Дружина "Редіса" розповіла, як командири "Азова" живуть в Туреччині

|
Версия для печатиВерсия для печати

Ми вперше зустрілися із засновницею Асоціації родин захисників “Азовсталі” на благодійному заході, присвяченому дев’ятиріччю з дня заснування “Азову”. Катерина Прокопенко тоді не змогла знайти часу для розмови, адже була зайнята організаційними процесами, але пообіцяла найближчим часом дати інтерв‘ю Укрінформу. Українці дізналися про Катерину під час героїчної оборони Маріуполя. Її чоловік, Герой України Денис “Редіс” Прокопенко, керував маріупольським гарнізоном та разом із побратимами міцно обороняв завод “Азовсталь”, після чого потрапив у російський полон, а звідти був інтернований до Туреччини. Катерина спільно з іншими сім‘ями створила Асоціацію родин захисників “Азовсталі” та зробила все, щоб оборонці вижили. Зараз перед нею та Асоціацією стоять нові виклики: визволення з російського полону всіх захисників Маріуполя та повернення керівного складу “Азову” в Україну.

В інтерв’ю Укрінформу Катерина розповіла, чим нині займається Асоціація родин захисників “Азовсталі”, чому вона розраховує  лише на Україну в питанні визволення полонених, як правильно зустрічати визволених під час обміну. Крім того, Прокопенко поділилася інформацією про те, як себе почуває в Туреччині її чоловік “Редіс” та весь керівний склад маріупольського гарнізону.

ВІЙСЬКОВІ В МАРІУПОЛІ ЗАХИЩАЛИ ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ, ТОМУ ЄВРОПЕЙЦІ МАЮТЬ ДОПОМОГТИ ЗВІЛЬНИТИ ЇХ З ПОЛОНУ

– У своїх попередніх інтерв'ю ви наголошували на тому, що “Азов” має залишатися в інформаційному просторі, адже це допоможе визволити бійців із полону. На якому рівні зараз тема «Азову» в інформаційному просторі?

– Я бачу, що в “Азова” дуже сильний тил. Тилова служба, яка не записувалася в тилову службу, – це рідні, дружини, діти, родичі. Вони роблять усе, щоб тримати захисників на інформаційному порядку денному. Я постійно слідкую за цим процесом.

Наша асоціація також робить усе можливе, щоб витягнути їх із пекла, усе, щоб нагадати, що “Азов” зазнає чи не найбільших ризиків в полоні. Ви ж розумієте, як Росія ставиться до них…

Оленівська трагедія показала нам ставлення Росії до хлопців. Вони відправили в цей барак “200” саме “азовців”, визнали “Азов” терористичною організацією і продовжують поширювати міфи про нього. Росія виділяє азовців у своєму інформаційному просторі, як загрозу. Ми намагаємось робити все, що не нашкодить, і що допоможе тримати повістку.

– На вашу думку, інтерес суспільства до теми звільнення захисників Маріуполя не знижується?

– Існують певні закони психології суспільства. Щоразу відбувається якась значуща подія, яка залишається на порядку денному декілька місяців, тижнів чи днів, але далі все одно йде на спад. Це актуально для будь-якого інфоприводу. Ми всі пам'ятаємо про розстріл полоненого, про відрізання голови… Про це перші тижні кричать, а далі рівень ажіотажу зменшується. Головне, щоб спільноти родичів продовжували просувати тему і нагадувати про неї через різні інформаційні кампанії, а люди, які не дотичні до полонених, надихались, мотивувались і підхоплювали цю хвилю по своїм містам чи країнам. Це допомагає освіжати в пам'яті соціуму інформацію. Звичайно, люди, які не дотичні до військових із “Азовсталі”, мають право забувати, тому що це звичайна психологія. Нагадувати мають родичі.

Єдина  проблема, на якій наголошують представники Координаційного штабу, стосується персоналій. Потрібно менше виділяти особистості, які в полоні, тому що це може їм нашкодити. Це неодноразово підтверджувалось серед тих, хто вже вийшов. Тому варто просто розказувати в цілому про героїзм оборонців, які там знаходились. Вони захищали країну, протистояли максимально великій кількості ворога. Розповідати варто світові, на якому лежить відповідальність за впровадження ідей демократії. Наші воїни відстоювали у Маріуполі європейські цінності, тому європейці мають продемонструвати підтримку і допомогти звільнити хлопців.

– Ви – одна із засновниць Асоціації родин захисників “Азовсталі”. Зокрема, завдяки вашій роботі вдалося витягнути певну кількість хлопців з полону. Розкажіть, будь ласка, які основні виклики зараз стоять перед організацією?

– По-перше, ми робимо все, щоб люди не забували про оборонців через різноманітні креативні кампанії, фотопроєкти, виставки,  музику, мистецтво, ілюстрації. Будь-який метод, який штовхатиме цю тему далі, нам підходить. Водночас ми не робимо жодних анархічних дій, які мають на меті розхитати країну, призвести до сплеску “зради”. Асоціація намагається показати світу, що Україна цінує захисників Маріуполя, бореться за них і що світ повинен долучитись до нашої боротьби. Це правда. Щодня ми прокидаємося з дівчатами, маючи в голові одну думку: що я маю сьогодні зробити, щоб пришвидшити їх вихід на свободу завтра. За кавою ми плануємо, який креатив зробити, яку поїздку оформити, на який саміт поїхати… Цілодобовий брейншторм – так і живемо.

– Ви наголосили на важливості співпраці з міжнародними партнерами. З ким із закордонних діячів комунікуєте?

– Нам дуже допомагають громадяни країн Балтії, польські діячі і активісти. Країни, які розташовуються на кордоні з Росією, краще за інших розуміють, наскільки вона страшна й непередбачувана у своїх діях. Вони розуміють, що РФ може дотягнутися й до них, тому діють найактивніше.

Крім того, у нас сильна діаспора в Америці, Німеччині, Франції. Проте, там є певні труднощі з інформаційним порядком денним, адже російська пропаганда потужно працює. На жаль, це стосується і країн Скандинавії, Італії, Іспанії. Наша діаспора робить усе, щоб руйнувати російські міфи за рахунок спільних проєктів. Скоро у нас буде спільна акція з ВІЧЕ – організацією дівчат, які влаштовують класні мітинги в Берліні.

Щодо державотворців, загалом є реальні сторонники теми полонених. Під час нещодавньої поїздки в Берлін представники проукраїнських політичних кіл пообіцяли мені просувати тему полонених “Азовсталі” кулуарно в кабінетах. Вони все прекрасно знають про оборонців “Азовсталі”, тому що в певний час тема постійно форсилася в ЗМІ. В цілому, ми відчуваємо, що маємо союзників у цьому питанні в світовій площині. Росія натомість намагається зробити все, що породжує ганебні міфи і що впливає на зміну думок  про наших оборонців.

– Ви спілкувалися з вищим військовим керівництвом України щодо обміну оборонців “Азовсталі”? Чи є комунікація із державою з приводу цього питання?

– Ми комунікуємо з державою перед кожною акцією, встановленням певних інсталяцій, щоб порадитися, чи це не зашкодить захисникам. За рік ми вже напрацювали певний механізм, отримали довіру від інституцій, які займаються полоненими. Ми показали, що не агресивні і виступаємо за співпрацю, комунікацію, єдність. Наша діяльність не спрямована на те, щоб нашкодити, а навпаки – підтримувати тему, тому що це важливо.

Наші державні інституції в контексті. Вони виступають за полонених і роблять неймовірні речі, щоб звільнити хлопців. Процеси дуже непрості, тому що ми маємо такого цинічного ворога. Однак, як сказав Кирило Олексійович Буданов, маємо безпрецедентну історичну ситуацію, коли обміни відбуваються під час війни. Зазвичай такі процеси завжди мають місце після закінчення воєнних дій, встановлення миру і підписання договорів. Це свідчить про те, що Україна бореться за них і досягає успіху в перемовинах.

УКРАЇНА – ЄДИНА КРАЇНА, ЯКА НЕ БОЇТЬСЯ ЙТИ НАПЕРЕКІР ДЕРЖАВІ-ТЕРОРИСТУ

– Захисники “Азовсталі” виходили під гарантії третьої сторони – ООН і Червоний Хрест. Скажіть, чи відіграють вони якусь роль в обмінах?

– Раніше, зі шкільних років, ми думали, що це якісь неймовірні інституції, які борються за демократію, життя, людські цінності, руйнують зло у світі. Пам'ятаємо, як у школі носили 5-10 гривень на Червоний Хрест, очікуючи, що це допоможе тому, хто цього потребує. Зараз ми реально зіштовхнулися з тим, що життя не рятують за рахунок цих організацій. Єдина, хто не боїться йти наперекір долі, держави-терориста, – це наша держава. А вони бояться… Вони бояться їхати на території підконтрольні Росії, щоб подивитись на наших полонених. Вони всього бояться, відгороджуються і захищають себе насамперед. Можливо, є якісь інші випадки, коли вони дізнаються інформацію про стан полонених, але про це мені нічого невідомо. Я знаю, що представники того ж Червоного Хреста дзвонять родичам і розпитують про полонених. Потім отриману інформацію вносять у базу даних і видають її за свою.

Оленівка показала світу, що організації в цілому не здатні убезпечити нас від таких терактів. Ніхто з них не може попередити це, контролювати ситуацію, потрапити в місця утримання військовополонених, щоб фіксувати злочини. Ніхто з них у випадку з полоненими нічого не може зробити, на жаль. Лише боротьба нас, українців, і держави в цих питаннях допомагає. Ми якраз виступаємо головною силою у захисті прав і збереженні життів своїх громадян. Тому я вірю лише в Україну, в українські процеси, в нашу могутню силу. Наш Президент їздить по всім країнам і домовляється за зброю. Українці їздять групами і нагадують, просять, говорять… Лише так можна зрушити ці процеси.

– Ще одним аргументом бездіяльності міжнародних організацій є те, що місія ООН з розслідування трагедії в Оленівці закрилася. Чи намагалися ви відновити цей процес? Наскільки це взагалі можливо зараз?

– Насправді вони бояться і нічого з цим робити не будуть. Поки що немає навіть надії на те, що це відновиться. Їм потрібні сприятливі умови, щоб це зробити. Росія погрожує місії збройним втручанням, тому вони поїдуть туди лише тоді, коли Україна звільнить територію. Раніше, до нашої перемоги, вони цього не зроблять, адже бояться. Лише ми не боїмось нічого.

ЯКБИ КЕРІВНИЙ СКЛАД “АЗОВУ” ЗАЛИШИВСЯ В ПОЛОНІ НАДОВШЕ, З ЇХ СТАНОМ СТАЛИСЯ Б НЕВІДВОРОТНІ ПРОЦЕСИ

– Керівний склад “Азову” досі перебуває в Туреччині. Чи не постраждали хлопці від землетрусів?

– Вони перебувають у безпечному місці, тому, на щастя, землетруси їх не торкнулися.

– Богдан Кротевич (“Тавр”) називає перебування хлопців там фактично продовженням полону, але поліпшеної якості. Що ви про це думаєте, як оцінюєте умови, в яких вони перебувають?

– Я зараз живу в ситуації, коли мені жінки полонених просто можуть писати, навіть погрожувати, мовляв, "твій чоловік - на курорті". Це неправда. Вони на закритому режимному об'єкті. Навіть ми не знаємо, де конкретно. Вони не на курорті і не на морі. У них є певний режим, регламентовані дзвінки, розклад. Вони не зазнають тортур, як в Росії, але, тим не менше, вони не повністю на свободі. Ми всі розуміємо, що, якби вони залишилися в полоні довше в тих умовах, то сталися б невідворотні процеси з їхнім станом. Я вдячна всім причетним за те, що вдалось його дістати з того пекла. Тепер важлива задача — повернути чоловіка на Батьківщину.

– Чи є у них доступ до інформації?

– Так, інформація до них доходить, засоби дізнаватися її у них є, тому вони обізнані про стан справ в Україні.

– У медіа з’являлася інформація, що керівний склад “Азову” відмовився від того, щоб їх відвідували рідні, адже вони хочуть бути в рівних умовах із полоненими побратимами. Чи відповідає ця інформація дійсності?

– Так, це чоловіча військова солідарність. Вони хочуть морально бути на рівних зі своїм рядовим складом. Їм важливо для себе і своєї свідомості бути з хлопцями разом на метафізичному рівні. Це правильно, як би мені, дружині, не було тяжко це сприймати. Я розумію їх, як командирів.

– Чи відомо вам, коли хлопці можуть повернутися в Україну?

– Це дуже складний процес, але, я сподіваюся, що наша держава зробить усе можливе, щоб вони повернулися найближчим часом.

– Ми всією країною спостерігали за тим, як керівний склад “Азову” зустрівся зі своєю сім’єю. Які емоції ви відчували в той момент, про що говорили з Денисом?

– Я була повністю розгублена. Ми не бачилися з 14 лютого 2022 року. Далі – повна невідомість. Потім ми зустрілися в Туреччині. Я побачила, наскільки він схуд, але він був дуже щасливим. Між нами був такий буревій емоцій: ми трималися за руки, обіймалися, не знали, як обхопити одине одного. Це був момент абсолютного щастя. Всі сім’ї прилипли до своїх чоловіків, як п’явки. Все, як у момент повернення наших українських захисників із полону. Сім’ї на руках носять своїх рідних. Жінки пакетами передають їжу. Хотілося весь світ подарувати їм. На тому відео у мене були найщасливіші емоції. До того щось близьке було, коли ми розписалися.

ПРАКТИКА РОБОТИ ПОЛОНЕНОГО З ПСИХОЛОГОМ МАЄ ПОДАВАТИСЯ НЕ НАВ'ЯЗЛИВО

– Як держава сприяє психологічному відновленню захисників після полону?

– Державні програми з реабілітації полонених «Азовсталі» є на базі Міністерства внутрішніх справ. Захисники проходять процедури реабілітації. Можливо, потрібно розширити їх. Якщо будуть більші обміни,  важливо, щоб наші лікарні, реабілітаційні центри змогли їх всіх прийняти. Варто думати про розбудову цілісної реабілітаційної системи з програмами для поранених військових і полонених. Вочевидь, хлопці мають бути відділені від цивільних, щоб не виникало конфліктних ситуацій. Ми лише починаємо цей шлях. Обміни з 2014 року не були такими масштабними, як зараз. Держава має зробити все, щоб ті, хто постраждав від війни не залишилися на самоті і не йшли по життю недолікованими.

– На вашу думку, наскільки важлива роль психологів у відновленні полонених?

– Однозначно, психологи мають займатися із полоненими після повернення. Не всі військові хочуть це робити, але подібна практика має подаватися не нав’язливо. Ще одна проблема стосується того, що у нас немає достатньої кількості військових психологів. У цьому напрямі теж потрібно працювати.

– Що ви можете порадити людям, які зустрічають полонених? Як це правильно робити?

– В перші години після обіймів вони відчувають шалений контраст. Ми всі розуміємо, що там вони перебувають у жахливих умовах, в інформаційному вакуумі. Російські спецслужби тиснуть на них. Натомість після повернення люди їх фактично носять на руках. Дуже багато емоцій, доброти. Суспільство на них налітає, обдаровує подарунками, увагою. На контрасті з Росією, тут вони відчувають суперлюбов, суперщирість. Головне, не надокучати їм запитаннями в перші дні. Все має йти просто, стабільно, щоб вони самі проявляли певні бажання. Гіперболізована увага їх дещо ступорить.

Головне і надалі продовжувати бути поруч, допомагати, вдихати нове життя, без навʼязувань, наскільки це буде потрібно, не забувати про них і далі, допомагати з реабілітацією.

– Що б ви порадили сім'ям, які чекають рідних із полону?

– Не робити агресивних дій, які розхитують державу. Не лізти в тонкі процеси обміну. Ці процеси покладені на військові структури, на Офіс Президента. Не потрібно маніпулювати людьми, які цим займаються. Усі жінки, звичайно, хочуть побачити своїх рідних вже завтра, але все має піддаватись логіці.

Потрібно нагадувати про героїзм, про те, що полонені досі є, але не розголошувати приватну інформацію полонених. Є Координаційний штаб, у яких чітко прописана методичка, чого не варто робити родичам.

– Коли ви зрозумієте, що Асоціація родин захисників Азовсталі виконала своє завдання повністю?

– Ми назвалися сім'єю “азовстальців”, тому видихнемо тоді, коли з полону повернеться останній захисник "Азовсталі". Зараз ми боремося за кожного, хто вийшов із заводу “Азовсталь”.

– Захисників Маріуполя часто порівнюють із визначними українськими історичними постатями минулого. Із ким би ви порівняли Дениса Прокопенка?

– Він настільки унікальний і неймовірний, що, думаю, у майбутньому когось порівнюватимуть із ним. Це історична постать, кіборг, людина зі сталі. Ніхто інший на нього не схожий. Для мене поряд із ним ніхто не стоїть. Він, Денис Прокопенко, і його хлопці – це особливі люди. Всі герої різні, тому порівнювати їх не варто.

ВГОРІ: КОМАНДИРИ АЗОВУ, ПОКІЙНИЙ ЕКСГЛАВА МВС ДЕНИС МОНАСТИРСЬКИЙ, ГЛАВА ГУР КИРИЛО БУДАНОВ У ТУРЕЧЧИНІ В КІНЦІ 2022 РОКУ, ФОТО МВС

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
На вихідні сухо лише на півдні та сході України, спека до +32°С
19:07
Полковник МВС Олександр Панченко: Як здавали південь України
18:06
Ігор Луценко: Чому так прикро за друга Буревія, Миколу Коханівського
17:55
Прорив росіян на Торецьк, оборонних споруд знову нема, - "слуга народу" Безугла
16:00
У трьох країнах Балкан раптово зникло світло
15:37
Ексдиректора НАБУ Ситника призначили заступником директорки Агенції оборонних закупівель
15:03
Президент призначив Олексія Морозова начальником УДО
14:51
Рада ЄС схвалила початок переговорів про вступ з Україною і Молдовою 25 червня
12:06
Стефанчук збрехав, що в Раді немає голосів для заборони московського патріархату. Він - типовий "слуга народу"
12:02
У ніч на 21 червня на території рф БпЛА атаковано 4 НПЗ, РЛС та центри радіоелектронної розвідки в Брянській області та окупованому Криму, - Генштаб

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]