Шизофашизм путінської Росії

1.00

Нет

Нотатки про природу того, що відбувається та про шизофренічний фашизм Росії, записав Михаїло Епштейн для видання ЗБРУЧ [2].

1. Шизофренічний фашизм

Шизофашизм – це фашизм під маскою боротьби з фашизмом. Властиво фашизм – цілісний світогляд, що поєднує теорію етнічної чи расової переваги, імперіалізм, націоналізм, ксенофобію, великодержавність, антикапіталізм, антидемократизм, антилібералізм. Шизофашизм – це розколотий світогляд, свого роду карикатура на фашизм, але серйозна, небезпечна, агресивна карикатура.

Шизофашизм проявляється в істеричній ненависті до свободи, демократії, до всього чужоземного, до людей іншої ідентичності, а також у пошуку ворогів і зрадників серед свого народу. Але цей шовіністичний світогляд перебуває в шизофренічному розколі з прагненням використовувати ті самі блага, які забезпечує "ворог": нерухомість за кордоном, привілей давати освіту дітям у "Гейропі" та "Піндостані", зберігати рахунки в їхніх банках і т.д.

Читайте також: Идеология путинской России - шизофашизм. Мир должен признать это [3]

Згідно з опитуванням, ще в липні 2019 р. абсолютна більшість – 85% – росіян вважали, що для Росії дружні відносини з Україною є важливими. За минулі два з половиною роки нічого принципово не змінилося, на Донбасі не було жодних особливих зіткнень, переважно тривало перемир'я. Проте за опитуванням лютого 2022 р., 65% росіян вже схвалюють "військову операцію" Росії проти України. Ті самі люди, причому в переважній своїй більшості, хочуть дружби з Україною – і схвалюють її знищення. Хіба це не шизофренія?

У російських школах учать гуманізму, читають велику класику, співчувають маленькій людині. На всіх прилавках лежать книги Святого Письма, повчання святих, катехизми. Віруючі щодня читають молитви, священнослужителі виконують обряди, поєднуючись із тілом та кров'ю Розп'ятого, що віддав життя за людство. І це не заважає їм голосувати за війну, вбивати тисячі ні в чому не винних братів по вірі, прославляти вождя, який змушує їх ворогувати з усім світом. Як ті самі уста можуть славити Христа і Путіна?

Початок Великого посту цього року був 7 березня, у понеділок. Його сенс – покаяння і підготовка до Світлого воскресіння, а отже особливо ретельне утримання від гріхів. Серед найменших гріхів – обжерливість, а найбільший, звичайно, – вбивство, а тим більше – братовбивство, гріх Каїна. Будь-який гріх у цей час стає особливо згубним для душі. І саме в цей час один православний народ – при мовчазному потуранні Церкви, яка зобов'язує до суворого посту та утримання від скоромної їжі – з особливим завзяттям убиває інший православний народ. Їсти сир і сметану – гріх, а вбивати людей – не гріх.

Читайте також: Как Украина и мировое сообщество будут преследовать Путина и других российских военных преступников [4]

2. Народна двоєдушність

Одним із перших цю разючу рису народної двоєдушності помітив А. Пушкін. У повісті "Дубровський" Архип-коваль підпалює панський маєток, анітрохи не шкодуючи людей, які там гинуть, – і водночас із небезпекою для життя влазить на палаючі балки і рятує кішку.

"Шибки тріщали, сипались, палаючі колоди стали падати, розлігся жалібний зойк і крики: "горимо, рятуйте, рятуйте". – "Ще б пак", – сказав Архип, дивлячись із злобною усмішкою на пожежу. – Архипушко, – говорила йому Єгорівна, – порятуй їх, окаянних, бог тобі віддячить. – Ще б пак, – відповів коваль...

В цю хвилину нове видовище привернуло його увагу; кішка бігала по покрівлі палаючої стодоли, не знаючи, куди стрибнути – з усіх боків оточувало її полум'я. Бідна тварина жалісним нявчанням кликала на допомогу. Хлопчаки заходилися від сміху, дивлячись на її відчай. – Чого смієтеся, чортенята, – сказав їм сердито коваль. – Бога не боїтеся; божа тварина гине, а ви здуру радієте", – і, поставивши драбину на покрівлю, що вже зайнялася, він поліз за кішкою..."

Не можна не помітити пушкінського глузування з "побожного" Архипа, який людей спалює, а кішку рятує з вогню. Архип – архетип двоєдушності. Серединна частина душі, власне людська, випала або радше ще не народилася. Це примітивний дуалізм, коли людина проваджена двома імпульсами, зовсім не здаючи собі справи про їхню несумісність. Там, де в душі має бути ціле, утворюється розколина. Це і є шизофренія: від грец. σχίζω «розщеплювати», «розколювати» + φρήν «розум, мислення, думка».

Філософ Серґєй Аскольдов, розмірковуючи в 1918 р. про причини російської революції, описує третє, відсутнє начало в народній душі як власне людське:

"У структурі кожної душі є начало святе, специфічно людське і звірине. Може бути, найбільша своєрідність російської душі полягає, на нашу думку, в тім, що середнє, специфічно людське начало є в ній неспівмірно слабшим порівняно з національною психологією інших народів. У типовій російській людині найсильнішими є начало святе і звірине" ("Релігійний сенс російської революції", 1918).

