Минуло більш ніж два роки із моменту загибелі Ірини Фаріон — мовознавиці, політикині, принципової борчині за українську мову. Вчора суд виніс вирок [2] В’ячеславу Зінченко - її вбивці: довічне ув’язнення.

Нижче - її останнє інтерв’ю, записане буквально за кілька тижнів до смерті. В ньому вона безкомпромісно говорить про мовну політику, критикує владу та відверто ділиться позицією щодо війни, української ідентичності й майбутнього нації. Ці слова Фаріон сьогодні звучать інакше. І пророче.

* * * * * * *

“…Однозначно, саме на тих самих позиціях я і залишаюся.

Ми всі рівні перед законом. Відповідно до Закону про збройні сили, мова публічного спілкування у всіх царинах життя - українська. І навіть ті воїни, які в публічній царині, порушуючи закон, говорять московською мовою, їх тепер перекладають, аби ми не чули в публічному просторі мови ворога… І ось минає 20 років. Ми маємо повторення цієї ситуації, тільки вже з використанням тут воїнів, що начебто Фаріон когось там обіділа. Це попри те, що воює мій зять, воює мій колишній чоловік, воюють мої побратими, ну це взагалі, це зі сфери повного божевілля!”

“…Тобто неук, реально неук, плагіатор, а тепер ще й сутенер, очолює Міністерство освіти. Чому сутенер? Ну, вибачте, коли в Переяславському університеті запрошують, як називають її, порно-акторку, але якщо ви перекладете з герецької мови слово “порно”, то це українською мовою звучить дуже романтично - повія. Ви запрошуєте повію на виступи перед студентами. Що з вами відбувається?..”

“… Ви знаєте, я за своїми переконаннями і суттю не можу бути за жодних обставин виборцем Зеленського. Тобто я категорично не сприймала ніколи того, що робила ця людина через свій 95-й квартал. І була категорично проти як обрання на президента Порошенка, так само і на президента Зеленського. Для мене це два боки тієї самої медалі. Для мене це породження один одного. Для мене це причина і наслідок. Для мене це колосальна ментальна криза українців як таких, які можуть щось подібне Порошенка обирати після Майдану. А Зеленський це вже абсолютно логічний вибір інфантильної частини українського суспільства після Порошенка, який паразитував на національній ідеї і довів слабку частину українського суспільства до такого підліткового вибору”.

* * * * * * *

- Вітаю Вас. Скажіть, будь ласка, перше питання таке. Вже бачили ці новини, що Вас поновили у Львівській політехніці. Можу привітати Вас з цим. І хотілося б зрозуміти, а вже повернулися Ви до роботи і вже був цей перший день після поновлення? Чи ще не було цього?

- Звичайно, що був. Я насправді на роботі маю бути з 29 травня. Тобто відповідно до трудового законодавства день проголошення рішення суду є днем повернення до праці. Проте Львівська політехніка очікувала на розгорнуте рішення суду, над яким суд працював упродовж 10 днів.

Тому минуло тих 10 днів і роботодавець мав повідомити мене про скасування двох попередніх незаконних наказів і про наказ про моє поновлення. Тобто я відразу прийшла на роботу. Сьогодні, до речі, були збори трудового колективу. Ми голосували за завідувачів катедер. Так що все гаразд.

- Ну а скажіть, будь ласка, все ж таки, чи важко буде працювати? Я так розумію, стосунки з ректором не дуже в гарному стані. Чи важко Вам буде працювати після цього?

У мене завжди стосунки зі всіма людьми були абсолютно адекватні і чудові. І, зокрема, з ректором Львівської політехніки. Що з Юрієм Кириловичем Рудавським, що Юрієм Ярославовичем Боболом.

І найцікавіше, що рівно 20 років тому, в 2004 році, було те саме, що повторилося за 20 років. Тоді мене намагалася притягнути до кримінальної відповідальності за розпалювання міжнаціональної ворожнечі та людина, помешкання якої нещодавно виявили у Львові, божевільно багате. І оголошено, що це агент ФСБ, прізвище його Свістунов. Саме цей Свістунов очолював “Рускоє общество”. І саме тоді, в листопаді, це якийсь для мене особливий місяць, в листопаді 2004 року, він через студента, знову ж таки, студенти тут задіяні завжди, як, так би мовити, інструмент розправи з кимось. Тільки це був студент тоді з історичного факультету університету Франка, мого рідного, на прізвище Арбатов. Написав до Галицького райвідділу міліції з вимогою відкрити проти мене кримінальну справу. Тоді не було цього процесу кримінальних проваджень, тоді було досудове слідство. За плакати, які намалювали мої студенти, це була моя акція - передаємо нащадкам наш скарб, рідну мову, а потім мова того життя - основа… Якщо ви бачите, за мною, власне, висить один плакат в моєму помешканні. Так, мова народів, душі, квітів. І з того боку: мова завжди була і залишиться загадкою. Це, власне, роботи моїх плакатів, моїх студентів-архітекторів. Це найцінніше, що я маю з малярських робіт у себе в хаті.

І я пригадую, наскільки тоді іншою була позиція Юрія Кириловича Рудавського в тій ситуації. Він покликав мене, бо найважливіше, шановні пани, це комунікація. Ми тому з вами сьогодні погодилися зустрітися…

Коли люди спілкуються відкрито, дивлячись вічі один одному, багато чого можна з'ясувати без інтерпретацій і без третіх осіб. І тоді пам'ятаю, як Юрій Кирилович Рудавський запросив мене до себе і запропонував послуги свого адвоката. Попросив, аби я його слухала - мене це дуже здивувало, що, значить, я маю слухати адвоката. В мене є своя позиція, в мене є свій світогляд. Якщо адвокат буде радити мені не те, що відповідає моїм принципам, слухати я його не буду. Він пореготав з того, але я пригадую цей дуже класний урок від адвоката, здається, пан Мелешко, на площі Ринок. Дарую цей принцип поведінки всім: найкращий захист – це напад!

“Вас звинувачують через плакат «Не знаєш, не розумієш, не шануєш? Стрілка в бік Росії!»”.

… Це був 2004 рік. Це намалювала моя студентка Юлія П’єцух, з якою я, до речі, нещодавно зустрілася, її чоловік якраз воює під Бахмутом. Я мала з нею зустріч в ті найтяжчі дні оборони Бахмуту…

І пам'ятаю цю пораду його. Я кажу: “О, якщо ви такі адвокати, тоді все гаразд”.

Каже, я рекомендую вам цей плакат видати багатотисячним накладом і заклеїти “руськоє молодіжноє общество” у Львові. Оцього Свістунова, якого щойно тепер притягнуть до відповідальності, так він утік. Але помешкання у нього таке, яке нам з вами і не снилося, у Львові, в центрі Львова. Нормально, правда? Як у нас у Львові тут шанують кагебістів! Один наводив на Яворівський полігон 60 ракет, скільки людей загинуло, а він жив у цьому будинку, вікна якого виходять на помешкання моєї дитини. Учителька, жінка його викладала руські язик, руську літературу в одній із московських шкіл у Львові.

У Львові, до речі, найдовше збереглися російські школи. Не у Миколаєві, не в Одесі, а саме у Львові!

Але я повертаюся до цього плаката.

Ми дійсно тоді видали цей плакат «Не знаєш, не розумієш, не шануєш і стрілка в бік Росії» І заклеїли ним все “руськоє молодіжноє общество”. І тоді очільник поліції львівської, пан Курочка, не знаю де він зараз, категорично відмовився взагалі навіть розглядати цю справу і доводити її до суду. Так це все завершилося.

Ми видали тоді цей плакат багатотисячним накладом, потім видали взагалі добірку тих плакатів.

І ось минає 20 років. Ми маємо повторення цієї ситуації тільки вже з використанням тут воїнів, що начебто Фаріон когось там “обіділа”!

Це попри те, що воює мій зять, воює мій колишній чоловік, воюють мої побратими. Ну це взагалі, це зі сфери повного божевілля! На превеликий жаль, Бобало не мав зі мною жодної розмови, на відміну від пана Рудавського, доктора фізико-математичних наук.

Це була людина особливого гарту аристокритичної постави... І я розумію, що він підписував це моє звільнення під безпрецедентним тиском, коли у Львівську політехніку вириваються представники силових органів влади, проводять якусь розмову з проректорами. Ректор взагалі у відпустці… Чесно кажучи, він не зовсім добре себе почуває. От його відкликають з тієї відпустки, перевозять в політехніку. І десь пів восьмої вечора, як мені розповідають, у нього в кабінеті раптом з'являється світло.

І тоді відбувається те, що дуже слушно сказав міністр освіти на прізвище Лісовий, я зацитую. Бо він зреагував ще швидше, напевно, ніж Бобало це підписав: “Львівська політехніка звільнила Фаріон”. А далі йде речення фантастичне: “Відповідні накази вже підписано ректором”. Ну, очевидно, Лісовий не вчився в школі і не знає, що таке безособова форма дієслова. Бо коли ми вживаємо безособову форму дієслова - “підписано”, “зроблено”, “сказано”, “убито” - то вона безособова. При ній не вживають іменника в орудному відмінку, тому що іменник в орудному відмінку тоді перестає називати особу. А тут підписано ректором. Це в прямому значенні: взяли ректора і ним підписали. Бо насправді можна підписувати лише ручкою.

Тому, на превеликий жаль, у мене не відбувалося жодної розмови із паном Бобалом.

