Протягом останнього місяця Ізраїль завдав кілька безпрецедентно потужних ударів по ліванському угрупованню "Хезболла". Її беззмінний лідер Хасан Насралла загинув під ударом ізраїльської ракети (а слідом за ним один за одним кілька його потенційних наступників, включно з імовірним новим лідером "Хезболли" Хашемом Сафіаддіном)

Вибухи пейджерів вивели з ладу низове командування та обрушили головну систему сповіщення угруповання, а потужними ракетними обстрілами знищили арсенали. 

Очевидно, що організація вже не буде такою ж впливовою і небезпечною, як раніше: авторитетного наступника у Насралли немає, а накопичену за роки зброю ізраїльські військові, зважаючи на все, знищать за лічені тижні. Однак остаточно списувати "Хезболлу" з рахунків поки рано - долю угруповання визначить Іран.

Читайте також: У Лівані знову почали вибухати бездротові пристрої зв'язку [2]

Експортна революція

"Ми повинні докласти всіх зусиль, щоб експортувати нашу революцію по всьому світу!" - закликав у 1980-х роках аятола Хомейні, верховний лідер тоді щойно проголошеної Ісламської республіки Іран. Йому і його сподвижникам здавалося само собою зрозумілим, що Ісламська революція, яка перемогла в Ірані, має поширитися щонайменше на весь Близький Схід, а в ідеалі - стати світовою.

Цим планам заважало кілька важливих чинників, головним з яких був релігійний. Іран - шиїтська країна, тоді як в арабських державах суніти або становлять переважну більшість населення, або, як у Бахрейні чи Іраку часів Саддама Хусейна, захопили всю владу і керують шиїтською більшістю. Найлегше в цій ситуації іранцям було закріпитися в Лівані.

Аятолла Хомейні

Ліван - країна, не схожа на жодну іншу на світі. Відрізані від сусідів лісами і горами, ці місця століттями служили притулком для релігійних груп і сект, яких ісламська влада вважала єретиками і ворогами. Тут влаштувалися християни (католики, православні та послідовники вірменської апостольської церкви), шиїти, друзи, алавіти, та й суніти тут теж були як вдома.

Століттями вони жили своїми громадами під (часто номінальною) владою арабських халіфів, османських султанів, а після Першої світової війни - французів. Останні й вигадали складну політичну систему Лівану, коли в 1940-х йшли з Близького Сходу.

Названа конфесіоналізмом, ця система закріплювала за кожною з релігійних громад певну кількість місць у національному парламенті та гарантувала найбільшим з них головні пости в державі. Так, президентом, згідно з конституцією, може бути тільки християнин-мароніт, уряд завжди має очолювати суніт, а спікера парламенту обирають тільки з числа шиїтів. Передбачалося, що такий підхід забезпечить кожній громаді доступ до управління країною. Однак усе пішло не за планом.

На момент здобуття незалежності Лівану в 1943 році більшість його населення становили християни. Але незабаром їх стали наздоганяти за чисельністю мусульмани з їхніми традиційно багатодітними сім'ями. Помітно позначився на релігійному розкладі й спровокований арабо-ізраїльськими війнами приплив у країну тисяч палестинських біженців, переважна більшість яких були сунітами.

Мусульмани вимагали більшої участі в долі країни, домагалися перегляду парламентських квот, християни ж цьому щосили чинили опір. 1975 року міжконфесійні тертя довели до початку громадянської війни. Найбільшим шиїтським формуванням на початку цієї війни був рух "Амаль", що з'явився незадовго до початку бойових дій і оголосив своєю метою захист шиїтів від можливої небезпеки з боку сунітів і християн. Головними ворогами "Амаль" стали біженці-суніти з Організації визволення Палестини.

На початку 1980-х років новий фронт проти палестинців відкрив Ізраїль, який вторгся на південь Лівану. І хоча ні союзницьких відносин, ні навіть тимчасового альянсу між "Амаль" та ізраїльтянами не було, інтервенція призвела до серйозної кризи всередині шиїтської громади Лівану. Лідери "Амаль" виступали за переговори з ізраїльтянами і за збереження світської моделі устрою держави з деяким перерозподілом парламентських і урядових крісел на користь мусульман.

Читайте також: Ізраїль та Ліван вже на межі війни [3]

Народження "Хезболли"

Тим часом серед бойовиків організації активно поширювалися (не без участі агентів Тегерана) ідеї всесвітньої Ісламської революції. Прихильники цих ідей вимагали побудови в Лівані Ісламської республіки за зразком іранської і відмовлялися від будь-яких компромісів з Ізраїлем. Єврейську державу, вважали вони, має бути знищено, а на її територію мали переселитися всі палестинці-суніти з Лівану, а також, можливо, і ті ліванці, які не захочуть жити в проіранській республіці. Ці шиїтські радикали відкололися від "Амаль" і створили свою бойову організацію. Гроші, зброю та інструкторів для її створення в Ліван привезли з Ірану. Тим самим аятоли виконували припис написаної ними ж конституції, яка вимагає створення умов для поширення Ісламської революції по всьому світу. Так на світ з'явилася "Хезболла".

Можна без перебільшення сказати, що без Ірану "Хезболли" б не було - принаймні в тому вигляді, в якому вона є зараз. Організація всю свою історію була тісно пов'язана з Тегераном ідеологічно, політично [4] і фінансово [5]. Хоча при цьому питання, чи була "Хезболла" від самого початку проектом Ірану, чи аятоли просто взяли ідеологічно близьку їм організацію під свій контроль, залишається [6] відкритим. А ось те, що "Хезболла" стала однією з найнебезпечніших терористичних організацій, сумніву не підлягає.

"Бейрут став синонімом смерті і руйнування", - йшлося в редакційній колонці американської газети Pittsburgh Post, опублікованій у квітні 1983 року, відразу після масштабного теракту в ліванській столиці. Тоді терорист-смертник підірвав фургон, начинений майже тонною вибухівки, біля посольства США в Бейруті, вбивши при цьому понад 60 осіб. За кілька місяців, у жовтні 1983 року, 307 людей загинули після підриву набитих вибухівкою вантажівок біля стін казарм з американськими та французькими військовими в Бейруті. Обидва теракти були справою рук "Хезболли", яка 1983 року була настільки непомітною, що про її причетність до одних із найкривавіших терактів в історії стало відомо лише через роки.

Читайте також: Ізраїль заявив, що разом із лідером "Хезболли" було вбито ще 20 керівників угруповання [7]

Стовп диму над штабом морської піхоти США в Бейруті. 23 жовтня 1983 року

Офіційно про себе "Хезболла" заявила 1985 року, коли випустила політичний маніфест, у якому закликала до вигнання з Лівану всіх західних армій, введених туди в спробі покласти край громадянській війні, присягала на вірність верховному лідеру Ірану й обіцяла знищити Ізраїль. На той час "Хезболла" була лише однією з багатьох армій, які воювали в Лівані, але незабаром вона стане однією з головних політичних сил держави. Усього цього вона доб'ється на чолі з шейхом Хасаном Насраллою.

Природжений шейх

"Коли мені було 10 чи 11 років, у моєї бабусі був шарф. Довгий чорний шарф. Я намотував його на свою голову і говорив домашнім: "Я богослов, ви маєте молитися позаду мене"", - згадував свої дитячі ігри Хасан Насралла, який не з'являвся в дорослому віці без чорного тюрбана на голові.

Читайте також: В яких ще війнах і конфліктах задіяний Іран, який постачає зброю російськім фашистам [8]

Хасан Насралла

Такий тюрбан - не просто відмінна риса богослова: його колір у шиїтському ісламі підкреслює, що власник головного убору є нащадком пророка Мохаммеда. Насправді нащадків пророка на світі десятки, а то й сотні тисяч (були навіть припущення, що до них належать [9] і британські монархи), але Хасан Насралла став найвідомішим із них. На перший погляд, цього нічого не віщувало: його батьки не були релігійними, займалися дрібним бізнесом і віддали Хасана, як і його численних братів і сестер, у світську школу. Хасан сам займався релігійною освітою і навіть організував гурток вивчення Корану.

Коли в Лівані почалася війна, майбутньому шейхові було лише 15 років, але він уже був досить авторитетний для того, щоб отримати посаду офіційного представника "Амаль" у селі, де жила його сім'я. Після закінчення середньої школи Насралла вирушив вивчати богослов'я до Іраку, звідки незабаром був вигнаний (разом з іншими ліванськими шиїтами) урядом Хусейна. Додому юний шиїт повернувся [10] вже повністю індоктринованим ідеями Ісламської революції, та ще й включеним у вузьке коло шиїтських інтелектуалів, зусиллями яких "Хезболла" і відкололася від "Амаль".

З моменту створення політичного крила організації на рубежі 1980-х і 1990-х Насралла був одним із його лідерів та ідеологів. У 1992 році Насралла був обраний генеральним секретарем "Хезболли", і тоді ж, на перших післявоєнних виборах, нова партія отримала вісім місць у парламенті Лівану. Тоді сформувалася і структура політичного крила організації, яка залишається незмінною і зараз. 

"Хезболлу" очолює генеральний секретар. Йому підпорядкована верховна рада [11] організації (Шура), в якій також засідають заступник генсека і голови п'яти інших рад. Серед них - політична рада, яка відповідає за співпрацю з іншими партіями та організаціями, парламентська, що регулює законодавчу активність "Хезболли", виконавча, члени якої відповідальні за господарську та благодійну діяльність, юридична, а також рада джихаду. До компетенції останньої входить планування бойових дій. У генерального секретаря є право втручатися в роботу будь-якої з цих рад, і жодне з ухвалених ними рішень не може бути виконане без санкції глави організації.

Формально у виконавчої ради є повноваження призначати нового генерального секретаря, обираючи його з числа своїх членів. Але на ділі з моменту заснування організації генсек через вибори змінився лише одного разу. На початку 1990-х перший лідер "Хезболли" Субхі аль-Туфайлі поступився своїм кріслом Аббасу аль-Мусаві, який за кілька місяців загинув під ударами ізраїльської авіації. Відтоді і до жовтня 2024 року, тобто понад тридцять років, "Хезболлу" очолювала [12] одна людина - Хасан Насралла. Коли він уперше став на чолі організації, чинним ще було положення, що давало змогу обиратися на вищий пост не більше ніж двічі. Заради нього Шура прибрала це положення, дозволивши Насраллі необмежену кількість переобрань.

Читайте також: Фанатичні, але не божевільні: чому Іран та його проксі не наважуються на повномасштабну війну з Ізраїлем [13]

Багатьох ліванців це обурює, але саме Хасан Насралла став справжнім обличчям країни, найвідомішим громадянином Лівану у світі. Його портрети висять на вулицях Бейрута і Тегерана, значки з його обличчям продавалися в сувенірних крамницях у Газі, магніти з Насраллою були ходовим товаром у Дамаску. При ньому "Хезболла" з нікому невідомого нечисленного угруповання перетворилася на головного і найбільш боєздатного союзника Ірану.

Рішення Шури не міняти Насраллу на когось ще не могло бути ухвалене без схвалення Тегерана. Тамтешнім аятолам потрібен був лояльний, але діяльний і розумний лідер, здатний ухвалювати самостійні рішення, які не йшли б урозріз з інтересами Ісламської республіки.

Хасан Насралла виявився саме такою людиною, тому й залишався незмінним генсеком "Хезболли". Він перетворив банду головорізів, якою спочатку була "Хезболла", на цілу імперію з майже всесильним політичним крилом, впливовою медіаструктурою [14] і мережею благодійних фондів, які буквально купували [15] лояльність незаможних шиїтів за крупу та консерви. При цьому генсек примудрився не просто зберегти ядро організації - ту саму банду головорізів - а й зробити з неї сучасну боєздатну терористичну армію.

Голосуй і воюй

Десятиліттями "Хезболла" поєднувала політичну діяльність із терористичною. Причому не завжди було зрозуміло, де закінчується одна і починається інша. До 2008 року міжпартійні домовленості забезпечували організації два міністерські портфелі в будь-якому уряді. У 2008 партія та її союзники домоглися ще серйозніших поступок з боку інших політичних сил. "Хезболлі" було гарантовано третину всіх міністерств (незалежно від збільшення або зменшення кількості міністерств пропорція зберігалася) плюс ще одне. 

Фактично "Хезболла" отримувала навіть не третину портфелів, а повний контроль над урядом. Адже будь-яка спроба інших міністрів діяти всупереч бажанням Насралли та його наближених призвела б до бойкоту роботи кабміну з боку міністрів від "Хезболли" і спровокувала б серйозну політичну кризу.

Контроль над ліванським урядом був необхідний "Хезболлі" як повітря. Її збройне крило залишилося єдиним недержавним бойовим формуванням, не розпущеним після закінчення громадянської війни. Наявність у шиїтів добре озброєного і підготовленого військового угруповання нервувало інші громади Лівану, та й викликало занепокоєння у світових гравців.

До резолюції Радбезу ООН № 1709 від серпня 2006 року було включено заклик до роззброєння організації. І для того, щоб її противники в Лівані не сприйняли цей заклик як керівництво до дії, "Хезболла" домоглася (залякавши або підкупивши представників інших політичних сил) де-факто права вето в уряді. Така ситуація тривала аж до 2019 року, коли масові маніфестації ліванців, доведених до відчаю нескінченною фінансовою кризою, змусили владу переглянути конфігурацію кабміну і змусили Насраллу піти на поступки.

Одночасно з політичними інтригами, шантажем конкурентів і політичними вбивствами [16] "Хезболла" озброювалася, воювала і готувалася до нових воєн. Так, собі в заслугу угруповання ставить виведення [17] 2000 року ізраїльських військ з півдня Лівану, хоча внутрішні ізраїльські чинники вплинули на рішення про закінчення окупації не менше, ніж постійні атаки "Хезболли".

У 2006 "Хезболла" втягнула Ізраїль у короткий, але кровопролитний конфлікт [18] у Лівані, що увійшов в історію як перша війна єврейської держави не проти арабських країн або палестинських угруповань, а безпосередньо проти іранських проксі. Бійці та військові радники Насралли втрутилися і в перебіг громадянської війни в Сирії. Режим Башара Асада зобов'язаний своїм виживанням, зокрема, і їм.

Читайте також: Викриття шпигунської мережі в Лівані пояснює, як Ізраїль ювелірно ліквідує лідерів «Хезболли» [19]

Без лідера та зброї. Що далі

У 2020-ті "Хезболла" увійшла, втративши деякі політичні позиції, але залишаючись одним із головних силових акторів на Близькому Сході. Під її контролем усе ще перебували великі території на півдні Лівану, біля кордону з Ізраїлем. "Хезболла" перетворила ці території на величезну військову базу, зосередивши там свої значні (до 150 тисяч штук) арсенали ракет і артилерію, виривши бункери і бліндажі для бойовиків і обладнавши майстерні для будівництва та обслуговування безпілотників.

Роками фахівці угруповання працювали над максимально непрозорою для ворога - тобто для Ізраїлю - системою зв'язку. Спочатку вони проклали окремі від загальнонаціональних кабелі телефонного зв'язку по всьому Лівану, але незабаром виявили, що хтось зі сторони під'єднався до цих кабелів, і від дротових телефонів відмовилися на користь пейджингової системи. Її з нуля будувала "Хезболла" і для "Хезболли", до неї, як передбачалося, не могли мати доступу жодні зовнішні сили.