Ця дивна моральна розхитаність була помічена Достоєвським, точніше його "підпільною людиною", як напрочуд характерна риса співвітчизників не тільки з народу, а й освічених класів. Російський романтик спокійно може поводитись якнайпідліше – і на висоті його ідеалів це ніяк не позначиться. Він навіть любить поєднувати одне з іншим, не роблячи жодних зусиль, щоб їх опосереднити.

Читайте також: Русская резня в Буче и ее отрицатели. Мнение историка [5]

"Широка людина наш романтик і найперша пройда з усіх наших пройд... <...> Багатосторонність незвичайна! І яка здатність до найсуперечливіших відчуттів! ... Тому в нас так і багато "широких натур", які навіть при найостаннішому падінні ніколи не втрачають свого ідеалу, і хоч й пальцем не кивнуть для ідеалу же, хоч розбійники і злодії безнадійні... Тільки між нами найбезнадійніший негідник може бути цілком і навіть піднесено чесний в душі, в той же час ні на крихту не перестаючи бути негідником".

Можна назвати це інфантилізмом, моральною незрілістю. З. Фройд добачав її в особистості самого Достоєвського, в глибинних традиціях російської "психеї": вчиняти злочини – щиро каятися в них – і вчиняти нові. Рухатися по колу, не піднімаючись ні на щабель свідомого душевного зростання:

"Хто поперемінно то грішить, то, каючись, ставить собі високі моральні цілі, – того легко дорікнути в тому, що він надто зручно для себе будує своє життя... Цим він нагадує варварів епохи переселення народів, варварів, які вбивали і потім каялися в цьому, – таким чином покаяння ставало технічним прийомом, що розчищало шлях до нових вбивств. Так само чинив Іван Грозний, ця угода з совістю – характерна російська риса <...> Амбівалентність почуттів є родима пляма духовного життя первісної людини, що збереглася у росіян краще і в доступнішому для свідомості вигляді, ніж в інших народів”.

Варварська мораль не виключає ідеалів – племінних, патріотичних, релігійних, але водночас допускає будь-яке лиходійство та підлість стосовно чужих. Цей різко двополярний поділ світу на "своїх" і чужих" і є ознакою варварства, яке не знає проміжної цивілізованої зони, власне людської. Таке суспільство має свої ідеали і свої ґанджі, але між ними відсутня сполучна ланка – а саме робота совісті. Одна душа, "свята", не спів-відає іншої, "звіриної".

Читайте також: Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z» [6]

3. Кочівля та осілість

Історичні джерела російського шизофашизму лежать глибше, ніж болісна реакція (ресентимент) на крах радянської системи. Цю соціальну психопатію, поєднання масового раболіпства, гордині та панфобії (істеричної ненависті до всього), яка тепер проходить емоційним тлом усіх російських подій, можна спостерігати й у більш віддалені часи –наприклад, в опричнині. "День опричника" В. Сорокіна добре показує і навіть передбачає відродження цього "грізного" комплексу в 21-му столітті.

У дискусії про шизофашизм 2017 р. ще встиг взяти участь чудовий історик Алєксандр Янов, який недавно помер. Він підтвердив унікальність цієї соціальної патології: "...я не знаю жодного іншого випадку організованої масової патології у світовій історії. Уявіть Варфоломіївську ніч, яка затягнулася на роки!"

Що ж посприяло Росії в такій нещасній долі? Є відчуття, що кочова орда, з якої утворилася російська держава, все ще блукає в її крові і чинить опір цінностям осілої цивілізації. Ось що писав Петро Чаадаєв у своєму першому філософічному листі: "У будинках наших ми ніби визначені на постій; у сім'ях ми маємо вигляд чужинців; у містах ми схожі на кочівників, ми гірші за кочівників, що пасуть стада в наших степах, бо ті є більш прив'язаними до своїх пустель, ніж ми до наших міст".

Читайте також: Як Путін краде промови в нацистських військових злочинців [7]

Заведено вважати, що основою кочової держави була не інфраструктура – центри торгівлі та ремесел на освоєній території, а володіння землею, асиміляція нових територій, експансія в просторі. Ось і для сучасної Росії, як у кочовій архаїці, головною залишається земля та її надра, а не те, що зводиться на ній. Хтонь, хтонь! Краще відвоювати ще один кавалок землі (Осетія, Придністров'я, Крим та Донбас, а тепер уже й усю Україну), ніж побудувати осілу та розвинену цивілізацію на вже наявних неосяжних просторах.

Можливо, історична шизофренія виникла внаслідок петровських спроб оєвропеїти Росію? Країна розкололася надвоє не тільки соціально і культурно, а й психічно, майже в кожній душі, на "азіатське" і "європейське"... Але ймовірніше, це сталося значно раніше, коли кочова держава, на переході від Ординської до Московської епохи, стала осілою. Як писав А. Янов: "справа в гібридній природі самодержавства, наполовину європейській, наполовину "ординській". Звідси і опричнина, звідси і марксизм". Цивілізація – і бунт проти неї; закон – і зневага до закону; побудова інституцій – і недовіра до них та готовність їх зруйнувати. Ці дві душі, кочова та осіла, продовжують продукувати шизофренічний розкол та психопатію в державі...

—

Михаїл Епштейн [8] опубліковано у виданні Zbruc.eu [9]

В тему: