Всеволод Кожемяко: У кожного вбитого ворога є собівартість

|
Версия для печатиВерсия для печати

«Найбагатший солдат України» – засновник бригади «Хартія» про ТЦК, мобілізацію та роль піхоти на фронті.

«Я бачив, що можу залучити певну кількість людей, які не мають бажання йти в регулярні війська, але захищати Україну за мною підуть». Інтревью з неординарним командиром Всеволодом Кожемяко, доларовим мультимільйонером, зробило Радіо Свобода.

Всеволод Кожемяко неодноразово входив до рейтингу найбагатших українців, а його статки у Forbes Ukraine оцінювали майже у 100 мільйонів доларів. Після початку повномасштабної війни Росії проти України цей агробізнесмен повернувся з-за кордону, щоб зі зброєю у руках захищати Батьківщину. Він заснував у рідному Харкові добровольчий підрозділ «Хартія», який згодом переріс у бригаду Нацгвардії.

  • Чому вважає, що «війна – це про гроші», а у «кожного ворога є собівартість»?
  • Як ТЦК «відштовхують усіх мотивованих» та завдяки чому «Хартія» рекрутує людей?
  • Що криється за словами: «підлеглих насамперед слід не карати»?

– У 2004 році я був на Майдані. І у 2014-му. І я любив завжди свободу. Як я прийшов до націоналізму українського, здорового? Такі постаті, як Да Вінчі, на мене здійснили великий вплив; ті люди, які зі мною поруч служать.

– Тим часом ледь не під кожним вашим інтерв’ю пишуть, що ви собі готуєте політичний плацдарм завдяки армії.

– Пишуть це з 2014 року: я створив фонд, ми тоді зробили допомогу підрозділам – і вже були коментарі: «А, ну все, хоче стати депутатом».

Ну коротше (сміється – ред.), вже 10 років я йду до депутатства і ніяк не дійду, розумієте? Ну, звісно, воно мені нецікаве.

Я певним чином реалізувався в матеріальному сенсі. Я розумію, що я – не якийсь суперолігарх, та всіх грошей, можливо, і не заробиш.

Для мене важливіше те, що я зараз роблю – мені цікаво боротися за ідеї, і це мене надихає.

– Як ви – засновник одного з найбільших в Україні агрохолдингів-зернотрейдерів – у 2022 році стали організатором добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ) «Хартія», яке згодом переросло у бригаду Нацгвардії?

– В бригаді я – організатор, але не командир, бо вже фахової військової освіти для такого великого організму в мене немає. Але там дуже достойні люди керують.

– А який загалом ваш військовий досвід?

– Мій військовий досвід почався у 2014 році, коли і почалася війна. Я брав активну участь у місті Харкові у протистоянні проти «русской весни». Потім потрапив у певні вогневі контакти випадково і не дуже системно, але добровільно був на війні десь 2014–2015 роки.

Потім я допомагав кільком бригадам Національної гвардії України.
Підтримував створення бригади швидкого реагування у лавах НГУ, підтримував спецпідрозділи «Омега», підтримував добровольців.

Дружив близько з Дмитром Коцюбайлом, який був на фронті увесь цей час.

– Нині ви – найбагатша людина в Силах оборони України?

– Найбагатший солдат України. Ну, ми так жартували.

– Як ви вирішили стати солдатом і як виникло ДФТГ «Хартія»?

– Один товариш із Києва повідомив мені, що є закон про національний спротив. І завдяки ньому можна організувати підрозділ.

Я бачив, що можу залучити певну кількість людей, які не мають бажання йти в регулярні війська, але захищати Україну за мною підуть.

Я був в Альпах, катався на лижах (напередодні повномасштабної війни РФ проти України – ред.). Приїхав 25 лютого. Бо вже літаків не було, то поки дістався потягом, автівкою… Знав, що я буду тут (в Україні – ред.) і буду активний спротив чинити окупації. Я чітко розумів, що мені треба їхати в Харків.

Ми (люди, з якими Кожемяко сформував «Хартію» – ред.) не хотіли займатися охороною мостів або складів. Хотіли займатися реальними справами – і хоч були хлопці, які мали певний досвід, та в більшості – це були цивільні люди.

Вони сказали: хочемо рухатись в бойові дії. Харків був напівоточений тоді, ворог був досить близько, постійно обстрілював. У кожного вже були свої якісь особисті рахунки щодо під***в, люди були заряджені.

Перше завдання, потім друге, третє – і так воно пішло: оборона Харкова, потім контрнаступ, потім ми були на Сватівському напрямку на Луганщині. Потім – Бахмут. Після цього ми зрозуміли, що війна довга і тільки великі організми будуть її вигравати.

З’явилася нагода створити бригаду в лавах Національної гвардії України з тим керівним складом, який працював у ДФТГ – верховний головнокомандувач дав добро.

Зараз «Хартії» – рік, вона вже 4 місяці виконує завдання на лінії фронту.

– Наскільки з бюрократичного боку важко організувати бригаду боєздатну?

– Це майже неможливо. Навіть при сприянні керівництва, Міністерства внутрішніх справ, командування Національної гвардії, сприянні самих керівників, оця середня бюрократична ланка – іноді зіштовхуєшся з такою не те, що тупістю, а просто з байдужістю.

Нібито вони військові, але вони настільки байдужі до того, що відбувається в їхній структурі, на полі бою.

Оце настільки дратує, настільки вибиває з колії, що іноді хочеться опустити руки і виматюкатися: підписуються накази, які суперечать одне одному в один і той же день. Це перераховувати можна дуже довго, але зрозуміло, що система наша ще дуже недосконала. Ми вже пішли від радянської армії, але не дуже далеко відійшли.

– Нинішній командир «Хартії» Ігор Оболєнський – не лише професійний військовий, а і ваш колишній колега з бізнесу. Відтак яку модель управління бригадою ви з ним побудували чи будуєте зараз? Читав, що один з головних її принципів – командир на рівні з рядовими робить усе, починаючи від зарядки.

– Я і прибираю там (у місцях дислокації бійців – ред.)… У нас немає прислуги, розумієте? Всі самі за собою усе роблять.

Фізичні вправи разом робимо, бойові навчання теж.

Ми (разом із чинним командиром бригади – ред.) часто об’їжджаємо позиції, дивимося, перевіряємо. Це необхідно робити не для того, щоб когось потім покарати, а щоб підказати людям. Оце і є нове ставлення.

Треба постійно розуміти, як людина живе у бліндажі на тій позиції.
Як вона їсть, як вона спить, куди вона ходить в туалет – умовно. Це теж дуже важливо. І від цього залежить якість виконання завдань.

Комбриг завжди повинен перевіряти і бути в курсі, що відбувається. Він може розібрати затвор від гармати і спокійно показати, що отут треба почистити, а отут треба налагодити. Або сісти сам за танк – поїхати. Я вважаю, що це важливо теж.

– Кістяк добровольчого підрозділу, а потім і вже бригади – це які люди?

– З мотивованою людиною завжди легше працювати. Мотивована людина і навчається краще, і воює краще. Десь із ДФТГ мобілізувалося до 150 людей. Більшість із них – уже сержанти і офіцери.

У «Хартії» є таке правило – якщо людина фахівець у чомусь, то перше, що ми пропонуємо – застосувати її там, де вона фахівець.

Звісно, що в цивільному житті немає фахівців таких, як кулеметник або піхотинець, але що ми робимо? Навчаємо людей.

Іноді вони кажуть: «Ми не хочемо!», плюються, скаржаться, та потім коли потрапляють на війну – дякують сержантам за науку.

І це дуже важливо, бо просто посадили тебе в окоп і дали рушницю або автомат, то ти – не піхотинець, ти – жертва. Маєш дуже великі шанси загинути.

А коли тебе навчають, коли планування відбувається якісно, то дуже великі шанси вижити, знищити ворога і побачити перемогу живими і неушкодженими.

Можу вам сказати, що люди постійно потрібні. Постійно.

– А які спеціальності найзатребуваніші у війську?

– Наприклад, спілкувався з однією дівчиною нещодавно, яка у нас працює в комунікаціях. Це важлива ланка, тому що повинні військові організми комунікувати з суспільством: щоб людей залучати, щоб кошти залучати, бо держава не встигає, на жаль, реагувати достатньо оперативно на певні потреби.

Я попросив ту дівчину очолити певний напрямок в комунікаціях.
А вона відмовилась – сказала, що хоче бути винятково в бойовому підрозділі, хоче бути оператором FPV-дрона або будь-якого дрона. Ну що я можу на це сказати? Це тільки може викликати повагу, хоч комунікаційники теж потрібні. Всі люди потрібні.

Приходить людина і каже: я – спеціаліст серйозний, ну, наприклад, в ІТ. Ну, якщо вона уже там не впреться сильно, що хоче бути командиром кулемета, тоді ми її будемо намагатися залучити, звісно, в наш ІТ-сектор. Тому що ми тестуємо багато продуктів, які автоматизують ухвалення рішень, прибирають людський фактор і роблять реакцію бригади на певні події швидше за ворога.

– Рекрутинг через ТЦК в Україні працює коректно, на ваш погляд?

– Треба дуже велике бажання мати, щоб потрапити в армію в якийсь підрозділ, мобілізуватися чи підписати контракт. Так крові поп’ють… Я просто знаю декілька прикладів, коли люди до нас йшли вже на певні посади – там якогось папірця немає, там треба кудись йти, якусь довідку отримувати.

Ми намагаємось максимально зараз вибудувати процеси із залученням HR-спеціалістів з цивільного життя і рекрутерів, щоб це був сервіс, щоб людина тільки прийшла, підняла руку і сказала: «Я хочу».

ТЦК в нас як сервіс не працює. Він працює як система покарань, як що завгодно, але не як сервіс. Таке враження, з інформаційного поля принаймні, що система налаштована таким чином, щоб відштовхувати усіх мотивованих і затягувати всіх, хто не хоче.

Декілька місяців тому був підписаний президентом України указ щодо можливості проходження іноземцям служби в Національній гвардії України. І у нас вже є декілька десятків іноземців – це професійні або військові, або поліцейські, або просто люди, які хочуть навчитися і зробити військову кар'єру.

Ми до них ставимося так, як і до українців. Бо насправді, те, що для українців (не працює – ред.) – для іноземців ще гірше.

Ну, через ТЦК пройти записатися – це так хотіти треба…

Людині треба 10 тисяч кілометрів прилетіти, наприклад, з Аргентини або з Колумбії, і тут зіштовхнутися з цією бюрократією – зрозуміло, що це просто жах. Тому ми максимально надаємо усіляку підтримку.

Порядок: треба зв’язатися з нашим рекрутинговим центром – і все. Там всі є координати, посилання, люди дзвонять, і ми обробляємо одразу їхні заявки і говоримо далі, що робити.

Цивільні люди цим займаються і мобілізовані в бригаду, які були HR-ми.

– Зараз «Хартія» перебуває у районі Кремінної. Як би ви охарактеризували тих, проти кого доводиться воювати?

– Противник неоднорідний. Є і мобілізовані люди, випадкові, є і «Ахмат» біля нас, і різні підрозділи спеціального призначення.

У Бахмуті ми зіткнулися з тактикою малих груп. Це теж існує.

На Запоріжжі – зі свіжого, то на квадроциклах і баггі залітають на позиції. Вони широко зараз застосовують і дрони, вчаться дуже швидко.

Я б сказав так – ми вводимо інновації, щось придумуємо, вони бачать це і одразу копіюють, але в набагато більших масштабах.

Тому ми для себе вирішили, що ми – не бригада «Рембо», які заскакують (в окоп до противника – ред.), стріляють, всіх вбивають. Бо зазвичай залишається за лаштунками кількість втрат у таких штурмах. Ми намагаємось бути технологічною бригадою і воювати за рахунок злагодженості, за рахунок спланованих методичних дій.

Ми вважаємо, що піхоту треба берегти. Піхота заходить в населений пункт і ставить прапор. Поки там немає ваших людей і немає прапора, ви ніколи не скажете, що цей населений пункт належить вам.

Танки, гармати, дрони, авіація, розвідка – все це допоміжні сили, які забезпечують піхоті якісне виконання завдань. Як у наступі, так і в обороні.

Ми намагаємося робити так, щоб ворог не доходив до нашої піхоти. Щоб вона вступала у бій вже тоді, коли ворог по дорозі виснажений і максимально втомлений.

– «Війна – це про гроші», сказали ви в одному зі своїх інтерв’ю. Поясните, що маєте на увазі?

– У кожного вбитого ворога є собівартість.

Скільки ви витрачаєте грошей на вбитого ворога, на знищену одиницю техніки, на знищену позицію ворога і так далі – це важливо розуміти. І такий підхід ми намагаємось застосовувати.

Починаючи від пального і їжі, та закінчуючи тим, що за кожного пораненого і за кожного загиблого українця держава повинна відшкодовувати родині певні кошти. Це дуже великі кошти.

– Чи можемо конкретизувати на прикладі вашої бригади, яке озброєння найпотрібніше на фронті?

– Дрони насамперед, бо їх використовують постійно, і поле їхнього використання збільшується.

Зараз «Мавіки» літають, скидають гранати, як каруселі; висять постійно, по декілька, дають постійні стріми лінії бойового зіткнення.

Те саме відбувається з засобами РЕБ. Для того, щоб захищатися від тих же «Мавіків» і FPV. Традиційні засоби, артилерія, боєкомплекти – це дуже важливі речі. Броньована техніка.

Вони ж теж виходять з ладу, і це все потрібно. В озброєннях потреба дуже велика, і ми зі сподіванням дивимося на наших партнерів: що курс на захист демократії і захист європейського і демократичного вибору країни, яка має такого сусіда *ба**того, буде підтриманий, розумієте?

Коли вони зіткнуться з новими апетитами цієї олігархічно-імперіалістично КДБістської кліки, яка керує зараз Росією, коли країни світу зіштовхнуться з її новими якимись вимогами, то це буде коштувати набагато більше, ніж зараз підтримувати Україну.

Кожного разу, коли ми маємо менше зброї, менше обладнання, ми за це платимо кров’ю. Ми платимо за це життями наших співвітчизників.

Зображення вгорі: Всеволод Кожемяко. Скріншот з відео. Джерело: Радіо Свобода

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
На вихідні сухо лише на півдні та сході України, спека до +32°С
19:07
Полковник МВС Олександр Панченко: Як здавали південь України
18:06
Ігор Луценко: Чому так прикро за друга Буревія, Миколу Коханівського
17:55
Прорив росіян на Торецьк, оборонних споруд знову нема, - "слуга народу" Безугла
16:00
У трьох країнах Балкан раптово зникло світло
15:37
Ексдиректора НАБУ Ситника призначили заступником директорки Агенції оборонних закупівель
15:03
Президент призначив Олексія Морозова начальником УДО
14:51
Рада ЄС схвалила початок переговорів про вступ з Україною і Молдовою 25 червня
12:06
Стефанчук збрехав, що в Раді немає голосів для заборони московського патріархату. Він - типовий "слуга народу"
12:02
У ніч на 21 червня на території рф БпЛА атаковано 4 НПЗ, РЛС та центри радіоелектронної розвідки в Брянській області та окупованому Криму, - Генштаб

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]