Майбутнє української енергетики, значення АЕС і стратегічну доцільність добудови енергоблоків ХАЕС

Версия для печати

Енергетика - це кровоносна система економіки та соціальної сфери. Сьогодні у нас війна, тому головною ціллю є забезпечення безпечного життя. Це логіка сьогодення. Є ще логіка майбутнього, коли країна має забезпечити собі стратегічну безпеку на основі її економічного розвитку та промислового потенціалу. В умовах війни найбільш правильна дія - продовжувати розвиток розподіленої генерації. Бо малі об'єкти генерації зараз працюють безпечніше. Хоча, звісно, розвиток дронів може бути такий, що вони зможуть вражати кожну газопоршневу установку. Тому захист цих установок – це питання часу, яке треба враховувати експлуатантам цих об’єктів генерації. Та нам треба вже думати і про час після війни.

Мені здається, що гроші так щедро давати Україні перестануть, не йтиметься про $20-30 млрд на рік зовнішніх надходжень. Буде, як до великої війни, коли давали $2-3 млрд кредитів з купою додаткових умов. Та й даватимуть хіба під конкретні проекти, маючи за мету зробити з нас незалежну країну, яка сама себе забезпечує економікою, промисловістю та армією. Інакше, на мій погляд, Україна нікому не цікава. Це означає, що Україна має торгувати сталлю, готовою продукцією, виготовляти станки та сучасну важку техніку, мати хімічну промисловість, яка буде забезпечувати ВПК та даватиме нашому АПК добрива. Все це енергоємна діяльність.

Розподілена генерація не зможе забезпечити енергією нашу індустріально-аграрну країну. Постане питання економіки, ефективності та вартості кінцевого продукту. Так, можна поставити біля металургійного підприємства 20 газопоршневих установок. Яка буде ціна питання і ціна кінцевого продукту? Як з такою сталлю конкурувати на світових ринках? Ніяк.І це не лише сталі стосується.

Для великих підприємств потрібна потужність від 100 до 1000 МВт. Тому хочемо ми чи ні, але об'єкти базової генерації для нас будуть потрібні. Інакше ми не витягнемо. Імпорт нас не спасе, і дешевого імпорту не буде. Тому це питання майбутнього України - побудувати економіку і безпеку країни, зокрема, через створення своєї потужної базової генерації, яка спиратиметься на існуючі в країні енергетичні ресурси.

На сьогоднішній день Україна має вугілля як енергоносій. Також у нас є газ. У нас є уран. Ще є гідроенергетика, але можливості будівництва нових ГЕС практично вичерпані. До відновлюваних джерел енергії (вітер, сонце, біогаз та інше) ставлюсь з великою повагою, але вони не базові. Їх можна використати для малого бізнесу, комунальної енергетики, для систем накопичення енергії, але для роботи великої індустрії вони не годяться, бо залежні від природи і не можуть тримати надійно генерацію. Лишається три погодонезалежних джерела. Перше: вугілля. Та ми ж рухаємось в ЄС. Що ми будемо робити з нашим вуглецевим слідом? Які вугільні станції нам потрібні, щоб вони забезпечили низькі викиди?

Доки ми не в ЕС вугільні станції повинні працювати. Але пам’ятаємо, що вугілля для нас це тимчасове рішення. Тут має диктувати наша економіка. Техніка не стоїть на місці, якщо будуть створені сучасні засоби очищення і зможемо виловлювати та використовувати з вихлопів все, то вугілля може знову повернутись як джерело. Бо якщо ми його спалюємо, з викидів отримуємо окис азоту, сірки, вуглецю і це все використовуємо повторно, то це вже інша собівартість. Ми ж не знаємо, як будуть розвиватись технології. Якщо це буде конкурентно, то це буде працювати. Хоча, звісно, вольовим рішенням вже ніхто не будуватиме вугільні станції.

Ми велика промислово-аграрна країна. На мій погляд, газ нам потрібен для побутових, комунальних потреб і в нафтохімії. Нам потрібні добрива, нам потрібні різні полімерні вироби, а для їх виробництва потрібен газ. А топити газом… Для нас це те саме, якщо перефразувати Дмитра Менделєєва: "Как топить печь ассигнациями". Газ потрібно використовувати з максимальною ефективністю. Комунальні ТЕЦ переобладнати сучасними парогазовими установками, які мають ККД до 62%, надавати підтримку приватним особам з метою встановлення сучасного опалювального обладнання. Але спалювати газ на великих ТЕС - це божевілля. Крім газу, є ще уран. Його нікуди не використаєш, окрім енергетики, а саме на АЕС. Тому майбутнє я бачу як мікс. Базове виробництво електроенергії для покриття потреб великої промисловості, залізниці, хімічних виробництв повинні забезпечувати АЕС. Вони стабільно генерують великі потужності та мають найнижчу собівартість електроенергії.

Інші види енергії можуть жити в умовах конкурентних змагань на ринку. Якщо мені вигідно поставити автономну СЕС вдома – поставлю, якщо ні - буду шукати іншого постачальника.

Наш інститут розробив кадастр майданчиків для побудови АЕС. Їх не так і багато. Якщо без тимчасово окупованих територій, то їх п’ять. Найбільш цікаве місце – це, мабуть, Чигиринська АЕС. Вона логістично і як об’єкт будівництва, і як об’єкт генерації дуже вдало розташована. На неї можна баржою по річці привести будь-яке великогабаритне обладнання.
Бо в чому проблема доставки корпусу реактора АР1000 на Рівненську чи Хмельницьку АЕС? Він діаметром 6 метрів. Відтак Укрзалізниця не привезе, бо більше 4 метрів обладнання не може залізниця вести. Чому радянські реактори були діаметром 4 метри? Вони були обмежені залізницею. А американці свої реактори робили великими, бо доставкою у них займається водний або автомобільний транспорт. Неможливість використання залізниці для транспорту великого обладнання (парогенератор чи корпус реактора) значно ускладнює та здорожчає логістику, а це додаткові гроші та час. А от на Чигиринську АЕС можна будь-який реактор привезти. Вона в центрі Україні. Але для цього всього потрібен Закон України, тому це все поки лише розмови.

Я прихильник реакторів PWR/ВВЕР. Вони нам відомі, це відпрацьовані технології, і вони не мали великих проблем. Я не беру до уваги Фукусіму. Там все рукотворне, коли японці через гіпер- дисциплінованість та небажання проявляти ініціативу не прийняли відповідних рішень. Ще була аварія в США, але проблема за межі реактора не вийшла.

Навколо добудови атомних блоків Х3 та Х4 йде активний політичний хайп. Псевдо-експерти ширять думки про корупцію та крадіжки. Але навіщо вони занурюють себе в технології і технологічну частину, яку вони не розуміють. Під стягом боротьби з корупцією говорять про речі, в яких вони не розуміються. Вони говорять про недолугість спеціалістів, які будуватимуть АЕС, не вірять в дослідження по стану енергоблоків.Трохи про корупцію в Енергоатомі. Якщо не брати до уваги справи по ЦСВЯП, то останні часи керівництво компанії дуже чутливо і терміново реагує на корупційні випадки. Компанія дуже велика і в такій родині не без виродків. Але це не має ніякого системного характеру. Крім того, ми ж розуміємо, що це буде будуватись за кредити. Бо немає та не буде ніяких тарифів, які зможуть покрити витрати на весь комплекс робіт. Потрібен кредит. А що це означає? Це дуже жорстка система контролю. Я учасник всіх процесів на ЧАЕС, тому знаю, як будувався новий безпечний конфайнмент (Арка). Може там щось і крали на рівні спецодягу чи сніданків, я цього не виключаю, але великими цифрами там вкрасти нічого просто не могли.

Слід зазначити, що в історії існує декілька прикладів добудови енергоблоків через роки. Зокрема, Бушерська АЕС в Ірані. Будувалась спочатку німцями на 1300 МВт. Після революції і санкцій німці пішли. Через 10 років туди приходить "Атомстройэкспорт", вони добували з блоком ВВЕР-1000 в будівельних конструкціях, які на 75% були вже побудовані. Інший реактор, але вони змогли так все скомпонувати. Другий приклад - це АЕС Моховце в Словаччині. Будували блоки по 440 МВт. В 1990 році оголосили мораторій, але пізніше відновили будівництво. Торік ввели третій блок ВВЕР-440, який у нас на Рівненській АЕС. На початку наступного року запустять четвертий блок. І я поясню, що ВВЕР-440 - це не 3+ і не 4 покоління, бо ВВЕР-440 попереднє покоління для ВВЕР-1000, яке ми розглядаємо для Хмельницької АЕС. Словаччина - це країна Євросоюза, але їм це економічно вигідно будувати і ніхто не заперечує.

На мій погляд, Україні також економічно вигідно добудувати Х3 та Х4. По-перше, освоєна технологія будівництва, всі її розуміють. По-друге, є підготовлений персонал, який розуміє цей енергоблок. Це дуже важливо. По-третє, економіка. Що таке побудовані об'єкти 3 та 4 блоків? Це фора щодо часу. Ось третій блок - це плюс 3 з половиною років. Четвертий блок - плюс два з половиною років, за рахунок вже побудованих конструкцій. Три роки для блоку ВВЕР-1000 це не менш ніж 21 млрд кВт/годин за три роки роботи. Часова фора є важливим фактором, вона забезпечує гарну економіку.

По-четверте, я не бачу причин не побудувати їх. Починаються розмови про нашу юридичну відповідальність перед РФ. Та немає у нас ніяких зобов'язань перед РФ. У нас установки працюють, які вироблені в СРСР. РФ є правонаступником СРСР, а які вони гарантії мають перед нами? Та жодних гарантій. Це все надумано. Це те саме, що росіяни сьогодні б нам претензію висловили за те, що танки Т-72 з "Уралвагонзаводу" стріляють по них. Це таке ж глупство.

Ми з РФ розбіглись в 1991 році, все інше ніхто визнавати не буде. Треба забирати в Болгарії установки і будувати. Є корпуси реакторів - це головне. Інші елементи не є аж такими унікальними, їх можна виробляти. Щось в Україні, щось замовити за кордоном.

Початок основного періоду будівництва можливий тільки після прийняття Закону. До прийняття Закону України важливо займатись підготовчими роботами:відновлювати будівельно-монтажну базу, вивчати комплектність реакторної установки, продумувати основні технічні рішення для доопрацювання в проектній стадії, провести аудит власних можливостей Енергоатома та потенційних підрядників для проектування, будівництва та виробництва обладнання. Розробити дорожню карту по консолідації зусиль. Бо що може статись. Є монтажна організація. У них сьогодні монтажників 100, а завтра до них приходиш, а їх вже 50, бо половину мобілізували, вони воюють!

Ціна добудови за нашими оцінками, 2 млрд доларів на третій блок і стільки на 4-й. Чому так? Тому що з 3-ім блоком йде частина споруд та обладнання, яка загальна для 3-го та 4-го блоків. Термін окупності 10 років був по довоєнних цінах. Термін служби 50 років. Може деякі цифри зміняться, але не суттєво. Це дуже вигідний проект.

Сьогодні Енергоатом - державне акціонерне товариство. Хто заважає сьогодні державі зробити емісію акцій і запустити собі інвестора-акціонера? Тільки страх втратити монопольний контроль за управлінням і грошовими потоками! Акціонерне товариство може брати кредити в банку, але для цього треба гарантія. Потрібна хороша інвестиційна програма, яку треба показати банку, ось ми показуємо джерела повернення грошей і терміни. І от через 10 років ми віддаємо вам не $2 млрд, а десь під $3 млрд. Так весь світ функціонує. Чому бізнес бере такі кредити, а державна компанія не може його брати? Може! Питання в бажанні допустити в свої фінансові потоки іншого, в даному випадку банк чи групу банків. Бо якщо дадуть кредит, то банки утворять групу управління проектом. Вона буде контролювати витрату коштів, закупки. Це дуже серйозний контроль за процесом на всіх стадіях. Якщо не взяти кредит, то Енергоатом 20 років ще чекатиме, щоб з наших тарифів накопичити гроші. Та і в спосіб фінансування з тарифу не вірю, бо накоплені гроші держава на щось інше забере.

Коли б зупинити політичні ігри довкола Х3 та Х4, то проект економічно вигідний. 4 млрд доларів для України це великі гроші, але для будівництва такого роду об'єктів це невелика сума.

А завдяки пов’язаним технологіям, то це суттєво для будівництва блоків АР1000. А для технологій ВВЕР ці технології, крім виготовлення ТВЗ, відношення не мають.

Відносно будівництва блоків АР1000. Це дуже вартісна, амбіційна та складна програма. ЇЇ реалізація потребує надскладних рішень в частині імплементації нормативно-правових актів, мобілізації та навчанні будівельно-монтажного персоналу, логістиці та іншого. І найважливіше - персонал! Якщо у нас з F16 проблеми виникають, то у нас і з реакторами Вестінгауза виникнуть ще більші проблеми. Для цього потрібна ціла програма, і молодь потрібно навчати вже сьогодні по спеціальним програмам, узгодженим з американцями. Треба готувати експлуатаційний персонал, відправляти їх на блоки АР-1000 на стажування. Тому що до моменту фізичного пуску цього блоку треба мати повний набір змінного персоналу. Треба мінімум 30 робітників ліцензованого персоналу на блок.
Крім того, коли ми будемо відправляти на навчання чи робочу практику молодь, треба ж враховувати, що частина з них не повернеться. Такі робітники США теж потрібні. Або тут зарплати мають бути більше, ніж в американських операторів, інакше вони не повернуться. Бо в США спокійніше і більш впевненіше жити.

По часу це 6 років навчання в ВНЗ та 10-12 років підготовки персоналу рівня начальника зміни блоку. Порахуйте, коли нам треба починати, якщо ми збираємось будувати АР1000?

Відсутність прийнятого Закону сильно гальмує будівництво. Але на підготовчому етапі, до прийняття Закону, можна багато чого зробити. Згідно із затвердженим ще у 2020 році "Планом підготовчих робіт" заплановано низку робіт, як інжинірингових, так і будівельно-монтажних. Зараз, може через брак коштів, виконуються загалом будівельні роботи власними силами. Але інжинірингові роботи цього плану мають за мету опрацювати всі питання, необхідні для проектування. І ці питання мають довгий термін виконання. Якщо Енергоатом і ці проектні питання планує виконувати власними силами, то це, на мій погляд, помилкове рішення.

Я переконаний, що не потрібно чекати закінчення війни, щоб запустити процеси добудови Х3 та Х4, оскільки очікування лише затягне час. Ми втрачаємо час, не використовуючи можливість розвивати атомну енергетику вже зараз.

Є фактор людського капіталу, інституційної пам'яті. Якщо у нас ще працюють люди, які проектували блоки від вибору майданчика до вводу в експлуатацію, то знайти таку людину з подібним досвідом в Енергоатомі важко.

При тому, що КІЕП повністю володіє всією інформацією по цим блокам, має розрахункові моделі, виконував обстеження, виконував 2 варіанти ТЕО, та володіє матеріалами технічного проекту реакторної установки подібній Белене. А головне, в інституті працюють фахівці, які проектували ці блоки та знають їх досконало.

Таким ресурсом недоречно нехтувати, бо він напрацьовувався багатьма роками.

Щоб забезпечити 5000 будівельників АЕС проектною документацією потрібні надзусилля а не роздріб.

Розвитку вітчизняного проектування допоміг, зокрема, Акт про незалежність України. В 1991 році у нас виник свій регулюючий орган і почався процес нашого відокремлення від Росії. У нас був проект Балаковської АЕС. Тоді росіяни нас звідти видалили, бо ми вже були іноземні громадяни і їм не потрібні. Бо як в СРСР все було. На Союз було п'ять проектних інститутів: Москва, Ленінград, Горький, Харків та Київ. Москва займалась реакторними відділеннями, пітерський інститут займався всім, але реакторами малої потужності, горькивський займався спецкорпусами, Харків займався машинними залами. Ми були генеральними проектувальниками і поєднували в собі всі питання, які могли виникнути.

В 1991 році ми зрозуміли, що залишилися ні з чим. Всі розрахункові та технічні обґрунтування в Москві. І нам не збирались нічого віддавати.
Та нам дуже помогли програми США. Конкретно нашому інституту був виділений великий набір програмних продуктів і був навчений персонал. Ми отримали всі теплогідравлічні коди аналізів аварій, аналізи проектних і позапроектних аварій. Ми стали незалежними з точки зору розрахункових обґрунтувань, що раніше робили тільки в Курчатовському інституті в Москві.

Після цього ми перейшли на тривимірні програмні продукти, ними ми створили низку серйозних проектів. Це дуже сучасні технології. Те, що сьогодні називають ВІМ-технології. Зараз, до речі, в Раді є законопроект про обов'язковість використання ВІМ-технологій для об'єктів довгострокових циклів. Потрібний законопроект і мав би стати Законом.
Ми створили свої бази, а це тисячі елементів, як-от деталі трубопроводів, геометричні характеристики обладнання, гідравлічні характеристики. Вся інформація там. Зрозуміло, що оперувати такою базою легко і зручно, отримувати плоске креслення, видавати їх у виробництво.
Крім того, створення або оновлення цієї бази як і обслуговування програмних ліцензій - це дуже затратна складова. Реакція замовника в цьому питанні дуже незрозуміла.

Потрібен такий же технологічний механізм з їхнього боку, щоб приймати наші продукти, їх розуміти. Крім того, треба ще мати підрядника, який з планшетами буде по будівництву ходити "і читатиме" це все. А вони ж звикли до паперових креслень, де можна й виправити чи змінити, перекреслити щось. Як в тих же 1980-х роках. Повертаюсь до думки, що це є питання, а також питання розробки проекту в умовах дії Закону про публічні закупівлі треба вирішувати зараз до прийняття Закону про будівництво, бо будь-яке додаткове питання і проблема під час побудови АЕС - це додаткові терміни. Якщо час є - не проблема, але якщо день роботи одного блока на 1 тис. МВт - це 24 млн кВт/год, то варто й задуматись.

Тому, поки не прийняли Закон про Х3 та Х4, є час для оптимізації, для складання для себе всіх пазлів процесу реалізації будівництва. Не просто гаслами бетон лити, а робити це системно. Може Енергоатом цим і займається, але поки я цього не бачу. Поки у них гасла і все на паузі. Я б не втрачав час, і для цього Закон не потрібен, і аж таких великих грошей не треба, кредит не треба брати.

Теперішні АЕС та діючі блоки, які витягують країну зараз, на жаль, старіють. Ми спільними зусиллям енергетиків робимо швидкі ремонти. Але всі наступні продовження термінів служби будуть вимагати довгої зупинки. Блоки треба буде виводити, можливо навіть на термін до одного року. Це для вивантаження палива, ремонтів, обстеження, аналізів, замін обладнання. Для продовження термінів треба час. А чим ми це все перекриємо? Якщо введемо Х3 та Х4, то це буде резерв, який дуже потрібен.

У нас зараз працює 9 блоків, а якщо випаде щось зимою? Ми ж без резерва працюємо. Я сподіваюсь, що не випаде нічого, але випадання 1 ГВт можливе, бо це техніка.

Резерв генерації потрібен не лише, щоб енергетики комфортно себе почували.

Резерв генерації - це можливість забезпечити зростання економіки та ВВП. Колись резерв у нас був, але цей історичний етап ми, на жаль, вже проскочили. Яким чином енергетика буде забезпечувати ріст виробництва, нове будівництво та роботу підприємств ВПК, металургії та машинобудування, горно-рудної промисловості, хімічних підприємств, аграріїв та побутових користувачів? Зрозуміло, що зараз ніхто не дасть точних розрахунків очікуваного споживання. Таким чином енергетики повинні взяти відповідальність на себе та консервативно використовувати всі можливості для збільшення генерації. В майбутньому користувач своїми грошима все відшкодує, але не буде глухого кута. Тому, звісно, нам потрібні АЕС."

Автор: Малахов Юрій Володимирович, радник голови правління АТ «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», екс-голова правління (2000-2023 рр.), голова Асоціації проектування та інжинірингу України

(Джерело).

Зображення недобудованого 3-го блоку ХАЕС - xaec.org.ua

«Аргумент»

На цю тему:

• Українська енергетика: розвінчування міфів
• Об’єкти енергетики під ударами рашистів: гроші вклали, захист презентували, а чи є ефективність?
• Нові тарифи на енергетику: чому Уряд не дружить з головою