Світ кілька днів чекав, затамувавши подих, на обіцяну «важливу заяву» президента Сполучених Штатів Дональда Трампа щодо Росії.

Зважаючи на те, що глава Білого дому останні десять днів тільки й говорив про те, як він незадоволений Владіміром Путіним, було велике сподівання, що заява буде не лише вербально, а й практично жорсткою щодо Росії. Чи виправдалася ця надія? У кращому разі – наполовину, зазначає видання ZAXID.net. [2]

Утім спершу пригадаймо, як приблизно рік тому російський диктатор Владімір Путін, відповідаючи на запитання журналістів про американські вибори, заявив, що президент США Джо Байден для Росії таки кращий, ніж Дональд Трамп. Чи був він тоді щирим? Більшість аналітиків стверджували, що шеф Кремля лукавить, аби, не дай боже, не нашкодити «своєму американському другові». А насправді він нібито спить і марить, коли Трамп повернеться до Білого дому.

Читайте також: Небезпечний новий світ трампізму [3]

Зрештою, уся риторика й дії Трампа підтверджували саме це твердження. Пригадати хоча б, як саме завдяки старанням 45-го американського президента на пів року була зупинена військова допомога для України, як він називав вторгнення Путіна в Україну «геніальним ходом» і сам неодноразово нахвалявся, що російський лідер називає його «генієм».

І вже вдруге ставши президентом, Трамп чітко дав зрозуміти, що більше жодної військової чи фінансової допомоги Україна не отримає. Ба більше, своїми контактами з Путіним він фактично вивів воєнного злочинця з міжнародної ізоляції. І фактів про прихильне ставлення чинного президента США до російського диктатора можна називати безліч.

У Кремлі остаточно утвердилися на думці, що тепер їм можна нічого не боятися, що головний «світовий жандарм», якщо й не став на їхній бік, то принаймні заплющуватиме очі на всі їхні злочини. За таких умов перед Путіним вималювалися просто фантастичні перспективи завершення війни.

Читайте також: Трамп дав Путіну ще 50 днів на розтерзання України [4]

Можна було оголосити, що всі цілі «СВО» досягнуті, угода про перемир’я закріпить так звані «реалії на землі», Вашингтон навіть готовий визнати анексію Криму Росією. Росія залишає за собою всі захоплені землі, Азовське море остаточно стає «внутрішнім морем Росії», сухопутний коридор до Криму залагоджено. Ну, а щодо «денацифікації» і «демілітаризації», то й так ніхто не знає, що це таке, а вже тим більше не уявляє критеріїв досягнення цих цілей.

Але Путін настільки знахабнів, що вирішив: цього замало. Очевидно, йому байдуже, що на фронті щодня гине близько тисячі російських окупантів, що російська економіка підкошена санкціями, височезними воєнними витратами й падінням ціни на нафту вже на ладан дихає. У нього розгулявся загарбницький апетит, він як акула, яка почула запах крові. Із Кремля залунали бравурні філіппіки про Одесу, Суми, Харків. І навіть Київ – «мать гарадов рускіх», чому ні.

Можна припустити, що саме таким експансіоністським настроєм був заряджений Путін 3 липня, коли до нього зателефонував Трамп. Шеф Кремля, очевидно, був настільки екзальтований, що вже навіть перестав, як кажуть у близькому до нього кримінальному середовищі, «фільтрувати базар». Пригадуєте, раніше Трамп після дзвінка до Путіна завжди заявляв про «чудову розмову». Байдуже, що російський лідер говорив своєму візаві, головне, що лунало це дуже «мило» і він вміло приховував свої агресивні наміри.

Читайте також: Подробиці мегаскандалу в адміністрації Трампа з секретним чатом в Signal [5]

Однак цього разу все пішло не так. Трамп зразу ж заявив, що незадоволений розмовою. «Ні, я не досяг з ним жодного поступу», – скрушно визнав Трамп, коментуючи розмову на прохання журналістів.

