"Ми - народна революція". Що відбувається в М'янмі, де за два роки громадянської війни свої будинки залишили майже два мільйони людей

|
Версия для печатиВерсия для печати

Поки основна увага світової спільноти прикута до воєн в Україні та на Близькому Сході, ще один кривавий конфлікт розгортається у Південно-Східній Азії. Військова хунта, яка майже три роки тероризує жителів М'янми, вперше зіткнулася не просто зі збройним опором, а з добре підготовленою та скоординованою атакою на свої позиції. Головна сила, що протистоїть правлячому режиму генералів, — союз трьох етнічних повстанських угруповань, що базуються в прикордонних районах країни, що важко проходять. До них приєдналися продемократичні сили, пов'язані з колишнім держсекретарем та неформальним лідером М'янми Аун Сан Су Джі.

Видання novayagazeta.eu розповідає, що послужило поштовхом до загострення багаторічного конфлікту, як він розвивається і які може мати наслідки для самої М'янми та регіону загалом.

27 жовтня о 4:00 ранку повстанці Армії національно-демократичного альянсу М'янми (MNDAA), Національно-визвольної армії Таанга (TNLA) та Араканської армії (АА), об'єднані в Альянс трьох братств, атакували блокпости, відділення поліції та бази урядових військ у м'янман. Шан на кордоні з Китаєм.

У перші ж дні цієї операції, через дати її початку, що отримала назву «1027», Альянсу вдалося захопити прикордонне місто Чиншвехоу, відбити контратаку десантників збройних сил М'янми, скинутих у джунглі, та захопити кілька прикордонних переходів на м'янмансько-китайському кордоні. Вже 30 жовтня повстанці заявили про захоплення 67 армійських аванпостів та десятків полонених із числа урядових військ. Поступово конфлікт вилився за межі Шана і охопив регіони Ракхайн, Кайя та Сагаїнг, що межують із Бангладеш, Таїландом та Індією.

У сутичках із підконтрольними хунте військами також беруть активну участь бойовики Сил народної оборони — воєнізованого крила Уряду національної єдності (NUG). Ця структура складається з чиновників цивільного, демократично обраного уряду, скинутого військовими у 2021 році.

Хоча багато лідерів NUG перебувають у ув'язненні чи вигнанні, вони вважають себе повноправним урядом М'янми.

Програючи на землі, урядові війська розпочали масовані авіанальоти на охоплені заколотом території, що призвело до численних жертв серед мирного населення. За даними ООН, до середини листопада свої будинки були змушені залишити близько 2 мільйонів людей. На тлі конфлікту, що розростається, Китай почав військові навчання зі свого боку кордону і послав до берегів М'янми військові кораблі. М'янманський правлячий режим уже визнав, що ситуація є критичною.

"Якщо уряд не впорається з інцидентами в прикордонному регіоні, країна розпадеться на частини", - заявив президент М'янми М'їнт Све на засіданні Ради національної оборони.

Витоки конфлікту

Після проголошення незалежності від Великобританії 1948 року М'янма офіційно називалася Бірманським союзом (The Union of Birma), що символізувало багатонаціональний склад держави. Крім власне бірманців — найчисленнішої етнічної групи, що населяє центр та південь країни, — тут мешкають ще 135 етнічних груп. Деякі з них ніколи повністю не відмовлялися від ідеї створення власних держав та з різним ступенем інтенсивності вели партизанську війну з центральним урядом.

Нездатність упоратися з численними сепаратистськими загонами стала головною причиною краху першого демократично обраного уряду М'янми. У 1962 році головнокомандувач збройних сил У Не Він під гаслом відновлення порядку захопив столицю, місто Рангун, заарештував більшу частину уряду і майже на тридцять років встановив режим одноосібної диктатури з опорою на генералітет.

Ригідний однопартійний режим, що періодично спалахують національні повстання, а головне провал соціалістичної економіки, що спирається на кооперативне сільське господарство і державне управління в промисловості, довели країну до колапсу до кінця 1980-х. У 1987 році виплати Бірми за зовнішнім боргом досягли половини всіх доходів бюджету, і країна була офіційно включена до списку найменш розвинених держав у світі за версією ООН. ВВП душу населення був у десять разів менше, ніж сусідньому Таїланді.

На хвилі масових виступів, що охопили всі регіони Бірми та супроводжувалися численними жертвами серед протестувальників, генерал Не Він пішов у відставку. Продемократичні сили очолила Аун Сан Су Джі, яка повернулася з еміграції, дочка одного з батьків-засновників бірманської незалежності Аун Сана. На парламентських виборах 1990 року вона очолила партію «Національна ліга за демократію», яка набрала в результаті 59% голосів і отримала 392 депутатські мандати з 485. «Партія національної єдності», що представляла інтереси військових, для порівняння, отримала лише 10 місць.

Проте самопроголошена «Держрада з відновлення закону та порядку» — бірманський аналог ДКПП, що складається переважно з представників армійської верхівки, — встигла на той час придушити протести та взяти ситуацію в країні під контроль. Вибори були скасовані, Аун Сан Су Джі на довгі роки вирушила під домашній арешт (1991 року вона заочно отримала Нобелівську премію миру), а країну, яка отримала назву М'янма, очолив 62-річний генерал Со Маунг.

Хунта повертається

На початку 2010-х років під тиском світової спільноти хунта послабила хватку: генерали з уряду звільнили сотні політв'язнів, дозволили профспілки та страйки. 2015 року «Національна ліга за демократію», відтворена випущеною з-під домашнього арешту Аун Сан Су Джі, знову набрала понад 80% голосів на парламентських виборах. В результаті вперше в історії М'янми було сформовано уряд, не пов'язаний із військовими.

Сама Аун Сан Су Джі, яка багато років прожила за кордоном, за конституцією не могла стати президентом, тож країну формально очолив її соратник Хтін Чжо.

М'янманська «відлига», що супроводжувалася, втім, репресіями щодо мусульман рохінджа та звинуваченнями самої Су Джі в диктаторських замашках, тривала недовго. У лютому 2021 року, напередодні відкриття першої сесії новообраного парламенту, який більш ніж на дві третини складається з депутатів «Національної ліги за демократію», військові точно повторили сценарій 30-річної давності. За кілька годин армійські патрулі заарештували всіх ключових чиновників, включаючи саму Аун Сан Су Чжі, яка обіймала посаду державного радника. Було оголошено надзвичайний стан, а всю повноту влади на себе прийняв головнокомандувач збройних сил М'янми генерал Мін Аун Хлайн.

У країні знову почалися масові протести: страйк оголосили всі лікарі та більшість держслужбовців, вулиці заповнили маніфестанти. Незважаючи на численні жертви та сумнівні перспективи, продемократичні сили вирішили не віддавати країну без бою.

Навесні 2021 року політичний активіст Мін Ко Наїн, який брав участь ще в протестах 1988 року, оголосив про створення Уряду національної єдності і вступив у контакт з лідерами етнічних повстанських угруповань - шан, каренами та качинами, закликавши їх виступити проти хунти єдиним фронтом.

У країні почалася нова громадянська війна, яка в перший же рік забрала 1500 життів, а 776 тисяч людей змусила залишити свої будинки.

Всього з моменту військового перевороту і до початку нинішнього загострення сили безпеки М'янми вбили щонайменше 3900 осіб і заарештували понад 24 тисячі протестувальників. У жовтні 2023 року конфлікт вийшов на новий рівень і кількість жертв різко побільшало.

Різанина в Коканзі

Поряд із небаченим раніше об'єднанням продемократичних сил і сепаратистських етнічних угруповань, не менш тривожний сигнал для правлячого в М'янмі режиму — реакція Китаю. З першого дня атаки повстанців китайське МЗС дистанціювалося від хунти, обмежившись формальним закликом до миру, зверненим до обох сторін конфлікту. Ще за кілька днів заступник міністра закордонних справ КНР Норг Ронг поставив владі М'янми на вигляд, що вони погано забезпечують безпеку на китайсько-м'янманському кордоні. Незважаючи на традиційно тісні відносини між Пекіном і Нейпідо (столиця М'янми з 2005 року), засновані, зокрема, на масштабних постачаннях до М'янми китайського озброєння, Китай нічого не зробив, щоб запобігти атакі повстанців і ніяк не допомагає її погасити.

Причина охолодження у відносинах між країнами ось у чому. Зіткнувшись після держперевороту в 2021 році з численними санкціями з боку США та Євросоюзу, уряд у Нейпідо був змушений вишукувати додаткові джерела фінансування, і в М'янмі почався справжній бум індустрії онлайн-шахрайства. За даними ООН, до цієї діяльності, що приносить хунті мільярди доларів, залучено не менше 120 000 осіб. Десятки онлайн-казино та шахрайських хабів зосереджені головним чином на півночі штату Шан на кордоні з Китаєм. Їхніми безпосередніми організаторами найчастіше виступають китайські злочинні угруповання, які співпрацюють з місцевою владою. Вони заманюють співробітників як із самого Китаю, так і з інших країн Азії та Африки, обіцяючи роботу в індустрії розваг та високу зарплату, а за фактом прирікаючи людей на багатогодинну рабську працю. Численні журналістські розслідування показали, що таких працівників утримують у нелюдських умовах, намагаючись за невиконання норм та вбиваючи за найменших спроб опору. 20 жовтня в самоврядній зоні Коканг на півночі Шана при спробі втечі було вбито близько 60 осіб, які незаконно утримувалися на одній з вілл. Серед них були і громадяни Китаю, зокрема співробітники поліції, які працюють під прикриттям. Новина розлетілася місцевими ЗМІ і стала регіональною сенсацією, викликавши обурення Китаю. Не розраховуючи на сприяння хунти, китайська влада оголосила у розшук засновника цього «підприємства», яким виявився м'янманський чиновник.

Експерти Інституту світу США зазначають, що КНР з травня подавала керівництву м'янманської хунти недвозначні сигнали про те, що неприпустимо приховувати на своїй території шахрайські синдикати, які завдають шкоди китайській економіці та практикують торгівлю людьми. Однак ці сигнали були не просто проігноровані: багато чиновників на місцях, що покривають злочинний промисел, одержали підвищення. Власне, організацією людського трафіку на кордоні двох країн, за китайськими даними, займалася сама прикордонна служба М'янми.

М'янма на межі розпаду

До початку грудня об'єднані армії Альянсу трьох братств і Сил народної оборони відбили у армії М'янми близько 180 військових об'єктів і продовжують наступати. Хунта, як і раніше, утримує столицю та великі міста, проте контролювати ситуацію за їх межами військовим стає все важче. На боці уряду — багаторазова перевага в живій силі, важкій техніці та авіації: парк бойових літаків, які зараз бомбують м'янманські селища по всій країні, суттєво поповнився останнім часом за рахунок поставок із Росії.

У той самий час втрата контролю над транспортними артеріями не дозволяє хунте оперативно перекидати сили та координувати свої дії.

Лідери повстанців в успіху не сумніваються. На запитання кореспондента DW, чи дійдуть армії опору до столиці, представник NUG К'яв Зав заявив, що це лише питання часу.

«Ми – народна сила, народна революція. Військові гадають, що цивільні ніколи їх не переможуть. Але нинішня операція показала нашу єдність та нашу силу. Хунта на межі краху. Військові вже деморалізовані та поступово здаються», — сказав К'яв Зав, додавши, що Уряд національної єдності вже створив свої органи управління у 170 населених пунктах по всій країні.

Однак у разі перемоги перед повстанцями постануть нові проблеми. Справа в тому, що союз Уряду національної єдності та етнічних угруповань ситуативний. У довгостроковій перспективі нинішні союзники мають різні цілі: NUG прагне переформатувати країну на демократичній основі, зберігши при цьому її єдність. Армії Альянсу трьох братств, навпаки, борються за незалежність своїх народів.

«Якщо хунта впаде, це може призвести до хаосу: конкуруючі етнічні армії контролюватимуть різні регіони, а в центрі виникне вакуум, — пише в редакційній колонці The Washington Post. — Китай, найімовірніше, запровадить війська для забезпечення прикордонних регіонів. У гіршому випадку М'янма стане державою, що не відбулася, що посилить проблеми торгівлі людьми і наркотрафіку».

Щоб уникнути такого сценарію, учасники повстання мають пройти важкий шлях переговорів і компромісів.

Вгорі: бійці бригади Армії Каренського національного союзу, 12 жовтня 2023 року. Фото: Kontributor / The Washington Post / Getty Images

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]