Анатомія російської жорстокості: ООН оприлюднила масштабну доповідь про сексуальне насильство під час війни в Україні

1.00

Нет

Агресія Росії проти України щодня приносить звістки про руйнування та обстріли, проте один із найважчих її вимірів роками лишався в тіні через сором, страх та суспільні травми.

Сексуальне насильство, пов'язане з війною, — це не просто випадкові ексцеси окремих солдатів на передовій. Це цілеспрямована, холоднокровна зброя залякування, приниження людської гідності та метод систематичних катувань, який масово застосовується проти військовополонених і цивільних громадян.

18 вересня 2026 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ / OHCHR) оприлюднило спеціальну тематичну доповідь Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. Як повідомляє офіційне представництво Моніторингової місії ООН з прав людини [2], документ охоплює період повномасштабного вторгнення з 24 лютого 2022 року до 31 липня 2026 року та базується на сотнях конфіденційних інтерв'ю з постраждалими, свідками, а також на аналізі судових рішень і матеріалів слідства.

Загалом за звітний період монітори ООН верифікували 1004 випадки сексуального насильства (додатково задокументовано ще 20 епізодів, скоєних до 2022 року). Співвідношення відповідальності сторін виявилося разючим: 89% верифікованих випадків (892 особи) скоєно представниками влади Російської Федерації — збройними силами, пенітенціарною службою (ФСВП) та спецслужбами (ФСБ). На українську сторону припадає 11% зафіксованих випадків (112 осіб), з яких майже половину становили словесні погрози розправою на початкових етапах затримання.

Читайте також: "Порізав обличчя і ґвалтував". Російські нелюди та їх звірства, які неможливо осягнути [3]

Автори дослідження прямо наголошують, що наведені цифри — це лише вершина айсберга, адже цей злочин є одним із найбільш замовчуваних у світі. Російська Федерація категорично відмовляє спостерігачам ООН у доступі до окупованих територій та місць утримання полонених, що закриває можливість зафіксувати масштаби катастрофи в повному обсязі. Проте навіть зібраний масив доказів формує моторошну картину системного зламу особистості в застінках окупаційного режиму.

Коментуючи оприлюднені матеріали, Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк зазначив, що глибоко стривожений поширеністю задокументованих звірств, і висловив переконання, що вони тривають і зараз. Голова Моніторингової місії в Україні Даніель Белль звернула увагу на неочікуваний для багатьох висновок: у контексті української війни більшість постраждалих від сексуального насильства у неволі становлять чоловіки, що вимагає розробки зовсім інших підходів до їхньої психологічної та медичної реабілітації.

Читайте також: Сексуальне насильство російських загарбників на окупованих територіях - це образ пекла на землі [4]

Конвеєр пекла: знущання над українськими військовополоненими та медиками

Найбільша частка верифікованих ООН злочинів з боку представників РФ стосується українських військовополонених і затриманого медичного персоналу. З 915 звільнених захисників (879 чоловіків та 36 жінок), з якими експерти місії провели детальні конфіденційні інтерв'ю після повернення з полону, 572 особи (63%) надали прямі свідчення про пережите сексуальне насильство. Переважна більшість із них зазнавали подібних знущань неодноразово і в різних закладах утримання.

Сексуальне насильство супроводжувало полонених на кожному етапі неволі: під час захоплення на полі бою, транспортування, прийомки до колоній, щоденних оглядів та безпосередньо перед обмінами. Найпоширенішим знаряддям катувань став так званий «тапік» — радянський військово-польовий телефон ТА-57 або електрошокери: удари струмом по геніталіях пережили щонайменше 155 полонених (27%). Ще 43% опитаних розповіли про регулярні побиття статевих органів руками, ногами та гумовими кийками.

У 65% випадків окупанти вдавалися до примусового оголення великих груп людей, змушуючи роздягнених бійців годинами стояти на морозі, повзати на колінах по коридорах чи імітувати статеві акти одне з одним, парканами або кийками наглядачів. Насильство часто супроводжувалося витонченим психологічним приниженням: співробітники ФСВП змушували полонених танцювати оголеними під романтичні пісні, вигадували їм жіночі прізвиська та відкрито заявляли, що б'ють по статевих органах навмисно, «аби такі потвори більше не народжували дітей».

Звіт фіксує і прямі факти зґвалтувань чоловіків та жінок у полоні сторонніми предметами, ключами від камер і кийками. В одному з епізодів військовий медик після групового зґвалтування шістьма тюремниками страждав від внутрішньої кровотечі понад тиждень без надання лікарської допомоги. Ба більше, тюремні лікарі у багатьох випадках не просто ігнорували сліди катувань, а були присутні під час так званих процедур «прийомки», схвалюючи побиття та катування струмом оголених бранців.

