Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ

1.00

Нет

Війна Путіна не тільки нав'язує сьогоднішнім росіянам гірше життя, ніж те, яке вони могли б мати. Вона також прирікає на це майбутні покоління росіян.

Через два з половиною роки після того, як президент Росії Володимир Путін віддав наказ про напад на Україну, російську економіку можна описати, перефразовуючи Черчилля: "загадка, загорнута в головоломку, зроблену з конкуруючих наративів".

І правда - якщо вам треба довести, що економіку підірвано західними санкціями, божевільними витратами на війну на шкоду всім іншим пріоритетам, успішними атаками українських безпілотників на російські нафтосховища, то знайдеться маса підтверджень цієї точки зору. Але якщо ви захочете підкреслити стійкість російської економіки, здатність вітчизняних підприємств адаптуватися до нових умов або готовність споживачів замінювати імпортну продукцію місцевими аналогами, то і тут знайдеться чимало даних на підтримку вашого аргументу.

Російська економіка, звісно, далеко не в найкращому стані. Санкції, введені через напад на Україну, дійсно шкідливі, а удари українських безпілотників викликають серйозні збої і в тилу, і на фронті. У довгостроковій перспективі в регресивному імпортозаміщенні та різкому зростанні вкладень у ВПК, що спричиняють перекоси, аналогічні перекосам радянської економіки, немає нічого хорошого. Водночас Росія далека від економічного колапсу, який передбачали і на який сподівалися багато коментаторів. Якщо Путін продовжуватиме війну - що здається ймовірним - економіка сама по собі буде найменшою з його проблем.

Читайте також: Загальні оцінки стану економіки путінської Росії на тлі витрат на війну [2]

Потьомкінський динамізм

Економіка країни, що перебуває в серйозній кризі, зазвичай має високий рівень безробіття та високу інфляцію. Однак з точки зору робочих місць російська економіка працює дуже добре, забезпечуючи рівень зайнятості [3], [3]небачений [3]із [3]часів СРСР [3], коли робота була обов'язковою для працездатних дорослих. На це є дві причини: По-перше, війна призвела до загибелі або поранень сотень тисяч потенційних робітників і змусила ще близько мільйона людей покинути країну. По-друге, уряд витрачає величезні кошти на військове виробництво, штучно піднімаючи зайнятість у непродуктивних секторах.

Ельвіра Набіулліна, голова російського Центробанку, нещодавно назвала [4]поточний стан справ "перегрівом". Це, прямо скажемо, дуже нетрадиційне використання терміна. За звичайних обставин "перегрів" стосувався б нездорово високої зайнятості через ненормально швидке зростання виробництва, що, своєю чергою, могло бути результатом бульбашки на ринку акцій або надмірного державного стимулювання. Однак у сьогоднішній Росії втрати робочої сили через війну та масову еміграцію вищі, ніж нова зайнятість. Тобто основною причиною "перегріву" є падіння пропозиції робочої сили, а не зростання попиту на неї.

Читайте також: США могли б задушити Росію трьома способами. Чому вони цього не роблять? [5]

Це також є основною причиною прискореного зростання заробітної плати (майже не на 20% у річному обчисленні [6]), зафіксованого в першій половині року. Здавалося б, прекрасні дані щодо ринку праці в Росії - насправді, предмет занепокоєння.

Тим часом річна інфляція цього року склала 10%, що вище, ніж у будь-якій розвиненій економіці, але не так вже й сильно вище. Примітно при цьому, що ключова процентна ставка російського центрального банку нещодавно зросла [7]до 19%.

У нормальній ситуації ці два числа означали б, що будь-хто, хто бере гроші в борг за ринковою ставкою (яка зазвичай на кілька пунктів вища за ставку політики центрального банку), має бути вкрай оптимістичним щодо свого очікуваного прибутку. Або це означає, що ті, хто бере в борг, очікують різкого зростання інфляції в найближчі місяці. Однак навіть якщо справа в цьому - стійко високі інфляційні очікування не дозволяють центральному банку знижувати ставки, це тільки частина історії.

Ще однією причиною незвичної розбіжності ключової ставки та рівня інфляції є зростаючий обсяг субсидованих кредитів, які уряд використовує для підтримки військового виробництва. Такі субсидії фактично є передачею багатства платників податків (коштів з бюджету) власникам військово-промислових підприємств, тобто наближеним Путіна. При цьому ринкова відсоткова ставка відіграє дедалі меншу роль в економічній активності, і це, разом із напруженим ринком праці, обмежує спроможність центрального банку боротися зі зростанням цін, спричиненим такими факторами, як торговельні санкції або зростання світових цін на нафту. Навіть якщо інфляція поки що не дуже висока, вона вже дуже стійка.

Читайте також: Як довго путінська орда ще зможе наступати? [8]

Анатомія стійкості Росії

Від самого початку ті, хто сподівався, що крах російської економіки покладе край злочинній війні, розв'язаній Путіним, раз по раз недооцінювали те, наскільки економіка може пристосуватися до несприятливих обставин. Російське промислове виробництво значно зросло за рахунок збільшення військових витрат: обсяг виробництва в галузях, пов'язаних з війною, зріс приблизно на [9]60 [9]% у [9]першій половині [9]2024 року порівняно з [9]"239">2024 року порівняно з другою половиною [9]2022 року [9].

Однак треба розуміти - це зростання виробництва є фіктивним: гроші, витрачені на виробництво танка чи ракети, згорають в Україні разом із цією ракетою і танком. Економіці вони нічого не додають. За рахунок чого ж насправді фінансується війна з Україною?

Найголовніший фактор - це готовність росіян жити в умовах менших витрат на охорону здоров'я, освіту і цивільну інфраструктуру - і особистих витрат, і державних. Для найбідніших росіян ефект від скорочення державних видатків та імпортозаміщення в споживанні був частково пом'якшений за рахунок збільшення бюджетних трансфертів солдатам і, після загибелі, їхнім сім'ям. За деякими оцінками [10], ці трансферти перевищили 1,5% російського ВВП торік (7-9% від загальних видатків), причому основна частина - це якраз форму посмертні виплати.

Основний канал, через який якимось чином росіяни жертвують власним матеріальним благополуччям заради фінансування війни - це заміщення імпорту в споживанні. Західні санкції, введені після нападу на Україну, і відхід багатьох бізнесів знизили доступність імпортних товарів. Одні товари стали недоступними в масі - яскравим прикладом є автомобілі, вироблені великими західними брендами, такими як Mercedes і Ford, - тоді як інші, такі як Apple iPhone, стали продаватися зі значною націнкою.

Багато товарів, які раніше експортувалися із Заходу, замінюються більш низькоякісною продукцією з інших країн, головним чином з Китаю. Крім того, відбувається імпортозаміщення, тобто споживачі платять вищі ціни за низькоякісні замінники російського виробництва. Росіяни роблять матеріальний внесок у ведення путінської війни, погоджуючись платити більше за менший обсяг і нижчу якість.

Важливо зазначити, що це падіння рівня життя не відображається в головному показнику - ВВП, оскільки імпорт не є частиною ВВП, тоді як імпортозамінне виробництво якраз є частиною. Коли економіка переживає настільки швидке випадання з повноцінної міжнародної торгівлі, ВВП як економічний індикатор перестає повною мірою відображати те, що відчувають люди.

Читайте також: Більшість росіян уже не в захваті від мобілізації, але підтримали б війну у Казахстані і країнах Балтії (ОПИТУВАННЯ) [11]

Запозичення з майбутнього

Торговельні та фінансові санкції, запроваджені після вторгнення в Україну в лютому 2022 року і поступово посилені відтоді, безумовно, знизили здатність Росії вести війну. Так само веденню війни заважають і вторинні санкції проти китайських, індійських, турецьких та інших посередників, які постійно посилюються. Такі заходи підвищують вартість необхідних компонентів, змушуючи переплачувати за канали обходу або регресивне імпортозаміщення, або служать додатковим податком на фінансові транзакції, тим самим скорочуючи доходи уряду.

Але, звісно, жодні санкції не можуть повністю зупинити потік товарів і грошей через закони ринку: коли транзакція стає більш витратною, норма прибутку від кожної успішної транзакції зростає, стимулюючи посередників вигадувати нові обхідні шляхи й лазівки. Управління цими транзакціями стало прибутковим бізнесом для путінського оточення, майже таким же прибутковим, як військове виробництво. Проте ці рішення обходяться дорого, і витрати, зрештою, несуть прості громадяни. Якби не було війни, вони б жили значно, в середньому, краще (і довше). Готовність терпіти ці втрати - порівняно із ситуцією, коли гроші не витрачалися б на війну, - ось що має значення, і, схоже, ця готовність терпіти поки що далеко не вичерпана.

