Війна ідентичностей

Війна в Україні є не просто збройним конфліктом сусідніх держав, а "війною ідентичностей", точніше "хрестовим походом" Путіна і російських окупаційних адміністрацій проти української ідентичності. У тому, що саме це є основною метою Кремля, переконана більшість мешканців України.

Опублікована влітку 2021 року стаття Путіна "Про історичну єдність росіян і українців", що підбивала ідеологічний фундамент повномасштабного вторгнення, звинувачувала українську владу в примусовій українізації російського населення (що мала місце, але відбувалася в м'яких формах створення преференцій для української мови і культури та позбавлення підтримки російського культурно-мовного пласта);

Відповідно, ця війна не закінчується з припиненням вогню: на окупованих територіях російська влада проводить політику тотальної деукраїнізації, яка може бути охарактеризована як культурний (гуманітарний) геноцид. Головним об'єктом зусиль у цій політиці стають діти.

Загалом на захоплених Росією українських територіях мешкає близько мільйона школярів (понад 62 тис. з яких продовжують при цьому здобувати середню освіту в українських закладах освіти дистанційно), стверджується в доповіді Human Rights Watch (HRW) "Education under Occupation" [3].

Читайте також: «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?» [4]

При цьому тільки у 2022 році в окупованій Україні було відкрито 1300 шкіл із російською програмою. В українських школах на окупованих територіях насаджують російську освітню програму російською мовою, у навчальний план вводять елементи антиукраїнської пропаганди, проводять військову підготовку, учнів змушують співати російський гімн і писати листи "героям СВО", а до вчителів застосовують примусові заходи, зокрема, позбавлення волі та тортури.

Батьків примушують переводити дітей до російських шкіл під страхом позбавлення батьківських прав і за допомогою інших форм залякування. Такі заходи порушують норми міжнародного гуманітарного права, йдеться в доповіді. Правозахисники HRW задокументували практики русифікації освіти під час польового дослідження в Харківській області, проведеного після її деокупації, а також використовуючи інтерв'ю з учителями, які були переміщені або втекли з областей, що перебувають під окупацією.

Жорсткому поводженню при цьому піддаються всі учасники освітнього ланцюжка: директори шкіл, вчителі, самі школярі та їхні батьки. У Харківській області російська окупаційна влада застосовувала примус, позбавлення волі, жорстоке поводження, побої та катування електричним струмом, щоб примусити українських вчителів вийти на роботу або передати владі особові справи учнів та інші шкільні документи. Останнє потрібно, зокрема, для виявлення учнів, які досягли повноліття і представляють інтерес для Росії як потенційні призовники;

Шкільні адміністрації на окупованих Росією територіях також використовують шантаж, щоб змусити батьків учнів набути російського громадянства, наголошується в доповіді HRW. Деякі школи розіслали повідомлення про те, що для зарахування дитини необхідна копія російського паспорта хоча б одного з батьків. Подібні заходи були зафіксовані в районах Донецької та Луганської областей України, окупованих російськими військами 2014 року, де нова влада зажадала від родин школярів отримати російські паспорти або паспорти самопроголошених "ДНР" і "ЛНР" в якості умови отримання доступу до освіти.

Читайте також: Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає [5]

У 2023/2024 навчальному році школи на окупованих Росією територіях, як і школи в самій Росії, використовували новий підручник історії для 11-го класу, що охоплює період після Другої світової війни.

У ньому стверджується, що української державності та мови не існує, Євромайдан представлений зрежисованою Заходом змовою, а російська агресія проти України пояснюється необхідністю захисту "русской цивилизации" від агресії Києва і НАТО, аналогічної за масштабами нацистському вторгненню в Радянський Союз.

