Ірина Фаріон: «Слово — це зброя, а не спів солов’я!» Частина 95

| Пт, 2026-07-10 07:36
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

15 листопаду 2022 року, 265 день великої війни

У цей день Ірино Дмитрівно ширить відео свого виступу у Дрогобичі 9 листопада 2022 року, куди мовознавиця приїхала на запрошення мерії. Мовознавиця виступила з публічною лекцією «Мова — краса і сила» у Дрогобицькій міській бібліотеці імені В'ячеслава Чорновола з нагоди Дня української писемності та мови (детальніше про цю подію можна прочитати у репортажі Drohobych.City).

Це резонансне відео передивилося майже 100 000 людей. “Аргумент” публікує текстову версію цього яскравого виступу - через кричущу актуальність піднятої теми.

Початок дивитися тут.

“Слава нації!

… Даруйте, це така була моя спонтанна прелюдія до того, чого я сюди до вас приїхала. По-перше, я щаслива, що я маю цю зустріч у бібліотеці. Чого? Тому що дорога мого життя починалася саме з бібліотеки. І працювала я колись не просто в бібліотеці, а в тому, сусідньому під'їзді тої споруди, де проголошували Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Моя мама там очолювала відділ комплектування. І мені здається, що саме той рік праці у бібліотеці, коли я перший рік не вступила на найкращий в світі філологічний факультет… Бо всі ті, які обирають філологію, як казала Ліна Костенко, це або бранці, або обранці долі. Правда, філологи одночасно стають і бранцями, і обранцями. Ну це так, як римляни, які завоювали Грецією, стали полоненими великої грецької культури, так само ми, обираючи філологію, стаємо бранцями і обранцями. І коли ти перебуваєш в середовищі книг, ти розумієш, що наступає той період, коли не ти читаєш книгу, а коли книга читає тебе. І це найбільше щастя, найбільша насолода… Не могли сьогодні мої студенти сказали, що щастя - так, це читати книгу, ви уявляєте? Ніхто не сказав, що щастя - то читати книжку! Вони сказали, що щастя - то насолода. А я вважаю, що це одне із визначень щастя. Хоч найбільше мені подобається визначення щастя від Донцова: щастя - це бути сильним. Тому я вам привезла цілу купу книжок для вашої бібліотеки! В першу чергу тому, що я дуже щаслива, що вам замовили мене) А ви вирішили то замовлення виконати в якийсь такий спосіб, тому я просто дуже швиденько представлю вам ті книжки, які я подарую бібліотеці. І трошечки є тих книжок, які, можливо, ви захочете придбати… Як ні - то я заберу назад, бо дуже мало лишилося щось ще з тої моєї літератури…

Ми для вашої бібліотеки даруємо розкішну працю моїх великих учителів. Учителі - це щастя. Є такий блискучий вислів, що спочатку за руку тебе ведуть батьки, потім тебе за руку ведуть вчителі, а потім тебе за руку ведуть ідеї. Це якщо ти добре засвоїв школу батьків і школу вчителів. Я завжди освоїла школу у своїх великих вчителів!

Моєю вчителькою була неперевершена учителька - вона ще є в тому світі (легендарна вчителька померла у 2026 році, переживши свою ученицю - А.), я щаслива - Анастасія Йосипівна Гумницька.

image1.jpg

Анастасія Йосипівна Гумницька. Фото: соцмережі

Вона була авторкою підручника з української літератури для 5 класу. Це був глибинний підручник, який ця ліволіберальна орда, починаючи з 2000-х років, знищила.

І серед тих моїх учителів є, звісно, і зі мною Зеновій Михайлович Терлак - сонечко золоте. Це був мій куратор, але він такий був дивний куратор, він втікав від студенток чомусь. А студентки до куратора на філологічному факультеті завжди мають особливий інтерес, розумієте, але він від нас, студенток, тікав - хотів працювати, а не щоб зачіпалися ми до нього, розумієте? І він реально дуже багато напрацював. На превеликий жаль, він вже зараз не викладає. Але ми можемо читати ці шедеври, які він вам, нам залишив. Зокрема, довідник з культури мови (“Словник-довідник з культури української мови” - А.). Зараз довідник із правопису за абетковим принципом зроблений - такого взагалі ніхто ніколи не робив! Це великий робітник, як казала Ольга Кобилянська про себе.

І ось блискучий витвір, який вони зробили із Олександрою Сербенською - вона зараз дуже активно перевидає весь той капітал, з якого ми виростали; це реально капітальні роботи, це класика. Ми ж розуміємо, філологи, скільки сьогодні видається з української мови, літератури, історії за друкованого паперу… Але ми маємо нашим учням дати компас в руки - що вони мають купити, що є капіталом для знань, що є правдою. І ось тому вашій бібліотеці даруємо оцю “Українську мову для початківців”.

Коли Зеновій Михайлович Терлак і пані Олександра Сербенська зробили це ще на початку 90-х років, коли українську мову почали вивчати як іноземну! Але ми тоді дозволили тим свиням залізти на стіл, і сьогодні нас убивати… Сьогодні інший час, і цей час поставив вимогу це обов'язково перевидати. Отже, будь ласочка…

Далі, шановне панство! Це вже наша катедральна монографія “Українська реальність крізь призму терміна” - якась дурна назва, то я, напевно, так назвала тупо колись… Вибачте, будь ласка! Я б зараз переназвала по-людськи і просто, ну що це таке… Це авторський колектив моїх колег, але тут є мій розділ про законодавче поле української мови. Де я аналізую законодавчу базу, починаючи з 1989 року й до чинного ліберально-гібридного мовного закону від 2019 року. Крізь призму юридичних термінів і крізь призму вертикалі - якщо це можна назвати вертикаллю - те, на чому базуються ці мовні закони. Бо це катастрофа, ті закони всі, починаючи з 1989-го року і закінчуючи законом 2019-го року.

Так, добре… Ще є одна - знов якась така назва крута: “Український науковий термін: діахронний контекст”. Боже милосердний! Добре, хай буде… Тобто, історичний контекст. Тут також є мій розділ, де йдеться про те, що наші з вами святі предки в часи передмодерного часу, в часи Середньовіччя українську мову називали природною

мовою, нашою природною мовою. Вони часом вживали термін “прирожденними язиком звертаємося до Вас”. Потім ми вже перейшли до цього терміну, який зрозумілий і відкритий для всіх: рідна мова. Але наші з вами предки наголошували власне на природности мови, розумієте? Як це важливо! І природність мови випливає з діалектів. І наше зараз з вами завдання максимально діалекти актуалізувати, брати на уста, іти з ними як з прапорами своєї місцевості! І тоді колись правописну комісію посадити за стіл пляцками, аби вони то позаводили в потрібні нам словники. Аби ці діалекти зайшли в синонімні ряди мовної норми. І що сильніше ми будемо, то швидше ми ті діалектизми заведемо в гранд літературної мови.

Ми дуже дякуємо Агатангелу Кримському за цей грандіозний російсько-український словник, який вони робили у 1924-33 році! Це шедевр над шедеврами. Ми здобулися видати його лише в 2017 році! І Кримський, і Єфремов (Єфремов Сергій Олександрович - А.), і Ганцов (Ганцов Всеволод Михайлович - А.) заплатили за це своїм життям. Бо синонімні ряди як відповідники до московських одиниць були настільки приголомшливі, що авторів можна було тільки розстріляти за тату правду!

Тому у цій монографії мої колеги і я намагалася цю проблему висвітлити кожен через призму свою. І Ігор Василишин (відомий український мовознавець, кандидат філологічних наук Ігор Петрович Василишин - А.) тут літературознавчий контекст аналізує, здається, термін “екзистенціалізм” - дуже тішиться, що його наставником є Олег Баган. Якщо тут є Олег Баган, то я щаслива неймовірно!

Прошу, будь ласочка, далі… Є ще “Українське словникарство”. Можливо, вас теж це зацікавить. Це мої колеги проаналізували історію українського словникарства: що таке словники і взагалі що таке слово. Слово - це архів пам'яти. Я коли студентів запитую: “Можете назвати якесь слово, до якого ви готові усміхнутися?” От наприклад, сьогодні студент каже, що таке щастя - “позитивні емоції”. Боже, то неймовірно - “позитивні емоції то є щастя”... Я кажу: “Скажіть, будь ласка, а ваш дідо би так сказав, що щастя - то є позитивні емоції”? Він починає сміятися і регоче ціла аудиторія. Каже: “Ні, мій діду так би ніколи не сказав.” Я кажу: “Правильно, бо він нормальний, а ви якісь дивний вже.” А як діду би сказав про позитивні емоції? “Всьо файно!” Нормальний дідо, бо це означає, що жива, природна мова! І я не хочу, щоб ми були з вами останнім поколінням, яке чує то живу, природну мову!

Українська - легка, невагома; це як зручна сукня. Це як мешти, які відповідають вашому розміру. Це як стиль, а не мода, за якою ми весь час біжимо; а мода - це така штука, що з неї треба бігти! То не дуже приємно, коли ти біжиш за кимось, то якось треба йти в ногу. Тому будьмо стильні і розуміємо, що стильність мови випливає саме з її природи, а саме з її діалектів. І кожна мова жива до того часу, поки вона живиться діалектами. Тому мудрі люди завжди підкреслювали, що московська мова на наших теренах і будь-яка інша чужа мова - вона завжди буде мертва. Вона прийде сюди як те, що лягає на субстрат, як абстрактне явище. Вона не буде ніколи підживлена землею! Вона може бути насаджувана через біологічні одиниці на зразок тамтих потвор, які сьогодні бомбують нашу з вами Святу Землю! Так треба не даватися на це! Треба не улягати під них! Треба не компромісити з ними!

Ми не встигли вийти ще з московського суржика, як ми вже сьогодні зайшли в якийсь суржик, в якийсь “black out”, як це називається… Ми вже зайшли в “локдаун”, вже зайшли в “кейс”, ми вже зайшли в “аб'юзер”, ми вже зайшли в “адженду” - це “бьютефулвандефулфьюмінг” …

І ви маєте виробити свою систему пріоритетів! Ви маєте знати багато чужих мов так, як їх знав Іван Франко, Леся Українка, Іван Пулюй, Максим Рильський і багато інших наших видатних письменників. Але всі ці чужі мови - це мандри світом, але є дім, хата своя; є ваша подружка, а не англійська чи німецька, чи якась інша, і цю подружку треба плекати і леліяти, бо тільки вона дає вам тепло. Бо чужі мови дають вам можливість спілкуватися з цілим світом, а з душею своєю якою мовою будете говорити і спілкуватися?..

Тобто нація, яка тривалий час розминалася із власними пріоритетами, неминуче мала

отримати урок історичний через залізо, через вогонь. Римляни це добре знали, коли це казали.

Тому - лексикографічна спадщина; слова - це архів пам'яти. Хочеш зайти у спосіб мислення своїх святих предків - так згадай, як говорив діду. Мій дідуся на когось сказав: “Дурнуватий, гибай звідси!”

Бачу, казали й у вас так. Бачу, ви махаєте головами. Ми тепер посилаємо, самі розумієте куди, за кораблем… Я намагаюся постійно активізувати це слово, кажу: “Гибини звідси!” - відразу людина завмирає, думає, що вона має робити в такому випадку…

Отже, максимально використовуйте цю лексику, яка заводить когось в стан повного ступору, і вона (людина - А.) не знає, що вона має робити. Чудесно! Бо коли ви посилаєте за кораблем, теж незрозуміло, як туди можливо зайти, але результату досягаємо. То ж чому не використовувати власне те, що дарували нам наші святі діди-прадіди, силою яких ми живемо сьогодні?

Далі, шановне панство!.. Тепер у вищих навчальних закладах (думаю, що у вас також) нарешті - нарешті! - запровадили дисципліну, яка називається “риторика”. Саме з риторики дуже добре знаємо, що в найтяжчі часи найбільшою мірою цінують людей двох фахів: це воєначальників і риторів. Воєначальників і риторів. Ми кожного дня

слухаємо виступи наших посадовців різних. Ну, одного з них ми точно ввечері

слухаємо, щоб розуміти, куди вітер дує, чи він тримає країну, чи він не здає, чи - не дай Боже! - не буде перемовин. Так, ми вслухаємось в кожне слово, намагаємося відчитати тексти, контексти і підтексти. Тому це дуже важливо - навчити наших з вами чарівних дітей, учнів використовувати слово в його основній функції, функції правильної номінації, тобто називання. Казав Конфуцій: якщо ти щось неправильно називаєш - ти неправильно робиш. Якщо ти щось неправильно робиш - ти опиняєшся в

хаосі. Чого ти опинився в хаосі? Бо ти щось неправильно назвав. І це завіт до своєї блискучої книжки ваш великий земляк Ярослав Радевич Винницький (Яросла́в Костянти́нович Раде́вич-Ви́нницький - А.) завів до своєї праці над працями, яка називається “Мова і нація”. І сподіваюся, що кожен студент Дрогобицького педуніверситету ту книжку тримає коло серця. Бо краще, як це зробив пан Ярослав, не зробив ніхто.

Тому наша Зоряна Йосипівна Кунч захистила кандидатську дисертацію з проблем риторичною термінології, і ми вашій бібліотеці даруємо цю книжечку. Сподіваюся, що вона знадобиться для когось.

А тепер я тримаю в руках такий скарб, ось таке “перевисання” з Дрогобича до Черкас… Якось я приїхала на зустріч із видатними черкасцями (вони всі видатні…). Я взагалі колись думала, що в шевченковому краю всі ходять навшпиньки, тому що там ногами ходив Тарас Григорович Шевченко! Уявляєте, …яка я наївна істота? Це просто завал… І коли я приїхала і почула там, ну, розумієте, що “язик” той, так би мовити… Добре, але та біда всюди. І ось сидів там один чарівний пан, який підійшов до мене і сказав що “Ви у своїй монографії (яка то моя монографія, як вона називається… А, “Мовна норма, знищення, пошук, віднова!) використали якісь мої віршики.” Я кажу: “То я там багато чого використовувала. Ну, наприклад, Агов, Петре, чули? Виявляється, ваш Василько до Наталки женихається”. Ну, виявляється… Так:

““Нє поняла, нє поняла”, - стули рота долонями. І згадай рідненьке слово, бо “поняла” - то полова. Второпала, зрозуміла чи збагнула - от де сила! Допетрала, змикитила - то ж гарно як помітила! Щоб забули - дотумкала, в ставку жабка прокумкала. Працювала я багацько, мову вивчила козацьку!”

Ну ось така краса заримована у поетичній вершики, називається це “Вузлики на пам'ять”, і сотворив це таке диво Валерій Маснюк. І ми тут передаємо вашій бібліотеці.

Трошечки я лишаю тут, це буде подарунок за найкраще запитання…

То ще не все! Як ми в бібліотеці, то маємо примножувати ваші скарби, а не використовувати ваші стіни…

Ще одна одна з останніх наших праць колективних - “Термінологічна актуалізація українською мовної дійсності”. Що тут є? Тут є різні проблеми. Але серед тих різних проблем є і ось цей англомовний наступ в українській дійсності, який ми сьогодні колосально відчуваємо. Тобто проблеми “англо-барбаризації”, як їх побороти. Як так робити, щоб взяти потрібне для нашої мови з англійської мови чи з інших мов, але не взяти чуже замість свого. Не занехаяти свого Тараса Григоровича, який теж сказав вже понад 100 років, що “...вчітеся, брати мої!”. Думайте, читайте, “І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.” («І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...» - А.). Ну нам би треба було навпаки: спочатку свого не цурайтесь, а потім чужого навчайтесь (там керування не те, що треба). Але Тарас Григорович геній, йому можна все, нам не можна робити таких синтаксичних помилок, ви ж це розумієте. І ось я тут вперше намагаюся це аналізувати. Я не думала, що ця тема мене захопить так, бо я все-таки вважаю себе істориком мови. Але мене так страшно дістала це аналізація плюс московізація, що я вирішила тепер зробити набагато більшу за обсягом працюю, сторінок десь під 400 напевно буде. Я це зараз завершую. Своєрідність її полягає в тому, що вона буде ілюстрована, тобто кожне англійське слово буде намальоване, як велика шана до цієї великої культури. Тобто ми заходимо в історію слова англійської мови, показуємо його лексико-семантичне наповнення; показуємо, як у цій мові відбуваються процеси термінологізації. Тобто вони, щоб створити термін, не шукають чужих слів. Вони беруть своє банальне слово, наприклад, “кейс”, і собі з цього слова, яке має там 9 чи 10 значень, творять вузьке галузеве, і не мають щодо цього жодних комплексів.

Натомість наша плем’я “Ботокуди”, як сказав Іван Франко, відразу каже, що то загальновживане слово, і воно не може бути терміном! Ну тому ви і не є Великобританією, а вони є Великобританією. Тому їм нічого не загрожує! А ми під загрозою дуже прямою.

Я думаю, що на зиму ми цю працю закінчимо, бо співавторка цієї праці - викладачка французької мови одного із київських вишів, вона під впливом моїх праць раптом відкрила в собі художницю. І вона це малює, і до кожної з цих робіт буде цікавий філософський текст. Сподіваюся, то буде щось таке несподіване, щоб людина могла не лише насититися філологічною і вузькофілологічною інформацією. А й зайти в соціальний контекст в англійській культурі і в українській культурі, і очима не просто відпочити, а наснажитися на тих роботах, які малює, просто унікально малює Галя Помилуйко! Я вже свою частину закінчила, вона завершує свою - думаю, на зиму все буде добре. Тут просто-напросто вступ до цієї теми, яку я не мала наміру продовжувати.

… Як же ж себе маю зараз завести, щоб тупо не розповідати їм (студентам - А.), наприклад, про класифікацію синонімів! То ж застрелитися, читати класифікацію синонімів! Це ж треба заряджати! Це ж треба так прочитати лекцію, щоб вони потім захотіли реально собі прочитати про цю класифікацію синонімів. Бо вони мусять прочитати, особливо якщо це філологи. Якщо це не філологи - вони не мусять; ті, що не філологи, вони просто мусять вживати красиві синоніми. Ну щоб… кажуть, чарівними словами і гадюк замовляють. І ось я вирішила з ними побавитися в одну штуку. То, може, я так сама себе налаштую зараз, і тоді налаштую їх…

Ну, чесно кажучи, ніколи не чекайте чогось від когось - навчіться робити це самих себе. Ми прийшли в той світ служити, тому називається “служба в армії”, тому називається “служба Божа”, тому коли кажуть “громадський діяч”, мене тут трохи нервує. Бо в нас є реально громадські діячі, а є служителі Нації. Служителів нації дуже мало. А громадських діячів - так як листя на деревах: ото попадають ці листочки так як і громадські діячі… А служителі зостануться.

І от служителем нації був той, завдяки кому ви сьогодні зранку писали диктант (Диктант національної єдності - А.). Хтось писав, хтось слухав. Я слухала, бо вибігала якраз на роботу.. . І започаткував це служитель нації Михайло Федотович Слабошпицький. Він же там, в інших світах. Але він залишив по собі цю величезну справу, оцей національний радіодиктант. Я вже не кажу про те, що завдяки йому міг тривати і триває досі конкурс імені Петра Яцика. Так от, я вирішила якось з ними (студентами - А.) побавитися і кажу: “Ви не хочете піти зараз до крамниці?” - питаюся студентів. Студенти пожвавилися: заходить якась викладачка до них і замість того, щоб читати їм, наприклад, про паронімію, синонімію в інтерферентному аспекті або ще якусь таку хитро вимахану муру, каже, “чи не хочете піти в крамницю?” - “Так, звичайно!” Я не знаю, як у вас студенти реагують на тривогу. А в нас студенти реагують на тривогу, ніби їх закликають іти повечеряти. Я такого ще не бачила, щоб студенти “Ні, продовжуйте Ірино Дмитрівно!” Все. Бо я завмираю на пів слові, стою струнко, кланяюся студентам, коли вони всі йдуть зовсім не в сховище, яке, самі розумієте, де. А на лавку, на сонечко! І тоді наші святі чоловіки, які працюють швейцарами в головних корпусах і інших, заганяють їх у сховища. Так от “Хочете в крамницю?” “Так, хочемо в крамницю!”, вже встають - “Так, тихи, тихо, сіли пляцком… Отже, це крамниця уявна! Уявіть собі, що ви прийшли в лінгвістичну крамницю, де продають мови, і на поличках сидять різні мови отак посідали собі, ноги позвішували, кайфують. Сидять і чекають, поки їх куплять… Ви ж живете в матеріалістичному світі, з ваших голів ще не вичавили марксівську формулу, як воно там називається, “гроші - товар - гроші”... От ви заходите в цю крамницю… Яку ви будете купувати мову? Напишіть це. Але кажу: “Не брешіть! Я розумію, що всі брешуть, а ви не брешіть - напишіть, яка у вас буде мотивація, що ви будете купувати ту чи ту мову. У вас гроші тільки на одну - ви бідний студент. (Це постійний статус студента впродовж тривалого часу, так тепер до того статусу ще долучені викладачі, доценти, професори. Взагалі нам скоро студенти каву будуть виставляти… Принаймні, на стоянці Львівської політехніки студентів більше з машинами, ніж викладачів. Тут так змінюється все в житті, що тут казати…)

І ось вони мали написати то, я все зібрала, поклала в торбу, ввечері прийшла до хати… Що ви думаєте, я пам'ятала, що я робила зі студентами? Чого я маю то пам'ятати, я не пам'ятаю! В мене вже настрій був нормальний, всьо; я вже прочитала пару так, як треба, без класифікації синонімів і всього іншого. То я залізла в торбу, думаю що то таке?!. Що то я робила з ними півдев’ятої ранку?.. Ага, це я ходила в якусь крамницю! І що я бачу, що вони пишуть? (90 студентів було, потік, вступ до мовознавства). 67% студентів - я потім порахувала, деколи навіть на таке здатна, щоб порахувати відсотки! - 67% студентів купували в крамниці, яку мову, як ви думаєте? Англійську! В мене був шок, тому що це студенти - англійські філологи, які в мене слухали вступ до мовознавства. Потім мала бути сучасна українська мова, а потім, на п'ятому курсі, як вони вже самі собі захотіли - практична стилістика.

Господи милосердний, що ж це таке! Їдьте в Англію вже! Як це таке може бути?! Чому я вам віддаю свої знання? Хто ви такі?..

Наступного дня я вже свідомо - бо то було несвідомо, то я себе витягувала з депресії, - наступного дня я свідомо йду до інших студентів. Ці, інші студенти - це архітектори. І кажу їм те саме: “Хочете в крамницю?” Сміються, то вже не такі, щоб одразу йшли. Творчі сидять, як шпаки літають; ті що пишуть на колінах своїх коліжанок, там всюди на стінах пишуть… Тому їм завжди казала: “Конспект ділити на дві частини, з одного боку малюєш… завжди І тільки себе. Для мене лишаєш місце трошечки, але лишаєш. Я в твоєму житті раз на тиждень. І я буду воювати за то своє місце! Добре?” - “Добре!”

…Отже я їм ставлю то саме запитання, приходжу додому, рахую: 78% - просто фінал! - архітекторів обирає яку мову? Рідну. Рідну!

“Ще не вмерла Україна!” - подумала я. Рідну мову.

І тоді я вирішила написати книжку. Я вирішила написати книжку про поняття престижу. Чи можна поняття престижу застосовувати щодо мови. Я почала писати про ті мови, які у нас були престижними: про грецьку, про церковно-слов'янську, про польську. Про московську мені було дуже тяжко. Але ви розумієте, “Нада, Фєдя…”

Я про це написала, я це відклала, бо мені то якось було тяжке, бо то писалося через мус. То я вирішила дослідити ставлення українців до своєї мови, аби переконатися в словах цього видатного французького мовознавця Мартіне (Андре Мартіне - А.), який казав, що сила мови визначається не багатством її лексики, не винятковістю її фонетичного звучання, не пружністю її синтаксису, не здатністю до словотворення. Сила мови визначається одним єдиним чинником - ставлення носіїв цієї мови до

самих себе! Все! І так ось це народилося у відкритій формі, ви зможете це прочитати, якщо захочете. Позаяк це дуже швидко розкупили, то ми тепер перевидали п'яте видання - його також вже немає, рештки вам принесла. Але для мене ця книжка важлива тим, що її проілюстрували ось ці студенти, які малювали на парах.

(Йдеться про монографію Ірини Фаріон «Мова — краса і сила: Суспільно-креативна роль української мови в XI – середині XIX ст.» — це фундаментальне дослідження. Книга детально аналізує історичний шлях розвитку української мови, висвітлюючи її потужний державотворчий та націєтворчий потенціал у давні епохи - А.).

Вони це проілюстрували; коли я говорила - вони малювали. Я їх дуже просила не виносити на обкладинку книжки наші сакральні символи, які мі носимо в серце. На зразок “козак Мамай”, на зразок “калина”, на зразок “синьо-жовтий колір” чи “червоно-чорний”, на зразок… ну ще якісь наші дуже трепетні символи не треба! Я не

обираю вишиванку щодня; я обираю вишиванку тоді, коли дійсно внутрішньо дуже витішена - от коли народилися внуки (тут є мій зять, він це підтвердить, що саме тоді я одягала вишиванку). Я надягала вишиванку, тоді коли я відправляла до шлюбу свою думку.

І ось студенти вигадали таку форму (демонструє обкладинку своєї книги - А.) - льон, це

льон. І легко кинули візерунок рослинний, і зобразили мову у вигляді оголеного чоловіка (ну не у всіх так яскраво виражених елементах). Так замість голови дали йому оцю красу - неймовірну квітку щоби використати оцей латинський символ мови як краси і сили, яку використовують - хто? Ми, його величність Іван Франко!

image8.jpg

Тому ця книжку розпочинається саме із цієї його цитати, яка є для нас, на мою думку, взагалі чимось сакральним.

“Ми не могли дати міліонам у руки хліба, не могли тисяч і соток тисяч охоронити від еміграції, від визиску, від змарнування сил. У нас був тільки один заряд — живе рідне слово. І можемо сказати собі, що ми не змарнували його, не закопали в землю, але чесно і совісно вжили на велике діло. І коли сьогодні те наше рідне слово блискотить багатством, красою й силою і знаходить відгомін у серцях соток тисяч синів України-Руси, розсипаних капризами долі по обох півкулях землі, коли воно здобуває собі, а разом із тим і цілій нашій нації право горожанства серед цивілізованих народів, коли розтіч серед нашої суспільности зменшилася в прямій пропорції зі зменшенням числа анафабетів* - то все те гарний доказ на те, що слово, те марне летюче слово, найбільше, бачилось би, хвилевий і нетривкий витвір людського духу, проявило чудотворну силу, починав двигати з упадку ту масу, якій, бачилося, не було рятунку.”

(* Термін анафабети (від грецького an-alpha-beta) є синонімом до слів неписьменні або безграмотні люди. Це особи, які не вміють читати, писати та розуміти прості тексти, або ж взагалі не здобули базової освіти.)

повітря марне летюче слово найбільше бачилось би хвалевий і нетривкий витвір

Ось вона, суспільно-креативна функція мови! Коли я це зробила, я зрозуміла, що то

- дитячий садок, ясельна група! Це можна читати на колінах це може читати будь-хто. Треба глибше заходити в то століття, аби довести, що мовна свідомість в українців завжди була дуже потужна, незважаючи на те, як розповідають нам деякі історики, що, мовляв, у передмодерний час все визначала релігія, а не мова.

Тому народилася ось ця, друга монографія, якої вже немає (на той момент книга була вже розпродана - А.).

image11.png

"Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у ХIV–ХVII століттях. Мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива" І. Фаріон

Я “свиснула” на кафедрі, щоб знали, то дарую вашій бібліотеці. Але я її доопрацьовую зараз, тут буде ще один розділ - про мовну свідомість у наших літописах, на зразок,

там, в хроніці Софоновича (Теодосій Софонович - А.), у синопсисі Гізеля (Інокентій Гізель - А.) і в густинському літописі мене це завжди дуже мордувало… Я нарешті це зробила і сюди хочу це додат. Отже, “Суспільний статус старої української руської мови в 14-17 століттях. Мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива”. Дизайнерка, яка працювала над тим, з видавництва Львівської політехніки; я її просила, щоб вона оцю показала мову як артерію буття народу. І вона так зобразила: оце кров і Шевченкові слова “Минуло все, та не пропало, Остались шашелі: гризуть, Жеруть і тлять старого дуба…” Знаєте цей вислів Шевченків… Це вже монографія складніша, але вона про те, наскільки наші предки були дуже послідовні і свідомі в обстоюванні своєї Правди.

І, напевно, останнє. А далі я вже буду відповідати на ваші запитання.

Ви знаєте: є таке, є таке і таке потворське в нашому інформаційному просторі на прізвище Гордон. Але ніщо нас так не стимулює до праці, як ідіоти. Ну буває таке! Я не знаю, як ви реагуєте на ідіотів, але вони мене надихають. І відразу починаю дуже інтенсивно працювати.І коли я чула оці всі бздури, які воно (Гордон - А.) виговорювало на мою адресу, я вирішила укласти показник своїх праць.

Тут є три статті розлогих про те, що я за істота в тому житті - ми також це подаруємо вашій бібліотеці. Тут просто перелік того, що завдяки добрим людям - в лапках - вдалося за цей час зробити. А зараз мені цій аудиторії надзвичайно приємно показати те, що з чого це все починалося…

image7.png

З того, що чарівний пан - я дуже дякую, хочу, щоб ви встали, показалися, і щоб вам всім подякували, аплодували… (оплески - А.) Я дуже зворушена, тому що це для мене надзвичайно дороге. Дороге через те, що оцю чарівну дівчинку… подивіться ту пташечку золотеньку, ту чарівну дівчинку, яка складає книжечки - отак як ми ті книжечки поскладали в бібліотеці - намалювала студентка зі своєї донечки! І ця студентка була родом з Сумщини, з тої святої Української Землі, яка щоденно сьогодні під москальськими обстрілами. Але саме Сумщина подарувала нам основних кодифікаторів сучасної української літературної мови! Бо саме з Сумщини Антоненко-Давидович (Антоненко-Давидович Борис Дмитрович - А.). Саме з Сумщини Багряний (Іван Багряний - А.)! Як же ж можна в школі не вивчати його “Сад Гетсиманський”?! Виявляється, можна…

Так от коли Юля вступила на дизайн до Львівської політехніки, я її запитала: дитину, що ти так далеко перла аж до Львова? Тож можна було в Києві, наприклад, зупинитися? Вона: “Вже ви знаєте, я маю донечку, і я хотіла, щоб моя донечка вчилася в українській школі. І щоб вона не просто вчилася в українській школі - щоб навчаючись в українській школі вона на перерві не чула російської мови! І тому я приїхала вчитися до Львова.” Розумієте, що це таке?

І ось ці студенти почали малювати. Я ж вам розповідала: ділимо сторінку, мені лишаємо, скажімо, стежиночку, собі - широке поле і там малюємо… Але стимулом до цієї добірки плакатів - дякую вам, що ви її зберегли! - було те, що я якось сіла у львівську маршрутку і там, звісно, грала яка музика? Московська. І я, здається, запам'ятала то “навсєгда” - грала “Поцелуй мєня вєздє”,така була якась пісня. Я, до речі, коли весь час з того обурювалася, Юрій Герасимович Йовенко сміявся з мене і казав: “А що вам не подобається?” Я кажу: “Тільки те, що це звучить російською мовою, Юрію Герасимовичу”. - “А-а-а, зрозуміло.”

Отже я підійшла до водія і зробила йому зауваження. І він мене послав… Яка була моя реакція? Дурна: я розплакалася. Я розплакалася, попросила зупинити маршрутку, в сльозах пішла на пару до студентів. Заходжу в аудиторію до студентів і кажу: “Мене послали в маршрутці”. Плачу, а вони сміються… “Ти смієшся, мій друже, а я плачу…” - це так, як Тарас Григорович Гоголеві… Я кажу: “Добре, я про це напишу, бо мій інструмент - то слово. А ви маєте що зробити з тим цим, якщо вас посилають в маршрутці або вашого викладача - намалюйте це!” - “Як?!”

Я кажу: Запросто! Я вам даю 300 гасел на тему мови і тоді упродовж двох тижнів вам розповідаю, що треба робити з тими, які тебе посилають, коли ти просиш вимкнути музику.” І так студенти намалювати велику кількість плакатів. Ми видали чотири добірки, остання добірка була в 2012 році. іІ саме в 2012 році це була остання виставка мовно-політичного плаката, який ми відродили у Львівській політехніці - увага! - 20 років тому. Тоді я пішла в це пекло, що називається Верховна Рада. Тепер тих студентів вчать інші викладачі, чомусь вони там не малюють - вони конспектують, що таке класифікація синонімів, напевно …

Можливо, кілька плакатів я дозволю показати. Особливо цей, тому що саме ось цей плакат “Збережи!” - подивіться! - намалювала ось ця Юля Сироватська. Яка казала, що вона приїхала з сум до Львова, щоб її дитина вчилася в українській школі і на перервах чула українську мову.

image4.png

І ця українська наша незалежність! Це 2001 рік - зараз 2022 рік - ця українська незалежність абсолютно загрожена тоді була. І метеличок сидів на цьому пальчику-мізинчику.

Що тепер з нашою Незалежністю - ми розуміємо.

Ми розуміємо і знаємо слова цієї пані, це ізраїльська очільниця головна (“Голда Меїр!” - підказують з залу - А.), яка казала, що “вони нас хочуть вбити, ми хочемо жити, у нас нема території компромісу”.

Це це моя улюблена робота - мій зять не дасть збрехати і скаже, що вона висить у мене в кухні. “Мова - душа народу”:

image6.png

Малював її Юрчик Пінкальський, сонечко золотеньке. Він ходив на Високий замок, збирав листочки, аби через усе нашарування листя, яке за нашими вікнами, показати схованку духу людського, аби показати зв'язок поколінь, аби довести, що Мова - це архів пам'яті, але живий архів, а не просто відкладений десь. Ця кольорова гама розкішна!

Це типовий образ, але ця писанка дуже сподобалася, і хтось її відразу купив на цій виставці. Розум і серце людини, так як і її мова, зберігає відбиток країни, в якій ти народився.

image10.png

Образ калини…

А це пророча робота. Ось вона, пророча робота “Мова - твого життя основа!”:

image2.png

Ось мова як рука, яка єднає всю країну. Ось наше сьогоднішнє з вами свято, яке вибили з того часу письменники у Кучми. “Мова твого життя - основа!” - це комуністичний привід.

image3.png

Бо студенти малювали тоді, коли був шанс Симоненка перемогти на виборах - пам'ятаєте, було таке жахіття в нас?

Тому ось такий образ… Він вже віддалився від нас, слава Богу.

Це знову ж таки та сама Юля:

image12.png

У нас сьогодні просто та сама Юля намалювала ці Соняхи: “Відчуй тепло рідної мови”. Я думаю, що наші переселенці, які зараз опинилися по різних світах, це відчули з особливою силою. “Відчуй тепло рідної мови”... І ось ці Соняхи, з яких виростають люди вертикалі, а не люди горизонталі…

Не руйнуй дім нашої мови… Бачите, як цікаво:

image13.png

Це Андрій Клевецький, який зараз працює в дуже практичній царні - робить етикетки до горілки… Це має бути красиво! Зверніть (увагу - А.) на етимологію: в нас то називається “горілка” бо земля під тобою горіла. У москалів це “водка”, бо як воду ликають то.

“Рідна мова - коріння Нації”:

image5.png

Це отой зв'язок між минулим, сучасним і теперішнім, тобто наше з вами життя. То не граматичні категорії. Я вас дуже прошу, люди добрі, не переносити граматичні категорії часу - теперішнє, минуле, майбутнє, давно минулий час - на життя. В житті немає теперішнього, минулого і майбутнього. У житті все відразу. Життя - це причина і наслідок; життя - це закон детермінізму: він набагато серйозніший, ніж Конституція.

Конституцію можна переписати, можна навіть не виконувати. А от закон детермінізму - причини і наслідку, він буде працювати завжди. І треба заглиблюватися в історію: не питай, що буде завтра - подивитись, що було вчора. Подивись в історію, подивись на 100 років тому, Першу світову війну, Другу світову війну… Засвой уроки, виправ їх…

Я цю роботу також дуже любила: “Мова - містичне ядро нації”:

image9.png

Це вислів геніального філософа мови Олександра Потебні. Який ще й зробив нам дуже класний економічний посил, що зденаціоналізована маса ніколи не збудує економічно потужної держави. Зденаціоналізована маса - ми вже бачимо, що збудував Богуслаєв. Ми вже бачимо, чиї мотори у гелікоптерах тих, хто нас вбиває Ось вам ворог на чолі підприємства, останній червоний директор. І не тільки він.

… Шановне панство! Я просто шалено вам вдячна, що ви подарували мені стільки часу! (Оплески - А.)

Ці оплески - це оплески всім тим святим людям, які боролися за нашу мову

священний день якої ми сьогодні маємо.

(Далі буде).

Аргумент

Початок дивіться тут:

Коментарі

Відео

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]