Ще одним джерелом фінансування війни є процес, по суті рівносильний запозиченню з майбутнього. Але це не здійснюється безпосередньо: уряд Росії не може позичати на міжнародних кредитних ринках, і зазнає труднощів із запозиченнями всередині країни, навіть за високими процентними ставками. Запозичення Путіним з майбутнього набуває форми поступового, але всеосяжного демонтажу ринкових інститутів, за створення яких російські громадяни заплатили таку високу ціну під час реформ 1990-х років. Саме ці інститути заклали основу для вражаючого зростання початку 2000-х років, і саме вони забезпечують стійкість російської економіки.

Читайте також: Фальшиві координати та маневри танкерів: Bloomberg розповів про тіньову торгівлю російською нафтою [12]

Для ведення бойових дій на фронтах Російсько-української війни, режиму Путіна необхідно встановити набагато більший контроль над економікою, ніж дозволяють ці інститути. Кремль діє обережно, щоб економічна активність не постраждала занадто сильно. Скажімо, контроль над цінами поки що офіційно не запроваджено, але в реальності можливостей змінювати ціни у компаній все менше і менше. Наприклад, у відповідь на зростання цін на енергоносії уряд запровадив експортні обмеження на бензин та інші нафтопродукти, що потім поширило необхідність контролю цін на інші ринки.

Інша багата нафтою країна, якою керував диктатор, пішла схожим шляхом два десятиліття тому. За президента Уго Чавеса і його наступника Ніколаса Мадуро Венесуела запровадила контроль цін на багатьох ринках, відмовившись від ринку, що в кінцевому підсумку призвело до економічної катастрофи. Нинішній стан венесуельської економіки (одна з найбагатших на нафту країна у світі перейшла до злиденного існування) - одна з причин, через які російські урядові економісти мовчки чинять опір прагненню Путіна до більшого контролю над цінами.

Читайте також: Україна наполягатиме внести рф до "чорного списку" (FATF) найближчим часом [13]

У липні 2023 року Путін націоналізував активи двох великих західних брендів, виробника йогуртів Danone і пивоварної компанії Carlsberg. Потім, у 2024 році, настала черга Heineken. Як і у випадку з контролем цін, уряд діяв обережно в кожному випадку. Спочатку закон, що дозволяє націоналізацію, було ухвалено для того, щоб не дати фірмам закрити свій бізнес після вторгнення 2022 року.

Якщо західна фірма хотіла піти з російського ринку, вона могла продати свої активи і операції, хоча і з величезними збитками порівняно з довоєнними ринковими цінами і з урахуванням непомірного додаткового податку. Але до закону про націоналізацію ніщо не забороняло приватній фірмі закривати свій російський бізнес замість його продажу.

Утім, навіть з урахуванням ухвалення закону, націоналізація Danone і Carlsberg у Росії стала несподіванкою: компанії були зайняті переговорами про продаж бізнесу. Імовірно, цільові експропріації були сигналом для інших фірм, які могли б розглянути можливість виходу. Оскільки потенційна ціна продажу ще більше знизилася, у них з'явився більший стимул залишитися.

Читайте також: "Гроші не пахнуть?": список компаній, що продовжують працювати для росії після двох місяців геноциду українців [14]

Здатність уряду експропріювати підприємства на власний розсуд розв'язує серйозну проблему воєнного часу, блокуючи відхід цінних фірм і даючи змогу підтримувати на плаву безприбуткові, але необхідні для військового виробництва підприємства. Однак саме це - незахищеність приватної власності - основний механізм багаторічних стагнацій і провалів зростання, описаний економістами Дароном Асемоглу і Джеймсом Робінсоном у книзі "Чому одні країни багаті, а інші бідні".Масштабні інвестиції у військове виробництво та одночасний демонтаж ринкових інституцій зміцнюють режим Путіна в короткостроковій перспективі, але закладають бомбу уповільненої дії під довгостроковий економічний розвиток.

Жодна країна в сучасну епоху не показувала стійкого економічного зростання, не стаючи, водночас, дедалі більш відкритою для міжнародної торгівлі. Коли закінчиться війна і Росія повернеться до міжнародної торгівлі, націоналізації останніх років та інституційна ерозія, що уможливила їх, висітимуть мертвим вантажем на шиї російської економіки. Війна Путіна не тільки нав'язує сьогоднішнім росіянам гірше життя, ніж те, яке вони могли б мати. Вона також прирікає на це майбутні покоління росіян.

—

Костянтин Сонін, професор Школи публічної політики Гарріса Чиказького університету; опубліковано у виданні Project Syndicate [15]

В тему: