Ніколи після розпаду СРСР питання деколонізації та антиколоніальної солідарності не обговорювалося в Центральній Азії настільки широко.

Примушуючи етнічні меншини та трудових мігрантів виконувати брудну роботу в Україні, Кремль руйнує свої зв'язки із колишніми радянськими республіками. І чим довше триватиме війна, тим більше у країн Центральної Азії буде причин знижувати свою залежність від Росії, у тому числі у питанні трудової міграції. 

Агресія  Росії в Україні [2]не зустріла розуміння навіть у традиційних, начебто, союзників Москви — держав Центральної Азії. Ще більше роздратування викликали спроби російської влади вербувати мігрантів із цього регіону — відправляти їх у зону конфлікту воювати чи відновлювати зруйновану інфраструктуру. Все це різко прискорило процеси, які й так відбувалися останніми роками. А саме — поступове визволення країн Центральної Азії від всеосяжної залежності Росії.

Читайте також: Організація Обдурених Націй [3]

Контракт в одну сторону

Молодий узбек Фахріддін відбував п'ятирічний термін у російській в'язниці, але скористався шансом вийти на волю: він підписав контракт і вирушив [4] будівельником на окуповані Росією території України. Незабаром Фахріддін загинув [5] прямо на будівельному майданчику від розриву снаряда, ставши ще однією жертвою спроб Москви використати мігрантів із Центральної Азії не лише у війні проти України, а й у відновленні захоплених територій.

Високі ризики та застереження з боку влади країн Центральної Азії не зупинили сотні, а то й тисячі мігрантів, які вирішили попрацювати на окупованих землях. Більшість займаються відновленням зруйнованих міст на кшталт Маріуполя, хтось риє траншеї та збирає трупи на передовій. Жінки працюють у військових шпиталях, їдальнях та на фабриках на сході України.

Оголошення про вакансії публікуються на великих сайтах на кшталт Headhunter та Avito та на регіональних ресурсах [6] , а також поширюються через соцмережі, спільноти мігрантів або безпосередньо через рекламу [7] , яку розміщують будівельні компанії. Наймачі обіцяють [8] покрити витрати на проїзд до України, а також забезпечити працівників житлом, харчуванням та спецодягом. Місячна зарплата варіюється від $2000 до $3300 — це набагато більше, ніж мігранти можуть заробити в Росії.

На словах звучить привабливо, але на практиці в окупованих регіонах України мігранти стикаються з тими самими проблемами, що й у Росії: антисанітарія, відсутність опалення, грубе поводження роботодавців. Є багато повідомлень [9] про те, що мігрантам недоплачують обіцяне або зовсім не платять. Не кажучи вже про те, що тепер над цими людьми висить загроза кримінального переслідування в Україні чи у рідних країнах, адже вони стали співучасниками російської агресії. Були випадки коли розчаровані мігранти намагалися виїхати з України, але російські прикордонники змушували їх повернутися назад на передову.

Читайте також: 5 сценаріїв майбутнього Росії: крізь оптику України та її союзників [10]

Вигідна еміграція

Все це ставить у скрутне становище і самих мігрантів, і владу країн, звідки вони приїхали. Населення Центральної Азії швидко зростає, близько половини жителів регіону сьогодні молодше 30 років, і багато хто з них активно шукає роботу за кордоном. Серед причин — відсутність робочих місць, слабка система освіти, тотальний блат та корупція на ринку праці, наслідки пандемії тощо.

Влада країн регіону — особливо Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану —  звикла [11] відправляти за кордон зайві робочі руки. По-перше, це дає чималий прибуток від грошових переказів мігрантів. По-друге, пом'якшує проблеми безробіття та знижує навантаження на соціальну систему. По-третє, еміграція є політично вигідною місцевим режимам: вона нівелює суспільне невдоволення.

Росія залишається головним напрямом для трудових мігрантів з Азії. Причини зрозумілі. Це і географічна близькість, і добре знання жителями регіону російської мови та культури, і гостра потреба в робочих руках, яку відчуває російська економіка. Ці чинники утримують Центральну Азію в орбіті Москви. Привабливості додає і спрощена процедура набуття громадянства висококваліфікованими працівниками на кшталт лікарів та інженерів із колишніх радянських республік.

У пандемію потік мігрантів із Центральної Азії до Росії скоротився, але потім знову почав зростати. За даними російського МВС, у 2022 році громадяни Киргизстану в'їхали до Росії 978 216 разів, Таджикистану - 3 528 319 разів, Узбекистану - 5 837 363 рази. Звичайно, тут треба робити знижку, що ті самі люди могли в'їжджати в країну кілька разів на рік, але в будь-якому випадку це найвищі показники за останні п'ять років.