Відмовитися від мобільних телефонів і покладатися тільки на пейджингові повідомлення закликав [20] особисто Хасан Насралла. Пейджери були основним інструментом мобілізації низових командирів угруповання. Отримавши шифровані повідомлення про початок мобілізації, вони повинні були зібрати своїх підлеглих і відправити їх туди, куди вкажуть керівники. За ідеєю, у "Хезболли" була можливість за лічені години не тільки зібрати всю свою армію, а й направити її в бліндажі та бункери на півдні для атаки Ізраїлю.

Донедавна організація трималася на трьох китах: прикордонній військовій інфраструктурі, теоретично недоступній ворогові системі мобілізації бойовиків через пейджинговий зв'язок і власне на Хасані Насраллі. І всі ці три кити за лічені дні пішли на дно.

Спочатку у командирів "Хезболли" масово почали вибухати пейджери, через що угруповання втратило десятки, а то й сотні бійців та ще й залишилося без основного інструменту оповіщення та мобілізації. Потім почалася масована атака Ізраїлю на прикордонні арсенали і схрони угруповання. Нарешті, сам Хасан Насралла був убитий ударом ізраїльської ракети в одному зі своїх бункерів.

Очевидно, що організація вже не буде такою ж впливовою і небезпечною, якою вона була в останні роки. У тіні Насралли, який ніколи не демонстрував готовності ділитися владою, не виросло жодного порівнянного з ним за популярністю і впливом лідера. Усю ту зброю, яку накопичували роками, найімовірніше, буде знищено Ізраїлем найближчими місяцями або навіть тижнями.

Однак ховати "Хезболлу" передчасно. Переважна більшість ліванських шиїтів традиційно [21] голосує за угруповання або, принаймні, ставиться до нього з повагою. Причому рівень підтримки "Хезболли" майже не змінюється навіть у часи серйозних економічних і політичних криз. Та й армійська структура, хоч і постраждала, все ж вистояла. Рядових бойовиків - з урахуванням абияк навчених прибічників їх може бути до 100 тисяч осіб - вибухи пейджерів їх фактично не торкнулися.

Читайте також: Як Ізраїль програв інформаційну війну [22]

Становище, в якому опинилося угруповання, у деяких деталях схоже з тим, у якому воно перебувало в перші роки свого існування: не дуже відомі лідери, що надовго не затримуються, нестача командирів середньої і нижньої ланки, управлінський хаос - усе це під час гарячої фази війни. Далі все залежить від Ірану.

 Він може спробувати знову накачати "Хезболлу" грошима і зброєю, зробити все можливе для відновлення її арсеналів і впливу. А може і махнути на пошарпаних проксі рукою, переключившись на тіснішу співпрацю з єменськими хуситами або іракськими бойовиками всіх мастей. Десь під чорними чалмами іранських аятол зараз вирішується майбутнє їхніх колись улюблених союзників.

Читайте також: Пірати Червоного моря: хто такі хусити — єдине угрупування, яке по-справжньому підтримало ХАМАС [23]

—

Юрій Мацарський [24], опубліковано у виданні  The Insider [25]

Читайте також: 

• Терор як зброя. Як Росія з допомогою Ірану добиває світову безпеку  [26]
•  Що сталося із Заходом? Чи все безнадійно? [27]
• Загибель іранського президента Раїсі, боротьба за владу і “іранське питання” [28]
• Ексдиректор ЦРУ про стратегію перемоги над Росією: Українці мають продовжувати креативити  [29]
• Башар Ескобар: як сім'я Асадов побудувала наркоімперію і завдяки їй залишається при владі [30]
• Хаменеї видав наказ — завдати прямого удару по Ізраїлю за ліквідацію лідера ХАМАСу [31]
• Die Welt: Наскільки реальна загроза великої війни на Сході [32]