, є та будуть [11]
• Поки не всіх пересаджали - 2. Митна мафія на кордоні [12]
• Зернові, і не тільки, міфи Одеси [13]
• Сталася відміна контейнерного судозаходу в Одесу та зрив прямого сервісу зі Середземного моря [14]
• За що стоїмо або Як українська корупція робить вимоги польських блокувальників кордону безглуздими [15]