- А скажіть, будь ласка, пані Ірину, а що з провадженням СБУ стосовно вас? Вони закриті зараз? Чи на якому етапі? Чи вони тривають?

- Вони на етапі абсолютно відсутньої комунікації зі мною.

- Тобто, ну, ніяких допитів не було? Нічого такого?

- Абсолютно. Нічого. Я відкрита. Я активно працюю, активно їжджу країною. У мене тьма-тьменна презентацій, відкритих лекцій і всього іншого. Я на місці. Жодних до мене ні дзвінків про розмови не було. Мене ж повинні допитати, правда? Невже вони будуть діяти так, як діяв пан Бобало і так звана морально-етична комісія, яка працювала у Львівській політехніці? Ви знаєте, коли людину розстрілюють, коли людину вішають, коли людину вбивають, засуджуючи її до страти, то навіть там їй дають слово? Чомусь я згадала, як розстрілювали наших ОУНівців Біласа і Данилишина. Навіть перед стратою в нас на вулиці Городоцькій в тюрмі страшній - “Бригидки” (насправді членів ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина не розстріляли — їх стратили через повішення на шибениці. Вирок виконала польська влада 23 грудня 1932 року о 06:25 ранку на подвір’ї львівської в’язниці «Бригідки» - А.).

Це зараз найосновніший історичний центр Львова, бо там сиділи найпрекрасніші люди країни. Навіть їм дали слово. Отут ніхто мені не давав слова… Ні ректор Львівської політехніки, ні морально-етична комісія, ні Служба безпеки України. Це вже минуло пів року. Я очікую.

Натомість я звернулася до Кіберполіції з вимогою провести розслідування, хто втрутився у мій телеграм-канал. Чому від мого імені було створено щонайменше 5 обліковників на телеграм-каналі? Чому від мого імені писалися брутальні речі на адресу, наприклад, цієї пані, що була на Азовсталі - Поліщук її прізвище? Чому певні засоби масової інформації, зокрема 5, я їх стільки добре маю, і я готуватиму, звісно, що позов за наклепи, все це буде в роботі, це все не завершується, це тільки почалося. Прошу: Кіберполіція, з'ясуйте це!

На мій телефон надійшла така кількість дзвінків з московськими номерами, що він просто перестав працювати. Весь мій WhatsApp - це ми вважаємо начебто надійним способом спілкування, але весь мій WhatsApp був завалений саме номерами від московії. Тобто, мій телефон зараз перебуває в слідчого. І буквально за кілька тижнів до, за тиждень здається, чи після 29 травня, коли було рішення суду, слідчий мене повідомив, що нарешті мій телефон взято до роботи, аби з'ясувати, звідки ці дзвінки, чому і так далі.

- Пані Ірина, я от передивлявся одне з Ваших відео, Ви казали там, що Ваше звільнення з Львівської політехніки – це прямо вказівка з Адміністрації президента. Хотілося б зрозуміти, а за що президент тоді вам мститься? Чому так?

- Ви знаєте, я за своїми переконаннями і суттю не можу бути за жодних обставин виборцем Зеленського. Тобто, я категорично не сприймала ніколи того, що робила ця людина через свій 95-й квартал. І була категорично проти як обрання на президента Порошенка, так само і на президента Зеленського. Для мене це два боки тієї самої медалі. Для мене це породження один одного. Для мене це причина і наслідок. Для мене це колосальна, ментальна криза українців, як таких, які можуть щось подібне Порошенка обирати після Майдану. А Зеленський – це вже абсолютно логічний вибір інфантильної частини українського суспільства після Порошенка, який паразитував на національній ідеї і довів слабку частину українського суспільства до такого підліткового вибору.

Я надзвичайно гостро критикувала тоді президента. Ви можете віднайти ці мої відео. Надзвичайно гостро!

Проте, коли почалася велика війна, я розуміла, що ми маємо пригальмувати критику. Ми маємо максимально працювати на перемогу, якомога менше викидати в інформаційний простір нашого внутрішнього негативу.

Я дуже уважно стежила за цією людиною, за всіма його промовами. Мені це було надзвичайно цікаво, бо я читаю студентам риторику. Я ж розумію, що йому пишуть ці промови, але він вдало їх озвучує. Тому перший рік Великої війни я на його адресу не метала блискавок.

Проте, ви ж розумієте, що я аналізую цю царину, в якій я найбільше розуміюся. Я не пхаюся до економічної царини чи ще до якоїсь. Мене особливо хвилювала освітня царина. Тому Міністерство освіти, в яке, звісно, президент разом зі “слугами народу” делегує своїх людей, було лакмусом на те, чи ці люди, ці команди можуть якимось способом змінюватися і нарешті набувати державницького світогляду. Просто державницького. Я вже не кажу про націоналістичного, бо я націоналістка. Чи там нацдемівського, наприклад. А державницького світогляду, бо ми гинемо за державу. А держава – це дім, в якому ти живеш.

Ти маєш бути захищений. Тобто захищати тебе мають передусім твої знання. А знання тобі мають дати кваліфіковані викладачі. І не просто дати знання, вони мають виховувати, вони мають формувати світогляд. І коли Міністерство освіти очолила Новосад (Ганна Новосад [3] - А.), в першому дописі якої я знайшла 15 помилок відразу - банальних і граматичних, а потім ще мої студенти дивилися на це, то вони ще додаткових знайшли… То я зрозуміла, що це дуже печально буде з тими людьми працювати.

І ось коли Міністерство освіти очолив Лісовий (Оксен Лісовий [4] - А.), не менш безграмотний, як з'ясувалося, ніж пані Новосад, то я відразу через свій ютуб-канал, де в мене 283 тисячі підписників на одному, на іншому - не пам'ятаю, я йому сформулювала 5 основних запитань. Розуміючи, що це уряд, це креатура Зеленського, в нас же монобільшість; ти ж не потрапиш в уряд, якщо ти не представляєш ту політичну партію, символом якої є президент, це ж зрозуміло.

Дуже гарно було вигадано історію з прекрасним міністром освіти, який би мав задовольнити нашу довірливу патріотичну інтелігенцію! Наша інтелігенція патріотична, вона дуже, я не хочу їх образити, але вони часом як діти себе поводять. Ну дуже довірливі, це наша погана риса - українська довірливість… Побачили сина видатного чоловіка, автора цієї фантастичної праці «Націоналізм: Антологія», це для мене фундаментальна праця. Я мріяла Василя Лісового запросити на свій проєкт “Від книги до мети», не встигла. Він відійшов в вічність, я не уявляю собі, якби я писала свою дисертацію - ось монографія моєї докторської - не читаючи фундаментальну праці батька Оксена Лісового.

Звісно, що на нас це все дуже вплинуло: в окопі сидить чоловік, читає Тараса Шевченка. І ось нарешті, можливо, ми будемо мати міністра освіти - міністерства стратегічного, яке буде формувати найважливіший, національний світогляд! Нам замало давати знання, нам треба мотивувати людей захищати Батьківщину! Коли закінчиться ця війна, ми не знаємо. Якщо у нас не буде мотивованих людей, у нас не буде дому цього захищеного. Це надто очевидно.

І звісно, я місяць спостерігала, що робить цей чоловік. Мене просили мої колеги місяць зачекати, бо я наступного тижня вже зрозуміла, що це симулякр. Що цей людина абсолютно відображає те, суттю чого є 95-й квартал! Хоч він не належить до “слуг народу”, він там обслуговував іншу політичну силу, “Довіру [5]” чи як вона там називається, чи був помічником когось від ЄС, це вже не важливо. Але я йому сформулювала п'ять найосновніших запитань.

Я, можливо, п'ять зараз не згадаю, але задаю два, які для мене просто фундаментальні.

“Коли ви, пане Лісовий, син видатного дисидента, скасуєте наказ Лілії Гриневич”, міністра освіти зі Львова, вона була заступником директора школи (ось тут школу бачу через вікно, ось тут у мене під хатою школа)? Коли ви скасуєте її наказ про необов'язковість української літератури на ЗНО?”

Спочатку це була необов'язковість для технічних спеціальностей. Потім, коли ми увійшли з вами у ковід, українська література випала взагалі. Тобто колись була необов'язкова українська мова відповідно до советських постанов (19)38-го року і (19)58-го; можливо, датами помилилася - рік чи як. Тепер ви забираєте українську літературу.

Українська література – це основні моделі світогляду нації! Хочеш знати, як мислять англійці - читай їх класичну літературу, і читай сучасну літературу. Тобто це свідоме політичне знищення світоглядового предмету, який ще й в школі злили тепер із зарубіжною літературою.

Якщо поляки можуть собі це дозволити, бо в них аксіомою є поняття Jestem Polakiem (у них немає німецькомовних поляків, чеськомовних поляків, англомовних поляків. Вони не розуміють, як це своя мова не може бути пріоритетом), то нам категорично не можна українську літературу зливати з зарубіжною! У наших дітей і в значної частини нашого населення, як кажуть, вони не розуміють, де своє, де чуже. А саме на оцій вертикалі своїй чуже будується життя націй.

Я не отримала відповіді на це запитання. Тобто процес “зливання” української літератури триває.

Далі я не отримала відповіді на запитання “Коли історія України як базовий світоглядовий предмет, який Серьожа Квіт (міністр освіти Сергій Квіт [6] - А.), ще один “скарб” в лапках, зробив необов'язково на вищій школі історію України і українську мову. Це був один із перших наказів після Майдану, листопад 2014 року.

Це просто катастрофа. За що ми тоді проливали там кров? Я стояла там на Майдані для того, щоб будувати національну українську державу, а не для того, щоб інтегруватися кудись. Я не готова вступати в нову спілку, затративши власне національне обличчя! А власне національне обличчя, власне - через українську літературу і через історію України!), тобто коли історія України знову буде обов'язковим предметом на ЗНО?”

Я не отримала відповіді на це запитання.

І щойно тепер ми отримали історію України від 16-го століття. А що нам розповідає Вова Путін? Вова Путін нам розповідає, що ми з ними єдиний народ, що київська русь, московська русь. Тобто від наших дітей забирають найфундаментальніший відрізок нашої історії, який свідчить про відрубний, абсолютно відрубний історичний розвиток наш з московитами від найдавніших часів.

Саме той період чомусь у нас не йде на ЗНО!

Далі я ставила йому третє запитання: “Коли ви скасуєте так звану антидискримінаційну експертизу?”

Що це за антидискримінаційна експертиза? Суть дискримінації, виявляється, полягає в тому, якщо ви в підручнику з математики не вживаєте фемінітивів. Ну, зразок - задача: “Скільки лижників і лижниць зійшло нагору? Порахуйте, скільки з них лижників і лижниць зійшло, якщо 5 кудись лижників і лижниць вийшло”.

Якого лиха вживати оцей постійний фемінітив? І всі підручники переглядають тільки на предмет вживання фемінітивів. Не на предмет використання українського правопису 2019 року, частково демосковізованого, а саме винятково ці фемінітиви! І це стосується не тільки фемінітивів, а стосується націоцентричний формулювань. Стосується зображень на зразок «мама миє дитину». Пише якась там експертка, що це гендерний вивих якийсь. Бо виявляється, дитинку може мити такого ж тато, а не тільки мама!

Далі жінка готує їсти - це приниження жінки, не можна її зображати, що вона готує їсти! Далі пейзаж, на тлі пейзажу - людина. Пише якась Остапенко з Херсонського навчального закладу, що це гендерне навантаження! Чуєте, люди? Це гендерне навантаження, в шкільному підручнику! Що ви робите?! Для чого ви це запускаєте в нашу школу? Хто вам це каже робити? Якщо хтось це робить десь у світі, то це їхня система цінностей. Ви запитували у суспільства, чи це нам потрібно?

Я не отримала відповіді від цього чоловіка - і почалися мої щонайменше 5 відео на моєму ютуб-каналі. Просто я на атоми почала розкладати цю людину. Крім того, ця людина абсолютно не володіє елементарними нормами української мови. Це по-перше.

По-друге, як може бути міністром освіти людина, яка відмовляється від свого наукового ступеня? Від нас, у вищому навчальному закладі, умова викладати у вищому навчальному закладі - мати захищену дисертацію. А міністр освіти, який вимагає від нас захищених дисертацій, публічно відмовляється від своєї дисертації! Аналогічно, очільник комітету з питань освіти і науки відмовляється взагалі від докторського ступеня. Докторська дисертація! А докторська дисертація свідчить про те, що ти у вищому навчальному закладі не тільки є педагогом-методистом.

Тепер, власне, ця пропозиція. Ти, передусім, науковець. І через те навчальні заклади є навчально-науковими закладами. І через те ми звітуємо про свої публікації на так званій науковій платформі Скопус (це найбільша у світі реферативна та наукометрична база даних, яка містить анотації та інформацію про цитування наукових статей із тисяч рецензованих журналів. - А.).

Розумієте? Все до гори дригом. Тобто, неук, реально, неук, плагіатор. А тепер ще й сутенер очолює Міністерство освіти! Чому сутенер? Ну, вибачте, коли в Переяславському університеті запрошують, як називають її, порно-акторку, але якщо ви перекладете з герецької мови слово “порно”, то це українською мовою звучить дуже романтично - повія. Ви запрошуєте повію на виступи перед студентами. Що з вами відбувається?..

Далі: якщо військовий інститут при Київському університеті імені Тараса Шевченка запрошує на лекцію про державотворення підривача української держави Бужанського (українофоба Максима Бужанського [7] - А.), автора протиукраїнських законів не лише в плані мовному, а в плані взагалі державницькому, то хто в нас очолює Міністерство освіти? Яка тоді різниця між Лісовим і Табачником, коли Табачник нещодавно заявляє про те, що українців треба деукраїнізувати?! У нас їх деукраїнізовує Оксен Лісовий через свій чин - відмовляється людина від кандидатської дисертації! Тому, очевидно, вся ця критика, яку я не припиню до того часу, поки Лісовий не перестане бути міністром освіти, тому що це вбивство стратегічного міністерства. Яке спричинилося, очевидно, до цієї атаки на мене. І вирішили тут використати ось цю якусь дивну юрбу з матюками під стінами Львівської політехніки…

- Пані Ірино, а скажіть, будь ласка, таке питання: про ці Ваші коментарі стосовно військових, які спілкуються російською мовою? Ви залишаєтесь на тих самих позиціях? - Однозначно, саме на тих самих позиціях я і залишаюся.

