Наші люди з Чорнобаївської дороги. "Должні ж їх [окупантів] скоро вигнать. І доб’ють там. І в нас буде тихенько тоді"

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Наші люди з Чорнобаївської дороги

Смертоносне тут літає в обидва боки. Війна артилерії безжальна — поля випалено широко. Чи варто казати, що це означає? Сіра зона таки сіра від пилу вибухів, які гупають майже постійно. Здається мертвою, бо світить вибитими вікнами й підпирає небо руїнами хат. Безлюдно.

У їхнє село треба їхати Чорнобаївською трасою, пише видання ТЕКСТИ.

Без військових у таких місцях ані руш. "Бігом, бігом", — підганяє відповідальний за пресу офіцер ЗСУ із позивним Андре. Ми, дві групи журналістів, впросили його організувати розмову з жителями сірої зони, тобто сіл, розташованих у Миколаївській області. "Чому люди не виїжджають з таких небезпечних околиць?", — б’ється мені в голові. 38 градусів спеки, на нас важкі бронежилети, каски, рюкзаки й фотоапарати напоготові. "Бігом, бігом!".

На подвір’ї, на яке забігаємо, вирва на вирві, стіни будинку подзьобані більшими й меншими ранами.

На ґанок виходить усміхнена Люба.

Читайте також: «Воюємо для того, щоб наші діти й онуки не бачили оте стерво на нашій землі»

Люба та Льоня

Люба та Льоня

З-під наших шоломів і жилетів стікає сьомий піт, а Люба у веселенькому платтячку вітає гостей на позір безжурно. Спирається на вцілілі перила й хазяйновито оглядає подвір’я — точніше, те, що від нього лишилося.

Леонід виходить з хати на милицях, також привітно обіймається з військовими й сідає на ґанку неподалік Люби.

Ми зберегли стилістику нашої розмови, бо в ній – ота справжність, яка тримає Любу та Льоню у своєму домі.

— Любо, як довго ви тут живете?

— Все життя, з 85-го року, відколи тут доміки построїли.

— А чому залишаєтеся під обстрілами? Вам пропонували евакуюватися?

— Нам каждий раз пропонують евакуюватися. У нього (киває на Льоню) вторая група інвалідності, у мене третья.

— А ви що на це?

Люба (войовничо): А нам чого зі своєї хати йти – хай вони тікають звідси.

Журналісти навперебій хочуть уточнень, на що жінка махає руками й уперто повторює: "У нас свої причини".

Читайте також: Один день роботи українських танкістів на Донбасі

— Не думаєте, що десь буде безпечніше? Не будете лякатися кожного прильоту.

Льоня: Щас, по-моєму, кругом таке…

Люба (рішуче): Нє, ми тут живем. Тут наші солдати. Вони нас поддержують, ми їх. Люди нас защищають. Бачать, що ми тут живемо, значить віримо у них. Це їм теж поддєржка від нас.

— Вас же тут часто обстрілюють.

Льоня: Постійно, дньом і ноччю.

Люба: Та ми його не щитаємо.

— А вночі як спати?

Люба (сміється): Так, як і дньом. Залізли в подвал собі, полягали та й спимо. Якщо дають. А не дають – не спимо. Та й усьо. Коли можемо, тоді досипаємо. Коли як. Но стріляють дуже часто.

Люба показала нам підвал, метри чотири завглибшки. Вхід у підвал у темному коридорі, світла в селі давно немає. Біля підвалу видно інвалідний возик. Утім, невтямки, як чоловік з однією ногою може так глибоко спуститися. 

— А отам, бачите, дошка є. То Льоня спочатку до неї дотягується, потім на неї сідає, а потім вже вниз… — пояснює Люба.

— Швидка сюди доїде?

Люба (гордо): У нас врач тут живе. Наш сімейний врач, вона тут.

— А як у селі з продуктами? Привозять якусь допомогу?

Люба: Два рази на тиждень видають пайки в церкві.

— Скільки людей у селі лишилося?

Люба: Як прийдуть по пайки – то багато. Виїжджали трохи, тепер знову вернулися. Багато.

(У селі залишилося 100 осіб із 7 тис. мешканів — автор.)

— Не боїтеся окупації?

Льоня: Ееее! (махає рукою), нам вже стільки казали, що буде окупація.

Люба: Ми просто віримо, що буде все харашо. Якби не вірили, то тут не сиділи б. Вони підбираються дуже близько. 

Читайте також: Евпаториец «Чумак» из полка «Киев» – о войне с Россией: «Мы скоро придем в Крым»

Льоня інвалід і не має ноги, але придумав спосіб, як швидко спускатися в підвал під час обстрілів.

Льоня інвалід і не має ноги, але придумав спосіб, як швидко спускатися в підвал під час обстрілів.

— Але ж під постійними обстрілами страшно… Боїтеся?

Люба: Боїмося. Ми не безсмертні й не безстрашні. Кожен раз сидимо і боїмося. Буває стріляють так, шо аж подвал підпригує. Он снаряди рядишком падали, бачите ямки? Он, он, он… і дальше.

Льоня: І вокруг дома…

Люба: З тої сторони дома аж три. Як ви думаєте, хіба його не чуть було? Он все перебило. В нас тут вишенька росла, все завалило. Хлопці приїхали, теробороновці, розпиляли, поприбирали. Убрали, щоб можна було хоч вийти. Ми не могли вийти. Трубу й ту поперебивало. В хаті стєнки наскрізь попробивало. Як же не боятися? Все закидане осколками. Ми лежали в залі, як отам був приход. То нас засипало полностю осколками, щебньом. Пиль була така, що вобщє нічо видно не було. Все побило.

— А ви де були в цей час?

Люба: Так удома ж, у залі. Потім у подвалі. 

При кожному обстрілі ми думаємо: ну все – це вже послєдній, і завтра тут будуть наші. То єсть що їх посунуть і вони стрілять не будуть. Наші то і так тут. На другий день знову так само думаємо. (сміється). Так день за дньом. Наші вже ближче — може, таки поб’єм їх. Должні ж скоро їх вигнать. І доб’ють там. Геть доб’ють. І всьо. І в нас буде тихенько тоді.

Читайте також: У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою

Люба і прес-офіцер ЗСУ Андре. Жінка сповнена оптимізму: "Наші вже ближче — може таки поб’єм їх. Должні ж скоро їх вигнать. І доб’ють там. Геть доб’ють. І всьо. І в нас буде тихенько тоді".

Люба і прес-офіцер ЗСУ Андре. Жінка сповнена оптимізму: "Наші вже ближче — може таки поб’єм їх. Должні ж скоро їх вигнать. І доб’ють там. Геть доб’ють. І всьо. І в нас буде тихенько тоді".

"Бігом, бігом", — знову підганяє Андре. Ми обіймаємося й похапцем прощаємось. Люба з готовністю підставляє військовим кулак до жесту fist bump. У цьому жесті — повага та радість. Льоня бере милиці й повільно повертається в хату.

"Бігом, бігом". Ми пробігаємо вулицею. Село здається безлюдним. Здаля наростають вибухи. Це сіра зона, у якій живуть наші вперті й затяті люди, що не хочуть покидати власного дому.

 

Олена Бондаренко,  опубліковано у виданні ТЕКСТИ


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]