Про ймовірність прямої військової агресії Росії проти європейських країн НАТО після завершення військових дій в Україні експерти заговорили восени 2023 року. Прихильники цього погляду стверджували, що неготовність Європи до такого сценарію підвищує ризики його здійснення. 

Скептики вважали, що його обговорення інспіровано партизанами продовження військової допомоги Україні, які лякають таким сценарієм Європу, зазначає аналітичний проєкт RE:RUSSIA [2].

Наприкінці 2024-го - на початку 2025 року військові експерти були вже здебільшого сфокусовані на питанні, скільки часу після завершення воєнних дій в Україні знадобиться Росії, щоб підготуватися до атаки. А Росія почала створювати інфраструктуру в балтійському регіоні для розміщення і перекидання великої кількості військ.

Але як може Росія, яка насилу відвойовує десятки кілометрів української території, напасти на країни НАТО? Норвезький військовий експерт Фабіан Хоффманн малює лякаючий сценарій такого конфлікту. Росії достатньо захопити зовсім невелику територію в одній з країн НАТО і, оголосивши її своєю, заявити про рішучість захищати її всіма доступними засобами. Завдання полягає не в тому, щоб перемогти НАТО, а в тому, щоб викликати незворотний розкол у його лавах після того, як частина країн альянсу вважатиме за краще ухилитися від ризику ядерної ескалації.

Подібний конфлікт будується не на балансі сил, а на балансі рішучості та готовності до ризику. Поведінка Заходу, який прагне мінімізувати ризики, переконує Москву, що стратегія їхнього підвищення є для неї майже безпрограшною. А псевдомиротворча риторика Трампа, який фактично визнав право Путіна на агресію і відмовився від відповідальності США в зусиллях зі стримування Путіна, прокладає дорогу тій логіці "суверенізації ризиків", що підвищує ймовірність успіху Кремля в реалізації "сценарію Хоффманна".

Читайте також: Чотири спроби Трампа переграти Путіна й чотири версії його провалів [3]

Імператив, фантом чи самоздійснюване пророцтво?

Коли восени 2023 року Німецька рада із зовнішньої політики (DGAP) випустила доповідь "Запобігаючи наступній війні. Німеччина і НАТО в перегонах із часом" [4], у якій стверджувала, що Європа має п'ять-дев'ять років, щоб підготуватися до війни з Росією, це звучало ще шокуюче і неправдоподібно. Втім, саме поняття "правдоподібності" до цього моменту певною мірою зазнало ерозії, і слово "неправдоподібно" вже не звучало повним синонімом слова "неможливо";

Упродовж 2024 року тема можливої війни між Росією та однією або кількома країнами НАТО стала предметом широкого обговорення. Однак скептики вважали, що воно інспіроване скоріше партизанами продовження військової допомоги Україні, які лякають таким сценарієм Європу і прагнуть вдихнути нове життя в згасаючу на континенті проукраїнську мобілізацію. 

При цьому, стверджували вони, така стратегія дійсно може підвищити ймовірність конфлікту, перетворившись на самоздійснюване пророцтво. Механізм самоздійснюваного прогнозу полягає в тому, що, оскільки загроза названа, вона стає щонайменше фактором ухвалення подальших рішень і дає старт приготуванням обох сторін до конфлікту і подальшої ескалації. Їхні опоненти заперечували, що саме повна готовність до конфлікту з Росією може такому сценарію запобігти, тоді як неготовність до конфлікту підвищує його ймовірність.

Маячнею припущення про можливий напад Росії на країни НАТО називав на початку червня 2024 року Володимир Путін [5]. Однак безпосередньо перед цим сталися два, здавалося б, малозначних епізоди: на російському порталі урядової інформації з'явився, але швидко зник проєкт Міноборони щодо одностороннього перегляду кордонів у Балтійському морі, а російські прикордонники зняли близько 20 демаркаційних буїв на річці Нарва, встановлених для позначення кордону естонськими прикордонниками. Як зазначалось у зв'язку з цим, спірні частини акваторії та острови, що знаходяться в них, багаторазово ставали приводом для ескалації та балансування на межі воєнного конфлікту або навіть для вступу в нього.

Читайте також: Після трьох років повномасштабної війни рашистів проти України Захід починає розуміти: він слабший, ніж уявляв [6]

Другий щабель: від теорії до практики

У 2025 році тема можливого прямого конфлікту вийшла на новий виток свого розвитку. Наприкінці квітня, посилаючись на високопоставлених військових, The Wall Street Journal повідомив [7], що Росія будує новий армійський штаб і інфраструктуру для розміщення десятків тисяч солдатів за 160 км від кордону з Фінляндією, зокрема казарми, тренувальні полігони та склади для техніки, а також модернізує залізницю вздовж уздовж узбережжя Фінляндії, а також модернізує залізницю, яка проходить уздовж кордону з Фінляндією;склади для техніки, а також модернізує залізницю, що проходить уздовж кордону Фінляндії та далі до Естонії (формально це будівництво є результатом рішення про відтворення Ленінградського військового округу, що було ухвалено в березні 2024 року). 

А у травні Росія і Білорусь анонсували масштабні спільні навчання "Захід-2025" у вересні. Інститут вивчення війни (ISW) припустив [8], що вони будуть використані для формування постійної російської військової інфраструктури на території Білорусі, а військові коментатори порівняли їх [9] з навчаннями, які Росія проводила напередодні вторгнення в Україну і які були використані для його підготовки.

Так чи інакше, але ці новини переводять обговорення теми на принципово новий рівень - практичного створення військової інфраструктури на випадок конфлікту. Це не означає, що війна неминуча, але є новою сходинкою, що наближає до реалізації такого сценарію, порівняно з дискусіями 2023 року, які здебільшого мали гіпотетичний характер, порівняно з дискусіями 2023 року.

Своєю чергою, у європейському військовому співтоваристві центр дискусії у 2025 році перемістився з питання про те, чи можливе пряме зіткнення країн НАТО з Росією, на питання про те, скільки часу знадобиться Росії, щоб підготуватися до такого конфлікту. Доповідь "Захищаючи Європу без США: витрати і наслідки" [10] Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) наводить саммарі цієї дискусії. Начальник штабу оборони Великої Британії адмірал Тоні Радакін у 2024 році вважав, що п'ять років знадобиться, щоб відновити потенціал російської армії до рівня 2022 року, і ще п'ять, щоб усунути її слабкості, які виявило вторгнення в Україну. 

Розвідка Естонії вважає, що Росія буде створювати армію радянського зразка, тобто погано озброєну, але таку, що представляє тим не менш значну загрозу через свою численність. Європа в цьому сценарії зіткнеться фактично з тією самою проблемою, з якою має зараз справу Україна, - з нестачею особового складу, яку не можна цілком компенсувати навіть за допомогою масового використання дронів.

Однак інші - більш песимістичні - оцінки виходять з припущення, що для створення військової загрози та ініціювання обмеженого військового конфлікту Росії зовсім не потрібна велика і добре озброєна армія. Так, начальник генштабу оборони Норвегії генерал Ейрік Крістофферсен вважає, що у НАТО є "вікно у два-три роки для підготовки, перш ніж Росія відновить здатність проводити звичайні атаки".

Нарешті, на початку 2025 року данська військова розвідка представила свій аналіз [11], згідно з яким Росії знадобиться приблизно п'ять років, щоб підготуватися до великомасштабної війни в Європі, лише два роки, щоб підготуватися до регіонального конфлікту на Балтиці і не більш ніж шість місяців після закінчення активних бойових дій в Україні для ведення локальної війни в прикордонній державі.

Оцінки IISS загалом підтримують саме данські розрахунки. За умови, що український конфлікт виявиться замороженим у середині цього року, Росія вже у 2027 році буде готова вести конфлікт у балтійському регіоні, якщо збереже свої поточні військові витрати на тому ж рівні. Тим паче що її повітряні та морські сили, які відіграватимуть важливу роль у цій війні, якраз не були витрачені в українському конфлікті.

Читайте також: Новий (без)порядок та "Велика держава Шредінгера" [12]

Новий сценарій: зіткнення воль і кошмар Заходу

Здавалося б, усі ці алармістські оцінки наштовхуються на одне сильне заперечення: Росія поки що так і не може впоратися з українською армією, що страждає від нестачі озброєнь і живої сили, і домогтися значних успіхів на полі бою. Російська військова машина, незважаючи на величезні військові витрати, виглядає слабкою і не здатна самостійно поповнювати свій арсенал, який частково закуповують в Ірані та Північній Кореї. Яким чином при цьому Росія може становити екзистенційну загрозу для НАТО?

Однак для того, щоб почати війну в Європі, Путіну не потрібна сильна армія, стверджує норвезький військовий експерт Фабіан Хоффманн у нещодавній статті в Foreign Affairs. Головною метою Росії у війні проти НАТО буде не захоплення територій, а знищення альянсу як політичного і військового утворення, стверджує він. Для цього не буде потрібно розгромити сили НАТО у відкритому бою і вступити в Берлін. Метою Росії буде підірвати єдність і рішучість європейського союзництва.

Хоффманн малює кошмарний сценарій можливого конфлікту в Європі, який докорінно відрізнятиметься від українського. У цьому сценарії Росія робить коротку, високоінтенсивну локальну атаку, метою якої стане захоплення обмеженої території (вона буде оголошена Москвою спірною) у слабкому місці, наприклад в одній з балтійських держав. 

Читайте також:  Заїжджена платівка: переговорні стратегії Трампа і раніше приносили не багато удач, а тепер сприймаються контрагентами як знайомий сценарій з добре відомими вразливостями [13]

Захопивши цю територію, Росія заявить про її перехід під свою юрисдикцію і готовність захищати нове надбання всіма доступними засобами, натякаючи на можливість застосування ядерної зброї і посилаючись на нову версію своєї ядерної доктрини.

Таку стратегію військові аналітики називають "агресивним захистом" [14]. І слід зазначити, що навколокремлівські політологи Сергій Караганов і Дмитро Тренін торік пропагували ідею використання ядерної зброї як засобу залякування. А Путін, який мляво полемізував з ними, побіжно зауважив, що у Європи немає системи попередження про ракетний напад, тому європейці "в цьому сенсі більш-менш беззахисні". Також він заявив, що Росія має незрівнянно більший арсенал тактичної ядерної зброї, а США, на його думку, не вступлять у російсько-європейський обмін ядерними ударами.

У разі контратаки Росія погрожуватиме або навіть завдасть ударів по європейській тиловій інфраструктурі, продемонструвавши таким чином можливі витрати конфронтації. Розрахунок при цьому буде зроблено на те, що в той час, коли низка держав виступатимуть за максимально жорстку відповідь, інші стануть схилятися до сценарію деескалації, щоб уникнути ризику ядерної конфронтації.

Кошмарний сценарій Хоффманна спирається на давно пропаговану ним ідею, що в основі цього типу асиметричного конфлікту лежить зовсім не баланс військових сил, а "баланс рішучості". І цей баланс складається не на користь Заходу. 

Дійсно, 2008 року Путін атакував Грузію, не поплатившись за це нічим, - Захід прийняв його версію подій, і не тому, що повірив їй.

Читайте також: Чи скотиться Америка в технофашизм? [15]

 У 2014 році Путін анексував Крим, продемонструвавши, що ні Захід, ні навіть українська армія не мають рішучості вступити в пряму конфронтацію з Росією для захисту задекларованого ними принципу непорушності післявоєнних кордонів. 

У 2022 році він, здавалося б, зіткнувся з несподівано сильним опором, опинившись на певний час на межі поразки, але, комбінуючи наполегливість на полі бою і ядерні погрози, зумів повернути собі явну перевагу в "балансі рішучості" вже приблизно до другої половини 2024 року.

Уся історія української війни за незалежність  і зусиль Заходу щодо її розв'язання лише переконала Путіна в його припущенні про неприйняття Заходом ризиків і низьку терпимість до болю, пише Хоффманн в іншій статті [16]. 

Стратегія мінімізації ризиків однією стороною заохочує все більш ризиковану поведінку іншою і тим самим веде до наростання ризиків і їх рівня, зауважує він. У результаті можна сказати, що історія коливань Європи у ставленні до російсько-українського конфлікту та у виробленні власної стратегії перетворилася на історію прогресуючої дезінтеграції євроатлантичної та європейської єдності, причиною якої стає "суверенізація" стратегій мінімізації ризиків. 

Хоча війна в Україні коштує Путіну близько $150-170 млрд на рік і близько 200 осіб втрат у живій силі на день, її справжній дивіденд полягає не стільки в незначній українській території, яку вдається захопити, скільки в прогресуючій деградації західного альянсу, який ще чотири роки тому виглядав практично незламним.

Нарешті, риторика Дональда Трампа на всій траєкторії його миротворчих зусиль останніми місяцями зробила значний внесок у те, щоб наблизити Європу до "сценарію Хоффманна". Якщо Трамп відмовляється називати Путіна агресором і фактично визнав його право на захоплення Криму і Донбасу, то що він зможе заперечити проти захоплення Нарви? 

І якщо головна мета його стратегії - уникнути прямої конфронтації з Росією і залишити європейців самих розбиратися з цією "європейською історією", то що змінить у цій логіці захоплення Путіним Даугавпілса або Сувалкського коридору? 

І хіба не самі естонці спровокували напад Путіна, вступивши до НАТО 2004 року?

І яке діло Іспанії до цієї "балтійської історії", яка і має залишитися виключно "балтійською"?

Риторика Трампа щодо війни в Україні по суті і є зразком того ланцюжка міркувань, на повторення якого з боку частини європейських лідерів буде розраховувати Кремль, якщо він наважиться на "сценарій Хоффманна". 

Дійсно, чи не розумніше в разі захоплення Путіним Нарви просто запропонувати Естонії та Росії паралельні угоди щодо рідкоземельних металів, ніж ставити Європу на межу ядерного конфлікту? 

Читайте також: Пацієнт з Білого дому. Чому психіатри (й не тільки) стривожені погіршенням стану Дональда Трампа [17]

При цьому зусилля Трампа і його адміністрації спрямовані не тільки на просування цієї доктрини на "мирних переговорах" з Путіним і в дискусіях з європейськими лідерами, а й також на підтримку тих політичних сил у Європі, які її дотримуються.

Півтора року тому "сценарій Хоффманна" виглядав ще майже абсолютно неправдоподібно, пів року тому його можна було назвати малоймовірним, сьогодні - після миротворчого балагану Трампа - він має лякаюче реалістичний вигляд.

—

Джерело:  аналітичний портал RE:RUSSIA [2]

Читайте також: 

• Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [18]
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [19]
• Захисти себе сам: як Європа може забезпечити підтримку України та власну безпеку без допомоги США [20]
• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [21]
• Чому західні озброєння доходять до України так довго і як вони змінять війну [22]
• Справжні скрєпи Росії - це насрати повсюди [23]
• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [21]
• Про плани російських загарбників на найближчі два роки [24]
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [19]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [25]
• Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ [26]
• Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства [27]