«Рідні не знають, чи живі діти». Коли Путіна покарають за викрадення маленьких українців?

Версия для печати

 Що відомо про катування жителів Херсонщини під час російської окупації? За які злочини можна притягнути до відповідальності керівництво Росії і тих, хто безпосередньо скоював ці злочини?

Чи покарають Путіна за депортацію українських дітей, і коли це може статися? Про все це дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

17 березня Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт Володимира Путіна, а також уповноваженої з прав дитини при президентові Росії Марії Львової-Бєлової. За версією суду, Путін та Львова-Бєлова особисто відповідальні за примусову депортацію дітей з окупованих українських територій до Росії.

Звинувачення МКС засновані на тому, що російська влада після початку масштабного вторгнення в Україну вивезла з окупованих районів України до Росії дітей-сиріт або дітей, які залишилися без батьківського піклування, без згоди української влади або родичів таких дітей. Крім того, повідомлялося, що в окупованому Криму та низці регіонів Росії у дитячих таборах утримують дітей, які вирушили туди зі згодою батьків, проте тепер батьки не можуть їх забрати.

Українська влада неодноразово повідомляла про примусове вивезення РФ дітей з тимчасово окупованих територій України. За даними ОГП, офіційно зафіксовано депортацію понад 16 тисяч дітей з Донецької, Луганської, Харківської та Херсонської областей, але реальна цифра може бути значно більшою.

У травні минулого року Путін підписав указ про спрощення надання українським дітям російського громадянства, що відкриває шлях до їхнього усиновлення в Росії.

Читайте також: Шлях російських людожерів, Путіна та його подільниці Львової-Бєлової, до обвинувачення МКС

«Діти в інтернатах – не завжди сироти»

На державному порталі розшуку дітей, який має назву «Діти війни», зазначено, що станом на 22 березня цього року з України депортували 16 тисяч 226 дітей, а повернути вдалося – 308.

«Це діти, які були вивезені з території Донецька, Луганська, що тимчасово окуповані. І ці діти були вивезені ще до початку повномасштабної війни. Дійсно, з початку повномасштабної війни ми цих дітей виявляємо і бачимо і в таборах, в тому числі це діти із Донецька і Луганська», – каже Касьянова.

Дитина плаче в бомбосховищі в Петровському районі Донецька, червень 2015 року

«Є і Херсонська, і Запорізька, і Харківська області – багато дітей. Є випадки й з Миколаївської області. На жаль це всі області, які зазнали окупації чи складних бойових дій – діти були викрадені й вивезені. Це стосується інтернатних закладів, це стосується сімей з дітьми й це стосується дітей, які були депортовані чи вивезені незаконно на окуповані території, чи там залишилися. А далі вже приймалося рішення, куди ці діти будуть переміщені», – зазначила правозахисниця.

«Є такі випадки, коли вони шукають, знаходять і повертають цих дітей. Є випадки, коли дійсно вони не знають де діти. Це стосується тих випадків, коли не було довго зв’язку з рідними, вони вважаються загиблими, наприклад, і шукаються діти. Іноді є випадки, коли рідні не знають про те, що дитина жива і якийсь час не шукають, а дитина виходить на зв'язок»

Діти в окупованому Маріуполі, лютий 2023 року (ілюстративне фото)

За словами Касьянової, також є випадки, коли дітей розшукують сусіди. 

«Діти в інтернатних закладах вони не завжди сироти й часто ці діти мають родичів, іноді навіть мають батьків, які їх шукають. Є випадки, коли діти втратили батьків, починаючи з 24 лютого минулого року. Дуже залежить від віку дитини, чи пам’ятає дитина, де вона жила, як звуть її батьків. Ми розуміємо, що маленька дитина мало, що може розповісти й це основна така проблема, коли складно повернути дітей, навіть коли цих дітей хтось шукає з рідних. Чи навіть сусіди – є такі випадки, коли сусіди шукають і кажуть: «Тут жили діти, батьки загинули. Ми турбуємося і хочемо дізнатися де зараз ці діти»

Читайте також: Чим гаазький ордер для Путіна небезпечніший за санкції

Правозахисниця також розповіла, куди саме, за даними її організації, вивозять дітей з окупованих територій.

