Die Welt: Наскільки реальна загроза великої війни на Сході

Версия для печати

Неминучий наземний наступ Ізраїлю в Секторі Гази стане випробуванням для глибоко розколотого політичного ландшафту Близького Сходу. Ба більше, тектоніка там уже почала рухатися. За останні роки регіон змінили чотири основні тенденції: розширення мережі лояльних до Ірану бойовиків, мирні угоди Ізраїлю з кількома арабськими державами, зниження активності США й зростання в регіоні впливу Китаю та Росії. Усе це відіграватиме роль в ескалації війни довкола Гази. Ось ключові гравці.

Іран і його союзники

Ісламська Республіка Іран багато років перебуває під санкціями, передовсім через свою ядерну програму, яка вже просунулася аж так, що протягом лічених тижнів Тегеран може створити ядерний заряд. Його найближчі сусіди, країни Перської затоки, відчувають іранську загрозу із часів революції 1979 року, оскільки клерикальне керівництво в Тегерані проголосило своєю метою експорт революції та повалення арабських династій.

За відсутності інших союзників Іран створив мережу бойовиків в усьому регіоні. Деякі із цих бойових груп існували й раніше. Серед них ХАМАС, який, властиво, походить з іншого релігійного табору.

На відміну від шиїтських клерикалів на чолі іранської держави, ХАМАС вийшов із сунітського екстремізму. Але коли під час Арабської весни 2011 року він солідаризувався з іншими сунітськими ісламістами, які намагалися повалити наявні арабські режими, то численні консервативні сунітські грошодавці в Перській затоці відвернулися від ХАМАСу. Іран скористався цією нестачею фінансування, щоб тісніше привʼязати ХАМАС до себе. Нині Тегеран щорічно перераховує ХАМАС понад $100 млн.

Режим сирійського диктатора Башара Асада, який Іран військовим шляхом підтримує за допомогою радників Корпусу вартових ісламської революції та за підтримки лояльного до Ірану ліванського угруповання «Хезболла», також не є шиїтським. Асад і частина його керівництва — алавіти, тобто належать до таємної релігії, яка дещо перегукується із шиїзмом, але загалом далека від нього.

Утім, Сирія забезпечує Ірану сухопутний коридор до «Хезболли» в Лівані й доступ до північного кордону Ізраїлю. Підрозділи Корпусу вартових ісламської революції останнім часом неодноразово намагалися проникнути в ізраїльський повітряний простір за допомогою безпілотників із сирійської території.

Ізраїль відповів на це, а також на іранські постачання зброї «Хезболлі» через Сирію численними повітряними ударами по Сирії. Іранські підрозділи в Сирії в разі поширення конфлікту цілком можуть атакувати Ізраїль. Натомість сумнівно, що сирійська урядова армія після років громадянської війни здатна серйозно загрожувати Ізраїлю.

Інші учасники іранської мережі — виразно шиїтські, як-от бойовики в Іраку, яким Тегеран активно допомагав на етапі розбудови мережі. У боротьбі з «ІД» ці бойовики були в авангарді й змогли забезпечити собі, а отже, і Тегерану подальший вплив у шиїтському Іраку.

Цієї середи одне з найбільших і найкраще озброєних таких угруповань «Катаїб Хезболла» погрожувало атакувати американські обʼєкти в Іраку, якщо Вашингтон втрутиться в конфлікт навколо Гази. Вони заявляли, що обстрілюватимуть ракетами й ізраїльську територію.

Повстанці-хусити в Ємені також належать до шиїтської течії ісламу. Іран надав їм ракети й безпілотники, які зробили хуситів непереможними в громадянській війні в Ємені з 2015 року. Цією зброєю вони вже успішно атакували Саудівську Аравію і можуть завдати удару також по Ізраїлю.

Однак найпотужнішою зброєю Ірану в можливому конфлікті з Ізраїлем буде «Хезболла». Це шиїтське угрупування також створене з допомогою Ірану. Сьогодні воно домінує в ліванській політиці. Окрім того, з допомогою Ірану воно створило арсенал, який налічує щонайменше 140 тис. ракет.

Якщо «Хезболла» вповні використає цей потенціал, вона зможе подолати сучасну протиракетну оборону Ізраїлю. Американський авіаносець USS Gerald R. Ford, який разом з усією бойовою групою перекинули в Східне Середземноморʼя, очевидно, має стати сигналом для «Хезболли», що Америка може втрутитися, якщо Ізраїлю загрожуватиме екзистенційна небезпека.

Угруповання відреагувало заявою: «Відправка авіаносців в регіон з метою підняття бойового духу ворога і його фрустрованих солдатів виявляє слабкість сіоністської військової машини». «Опір готовий до конфронтації» — ідеться в заяві бойовиків.

За останні дні «Хезболла» й ізраїльські підрозділи вже обмінювались обстрілами. У середу бойовики обстріляли ізраїльський пост на кордоні. Це, мовляв, відповідь на ізраїльський понеділковий обстріл, через який загинуло троє бойовиків «Хезболли».

Дії бойовиків наразі обмежені, але якщо вони серйозно втрутяться в конфлікт — чи то в межах іранської тактики, чи то через динаміку ескалації на кордоні, — це може стати вирішальним поворотом у війні.

Тоді можливим стане ізраїльський наземний наступ й у Лівані, а Іран може почуватися змушеним вступити у війну власними засобами, передусім ракетами. Іранці не будуть використовувати свій найбільший козир, «Хезболлу», якщо не сподіватимуться на велику перемогу. Це був би початок війни, яка могла б охопити весь регіон, а також залучити акторів ззовні.

Ізраїль і його партнери

Відправивши свій авіаносець, США чітко продемонстрували, що вони, як і раніше, на боці Ізраїлю. Це не так очевидно, як здається, адже Вашингтон хоче зменшити свою активність у регіоні, щоб зосередитися на Азії та своєму супротивнику — Китаї.

Коли 2018 року Іран разом із хуситами атакував безпілотниками союзника США — Саудівську Аравію, адміністрація Дональда Трампа не відреагувала. Однак цього разу небезпека для Ізраїлю значно більша, особливо в разі атаки «Хезболли». Окрім того, додається внутрішньополітична динаміка у Вашингтоні.

Опозиційні республіканці, а також деякі демократи звинувачують президента США Джо Байдена в нібито занадто компромісному ставленні до Ірану в ядерній суперечці. Імовірно, саме тому нині Байден хоче продемонструвати рішучість.

У своїй промові 10 жовтня він заявив, що поспішить на допомогу Ізраїлю, якщо країні загрожуватиме небезпека. Однак до актуальних операцій ізраїльських сил в Газі США залучені не будуть. Утім, США таки доведеться знову стати активнішими на Близькому Сході.

Якщо конфлікт у регіоні розшириться, складною стане передовсім позиція арабських союзників Ізраїлю. Єгипет був першою арабською країною, яка уклала мир з єврейською державою 1979 року. Оскільки Сектор Гази межує і з Єгиптом, Каїр — важливий партнер у питаннях, що стосуються Гази, і посередник у відносинах із ХАМАСом.

Але, як й інші арабські держави, що визнають Ізраїль, Єгипет навряд чи буде активно втручатися в конфлікт із ХАМАСом і його іранськими союзниками, якщо не буде заторкнута його власна територія. Проте з країнами Перської затоки ситуація дещо інша.

Як й інші арабські держави, що визнають Ізраїль, Єгипет навряд чи буде активно втручатися в конфлікт із ХАМАСом і його іранськими союзниками, якщо не буде заторкнута його власна територія.

Обʼєднані Арабські Емірати (ОАЕ), які, як і Бахрейн та Марокко, уклали мир з Ізраїлем за так званими Угодами Авраама 2021 року, відреагували на суботню атаку ХАМАСу нейтральніше. Тоді як деякі арабські держави прямо звинуватили Ізраїль, уряд в Абу-Дабі заявив, що стурбований, висловив співчуття сімʼям загиблих і закликав до відродження ізраїльсько-палестинського мирного процесу.

Схожу позицію зайняв і Бахрейн. Саудівська Аравія, яка до нападу вже була на фінішній прямій мирного договору з Ізраїлем, наголосила на правах палестинців, але також не покладала провини на Ізраїль.

Ані Емірати, ані Саудівська Аравія не будуть активно підтримувати Ізраїль. Та, якщо конфлікт у регіоні пошириться, це може призвести до сценарію, який обидві монархії вже обговорювали за роки тісної співпраці з Ізраїлем у сфері безпеки.

У разі прямих повітряних атак Ізраїлю на Іран саудити й еміратівці могли б надати ізраїльським ВПС право на проліт, що значно скоротило б маршрути, особливо для бомбардувальників. Оскільки вони споживають багато пального, найкоротший можливий маршрут — вирішальна передумова для такої ізраїльської повітряної операції.

Попри це, також знадобиться американська підтримка, особливо дозаправлення в повітрі американськими літаками-заправниками. Американські та ізраїльські пілоти вже кілька разів відпрацьовували такі маневри разом, востаннє — у липні.

Власне, такий сценарій повітряної війни проти Ірану планувався насамперед як варіант на випадок, якщо не буде іншого способу стримати Ісламську Республіку від створення ядерної бомби. Але якщо конфлікт навколо Гази дійсно пошириться, Ізраїль і його союзники можуть скористатися ситуацією, щоб побороти і свою головну ядерну проблему в Ірані.

На значне обурення з боку свого переважно консервативного релігійного населення навіть за умови пасивної підтримки Ізраїлю може наразитися передовсім керівництво Саудівської Аравії. Але цілком імовірно, що правителі з дому Саудів підуть на це.

Звісно, конфлікт у Газі ускладнить відкриту підтримку ізраїльтян у середньостроковій перспективі, бо в найближчі кілька днів чи навіть тижнів фотографії поранених і вбитих палестинців у Газі будуть підживлювати ненависть багатьох арабів до Ізраїлю. Однак це не змінює того, що Іран з його ядерною програмою і бойовиками — головна загроза всьому регіону, особливо країнам Перської затоки, і що Ізраїль залишається привабливим економічним, технологічним і безпековим партнером.

Але чи підуть саудити й еміратівці цим шляхом у разі регіональної війни, зрештою, залежатиме від перебігу бойових дій і реакції Арабського світу, адже обидві монархії зроблять вибір на користь стабільності свого правління і вони мають й інших можливих партнерів.

Китай і Росія останніми роками активно обробляли традиційно орієнтовані на Захід країни Перської затоки, а також Єгипет. Цьому сприяли відхід американців і бездіяльність Європи. Пекін і Москва пропонують мільярдні контракти, зброю, а також базу для ядерних програм, з якою арабські країни із часом навіть можуть стати ядерними державами.

Поки що араби Перської затоки успішно лавірують між блоками. Наступні кілька тижнів покажуть, чи збережуть вони цей курс, якщо для цього буде нагода.

Посередники

Найближчими тижнями свій досвід посередників можуть використати три держави з різною спеціалізацією та вагою. Якщо йдеться про прямий вплив на ХАМАС у Газі, то на першому місці стоїть Каїр.

Постачання до прибережної смуги також здійснюється через Єгипет, і коли на початку минулого тижня Ізраїль закликав мешканців Гази втікати до початку ізраїльських операцій, він рекомендував тікати в Єгипет. Ця країна — головний посередник Ізраїлю в переговорах з ХАМАСом.

Але нині таки не час для переговорів. Залежно від того, наскільки наземний наступ послабить ХАМАС і чи залишаться в Газі живі заручники, Каїр міг би виступити посередником у переговорах про їхнє видавання.

У разі ескалації конфлікту ключову роль може відіграти Катар. Країна зробила посередництво в конфліктах центральним елементом своєї зовнішньополітичної стратегії.

Попереднє покоління катарських правителів частково симпатизувало строго консервативній інтерпретації ісламу, що полегшувало контакти з фундаменталістськими групами в усьому ісламському світі.

Катар ще тоді виступав посередником з бойовиками в кризових ситуаціях зі звільненням заручників. Натомість сьогоднішнє керівництво на чолі з еміром Тамімом надзвичайно прагматичне й прагне підтримувати добрі контакти з усіма акторами. Воно використовує досвід минулого для підвищення своєї значущості як посередника.

Ще задовго до своєї перемоги в Афганістані таліби відкрили посольство в столиці Катару Досі, через яке Вашингтон вів мирні переговори із цими бойовиками. Міжнародна спільнота й сьогодні веде переговори з талібами в Досі щодо гуманітарних питань на Гіндукуші. ХАМАС також має політичне представництво в Досі, тому може вести переговори через катарців.

Але Катар також є одним із двох найважливіших посередників у переговорах з Іраном щодо розв’язання конфлікту довкола його ядерної програми. Починаючи з 2017 року, Саудівська Аравія та її союзники наклали санкції на Катар, серед іншого, за ймовірну близькість до Ірану, які емірат пережив без втрат, аж доки їх не скасували.

Довіра, яку має Катар у Тегерана, може зробити його найважливішим посередником, якщо йдеться про уникнення або закінчення регіонального конфлікту. Однак між Катаром та Ізраїлем таких відносин довіри немає.

Після суботньої атаки ХАМАСу Катар звинуватив Ізраїль. Це навряд чи полегшить роль посередника. Але відносно бідне князівство Оман на крайньому півдні Аравійського півострова також може відіграти центральну роль.

Успішні посередники на Близькому Сході вміють добре використовувати гроші, адже часто це допомагає укласти угоду, якщо модератор залучений у фінансовій стороні політичного врегулювання.

Однак, на відміну від Саудівської Аравії, Еміратів і Катару, Султанат Оман не має мільярдних доходів від видобутку нафти чи газу. Він експортує фініки й ладан, а також славиться своїми антилопами орикс, які, імовірно, через їхні прямі роги на чолі є джерелом міфу про єдинорога.

Але Оман має і релігійну особливість: там сповідують іслам ібаді, який посередині між шиїтами та сунітами. Цей певний нейтралітет у питаннях віри зробив Оман бажаним перемовником між Заходом, його сунітськими партнерами в Перській затоці та шиїтським Іраном.

Держава із чотиримільйонним населенням уже була посередником у Ємені, Сирії, а також між саудитами та іранцями у відновленні дипломатичних відносин між ними, а ще є центральним посередником у переговорах щодо розв’язання ядерної суперечки. Вона має довіру саудів, американців та іранців, а ще підтримує неофіційні, але активні відносини з Ізраїлем.

Султанат також заслуговує на довіру як посередник, оскільки не може дозволити собі власний порядок денний. Він має невелику економічну й стратегічну вагу, але якщо до регіональної війни таки дійде, то знадобиться будь-яка допомога.

Автор: ДАНІЕЛЬ-ДІЛАН БЕМЕР

Джерело: Die Welt

Переклад: Тиждень

Вгорі: ізраїльська армія на кордоні з Газою. Фото: Marcus Yam / Los Angeles Times / Getty Images

«Аргумент»

На цю тему:

• Ізраїль проґавив напад терористів ХАМАС і до чого тут Путін
• Професія – терорист: як ХАМАС захопив владу в секторі Газа і чому Ізраїль виявився не готовим до нападу
• Велика війна неминуча: експерти про підсумки атаки на Ізраїль