Ірина Шевченко речниця 21 омпб “Сармат”: “На нас кидали все, крім ядерної бомби”

Версия для печати

 Одного ранку Ірина Шевченко прокинулася й зрозуміла: її не цікавить нічого, крім війни. Усі зйомки, що не стосуються армійців, здалися неважливими. Тоді ж журналістка вирішила підписати контракт із ЗСУ. Так стала речницею 21-го окремого мотопіхотного батальйону “Сармат”.

Її перша ротація почалась у Пісках – селищі біля Донецького аеродрому. Після повномасштабного вторгнення росіяни “брали” Піски чи не щодня. Та, як каже Шевченко, вони вже багато років живуть в альтернативній реальності, тож їхні заяви українських вояків не дивували. Натомість надихали оборонятися ще запекліше.

Батальйон “Сармат” разом з іншими підрозділами ЗСУ тримав Піски до вересня і нині має частковий вогневий контроль над селищем. Про Крим, де народилася, свою війну, інформаційне протистояння і врятованих із фронту котів Ірина Шевченко розповіла журналістам видання “Новинарня“.

“Ми були впевнені, що основний удар припаде на Луганщину-Донеччину”

– Що Піски під контролем русні, русня заявила ще в березні. Ми роздивилися довкола, покрутили пальцем біля скроні і далі займалися своїми справами, – розповідає Ірина Шевченко.

“Ми” – це 21-й окремий мотопіхотний батальйон “Сармат” та інші підрозділи 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.

Ірина Шевченко в грудні 2021. Селфі з Головнокомандувачем Залужним має бути в кожного військового журналіста

– Дуже нам допомагав після вторгнення мінометний підрозділ “Санти”. Його оркестр – це моя улюблена музика була, – посміхається Ірина.

Читайте також: Не екзотика, але й не норма. Як жінки завойовують своє місце в українській армії

Загострення в Пісках почалося ще до повномасштабного наступу Росії.

– Нас почали активніше “обробляти” ще в середині лютого: почастішали мінометні обстріли. Було зрозуміло, до чого йде, готувались до повномасштабного вторгнення саме з нашого боку. Ми були впевнені, що основний удар припаде на Луганщину-Донеччину, – пригадує Шевченко.

Бійці “сармата”. Новий 2022 рік на позиції в Пісках

24 лютого зустріли в повній бойовій готовності. Та сподівалися, що в росіян настільки “планка не впаде”. Вояки були шоковані тим, що відбувалося, не очікували ударів по всій країні, по тилу, містах, де живуть рідні.

– Думаю, у росіян був розрахунок, що це деморалізує армію, багато хто кине підрозділ і побіжить додому. Але в жодного такої думки не виникало. Ми довіряли своїм побратимам з інших підрозділів, які боронили наші міста. Ми так само просто виконували свою роботу, – каже військова.

Піски весь час обстрілювали з мінометів і танків. За кілька тижнів армійці пристосувалися до турбуючого вогню і навіть виїжджали посилювати підрозділи на інших напрямках. Змогли розжитися шістьма російськими БМП-3 (за даними голландського сайту ОСІНТ-розвідки Oryx, на кінець липня 2022 року українські захисники затрофеїли 40 одиниць таких бойових машин піхоти).

Бійці 21 омпб “Сармат” із трофейною “бехою”

– Росія – одна з перших країн, яка почала постачати нам озброєння під час цієї фази війни. Причому без будь-якої бюрократії. Приїхали, залишили, самоліквідувалися. Ми “бехами” поділилися з іншими підрозділами, але частина залишилась у нас, працюють, косять русню, – посміхається жінка.

Читайте також:  Героїчні жінки українського Сходу 

Піски, лютий 2022. Бійці “Сармата” готуються зустрічати навалу

Смерть Пісків

До 24 лютого в колись елітному селищі поруч із Донецьким аеропортом ще жило 11 цивільних людей. Військові всім запропонували евакуюватися. Втім, місцеві відмовились. Але зрештою жителів Пісків таки переконали виїхати інтенсивні артилерійські обстріли “квадратами” – це коли росіяни методично “обробляють” невелику ділянку, аж поки не знищить там усе, відтак переходять до іншої.

Піски – до Донецька зовсім недалечко

– Цілі русня не вибирала, – говорить Ірина. – Вони насипають – кудись та й влучить. Десь там буде ЗСУ, а не буде – ну, нічого. Зараз вони вже намагаються більше коригувати з безпілотників. Мабуть, усе ж запаси снарядів не безкінечні.

Закидання якоїсь ділянки боєприпасами аж до повного знищення називається “тактикою випаленої землі”. Росіяни часто до неї вдаються: у Маріуполі, де розташовувався ППД “Сармата”, на Луганщині, на Харківщині, та майже скрізь.

Піски, що ще кілька років буяли трояндами і вражали красою, хай і були добряче побиті війною АТО/ООС, нині просто стерті з лиця землі.

Піски, травень 2022. Хлопці з “Сармата” йдуть на роботу

Читайте також: Хто така солдат Гелена? Історія режисерки, яка пішла на війну захистити Україну й задокументувати правду 

– Піски змінювалися в мене на очах, буквально щогодини. Ідеш в один бік – будинок стоїть, вертаєшся – його вже немає. Проходиш стежкою, біля неї п’ять вирв, а як назад – 15. Ландшафт змінювався постійно. Це як монтаж, причому різкий, без переходів, – розказує Ірина Шевченко. – Мені хлопець наш розповідав: потужний артобстріл, потім наступає піхота, піхоту відбили, піхота тікає, знову артобстріл, і коли вже треба було відходити, був “прихід” із танка. Хлопець заліг, коли обстріл закінчився, виліз, роздивився довкола: окопу немає, позиції немає, суцільні кратери, місячний пейзаж, лише фанерна буда, яка правила нам за туалет, на цій місячній поверхні. Цегляні будинки, бетонні підвали – все зруйноване і перекопане. І тільки ця буда стоїть.

Фізично від вересня в Пісках немає українських військових, однак, хоча туди зайшли росіяни, українські військові мають над селищем частковий вогневий контроль, стверджує речниця.

Піски, червень 2022. Військовослужбовець Моджахед показує “музей прильотів”

Оборону селища, може, колись вивчатимуть у підручниках із військової справи.

– На нас кидали все, крім ядерної бомби. 120-ті міни ми взагалі не рахували. Танки, “гради”, “гіацинти”, фосфор, “запальнички”, “Солнцепек”. Про нього була цікава історія. Русня вкотре заявила про те, що повністю контролює Піски, а за кілька днів вгатила по Пісках “Солнцепеком”. По тих, які вони нібито взяли і, по ідеї, окопались, – кепкує Шевченко. – У цій ситуації наші хлопці протрималися, дали можливість нам підготувати резерви, зібратися і на Харківському фронті, і на Херсонському.

Фотогалерея зі зруйнованих Пісків:

І коли русня до нас полізла, вони були впевнені, що нікого вже немає, що все вже знищене, – спробували зайти й отримали по зубах від нашої піхоти. Хлопці в Пісках реально зробили неймовірну річ! Цю ділянку в кілька кілометрів русня проходила понад два місяці. “Кієв за трі дня”… Ви Піски за три місяці візьміть! 

Читайте також: Юлія Паєвська "Тайра" про російський полон: "Мені одразу сказали, що жити ти не будеш"

Допомога від Гіркіна

– Нам дуже допоміг інформаційно Гіркін (Ігор Гіркін – російський військовий злочинець, учасник окупації Криму, колишній “міністр оборони “ДНР” – “Н”). Після того, як русня заявила 150 разів, що взяла Піски, на початку серпня він записав приблизно годинну промову, де казав про Піски: “Якщо це був наш задум здійснити прорив хоч десь, то це повний провал, бо два місяці ми билися головою об стіну, втратили свої найбільш боєздатні підрозділи і практично не просунулися”, – переказує Ірина. – Наскільки я розумію, наші інформаційні повідомлення російська публіка читає не надто активно, а ось Гіркіна вони слухають, його тези поширюють. Він прямим текстом сказав, що в Пісках, попри те, що на той момент частину селища русня взяла, вона фактично отримала “люлєй”.

Битий місяць росіяни “розганяли” своїми пабліками відео, зняте з дрону, як артилерія б’є по якихось позиціях. Щоразу з припискою, що ще глибше просунулися в Пісках.

– Відео те саме, позиції ті самі, – коментує речниця. – Вони живуть у якомусь своєму світі. І, думаю, невисоко оцінюють розумові здібності споживачів свого інформаційного контенту. Все одно, що їм покажуть. Вони можуть зняти смітник у себе у дворі і написати, що це розгром якогось опорного пункту ЗСУ артилерією “народної міліції “ДНР”. Вони переконують себе й оточення, що все роблять правильно, що все йде за планом, що перемагають навіть тоді, коли щось втрачають. Так само вони впевнені, що якщо взимку в квартирах у нас буде +16, ми змерзнемо, помремо, заплачемо і прийдемо здаватись. Причому саме в такому порядку.

“Прильоти” в Пісках

Та все ж недооцінювати інформаційні вкиди росіян не варто. Активна фаза російсько-української війни почалася саме з телевізора в квартирі пересічного росіянина і новин, які там показували, вважає Ірина. Російська пропаганда перетворила багатьох сусідів на зомбі, і чимало з них їхали і їдуть воювати проти “фашистів” зі святою вірою в те, що все роблять правильно.

Хоча з ворогом росіян не все так однозначно.

– Те, що я бачу в їхніх пабліках, багато хто і досі воює з… німцями. Логіка така: “укропи” – фашисти – НАТО – “дєди воєвалі” – “возьмьом Берлін” – “разобйом нємцев”. Дуже дивно, звісно, – стенає плечима жінка. – Таке враження, що їм все одно, з ким воювати. Хоча для багатьох ця війна – найяскравіша подія в їхньому житті. Вони сиділи в своєму Мухосранську, нічого, крім горілки й калюж, не бачили, а тут війна, вибухи, унітази в селах, купа вражень, “героїзм”.

Наша таємна зброя

Бійці 21 омпб

Шевченко переконана: ми з росіянами – в різних площинах і ментально, й інформаційно. В Україні ніколи не було і не буде такого типу пропаганди, як у Росії. На противагу російському промиванню мізків та розжовуванню інформації, ба більше, посилу, як це треба сприймати, в українських медіа – фактаж, над яким людина має подумати і зробити власні висновки.

– Це просто різні стилі і два різні світи, – резюмує військова.

– Але проблема в тім, що фактаж – це раціо, а пропаганда – емоціо. І поки ми думали, росіяни вже “призначили” ворогів, змусити їх ненавидіти і піти вбивати.

– Це правда. Зате в плані емоції в нас є “фішечка”, якої немає у ворогів. Це іронія і самоіронія. Ми можемо обсміяти все, що відбувається, всі їхні потуги нас розбомбити, пореготати над собою, над тим, що в нас немає світла. А коли надворі мінометний обстріл, а ти хочеш до туалету – це ж капець страшно, це трагедія. Але це так смішно! На цю тему стільки приколів!

У Пісках

Іронією ми користуємося дуже активно. Напевно, це одна з найпотужніших наших переваг, наша таємна зброя. Це спантеличує росіян. Вони не можуть зрозуміти, чому ми регочемо. Я моніторю їхні пабліки, як вони реагують на обстріли України: “А, ура! Зараз вони всі помруть, всі заплачуть”. А бачать, що ми сміємося, і такі: “Чого вони регочуть? Що ми не так зробили? Як таке може бути?” Вони просто не розуміють, у них система зависає, і все перегорає. Думаю, ми ніколи не зможемо росіян ні в чому переконати, а ось спантеличити – запросто.

Російська пропаганда, вважає Шевченко, зробила росіянам іще одну ведмежу послугу – повністю відірвала їх від реальності. Рупори Кремля настільки старалися переконати пересічного московита в тому, що ми – один народ, просто українців американці зазомбували русофобією, що вони думають: ми реагуватимемо на подразники так само, як реагували б вони. За їхньою логікою, ми би мали здатися через обстріли наших міст, високі ціни, вимкнення світла. Саме тому такий запеклий опір військових і цивільних, такі згуртованість і наші жарти – цілковита несподіванка, яка й допомагає нам помалу перемагати. 

Читайте також: Олена БІЛОЗЕРСЬКА: "Уперше війна відбувається так відверто й неприховано: ми або вони, до кінця"

До перемоги ще далеко, і ціну за неї буде сплачено дуже дорогу. І про приблизні терміни військова не говорить.

– Наша перемога – це відновлення територіальної цілісності в наших кордонах: із Кримом, Донеччиною, Луганщиною. Якби тут були задіяні тільки Росія та Україна, можна було б говорити про якісь строки. А так я не впевнена, що з нашого чи їхнього боку не підключиться ще хтось. Наприклад, Білорусь уже відсуває термін нашої перемоги. Не факт, що далі. Може, чим більше країн у цю історію влізе, тим швидше вона закінчиться. А може, і навпаки.

Крім того, Росія тисне інформаційно на захід. Російське лобі в Європі лякає німців і французів відсутністю опалення та світла.

– І тут перебити російську пропаганду ми можемо тільки фактажем.  Не дуже відстежую, як ми працюємо інформаційно на західні країни, але, думаю, можна трохи натиснути.

Іринина війна

Ірина Шевченко підписала контракт із ЗСУ в березні 2021-го. Зрозуміла, що, окрім війни, більше нічого нецікаво.

Ірина Шевченко. Літо 2021, полігон під Маріуполем

– Я хочу довести це до якогось логічного завершення, до нашої перемоги, і після неї уже повернусь до якихось цивільних тем і сюжетів, – каже колишня журналістка. – Це моя країна, в моїй країні війна, і її треба закінчити нашою перемогою. До перемоги воно мене не відпустить.

“Її” війна почалася ще в 2014-му. Шевченко тоді працювала на “Ліга.нет” і чітко пам’ятає, як вони з колегою з “Української правди” Оксаною Денисовою прийшли з Майдану, писали тексти і дивилися закриття Олімпійських ігор у Сочі.

– Ми розуміли, що Путін закінчив якусь міжнародну акцію, тепер руки в нього розв’язані, і зараз у нас почнеться війна. Потім ми з Оксаною почали для себе виробляти якісь правила, як писатимемо про війну. Тоді не було ані курсів Міноборони, ані правил поводження журналістів у зоні бойових дій. Коли ми їздили, завжди питали в хлопців, що можна знімати, а що ні, що не бажано показувати”.

Уперше Ірина поїхала на Донеччину в серпні 2014-го, напередодні Дня Незалежності. Розповідає, як їх розвернули, коли їхали в бік Курахового, бо там були серйозні бої. І як заблукали в дорозі. А лінія фронту тоді була рухома, як і зараз.

Ірина Шевченко з журналістами. Літо 2020, Донеччина

– Побачили табличку “Ростов-на-Дону скількись там небагато кілометрів”. І ми подумали, що ще не розвантажилися, а з таким багажем їхати в Москву не можна, – сміється жінка. – Злякатися не встигли, правильну дорогу знайшли вчасно, на чужий блокпост не вилетіли. Саме усвідомлення того, що ти їдеш своєю країною і можеш вилетіти на людей із автоматами, які просто випустять у тебе чергу, збадьорило.

До 2021-го вона постійно взаємодіяла з військовими. Допомагала бійцю 72 омбр імені Чорних Запорожців Денису Хільченку шукати пса Патрона, якого чоловік привіз із передової, і в ППД тварина зникла. 

Читайте також: Адвокат і старший солдат Євгенія Закревська: "Перший обстріл нашої позиції в Києві – це був friendly fire"

Той самий Патрон з історії 2020 року

– Ми їздили в Білу Церкву, робили сюжет, дорогою зупинялися біля кожного собаки, більш-менш схожого на Патрона, намагалися зловити чи хоча б сфотографувати. Ти знаєш, як це – коли потрапляєш до військових, і ви вже ніби одна родина. Я познайомилась із Деном під час зйомок, але розуміла, що це моя родина, в моїй родині зник пес, і він має знайтися. Коли я отримала від Дена повідомлення: “Патрон знайшовся, ми їдемо додому”, була безмежно щаслива. Пса знайшли інші військові, – розповідає Ірина.

Вона важко перенесла новину про загибель Дениса. 4 серпня 2022 року військовий, який за вісім років пройшов шлях від солдата до заступника комбата, загинув через ворожий артобстріл.

Шевченко ходила на суди над генералом Марченком у “справі бронежилетів”.

– Коли почула заяву голови ДБР Романа Труби, що бронежилети прострілюються, подумала, що аби говорити таке під час війни, потрібно мати залізобетонні докази. Вивчила матеріали справи, була в шоці: доказів там не було від слова зовсім. І де зараз Марченко, і де зараз Труба…

Стежила і за справою Колмогорова. Старший солдат Бердянського прикордонного загону Сергій Колмогоров 9 вересня 2014-го чергував на блокпосту біля Маріуполя. Військовослужбовці помітили біля берега моря автомобіль, що блимав фарами, подаючи якісь сигнали, а потім попрямував у бік блокпосту. На вимогу зупинитися водій натиснув на газ і пішов на прорив. Попереджувальні постріли його не зупинили, навпаки – прискорили. Прикордонники відкрили вогонь на ураження. Загинула пасажирка, водій не постраждав і після кількох допитів виїхав до Росії. Цивільний суд Маріуполя засудив Колмогорова до 13 років ув’язнення. Після ряду апеляцій прикордонника таки випустили з-під варти. Згодом він продовжував нести службу на передовій, був поранений.

– Коли Колмогорова випустили, у мене було відчуття причетності і невимовного щастя. Я не бачила в діях прикордонника нічого протизаконного. Людина в машині могла бути навідником – коригувати російську артилерію. Колмогоров зробив те, що прикордонник мав зробити згідно статуту, він просто виконав свій обов’язок. Тому мене вирок обурював, тому я раділа звільненню, – каже Ірина. 

Читайте також: Бойовий медик Маша Назарова про нашу тактичну медицину, її героїв та способи їй допомогти

Військкор Дмитро Тьосов знімає “прихід” на дорозі під Донецьком під прикриттям омпб “Сармат”

Фамільний джекпот. І коти

Мамин рід Ірини походить із Криму, батьків – із Білогородщини, з міста Старий Оскіл (нині це Росія). Бабця все життя говорила українською. Звідти мусили переїхати на Луганщину. Під тиском більшовиків перебралися на Донеччину.

– У мене в плані походження джекпот, – посміхається Шевченко. – Я чула зі спогадів рідні по татовій лінії, що схід – це щось страшне, сумне. Але коли почала їздити, закохалася в Донеччину, Луганщину: такий суворий шляхетний степ, ці космічні терикони, я зрозуміла, що дуже люблю цю землю, і вона моя, це земля моїх предків, так само, як і Крим.

Предки моєї мами – кримські євреї – жили на півострові з XVIII століття. Коли я ходила до школи, у нас у класі було чоловік 40, і я була одна, чиї предки жили в Криму до 1924 року.

Востаннє в Криму вона була у 2012-му. Жила з родиною в Одесі. Батьки переїхали туди, коли доньці було 12.

Ірина добре пам’ятає, як Росія активно інформаційно “обробляла” півострів. Крім того, проти України зіграла і депортація кримських татар, і Чорноморський флот РФ. Багато російських військових після пенсії осідали в Криму.

– Що воно не туди рухається, стало зрозуміло після підписання Харківських угод у 2010 році (тодішні президенти Янукович та Медведєв підписали документ, який розширював строк перебування російського флоту в Севастополі з 2017 року до 2042-го з автоматичним продовженням на 5 років – “Н”), стало зрозуміло, наскільки важливий для Росії Крим, що вона його ніколи не відпустить із власної волі, – говорить Шевченко. Пригадує, як Крим змінювався, коли туди повертались киримли на початку 90-х:

– Наче стояла покинута батьківська хата, і до неї повернулися нащадки тих, кого з цієї хати вигнали. І почали приводити до ладу: знову побілили стіни, щось посадили в садочку. Крим почав оживати завдяки тому, що туди повернулися корінні жителі. Цей процес ішов надто повільно, було дуже багато перепон: кримським татарам було важко отримати землю. Якби більше сприяння було, думаю, може, вони встигли б укорінитися ще більше. Та все одно замало часу, аби подолати наслідки російської, радянської спадщини.

Ірина дуже хоче одного дня знову приїхати в Крим. І щоб там побували її рідні.

Нині вже літньою мамою Ірини опікується її дорослий син.

– І її доглядають донецькі коти, – посміхається військова. – Одного кота на кличку Джаз я вивезла з Пісків у день, коли була перша серйозна спроба штурму наших позицій, – навесні. Хлопці вдало відбили штурм, я взяла кошеня, вискочила з ним у безпечне місце. Там мене зустріли одеські волонтери, забрали його, привезли в Одесу. Зараз Джаз живе в родині мого сина.

Кіт Джаз на позиціях в Пісках

Ще двох кошенят знайшла, як ми почали відходити з Пісків. Думала відправити їх – це хлопчик і дівчинка – до Одеси, а там уже прилаштовувати.

Мама на Сармата й Атену подивилася і сказала, що котиків не можна розлучати, залишила їх собі, тепер котики доглядають маму, мама – котиків, і всі щасливі.

Киця Атена і бойовий медик “Студент”

Кіт Сармат вже у безпеці, але ще у зоні бойових дій 21 омпб “Сармат”

—

Анастасія Федченко, Леся Шовкун, фото надані Іриною Шевченко;  опубліковано у виданні Новинарня

В тему:  

• Як воюють професори українських вишів. Зіркові та робочі будні 101-ї бригади тероборони Закарпаття
• Як офіцер ЦАХАЛу Максиму П воює за Україну: "Я тут за виконання дуже специфічної роботи"
• Как украинские историки воюют, помогают фронту и работают. "Открытые архивы и декоммунизация очень злят Путина"
• Капелан Сергій Цьома: «Зараз усі конфесії об’єднує те, що проти нас один сатана»
• 20 дней в обороняющемся Мариуполе команда журналистов AP документировала военные преступления русской армии