«Ми бачимо, що їх вивозять в табори на різних територіях. Ми знаходили дітей в Ростовській, Таганрозькій областях, потім дітей переміщували вже ближче до Москви, Підмосков'я – якісь там табори були. Вже пізніше ми всі дізналися про табір «Медвежонок», який знаходиться в селі Кабардінка (поблизу Новоросійська – ред.). Багато інформації про Анапу, де багато таборів, різних баз відпочинку – там і діти, і сім’ї з дітьми»

«Зараз ми бачимо і в Криму дуже багато наших дітей, які були перевезені з території Херсонської області, бачимо що і з Херсону дуже багато дітей, які були ще там у вересні, в жовтні вивезені до Криму», – додає Касьянова.

Що заважає повертати дітей в Україну?

Інколи повернення дитини вдається організувати за 2-3 місяці, проте в деяких випадках повернення готувалося, а дітей не віддали, каже правозахисниця Касьянова.

«Ці перемовини ведуть тільки батьки чи законні представники, тому що там (в РФ – ред.) ні з ким більше не хочуть спілкуватися. І вони хочуть мати підтвердження, що це дійсно законні представники, мають право приїхати та забрати дитину. Дійсно в цьому є проблема. Якщо у нас є такі випадки, коли хтось з сім’ї загинув і залишається, наприклад, тільки батько, який не може виїхати за кордон України. І яким чином ми будемо забирати дитину? Таких випадків на жаль багато. Тому батьки чи ті люди, які є законними представниками, вони спілкуються з представниками таборів, наприклад, кажуть про те, що я не можу приїхати, але я хочу, щоб приїхав, наприклад, там якийсь родич. Вже є такі випадки»

Деяким дітям розповідають, що до України вони не повернуться, адже їх начебто ніхто шукає, зазначила вона.

«Добре, коли батьки дійсно чи рідні мають можливість спілкуватися з дитиною, а є такі випадки, коли вони не мають, чи їх обмежують там використовувати мобільний телефон чи інтернет, діти не знаходяться на постійному зв’язку. Є такі випадки, коли за дитиною їдуть батьки, а коли приїжджають дитина каже, а чого ви приїхали, я не поїду, тому що ви не хотіли за мною їхати», – розповідає правозахисниця.

Трапляються випадки, коли українським дітям в РФ кажуть, що вони не потрібні рідним батькам – Касьянова

«Коли дитина розповідає, що їй казали, що мама не приїде і ти не потрібен мамі, я вважаю, що це знущання. Так, це не фізичне знущання, але це психологічне знущання. Це насилля над дитиною. Я не можу сказати, в якому стані була дитина, коли їй казали про те, що ти не потрібна ні батькам, ні мамі рідній, нікому не потрібна. Будеш тут жити, будемо для тебе шукати іншу сім’ю. Розумієте? Це дійсно жах і це порушення прав дитини, це злочин», – наголосила вона.

Особливі складнощі можуть виникнути з поверненням дітей, яких у Росії всиновили, зауважила Касьянова. Адже їм можуть змінити усі особисті дані.

«Є такі ситуації, коли вивозили дітей до року і там всиновлювали. Перш за все це незаконно, це не може бути законним рішенням. Але як нам дізнатися про цих дітей? Тому що відповідно до законодавства про всиновлення, дитині можуть змінити і ім’я, і прізвище, і дату народження, і місце походження. Тому це дійсно така велика проблема. Тут треба розуміти, що це за діти, звідки вони були вивезені, чи є в них рідні? Ну і шукати».

Читайте також:Шольц підтримує рішення МКС видати ордер на арешт Путіна

Ордер МКС: які можливі наслідки

Старший викладач кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Петухов пояснив »Новинам Приазовʼя», з якими наслідками можуть зіткнутися Путін і Львова-Бєлова через видачу ордера на їхній арешт.

«Реальним конкретним наслідком для Путіна і Марії Львової-Белової вже зараз від цього ордеру про арешт буде те, що вони будуть значно обмежені в можливості подорожувати іншими країнами світу. Як з точки зору прибуття в певну країну, так і, наприклад, прольоту в повітряному просторі такої країни. Адже, як ми вже знаємо, відреагував міністр юстиції Федеративної Республіки Німеччини, який сказав, що у випадку, якщо Путін з'явиться на території Німеччини, він буде заарештований і переданий в МКС», – нагадав Петухов.

«По-друге, це є чітким вказанням на те, що суд мав достатні підстави вважати, що Путін вчинив воєнний злочин – це депортація українських дітей. Відповідно це переводить його з рангу голови держави, яка користуються імунітетом, в підозрюваного у вчиненні воєнного злочину, який переховується від міжнародного правосуддя, а таким чином значно змінює його статус у міжнародних відносинах»

Покарання за злочин агресії Росії у спецтрибуналі є так само важливим, як і покарання за інші злочини у Міжнародному кримінальному суді, каже експерт.

«Видача ордера на арешт Путіна у звинуваченні його в іншому злочині, а саме у воєнному злочині – депортації українських дітей, трохи знімає актуальність цієї теми. Тому що, на думку багатьох експертів, єдиним реальним результатом новоствореного спецтрибуналу могла б бути видача міжнародного ордера на арешт Путіна, але за злочин агресії. Оскільки, з точки зору міжнародної спільноти, ця мета досягнута в інший спосіб, можливо, це відсуває питання щодо створення спецтрибуналу на пізніші терміни, але не знімає з порядку денного»

Читайте також:Міжнародний суд в Гаазі видав ордер на арешт Путіна. Що означає це рішення

Володимир Путін і уповноважена при президенті Росії з прав дитини Марія Львова-Бєлова

«Це важливо не тільки в частині покарання РФ за конкретні злочини, але і щоб нагадати міжнародному товариству, що агресія є неприпустимою і за неї наступає відповідальність. Проблема в тому, що за злочин агресії не притягали до відповідальності з часів Нюрнберзького процесу», – зауважує юрист-міжнародник.

Засудження Путіна є реальним, і подібні приклади у світовій історії вже є, наголошує Петухов.

«Слободан Мілошевич представ перед судом і тому я думаю, що це для нас є хорошим знаком, що рано чи пізно міжнародне правосуддя зможе отримати доступ до Володимира Путіна і забезпечити йому належний розгляд його справи й всі належні факти, на які Україна звертає увагу, будуть розглянуті в Гаазі й він буде засуджений»

Колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича (праворуч) ведуть до зали суду Трибуналу ООН, липень 2001 року

Відповідальність за катівні в Херсоні

• У Херсоні під час російської окупації було близько 20 катівень, куди забирали та піддавали тортурам українських активістів. Скільки людей там утримували остаточно невідомо, але близько 400 – вважають безвісти зниклими, розповів британський адвокат Вейн Джордаш під час інтерв'ю виданню «Важливі історії», опублікованому 2 березня. Адвокат спільно з українськими правоохоронцями розслідує воєнні злочини російської армії у Херсоні.
• Адвокат стверджує, що катівні фінансувалися Росією. Керував ними призначений Росією очільник окупованої частини Херсонщини Володимир Сальдо. А також ті, хто пішли на співпрацю з російськими окупантами, та представники незаконних угруповань «ЛДНР». Підпорядковувалися катівні російським спецслужбам, зокрема, ФСБ та військовим, ідеться в інтерв'ю.
• Як розповів Джордаш, українські правоохоронці та юристи організації, до якої він належить, Mobile Justice Team вивчили близько тисячі свідчень полонених. Деякі з них розповіли, що тіла людей виносили з в’язниць у чорних пакетах. Наразі остаточна кількість утримуваних та загиблих там невідома.
• На ці заяви відреагував окупаційний чиновник Сальдо. Він зазначив, що жодної катівні у Херсоні під час російської окупації начебто не було і назвав інформацію про них «брехнею».
• У листопаді минулого року, після звільнення правобережної частини Херсонщини уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець розповідав про те, що у Херсонській області людей катували більш жорстокими методами, ніж у Київській, Харківській і Чернігівській областях. Омбудсман зазначив – на Херсонщині вперше були встановлені факти того, що одночасно в камерах катівень тижнями цілодобово тримали чоловіків і жінок разом. Другою відмінністю цих катівень є те, що у них велося відеоспостереження. Також на Херсонщині була окрема камера, де тримали підлітків.
• Кремль «категорично відкидає будь-які звинувачення у вбивствах цивільних».

Жертв тортур, до яких вдавалися російські окупанти, на Херсонщині знаходять і досі. 2 березня прокуратура області повідомила про ексгумацію тіл двох чоловіків із ознаками катування. За даними слідства, загиблі – це місцеві жителі. «Російські військовослужбовці їх незаконно затримали з різницею майже у місяць. При поверховому огляді тіл виявлено ознаки численних ушкоджень, серед яких – переламані ребра», – зазначили у відомстві.

Читайте також:мєдвєдєв пригрозив ракетним ударом по суду в Гаазі, який виписав ордер на арешт путіна

У Херсонській обласній прокуратурі 7 лютого розповіли, що за катування цивільних у цьому регіоні повідомлено про підозру 9-тьом учасникам незаконного збройного формування. Очолював цю структуру ексголова СБУ, який обіймав посаду за часів президента Віктора Януковича, зазначили в прокуратурі.

Також прокурори Херсонської області заочно повідомили про підозру у виданні наказу про жорстоке поводження з цивільними командиру 15-го окремого загону спецпризначення «Вятич» Росгвардії.

Радіо Свобода також поспілкувалася з британським юристом Вейном Джордашем. Він каже, цілком імовірно, що кількість знайдених катівень буде збільшуватися. Розслідування таких злочинів триватиме багато років, вважає адвокат.

Вейн Джордаш

«Ці вʼязниці, ізолятори та катівні – не тільки поширені, вони створені та використовувались росіянами, щоб переслідувати цивільне населення, щоб прибрати тих, хто може захищати це цивільне населення, включаючи військових та правоохоронців, силовиків. А також аби усунути тих, хто міг би захистити населення в культурному вимірі – журналісти, активісти з прав людини, волонтери, вчителі й навіть релігійні служителі»

Джордаш розповів, які види тортур застосовували російські військові до жителів Херсонщини.

«Тортури були такі: побиття, психологічні тортури, катування електрострумом, переробляли телефони , щоб бити струмом ув’язнених. Також – задушення, занурення у воду, всі типи тортур через задушення. Весь спектр», – розповідає Джордаш.

«Я працював з усіма типами конфліктів від геноциду в Руанді до громадянської війни у Сьєрра-Леоне, до розпаду колишньої Югославії, тож на своєму віку я читав або чув від свідків про весь спектр тортур, весь спектр жорстокості, який обмежений хіба що уявою того, хто катує. Тож я бачив практично все. Ці в'язниці і практики росіян такі ж погані, як я бачив»

Катівня російських окупантів у Херсоні. Її виявили після деокупації міста

Юрист пояснив, чому важко розслідувати воєнні злочини щодо цивільних громадян. 

«По-перше, ви маєте справу із дуже травмованими свідками, які є прямими або непрямими жертвами, членами родин, друзями, коханими. Це дуже вразлива група свідків, дуже важко отримати докази від них. Якщо взяти, наприклад тих, хто був жертвами сексуального насильства – чоловіків – у в'язницях, вони в принципі не хочуть про це говорити. Тому важко отримати докази»

«І також важко розслідувати тортури. Насамперед вам треба знайти їх, якщо можете – встановити їхні особи, адже багато таких людей були змушені приховувати свою особистість. І навіть, якщо ви можете їх ідентифікувати, вам треба знайти їх, дістатися до них, привести їх до суду. Тож складність такого типу розслідування дуже і дуже значна», – пояснив юрист-розслідувач воєнних злочинів.

Читайте також:Українські діти вивезені окупантами в росію: порушення Женевської конвенції і злочин геноциду

«Культурний геноцид»

Росія за допомогою тортур і вбивств намагається досягнути своєї мети – розмити українську ідентичність, додав адвокат. Тому на всіх окупованих територіях є катівні. «Є культурний геноцид. У мене немає стосовно цього сумнівів, якщо подивитися на почерк злочинів, якими Росія намагається розмити українську ідентичність. Це не визначення геноциду згідно з міжнародним правом. Геноцид передбачає намір знищення частини або всієї групи фізично», – наголошує він.

«Культурний геноцид, я вважаю, трансформується в деяких ситуаціях в геноцид фізичний. І мені здається, Маріуполь може бути прикладом цього, Буча може бути прикладом цього, Херсон зараз може бути прикладом цього. Іншими словами, Росія хоче змінити українську ідентичність і для цього вони фізично знищують групи українського населення», – пояснив Джордаш.