Але, як сказав би Леонід Кучма, «це ж було вже». Уже не раз Трамп висловлював якусь критику на адресу Путіна, заявляв, що незадоволений ним. Проте досить скоро змінював свій настрій і знову проникався до російського лідера ніжними почуттями. Багато хто очікував, що щось схоже повториться й цього разу. Однак минає вже другий тиждень з моменту тієї розмови, а настрій Трампа не змінюється, радше навпаки – загострюється.

Читайте також: Пацієнт з Білого дому. Чому психіатри (й не тільки) стривожені погіршенням стану Дональда Трампа [6]

6 липня під час короткого брифінгу зі журналістами Трамп визнає: «Чесно кажучи, мені здається, що Путін якийсь сам не свій. Я не бачу, щоб він хотів зупинитися. І це дуже погано. Він не виглядає людиною, яка хоче закінчити цю війну», – нарікав він.

7 липня під час державної вечері в Білому домі Трамп поскаржився на Путіна прем'єр-міністрові Ізраїлю Біньямінові Нетаньягу: «Він хоче йти до кінця, просто продовжувати вбивати людей – це погано».

8 липня Трамп навіть вжив нецензурне слово bullshit, характеризуючи висловлювання Владіміра Путіна: «Завдання врегулювання конфлікту виявилося складнішим, ніж я очікував… Я незадоволений діями Путіна. Це я можу вам сказати зараз. Ми чуємо від нього багато фігні. Він весь час дуже милий, але користі від цього в підсумку жодної».

Щось схоже з вуст Трампа на адресу Путіна злітало десять днів поспіль. Уже 13 липня він, наприклад, заявив: «Путін дійсно здивував багатьох людей. Він мило розмовляє, а ввечері всіх бомбить. Але тут є невелика проблема. Мені це не подобається». Тобто американський президент звинуватив російського диктатора не лише в агресивності, а й лицемірстві.

Читайте також: Трамп проти Трампа: чому стратегія поступок президента США Путіну може дорого йому обійтися [7]

А головне, що поруч зі звинуваченнями на адресу Путіна Трамп висловлював і санкційні погрози щодо Росії, а також обіцянки надати Україні більше зброї. Причому, як ідеться у статті у виданні Axios, глава Білого дому готовий вже надавати ЗСУ не лише оборонну зброю на кшталт систем Patriоt і ракет до них, а й наступальну зброю. За словами співрозмовників видання, до нового пакета військової допомоги Києву, імовірно, ввійдуть ракети великої дальності, які можуть досягти цілей у глибині Росії, включно з Москвою. Невже йдеться про легендарні ракети Tomahawk?

Мені неодноразово за останні три з половиною роки з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну доводилося стикатися з таким феноменом, як «трансформація свідомості східняка». Про що йдеться? От жив собі десь у Херсонській, Миколаївській, Донецькій чи Луганській області такий українець (не стану вживати щодо нього образливого терміна «малорос»), розмовляв частково суржиком, частково російською (а то й цілком російською), був позірно лояльний до України, але вірив у дружбу з Росією, голосував за комуністів, «регіоналів» чи ОПЗЖ.

Читайте також: Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [8]

Пригадуєте, як у січні 2015 року російські війська обстріляли з «Градів» спальний район Маріуполя? Тоді загинуло близько 30 осіб, зокрема двоє дітей, ще близько сотні отримали поранення. Пригадуєте, що говорили про цей обстріл постраждалі маріупольці? Вони вперто не хотіли вірити, що цей воєнний злочин скоїли росіяни. Ну, бо як брати-росіяни могли на таке зважитися.

На їхнє переконання, це радше вчинили ЗСУ, розвернувши свою артилерію на 180 градусів. «O sancta simplicitas!» – сказав би про них Ян Гус, зокрема й про нашого умовного східняка. Отже, 24 лютого 2022 року росіяни прийшли його визволяти від «укронацистів». І так навизволяли, що залишили цього хлопця без хати, без роботи, без перспектив, добре хоч живого.

Тут і проявлявся оцей феномен «трансформації». Чоловік зненацька проникався лютою ненавистю до Росії, росіян і всього російського. Ненависть ця значно перевищувала нелюбов до росіян у нас, галичан, оскільки ми до того всього ставилися значно спокійніше, знали, що Росія – ворог, що раніше чи пізніше буде війна, що «рускій мір» не несе сюди нічого доброго тощо. А той східняк відкривав для себе Америку, тобто Росію.

