6 березня військова “Азову” Марія Чех з позивним “Герда” опублікувала фотографію з бункера “Азовсталі”, на якій вона разом з побратимами, дівчатами й одним хлопцем, святкує день народження подруги.

“На цій світлині я єдина, хто залишилася живою. Всі інші навіть не в полоні, а 200”, - підписала вона це фото, яке миттєво облетіло інтернет. Контраст між посмішками молодих і гарних жінок на світлині та ціною, яку вони заплатили у цій війні, мало кого залишив байдужим. У виданні BBC Україна [2] розпитали військову про день, коли зробили це фото, про оборону Маріуполя й полон, в якому жінка провела рік.

Марія вже 10 місяців на свободі, її обміняли у травні 2023 року. З того часу вона проходить лікування (їй зробили дві операції) та реабілітацію, спочатку в Україні, а останні три місяці – в Латвії. Ми говоримо з нею зумом.

Дивлячись в її усміхнене обличчя, важко повірити у те, що їй довелося пережити.

Про тортури в полоні, виживання у підземеллях “Азовсталі” та втрату близьких людей Марія розповідає, випромінюючи таку стійкість і оптимізм, що одразу розумієш – перед тобою воїн, а не жертва. Марія народилася у Чернігові у родині українських патріотів, які були членами Народного руху.

Вона закінчила факультет Сходознавства КНУ, де вивчила китайську та англійську мови, і працювала перекладачкою. Багато подорожувала, каже, що була на всіх континентах, крім Австралії і Антарктиди. Серед багатьох хобі жінки – лицарські турніри бугурти.

Марія була на Майдані й під час Помаранчевої революції, й Революції гідності. Коли у 2014 році її майбутній чоловік вступив до “Азову”, вона теж хотіла піти служити, але хлопець її відмовив.

Утім, з 2017 року вона таки почала працювати у пресслужбі “Азову”, була фотографом, викладала військовим англійську і адаптувала підручники НАТО.

Останнє особливо цікавило її допитувачів у полоні - знання іноземних мов робило її в їхніх очах “небезпечною міжнародною терористкою”, каже Марія.

Читайте також: Історії трьох захисниць України на бойових посадах у ЗСУ: гідні та на своєму місці [3]

Маріуполь

Коли у перші дні повномасштабного вторгнення Маріуполь почали безперервно обстрілювати і зрештою оточили, Марія їздила містом і фіксувала гуманітарну катастрофу та жертви серед мирного населення.

ФОТО, ФЕЙСБУК/ГЕРДА ЕКСПЛОРЕР

На відміну від журналістів та жителів міста, військові не втратили звʼязок, але знімати вони могли далеко не все. “Щойно ми публікували якесь відео, туди одразу прилітало, - каже військова. - Не лише по позиціях у місті, але й по “Азовсталі”.

На стінах і дверях бункерів були номери, різні таблички, і по фото можна було легко визначити місце. На заводах “Азовсталь” та Ілліча працювали тисячі людей, дехто з них виїхав до Росії і вони могли упізнати будь-який бункер.

Тому звернення командирів “Азову” записували у крихітній кімнаті, яку завішували прапором.

ФОТО, ФЕЙСБУК/ГЕРДА ЕКСПЛОРЕР

Фільмувати воєнні злочини було складно й з іншої причини. Кілька разів ні вона, ні її побратими не наважилися знімати смерть дітей.

Один військовий розповів їй, як бачив маму, яка тримала на руках загибле немовля. “Я дістав телефон, але просто не зміг [зробити знімок]”, - сказав він.

Свої фотографії з Маріуполя Марія відсилала брату - вона просила його зберегти їх, але не дивитися. Тепер вона потроху розбирає цей архів, але каже, що не може продивитися одразу все - важко.

Читайте також: Хто така солдат Гелена? Історія режисерки, яка пішла на війну захистити Україну й задокументувати правду [4]

Фотографія

Світлину, яка облетіла соцмережі, Марія зробила десь наприкінці квітня 2022 року. Бійці “Азову” разом із сотнями мирних жителів ховалися на заводі “Азовсталь”, який російські війська безперервно обстрілювали з артилерії та літаків. Їжі, води, ліків катастрофічно не вистачало.

Але бункер, в якому зроблено фото, був “оазисом”, каже Марія. У ньому ховалися жінки з тилових підрозділів, там було світло й навіть вода, технічна, але можна було помитися, хоч і по черзі раз на два тижні.

І там був газовий балон, справжнє “лакшері”, на якому готували їжу.

ФОТО, ФЕЙСБУК/ГЕРДА ЕКСПЛОРЕР / День народження "Солохи" (дівчина з тортом) і "Рудої" (праворуч від неї) у бункері. За кілька тижнів нікого з цих людей, крім "Герди" (крайня ліворуч), не лишиться в живих.

Дівчата напекли млинці, намазали їх “Нутеллою”, у когось знайшлася банка, і вийшов крихітний торт. Святкували день народження Алли з позивним “Руда” і “Солохи”. “Я їм дуже заздрила, - зізнається Марія. – Іменинниці можна було зʼїсти два шматочки. А ми були постійно голодні, їли один раз в день. І я думала, як же круто мати день народження і отримати не один шматочок, а два”.

Усі дівчата і чоловік на фото загинули. У “Рудої” й “Солохи” - схожа історія, розповідає військова. У кожної з жінок спочатку загинув чоловік, а потім за тиждень вони самі.

Читайте також:  Героїчні жінки українського Сходу [5]

Авіаудар

Настя, дівчина на фото скраю праворуч, загинула під час авіаудару по бункеру. У фейсбуку Марії є світлина, зроблена за кілька хвилин до її смерті. Дівчата заплітали одна одній волосся, коли стався смертоносний удар.

Щоб зламати оборону “Азовсталі”, росіяни скидали на завод потужні фугасні бомби ще радянського виробництва. Вони важать понад 1600 кг і здатні пробити міцні бетонні споруди.

ФОТО, GETTY IMAGES

Снаряд зруйнував понад пʼять поверхів над приміщенням, в якому були Марія, Настя, ще одна жінка-психолог із позивним “Ромашка” і декілька чоловіків.

Жінок відкинуло вибуховою хвилею і вдарило об стіну. Марія на деякий час знепритомніла, а коли прийшла до тями, відчула на собі якусь вагу.

Усе навколо було в пилу, і їй було важко дихати. Вона подумала, що її притисло мішками з піском, але коли вибралася з-під них, зрозуміла, що то були тіла Насті й “Ромашки”. Під час вибуху вони прикрили собою Марію і врятували їй життя.

Настя була найкращою подругою Марії. Вона кликала її уві сні – розповідали сусідки Марії по камері у полоні.

ФОТО, ФЕЙСБУК/ГЕРДА ЕКСПЛОРЕР / За кілька хвилин після того, як було зроблено це фото, бункер зруйнує снаряд і Настя (праворуч) загине, врятувавши Марію

Читайте також:  Не екзотика, але й не норма. Як жінки завойовують своє місце в українській армії [6]

Бункер

Останні тижні на “Азовсталі” нагадували якусь жахливу компʼютерну гру на виживання, каже військова.

“Весь світ за нами спостерігав, але ніхто нічого не міг зробити”.

Російські війська почали штурм заводу. У його підземеллях були сотні поранених військових і цивільних, знеболювальні й антисептичні засоби майже закінчилися, як і вода та їжа.

Марія розповідає, як вони з дівчатами мріяли, щоб їм з літака скинули якісь смаколики. Вона додає, що це було марення, але у той момент “ми вірили, тому що навіть коли в тебе немає надії, ти все одно сподіваєшся”.

ФОТО, GETTY IMAGES / "Весь світ стежив за нами, але нічого не міг зробити", каже військова

Й у всіх було одне бажання – опинитися на “великій землі”, так вони називали Україну за межами оточення. Але цьому бажанню тоді не судилося здійснитися. “Я не хотіла йти в полон, - каже Марія, - я мріяла про останній бій”.

“До того ж, у мене не було жодних ілюзій: по-перше, я жінка, по-друге, дружина одного з топових офіцерів, а ще й займалася міжнародкою “Азову”, викладала по натівських підручниках англійську – усі три козирі”, - Марія сміється.

Але більшість бійців “Азову” були важко поранені, і спроба вийти, навіть якби вона вдалася, означала б кинути їх напризволяще. Це стало вагомим аргументом, яким командир полку Денис Прокопенко зміг вмовити своїх бійців. “Я виховувалася на шляхетних лицарських романах, один з найулюбленіших “Айвенго”, то як я могла кинути своїх людей чи намагатися “задвохсотитися” [загинути]”.

“Задвохсотитися” – це легко, - каже Марія. – У полоні я часто заздрила Насті, бо вона загинула і не відчуває цього всього”.

16 травня 2022 року командири “Азову” отримали наказ зберегти життя особового складу й почали вихід з бункерів заводу.

Російське міноборони повідомило, що вони досягли домовленості про вивезення поранених українських військових на окуповану територію.

Полон

Після виходу з “Азовсталі” Марія разом з усіма військовими потрапила спочатку в Оленівку на тимчасово окупованій території Донецької області. Жінок помістили у дисциплінарний ізолятор (ДІЗО), а чоловіків тримали в бараках.

Марія розповідала, що коли їх виводили на допити чи на працю, вона іноді бачила свого чоловіка, і це були найщасливіші миті її життя.

Але після того, як її перевели у донецьке СІЗО, вона вже нічого не знала про нього: чи вижив він після теракту в Оленівці, де він зараз?

Читайте також: Ірина Шевченко речниця 21 омпб “Сармат”: “На нас кидали все, крім ядерної бомби” [7]

ФОТО, GETTY IMAGES / Барак у колонії в Оленівці, де перебували азовці, після вибухів. Поруч з ним лежать тіла загиблих українських військових, 29 липня 2022 року

29 липня 2022 року у колонії в приміщенні, де тримали саме військових з “Азовсталі”, пролунав вибух. Загинули понад 50 чоловіків і понад сотня були поранені. Росія звинуватила в ударі Україну, але цю версію заперечили свідчення експолонених, інформація з відкритих джерел та спеціальний звіт ООН.  Тюремники не казали Марії, що з її чоловіком, але шантажували її, натякали, що він загинув.

“Вони питали, а ти знаєш, що з твоїм чоловіком, а я відповідала, що не хочу знати, бо розуміла, що правди вони не скажуть”.

Вони також казали, що захід України захопила Польща, що Києва вже немає і їй нема куди повертатися, пропонували відмовитися від обміну.

У полоні були побиття, катування струмом, моральні знущання. Були дні, коли Марія шкодувала, що не померла на “Азовсталі” героєм, а вижила. Витримати це їй допомагали обливання крижаною водою взимку.

“Коли відчувала, що вже все, “криє”, йшла у туалет і виливала на себе воду. У такий момент ти вимикаєш мозок і вмикаєш тіло, розумієш – треба жити”.

А ще вигадувала колекції одягу.

Колись Марія малювала ескізи, за якими її подруги шили речі, і тепер у найтяжчі моменти вона уявляла різні модні образи.

Наглядачі не дозволяли у камері сидіти, але старші жінки з пораненнями не могли стояти весь час.

Дивлячись на своїх сусідок, одні з яких ходили по камері, а інші сиділи, Марія уявляла, що це показ моди. Вона вдягала їх подумки у створені своєю фантазією розкішні вбрання.

ФОТО, ФЕЙСБУК/ГЕРДА ЕКСПЛОРЕР / "Мої квіти з Азовсталі", так підписала це фото Марія

Читайте також: Бойовий медик Маша Назарова про нашу тактичну медицину, її героїв та способи їй допомогти [8]

Обмін

Марію звільнили з полону 6 травня 2023 року. Тоді Україна повернула [9] 45 військових з "Азовсталі", серед яких було троє жінок. Серед перших своїх вражень на волі Марія пригадує звук літаків. Чути їх було тяжко.

“У тебе одразу реакція "понизити силует", вигукнути “повітря” (військове попередження під час авіанальоту - Ред.). Перший час у мене була дуже сильна фізіологічна реакція, калатало серце, кидало у піт”.

Літаки – це найгірше, що було у Маріуполі.

“Там було багато всього - артилерія, кораблі, але проти літаків у нас не було нічого. Кількість авіабомбардувань - це те, що відрізняло маріупольську битву від всіх інших”, - каже вона.

Марію і її побратимів обміняли на російських льотчиків. Перемовини про цей обмін тривали майже рік.

Чоловіка Марії звільнили з полону на 9 місяців раніше, у вересні 2022-го. Тоді звільнили 215 українських військових, серед яких були 108 бійців з "Азову" і командири полку. В обмін на них Україна передала Віктора Медведчука [10].

Весь цей час Марія не знала, що її чоловік живий і повернувся додому.

Повернення

Військова розповідає, що у перші два тижні на волі вона нічого не відчувала. Ні болю, ні радості, ні інших емоцій.

Після травми мозку на “Азовсталі” у Марії були порушення координації, вона каже, що могла вдаритися об одвірок й взагалі не відчути болю.

“Мені було байдуже, що одягати, що їсти. Мене питали, ти хочеш їсти, а я не знаю, я хочу, щоб мене не били і щоб усі були живі”, - каже дівчина.

У неї також були проблеми з пам’яттю. Коли у перші дні в лікарні вона виходила у туалет, не могла знайти дорогу назад до палати.

На її думку, це наслідки не лише контузії, яку вона отримала на Азовсталі, але й того, що останні пів року в полоні вона не виходила з камери. У маленькому приміщенні, розрахованому на шість людей, їх було понад 20, на прогулянку не виводили, лише іноді дозволяли вийти в коридор.

Коли мозок потрапив після цього у нормальні умови, де є світло, запахи, звуки, він не міг адекватно сприймати інформацію, каже Марія. У натовпі їй ввижалися обличчя знайомих військових.

Повернути відчуття Марії допоміг чоловік. Він згадав, як вона колись розповіла йому, що спогади найкраще повертаються через запахи, і повів у магазин парфумів.

“Ми заходимо у магазин, він такий красивий, високий військовий, а я - страшненька дівчинка, бо я тоді не фарбувалася, не доглядала за собою”, - розповідає Марія.

Вона каже, що раптом на пʼятому-шостому ароматі у неї увімкнулися почуття, і вона вийшла з магазину з посмішкою і з обраними парфумами.

ФОТО, ФЕЙСБУК/ГЕРДА ЕКСПЛОРЕР / Марія розповідає про війну латвійським школярам

Марії все ще важко бувати серед великої кількості людей, вона здригається від різких звуків і рухів.

***

Зараз Марія дає багато інтервʼю, насамперед західним ЗМІ. Усіма мовами, які знає, розповідає про війну.

Вона також постійно нагадує про своїх побратимів з "Азову", які досі залишаються у російському полоні.

"Я радію, що "20 днів у Маріуполі" здобув Оскар. Але у цьому фільмі є хлопці, які досі в полоні", - каже військова.

"Всі захоплюються їхньою мужністю, героїзмом, але їм потрібна реальна допомога міжнародних організацій. Бо вони - саме ті, хто захищав цивільних, захищав Маріуполь".

Станом на лютий 2024 року у полоні залишається близько 700 бійців бригади "Азов".

—

Вікторія Приседська, опубліковано у виданні BBC Україна [2]

---

Читайте також: 

• Чому українки, попри війну, повертаються з-за кордону з дітьми в Україну [11]
• Українки на війні: "Я люблю маскуватися. Я підхожу до цього творчо" [12]
• 10 історій про людяність українців: “Трохи світла, трохи тепла” [13]
• Олена на псевдо "Одуван": Історія дівчини яка рятує українських воїнів [14]
• Бойовий медик Маша Назарова про нашу тактичну медицину, її героїв та способи їй допомогти [8]
•  Адвокат і старший солдат Євгенія Закревська: "Перший обстріл нашої позиції в Києві – це був friendly fire" [15]
• Олена БІЛОЗЕРСЬКА: "Уперше війна відбувається так відверто й неприховано: ми або вони, до кінця" [16]
• Юлія Паєвська "Тайра" про російський полон: "Мені одразу сказали, що жити ти не будеш" [17]