Водночас під засобами варто розуміти зброю та інші засоби, які застосовують збройні сили сторін конфлікту для ураження противника та спричинення шкоди. А методи ведення бойових дій – це порядок і способи використання засобів ведення бойових дій.

У статті на конкретних прикладах пояснюємо, які саме заборонені засоби і методи ведення бойових дій застосовує Росія у війні проти України, а також якими міжнародно-правовими актами регулюються ці заборони.

Читайте також: Російські загарбники вбили сотні мирних жителів в Харкові забороненими боєприпасами [3]

Право сторін, що перебувають у конфлікті, обирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим

Обмеженість права сторін збройного конфлікту в засобах і методах, які можуть бути використані, закріплена статтею 35 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 pоку, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 8 червня 1977 року (ДП І). Саме ця норма є концептуальною основою для встановлення критеріїв заборони використання засобів і методів ведення бойових дій. Загалом у нормах договірного та звичаєвого міжнародного гуманітарного права можна виділити три критерії визнання засобів і методів забороненими.

Перший критерій – невибірковість дії засобів та методів. Цей критерій установлений положеннями частини 4 та 5 статті 51 ДП І. Водночас невибірковість притаманна засобам і методам:

1) які не  можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об’єкти (пункт “b”, частина 4);

2) наслідки  яких  не  можуть  бути  обмежені,  а отже в кожному випадку уражають  воєнні  об’єкти  й  цивільних осіб або цивільні об’єкти, не розрізняючи їх (пункт “с”, частина 4);

3) що використовуються під час бомбардування, за якого  як  єдиний воєнний об’єкт розглядається низка явно пов’язаних один з одним  і  розрізнюваних  воєнних  об’єктів, розміщених у місті, селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об’єкти (пункт “а”, частина 5).

Заборона використовувати зброю, що має невибіркову дію, також міститься у Звичаєвих нормах міжнародного гуманітарного права (норма 71).

Йдеться, наприклад, про ядерну, хімічну, біологічну зброю; касетні, термобаричні боєприпаси тощо.

Касетні боєприпаси, які мають невибіркову дію, застосовуються Російською Федерацією з першого дня повномасштабного вторгнення. Так, 24 лютого для ураження Центральної міської лікарні міста Вугледар Росія використала [4] балістичну ракету серії 9М79 “Точка” з касетною боєголовкою 9Н123. Використання Росією касетної боєголовки, яка містила 50 суббоєприпасів, а отже мала невибіркову дію, призвело до загибелі чотирьох та поранення 10 цивільних осіб, пошкодження будівлі лікарні, автомобіля швидкої допомоги та цивільних автомобілей.

Крім того, забороненими є методи використання “звичайної” зброї, які характеризуються невибірковістю. Найпоширенішим з них, до якого постійно вдаються російські збройні сили, є застосування реактивних систем залпового вогню для ураження цілей у населених пунктах. Так, 20 травня російські окупанти [5] з реактивних систем залпового вогню “Смерч”, “Ураган” та “Град” обстріляли Київський район Харкова, Салтівку, Олексіївку. 

Другий критерій тісно пов’язаний з першим і полягає у ймовірності завдання надмірних пошкоджень або надмірних страждань. Цей критерій визначається частиною 2 статті 35 ДП І та нормою 70 звичаєвого міжнародного гуманітарного права.

Йдеться про засліплювальну лазерну зброю, запалювальні боєприпаси, міни-пастки, зброю, дія якої полягає переважно в ураженні осколками, що не віднаходяться в людському тілі за допомогою рентгенівських променів тощо.

Читайте також: Місяць російського звірства в тихому кварталі Ірпеня  [6]

Запалювальні боєприпаси широко застосовують збройні сили Російської Федерації на території ведення бойових дій. Так, 14 травня [7] Росія вкотре вчинила атаки на захисників міста Маріуполя, які утримували позиції на території ПрАТ “МК “Азовсталь”, застосувавши запалювальні снаряди з термітними шарами. Правоохоронні органи України розпочали досудове розслідування в кримінальному провадженні за цим фактом.

Третій критерій також пов’язаний з наслідками, до яких можуть призвести засоби та методи. Так, частина 3 статті 35 ДП І забороняє застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, які мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть масштабної, довготривалої та серйозної шкоди природному середовищу.

Аналогічна заборона міститься в нормі 45 звичаєвого міжнародного гуманітарного права. Російська Федерація порушує і ці заборони. Міністерство захисту довкілля та природніх ресурсів України [8] за три місяці війни вже повідомило про численні злочини Росії проти довкілля, серед яких: 1 500 фактів знищення екосистем, 254 зафіксованих випадки екоциду, численні напади на інфраструктурні та промислові об’єкти тощо.

Крім того, з початку повномасштабного вторгнення існують загрози ядерній та радіаційній безпеці. Станом на сьогодні Запорізька АЕС продовжує перебувати в окупації під контролем російських військових, що становить загрозу радіаційній безпеці. Як бачимо, є достатні підстави стверджувати, що у війні проти України Російська Федерація широко та систематично застосовує засоби та методи, які є забороненими за всіма трьома названими вище критеріями.  

Читайте також: Сотні українців проходять через російські катівні у Херсоні: «Ночами там лунають крики від болю» [9]

Які заборонені засоби ведення бойових дій Росія використовує у війні проти України?

Міжнародне право забороняє використовувати певні засоби ведення бойових дій не тільки в межах описаних вище загальних критеріїв, а й шляхом встановлення заборон на конкретні види засобів. Зазначене реалізується за допомогою міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надається кожною державою окремо. Так, положення Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення [10] є обов’язковими для виконання як Україною, так і РФ.

Наразі відсутні підстави стверджувати, що у війні проти України Російська Федерація порушує норми цієї конвенції. Разом з тим існує щонайменше висока загроза недотримання Росією положень іншого, не менш важливого договору – Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 року [11]. Примітно, що згадану конвенцію Російська Федерація ратифікувала ще в 1997 році. Про наявність високої  загрози застосування Росією хімічної зброї постійно стверджують як національні розвідувальні органи України [12], так і міжнародні партнери: НАТО [13], США [14] та Великобританія [15].

Однозначним і очевидним є порушення збройними силами Росії положень третього договору – Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію, 1980 року. Додатками до зазначеної конвенції є п’ять протоколів, які в різний час були ратифіковані Російською Федерацією:

1) Протокол про осколки, які не віднаходяться (Протокол I);

2) Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв (Протокол ІІ);

3) Протокол про заборону або обмеження використання запалювальної зброї (Протокол ІIІ);

4) Протокол про засліплювальну лазерну зброю (Протокол IV);

5) Протокол про вибухонебезпечні предмети (Протокол V).

Є достатні підстави стверджувати про порушення Російською Федерацією щонайменше трьох із зазначених п’яти протоколів.

Насамперед наразі є тисячі прикладів використання Російською Федерацією мін-пасток і так званих мін-сюрпризів, які розраховані на ураження як військовослужбовців, так і цивільного населення. Російські міни-пастки в обкладинках документів, ріжках від автоматів [16], дитячих іграшках, подарункових пакетах, м’ячах [17], книжках, одязі, коробках від цукерок, пачках цигарок [18] були знайдені на деокупованих територіях. Однак найцинічнішим випадком стало встановлення росіянами міни [19] між убитою матір’ю та її живою дитиною, яку нелюди прив’язали до трупа жінки.

По-друге, запалювальні боєприпаси також неодноразово використовувалися Росією під час ведення бойових дій проти України. Так, 12 березня в районі міста Попасна Луганській області, яке перебувало під контролем українських сил, зафіксовано використання запалювальних боєприпасів типу 9М22С [20], випущених з реактивних систем залпового вогню. Крім того, російська авіація застосовувала осколково-фугасно-запалювальні авіабомби ОФЗАБ-500, зокрема під час обстрілів Чернігова. Ба більше, на допитах пілот збитого над Черніговом Су-34 майор збройних сил Російської Федерації Красноярцев підтвердив [21] використання бомб ОФЗАБ-500, які  через їхню потужність і некерованість є засобами невибіркової дії.

По-третє, відповідно до статті 2 Протоколу V, сторона в збройному конфлікті після припинення активних воєнних дій і якомога швидше позначає місце розташування, знешкоджує, видаляє чи знищує вибухонебезпечні предмети  –  наслідки  війни  на  територіях,  що перебувають під її контролем. Водночас Російська Федерація, здійснюючи контроль над тимчасово окупованими територіями України, починаючи з 2014 року і під час повномасштабного вторгнення не вживала жодних з перелічених Протоколом V заходів, спрямованих на знешкодження вибухонебезпечних предметів.

Четвертий міжнародний договір, Конвенція [22] про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення 1997 року, передбачає обов’язок держав-учасниць ніколи й за жодних обставин не застосовувати протипіхотних мін. Проте від початку повномасштабного вторгнення на територію України як міжнародні організації, [23] так і національні неурядові організації [24] масово заявляють про використання Російською Федерацією протипіхотних мін, зокрема ПОМ-3, більш відомих як “Медальйон”. До зазначеної конвенції приєдналися 164 держави, зокрема і Україна у 2005 році. Росія, чиєю державною політикою є порушення законів та звичаїв ведення війни (Чечня, Грузія, Сирія, Україна), зазначену конвенцію не ратифікувала.

Не ратифікувала Росія і Конвенцію про касетні боєприпаси 2008 року. Використання Російською Федерацією касетних боєприпасів неодноразово підтверджено як на національному, так і на міжнародному рівні. Так, за повідомленням ООН, [25] від березня поточного року Росія використала проти України касетні боєприпаси щонайменше 24 рази. Незважаючи на нератифікацію Росією зазначеної конвенції, використання касетних боєприпасів є грубим порушенням звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права та загальних заборон щодо невибіркової зброї.

П’ятий договір, Конвенція про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року, є обов’язковим для виконання як Україною, так і Росією. Однак це не стримує державу-агресора від серйозних порушень. Протягом усього періоду повномасштабного вторгнення Міністерство захисту довкілля та природніх ресурсів України [8] фіксує численні порушення Російської Федерації та повідомляє про катастрофічні наслідки розв’язаної агресором війни для довкілля України.

Як бачимо, у війні проти України Російська Федерація використовує майже всі заборонені засоби ведення війни, не зупиняючись ні перед численними жертвами, ні перед шкодою, яка існуватиме ще не одне десятиліття.

Читайте також: Преступления путинской армии в Украине вызывают однозначные ассоциации с преступлениями Красной армии в Польше [26]

Які заборонені методи ведення бойових дій Росія використовує у війні проти України?

Договірні та звичаєві норми міжнародного гуманітарного права забороняють низку окремих методів ведення бойових дій. Серед них:

• вчинення невибіркових нападів;
• використання живих щитів;
• віддавати наказ не лишати нікого в живих;
• нападати на осіб, позбавлених боєздатності, – поранених, хворих, таких, що здаються в полон;
• використання голоду серед цивільного населення як методу ведення війни;
• нападати, знищувати, вивозити чи робити непридатними об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення;
• використання військових знаків розрізнення ворога тощо.

Наразі є достатня кількість документально підтверджених випадків застосування Російською Федерацією низки заборонених методів ведення бойових дій.

Так, наприклад, одним із заборонених методів ведення бойових дій, який широко застосовується Росією від початку її широкомасштабного вторгнення на територію України, є використання військової форми одягу [27], військових знаків розрізнення та прапорів як Збройних сил України, так і Державного прапора України [28]. 

Так само систематично та на постійній основі збройні сили Російської Федерації вчиняють невибіркові напади, про що неодноразово повідомляли представники як міжнародних організацій [29], так і державних органів України [30].

Крім того, Російська Федерація неодноразово підступно вдавалася до використання цивільного населення України як живих щитів під час планування [31] та здійснення наступальних операцій на території України.

Про ведення Росією не просто бойових дій, а справжньої “кампанії терору” неодноразово заявляли посадові особи іноземних держав, зокрема речник Державного департаменту США Нед Прайс [32].

Окремим забороненим методом ведення війни є віроломство, тобто дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і примусити його повірити, що він має право на захист. Перелік таких дій є вичерпним і полягає у: симулюванні наміру вести перемовини під прапором перемир’я або симулюванні капітуляції; симулюванні  виходу  зі  строю внаслідок поранення або хвороби; симулюванні володіння статусом цивільної особи або некомбатанта; симулюванні володіння статусом, що надає захист, шляхом використання знаків, емблем або форменого одягу Організації Об’єднаних Націй, нейтральних держав, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті.

Наразі є достатні підстави вважати, що під час повномасштабного вторгнення в Україну Російська Федерація підступно застосовує низку різноманітних заборонених методів ведення війни.

Читайте також: Тимоти Снайдер: Я настаиваю, что мы имеем дело с геноцидом именно в юридическом смысле термина [33]

Використання заборонених засобів і методів ведення бойових дій – воєнні злочини Росії

Використання заборонених методів та засобів ведення бойових дій є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права, а отже воєнним злочином. Серед них – низка складів воєнних злочинів, що містяться в статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. А саме, це:

• умисне вчинення нападу, коли відомо, що такий напад стане причиною випадкової загибелі чи каліцтва цивільних осіб, або шкоди цивільним об’єктам, або великої, довгострокової та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, і заподіяна шкода буде явно несумісною з конкретною і безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою;
• неналежне використання прапора парламентера, прапора або військових знаків розрізнення та форми ворога або Організації Об’єднаних Націй, а також відмітних емблем, встановлених Женевськими конвенціями, наслідком якого є смерть або заподіяння шкоди особі;
• віроломне вбивство чи поранення осіб, що належать до ворожої нації чи армії;
• заява про те, що пощади не буде;
• застосування отрути або отруєної зброї;
• застосування задушливих, отруйних або інших газів та будь-яких аналогічних рідин, матеріалів або засобів;
• застосування куль, які легко розриваються або сплющуються в тілі людини, таких як оболонкові кулі, тверда оболонка яких не покриває всього сердечника або має надрізи;
• застосування зброї, боєприпасів та техніки, а також методів ведення війни такого характеру, що спричиняють надмірні пошкодження, непотрібні страждання або є невибірковими за своєю суттю, з порушенням норм міжнародного права збройних конфліктів за умови, що така зброя, такі боєприпаси, така техніка і такі методи ведення війни є предметом всеосяжної заборони та внесені в додаток до Римського статуту;
• використання присутності цивільної особи або іншої захищеної особи для захисту від військових дій певних пунктів, районів або збройних сил;
• умисне вчинення дій, спрямованих на голодування цивільного населення як способу ведення війни шляхом позбавлення цивільного населення необхідних для виживання предметів, включно з умисним створенням перешкод для надання допомоги, як це передбачено в Женевських конвенціях.

Належне розслідування фактів використання Російською Федерацією заборонених засобів і методів ведення бойових дій як на національному, так і на міжнародному рівнях обов’язково забезпечить притягнення до відповідальності військовослужбовців збройних сил Росії за скоєння воєнних злочинів, а також вище військове та політичне керівництво держави.

—

Інна Заворотько, кафедра міжнародного та європейського права Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Тимур Короткий, віцепрезидент Української асоціації міжнародного права