Читайте також: Тімоті Снайдер про московську русофобію [12]

Нові маршрути

Однак тепер традиційні міграційні моделі можуть почати змінюватися: свій вплив напевно матимуть і економічний спад у Росії, і спроби Кремля змусити мігрантів працювати в окупованих регіонах України.

Наприклад, останнім часом популярним напрямом для мігрантів із Туркменістану став [13] Узбекистан. А для багатьох узбеків, таджиків та киргизів Казахстан перетворюється [14] на альтернативу російському ринку праці. Щоправда, точно оцінити масштаби міграції на цих напрямках важко — багато мігрантів працюють нелегально та не сплачують податки, користуючись безвізовим режимом.

Жителі Центральної Азії дедалі активніше вимагають від своїх урядів не допускати загибелі співгромадян в Україні. Ті у відповідь намагаються знайти способи зменшити залежність від Росії за рахунок диверсифікації міграційних потоків та покращення умов праці мігрантів.

Наприклад, Узбекистан вів зі своїми сусідами Киргизстаном [15] і Казахстаном [16]  переговори про взаємне спрощення міграційних правил. Крім того, у грудні минулого року узбецька влада обговорювала [17] співпрацю у сфері трудової міграції під час економічних переговорів із британськими колегами. А в Самарканді нещодавно відкрився [18] консультаційний центр Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) для трудових мігрантів (це вже другий подібний центр в Узбекистані).

Тим часом, Міністерство праці Киргизстану на початку 2022 року створило [19] Центр працевлаштування громадян за кордоном. Також минулого року Бішкек підписав [20] із Сеулом угоду про додаткові можливості працевлаштування громадян Киргизстану в Південній Кореї.

Читайте також: Чорна діра майбутнього путінської Росії [21]

Знижуючи залежність

Усе це поступово знижує тотальну залежність країн Азії від Росії. Звичайно, зміни відбуваються повільно — влада регіону намагається уникати прямого протистояння з колишньою метрополією. Але факти говорять самі за себе. Наприклад, показовим було лютневе голосування [22] щодо резолюції Генасамблеї ООН із закликом покласти край війні в Україні: серед семи противників документа, включаючи Росію, не виявилося жодної центральноазіатської країни.

Туманною стала доля проєктів регіональної інтеграції під егідою Росії. Навряд чи вони тепер розширюватимуться. Узбекистан, як і раніше, відхиляє пропозиції приєднатися до ЄАЕС, а російські поразки в Україні підірвали престиж ОДКБ.

Варто звернути увагу на лютневу зустріч [23] глав МЗС країн Центральної Азії з держсекретарем США Ентоні Блінкеном. Формат С5+1 (Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан + США) виник [24] ще в 2015 році, але перша зустріч на рівні міністрів пройшла тільки зараз.

Зміни помітні також у культурній та соціальній сферах. Після вторгнення в Україну російська мова стала втрачати [25] популярність у Центральній Азії, а інтерес до місцевих мов зростає. На викладання російської у школах відводиться [26] дедалі менше годин. Запущено процес перейменування [27] вулиць та районів, що носять радянські назви. Ніколи після розпаду СРСР питання деколонізації [28] та антиколоніальної солідарності [29] не обговорювалося в Центральній Азії настільки широко.

Читайте також: На Заході вже обговорюють ценарії програшу росії у війні — The Economist [30]

Примушуючи етнічні меншини та трудових мігрантів виконувати брудну роботу в Україні, Кремль руйнує свої зв'язки із колишніми радянськими республіками. І чим довше триватиме війна, тим більше у країн Центральної Азії буде причин знижувати свою залежність від Росії, у тому числі у питанні трудової міграції. Звичайно, важко уявити, що Центральна Азія повністю порве з РФ, але у найближчому майбутньому їхні стосунки, безумовно, стануть менш асиметричними.

 —

Шер Хашимов, опубліковано у виданні Carnegie Politika [31]

Фото: Kirill Zykov / Moskva News Agency

В тему: 

• Путін є головним невдахою 2022 року майже за будь-якими показниками — Atlantic Council  [32]
• Верховний суд Узбекистану реабілітував лідерів басмачів: вони були розстріляні НКВС [33]
• Терористичний режим, держава-терорист чи спонсор тероризму? Який статус більше личить Росії [34]
• На саміт в Астані вперше не запросили Путіна [35]
•  "Был план передачи Афганистана под контроль Пакистана" [36]