В'чеслав Курбанов: Що знищує українську армію

Версия для печати

Наша армія тане як сніг на квітневому сонці. І не втрати на полі бою є головною причиною цієї ситуації, а недолуга мобілізація та епідемія СЗЧ. Провалена мобілізація не дозволяє нам компенсувати регулярні санітарні втрати війська, а лавина СЗЧ зменшує кількість особового складу в бойових підрозділах до критичного рівня.

Причини невдач мобілізації та самовільного залишення бійцями своїх частин в більшості моментів співпадають, і головні з них це:

(1) неадекватність світогляду реальній ситуації;

(2) хибність вибраної стратегії ведення бойових дій;

(3) слабкість та безвідповідальність старших та вищих армійських командирів.

1. Неадекватний світогляд.

Ми проголошуємо себе вільною та демократичною країною, яка більше за все цінує свободу і гідність, а в реальності закриваємо кордони та проводимо протизаконну, насильницьку та ганебну бусифікацію.

Ми кажемо, що служба в армії – це конституційний обовʼязок кожного громадянина, а на ділі взяли в заручники (воюйте до перемоги, або до вашої смерті) кілька сотень тисяч добровольців, які стали на оборону країни в 2022 році, а тепер бусифікуємо до армії всіх бідних, слабких та неосвічених.

Ми ведемо постійні розмови про те, що "перемога вже завтра", "кожний день наближає нас до перемоги", захід нам допоможе, дасть зброю, захистить біженців, домовиться з агресором і всіх врятує.

Замість цього, якщо ми дійсно бажаємо перемоги, то перше, що нам потрібно зробити, це подивитись в очі реальності та визнати, що це не тимчасова криза, і вона завтра не зникне чарівним зусиллям героїв на фронті, чи магічними діями наших західних партнерів, чи здачею агресору кількох областей. Це екзистенційна криза такого розмаху і сили, яку ми ще не зустрічали за все наше життя. Вона ставить під питання наше існування як нації та держави, і несе пряму загрозу життю наших дітей. Переможне "завтра" може настати не "вже цього року", як постійно облудно навіюють наші недолугі керманичі, а через 5, 10, а то і 15 років. Ось що треба усвідомити і на чому будувати свої плани та очікування. А це означає, що необхідно готувати кілька армій, які будуть змінювати одна одну на фронті та розбудовувати потужну оборонну промисловість для забезпечення фронту всім необхідним.

З цією кризою ми можемо справитися тільки разом. Війна – справа всіх громадян, що усвідомлюють себе власниками країни, а отже готові її боронити, воюючи на фронті чи працюючи в тилу на оборонних підприємствах.

Всі інші - тільки її жителі. Їм можна видати посвідчення резидентів, збирати з них додатковий податок за оборону і залишити в спокої.

І навпаки, всім іноземцям, які готові проливати кров за свободу нашої батьківщини, після 18 місяців їх служби в армії та здачі екзамену на знання мови та історії України, пропонувати громадянство, виділяти землю у власність і давати підйомні гроші. Тільки уявіть! Ми можемо стати країною сміливців і красенів усього світу!

До речі, це стосується не тільки іноземців. Ті, наймужніші люди серед нас, хто захищає наше життя, ризикуючи на фронті своїм, повинні отримувати найбільшу зарплатню в країні, найкраще медичне страхування, ділянку землі у власність та фінанси для купівлі чи будівництва житла для своєї сімʼї.

Світогляд "перемога буде не завтра, а, можливо, тільки через 15 років" диктує тобі відповідні дії, як то, будівництво в тилу нових міст для вимушених переселенців з окупованих територій. Добровільне повернення українців на окуповані території, під владу ворога, – це чи не найбільша ганьба, якщо не злочин, який можна інкримінувати сьогоднішній владі.

2. Хибна стратегія.

Зеленський і ко можуть скільки завгодно говорити про те, що вони якнайвище цінують життя кожного солдата і цим постулатом керуються. На практиці ж ми бачимо втілення стратегії "ні кроку назад", миттєвих штурмових дій, щоб відновити втрачені позиції та стратегію контрнаступу.

Дії нашого вищого військово-політичного керівництва незаперечно свідчать про те, що вони насправді керуються тим ситуативним світоглядом "перемога вже завтра", який транслюють їх ЗМІ. Багато хто думає, що це заспокійливі інформаційні пілюлі для народу-дитяті, декотрі вважають, що це цілеспрямована політика зради і знищення української нації, я ж бо бачу тут причиною недоумкуватість за загальну низьку культуру нашого верховного та сервільність, корупційність, інтелектуальну слабкість його оточення і генералітету.

Замість цієї самовбивчої контрнаступальної стратегії, яка вочевидь виходить з неадекватної оцінки співвідношення наших і ворожих сил, нам треба перейти до стратегії тотальної технологічної оборони, головну ідею якої можна передати наступним зверненням до солдат ворога: "Росіяни, бачите цю лінію оборони?! Ми будемо нищити вас тут повітряними та наземними дронами, щільним артилерійським вогнем і мінними полями. А за цією лінією у нас підготовлено ще кілька. Вам треба буде наступати тут десятиліттями і покласти не один мільйон своїх життів, щоб просунутися хоча б на кілька десятків кілометрів. Росіянин, хочеш померти, приїжджай в Україну. Хочеш жити, залишайся вдома".

3. Безвідповідальні слабкі командири.

Ситуація: нова бригада на третьому році великої війни їде на фронт без розвідувальних дронів, FPV та засобів РЕБ. Якою повинна бути реакція: всі причетні до формування бригади вищі та старші офіцери здають посади і звання та йдуть командувати взводами. Навіть роту цим дебілам полковникам і підполковникам доручити неможливо, бо вони до цього часу не зрозуміли суті сучасної війни. Зрозуміють, коли попрацюють командирами взводів на передовій під ворожими дронами.

Ситуація: бригада веде оборону в сірій зоні, на необладнаних позиціях, без можливості евакуації поранених. З цієї причини в неї сотні зниклих безвісти та СЗЧшників. Якою повинна бути реакція: всі причетні командири йдуть на бойове чергування в цю сіру зону звичайними солдатами на термін, на який у них зазвичай заходять бійці. Після цього, якщо виживуть, опускаються нижче по посаді та званню.

Наразі немає в країні важливіших посад, ніж армійські командири. Це люди від дій яких залежить доля країни. І ми не можемо доручити цю долю виключно тим, що робили свою карʼєру в армії, яка тільки тим і жила, що дегенерувала, пиятила і розпродавала своє майно останні кілька десятків років.

Старших та вищих військових командирів треба набирати не тільки серед випускників військових ВУЗів, але також і серед цивільних, серед успішних бізнесменів і науковців. Розвинений інтелект та організаційні здібності – ось що в першу чергу необхідно сучасному командиру.

Сьогоднішня війна вимоглива не як до твоїх спеціальних знань у військовій справі, а як до твоєї здатності навчатися та організовувати ефективні процеси у великих організаціях, якими і є, по суті, військові підрозділи, починаючи з рівня батальйону.

Нам треба нарешті зламати, розпилити та здати на металобрухт радянський військовий карʼєрний ліфт, у якого є тільки один напрямок руху - вгору, і який до цього часу працює в нашій нереформованій армії, та призводить до негативного відбору командирів.

Замість оцінки якості ("крутості") командира за неофіційним критерієм "чим більше втратив своїх бійців, тим краще воював", перейти до критерію "коефіцієнта втрат" - співвідношення своїх втрат (включаючи СЗЧ) до кількості знищених ворогів. І це співвідношення для піхоти повинно бути мінімум 1 до 10. Починаючи з цього співвідношення можна оцінювати роботу кожного командира стрілецького чи моторизованого підрозділу як нормальну. А щоб цього досягти потрібна належним чином обладнана лінія оборони (див. мою статтю "Комплексна оцінка обороноздатності бойової позиції"), потрібні потужні підрозділи РЕБ і БпЛА, належним чином працююча вогнева підтримка та контрбатарейна боротьба, потрібне запровадження практики аналізу післядії та звітів про кожну свою втрату та кожного знищеного ворога.

*****

Неадекватний світогляд, який транслюється провладними ЗМІ, хибна стратегія ведення війни, безвідповідальні та слабкі командири - все це привело до повної демотивації українського народу, його розгубленості, зневіри у керманичів та поведінки типу: "справляйтесь без мене, бо ж ми і так перемагаємо, я поки зачекаю; до того ж я не хочу помирати в штурмах на переважаючого в силах ворога, та тримати оборону в ямах в сірій зоні, під командуванням бовдура командира, без захисту від ворожих дронів та можливості евакуації".

Транслювати та усвідомлювати адекватну картину світу (де війна – це надовго і ніхто нам не допоможе, крім нас самих; де війна – справа всього народу, всіх громадян, а не тільки тих, хто на фронті), жити цінностями свободи і гідності (ТЦК та поліція їдуть на фронт, кордони на виїзд відкриті), перейти на стратегічну, розумну, технологічну оборону, почати відбір командирів серед найкращих громадян, оцінювати їх бойову діяльність за критерієм коефіцієнту втрат, відповідно винагороджувати їх за цю найголовнішу на сьогодні роботу в країні, - і ми побачимо розквіт української армії.

*****

Для кого я це пишу?

Спочатку, я хотів направити відкритий лист до Верховного Головнокомандуючого Президента Володимира Зеленського, поки не почув його фразу "якщо завтра половина армії піде додому, то треба було в перший день здаватися".

Потім я планував написати Головнокомандуючому ЗСУ генералу Олександру Сирському, але подивившись його останнє інтервʼю зрозумів, що в цьому немає ніякого сенсу.

Я пишу це звернення до народу України, до кожного з вас, до кожного, хто відчуває себе громадянином України. А особливо до бізнесменів, бо ви є особливими людьми, і, скажу більше, навіть якщо ви це ще не усвідомлюєте, ви створені для війни. Займатися своєю справою, бути керівником і лідером за власною ініціативою і власною волею, пройти горнило вільної конкуренції і перемогти, – це доля мужніх і обраних.

Прийшов час вам, бізнесмени, зрозуміти, що немає наразі в нашій країні важливішої справи, ніж командувати військами. Ви, як ніхто, знаєте, що таке правильно визначені цілі та задачі, як відслідковувати основні показники ефективності, як відбирати, мотивувати і керувати людьми. Військові офіцери, випускники військових вишів, в масі своїй, цього не знають і не розуміють.

Прийшов час вам брати військову справу до своїх рук. Шукайте притомних командирів бригад (їх меншість, але вони є), йдіть до них в учні, ставайте командирами. Обʼєднуйтесь, вимагайте змін, готуйтесь до оборони.

У нас попереду довга і важка війна. І ми здобудемо у ній перемогу.

Перемогу, а не мир.

Зображення вгорі: руїни будинку. Так виглядають сьогодні прифронтові міста та села України. Фото з відкритих джерел

В’ячеслав Курбанов, офіцер ЗСУ; сторінка автора у Фейсбук

«Аргумент»

На цю тему:

• Військово-політичне керівництво країни паразитує на надіях населення, - "слуга народу" Безугла
• Майже половина громадян вважають, що ситуація в Україні розвивається у неправильному напрямку (ОПИТУВАННЯ)
• Трамп особисто озвучить план США щодо завершення війни в Україні, - Келлог