«Вийти з лав ЗСУ можна через цвинтар або інвалідність. Мусимо це виправити» - Євген Дикий

|
Версия для печатиВерсия для печати

Коли говоримо про функціонування держави під час війни, насамперед маємо на увазі роботу тилу. Очевидно, що армія робить свою справу настільки, наскільки тил забезпечує для неї таку можливість, — каже в інтерв’ю Тижню Євген Дикий, екскомандир роти батальйону «Айдар», науковець і публіцист.

— Для початку війни насправді було величезним досягненням те, що наша держава загалом далі функціонувала. Великою мірою ми не скасували жодної функції, які вона зобов’язана забезпечувати. Працюють системи охорони здоров’я, освіти, енергетики, комунальні служби тощо. Не дала збою жодна з держсистем. Увесь час працює парламент. Достатньо ефективно ухвалює закони, є дискусії у фракціях. Працює уряд і вся вертикаль аж до місцевого самоврядування. Насправді жодна ланка не випала й не почався хаос.

Якщо поглянути за лінію фронту, тобто за межі ураження російської ствольної артилерії та «Градів», то починається майже нормальне життя.

Інколи все має такий вигляд, ніби живемо в країні, де немає війни. Для її початку це було фантастичним досягненням. Однак, зберігаючи звичне життя, ми не розбудовували нового, прив’язаного до війни. Фактично весь час мали ментальну установку: армія воює за нашу перемогу, а тил намагається максимально зберегти життя, яке було до війни. Жили тим, що треба ще трохи протриматися, поки армія здобуде перемогу. А далі чимшвидше відбудуємо країну, вступимо в Євросоюз та інші райдужні перспективи. Така установка була дійсно раціональною з розрахунку, що війна триватиме не більш як рік. Нині її треба переглядати. Сьогодні в країні кардинально інша ситуація, ніж було пів року тому.

— Що, власне, змінилося?

— Розпочалася затяжна війна — на виснаження ресурсів. Війна, дату закінчення якої наразі ніхто не здатний передбачити. На початку повномасштабного вторгнення ми підійшли до вторгнення, як до землетрусу: це треба пережити, а далі відбудовувати все, що було зруйновано. Для тривалої війни такий сценарій не підходить. Інакше ми просто програємо.

Маємо повністю переглянути засади функціонування цивільної влади в тилу. Треба перейти до установки: уся країна має працювати на армію та на перемогу.

Тільки ті ресурси й ті сили, які залишаються після виконання всіх завдань для перемоги, можна пускати на щось інше. На рівні гасел у нас і так усі працюють на перемогу. Але насправді це абстракція. Функціонування економіки з її податками, як у мирний час, — неробоча схема. Фактично нам потрібна мобілізація на всіх рівнях.

— Яку ключову проблему варто розв’язати вже сьогодні?

— Рік тому сам вважав, що зараз перевоюємо як уміємо, а після війни будемо налагоджувати систему. На жаль, це не працює. Нам уже треба змінювати ставлення до людини в армії. Сьогодні воно абсолютно совкове. Людина — одноразовий ресурс, який треба використати на користь держави. Такі думки в сучасній Україні недопустимі. По-перше, для перемоги нам важливо мобілізувати потрібну кількість людей. Інакше доведеться змиритися з тим, що України й українців просто не буде на карті світу. Власне, як цього й хоче ворог. Влада має виправити деякі речі, які демотивують мобілізовуватися.

Передусім треба встановити граничний термін, на який людей забиратимуть на фронт. Тих, хто вже відвоював півтора року з початку повномасштабного вторгнення, треба демобілізувати.

Є різниця: іти на дуже великі ризики, важку роботу й страшний побут на рік чи купувати квиток в один кінець. Поки що ж у нас вийти з лав ЗСУ можна через цвинтар або через інвалідність. Мусимо це виправити. Однак підкреслюю: це треба робити поступово. У жодному разі не пропоную миттю повернути додому всіх досвідчених бійців. Тоді фронт просто обвалиться. Але за півтора року виконати це завдання реально. Сьогодні ж серед офіцерів домінує думка, що краще до кінця вже експлуатувати бійців з досвідом, ніж набирати нових мобілізованих, яких усього треба навчати.

— Як це зробити покроково?

— Правда в тому, що люди, які воюють за нас з вами, заслуговують іншого ставлення. Їм треба дати змогу мобілізовуватися безпосередньо в ту частину, куди хоче боєць. Сьогодні так робити не можна. Ти можеш прийти в частину, де хочеш служити. Там будуть готові забрати, але в територіальному центрі комплектування інші розпорядження. Їм треба виконати план, а не мобілізувати бійця в ту частину, де його дійсно чекають. Це можна виправити навіть не на рівні законодавства. Має бути відповідне розпорядження Генштабу. Наступний крок — дозволити військовим частинам самостійно проводити рекрутинг. Ми це бачили на прикладі ініційованих МВС підрозділів — так званої Гвардії наступу. Третя окрема штурмова бригада та спецпідрозділ «Kraken» узагалі дозволяють так званий пробнічок — за два тижні можливість зрозуміти, чи ти витримаєш ту війну, яку ведуть саме ці підрозділи. І в них немає проблем з добровольцями. Частини, навпаки, відфільтровують, добирають тих, хто годиться. Це, до речі, відповідь тим, хто вважає, що потенціал добровольців вичерпався. Неправда. Потенційних добровольців чимало, але вони хочуть мобілізовуватися з розумом туди, а не «заткнути дірку» в плані ТЦК. У людини має буде вибір.

Водночас важливо враховувати навички. Ми не можемо дозволити собі розкидатися мізками. Це стосується, наприклад, тих же айтівців. Чи в нас в армії мало завдань для комп’ютерних геніїв? Хоча б у волонтерських проєктах для них до біса роботи. З іншого боку, наприклад, я. Маю бойовий досвід, досвід у менеджменті. Нині керівник української антарктичної програми, керую логістикою за 15 тисяч кілометрів та бюджетом у мільйонах доларів. Мені не знайшлося місяця в цій війні. 2014-го з фронту повернувся з інвалідністю. Тому бігати з автоматом не можу. Перші пів року після початку повномасштабного вторгнення стукався в усі двері, шукав собі місце, де можна працювати головою і застосовувати навички менеджменту. Виявилося, якщо в тебе немає старшого командного офіцерського звання, то така робота не для тебе.

Ти можеш бути крутим бізнесменом чи менеджером у цивільному житті, але якщо не наростив офіцерського звання, то будь-яка робота мізками на війні для тебе закрита.

На командні посади висмикують тих, у кого формальне звання є. Часто це бувають офіцери, які служили ще в радянській армії та нічого не тямлять у сучасних методах.

— Яка роль суспільства в цьому? Як громадянину впливати на державні процеси?

— Нам треба запроваджувати кримінальну відповідальність не за ухилення від служби, а за ухилення від військового обліку. Поки що маємо дірку в законодавстві. Людина стає дезертиром тоді, коли її вже мобілізували, але вона втекла. Якщо уникаєш ставання на облік — це лише адміністративне правопорушення з невеликим штрафом, який можна платити до нескінченності. Треба криміналізувати ухилення від військового обліку та мобілізації. Так ось у цьому русі мають брати участь не тільки держава та влада, а й ми з вами, тобто суспільство. Маємо перестати бути толерантними до ухилянтів. Це нормально — питати в людини призовного віку та нормальної фізичної форми, чому вона тут, а не на фронті. У нас досі можна почути запитання типу «а чому ти пішов воювати?». А треба запитувати «чому ти досі не пішов воювати?». Поки не змінимо це, у нас мало шансів виграти цю війну.

— Чи ефективно працює економіка під час війни?

— Це ще одне завдання, яке треба виконати, якщо говоримо про затяжне протистояння. Нещодавно проходив по улюбленій Контрактовій площі. Посередині місяць тому виросла красива клумба. Її висадили під час війни за мої гроші — платника податків. Такого роду клумб, плиточок, пішохідних мостів, фонтанчиків по всьому місту до біса. Ми вже виграли війну? Досі не підписаний базовий закон — про те, щоб забрати в місцевих адміністрацій лише військовий ПДФО (податок на доходи. — Ред.). Узагалі це гроші, які звалилися на місцевий бюджет абсолютно несподівано й незаслужено. Скажімо, є містечко, до якого приписана військова частина, де в мирний час працювало 40 людей. Під час війни частину розгорнули до 4 тисяч людей, які пішли воювати на фронт. Жодної із цих людей у містечку немає, але всі податки з їхніх зарплат потрапляють у місцевий бюджет. Військовий ПДФО досі не можуть забрати на оборону країни. Закон ухвалений, але не підписаний. Бо це викликає спротив. Я мовчу про те, що нам треба зрозуміти: децентралізація — це дуже добре, одна з найважливіших реформ, яка відбулася в мирний час. Однак поняття «війна» й «децентралізація» не поєднуються. Це з різного життя.

Воюють не місцеві громади. Воює країна як єдине ціле. На час воєнного стану треба скасувати облік коштів, які прийшли до громад по децентралізації. З першого дня, коли воєнний стан закінчиться, усі здобутки реформ мають бути повернуті. Інакше того дня після перемоги просто не буде.

Сьогодні всі ті гроші, на які будуються фонтанчики, місточки й кладеться плиточка, треба спрямувати в оборонний фонд, на війну. Знову ж наголошую: ніхто не пропонує закрити школи, лікарні, припинити виплачувати зарплати лікарям, учителям. Це базове функціонування. А ось планові ремонти шкіл, лікарень можуть зачекати. Усі проєкти розвитку треба відкласти на час після перемоги України.

— Що ще можемо зробити, щоб наблизити перемогу?

— Мобілізувати промисловість. У нас досі виробництво оборонної продукції — від зброї, техніки до одягу військових — працює на тих самих засадах, що й до повномасштабного вторгнення. Під час великої та довгої війни цього недостатньо. Нині держава має давати примусове оборонне замовлення, яке не можна не виконувати, навіть якщо тобі ринково це не дуже вигідно. Наприклад, сьогодні росіяни мобілізують свою промисловість на оборонні потреби. Перші результати вже відчуваємо. На початку війни дронами вони поступалися нам.

Тепер за якістю дронів ще відстають, але за кількістю вже переважають, адже запустили велике конвеєрне виробництво. У нас досі кожна компанія пропонує стільки продукції, скільки сама може виробити.

Для порівняння: Сполучені Штати під час Другої світової різко збільшити виробництво літаків завдяки конкурсу серед компаній на кращу пропозицію моделі літака. Зрештою, усі компанії збирали модель-взірець, а не свою продукцію. Так вони терміново під час війни масштабували виробництво. Також нам потрібні централізовані заходи із забезпечення сировиною підприємств, які виробляють оборонну продукцію. Поки що ж кожне підприємство самостійно шукає в Україні чи на світовому ринку потрібні матеріали. Завтра взагалі деякі види виробництва можуть зупинитися, бо інші просто перехоплять дефіцитну сировину, адже наша війна загалом запустила нову гонку озброєнь по всьому світу.

Великою мірою треба бути готовими до одного неприємного сценарію: уявімо, що через рік президентом Америки оберуть Трампа. Нині вся військова стратегія Росії побудована на тому, що рік треба протриматися, а там прийде «Трампушка і пєрєкроєт хохлам кіслород». Ми маємо не тільки сподіватися, що цього не станеться. Треба готуватися до сценарію, за якого це станеться. Маємо рік, коли нам точно допомагатимуть. За цей час треба налагодити самостійне виробництво хоча б найбільш критично важливих оборонних товарів. Щоб у разі «перекриття кисню» ми могли воювати без західної допомоги. Не можна втратити цей час, як ми його втратили на етапі підготовки до великої війни.

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
На вихідні в Україні переважно сухо, вдень +17-26°С
18:08
Влада дає рпц в Україні місяць часу на звільнення Нижньої лаври, далі застосують силу, - Карандєєв
17:13
До суду передали справу генерала Володимира Тоцького, ексзаступника голови СБУ часів Януковича
16:59
Генштаб ЗСУ скоротять на 60%
14:18
Першого заступника директора НАБУ відсторонили через розслідування можливого витоку інформації
12:06
Об "небесну сотню" витерли ноги: суд закрив провадження щодо 4 начальників "Беркуту" та ексчиновника МВС через закінчення строків давності. Це диверсія
11:50
Dragon Capital заявив про тиск на бізнес з боку БЕБ (тобто, ОП)
10:00
Китай і Бразилія опублікували спільне комюніке: підтримують "мирну конференцію" щодо України лише за участю рф
09:01
Глава Нацполу Іван Вигівський живе у будинку подруги, а сестра торгує пальним із фігурантами справ поліції. Він без проблем пройшовт"спецперевірку" СБУ (ВІДЕО)
08:10
Перша група пілотів з України закінчила навчання в США на F-16

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]