Наступного навчального року пропаганди і дезінформації в школах на цих територіях стане ще більше, оскільки Міносвіти вводить для 15-18-річних обов'язковий предмет "Основи безпеки і оборони Батьківщини" за ще одним новим підручником, у якому серед іншого йдеться про те, що після 2014 року в Україні спалювали книги російською мовою, використання якої було нібито заборонено;

Тоталітарні та репресивні практики і фашизація просунутої Москвою шкільної історико-патріотичної доктрини є, втім, не стільки експортом російської системи освіти, скільки відпрацюванням практик примусової індоктринації, якими влада має намір користуватися і всередині Росії, де настрої молоді також вельми турбують Кремль.

Читайте також: Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання [6]

Між колаборацією та опором

Як наголошується у свіжій доповіді Amnesty International [7], вчителі, які залишилися на окупованих територіях, змушені вбудовуватися в насаджувану Росією систему освіти. Проти тих, хто відмовляється, використовуються різні тактики придушення: викрадення, погрози, психологічне та фізичне насильство.

Читайте также: Як Росія вчиняє геноцид: спочатку йде дегуманізація, а за нею настає масове вбивство [8]

При цьому навіть ті вчителі, які звільнилися, піддаються психологічному терору: представники місцевих адміністрацій "відвідують" їх, іноді по кілька разів на тиждень, і погрожують відмовою в соціальній підтримці та медичній допомозі, а також занесенням у так звані "чорні списки" осіб, яким не дозволено залишати окуповані території. За даними правозахисників, директор школи в селищі Борівське Харківської області, який не передав окупаційній владі шкільні документи, провів через це під вартою тиждень і зазнав тортур;

Інфільтрація російської системи освіти в українські регіони матиме довгострокові наслідки у вигляді розмивання української ідентичності. Утім, на відміну від Криму, де ситуація на момент анексії була принципово інакшою, на нових окупованих територіях - у Запорізькій та Херсонській областях - українська вкоріненість є суттєво вищою, і опір русифікації в різних формах буде значно тривалішим.

Це ставить суттєве питання щодо політики української влади стосовно мешканців окупованих територій та в особливості тих із них, хто має стосунок до освіти. Ухвалені ще в березні 2022 року поправки до Кримінального кодексу України (стаття 111.2) значно посилили кримінальну відповідальність за пособництво російській та окупаційній владі. Зокрема, колабораціонізмом стало вважатися "здійснення пропаганди в освітніх закладах будь-якої форми власності та впровадження там стандартів освіти країни-агресора".

Читайте також: США могли б задушити Росію трьома способами. Чому вони цього не роблять? [9]

За даними HRW, станом на 15 березня 2024 року українські суди ухвалили 1168 вироків у кримінальних справах за обвинуваченням у "колабораціоністській діяльності" за цією статтею, зокрема обвинувальні вироки щодо 35 директорів шкіл або їхніх заступників у "колабораціоністській діяльності" за цією статтею, зокрема й щодо 35 директорів шкіл або їхніх заступників;щодо 35 директорів шкіл або їхніх заступників, співробітників ректоратів вишів і "навчальних відділів" на окупованих територіях за "впровадження освітніх стандартів Російської Федерації" або "пропаганду в освітніх установах".

Приблизно в половині цих справ підсудні були засуджені заочно. Усім було заборонено обіймати певні посади, а більшість засудили до тюремного ув'язнення на строк від одного до десяти років;

На думку HRW, вчителі на окупованих територіях не повинні піддаватися українським санкціям винятково через навчання дітей за російською навчальною програмою, частина предметів якої, наприклад, фізика або математика, не мають ідеологічної складової. Необхідність звинувачення в колабораціонізмі має розглядатися лише в тих випадках, коли є докази більш тяжких діянь - умисного співробітництва, що загрожує безпеці України, зазначають правозахисники.

Однак, можливо, питання стоїть навіть ширше. Норми проти колабораціонізму запроваджувалися на ранній стадії конфлікту і, вочевидь, у той момент виглядали виправданими та логічними. Однак тепер, коли частина територій України опинилася в умовах довгострокової окупації, варто подумати про часткову зміну політики в такий спосіб, щоб ті, хто прагне збереження української ідентичності на окупованих територіях, не опинялися "злочинцями" з точки зору обох сторін.

Читайте також: Поки Росії не буде завдано поразки військовим шляхом, дипломатія приречена [10]

Деукраїнізація через примусове переміщення

Крім політики деукраїнізації школярів, які перебувають на окупованих територіях, частину українських дітей продовжують вивозити з України. Такі дії підпадають під одну з п'яти ознак геноциду в офіційному його визначенні, яке дано в статті 2 Конвенції ООН [11] ("Насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу").

На українському порталі "Діти війни" [12] достеменно встановлені імена 19 546 депортованих і/або вимушено переміщених дітей, але реальна кількість насправді напевно більша, оскільки робота правозахисників на окупованих територіях і в умовах активних бойових дій ускладнена.

Ці діти піддаються індоктринації вже на території Росії, і активну роль у цьому процесі відіграє Російська православна церква. Видання DOXA виявило [13] кілька православних закладів, у яких розміщуються українські діти і в яких, крім релігійного виховання, їм нав'язують усе той самий воєнізований патріотизм. Таким чином, до злочину проти дітей, що розгортається на наших очах, залучена не тільки світська влада Росії, Білорусі та окупаційних адміністрацій, а й релігійні ієрархи РПЦ;

Крім цього, під час нещодавнього спільного c українськими та білоруськими правозахисниками розслідування Freedom House [14] було встановлено, що в російській політиці деукраїнізації окупованих територій активну участь беруть Білорусь і чиновники Союзної держави. Загалом з 2021-го по червень 2024 року до Білорусі було примусово переміщено 2219 українських дітей. Щонайменше 27 із них були згодом переправлені в Росію; кількість тих, хто повернувся в Україну, на цей момент невідома;

Читайте також: Про наявний геноцид українського народу з боку фашистської Росії [15]

Основи цієї політики було закладено ухваленим ще 2021 року указом Лукашенка про "організацію відпочинку та оздоровлення дітей з Донбасу". Однак найактивніше переміщення відбувалися у 2022-2023 роках, до того ж не в канікулярні періоди, як можна було б очікувати, а протягом навчального року. На думку правозахисників, це дає підстави вважати, що насправді діти вивозилися зовсім не з метою "відпочинку та оздоровлення".

Дітей зараховують до місцевих шкіл, де їм викладають ідеологічно вивірену програму російською мовою, для них організовують візити до силових органів Білорусі, військових частин і мілітаризованих молодіжних організацій. Таким чином, тут також ідеться про боротьбу з українською ідентичністю. З бюджету Союзної держави на ці цілі було виділено 29 млн рублів у 2022 році та ще 20 млн - у 2023-му.

Крім керівництва Росії та Білорусі, правозахисники звинувачують у злочинних діях проти українських дітей держсекретаря союзної держави Дмитра Мезенцева і прем'єр-міністра Росії Михайла Мішустіна, який паралельно обіймає посаду голови Ради міністрів Союзної держави, а також різні місцеві НКО, найвідоміша з яких - Фонд паралімпійського спортсмена Олексія Талая.

—

Джерело: Re: Russia [16]

---

Читайте також: 

•  Як Росія викрадає українських дітей та з якими проблемами стикаються родини після їх повернення [17]
• «Рідні не знають, чи живі діти». Коли Путіна покарають за викрадення маленьких українців? [18]
• Шлях російських людожерів, Путіна та його подільниці Львової-Бєлової, до обвинувачення МКС [19]
• Чим гаазький ордер для Путіна небезпечніший за санкції [20]
• Міжнародний суд в Гаазі видав ордер на арешт Путіна. Що означає це рішення [21]
• Українські діти вивезені окупантами в росію: порушення Женевської конвенції і злочин геноциду [22]
• Злочини російських окупантів: Викрадення дітей, затримання і тортури [23]
• Звірства російських фашистів: окупанти насильно вивозять українців із Херсонської області [24]
• Воєнні злочини Росія проти дітей України  [25]