Читайте також:  Заїжджена платівка: переговорні стратегії Трампа і раніше приносили не багато удач, а тепер сприймаються контрагентами як знайомий сценарій з добре відомими вразливостями [9]

Тепер спроєктуємо цей феномен на Трампа. От його попередник Джо Байден чітко знав, що Путін – це «ворог» і «вбивця», тож не плекав щодо кремлівського очільника жодних ілюзій. А от Трамп був упевнений, що Путін йому великий друг, що він має неабиякий вплив на російського очільника.

Пригадаймо хоча б постійно повторювану тезу Трампа про те, що війна не почалася б, якби він був президентом. Тобто він щиро вірив, що Путін не наважиться йому суперечити. Добре, війни відвернути не вдалося, бо президентом був Байден, і це, звісно, «війна Байдена». Але тепер уже президентом є Трамп, який лише скаже другові Владіміру, що досить воювати і той безумовно дослухається.

Однак Путін своєю непоступливістю гірко розчарував Трампа. І тепер можемо говорити про схожий ефект, коли обурення Трампа поведінкою його російського візаві значно перевищує спокійну, перевірену досвідом нелюбов Байдена до кремлівського диктатора.

Читайте також: Чи скотиться Америка в технофашизм? [10]

От лише специфіка цього феномену полягає в тому, що така ненависть здатна як раптово надійти, так само раптово й відійти. Можна припустити, що термін її затримки в душі розчарованого індивіда прямо пропорційний до ступеня образи. Тож ображений Трамп чесно зберігав ненависть до Путіна цілих десять днів. А на одинадцятий його таки попустило? Чи ще ні? Важко наразі зрозуміти.

От, наприклад, відомий нам американський сенатор Ліндсі Ґрем, автор законопроєкту про посилення санкцій проти Росії, стверджував, що Трамп «дуже злий на Путіна». «Трамп дійсно роздратований Путіним. Його оголошення в понеділок буде дуже агресивним», – запевняв сенатор. Але насправді очікуваної агресії було явно замало.

Так, Трамп запевнив: «Я, дуже незадоволений Росією!». Американський президент пообіцяв передати Україні комплекси Patriot. Пролунала навіть неймовірна цифра 17. 17 додаткових Patriot’ів для України?! Це взагалі якась фантастика. Але заява була настільки розмитою, що важко було зрозуміти, куди ці системи врешті-решт підуть.

Читайте також: Новий (без)порядок та "Велика держава Шредінгера" [11]

Найбільше ж розчарувала «рішучість» Трампа запровадити антиросійські санкції. Американський лідер прилякав Путіна, що запровадить вторинне 100-відоткове мито проти торговельних партнерів Росії. Але зробить це лише тоді, якщо в найближчі 50 днів не буде досягнуто угоди про мир в Україні. Не негайно, навіть не через знамениті два-три тижні, а аж через 50 (!) днів. Можна припустити, що саме стільки Путіну потрібно для завершення літнього наступу на Україну. Щоб потім на перемовинах виставити нові вимоги про «реалії на землі».

Ну, поки що така «агресивність» Трампа. Можемо лише сподіватися на якісь уточнювальні й коригувальні заяви самого глави Білого дому і його речників.

—

Микола Мороз [12], опубліковано у виданні  ZAXID.net  [13]

Читайте також: 

• Трамп визначивсь з напрямком розвитку США - пояснює історик-американіст з ФРН [14]
• Гра без козирів: скандал в Овальному кабінеті, його причини та наслідки [15]
• Світовий порядок 3.0 чи Хаос [16]
• Ажіотаж у тумані транзакціонізму: чому шлях до успіху для Трампа починається в Києві [17]
• Після трьох років повномасштабної війни рашистів проти України Захід починає розуміти: він слабший, ніж уявляв [18]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [19]
• Американський талібан. Про що тепер мовчатимуть у США  [20]