Хто така солдат Гелена? Історія режисерки, яка пішла на війну захистити Україну й задокументувати правду

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Хто така солдат Гелена

Олена Максьом – доброволиця на війні. Одна з 90 тисяч чоловіків та жінок, які становлять Національну гвардію України. Себе у воєнному щоденнику у фейсбуку вона називає коротко – солдат Гелена. Пише англійською, щоб її могли читати далеко за межами нашої країни. І знати страшну правду про брудну війну Росії проти України.

До повномасштабного вторгнення Олена – режисерка, документалістка. Зокрема, фільм про наслідки Чорнобильської катастрофи “Не все буде добре”, створений спільно з її другом і партнером Адріаном Пірву з Румунії, нещодавно вийшов в онлайн-кінотеатрі Takflix.

Сюжет стрічки базується на реальних подіях. Адріан народився в 1986 році, коли сталася Чорнобильська аварія. Його матір переконана: те, що хлопець народився незрячим, пов’язано з її візитом до України на шостому місяці вагітності. Хлопець їде в Україну, щоб зняти фільм про людей, що постраждали від Чорнобиля, й зустрічається з Оленою, на здоров’я якої також вплинув Чорнобиль.

Стрічка отримала нагороду Міжнародної федерації кінокритиків FIPRESCI Award на Міжнародному кінофестивалі в Румунії та три нагороди на Одеському міжнародному кінофестивалі у 2020 році. Нині всі кошти від перегляду фільму йдуть на потреби батальйону, де наразі служить Олена Максьом.

У перші дні обстрілу Києва Олена долучилася до волонтерської діяльності, зокрема  евакуації людей з інвалідністю громадською організацією Fight For Right, доставленням гуманітарної допомоги і, звісно, документуванням дійсності. А згодом записалася в добровольчий батальйон.

“Це так логічно для неї – продовжити свою справу на війні, коли волонтерства вже не досить, щоб зупинити це зло”, – говорить про Олену її колега з Fight For Right Тетяна Герасимова.

На початку липня Олена мала всього три дні відпустки. І найбільшим її бажанням було відіспатися й помити голову. У цю коротку відпустку солдат Гелена відшукала трохи часу для бліцінтерв’ю в межах серії “Одна в полі воїнка” для Центру прав людини ZMINA.

Читайте також: Наші люди з Чорнобаївської дороги. "Должні ж їх [окупантів] скоро вигнать. І доб’ють там. І в нас буде тихенько тоді"

Олена Максьом. Фото з фейсбук-сторінки героїні.

Олено, який момент став для тебе поворотним, щоб піти доброволицею в Нацгвардію?

Було відчуття, що я маю. Я привозила волонтерську допомогу зі Сполучених Штатів до Харкова. Там познайомилася з хлопцями, яких мали відправити на фронт. Ми спілкувались, і я відчула, що маю знати, що відбувається насправді: як ми захищаємо Україну, чого дійсно нам бракує? Це було зважене рішення, хоч і швидке. Так я опинилася в лавах Національної гвардії. І в перші ж дні ми потрапили до Луганської області, тобто одразу в пекло. Тоді все стало зрозуміло. Але не про все ще мені легко говорити.

Олена зі своєю подругою Юлією Миронюк у березні 2022 року. Фото: фейсбук-сторінка Олена Максьом

Ти пішла на війну, не маючи військового досвіду. За плечима – досвід документалістики, волонтерства, правозахисту…

Чи допомагають вони мені? Правозахисний досвід… Гм?.. Тут зовсім інша ситуація. Тут, на фронті, головне зберегти життя. І щоб у всіх було все необхідне, щоб захищатися. А потім атакувати. Тут ти думаєш про інше, не про правозахист.

Волонтерський – дуже крутий, тому що вдається діставати необхідні речі й комунікувати з волонтерами. А про захист прав, це ми потім подумаємо. Тому що порушень з багатьох сторін дуже багато, бо, на жаль, не все так класно і в нашій армії. І є безглузді накази також…

Як документалістка я знімаю, коли в мене є змога. Не знімаю бойові дії, тому що не хочу. Але знімаю хлопців, знімаю медиків. І буде кіно, сподіваюся, якщо зі мною все буде добре. Якщо ж ні, то відправлю матеріали колегам. Тому що правду мають знати всі: що таке війна насправді. Війна, коли на нас напали.

Читайте також: «Воюємо для того, щоб наші діти й онуки не бачили оте стерво на нашій землі»

Фото Олени Максьом, яке вона запостила, від’їжджаючи на війну.

Які твої обов’язки на передовій?

Те, чим я можу з тобою поділитися, поки що про волонтерство. Я дістаю те, що нам потрібно. До прикладу, машини, які під обстрілами постійно горять, тому постійно домовляюся про їхній ремонт чи нові автомобілі (нещодавно Олена разом з побратимами перевезла автомобіль швидкої допомоги. – Ред.). Також я працюю з медкомандою. Іншими словами, я з хлопцями евакуюю поранених. Стараємося, щоб вони не почувалися залишеними, і бути з ними на зв’язку, коли вони в госпіталі. Інколи долучаюся до різних комунікацій…

Знаєш, яка штука: обов’язки можуть постійно змінюватися. Іноді треба і стріляти… Але про це я не хочу говорити.

Фото: фейсбук Олена Максьом

До прикладу, бувають ось такі ситуації: є людина, яка виконує певні обов’язки, і в якийсь момент із цією людиною або щось трапляється, або вона запанікувала, і потрібний швидко хтось, хто міг би її замінити. Є такі моменти, коли треба одне одному прикрити спину. І не тільки в буквальному сенсі, а й щодо обов’язків. Якщо в тебе працює голова, то на війні ти можеш виконувати різні функції.

Коли є хвилинка на документалістику, чи твої герої та героїні готові відверто говорити на камеру?

У нас немає можливості знімати інтерв’ю, там мало моментів, коли ведуться розлогі розмови. Бо в таких умовах, під постійними обстрілами, ніхто не добирає слів, не хитрує. Я не сумніваюся, що матеріали в мене правдиві.

Але, щоб поділитись історіями, потрібен час. А тут, у Києві, я останній день, хочу встигнути щось ще зробити. І навіть якщо розповідати, то з чого починати? Історії 19-річних, 20-річних хлопців, які витягували поранених, ризикуючи життям? Цього було багато, я це бачила, і це красиво і достойно.

Чи історії 50-річних чоловіків, які ховалися за спинами хлопчиків, тому що страшно? Таких історій теж не бракує… У всіх різний рівень страху, не знаю від чого це все залежить. Усі хочуть жити.

Читайте також: Один день роботи українських танкістів на Донбасі

Фото: фейсбук Олена Максьом

Про яку правду ти хочеш розповісти?

Знаєш, це все красиві слова – пошук правди, внутрішній пошук як документалістки… А насправді війна – це дуже брудна і страшна штука. І там реально багато хороших людей, які реально мають право, повинні жити, повинні розвиватися, але саме ці люди ухвалили рішення захищати країну, всіх людей, серед яких багатьом… відверто… начхати на те, що відбувається в країні. Вони продовжують жити своїм життям, “мутити гроші” абощо… Цього “людського брухту” вистачає.

Я фіксую все, що можу. А що буде в процесі монтажу – побачимо. Але головний принцип моєї документалістики – говорити правду, якою б вона не була. Не показувати когось із кращого боку, а такими, якими ми є.

Чи ти мала змогу спілкуватися з місцевими жителями?

Місцевих жителів у Гірському, Золотому на Луганщині було мало. Це люди, які не дуже розуміють, як виїхати. Ми евакуювали маму з дітьми, кілька бабусь з онуками. Це те, на що ми спромоглися. А ті хто лишився… Не знаю, у тих реаліях жити неможливо. А вони живуть.

У твоєму онлайн-щоденнику я найчастіше читаю про чоловіків, а що значить бути жінкою на війні?

Треба бути мінімально жіночною і трохи стати більш схожою на чоловіка, тоді буде легше. А в що ти вдягнений, чи взутий, чи відповідає анатомії твого тіла – байдуже. Воно прикриває тіло, є жилет, каска – все…

Читайте також: Евпаториец «Чумак» из полка «Киев» – о войне с Россией: «Мы скоро придем в Крым»

Фото: фейсбук Олена Максьом

Олено, я наче знайомлюся з тобою заново. Я пам’ятаю наше минуле літо в неокупованому Скадовську на Херсонщині. Коли ти говорила – наче огортала теплом. А зараз чую в тобі різкість, перепрошую за стереотип, сталь. Хто така солдат Гелена?

Внутрішньо я не змінилася. Але в Луганській області, ти розумієш, кожна хвилина може бути останньою, немає часу “розводити теревені”. Є якісь чіткі дії – і ти маєш їх виконати, інакше буде погано.

Повернувшись на кілька днів до Києва, я потрапила… в іншу реальність. Довкруги все цивільно. Усі такі розслаблені, п’ють каву в кафешках, стоять у чергах, шукають, де заробити…  Я поки цього не розумію. У мене не пройшов цей адаптаційний період, я не розумію життя. Тому ось постійно поспішаю.

Вибач, Іро, це було останнє питання, тому що я стомилася…

Розмова з Оленою була короткою, але хочу навести кілька уривків з її щоденника.

 

Читайте також: У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою


Про гроші на війні

Я їду потягом до Києва – не зовсім у відпустку… Дякую всім великим людям… хто нас підтримує. Я їду туди, щоб повернутися на Харківщину на машині швидкої допомоги! Автомобіль використовуватимуть для порятунку поранених, і… Я мушу сказати, що в нас багато поранених щодня, ба – щогодини. Росіяни також мають багато поранених…

Дідько, я б ніколи не могла уявити в колишньому житті, що це скажу, але я сподіваюся, що вони не матимуть хорошої машини для їхнього порятунку. Ох…

Я дуже зла від того, що бачу стільки поранених. І… сівши в потяг, я почула питання від хлопця в червоних штанах: “Чи вчасно ви отримуєте зарплату?” 

Справді? Це єдине запитання, яке у вас є до мене / нас?

А як щодо поранених? Чи вистачає їм догляду та підтримки?

Я справді не перевіряю, чи отримую кошти вчасно… Можливо, я не надто розумна… Але зараз мені наплювати на гроші: трохи для мами, а решту я можу витратити на наші потреби (батальйону. – Ред.).

Пізніше я матиму можливість заробляти. Але якщо… якщо ви думаєте, що багато хто прийшов воювати проти росіян за гроші, які отримують або не отримують вчасно, – подумайте ще.

Є місця, де жодні гроші не мають значення. Місця, які постійно зазнають обстрілів. Місця, де ти сподіваєшся, що Бог існує.

Але я все ще вірю, що ми зможемо перемогти зло.

І я все ще сподіваюся, що люди можуть змінитися на краще. Але тільки тоді, коли ми зрозуміємо: гроші – це лише гроші, нічого більше, особливо там, де все в полум’ї.

В армії це дуже складно. Війна – це пекло на землі. І… важко бути героєм у сучасному світі, де гроші диктують правила.

З онлайн-щоденника Олени від 04.08.2022


Про суперсилу, ціну часу і плани на майбутнє

Я вірю, що майже все під силу хорошій людині – досягнути чогось визначного, навчитися, зробити, створити. Стати тим, ким ти справді хочеш бути. У кожного з нас є “супер сила”, щоб змінити наше життя і по-справжньому насолоджуватися ним.

Але бісова війна.

Мені хотілося б мати “супер силу”, щоб зупинити масове вбивство наших людей, знищення нашої культури, руйнацію наших будинків, медичних центрів.

Бісова, бісова війна. Важко знайти те, чого не “торкнулася” війна… І весь той дорогоцінний час, який можна було використати по-іншому.

***

Час. Місяць відчувається як рік або навіть два. Я дуже сподіваюся, що не постарію надто швидко і все ще буду цікавитися життям.

Я сподіваюся, що я все ще буду хотіти мати дитину.

Я сподіваюся, що я захочу знімати фільми, тому що відчуваю, що я мушу, тому що є щось, на що сьогодні бракує слів, щоб розповісти правду. Тому що ми не можемо відкладати правду надовго.

Я сподіваюся, що нам не знадобиться багато часу, щоб перемогти зло Росії.

***

Друзі. Вибачте, що не можу знайти для вас більше часу. Повірте, мені хотілося б бути поруч, біля вас.

Але я тут… для вас.

З любов’ю.

З онлайн-щоденника Олени від 03.08.2022

 Ірина Виртосу,  опубліковано у виданні Центру прав людини ZMINA


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У вівторок в Україні майже без опадів, вдень +24-29°С
18:05
Марина Данилюк-Ярмолаєв: Російська мова та русифікація
17:16
Ірину Фаріон поховали у Львові на Личаківському цвинтарі
16:08
Марія Очеретяна: Дороге задоволення - українські паспорти тепер видаватимуть по-новому
16:04
В окупованому Криму зруйнували останню українську церкву - в цей час Верховна Рада захищає московську церкву в Україні від українців
15:02
Банки вже видають безвідсоткові кредити на сонячні станції та вітряки для громадян, – Мінекономіки
14:39
Похорон Ірини Фаріон у Львові: мовознавицю в останню путь проводжають люди зі всієї України. "Українська" влада похорон ігнорує (ТРАНСЛЯЦІЯ)
12:36
Відомий ресторатор Владіміров виїжджав на відпочинок як волонтер, а фірма матері його друга виграє тендери в Києві
10:01
Юрій Бутусов: Чому генерали ухиляються від відповідальності
09:01
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті та втрати ворога на 22 липня

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]