Ми всі рівні перед законом, відповідно до Закону про збройні сили, мова публічного спілкування у всіх царинах життя - українська. Зверніть увагу, що з травня чи з якого місяця є припис, відповідно до Закону про функціонування української мови, перекладати в засобах масової інформації всіх тих, які говорять московською мовою. І навіть ті воїни, які в публічній царині, порушуючи закон, говорять московською мовою, їх тепер перекладають - аби ми не чули в публічному просторі мови ворога.

- Але ж я так розумію, збурення почалося саме з того, що можна бути гарним українцем, патріотом, громадянином безвідносно мови. Я так розумію, в цьому був конфлікт і в цьому був аргумент тих людей, які на Вас нападали потім.

- Це нікчемний аргумент, тому що добрий українець – це той, який виконує закони.

- Пані Ірино, ще таке питання стосовно закону. Нещодавно була така ситуація в Києві, три тижні тому був концерт Андрія Данилка, він же Верка Сердючка. Я робив репортаж з цієї події і там лунали пісні російської мови. Чотири пісні було. Я звертався за коментарями до Тараса Креміня (мовний омбудсмен Тарас Кремінь [8] - А.), і він сказав, що Данилко - український громадянин, він український артист, а російська мова в Україні не заборонена, тож він не бачив в цьому проблеми з точки зору закону, він бачив у цьому проблему тільки етичну. З цього випливає питання: чи, можливо, тоді треба заборонити російську мову, якщо вона лунає в публічному просторі на масових заходах, а омбудсмен мовний не бачить у цьому проблеми?

- Я дякую вам, що ви зачепили цю тему омбудсмена. Омбудсмен не бачив і проблеми в тому, що Ірину Феріон дискримінують за українську мову. Я звернулася з відкритим листом до пана Креміня, аби він висловив свою думку щодо цієї брутальщини, яка почалася проти мене в інформаційному просторі, проти наклепів, проти перекручень того, що я казала, проти зумисно налаштованих проти мене, якихось вирваних цитат.

Він мовчить досі. Тобто я скерувала йому офіційного листа. Відповідно до праці нашої «Укрпошти» я отримала інформацію, що він отримав його. Чоловіче, дай відповідь на мій лист! Це дискримінація за мовною ознакою. В Україні дискримінують українськомовних людей - не московськомовних. В Україні дискримінують українців!

Власне через те, що ми собі це дозволяємо, тому що у нас на державних посадах люди, які не мають хребта в прямому і переносному значенні цього слова.

(Закінчення - у наступній публікації).

(Далі буде).

Аргумент [9]

---

 

Початок дивіться тут:

• «Фаріон дана нації на виріст» [10] Частина 1
• Ірина Фаріон: «Чому теперішні події - це спосіб вилікувати Україну і світ» [11] Частина 2
• Ірина Фаріон: Прошу не вітати мене з восьмою мартою. Я її не знаю [12] Частина 3
• Ірина Фаріон: З уродинами, Тарасе Григоровичу!!!! [13] Частина 4
• Ірина Фаріон: За московським язиком ідуть московські танки [14] Частина 5
• Ірина Фаріон: «Люди! Навіть найгірший суржик кращий за москвоязик» [15] Частина 6
• Ірина Фаріон: Ніякого язика балалайок!!!) [16] Частина 7
• Ірина Фаріон: «Кожне московське слово сьогодні - це поширення окупації Путіна» [17] Частина 8
• Ірина Фаріон: «Ми досі не закрили своє "ідеологічне небо" постатями Бандери, Шухевича, Мазепи» [18] Частина 9
• Ірина Фаріон: «Російською мовою України ніхто і ніколи не збудує» [19] Частина 10
• Ірина Фаріон: Ще такий ся не вродив, аби впокорив українців [20] Частина 11
• Ірина Фаріон: «Не обурюватися, а прозрівати треба і вбивати ворога, як косити траву» [21] Частина 12
• Ірина Фаріон: Наші джавеліни - це є наша історія, тому що історія - це є те, що завжди [22] Частина 13
• Ірина Фаріон: Мужніймо. Глибшаймо. Мудрішаймо. Перемагаймо [23] Частина 14
• Ірина Фаріон: Російськомовний українець - це такий самий оксюморон, як і живий труп [24] Частина 15
• Ірина Фаріон: Питання мови - це питання влади, а не мінливої чи ситуативної комунікації [25] Частина 16
• Ірина Фаріон: Не буде ментальних змін - буде поразка у всьому [26] Частина 17
• Ірина Фаріон: Неможливо захиститися ззовні, якщо всередині пасуться колаборанти [27] Частина 18
• Ірина Фаріон: Коли “у голові гнила підошва, здохлий кіт, горох і капуста” [28] Частина 19
• Ірина Фаріон: Можете уявити не англомовного британця?! [29] Частина 20
• Ірина Фаріон: Наша мрія - смерть москви до останнього кацапа [30] Частина 21
• Ірина Фаріон: Світ належить переможцям, а не угодовцям і "миротворцям" поразок. [31] Частина 22
• Ірина Фаріон: На чолі перемоги може бути лише одна ідеологія - ідеологія націоналізму. [32] Частина 23
• Ірина Фаріон: Якби Україна виграла мовний фронт в 90-х, москви б яко варвара, не було б [33] Частина 24
• Ірина Фаріон: Має минути наша вторинність і залежність від будь-яких векторів [34] Частина 25
• Ірина Фаріон: Війна не лише вбиває - вона народжує Героїв і сталить Націю. [35] Частина 26
• Ірина Фаріон: У тилу наші кулі - Мова, Пісня, Церква. [36] Частина 27
• Ірина Фаріон: «Трампівсько-путінське "мир" - це для нас смерть» [37]. Частина 28
• Ірина Фаріон: Нас, українців, перемогти неможливо. Служімо один одному. [38] Частина 29.
• Ірина Фаріон: «Щоб визволитися - читайте Дмитра Донцова». [39] Частина 30
• Ірина Фаріон: Тільки розтрощена москва - запорука спокою у світі [40]. Частина 31
• Ірина Фаріон: Не той пріоритет, чоловіче: Україна, перемога, мир. [41] Частина 32
• Ірина Фаріон: Хто не захистить своєї мови, втратить свої території. [42] Частина 33
• Ірина Фаріон: Час реально ставати надзвичайно радикальними. [43] Частина 34
• Ірина Фаріон: Ми не перестанемо виховувати націю на прикладі українських Героїв. [44] Частина 35
• Ірина Фаріон: Все, що поза Правдою і поза Відданістю - воно нас вбиває. [45] Частина 36
• Ірина Фаріон. ДіЯгноз – Арєстовіч [46]: малий про великих. Частина 37
• Ірина Фаріон: Московський язик - це тавро маргіналів [47]. Частина 38
• Ірина Фаріон: А арєстовічь - бидло московське - і далі вєщятиме? [48] Частина 39
• Ірина Фаріон: Якщо інформаційний простір брудний, то тоді бруд в головах [49]. Частина 40
• Ірина Фаріон: Малі ніколи не визнають великих. Тому обирають собі подібних, а не звитяжців [50]. Частина 41
• Ірина Фаріон: Ставаймо нацією з колючками. [51] Частина 42
• Ірина Фаріон: Найбільше ненавидять те, що зрадили. [52] Частина 43
• Ірина Фаріон: «Неможливо Україну завоювати, якщо не спертися на малороса». [53] Частина 44
• Ірина Фаріон: Законодавче поле української мови не має національного характеру. [54] Частина 45
• Ірина Фаріон: Мова без історії і мова без політики - це тіло, яке несуть на цвинтар. [55] Частина 46
• Ірина Фаріон: Тому у нас і війна, бо не вибудовано мовно-ментального кордону [56]. Частина 47
• Ірина Фаріон: Громадянство і мова - це зброя [57]. Частина 48
• Ірина Фаріон: Вся трагедія українців полягає у бракові націоналізму [58]. Частина 49
• Ірина Фаріон: Цькують лише слабких. То ставаймо сильними, як Бандера [59]. Частина 50
• Ірина Фаріон: Все зараз в руках українського суспільства [60]. Частина 51
• Ірина Фаріон: Наша влада не вміє діяти чесно, відкрито. А намагається затягувати час, щоб розв’язувати свої приватні інтереси [61]. Частина 52
