Наступ: як українці беруть штурмом окопи росіян - репортаж ВВС
Версия для печати
Через два тижні з початку наступу Україна повільно, але стабільно просувається на трьох ділянках фронту, загальна довжина якого сягає понад тисячу кілометрів. Атаки українських військових зараз мають розвідувальний характер, поки що більшість українських сил залишається у резерві. Вони розраховують організувати прорив в обороні росіян, щоб завдати головного удару і, таким чином, відвоювати окуповані землі на півдні країни. Боротьба важка, з великими втратами з обох боків і заявами кожної зі сторін про свою перевагу у битві. Просування України на півдні Донецької області триває, хоч і сповільнилося.
BBC приєдналася до 68-ї окремої єгерської бригади. Її бійці намагаються просунутися далі на схід від нещодавно звільненого села Благодатне.
Перед ними - лінія окопів, яка захищає позиції росіян на прилеглих вершинах пагорбів.
Бійці спецпідрозділу безпілотників хапають камери, скручують кабелі та завантажують у пікап ящики з боєприпасами та димовими шашками.
Крім них, у Благодатному, здається, більше немає нікого живого. Вниз по вулиці стоять два розбитих броньованих автомобілі MRAP американського виробництва, один з яких згорів. У полях позаду можна побачити іншу схожу техніку, також виведену з ладу.
"Тримайтеся подалі від них, росіяни продовжують по них бити", - попереджають нас військові.
Москва приділяє велику увагу знищенню військової техніки, яку Україні надав Захід, хоча Володимир Путін також визнав, що Росія втратила десятки танків з початку українського наступу 5 червня.
Українські війська атакують у трьох точках: у Бахмуті, де вони просуваються на північ і південь від міста, що залишається під контролем Росії; на південь від Запоріжжя; і на півдні Донецької області, де нещодавно звільнили кілька сіл.
Благодатне - одне з цих сіл. Лунає ще один залп, і солдати ховаються у підвалі зруйнованого будинку.
Прохід із земляною підлогою освітлений масляними лампами. Вони кидають м'яке жовте світло на кам'яну піч з трьома міцними каструлями нагорі. З мотузки для білизни звисають рушники. Відчиняються грубі дерев'яні двері, і на порозі з'являється Ніна Федорівна у хустці.
Вона живе тут останній рік. Російські військові заходили лише один раз, каже жінка.
Ніна Федорівна жодної секунди не думала покинути село
Ніна Федорівна жодної секунди не думала про виїзд з Благодатного. ФОТО: BBC/DARREN CONWAY
Артилерійський обстріл закінчився, ми виходимо через коридор в кінці її будинку. У канаві одразу за городом Ніни Федорівни лежать тіла трьох російських військових. Вантажівка з символом Z, яку використовували російські війська, стоїть поруч, пронизана кулями та уламками. Бої тут йшли впритул.
По всьому селу цвітуть троянди, але трупний запах застрягає у горлі.
Немає часу зволікати: солдати зосереджені та цілеспрямовані. Вони готуються до чогось.
Військові виходять на схід, залишаючи позаду Благодатне. Дві машини їдуть на значній відстані одна від одної на випадок атаки росіян. Поля навколо щільно заміновані, стовпчики з червоно-білою стрічкою позначають очищену від мін землю.
Коли ми наближаємося до ще однієї розбитої американської бронемашини, лунає вибух, снаряд падає поруч із броньовиком. Вочевидь, росіяни запустили його з безпілотника.
Я був у цьому районі ще в березні. Тоді лінія фронту за кілька місяців ледве просувалася на кілька метрів. Росія використовувала набагато більше артилерії, ніж українські війська, які в основному сиділи в окопах, чекаючи на закінчення вогневого валу.
Тоді командир казав мені, що вони бережуть свої снаряди для контрнаступу. Тепер українські гармати не стихали протягом двох днів, поки я був із військовими.
Машини мчать до мережі траншей, прихованих серед дерев. Там командир роти, 49-річний старший сержант Андрій Оністрат веде своїх людей на наступне завдання - наступного дня запланований штурм російських окопів за 3 км від підніжжя невисоких пагорбів на південь.
Намагаючись розширити фронт, підрозділи 68-ї бригади наступатимуть із сільської місцевості на схід від Благодатного та Макарівки, через мінні поля прямо на лінію вогню росіян.
Сержант Оністрат перевіряє протоколи зв'язку та цілі команди дронів. За добу підрозділ втрачає до п'яти безпілотників. Засмаглий, з блискучою білою усмішкою, він дивиться у похмурі обличчя своїх людей і віддає останній наказ: "Усміхнись - чого ти такий серйозний? Ми виграємо війну".
Командир роти, 49-річний старший сержант Андрій Оністрат наказує своїм бійцям посміхнутися, адже "Україна виграє"
24 години потому ці чоловіки сховаються у спекотній землянці. Атака триває.
З їхньої камери спостереження я бачу дві бронемашини, які повільно пробираються через мінне поле. Дрон за дроном летить над російськими позиціями, скидаючи димові шашки, створюючи димову завісу вздовж захоплених росіянами окопів, щоб дозволити техніці просуватися вперед і збивати з пантелику протитанкові засоби противника. Поки я спостерігаю, українські снаряди неодноразово влучають у лінію дерев.
Юрій, молодий солдат, вбігає у бліндаж і виходить з нього, міняючи батареї безпілотників і запускаючи їх знову. По радіозв'язку чути накази, віддані різким голосом. Комарі та мошки також атакують чоловіків, але військовий із позивним "Фризбі", із Західної України, все одно знімає сорочку через спеку.
Ворог не зупиняється. Неподалік від мене падає російський снаряд, засипаючи траншею землею. Поруч у пікселі але без бронежилету стоїть Жека, який веде спостереження.
Ще один російський снаряд приземляється поруч, і я падаю на землю, але Жека навіть не здригнувся. Він викрикує лайку англійською на адресу росіян - і піднімає два середні пальці. Українські позиції обстрілюють залпами ракет із "Градів".
Українські війська запускають безпілотники, з яких скидають димові шашки на позицій росіян. ФОТО: BBC/ QUENTIN SOMMERVILLE
Наступ ускладнюється відсутністю в Україні авіації. Захід пообіцяв винищувачі F-16, але вони надійдуть лише наприкінці цього року.
Ще один солдат, Ярослав, пояснює: "Російські вертольоти та літаки щодня обстрілюють кожен район".
Він змушений перервати розповідь, коли поряд приземляється черговий снаряд. "Ідіть в укриття, хай щастить", - каже він.
Коли 3 червня президент Володимир Зеленський оголосив, що Україна готова до контрнаступу, він згадав про перевагу Росії у повітрі та попередив, що загине багато українців. Саме так і сталося із 68-ю бригадою.
Сержант Оністрат каже, що на нього тисне цей тягар. "Важкість дня залежить лише від одного - скільки людей ми втрачаємо. Останній тиждень був надзвичайно важким. Ми втратили велику кількість людей".
На голові у нього шолом, на розмір менший, ніж треба. Я питаю про це, і на його очах виступають сльози. "Це був шолом мого сина", - каже він.
21-річний Остап Оністрат загинув внаслідок удару безпілотника неподалік від місця нашої розмови, за пару днів до початку контрнаступу. Він служив в армії рік.
Його батько досі не може прийти до тями.
"До них прилетів дрон-камікадзе і фактично вразив його напряму. Його неможливо було впізнати. Його хоронили в закритій труні", - розповідає сержант Оністрат.
Сержант Оністрат втратив свого сина Остапа (праворуч) за кілька днів до початку наступу. ФОТО: BBC/DARREN CONWAY
Як він далі може воювати, питаю я.
"Я взяв на себе зобов'язання. Ви знаєте, ми тут для того, щоб перемогти. Не для того, щоб відсидітись, не для того, щоб відсторонитись. Я просто вважаю, що тут кожна людина має робити якісно свою роботу. В цьому нічого героїчного немає. Я просто маю закінчити цю роботу".
Коли я питаю, чи не прагне він помсти, він твердо відповідає: "Помста - це гріх. Моя задача - довести цю історію до кінця. Я хочу приймати участь у переможному параді. Я хочу, щоб ми виграли, і я хочу поменше втратити людей".
Коли ми їдемо з лінії фронту, наступ все ще триває. Пізніше я отримав повідомлення про те, що 68 бригада зайняла позиції росіян.
Повертаючись на командний пункт, машина сержанта Оністрата, яка супроводжувала нас, раптово зупинилася. Разом з іншими солдатами він швидко вилазить із машини. Я думаю, чи треба нам також знайти укриття.
Потім я бачу, що саме привернуло їхню увагу - черешні.
Вони безтурботно сміються, як діти, жменями хапаючи темно-червоні ягоди з гілок. А артилерія та міномети продовжують обстрілювати російські позиції на схилі пагорба.
Фото вгорі: BBC/DARREN CONWAY
На цю тему:
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.
Коментарі
Новини
- 20:00
- У неділю в Україні сухо, тумани вночі, тепло
- 19:08
- Армія рф готує масштабний наступ на Запоріжжі
- 18:42
- Чому королева похоронної мафії Алла Ландар погрожує ветерану «Азова» і до чого тут депутат Дубіль
- 18:04
- Зеленський має представити реалістичне бачення миру, Криму більше немає - старший радник Трампа
- 16:44
- США відправлять Україні понад 500 ракет до Patriot і NASAMS
- 14:02
- Футбольну команду забрали до ТЦК і виписали всім повістки
- 12:17
- Бутусов: Що означає для України прихід до влади Трампа
- 10:04
- "Мирний план" Трампа передбачає британські та країн ЄС війська у буферній зоні - ЗМІ
- 08:00
- Ворог просунувся на багатьох напрямках, - DeepState
- 00:02
- Президент призначив голів Закарпатської та Волинської ОДА
Важливо
ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
Міністерство оборони закликало громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях.