Зруйнований армією РФ Маріуполь, кінець березня 2022 року

Юрист упевнений, що винних у скоєнні цих злочинів, а також російську владу вдасться притягнути до відповідальності. «Звісно це можливо. Це будуть довготривалі зусилля, але це можливо. Що має бути зроблено зараз – це документування та розслідування настільки ретельно, як тільки можливо. Я впевнений, ми затримаємо деяких з них. І я впевнений, серед них будуть і високі політичні та військові очільники Російської Федерації. Не сьогодні, не завтра і може навіть не наступного року, але колись Україна та міжнародна спільнота затримають цих осіб та відправлять їх до суду», – впевнений Джордаш.

«Ніхто не думав у 1995 році, що Слободан Мілошевич (президент Югославії – ред.) буде в залі суду. Ніхто не думав у 1995 році, що Радован Караджич – лідер боснійських сербів, або Ратко Младич – командувач боснійсько-сербської армії, відповідальні за геноцид, будуть в судовій залі. І якщо з Милошевичем це було питання пари років, то з Караджичем і Младичем це зайняло 15 років. Але вони були спіймані та зараз відбувають довічні терміни ув'язнення і ніколи не вийдуть на свободу», – нагадав юрист.

«Злочин агресії РФ проти України»

• 26 січня Парламентська асамблея Ради Європи підтримала резолюцію, яка закликає до створення спеціального трибуналу для притягнення до відповідальності керівництва Росії та Білорусі за скоєння злочину агресії проти України. Місцем проведення трибуналу пропонується Гаага.
• До Коаліції зі створення спецтрибуналу приєдналося вже 33 країни. Про це стало відомо 21 березня з твіту Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби.

Посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ Антон Кориневич, який займається питаннями створення спецтрибуналу, розповів, що створений Міжнародний центр із розслідування вчинення злочину агресії проти України почне працювати у Гаазі влітку цього року – імовірно, в липні. «Цей спецтрибунал має бути присвячений одному злочину – злочину агресії проти України. Оскільки є 4 категорії найтяжчих міжнародних злочинів – злочини геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини й злочини агресії. За перші три категорії юрисдикцію має Міжнародний кримінальний суд (МКС). Тож немає сенсу створювати трибунал, який буде дублювати роботу МКС», – каже Кориневич.

«Тож на сьогодні не існує міжнародного суду або трибуналу, який би мав юрисдикцію щодо злочину агресії проти України. Тобто ідеєю створення спецтрибуналу саме для цього злочину ми закриваємо велику юридичну прогалину у відповідальності. Та це не означає, що треба судити тільки на трибуналі – ні. Треба судити в рамках національних судів. Має показати результати своєї роботи Міжнародний кримінальний суд

Спецтрибунал судитиме представників вищого політично-військового керівництва Росії, зазначив юрист.

«Всі інші російські злочинці воєнні – російські військові, вже можуть нести відповідальність в рамках або ж національних судів України, чи інших держав, які відкрили відповідні кримінальні провадження, або в рамках міжнародного кримінального суду», – пояснив він.

Коли саме буде створений спецтрибунал поки сказати важко, додав Кориневич.

«Якби це залежало тільки від нас, ми б давно це зробили. Але, якщо ми хочемо заснувати новий міжнародний судовий орган, на це потрібна згода міжнародних партнерів і потрібно з ними працювати. Тому я лише можу запевнити, що юридична команда України робить все, що може для того, щоб якнайшвидше цей процес було завершено», – сказав він.

Завдання України – створити такий механізм, який зможе видавати, і обвинувальні акти, і ордери на арешт щодо цих осіб, наголосив Кориневич.

• Заступник голови російської Ради безпеки, колишній президент Росії Дмитро Медведєв заявив 20 березня, що спроби судити президента ядерної держави в Міжнародному кримінальному суді (МКС) матимуть «жахливі наслідки» для міжнародного права. Також Медведєв написав, що Росія може відповісти на ці дії ракетним ударом по будівлі МКС.
• У Міжнародному кримінальному суді 22 березня висловили жаль з приводу цих «погроз».

—

Олександр Янковський, Олена Бадюк;  опубліковано у виданні Радіо Свобода