Чому кров українців сьогодні - це пряма вина суркісів, ахметових і медведчуків

Версия для печати

Поки "суркіси" рятують свої "годинники" – наші воїни рятують країну.

Про це у своєму блозі на Українській правді написала головна редакторка видання Севгіль Мусаєва.

Наводимо її пост повністю:

"Це Денис Прокопенко. Командир полку "Азов", який вже більше 70 днів тримає оборону в Маріуполі. Незважаючи на постійні обстріли з усіх видів озброєння, велику кількість поранених та загиблих.

Денису 30 років, і він уже Герой України. У минулому він був ультрас "Динамо".

А це – Григорій Суркіс, йому 72, він почесний президент того самого футбольного клубу "Динамо". Фото його публікувати не буду. Думаю, всі точно пам'ятають, як він виглядає.

На початку війни він виїхав з країни, прихопивши велику суму грошей, родичів, елітні авто та своїх онуків призовного віку. Сидів у Монако.

А потім заарештували Медведчука, і Суркіс тієї ж ночі приїхав до України. До Європи через кілька днів він вже повертався з елітними годинниками. 

Цю історію ви знаєте.

Днями Суркіс знову навідався до нас і при перетині кордону використав дипломатичний паспорт, який дозволяє не стояти в черзі.

Ні, Суркіс не віз до країни шоломи та бронежилети, як це зараз роблять сотні українських волонтерів.

Наскільки відомо з моїх джерел, яким я довіряю, Медведчук, який перебуває під арештом, сподівається "передати" частину свого майна саме Суркісу, бо довіряє йому. Хоча такі самі послуги йому пропонували ще кілька великих українських бізнесменів. Але справа занадто делікатна, ви розумієте.

Коли я почула та прочитала це від кількох своїх співрозмовників, мене охопила люта ненависть.

Вчора на війні загинув мій колега та майже ровесник Олександр Махов. Йому було 36 років.

Щогодини я намагаюся дізнатися, що відбувається на "Азовсталі". Волині, Редісу, більшості з наших героїв там теж 30–35 років.

Вчора я розмовляла з мамою пораненого азовця, 26-річного Святослава, якому не можуть витягнути осколки з ніг, бо у госпіталі просто немає інструментів.

Вони всі – діти 90-х, епохи приватизаціі, злету Суркісів, Медведчуків, Ахметових та інших зірок вітчизняної олігархії. Їхніх систем та схем привілеїв і понять.

І в той час, коли воїни захищають країну, віддаючи життя, ці люди продовжують ділити, вирішувати питання, опікуються своїм матеріальним становищем та намагаються "врятувати бізнес".

Це не єдина така історія. На жаль. Прийде час, і все стане відомим.

Тому хочу звернутися до Суркісів та деяких інших фігурантів різних списків "Forbes". До тих, хто безнадійно застряг у 90-х.

Сьогодні еліту країни, до якої ви себе до останнього відносили, визначають лише дії, а не активи та вже "заборонені партіі", які ви весь час "підгодовували".

І еліта – вже не ви.

Бо поки ви рятуєте свої годинники, хлопці, які за віком можуть бути вашими онуками, рятують країну.

Бо коли ви думаєте вже про компенсацію грошей за пошкоджене майно, на ваших активах все ще точаться бої та проливається кров.

Чесно, мені особисто набридло дивитися за цими пересуваннями Суркіса: де перетнув, з чим, як. Жодного задоволення я від цього не отримую, і точно є справи важливіші. Та й нічого, окрім зневаги, у мене до нього немає.

Але хочу сказати: ми з колегами будемо уважно стежити за усім, що роблять ці так звані еліти. І будемо розповідати про це суспільству.

Просто хочу, щоб ви про це знали. Будемо писати про вас і на землі, і у повітрі – усюди.

Бо наше покоління хоче жити в нормальній країні. І право на це зараз виборює.

Слава нашим захисникам!

«Аргумент»