Колишній російський військовий: «Піднімалася техніка, яка вже колесами вросла в землю, — її й то висмикнули»

Версия для печати

Колишній російський військовий розповів виданню "Важные истории", чому російська армія була не готова до повномасштабної війни з Україною.

Колишній прапорщик, старший технік, 41-річний Андрій Лаврентьєв із села Катеринославки в Амурській області рф розповідає, як були справи в російській армії, чому він не поїхав воювати в Україну і за що його переслідує російська влада.

«До 2017 року я то приходив на контракт [в армію], то йшов. У 2017 році я працював охоронцем у „Транснефти“, але там оголосили, що раз зона у нас не криміногенна, людей скорочуватимуть. Я чекати не став і вступив на контракт у військову поліцію. „Молода структура“, — подумав я (офіційний статус військова поліція отримала у 2014 році. — Прим. ред.). Тим більше, якщо подивіться офіційні вимоги [до кандидатів]: зріст не нижче 175 сантиметрів, фізично розвинений... А в результаті виявилося, що набирали всіх поспіль, хтось узагалі з дев'ятьма класами був. Я на все це дивився, а потім ще виявив у моєму підрозділі одну людину, яка вимагала гроші у свого ж товариша по службі. Доніс до командування, але мені тільки по шапці дали: типу, чого ти стрибаєш вище за голову. Ну, я тоді перевівся до бригади [38-а гвардійська окрема мотострілецька бригада 35-ї загальновійськової армії Східного військового округу] техніком і отримав там у 2019 році звання прапорщика.

Техніка в армії вся загнута [зіпсована]. Стоїть на вулиці. Тому, природно, вона стає непридатною: влітку вигоряє на сонці, тріщини з'являються в гумі. Потім у цю гуму взимку потрапляє вода та розриває її. А потім дивишся: там одного з хабарем взяли, іншого взяли, там мільйон вкрали, там мільярд вкрали. Гроші є у країни. Тобто взяти б і звести нормальні комплексні будівлі, щоб там зберігалася техніка.

У військах двічі на рік проходить переведення техніки на літній та на зимовий періоди. У цей час я маю в техніці поміняти масла, фільтри. Потім приїжджає комісія на перевірку. І ось йде командувач 35-ї загальновійськової армії міста Білогірська Амурської області (генерал-лейтенант Олександр Санчик. — Прим. ред.), заходить до третього мінометного взводу третього батальйону, а там стоять три „Урали“. Всі пофарбовані, колеса прямо чорні, бампер чорний, всі бірочки натягнуті, алгоритм дій по тривозі - все висить, все чудово. Генерал каже: „Ось, командири, дивіться, як треба, ставлю вам у приклад командира третього мінометного взводу!“ Генерал іде… (сміється). Просто піднімаються капоти в цих машинах, а там в одному двигуна немає, в іншому радіатора немає, в третій ПНВД [паливний насос високого тиску] сперли, в якихось ще акумулятори колись стягнули. Така клоунада, серйозно вам говорю. Причому цей командир 35-ї армії приїжджає на службову [Toyota Land Cruiser] Prado 120-м японського виробництва. І мені ця людина репетує з трибуни за патріотизм щось там. А що, друже, ось, будь ласка, УАЗ „Патріот“, у чому проблема? Сідай у нього і їдь. Потім виходь до трибуни. Говори, як треба захищати батьківщину.

Або, наприклад, в Омурбекова (38-річний Азатбек Омурбеков очолює 64-у окрему гвардійську мотострілецьку бригаду з Хабаровського краю. На той момент він був начальником штабу в Катеринославці. — Прим. ред.) був водій, хлопчик, який відвозив його дітей школу та забирав зі школи. На автобусі, що з містечка йде, вони не їздили, лише на службовому уазику. Сам Омурбеков завжди в штабі сидів і виходив тільки кричати, що щось йому не сподобалося: „Все переробити!“».

Російський військовий Данило Фролкін, який зізнався «ВИ» у вбивстві мирного жителя в Україні, розповів, що полковник Азатбек Омурбеков передавав командуванню неправдиву інформацію про неіснуючі успіхи 64-ї мотострілецької бригади в Україні. А також, що всю окупацію Андріївки на Київщині командир «просидів у підвалі школи», де розташовувався штаб. За відмову воювати Омурбеков бив солдатів, погрожував їм розстрілом. Сослуживці Фролкіна також розповіли «ВИ», що Омурбеков наказував військовим обстрілювати цивільні машини та вбивати «всіх, у кого телефони знайдете».

«Я, коли техніком був ще, пішов на вихідні, прийшов із вихідних. У мене три стартери [електродвигуни] сперли з „Уралів“, — продовжує Андрій Лаврентьєв. — Підходжу до зампотеху [заступник з технічної частини], кажу: „Товаришу полковнику, у мене стартера за вихідні сперли“. — „Ну що, вітаю тебе, прапорщику Лаврентьев, ти їх проєбал“. А наряд, яке заступає парком (для забезпечення збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна в паркових приміщеннях. — Прим. ред.), виходить не зі зброєю, як раніше, а зі штик-ножами. Тобто хтось заліз через паркан із дробовиком, боєць багнетом буде від нього оборонятися?

Російська армія побудована на фотозвітах та продажу дизпалива. Схема проста: машина оформляється в рейс, але нікуди не їде. Вона їде кудись за частину. Там стоїть цілий день, увечері заїжджає до парку вже напівпорожня у баку, тобто підмотується лічильник. Дизпаливо це злито. Потім це дизпаливо продається якимсь місцевим підприємцям, у яких дизельна техніка: у нас у селищі, наприклад, є китаєць, який купує це паливо. Тонами дизпалива так здається. І з цих грошей потім старшини купують нашивки, шеврони, канцелярію, збиральний інвентар, запчастини. Тому що просто так запчастин немає в армії взагалі. Тобто по паперах армія всім забезпечується, але насправді забезпечення, яке має дійти до армії, — воно не доходить.

Ось чому такий провал іде [російська армія на війні в Україні] і такі втрати у військах — бо ніхто ні до чого не готовий. І те, що зараз іде нібито дискредитація армії (Після вторгнення Росії в Україну в Кодексі адміністративних правопорушень з'явилася стаття про «дискредитацію» російської армії. До середини липня поліцейські склали 3303 протоколи за цією статтею. — Прим. ред.)... Ну, так це так і є. Ніхто нічого не вигадує. Один товариш, наприклад, мені записав голосове (є в розпорядженні редакції):

„Пытался, пытался я отмазаться [от участия в войне]. Короче, блядь, нихуя не получается. Заебали. В общем, всё. Еду на границу. На КрАЗе, блядь, 40-летней давности. Нихуя не работает у него кроме, блядь, мотора. Как-то так, короче, хуй знает. Ни денег, ни формы. Нихуя. Я хуй знает, как я буду там служить. Короче, мы все умрем. Нам пиздец (посмеивается)“. 

Близького знайомого одного свого я відмовляв їхати, але не вийшло. У результаті він потім писав мені (голосові повідомлення є у розпорядженні редакції):

„— Я, короче, прыгнул в «Урал», через границу переехал и сюда приехал в город [российский]. Думаю, домой ехать, увольняться. 

— А что такое? Почему увольняться?

— Да всё, надоело в лесу этом жить, я не хочу. Как чушка живешь там. Воду и еду раз в 10 дней нам возят. Бывает, закончится — и похуй, командирам поебать. Ну, отношение вот такое. Вечно под обстрелами этими. Что-то навоевался“.

Надивився, психіку підірвав. П'є тепер.

Інший товариш розповідав: „Вивели нас до ладу: хтось їде, хтось не їде. Ну як я міг відмовитись?“ Ну, це ж типу стрімко перед усім строєм сказати: „Ні, я не поїду“. Поїхав. Приїхав назад без ноги. "Лежить у лікарні в ахуї, життя, каже, чорно-біле стало", - передав мені спільний знайомий (повідомлення є в розпорядженні редакції).

Є в мене один товариш, який брав участь у подіях ще 2014 року. Ми з ним на рибалку їздили, говорили до душі. Він розповів: „Андрюха, я був у Донецьку, у Луганську. Вночі ми переодягалися в ополченців, переходили туди [на територію Донецької та Луганської областей], сиділи там в окопах“. По телевізору в цей час казали: „Російських військ нема. Є лише ополченці“. Розповідав, що наші переодягалися в українську форму та робили диверсії під виглядом, що їх роблять самі українці. Ну треба ж із чогось розпочати було конфлікт. Якось його аргументувати.

Я сам не був у жодних гарячих точках, я принципово уникав їх. У військовій поліції мені пропонували до Сирії їхати. Я сказав: „У мене росте дитина. Я не настільки ще дурний, щоб поїхати туди. Я хочу потанцювати на його весіллі, погуляти з цілими кінцівками». Тим більше це не моя війна. У нас різні з ними [сирійцями] мови, різне віросповідання. А от якщо говорити за Україну, то це рідня.

Рапорт про звільнення я подав ще до початку війни в Україні. 19 вересня [2021] я поїхав на мітинг до Хабаровська, підтримати хабаровчан і [виступити] за чесні вибори. Перед виборами вони ж подачку нам путінську дали: „Нате вам, вояки, по 15 тисяч, тільки проголосуйте за кого, ви знаєте, треба проголосувати“», – розповідає Андрій. З 17 по 19 вересня 2021 року у Росії проходили вибори до Державної думи. За кілька тижнів до виборів Володимир Путін підписав указ про одноразові виплати в середньому по 15 тисяч рублів військовим та по 10 тисяч — пенсіонерам. 19 вересня по всій країні відбулися мітинги проти масштабних фальсифікацій на виборах. У Хабаровському краї на цей момент жителі регіону вже другий місяць виходили на масові протести проти кримінальної справи, порушеної стосовно колишнього губернатора краю Сергія Фургала.

«Це все [участь Андрія у протесті] дійшла до командування. Вони почали на мене давити, завертати мені гайки: „Якщо ти такий зухвалий, готуйся у відрядження до Білорусії“. Але тоді [восени 2021-го] піднімалася техніка, яка ніколи не виїжджала на полігони. Техніка, яка вже колесами вросла в землю, її й то висмикнули. Ось як мій товариш розповідав про КрАЗ (у Росії залишилися ще машини, виготовлені в УРСР. — Прим. ред.)», — каже Андрій. У вересні 2021 року відбулися спільні російсько-білоруські військові навчання. Видання Breaking Defense стверджувало, що після закінчення навчань у Білорусі залишилася російська військова, зокрема важка, техніка. Інші західні ЗМІ з осені 2021 року повідомили про стягування російських військ до кордонів України та можливе вторгнення Росії в Україну. На лютневих російсько-білоруських спільних навчаннях білоруси розповіли ЗМІ, що російські військові багато пили та торгували дизпаливом.

«Я всередині відчував, що щось [назріває] не те, — веде далі Андрій. — Згадав слова свого товариша, який казав, що вони у 2014 році стояли у Ростові на кордоні, а вночі переходили туди [в Україну]. Зрозумів, що зараз так буде. Сказав: „Хлопці, відрядження без мене“. І написав рапорт на звільнення. Але людей усіляко намагалися втримати, рапорти втрачали. Не лише мій. Казали мені: „Ми твого рапорту не бачили. Готуйся у відрядження на вибуття“. Я відповів: „Я нікуди не поїду“. Пишу знову рапорт. Цей рапорт знову губиться. Тоді я вже зрозумів, що вони просто тиснуть на мене ще більше. Військова поліція підключилася до тиску. Написав ще один рапорт і наприкінці грудня виїхав із Росії до Америки. І не шкодую. Хлопці з моєї частини хтось болгаркою руку полоснув, щоб у госпіталь потрапити, хтось терміново шукав болячки, щоб не їхати [на війну]. Потім товариш мені передав, що з нашої бригади 20% залишилося: техніка розгромлена, ціла алея 200 [вбитих].

Після того, як я поїхав, проти мене швидко сфабрикували справу (за статтею 337 ч. 4 КК РФ «Самовільне залишення частини або місця служби». — Прим. ред.) і оголосили у федеральний розшук по Росії (документи є в розпорядженні редакції). Зараз я відчуваю [від знайомих] іноді якусь агресію, на кшталт: поїхав до Америки, батьківщину зрадив. Я батьківщину не зраджував. Я її як любив, так і любитиму. Але правляча влада, яка сидить біля важелів батьківщини, — мені не подобається. Просто людям затьмарило очі та розум, що вони не бачать, що відбувається: „Zомбі з Vатою в голові“, як я їх називаю.

Поки влада не зміниться, я не повернуся. Я за Путіна ніколи не голосував. Для мене це людина, яка просто хоче втриматися при владі та просунути своїх олігархів, своїх підопічних. На простий народ йому пофігу. „Путін їде країною на срібному коні. Путін усім людям допоможе, дай йому здоров'я, Боже. Усіх бандитів переб'є, роботягам він наллє. Путін їде країною, ми, як і раніше, в …“, — як співає мій улюблений музикант Юрій Шевчук [лідер російського рок-гурту ДДТ]. Нещодавно навіть його залучили за дискредитацію армії, адже Шевчук завжди виступав за мир», — обурюється Андрій. Під час концерту в Уфі Шевчук вимовив антивоєнну промову та сказав, що «Батьківщина — не дупа президента, яку треба цілувати». За це 16 серпня Радянський районний суд Уфи визнав Юрія Шевчука винним у публічній дискредитації Збройних сил РФ і оштрафував його на 50 тисяч рублів.

«Аргумент»

На цю тему:

• Чому від московитів не варто вимагати щирого каяття
• Не «адін народ»
• Крах недоімперії