«Воюємо для того, щоб наші діти й онуки не бачили оте стерво на нашій землі»

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  "Народний герой України" Сергій Корсун

Те, що повномасштабна війна з Росією буде, в армії чудово розуміли й готувалися. У війну не вірили або ті, що в космосі літають, каже підполковник, або недорозвинуті. Ще з 2014-го було зрозуміло, що війна неминуча:

Про роль «сталевої кінноти» на сучасній війні журналісти видання "Тиждень" поспілкувались з танкістами, які зараз захищають нашу країну.

Позиції танкістів у «зеленці» ретельно, з любов’ю замасковані. Їх не виявити ані з землі, ані з повітря. Лише коли наш автомобіль під’їжджає практично впритул до танка Т-64, стає зрозуміло, що ми на місці.

Фото: Роман Малко

«Щойно пожежу загасили, – каже наш новий знайомий, командир танкового екіпажу з позивним Залізяка, – пів години тому, «касета» прийшла практично біля танчика». «Касету» чути в повітрі, коли вона вибухає – після цього в тебе є 15 секунд, щоб сховатися. «Це артилерію шукають, – заспокоює Залізяка, – а попадають по нас. Випадковий приліт. Нас виявити дуже важко, – пояснює, – ми приїжджаємо, відстрілялися і ховаємося, маскуємося, щоб не виявили з безпілотника. З артилерією складніше».

Командир танкового екіпажу з позивним Залізяка

В 2014-му вперше пересів на танк. Повоював кілька років, потім побув вдома певний час. Там його й застала повномасштабна фаза війни. Каже, що міг би сидіти вдома й далі, бо вже пенсіонер. До того ж після поранення має 2 групу інвалідності.

«Але почалась війна, і воюю далі. Я не боюся воювати, я виконую накази. Немає такої служби, щоб не було ризику. Кожна має свої ризики. Ми йдемо сюди захищати Батьківщину, а не для того, щоб зберегти свої життя. Краще я збережу життя комусь молодому».

Читайте також: Один день роботи українських танкістів на Донбасі

І хоча в піхоті також не сумно, але танк Залізяці тепер рідніший. «Почалися бої в яких танки беруть участь, і я повернувся до своїх».

Поки переводився, його побратими на Житомирській трасі біля Києва вели жорстокі бої. «Перестрілки просто через трасу були, – каже, – попалили там багато ворожих танчиків. Наших також немало постраждало. Багато побратимів загинуло. Але зараз нових чимало прийшло, вчаться, воюють».

Сьогодні Залізяка воює на позиченому танку. «Наша машина поїхала в ремонт. Вистріляла 500 снарядів, тож потребує лікування. Але скоро приїде». Танк Т-64 народжений ще в далекому 1960-му на Харківському танковому заводі. Воює з 1963-го, проте й досі із своїми завданнями справляється добре. «Він в лоб не пробивається, – каже Залізяка, – жодна артсистема шістдесят четвірку в лоб не проб’є. По бойових вона краща. А для навідника й командира ідеальна».

Звичайно, ніхто б із танкістів не відмовився попрацювати на Абрамсі чи Леопарді, проте наразі такої нагоди немає. Є модернізовані Т-64, з тепловізорами, камерами заднього вигляду та супутниковою навігацією, і їхньої вогневої міці цілком вистачає, щоб оптом знищувати орків. Чого б хотілося, кажуть танкісти, це трохи більшої потужності силової установки, щоб танк був швидший та маневровіший. А втім, наразі контактних боїв, які були на початку війни, немає. Тепер час артилерії. Тож танки також змушені працювати як артилерія. Тільки вдається це в них набагато точніше, запевняють вояки.

Читайте також: Евпаториец «Чумак» из полка «Киев» – о войне с Россией: «Мы скоро придем в Крым»

Під час нашої розмови несподівано приходить команда на виїзд. Екіпаж швидко знімає маскування з машини, заводиться мотор, і танк зривається з місця. Вихором пролітає пшеничними полями й завмирає на межі густої посадки. Відстрілюється та швиденько зникає в невідомому напрямку. Перш ніж їхати на базу, мусить відстоятися трохи десь у затишному місці, щоб ніяка «пташка», яка вилетить із ворожого гнізда, його не помітила.

Можна було б сказати, що робота геть не складна, але насправді все навпаки. І не тільки тому, що курява здіймається за танком добряча. До лінії зіткнення рукою подати, її крива змінюється майже щогодини, противник не дрімає і всіляко намагається просуватися вперед. От і цього разу потрібно було швидко знищити цілі (ворожу ДРГ). Але вогонь треба вести на велику відстань (майже 9 кілометрів), тому без допомоги колег ніяк. Зв’язались із піхотою, вона з передньої лінії швидко підняла «пташку» в небо, і під коректуру все ювелірно відпрацювали.

«Сам лише танк на полі бою вирішує дуже мало, – каже підполковник Сергій Корсун, командир танкового батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, – як і сама піхота без танків. Так само, як піхота з танками мало вирішують без артилерії. Так, як і артилерія сама мало що може. Повинна бути взаємодія. Взаєморозуміння того завдання, яке ми виконуємо на певній ділянці фронту. І коли все грає, як один оркестр, тоді успіх забезпечений».

Читайте також:  «Танк — це сила», — кажуть танкісти 3-ї танкової бригади ЗСУ. На 6 наших танків вийшло 20 російських. Бій виграли

Підполковник Сергій Корсун, командир танкового батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого

 

Танки досі залишаються ударною силою сухопутних військ. Прикривають піхоту, діють на найнебезпечніших напрямках. Найбільш ефективна взаємодія танкістів зі штурмовими бригадами. Своєю потужною 125-міліметровою гарматою танки можуть знищувати фактично будь-які об’єкти. Але в сучасній війні їхню роль таки варто переглянути, вважає підполковник.

З одного боку, коли є безпілотні літальні апарати, високоточні боєприпаси та артилерія, що вражає броньовану ціль на відстані 25–30 км, очевидно, що використовувати такі артсистеми більш надійно й безпечно, ніж виїжджати танком на пряме наведення. Але з другого – без танків також ніяк.

Постріл із танка прямим наведенням має неймовірну руйнівну силу. Врешті, можливо, саме завдяки українським танкістам вдалося втримати наступ ординців на Київ, а згодом ще й переламати ситуацію та змусити їх відступати. Адже це вони взяли на себе основний тягар війни. «Бувало навіть таке, що танки з танками зіштовхувалися, – згадує підполковник Корсун, – один в одного в’їжджали, таке скупчення танків було. І танкові дуелі були».

25 лютого в Іванкові Київської області два танки батальйону Корсуна спалили практично три колони рашистів. Підполковник особисто командував боєм. «Вони просто не очікували, – каже Корсун, – вискочили на Іванківське кільце, а ми там почали їм робити фаєршоу. Річ у тому, що в них мішані колони були: танки, БМП, машини з БК, заправники та жива сила. Ця жива сила спішилася й почала втікати в ліс. Наша піхота стала давати їй “люлєй”. А танки, підбивши перших кілька машин, далі вже допалювали решту техніки».

Читайте також:  Розповідь артилериста з передової: "За день переносимо 5-7 т снарядів"

Згодом танкісти батальйону відзначаться на Житомирській трасі, де знищать ще одну колону орків, попрацюють на Харківщині, на Півдні й нарешті доїдуть туди, куди збиралися на ротацію ще перед ворожим нападом 24 лютого, – на Донбас. Тут мали змінити іншу бригаду, але так склалося, що поїхали в Київську область, здійснили 350-кілометровий марш (це для танкістів дуже складно), вчасно вийшли на позиції та зустріли москалів дуже гаряче.

«Щось літає, – насторожується співрозмовник, – увага, всі в укриття, ніхто не виходить, “пташка” літає». Укриттям у цьому випадку є розкішний виноград, що закриває собою все подвір’я. Ворожий безпілотник літає просто над головою, і його важко не почути. «Орлани» на бензинових двигунах, тому дзижчать, як газонокосарки. Чути далеко. Але за цією газонокосаркою може прилетіти що завгодно. Усе залежить від виявлених цілей. У пріоритеті у ворога (як, мабуть, і в нас) пункти управління, командно-спостережні пункти, артсистеми та скупчення військ. Наше скромне товариство, вочевидь, належить до останнього пункту, і це навіть надихає. «Це наша артилерія попрацювала, – каже підполковник, – і тепер вони її випасають. Тут безпечних місць немає».

Недавно командир одного з танків зізнався підполковнику, що під Києвом спалив кілька ворожих машин. На питання, чому нікому не сказав, той почув лише байдуже: «Та ну…»

«Стояли з піхотою на трасі, – каже, – дивлюсь: танк із заправки виїжджає, я його і спалив. Другий виїжджає, я і його спалив. Далі дві БМП виїжджають, я і їх спалив. Так чого ти не сказав, питаюсь. Я б хотів його за це на нагородження якесь подати. Та ну, каже. Спалили, та й спалили. Робота така».

«Знаєте, – розчулюється офіцер, – я пишаюся, що служу з такими побратимами. З кожним із них. Із кожним, чи то піхотинець, чи артилерист, чи розвідник, чи танкіст, чи зв’язківець, чи кухар. Ви не уявляєте, яку велику роль на війні відіграє кухар. Страшенно велику. Якщо він вміє смачно приготувати, і ще й взвод забезпечення вчасно привезе на позиції гарячу їжу, повірте, це дуже важливо. Тому, що голодний солдат воює погано».

Читайте також: У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою

Те, що повномасштабна війна з Росією буде, в армії чудово розуміли й готувалися. У війну не вірили або ті, що в космосі літають, каже підполковник, або недорозвинуті. Ще з 2014-го було зрозуміло, що війна неминуча:

«Мій дід помер на 97 році життя. Пройшов усю Другу світову, був другим номером на кулеметі Максима, поранений під Краковом (два кульових та осколкових, контузії). Нагород багато мав. Коли я отримував якусь нагороду (вже після 2014-го), завжди приїжджав до нього й показував.

Він плакав і казав: “Розумієш, я воював задля того, щоб не воювали мої діти і внуки”. А коли вмирав, його останні слова були: “Запам’ятай: москаль брехав, бреше й буде брехати”. Це сказала людина, яка народилася, виросла і прожила більшість життя в СРСР та Росії. І ми якраз тепер воюємо для того, щоб наші діти й онуки не бачили оте стерво на нашій землі.

Мусимо це зробити, бо тут варіантів немає. Цей фашизм не зупиниться ні перед чим. Вони ж використовують усе, що в них є, окрім ядерної зброї. І з усім тим вдаються до таких підлих вчинків, що скидають бомби чи ракети за тисячі кілометрів від фронту на мирні міста. Це показує, що вони недолугі й нічого не можуть зробити. Крім терору, ні на що не здатні. А ми можемо і зробимо».

РОМАН МАЛКО,  опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ


В тему:  


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]