Бутусов: Рішення, які змінять ситуацію на фронті

***

Велика кількість наших міст під ударами, відбуваються вуличні бої, ситуація дуже гостра.  Отже, що сьогодні можна зробити швидко, з мінімальними витратами ресурсів, без витрати якихось коштів, додаткових людей, навчання когось - одразу, на місці.

Перше - це проблема лідерства.

Тобто проблема призначення компетентних, адекватних обстановці командних кадрів на всіх рівнях.

Друге - це проблема організації.

Організація військ забезпечує керованість, боєздатність. Як організовані війська - так і далі проходить, це також має ключовий вплив на ведення бойових дій.

Третє - управління. 

Тобто тільки управління забезпечує цілеспрямованість, якість виконання завдань.

Четверте – планування.

Те, що забезпечує визначення пріоритетів, як ми готуємось до тих чи інших дій, які мають статися у майбутньому. Як послідовно ми реалізовуємо плани щодо того, щоб завдавати ворогу ураження, щоб  у майбутньому змінити ситуацію на вигідну для нас.

І п'яте, про що говорять наші командири, - це застосування.

Тобто яким чином війська ведуть бій, наскільки ефективно, яких втрат зазнає ворог, яких втрат зазнаємо ми, наскільки ми бережливо витрачаємо свої ресурси, в першу чергу, людей, боєприпаси, техніку, озброєння.

Що можна зробити негайно для того, щоб швидко отримати бажаний для нас усіх результат у цих всіх п'яти сферах?

Лідерство

1. Найкомпетентніші та найкращі командири повинні мати найбільше ресурсів, найбільше людей і найбільшу смугу відповідальності на фронті.

Як це втілити?

Для покращення управління організації на тактичному рівні потрібно включати до складу найкращих бригад і найкращих батальйонів інші частини, у яких немає такої боєздатності і такої керованості.

Адже від лідерів залежить ефективність і результат. Тому, якщо існує ефективна бригада, яка зупиняє російський наступ, яка тримає оборону, яка завдає втрат ворогу набагато вищих, ніж зазнаємо ми, отже, до її складу потрібно включити інші бригади, в яких є певні проблеми.

Наприклад, десь є техніка, але погано організована розвідка, управління, не вистачає офіцерів чи сержантів, бракує правильної організації бойової роботи і забезпечення. А в сусідньої бригади, дуже часто трапляється, все це є - і вона може поділитись цим і посилити боєздатність іншої. Але для цього ця сусідня бригада має забезпечити лідерство на всіх рівнях: тобто командир повинен отримати повноваження для переміщення командного особового складу з одного підрозділу в інший, щоб реалізувати своє бачення лідерства: просувати компетентні кадри, усувати некомпетентні, пересувати людей на ті посади, де вони можуть бути найбільш ефективні.

І вони мають тримати свій рубіж, але відповідальність за цей рубіж отримує вже командир дивізії, тоді командири батальйонів, які краще виконують завдання, стають комбригами, комбриги стають командирами дивізій.

Таким чином ми забезпечуємо розв’язання основної проблеми - неефективної організації управління.

Через неефективне керівництво на тактичному рівні, на тих, хто не може виконувати завдання на такому рівні найбільше скаржаться бійці, командири якісно організованих підрозділів, частин і з'єднань. Адже через неефективне керівництво провалюються фланги навіть у боєздатних частин.

2. Визначення чітких і єдиних критеріїв оцінки бойової роботи.

Кожен командир має оцінюватись не через суб'єктивне бачення військового командування. Адже ми ведемо війну в XХ столітті і в нас не може бути визначальним фактором оцінки командира виключно те, хто з ним служив, як він доповідає, як він пише рапорт і подобається тому чи іншому генералу, який пару разів до нього заїхав на ОКП. У XX сторіччі мають бути визначені для всіх командирів, кожної бригади, батальйону єдині критерії оцінки бойової роботи, які вище командування, в тому числі Ставка Верховного Головнокомандувача, командування ОТУ, ОСУВ, корпусів, дивізій можуть побачити.

Які це критерії?

• кількість знищених ворогів: особовий склад, бойова техніка, важливі об'єкти інженерних споруд - зафіксована на відео

Уся бойова робота має обліковуватись, обраховуватись і має бути зафіксована на відео. Звісно, у ворога є втрати, які ми не зняли на відео, але нам потрібен об'єктивний рахунок на об'єктивно виміряних даних - це основне

• свої втрати, тобто облік скільки наших бійців при ліквідації противника на в цьому проміжку часу загинуло, було поранено, перейшло в категорію безповоротні втрати, потрапило у полон.

Обов'язково це треба особливо контролювати, бо втрата бійців, що потрапили в полон завжди пов'язана з втратою керованості. Також потрібно аналізувати кількість людей, які самовільно залишили частину, це теж показник лідерства, організації.

• Потрібно аналізувати витрату БК, боєкомплекту, фактично, для вирішення всіх цих завдань, і смугу відповідальності, скільки контролює та чи інша військова частина.
• Необхідно оцінювати, скільки людей отримала військова частина за певний період.

Тобто, якщо у нас є оці критерії: 1) кількість знищених цілей, 2) свої втрати, включно із СЗЧ, загиблими, пораненими, 3) витрата БК, 4) скільки отримано людей, 5) розуміння смуги відповідальності, в рамках якої вирішується завдання, - на підставі цих факторів можна оцінювати компетентність, ефективність бойових лідерів.

Як наслідок, радикально зміниться ситуація з кадровими призначеннями, з оцінкою бойових дій зміниться - буде абсолютно інший аналіз.