• Ірина Фаріон. Україна переможе тоді, коли повсюдно переможе її мова [62]. Частина 53
• Ірина Фаріон: «Мова - гамерси в тилу і пароль на фронті» [63]. Частина 54
• Ірина Фаріон: Мова не може бути модною. Це Божа даність. Як батьки [64]. Частина 55
• Ірина Фаріон: Лише меч може принести мир [65]. Частина 56
• Ірина Фаріон: Безпека світу - це безпека України [66]. Частина 57
• Ірина Фаріон: Українцям треба ставати месником і відплатником [67]. Частина 58
• Ірина Фаріон: Аби в кожному недоукраїнцеві остаточно в голові здох руський мір [68]. Частина 59
• Ірина Фаріон: Без покоління ОУН-УПА не було б сьогочасних героїв ЗСУ [69]. Частина 60
• Ірина Фаріон: Українська влада не доросла до сили української мови [70]. Частина 61
• Ірина Фаріон: «Рускоязичних українців» немає, є змосковщені українці [71]. Частина 62
• Ірина Фаріон: Націоналісти - це не лише військова аристократія. Це інтелектуальна брила [72]. Частина 63
• Ірина Фаріон: Коли ми знищимо Москву? Тоді, коли ми знищимо власну слабкість» [73]. Частина 64
• Ірина Фаріон: Пізнаваймо і шануймо своїх. На їхній плечах сьогоднішній змаг [74]. Частина 65
• Ірина Фаріон: Гуманітарна політика - це основна броня кожної нації [75]. Частина 66
• Ірина Фаріон: Я не буваю культурною з безкультурними людьми [76]. Частина 67
• Ірина Фаріон. Сьогодні весь простір кишить безпотрібними англізмами. Звідки таке улягання перед чужим? [77] Частина 68
• Ірина Фаріон. Коли Тебе ображають дурні, то Ти попереду [78]. Частина 69
• Ірина Фаріон. Наші сьогоднішні жертви - це неосмислене і неприйняте минуле [79]. Частина 70
• Ірина Фаріон: Неможливо звільнити територій, коли душі московські [80]. Частина 71
• Ірина Фаріон: Тримаймося за руки і за душі. Тоді і крила будуть [81]. Частина 72
• Ірина Фаріон: Історія - це те, що завжди [82]. Частина 73
• Ірина Фаріон. Ми деокупуємо наші території, коли деокупуємо голови і виставимо націєцентричні пріоритети [83]. Частина 74
• Ірина Фаріон: Велика трагедія нашої нації полягає в тому, що вона не карає зрадників [84]. Частина 75
• Ірина Фаріон: Агов!!! А згадайте, кого звільнив з полону Порошенко? [85] Частина 76
• Ірина Фаріон: Визволити мозок складніше, як територію [86]. Частина 77
• Ірина Фаріон. 12 кроків англіїзації на тлі деукраїнізації [87]. Частина 78
• Ірина Фаріон: Він знав кого вбити, а кого вести шляхом Істини [88]. Частина 79
• Ірина Фаріон: Найстратегічнішим міністерством в Україні є Міністерство освіти [89]. Частина 80
• Ірина Фаріон: Нам потрібна українська, україноцентрична держава! [90] Частина 81
• Ірина Фаріон: «…Моральне виродження. Звідси і війна» [91]. Частина 82
• Ірина Фаріон: Ми, сильні, вільні і свідомі, маємо втримати вертикаль світу. Бо це місія України [92]. Частина 83
• Ірина Фаріон: “Наше життя — це всього лише коротка мандрівка задля високої ідеї” [93]. Частина 84
• Ірина Фаріон: Зеленський зумисне не привітав зі створенням УПА [94]. Частина 85
• Ірина Фаріон: Безпам'ятна нація - це біосміття. Прокидаймося! [95] Частина 86
• Ірина Фаріон: “У своїй армії не говорять чужою мовою” [96]. Частина 87
• Ірина Фаріон: “Завжди шаную тих, хто на лягає на догоду черні” [97]. Частина 88
• Ірина Фаріон: “Шануймо і славімо. Хоч цього не хоче держава Ізраіль” [98]. Частина 89
• Ірина Фаріон: Сьогодні кожен убитий московит - це солодка справедливість [99]. Частина 90
• Ірина Фаріон: «Герої платять за покидьків» [100]. Частина 91
• Ірина Фаріон: «Ціна прозріння - війна і вбивство тисяч людей» [101]. Частина 92
• Ірина Фаріон: “Визволяймося Духом і знаннями - тоді звільнимося у всьому” [102]. Частина 93
• Ірина Фаріон: «Слово — це зброя, а не спів солов’я!» [103]. Частина 94
• Ірина Фаріон: «Слово — це зброя, а не спів солов’я!» [104]. Частина 95
• Ірина Фаріон: Найкраща Донька своєї Мови [105]. Частина 96
• Ірина Фаріон: Істинна дорога України тільки одна - націоналістична. [106] Частина 97
• Ірина Фаріон: “У нас пожали шахраї плоди трьох революцій”. [107] Частина 98
• Ірина Фаріон: “Україна для українців, а не “для людей”” [108]. Частина 99
• Ірина Фаріон: “Якщо освіта буде в руках ворога, ми ніколи не будемо мати держави” [109]. Частина 100
• Ірина Фаріон: “Ми бідні не тому, що не маємо, а ми бідні тому, що не знаємо” [110]. Частина 101
• Ірина Фаріон: “5 років президентства Зе-” [111]. Частина 102
• Ірина Фаріон: Волинь і поляки. Де правда про Волинську трагедію? [112] Частина 103
• Ірина Фаріон: «Є тільки два шляхи: або бандеризація України, або бандитизація України. Немає третього шляху» [113]. Частина 104
• Ірина Фаріон: Уроки щастя [114]. Частина 105