Географія знущань свідчить про системну державну політику РФ: насильство зафіксоване у 83 офіційних установах (СІЗО, колоніях) та 81 транзитній локації як на окупованих територіях шести областей України, так і у 25 регіонах самої Росії. В окремих російських колоніях свідчення про сексуальні катування дали від 50 до 80 різних звільнених військовополонених, що виключає версію про свавілля окремих наглядачів.

Читайте також: Звірства російських окупантів: більшість потерпілих незадоволена ходом їх розслідування [5]

Цивільні заручники, татуювання на тілі, струм і погрози кастрацією

Не менш жахливу картину місія ООН зафіксувала щодо цивільних українців, яких російські військові та спецслужби кидали «на підвали» за підозрою у нелояльності, проукраїнських поглядах чи допомозі Силам оборони. Дослідники задокументували 205 достовірних випадків сексуального насильства проти цивільних бранців під час повномасштабної війни (156 чоловіків, 48 жінок та один підліток). Близько чверті з них катували струмом у ділянку геніталій, а кожна п'ята жертва пережила важкі побиття паху.

Знущання використовувалися працівниками ФСБ та Росгвардії як головний аргумент для вибивання зізнань під час допитів. Людей роздягали догола, погрожували кастрацією, зґвалтуванням дружин чи близьких. Зафіксовано численні факти анальних зґвалтувань затриманих чоловіків металевими трубами під час одночасного пропускання електричного струму. Жінок під час допитів примушували до орального сексу під погрозами негайного розстрілу.

Особливою рисою поводження з цивільними стало навмисне маркування та показове приниження. В одному з випадків у Херсонській області після катувань співробітники ФСБ вивезли чоловіка в поле для інсценування розстрілу, гасили недопалки об його сідниці, а повернувши до камери, вирізали ножем на тілі велетенські літери «РФ», залишивши глибокі шрами на все життя. Інших цивільних змушували голими повзати по підлозі та гавкати, імітуючи тварин на потіху черговим змінам конвоїрів.

Подібні злочини відбувалися у 85 офіційних місцях ув'язнення та 65 нелегальних катівнях (гаражах, заводських підвалах, приватних будинках) на окупованій території десяти українських областей і в двадцяти суб'єктах РФ. При цьому багато цивільних людей роками перебувають у статусі зниклих безвісти без висунення офіційних звинувачень, доступу адвокатів чи зв'язку з рідними, залишаючись сам на сам із катами.

Читайте також: Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання [6]

Звірства в окупації - трагедії житлових кварталів від чотирирічних до вісімдесятирічних

Окремий розділ доповіді присвячено злочинам, скоєним російськими військовими проти мирного населення безпосередньо в населених пунктах, куди заходили окупаційні війська. За звітний період ООН зафіксувала 95 постраждалих (72 жінки, 8 чоловіків, 14 дівчаток і один хлопчик). Жертвами зґвалтувань стали 57 цивільних осіб, із яких 15 зазнали групової наруги кількома військовослужбовцями. Найстаршій задокументованій жертві зґвалтування було 82 роки, наймолодшій — лише чотири роки.

Окупанти масово заселялися до приватних осель, користуючись беззахисністю місцевих жителів. Найбільш уразливими виявлялися самотні жінки з дітьми: зафіксовано випадки, коли російські солдати тижнями жили в оселях, щоночі ґвалтували матерів під погрозами вбити дітей, змушуючи водночас прати їм речі та готувати їжу. У багатьох ситуаціях солдати спершу вбивали або калічили чоловіків, які намагалися захистити свої родини, після чого чинили наругу над вдовами на очах у малолітніх синів чи доньок.

Матеріали звіту містять нелюдські за своєю жорстокістю епізоди. Так, на Київщині двоє загарбників увірвалися до будинку, застрелили господаря і зґвалтували його дружину, погрожуючи розстрілом чотирирічному синові. В іншому випадку в березні 2022 року на очах зв'язаного чоловіка окупанти зґвалтували його дружину, а потім один із нападників роздягнувся і в сусідній кімнаті зґвалтував їхню чотирирічну доньку, яка спостерігала за знущаннями над батьками.

Читайте також: Зґвалтування – один з методів геноциду, який путінська Росія використовує проти українців [7]

Свавілля не знало меж і на вулицях окупованих міст та сіл. Дівчат-підлітків хапали прямо посеред білого дня, затягували в автомобілі, вивозили до покинутих будинків та ґвалтували групами. Коли постраждалі згодом намагалися знайти медичну допомогу, лікарі в окупації вимагали російські паспорти або цинічно цікавилися, чому дівчата «не хочуть зустрічатися з російськими визволителями». Щонайменше три українські жінки народили дітей унаслідок зґвалтувань окупантами.

Більшість задокументованих випадків поза межами місць несвободи припадає на деокуповані восени 2022 року території Київщини, Чернігівщини, Харківщини та Херсонщини, адже саме туди змогли потрапити слідчі та правозахисники. Проте нові випадки продовжують фіксуватися і на територіях, які досі перебувають під контролем ворога, де російські гарнізони зберігають повну безкарність щодо цивільного населення.

Як Москва легалізувала насильство власних солдатів

Поведінка керівництва Російської Федерації щодо зафіксованих злочинів демонструє не просто бездіяльність, а свідоме заохочення насильства на державному рівні. За даними УВКПЛ, влада РФ не зробила жодного відчутного кроку для розслідування, судового переслідування чи притягнення до відповідальності винних військовослужбовців або тюремників. Москва повністю проігнорувала численні запити моніторингової місії ООН про співпрацю.

Більше того, Кремль пішов шляхом законодавчої амністії за воєнні злочини. У червні 2023 року в Росії ухвалили федеральний закон № 270-ФЗ, який повністю звільняє військовослужбовців від кримінальної відповідальності за будь-які злочини, якщо вони отримали державні нагороди або завершили службу за віком чи пораненням. У березні 2024 року дію імунітету розширили ще більше: тепер під нього підпадають навіть рецидивісти, завербовані з колоній, якщо злочини були вчинені вже під час участі в бойових діях.

Читайте також: США офіційно звинуватили Росію у стратах, убивствах дітей, зґвалтуваннях, тортурах і депортаціях в Україні [8]

Таким чином, російські солдати та силовики отримують офіційну юридичну індульгенцію від власної держави на скоєння будь-яких протиправних дій на окупованій території України. Відсутність механізмів контролю, заохочення жорстокості командним складом та закритість пенітенціарної системи перетворили військові підрозділи окупантів на кримінальні синдикати, впевнені у власному імунітеті від покарання.

Міжнародні конвенції однозначно кваліфікують сексуальне насильство в умовах конфлікту як грубе порушення міжнародного гуманітарного права, що становить воєнний злочин та за певних обставин — злочин проти людяності. Російська модель кругової поруки лише підкреслює, що справедливість для постраждалих може бути досягнута виключно через механізми міжнародного кримінального правосуддя та спеціальні трибунали.

Читайте також: Сексуальне насильство під час війни: як досвід Боснії і Герцеговини допоможе Україні [9]

Факти щодо української сторони

Звіт ООН окремо зупиняється на порушеннях, зафіксованих на підконтрольній уряду України території. За звітний період верифіковано 112 випадків сексуального насильства (щодо 98 чоловіків та 14 жінок). Серед постраждалих — 63 російські військовополонені (із 881 опитаного) та 49 цивільних осіб, затриманих за підозрою у колабораційній діяльності чи держзраді. Жодного випадку насильства проти дітей з боку українських структур зафіксовано не було.

Принциповою відмінністю від російської практики є характер цих дій: експерти ООН не задокументували жодного випадку зґвалтування чи спроби зґвалтування російських військовополонених українськими військовими або правоохоронцями. Майже половину (48%) усіх зафіксованих порушень становили виключно словесні погрози розправою або кастрацією під час первинного захоплення бійців на полі бою чи обшуків помешкань затриманих.

Водночас доповідь фіксує факти застосування фізичного насильства на ранніх, неофіційних етапах затримання — у гаражах, підвалах та на транзитних пунктах до переведення полонених до офіційних таборів. Зокрема, йдеться про удари струмом по тілу та геніталіях під час польових допитів для отримання термінової розвідувальної інформації, примусове роздягання та побиття. За даними моніторів, 71% таких інцидентів траплялися саме в перші години після взяття в полон.

Читайте також: Безкарність злочинів Росії у Сирії призвела до повтору звірячого сценарію і в Україні [10]

На відміну від РФ, Україна забезпечує міжнародним спостерігачам повний і безперешкодний конфіденційний доступ до всіх місць утримання російських полонених та цивільних підозрюваних. У стаціонарних таборах та СІЗО встановлені міжнародні стандарти, полонені мають зв'язок із родинами та отримують медичний нагляд. Офіс Генерального прокурора України розпочав офіційне розслідування за фактами знущань на одному з пересильних пунктів, після чого нових скарг із цієї локації не надходило, хоча, як зауважують в ООН, судові вироки виконавцям поки що не винесені.

Крім того, українська держава активно розбудовує систему підтримки жертв російського терору: ратифіковано Римський статут Міжнародного кримінального суду, ухвалено закон про невідкладні проміжні репарації для постраждалих від сексуального насильства та виплату компенсацій, а в прокуратурі функціонує спеціалізований департамент із розслідування сексуальних злочинів агресора. Це демонструє готовність України дотримуватися взятих міжнародних зобов'язань та забезпечувати гідний захист жертвам війни.

—

Олекса Захар для «Аргумент»

В тему: