Північна Корея більше не хоче мирного об'єднання з Південною: що змусило Кім Чен Ина порушити завіти діда

Версия для печати

Кім Чен Ин офіційно оголосив, що Північна Корея відмовляється від мети мирного об'єднання з Південною. Прагнення цього творець КНДР і дід нинішнього лідера Кім Ір Сен проголосив понад п'ятдесят років тому, тож рішення його онука можна назвати справжньою ідеологічною революцією. Тепер територія на південь від 38 паралелі вважатиметься у КНДР повноцінною — але ворожою — державою, а отже, ймовірність війни на Корейському півострові зростає.

Про те, що змусило Кім Чен Іна зробити такий різкий демарш, який потенційно загрожує йому проблемами навіть усередині власної країни, у статті для Carnegie Politika розмірковує старший науковий співробітник університету Кунмін (Сеул) Федір Тертицький.

У Північній Кореї відбулася ідеологічна революція, рівної якої за масштабом у країні не було років 50. Виступаючи на пленумі ЦК партії, а потім у Верховних народних зборах, генеральний секретар Кім Чен Ин недвозначно поховав ідею об'єднання Кореї. Він закликав «виключити із національної історії самі концепції „об'єднання“, „примирення“ та „єдиної нації“», а заодно „знести Арку трьох принципів об'єднання Батьківщини”, 30-метровий монумент, що височіє на півдні Пхеньяну.

Заява Кіма - це ідеологічний зсув справді тектонічних масштабів. На ідеї, що Корея колись буде єдиною, ґрунтувалося саме існування КНДР. Три принципи об'єднання батьківщини — «світ, суверенітет та велика національна консолідація» — висунули ще Кім Ір Сеном. Тобто Кім Чен Ин наказує знести арку, поставлену на честь власного діда, символічно відмовляючись від однієї з його головних ідей. Це ніби Брежнєв наприкінці 1970-х оголосив, що СРСР більше не будуватиме комунізм.

Святкування Дня визволення біля Арки трьох принципів об'єднання Батьківщини, яку запропонував знести Кім Чен Ин. 14 серпня 2005 року. Фото: Юрій Мальцев / Reuters / Scanpix / LETA

Проте рішення ухвалено. Воно несе для Кіма чималі ризики, але необхідне досягнення його довгострокових цілей.

Еволюція розділу

Поділ Кореї в 1945 році починався як суто тактичне рішення. СРСР і США, що разом воювали проти Японії, СРСР і США погодилися розділити півострів уздовж 38-ї паралелі на дві приблизно рівні зони окупації, хоча головне місто Сеул відійшло американцям. Однак невдовзі тимчасовий захід став набувати рис постійною: у двох зонах окупації з'явилися спочатку окремі адміністрації, а потім у 1948 році були проголошені окремі держави.

Проте батьки-засновники Північної та Південної Корей — Кім Ір Сен та Лі Синман — як і раніше, вважали поділ країни прикрим непорозумінням, сподіваючись силою об'єднати півострів під своїм керівництвом. Але навіть кривава трирічна Корейська війна (1950-1953) тут мало що змінила: нова військово-демаркаційна лінія, проведена лінією фронту на липень 1953-го, не сильно відрізнялася від старої 38-ї паралелі.

Навіть після війни Сеул і Пхеньян десятиліттями відмовлялися миритися з поділом країни, вкрай насторожено ставлячись до будь-яких кроків, які зміцнюють статус-кво. Лише 1972 року сторони погодилися підписати спільну декларацію Півночі та Півдня — фактично пакт про ненапад. Декларація ввела до міжкорейських відносин досить лицемірну концепцію «мирного об'єднання». Передбачалося, що в якийсь момент Кореї домовляться про те, щоб стати єдиною країною. Як це станеться при наглухо закритому кордоні та відсутності дипвідносин, не уточнювалося.

Після смерті Кім Ір Сена в 1994 році його наступники Кім Чен Ір і Кім Чен Ин були набагато менше стурбовані об'єднанням країни, але ідея все одно залишалася однією з базових у північнокорейській ідеології. Лише встановлення міжкорейської співпраці у 2002 році та її подальше згортання у 2016-му до певної міри нормалізували поділ Кореї в очах її мешканців. Поява міжкорейських проектів показала південнокорейцям, що з КНДР можна взаємодіяти просто як із іншою державою, а їхнє згортання — те, що від такої взаємодії користі досить мало.

Люди вішають стрічки на колючий дріт на знак того, що сподіваються на майбутнє річки Ханган об'єднання Кореї. Парк Імжингак на березі річки Ханган, що розділяє КНДР та Республіку Корея. Фото: Lee Jin-man / AP / Scanpix / LETA

Тобто ідея об'єднання Кореї повільно згасала усі 70 років, що минули після закінчення війни у 1953 році. Але вже сама тривалість цього згасання показує, наскільки різкий розворот зробив Кім Чен Ин.

Мрія народна

Ідею об'єднання завжди було важко вписувати у чорно-білу картину світу північнокорейської ідеології. В іншому все було зрозуміло — є ми, щасливі люди, яким пощастило жити під проводом вождя. Є вороги — американські імперіалісти, японські реваншисти та різні зрадники соціалізму типу Хрущова та Горбачова. Є друзі — звичайно, не такі розумні, як ми (у них немає такого вождя), але в цілому люди непогані. А що південнокорейці? З одного боку, це наші брати, що стоять під п'ятою ворога. З іншого — це вороги та маріонетки американців.

В ідеї об'єднання доводилося поєднувати і мілітаризм, і пацифізм. По північнокорейському телебаченню крутили і пісню «О, Вождь, только отдай наказ», де співалося про готовність негайно розтрощити ворога, і «Райдугу об'єднання» — пісню у тому, як ця веселка простягається з найвищої гори Півночі до найвищої горі Півдня.

За моїми спостереженнями, північнокорейці значно більше співчували другому, мирному варіанту ідеї об'єднання. Північнокорейці зазвичай розмірковували про нього своїми, щирими словами, а чи не штампами з пропаганди. Багато хто розповідав, як мріють про те, щоб після об'єднання поїхати на Південь і зустрітися там з жителів півдня.

Таке дружнє ставлення до південнокорейців таїло в собі велику небезпеку для північнокорейського режиму, тому що з нього випливала низка питань. Чому там, під п'ятою американського імперіалізму, люди живуть багато, а ми, в обіймах вождя, бідно? Чому жителі півдня під гнітом капіталу та неоколоніалізму можуть вільно ходити мітингувати проти начальства, а у нас у кожному будинку має висіти портрет вождя? Чому жителі півдня можуть їздити за кордон, а ми ні? І так далі.

Подібні питання могли підштовхнути до ще більш небезпечного. Якщо на Півдні живуть такі ж корейці, як і ми, але живуть набагато краще, то чи це не пов'язано з тим, що ними не керує Великий Маршал? Можливо керівництво Великого Маршала — це зовсім не те, що нам потрібно?

Із самого початку в ідейний фундамент північнокорейської держави було вмонтовано бомбу сповільненої дії. І знешкодити її можна було тільки заявивши, що на Півдні живуть не такі ж корейці, як ми, а зовсім інші люди — наші вороги.

Великий поворот

Впровадити відмову від об'єднання у свідомість простих північнокорейців буде непросто. Адже це перша серйозна ідеологічна інновація в житті будь-якого північнокорейця віком до 50 років — з часів відмови від заповітів Маркса, Леніна та Сталіна та встановлення режиму спадкової влади на початку 1970-х.

Як і будь-яка зміна ідеології, вона таїть у собі певну небезпеку, даючи можливість опозиційним силам спертися на попередню ідеологію для захоплення влади. Якщо уявити, що в КНДР відбудеться переворот, бунтівникам буде неважко обґрунтувати його — вони скинули Кім Чен Ына, зрадника заповітів Кім Ір Сена та Кім Чен Іра про об'єднання батьківщини.

Бронзові статуї Кім Ір Сена (ліворуч) та Кім Чен Ыра у Пхеньяні. Фото: Dita Alangkara / AP / Scanpix / LETA

Безумовно, сам Кім Чен Ін це розуміє. Адже він міг просто віддати закриту вказівку ЗМІ, щоб про Півдні та об'єднання не згадували без особливої потреби, паралельно ведучи пропаганду, що жителі півдня від жителів півночі відрізняються — на гірший бік. Натомість відмова відбулася публічно, різко і недвозначно. Тобто, на думку вождя, ідея об'єднання є настільки привабливою і небезпечною, що для її викорінення потрібні радикальні заходи.

Тепер жителям півночі доведеться звикати, що «концепція двох Корей» — це антинаціональна ідея, що не поширюється імперіалістами, а навпаки — втілення мудрості вождя. Що «Республіка Корея» — не самоназва маріонеткової кліки, яка тимчасово й незаконно окупувала південну половину КНДР, а назва ворожої держави — справжньої держави, як Японія чи США. Що «об'єднання» — не світла мрія про той день, коли ми обіймемося зі втраченими братами та сестрами, а релікт минулого, якому місце на звалищі історії. Що карти розділеної Кореї не продукт антипатріотичної пропаганди Півдня, а те, що показують за держтелебаченням.

Швидше за все, прийняти цю нову установку просто не всім. Частина людей, особливо з інтелігенції, відмова від об'єднання може вирвати з ідейної зони комфорту та змусити замислитись про те, куди веде країну її третій вождь. Але північнокорейське керівництво вважає, що ці ризики того варті. Адже, крім довгострокової відмови від порівнянь з Півднем, Пхеньян розраховує отримати від ідеологічного повороту і тактичні вигоди — вже в найближчому майбутньому.

Тактичний аспект

Останніми місяцями Пхеньян зайнявся своєю улюбленою дипломатичною грою — ескалацією напруги на Корейському півострові, щоб отримати відступні від міжнародної спільноти. КНДР цікавить зняття санкцій та економічна допомога. Про це сподівалися домовитися ще з Трампом, але той на саміті в Ханої в 2019 році сплутав Кім Чен Ину всі карти, сказавши «до угоди ви не готові» і залишивши КНДР ні з чим.

Зараз шанси на повернення Трампа до Білого дому виглядають цілком реальними, тому в Пхеньяні вирішили досягти ще одного раунду переговорів. Щоб Трамп у разі обрання зайнявся Північною Кореєю, північнокорейська тема має постійно залишатися на порядку денному під час виборчої кампанії.

Стандартні погрози «перетворити Сеул на море вогню» можуть не спрацювати. Потрібно щось принципово нове, наприклад, відмова від старої концепції об'єднання Кореї. З такого розриву логічно випливає більш висока ймовірність війни — адже з чужими воювати простіше, а до військових загроз світ останніми роками став ставитися набагато серйозніше.

Наслідки для Півдня

Розворот Пхеньяна багато змінює і для Південної Кореї. Насамперед, іде у минуле тема відновлення міжкорейського співробітництва, настільки улюблена південнокорейськими лівими. У 2017–2022 роках Кім Чен Ин вже мав справу з лівою адміністрацією на Півдні, і йому явно не сподобалося, що тоді розрядка та співпраця звелися майже виключно до риторики. Тепер чергове повторення експерименту навряд чи можливе.

Також Сеулу не доводиться розраховувати, що відмова від ідеї об'єднання допоможе зменшити напругу на Корейському півострові. Кім Чен Ин продовжує наполягати, що у разі будь-якої «агресії щодо КНДР» Південна Корея має бути зметена з лиця землі. Тобто армії обох Корей залишаться у повній бойовій готовності. У Пхеньяні немає й мови про те, щоб відкрити посольство в Сеулі та відновити торгівлю та туризм між Кореями.

Натомість тепер Південна Корея також зможе остаточно поховати ідею об'єднання, яка загрожувала їй величезними видатками. Опитування показують, що на Півдні досі домінує м'яка підтримка об'єднання: більше половини опитаних обирає варіант «об'єднання — річ хороша, якщо коштуватиме не надто дорого».

Частка противників (понад 30%) повільно, але неухильно зростає — у міру зміни поколінь та усвідомлення величезних витрат, яких вимагатиме об'єднання з такою бідною країною, як КНДР. Тепер це зростання може помітно прискоритися — адже одна справа, коли Північ простягає руку і закликає до діалогу, і зовсім інша, коли Пхеньян сам прагне відгородитися від Півдня.

Прагнення об'єднання прямо прописане в конституції Південної Кореї, тому змінити її буде не так просто. Але на тлі останніх заяв Пхеньяна цей сценарій виглядає цілком можливим. Якщо це станеться, то поділ Кореї може тривати ще століття.

Вгорі: фото REUTERS

Переклад: «Аргумент»

На цю тему:

• Балістичні ракети КНДР: види, дальність, особливості
• Надання Росії боєприпасів перетворює КНДР на співучасника злочинів рашистів - Пентагон
• Досвід Другої світової війни показує як вільним країнам перевершити диктатури типу путінської