3. Потрібно припинити призначення командирів, які не мають бойового досвіду управління ротою, батальйонами, бригадою

У ЗСУ часто призначають молодих командирів, які не встигли отримати належний, тривалий досвід в управлінні ротою, батальйоном, штабом. Але їх одразу комбригами ставлять. І вони потім вчаться на кому? На застосуванні цих бригад. 

Крім того, на вищому рівні це продовжується. Відома ситуація, коли Олександр Сирський призначив командувачем ОТУ "Луганськ" полковника Лідового - людину, яка взагалі не має досвіду управління в бойових умовах, навіть в АТО. Полковник служить у Києві, в штабі, кудись їздить з комісіями, засіданнями веде - на адміністративній роботі. Потім Сирський його зняв. А хто рахував, яких втрат війська зазнали через некомпетентне управління цього так званого командувача? Хто відповідає за це? Ну, звичайно, не Сирський. Відповідають ті піхотинці, ті командири батальйонів бригад, які виконували накази  Лідового.

 4. Припинити кадровий хаос. Через те, що відсутні єдині критерії оцінки ефективності боєздатності військ маємо суб'єктивні кадрові переміщення. Призначають багато випадкових людей, і знімають компетентних.

Найочевидніший приклад: коли зняли двох поспіль за два місяці комбригів 24-ї механізованої бригади. Це наше власне командування завдає шкоди управлінню бойовими діями. Чомусь генералів у нас так не змінюють швидко. Вони сидять на посадах, обвішуються орденами і керують. А комбригів, комбатів вважають можливим міняти як перчатки просто.

5. Лідерство у застосуванні високотехнологічної і високоточної зброї.

Потрібні зміни організації військ для того, щоб у нас застосуванням дронів, РЕБ, РЕР, радіолокаційних станцій керували і координували лідери, командирами військових частин і з'єднань, які спеціалізуються на застосуванні високоточного озброєння.

Мають бути підрозділи БПЛА, які працюють по фронту в оперативних цілях, мають бути ті, які закріплюються за своєю смугою. І там вони в комплексі працюють з усіма вогневими засобами ураження, з усіма зразками високотехнологічної зброї, і вони застосовуються по єдиному плану, створюють єдину систему ситуаційного бізнесу і ураження.

Так само, як потрібно лідерство для наземних сил на землі, високотехнологічна і високоточна зброя потребує професійних лідерів, а не просто командира, якого звідкись призначили: він вчора командував піхотним батальйоном, завтра він без досвіду командує якимось розділом РЕБ. Потрібна компетентність, яка створює лідерство, тобто людина, яка може адмініструвати, керувати, застосовувати високотехнологічні зразки озброєння, які змінюються кожного дня. Для цього треба технічні знання, мотивація, інтелектуальний рівень. Цього не проходять у військових академіях. Є високотехнологічне озброєння, воно нове, воно змінюється кожен місяць. І, звичайно, щоб це застосовувати, потрібні лідери. І у нас такого лідерства немає, тому що у нас в армії замість того, щоб створити логіку, тактику, застосування, організації високотехнологічних підрозділів, усе розпорошують.Часто власний РЕБ збиває власні дрони, розвідка не взаємодіє, нема взаємодії з ураженням, різнорідні сили, засоби, постійно йде боротьба, конкуренція, яка взагалі не потрібна. Потрібна плановість. А її забезпечити може тільки призначення лідерів, які дають найкращі результати зі знищення і зі спостереження, виявлення і знищення ворога. Такі професіонали мають отримувати найбільшу смугу відповідальності, найбільшу кількість людей, бойової техніки і з них треба вимагати. Тоді буде порядок в цій сфері.

ОРГАНІЗАЦІЯ

1. Діюча система управління і діюча система організації.

На фронті за створення військ, комплектування відповідають оперативні командування, за застосування військ відповідають оперативно-тактичні управління, але вони працюють без зв'язки одне з одним.

Оперативні тактичні управління - це тимчасові органи управління, у яких немає свого сталого комплекту військ. Вони не відповідають за людей, за техніку, вони відповідають за смугу на карті, яку їм доручили адмініструвати. І їм дається якийсь комплект військ, який постійно кимось змінюється, замінюється, війська забирають, передають, пересувають. Так воювати неможливо. 

А як у ворога? Російське командування має сталий комплект військ, який веде бойові дії на своїх напрямках із самого початку війни. Вони діють в організованих структурах, там немає тимчасових, оперативних  тактичних угруповань. Там воюють дивізії на оперативному рівні, на стратегічному - корпуси армії. Ну і ця схема працює не тільки в росіян.  Це загальна організація в усьому світі під час масових війн, для мобілізованих армій. Воюють з'єднання як тактичного рівня, так і оперативного, так і стратегічного.

Як організовані Збройні сили Франції, США, Німеччини, Польщі? Там всюди є дивізії, корпуси армії. Ми чим відрізняємось? Дивізії і корпуси є в усіх країнах НАТО, де є великі армії. Це очевидна логіка. Це було в усіх світових війнах. Тільки Україна цього не робить. І у нас відсутня взаємодія. Тобто у нас відповідальність за людей і за результат на фронті розпорошені. Ручний режим управління.

Така організація потрібна.  ОТУ можна залишити, але підпорядкувати їм як корпусу, і вона буде, по суті, корпусом. Корпус що таке? От так само, як у дивізії є, у бригади є свій комплект військ. І бригади можна розгорнути в дивізії, тобто, і вони будуть тримати великий фронт. Так само і корпуси мають бути з об'єднанням дивізій, бригад. Сталого комплекту. Командир корпусу, командир ОТУ, має відповідати не просто за смужку на карті, за свої війська, за своїх людей. І кожен цей корпус, кожне це ОТУ, корпусне, воно має так само бути прив'язано до конкретного оперативного командування, яке цей корпус ОТУ забезпечує, організовує його роботу. Людьми, технікою, підготовкою. Має бути єдиний зв'язок і одна відповідальність: між усіма командними ланками, від солдата на фронті до останнього генерала. Єдина система відповідальності. Якої зараз нема. Оперативне командування віддає бригаду в ОТУ. ОТУ її якось застосовує, грамотно-неграмотно. Потім бригаду забирають, передають в іншу ОТУ. Вона там якось застосовується тимчасово. Командувачі ОТУ постійно міняються, тому що ОТУ там ту смугу не втримало, ту зняли теж. Це абсолютно абсурдний шлях.

Ми неграмотно організовані, ми гірше організовані, ніж наш ворог - російська армія - на оперативному і стратегічному рівні. І це не суб'єктивне бачення - про це написано в будь-якому підручнику з військової взагалі науки, і це знає кожен курсант у військовій академії чи училищі. Але в нас цього не зроблено.

А такі переформування ОТУ в корпуси, надання їм сталого комплекту військ можна зробити дуже швидко. І зв'язку корпусу з оперативним командуванням можна зробити дуже швидко.

 2. Припинити формування знов створених бригад, батальйонів.

Я в армії спілкуюсь із тисячами людей, з великою кількістю командирів-комбригів, в тому числі знов створених бригад. Я від жодної людини не чув, що це адекватно і що це потрібно робити. Ніхто не розуміє. Чи наше військове командування - Олександр Сирський, командувач сухопутних військ Павлюк - можуть пояснити свою логіку хоча б не публічно. Навіщо ви формуєте ті 140, 150, зараз 160 бригади? Для чого ви це робите? Це ж імітація бурхливої діяльності.

Поповнення людьми не отримують найбільш боєздатні бригади, там де є лідерство, організація, управління, там де є компетентні, підготовлені, навчені, загартовані війною кадри на різних рівнях. А створються нові з'єднання. Для чого? Від деяких командирів я чув, що це виключно якась корупційна схема. Але ніякої логіки в цьому нема. Це абсолютно хибне і шкідливе рішення про формування бригад, які повністю провалюються в реальному застосуванні на фронті. І це знають усі військові. І це рішення потрібно негайно скасувати. І оці всі знов створені структури без кадрового забезпечення - не потрібні.

Люди, командири, офіцери, техніка - все це має передаватись нашим боєздатним бригадам. А у нас замість того просто нема поповнення, сточуються до нуля боєздатні бригади, звідти забираються якісь залишки кадрів, перекидаються у знов сформовані, в результаті вбивається боєздатність і там, і там. Це безвідповідальна витрата коштів державних. Це безвідповідальна, що основне, витрата життів, коли потім ці знов сформовані бригади-батальйони кидають у бій. Самі генерали, які це планують, чомусь так не вчились. Дивно. А хотілося б їм порадити, якщо ви такі знов сформовані бригади кидаєте в бій, щоб вони там навчались, то може ви один раз самі в посадку, хоча б один раз за війну сходите, потримаєте на пустій землі. Далі батальйонних КСП, як правило навіть бригадних командних пунктів, наші керівники не приїжджають і у них все добре по звітах.

3. Навчання людей.

Дуже критична проблема це те, що в армії потрібно постійно навчання, потрібно поповнення, проходження базового курсу підготовки, переміщення людей на навчання, перенавчання. І велика проблема з тим, що, особливо з основними людьми, яких найбільші втрати на війні, це з піхотинцями.

Зараз є один експериментальний полк у "Десні". Можна сказати, що він створений інструкторами, які готували і тренували "АЗОВ" і всі підрозділи, які вже з нього створені. І це вдалий приклад. Але це якраз приклад того, коли учбовий підрозділ створений інструкторами під конкретну бойову частину.

Нам необхідно, щоб базовий курс підготовки піхотинців і сержантів проводився в самих бойових бригадах. Навіщо нам утримувати інструкторські кадри по підготовці піхотинців, які не мають сучасного досвіду війни? Сучасний досвід і найбільшу мотивацію готувати піхотинців має бригада, яка їх готує для себе. І інструкторами там будуть бойові солдати, сержанти, яких відвели і відводять з фронту, з першої лінії на деякий час, щоб вони відпочили. А потім після відпочинку вони працюють як інструктори. Тобто ми зберігаємо кадри, передаємо досвід, даємо людям відпочити, відновитись. І у нас нормальна ротація, нормальна взаємодія в підрозділах. І учбові підрозділи мають бути створені в кожній бригаді. Вони і створюються там, де є адекватна організація управління бригадою. І, звичайно, їм треба дати просто більше часу на підготовку. Право самим проводити базовий курс підготовки, щоб потім з навчального центру не крали солдатів. А це зараз масова історія. Коли приходять з відношенням з бойової частини, яка сказала - приходьте до нас. А потім в навчальному центрі людину забирають в інший підрозділ. Тому піхотинців, сержантів для піхоти, мають готувати самі бойові бригади і дивізії.

І в Першій, і в Другій світовій війні, при масовій мобілізації навчальні підрозділи піхотинців в Америці, Німеччині, СРСР, Британії створювалися в самих піхотних дивізіях. Це були навчальні або запасні батальйони. В німецькій армії взагалі це було таке широке поняття, був запасний батальйон, він забезпечував всі адміністративні питання для тих бійців, які виводяться на відпустку, на ротацію, поранення, або підготовка особового складу, новобранці. Тобто це структура, яка забезпечувала повністю підготовку кадрів, передачу кадрів у бойові частини, в кожній дивізії. Це було в кожній піхотній дивізії під час Другої світової війни. І тільки українська армія під час масової мобілізації продовжує створювати навчальні центри для піхоти.

Хочу нагадати, що навчальні центри окремі для піхоти були створені в СРСР під час військової реформи 70-х років. До 70-х років в СРСР також в кожній дивізії були свої навчальні батальйони. Це був досвід Другої світової війни. І це потім, коли треба було створити більше генеральських посад, можливо, взяли і вирішили окремі навчальні центри для піхотинців створити.

 4. Система застосування людей

Те, що відбувається зараз, - це приклад абсолютно неадекватного менеджменту людей. Ротації, кількість ротацій, протяжність ротацій. У нас не вистачає піхоти. У боєздатних підрозділах піхоту бережуть, там командири просять вийти на позиції, просять протриматися і забезпечують своє прохання усіма засобами. Але є багато прикладів, коли піхоту використовують просто на один раз. Тому що людей посилають там на позицію, вони сидять 30 діб на позиції, 60 діб на позиції, був один випадок - 80 діб на позиції. Ну і що таке людина після 30 діб на позиції, після 60 діб на позиції, якщо вона не отримає за це, за цей подвиг, за який треба нагороджувати орденами і великою відпусткою, якщо вона не отримає повноцінного відновлення, визнання її заслуг? Якщо цього нема, то ця людина - іде, залишає частину. Сама собі цю відпустку організовує. Адже люди мають отримати повноцінне відновлення. Тобто пробув на позиції - повністю відновився. Після цього людина має можливість пройти додаткову підготовку в тилу, відновити свої навички, фізичне здоров'я, психологічне. 

Якщо використовувати піхоту один раз, і потім знову її кудись посилати, то це навіть не психологічне, фізичне здоров'я закінчується жити в землі, тривалий час, під час інтенсивних бойових дій. Тому це все також потребує планування. І потрібно розраховувати сили. Не можна розтягувати війська і піхоту, застосовувати війська в одну тоненьку лінію.

 5. Організація засобів високотехнологічного озброєння.

Необхідно створити фронт дронів, фронт сенсорів, фронт РЕБ, РЕР, радіолокаційних станцій, системи ураження, артилерія, - усе, що нам забезпечує швидке, високоточне спостереження, виявлення і ураження, має працювати в одній системі. 

І така система в нас є – це "Дельта", але вона досі не застосовується вищим військовим командуванням, яке продовжує абсурдну боротьбу з "Дельтою". Так-от, стрижнем організації нових військ має бути система управління.

Зараз у нас є система "Дельта", система підтримки рішення, є система "Кропива", система, яка забезпечує ураження противника і ситуаційну об'єднаність на тактичному рівні. Безумовно, армія має ґрунтуватись на стрижні електронних систем управління і підтримки рішень. Навколо цього потрібно будувати армію. І саме за цим критерієм у першу чергу мають оцінюватися їх здібності з управління організації військ.

Потрібна організація фронту дронів і фронту сенсорів. Чи є він у нас? Якщо подивитись інтернет і канали найкращих наших підрозділів, то так, там є. Там, де тримається фронт, його тримає не кількість людей з автоматами - його тримають дрони, сенсори, своєчасна розвідка ситуаційної об'єднаності й ураження різними видами озброєння. Але там, де на карті просування ворога, - це якраз ділянки, де такого фронту сенсорів, фронту дронів нема, де основний засіб отримання інформації про наступ противника, це не дрон, а це по радєйці повідомлення "нас штурмують", "нас обстрілюють". З піхоти, з передової якоїсь еспешки, ледь-ледь наритою лопатою, тільки що. Оце проблема на фронті. Не будується фронт.

Наше вище керівництво, командування завжди питає, де там еспешка, де сидять люди, покажіть, що вони там сидять. А не питає, а як у вас організована робота дронів? Чи контролюєте ви дронами, наприклад, кожну ділянку, кожен напрямок? Чи спостерігаєте ви дроном за вашою позицією? Чи є у вас дрони і оператори, щоб проглядати позиції перед вами, вдень, вночі? Чи чергують у вас чергові розрахунки ударних БПЛА зі скидами, з ФПВ-дронами, баражуючими боєприпасами? Це нецікаво, тому що вище керівництво - це люди, які у своїх академіях, під час більшої частини своєї служби  з високотехнологічною зброєю не стикались.

А рішення є. У нас достатня кількість командирів, підрозділів, які займаються організацією ураження на рівні ракетно-артилерійських військ, на рівні військ підрозділів БПЛА, на рівні підрозділів розвідки радіоелектронної розвідки, радарів. У нас є достатня кількість командирів, які можуть цей фронт дронів і сенсорів побудувати і організувати правильно. Кожен у зоні своєї відповідальності і системно, чітко, щоб весь фронт став фронтом дронів і сенсорів. Щоб не було цих раптових захоплень в полон якоїсь раптової штурмової групи. Щоб кожна наша позиція прикривалась своїм підрозділом дронів, своєю групою операторів БПЛА. Щоб на кожну ділянку фронту працювали свої засоби РЕБ, РЕР, РЛС, щоб збивались російські крила і мавіки зі скидами, щоб збивали наші дрони. Щоб прикривалась артилерія від російських крил і російських ударних БПЛА. Є люди, які можуть це вибудувати. І нам потрібна така організація. Це можна зробити швидко. Кадри, командири, частини у нас є.

 6. Припинити знищення підрозділів бойового забезпечення.

Коли не вистачає піхоти, Генштаб вирішує забрати людей, звідки тільки можна. Забираються люди, які забезпечують ремонт бойової техніки, логістику, перевезення, перевантаження боєприпасів. Зараз значну кількість лікарів забирають на фронт. Теж далеко не завжди це відбувається адекватно. Навіщо нам така кількість піхоти, якщо немає якісного застосування?

В сучасній війні, якщо ми хочемо перемогти Росію, ми можемо перемогти тільки за рахунок техніки. У нас немає більше людей, ніж в Росії чи в Північній Кореї. У нас єдине, чого може бути більше, - це снарядів і дронів. Так ми маємо реалізовувати снаряди і дрони на полі бою, а не кількість людей у піхоті. Якщо ми зменшуємо підрозділи забезпечення, ми не допомагаємо піхотинцю. Ми на кілька днів чи тижнів йдемо на розмін, а потім нас що очікує? Провал. Тому що не буде вчасного підвозу, якісного забезпечення, не буде якісного відновлення, ремонту. Як можна забирати зараз з ремонту, наприклад, хамві, з ремонту бронетехніки, артилерійських установок, ремонтників, як це зараз зробив Генеральний штаб. Ви маєте воювати технікою, а ви хочете воювати просто людьми з автоматами, унікальними фахівцями, які їх підготувати на ремонт бойової техніки, особливо західної. Адже ви їм з вулиці не знайдете заміну. Їх треба готувати роками. Це люди, які прийшли в ці ремонтні  підрозділи не випадково, а тому, що вони вже стали фахівцями. 

Це значить, що, на жаль, ті керівники, які такі рішення ухвалюють, просто не розуміють, що таке сучасна технічна війна. Це люди, які просто хочуть сьогодні намалювати фальшиві якісь цифри, що вони десь знайшли людей, десь їх кудись послали, а їм плювати на результат у війні. Їх цікавить тільки звітність, рапорт і крісло.

 7. Проблема фінансового планування та витрат.

Нашу армію треба швидко підсилити аудиторами, які будуть рахувати вартість рішень військового командування. Просто порахуйте, яку кількість коштів ми витрачаємо на те, що постійно деякі підрозділи перекидаються туди-сюди, на навантаження-розвантаження, на зарплату замість бойової підготовки люди займаються такелажними роботами. 

Яка кількість у нас коштів йде на утримання підрозділів, які неукомплектовані? У нас є бригади, і не одна, які воюють окремими батальйонно-тактичними групами і окремими ротно-тактичними групами. А весь склад, який не входить у цю БТГР, ТГР, може сидіти по пів року, по року в пункті постійної дислокації. А навіщо ми все це утримуємо? Ніхто не рахує. Бригада може не вести бойові дії, вся, або якась інша військова частина. У нас їх безліч. Яка її роль? Чому ми витрачаємо на це гроші? Куди витрачаються ці ресурси? Ніхто не обліковує.

Якщо ми хочемо покращити якість організації військ, то нам потрібні аудитори, має працювати адекватна аудиторська служба. І взяти треба дійсно аудиторів з цивільної служби, які просто почнуть рахувати. Не треба нікого карати. Просто покажіть цифри, які ми використовуємо на забезпечення військ дронами, наприклад, боєприпасами. І на те, що ми витрачаємо на всякі абсолютно неадекватні адміністративні рішення.

А з цих мільярдів можна було б зекономити величезну кількість і посилити боєздатність армії.

Управління

1. Припинити втручання вищого керівництва стратегічно-оперативного рівня в управління взводами, ротами і батальйонами на тактичному рівні.

Це просто притча во язицех: телефонує Сирський у якийсь батальйон, каже, кудись щось робити. Такого немає в жодній армії країн НАТО.

Як може головнокомандувач або командувач оперативно-стратегічного угруповання військ командувати тактичними діями? Давати вказівки взводам, ротам? Нашим генералам просто треба заборонити влазити на два рівні нижче себе. У вас є підлеглі, ви маєте керувати підлеглими. Щоб була відповідальністю підлеглих, то ви маєте замість системи цих, знов таки, ОТУ, ОСУ, безвідповідальних, створити нормальну корпусну дивізійну організацію. І давати накази командирам корпусів і дивізій. Вони краще вас знають, які у них взводи боєздатні, кого куди можна направити, і без вас ухвалять більш компетентне рішення.

Такої практики нема в жодній країні НАТО. Якщо читати американських генералів Бредлі, Паттана - така практика засуджується всіма військовими керівниками. Генерал має керувати структурними об'єднаннями, а не лізти взводам ставити завдання.

Історія з життя: Одному командиру бригади, якому на початку війни командувач ОСУВ зателефонував і сказав, що на вісім ранку на наступний день вашому взводу такому-то вийти туди, а роті такій-то вийти туди, а він як командир бригади нецензурно висловився на адресу цього керівника, який абсолютно не розумів обстановку, тому що він перебував за 400 кілометрів від місця подій. Командир сказав, що це моя сфера відповідальності і компетенції. Ви не повинні влазити в мою задачу. Я її виконую обов'язково. Я несу відповідальність за все завдання в своїй сфері відповідальності. Але я сам буду командувати своїми ротами. В результаті цього командира бригади миттєво зняли з посади. Тепер його нікуди не призначають. Хоча він діяв максимально професійно і показав людині некомпетентній просто, що вона не повинна заважати і влазити в ті сфери, які не входять до її відповідальності.

У нас командирів, які відстоюють свої межі компетенції, не дозволяють заважати процесу управління, треба відзначати.

2. After-Action Review - Аналіз проведених дій

Є стандартна оперативна процедура в усіх арміях країн НАТО - аналіз післядії. Ми повинні аналізувати свої операції. Якщо хтось з генералів боїться, що цей аналіз потім візьме ДБР і буде їх засуджувати, так ідіть на ставку, ідіть до Верховної Головнокомандувача, покажіть йому це. І скажіть, дайте нам наказ або указ, що матеріали цього After-Action Review ні в якому разі не можуть слугувати матеріалами для кримінальної справи. Це виключно для службового користування.

Ми повторюємо одні і ті ж дурні помилки, всі, які були у нас на початку війни, минуло три роки, помилки продовжуються. І це помилки не солдатів, а командувачів, генералів. Через те, що у нас відсутній аналіз післядії, відсутні матеріали аналізу успішної бойової роботи і помилок, ми не можемо навчати війська на своїй власній практиці, на своїх бойових прикладах. Ну, як так можна воювати, коли люди просто навмання посилають у бій знов сформовані, непідготовлені бригади без кадрів і навіть не дають їм навчальних матеріалів. І самі не вчаться.

Жоден наш генерал, навіть Сирський, нічого не знає про тактику дронів. Але він і не повинен цього знати, проте він повинен вимагати від підрозділів БПЛА аналізи результатів бойової роботи і потім на підставі цих аналізів бойової роботи давати накази розробити тактику бойових дій, організацію, застосування і реалізовувати це на певних ділянках фронту, масштабувати.

Через те, що у нас відсутній аналіз післядії, ми не можемо масштабувати свій успішний досвід. І у нас часто воює підрозділ, у якого працюють БПЛА, все знищується, а поруч провалюється фланг, тому що його сусід всього цього не вміє, не знає - їхні люди не отримали адекватну підготовку.

Кажуть, що ми йдемо до стандартів НАТО, а на ділі - ніяких процедур, ніяких статутів НАТО армія не застосовує. Щоб це застосувати, не треба грошей. Правда, доведеться визнати, що помилки є і у командувачів, і у Генерального штабу. Аде ж це війна, війна і лідерство. Ми казали про лідерство на всіх рівнях. Лідерство потребує відповідальності і чесності. Не тільки про Сирський, Залужний теж не робив аналіз післядії. Немає відповідальності і чесності в цьому питанні і бажання навчати людей.

 3. Модель управління штабами.

Потрібна модель управління за стандартами НАТО. Наприклад, бригада "Хартія", Нацгвардія, реалізували модель управління, і сам Олександр Сирський туди направляє делегації, для того, щоб вони знайомились з досвідом. Вони зробили все по підручнику, як це працює в НАТО. Працюють батлкептини на всіх рівнях. Є децентралізація повноважень і концентрація відповідальності. Працює штаб, безперервно. Всі електронні системи управління, все чітко видно. Є чітко завжди відповідальна особа, яка відповідає за той чи інший процес. 

А є, наприклад, батальйон К-2. Там без жодних підручників просто комбат організував, який не вчився в жодній військовій академії, організував сам собі систему батлкептенів. У нього батальйон працює по такій логіці. Всі офіцери задіяні в бойовому управлінні. Ефективна і компетентна організація роботи. Будь-яка частина може це зробити дуже швидко. Потрібна правильна організація штабної роботи.

Є й інші приклади військових частин, бригад, де також є компетентне організоване управління. Але має бути певний стандарт. Давайте його візьмемо, і по цьому стандарту, за моделлю будуть організовані всі штаби. 

 4. Управління високотехнологічними засобами розвідки ураження.

Ситуаційна обізнаність, яка вся побудована на технічних засобах розвідки. У нас управління – це управління піхотинцями і штурмовиками. Є багато бригад, батальйонів, де це працює, тому фронти тримаються. Але все це проходить повз увагу на рівні ОТУ, ОСУВ і Генштабу. У нас досі проблеми взаємодії РЕБ і дронів. Вони мають системний характер. Ну і чому це вирішується виключно на ініціативі конкретних командирів підрозділів знизу? Це ж має бути вимога зверху. Для того, щоб командувачі ОТУ, ОСУВ могли керувати адекватно своїми високотехнологічними озброєннями, потрібна організація і лідерство

5. Управління ресурсами.

Щоб вести тривалу війну на виснаження, потрібно управління ресурсами. Потрібно рахувати, що ми витрачаємо, які ресурси:

- скільки людей ми витрачаємо для утримання тої чи іншої ділянки фронту.

- скільки ми снарядів витрачаємо на тій чи іншій ділянці для ураження цілей.

- скільки ми витрачаємо дронів.

Усе це має бути обліковано, тоді у нас починається управління ресурсами, якого зараз в армії нема. Ресурси розподіляються, снаряди один видає, інший видає, як воно витрачається, чому на одній ділянці фронту велика кількість техніки снарядів видається, а на сусідній ділянці, можливо, більшій по розміру, не видається стільки. Яка логіка в цьому?

Має бути облік для того, щоб можна було всю цю ресурсну базу порівнювати і робити з цього висновки. Відповідальність за полосу, відповідальність за війська, відповідальність за ресурси: усім цим треба керувати і організовувати.

ПЛАНУВАННЯ БОЙОВИХ ДІЙ

Ворог іде визначеними маршрутами. Жодного разу не було так, що ми не знали, що ворог кудись буде йти. У нас розвідка, завдяки зусиллям наших воїнів і наших партнерів по НАТО, воює без туману війни. Ця війна 21-го сторіччя характерна тим, що туману війни на оперативному і стратегічному рівні не існує. Ми знаємо, де ворог проводить операції, якими силами, куди і де заходить, із самого початку війни. Навіть перед початком війни. І, звичайно, ми можемо заздалегідь передбачати дії противника і планувати свої. Тобто, на кожні дії противника має бути наш план. І, звичайно, заздалегідь потрібно планувати ведення оборони через застосування технологічного озброєння.

Високотехнологічне, високоточне озброєння диктує свої умови до застосування. Для того, щоб дрон, фронт дронів або фронт сенсорів стримував, знищував російську піхоту, треба випалювати, вирізати посадки на тривалу відстань, треба мінувати можливі шляхи проходів. Треба облаштовувати дуже розвинену систему своїх позицій для маневру в обороні піхоти, щоб люди виживали, щоб могли тривалий час вести бойові дії, щоб не треба було щоденно підвозити якісь боєприпаси, воду, їжу, а щоб ці боєприпаси, вода, їжа заздалегідь десь складувались. Щоб зменшити пересування людей, підвищити прихованість дій нашої піхоти в обороні. Все це можна зробити, тільки якщо ти заздалегідь це плануєш. І, звичайно, під час цього планування, це мають бути плани роботи за відповідальність за свою полосу. Це все в комплексі працює, з лідерством, з управлінням організацією. Таке планування нам необхідно.

У нас є великі ресурси, які ми не можемо використати. Прем'єр-міністр Шмигаль заявив, що ми виділяємо на цей рік 23 мільярди гривень на побудову оборонних споруд, але на Донбасі, Харківщині, невисока якість цих споруд. Перше - лінії оборони ми не будуємо. Це не планується взагалі на вищому рівні. Посадки, ліси прямо можуть бути перед позиціями, перед висотами, інколи навіть закривають обстріл, кут огляду. І ніхто не займається їх вирізанням, випалюванням. Самі ці опорні пункти побудовані за поняттями початку минулої світової війни. Величезні не перекриті від дронів траншеї, величезна кількість позицій. Зараз вже взагалі групи з трьох-чотирьох бійців, тому що децентралізований наступ росіян малими групами вимагає як відповідь мінімальних груп піхоти з нашого боку. Не треба саджати взвод в тридцять людей на взводний опорний пункт, будувати купу позицій. Нема людей контролювати всі ці позиції. Потрібні надійні укриття з дуже серйозним захистом, з деревини, з бетону, які можуть давати можливість ховатися невеликій групі піхотинців. Таких укриттів має бути кілька для того, щоб був маневр в обороні, але сама позиція має бути такою замаскованою, яку ворогу складно помітити, складно уразити, яка забезпечує прихований маневр людей між різними об'єктами. Мають бути якісні кути спостереження, прострілу, мають бути радіогоризонти для застосування дронів, і оборона має прив'язуватись до висот, які такі радіогоризонти створюють. Все це потребує планування. І тоді у нас буде лінія оборони, яка ворога зупинить.

А поки що у нас риються окремі позиції за мільярди гривень, більшість з яких наші війська не займають, а займає ворог під час наступу. Тому що ці позиції неадекватні умовам, вони не прив'язані до єдиного плану. Плану нема, через неналежну організацію. До речі, військово-цивільні адміністрації мають працювати також в підпорядкуванні командувачів корпусів і командувачів ОТУ. До питання про організацію. Тому що у нас поки що військово-цивільні адміністрації якось самі риють, самі когось наймають, і риють те, що насправді не відповідає баченню командирів бригад, які воюють і мають воювати на цих позиціях.

Так само плануватись має і витрата сил, застосування сил, відновлення сил. Тобто треба планувати оборону, виходячи з того, що має бути достатня кількість людей. Не можна планувати оборону, коли просто розтягуються війська в одну лінію, і ця оборона тримається дуже недовго.

ЗАСТОСУВАННЯ ВІЙСЬК

1. Українські війська мають перейти не на словах, а на ділі до стратегічної оборони.

Стратегічної оборони українська армія не веде. Фактично всюди на тих ділянках, де ворог наступає, це режим зустрічного бою. Без опори на підготовлені рубежі оборони. Просто шокує, коли війська постійно, замість того, щоб їх розгорнути, закріпитись на вигідних рубежах і знищувати ворога, змушені кидатися спочатку в атаку на позиції, які їм на карті кажуть, там наші позиції, зайдіть туди, там вже давно ворог. Йде зустрічний бій, розмін людьми, закріпитись неможливо, піхота швидко закінчується, потім їм кажуть: ставайте в оборону, заривайтесь, а зариватись вже нема кому. І батальйон один міняє на інший. Як так можна воювати? Це біг по граблях, безперервний. Тактика війни зараз змінилась.

Потрібно протиставити тактику дронів і високоточного озброєння. Немає іншого шляху. Кількість корейців і росіян може компенсувати тільки кількість снарядів і дронів. Снарядів і дронів більше, ніж росіян і корейців. Тому ми маємо цим воювати, а не розмінюватись кількістю людей з автоматами. Піхота – це дефіцитний, унікальний вид людей. Піхоти ніколи під час масової війни з ворогом, який нас переважає в шість разів по чисельності загального населення і, можливо, до десяти разів по чисельності армії, не може бути. По чисельності я маю на увазі бойових підрозділів армії. Не може бути.

Ми маємо знищувати ворога у великих пропорціях, значно більше, ніж у нас є людей на фронті. Для цього потрібна нова тактика, нова система застосування, саме високотехнологічної зброї. А не фронти спешок, як досі у нас є. Чому у нас Покровськ-Мирноград просувається? Тому що у нас там фронти спешок. На ці спешки заходить ворог, інколи ми бачимо трагічні випадки, як бере в полон, розстрілює полонених. Чому так відбувається? Тому що дронів там нема. Тому вони і заходять на наші позиції. Планування нема.

У нас є велика біда, називається придані підрозділи. Як наступає російське командування? Вони планують наступ, йдуть вперед, і коли закінчуються люди у них в тій чи іншій бригаді, то вони не розтягують цю бригаду і не дають їй придані частини цю бригаду. Вони звужують її фронт, ставлять поруч іншу бригаду, або інший полк, або штурмовий батальйон, і вони продовжують йти вперед. За рахунок звуження фронту бригада російська у наступі постійно проводить внутрішню ротацію батальйонів, дає їм відпочити, реорганізуватись, готує поповнення і на більш вузькому фронті продавлює свою ділянку. У нас принципова система застосування інша. У нас бригада стоїть, вона розтягнута в один ешелон, у неї нема іншого ешелону. Ворог починає тиснути - бригада кидає в бій всіх, сточується, і коли вона вже сточилась, і не може сама втримати своїми силами фронт, їй фронт не звужують, а дають на її фронт придані частини.

Що таке придана частина, приданий підрозділ? Це підрозділ, який звідкись витягнули, перекинули сюди. Він не знає обстановки, не знає місцевості. Він після перекидання опиняється в складних організаційних умовах. Його цей підрозділ, командування бригади, якій його дали, також не знає -  його можливості, його людей. І придані підрозділи даються, коли вже фронт сиплеться. Не заздалегідь, а коли вже дірка. І тоді ці придані підрозділи, командування тої бригади, яких придали, намагаються кинути в бій, просто не дивлячись ні на що. Ефективність такого пожежного застосування приданих частин, відповідальність за такі придані частини, в дуже багатьох випадках відсутня.

А якби було планування таких дій, якби на російську тактику звуження фронту була така сама тактика наших дій в обороні, коли до того, як ворог вибив наші підрозділи, вибив їх боєздатність, фронт звужували і посилювали також боєздатними батальйонами чи бригадами, то тоді б проривів не було. Ворог би зазнавав величезних втрат, знищувався, вибивався і через деякий час його наступ був взагалі зупинений. Наші втрати загалом були б менші, ворог би був змушений витратити все і зупинитись, тому що він вже не може просуватися далі. Вигідні позиції, які ми отримаємо, продовжували б бути нашими. І якби хтось порахував, а яка вартість, чи можливо краще не тоді, коли вже пожежа і прорив фронту, а заздалегідь посилювати бригади або звужувати фронт для того, щоб у них був другий ешелон, щоб вони могли проводити ротації людей, не тримати їх на позиціях по 30-50 діб, ну по 20 навіть, щоб це були нормальні терміни ротації, щоб люди не виснажувались, тоді війна матиме інший характер, тоді не буде постійного гасіння пожеж, втрати будуть менші.

Це думка командирів на фронті. Треба нормально перейти до організації військ, які можуть будувати оборону в два ешелони, мати хоча б якийсь тактичний резерв. Без цього не можна втримати оцей постійний тиск.

Лідерство, організація, управління, планування і застосування - в усіх цих галузях ми можемо швидко здійснити зміни, буквально дуже швидко. Це все можна зробити протягом місяця, двох місяців максимум. І це буде підняття ефективності нашої армії на просто порядок. Ми зупинимо російський наступ. Ми зможемо розгромити російські ударні угруповання. І оці штурмові групи, ми будемо їх просто знищувати одну за іншою тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Росія мобілізує в місяць, заганяє в армію, бере на контракт грошима, заганяє через тюрму, через силові структури до 30 тисяч людей. Це офіційні російські дані. Якщо ми будемо знищувати не на доповідях, не на рапортах, а на відео,  якщо у нас відео буде підтвердження знищення 30 тисяч і враження 30 тисяч росіян, то російські штурми зупиняться самі по собі. У них нема ресурсів для того, щоб нескінченно штурмувати. Вони атакують, проривають фронт малими групами. І це все організаційні управлінські зусилля. І так само ми маємо всі можливості протиставити російському застосуванню, російській організації, російському управлінню своє.

Першочергове, про що я казав, це лідерство. Має бути лідерство, бо лідерство – це відповідальність, це чесність і це довіра. Так от якщо українське командування, Олександр Сирський, його підлеглі справді хочуть показати армії свою відповідальність, свою чесність, тоді до них буде довіра. А зараз те, що ми бачимо на фронті, довіри не викликає.

Ми маємо працювати на перемогу і не шукати ким заткнути сьогодні дірку, а зробити лінію позицій системи оборони, на якій ми можемо перемелювати Російську Федерацію роками. Тільки це зупинить війну і дозволить нам перемогти. І тільки тоді, при таких умовах, при надійній обороні, можуть бути ефективними наступи і контрнаступи.

Сподіваюся, що здоровий глузд і громадська думка змусять наше керівництво до прийняття цих елементарних кроків, які Олександр Сирський чудово розуміє і все це може реалізувати. А якщо він не хоче чи не може реалізовувати, такі кроки, які ведуть до перемоги, то тоді це питання буде до Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського, Він також підтримує такі дії, такі прориви, продавлення нашого фронту, втрату міст, сіл. Тоді про це також чесно треба сказати і взяти на себе відповідальність. Ми втрачаємо міста, села. І від нього, від Зеленського, країна чекає системних дій, зупинки ворога, правильної постановки завдання військовому командуванню, забезпечення військових ресурсами, ефективним контролем. Тому що ця перемога потрібна всій нашій Україні, потрібна українській нації. І поки ми не зупинимо російських агресорів, російських окупантів, поки не почнемо знищувати росіян більше, ніж вони можуть направити на штурми, війна не закінчиться. І перемога не настане. Так от, всі ці кроки, про які ми говорили, це кроки, які дозволять нам дуже швидко змінити ситуацію на фронті і почати перемагати.

«Аргумент»

На цю тему:

• Друзі Зеленського: син державного зрадника Баканова з СБУ будує маєток на землі, купленій за втричі заниженою вартістю
• Ворог окупував селище Ясна Поляна на Донеччині
• Звільнили головного інспектора Міноборони. Схоже, за правду