Юрій Бутусов: Наступ рф - огляд гарячих ділянок фронту

Версия для печати

Стрім присвячений обстановці на фронті. Російський наступ триває практично по всьому фронту. Понад 800 км ширина нашого активного фронту бойових дій. Всюди ворог намагається атакувати, намагається скувати наші сили. Війна за Незалежність України. Розглянемо сьогодні такі події, факти, які, на мій погляд, потребують своєї оцінки. Насамперед це обстановка на фронті.  Але розкажу, звичайно, про наше командування, про дії, те, що робить головнокомандувач Олександр Сирський для стабілізації ситуації, те, що я бачу і отримую зворотний зв'язок, про критичну ситуацію на ряді ділянок.

Пам'яті Олександра Цебрія

Але почну я з іншого. З тої події, в якій я брав участь, подія, яка мене глибоко зворушила. Вчора увечері ( 24 липня, - ред.) я брав участь у штурмовій операції. Мене запросив мій друг на штурм, який він проводив. Це був Олександр Цебрій. Олександр Цебрій, командир штурмової групи 58 мотопіхотної бригади, сержант. 

Олександр Цебрій – це унікальна особистість. Він колишній мер Умані. 6,5 років був міським головою. Його позивний – Мер. Його знала уся 58 бригада. Олександр, як ви розумієте, міг бути… я не знаю, ким завгодно на цій війні. Насправді він буквально цілими ешелонами затягував гуманітарну допомогу, волонтерську допомогу в 58 бригаду.

Йому було 50 років. Але він обрав для себе найважчу професію на війні. Він був піхотинцем. Так-так, реально воював в піхоті. Навіть не на ротному КСП. Він воював прямо на нулі і він постійно виконував найважчу роботу. Він був постійно старшим позиції. Він був постійно в групах закріпу, закріплювався. Він особисто розривав позиції. Він копав, повірте мені більше за будь-якого іншого солдата. В 50 років. Мер Умані. Людина, яка в принципі в цьому житті була забезпечена усім, а могла бути забезпечена набагато більше. Яка мала дуже багато причин, чому він не був би там, прямо на нулі. Олександра глибоко зачепило коли нещодавно була хвиля піднята в Умані. Вона була піднята, як він казав, за вказівкою діючого депутата Верховної Ради Антона Яценка, колишнього депутата Партії регіонів, відомого участю в багатьох корупційних шахрайських скандалах. Зараз він частина провладної коаліції, все робить, що треба. І звичайно має ресурс. І от Яценко влаштував таку ганебну провокацію. Він підговорив деяких людей, щоб вони зробили заяву, ніби Цебрій не воює на нулі, що він десь ховається в зручних місцях від війни.

Олександр Цебрій попрохав мене – я бачив його роботу, у мене багато друзів у 58 бригаді – написати про це, щоб показати, чим він займається на війні, він запросив мене. Запросив мене до себе, щоб я разом з ним взяв участь у штурмових діях, щоб люди побачили, як насправді воюють воїни-піхотинці 58 бригади, щоб ні у кого не було сумнівів, наскільки жорстокі бої тут ідуть за Україну.

Олександр підготував штурмову групу. Він із цими людьми пройшов дуже багато. Він міг і далі на найважчій роботі бути – рити окопи, відбивати атаки. Нещодавно Олександр був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, за те, що він у бою біля села Урожайне захопив російського полоненого. Штурмовика російського взяв у полон. 58 бригада викладала сюжет. Олександр отримав заслужену нагороду. Він здійснив дуже велику кількість подвигів, багато разів рятував поранених. Він забезпечив закріплення на дуже багатьох позиціях. Але йому було цього мало. За дві години до атаки я запитав його: "Сашо, а чому у тебе спорядження все професійне військове, а взуття – для гірських сходжень?" Він каже мені: "Перед великим вторгненням я мріяв, я планував, що буду штурмувати Еверест. Але зараз мрія залишилася, але тепер я буду штурмувати посадки на Донбасі, тому що це Україна. Хай не думає ніхто, що якщо це далеко від Умані, кожен крок тут це не Україна. Це Україна. Я хочу наблизити своєю роботою кожен день нашої Перемоги. Я хочу, щоб мрії у всіх і у мене збувались і для цього я мушу іти на штурм.

Олександр Цебрій сам підготував групу. Сам очолив її. Він першим пішов на штурм… Немає слів, як прикро мені казати, що він загинув як справжній український герой у цьому бою. 58 бригада вчора увечері атакувала цілий ряд російських позицій. Ворог був вибитий з кількох з них. Росіяни зазнали великих втрат. Але ціна цього – дуже важка. Олександр Цебрій – людина, яка була гідна будь-яких державних посад в Україні. Людина зі сталевою волею і принципами. Він загинув у ближньому бою, штурмуючи російські окопи, російських окупантів, яких знищили на цих позиціях. Але такою дуже страшною ціною для всіх нас. Я записав відео. Оцей фрагмент, який ви бачили, - це Олександр Цебрій збирається у свій останній бій. Понад рік Олександр Цебрій безперервно воював на самому нулі в піхоті. Я думаю, тільки той, хто на фронті воює, розуміє, наскільки це ризиковано. Це найстрашніша, найважча робота на війні. І за цей рік на його ділянці другого стрілецького батальйону 58 мотопіхотної бригади українські воїни не відступили ні на крок. Навпаки. Відбили повністю посадку. Відбили другу посадку, і Олександр хотів іти далі. Про його останній день ми покажемо відео. Хочу сказати, що ми подружились з ним тільки під час війни. Спілкувались і він запросив мене на цей штурм, щоб ми ішли разом. Я також підготувався. Ми виходили разом і буквально за дві години до атаки він сказав мені: "Я буду штурмувати тільки зі своїми хлопцями, ти підеш в групі закріплення". Після того, як вони мали зайти на позицію, я мав разом з групою закріплення зайти з ними, як резерв на допомогу. Але, на жаль, сталося так, як сталося. Я був поруч. Я бачив цю операцію, бачив, як Саша був поранений, як його евакуювали. Я зазняв все в цьому бою і відео цього бою, цієї атаки, відео подвигу цього величного українця ви найближчим часом побачите. У мене нема ніяких сумнівів, що Олександр Цебрій гідний найвищого звання Герой України. Я не знаю такої людини в 58 бригаді, яка б мала іншу думку. Олександра знали буквально усі. Він жив – жив захистом України. Нещодавно у нього був день народження. Він у фейсбуці картку свою відкрив і сказав, що збирає для своїх допомогу. На всі гроші, які він зібрав, доклав знов свої – зібрали 1 мільйон 600 тисяч. Він на всі ці гроші купив 10 дронів для 58 бригади. В цьому був весь Сашко. В інтерв’ю він багато про що каже. Деякі речі він казав мені особисто. В інтерв’ю він каже, як Офіс президента, наприклад, позбавив його посади мера, як йому сказали: ти не будеш мером. І була організована фальсифікація виборів мера Умані. Олександра не допустили просто, фактично зняли з посади. Там була ціла низка просто шахрайств відвертих виборчої комісії. Саша, знаєте, так сказав: "Знаєш, я міг би ображатись на державу, у мене було б набагато більше підстав обурюватись на владу, казати, чому там хтось не воює, президент Зеленський ухилянт, Єрмак там такий-сякий. Але я втратив тільки посаду, але ми не можемо втратити країну. Ми не можемо втратити націю". І тому він обрав найважчу роботу на війні. Він пройшов шлях героя,  воїна до кінця. І зараз його справи, все, що він робив для рідної Умані, що він робив для України, ми маємо увічнити, маємо розповісти. Ми маємо пам’ятати, яким був цей герой. Ми маємо пам’ятати сльози його близьких, рідних. Сьогодні я прощався з хлопцями з його взводу. Солдати плакали, тому що втратили командира, друга, лідера. Командир бригади Руслан Миколайович Шевчук особисто приїхав висловити співчуття побратимам. Вони були друзями з сержантом Цебрієм. 

А тепер, після цього найважчого особистого будемо переходити до обстановки на фронті. Такий самий масовий героїзм, масові подвиги відбуваються кожного дня на всьому великому фронті, де українська нація бореться за свободу і незалежність, де знищуються орди російських окупантів, які кожного дня проводять атаки.

Подивимось карти для початку, щоб пояснити обстановку та її складність. Ідуть бої за великі міста.

Бої за район Нью-Йорка

Це Покровський напрямок. За останні два тижні росіянам вдалось дуже серйозно просунутись у напрямку на Мирноград. Просування росіян за останні 9 діб становило 6 км на одній з ділянок. Темпи це дуже великі. Зазвичай росіяни просуваються 100-200-300 метрів на тиждень. Там, де вони сильно наступають великими силами, наші воїни намагаються не здавати без бою жодної позиції. Але ворог шукає на фронті слабо керовані частини там, де командири бригад насамперед не мають належних лідерських якостей, належного досвіду управління, розуміння тактики сучасної війни, не є лідерами в колективі, не можуть організувати війська і не мають взагалі часу на організацію, де слабка підготовка на усіх ланках. На таких ділянках є багато героїзму. Але подвиги дозволяють виграти окремі бої, але не дозволяють здобути перемогу у великій затяжній операції, коли ворог атакує хвилями  безперервно щодня, інколи по кілька разів на день. Росіяни не шкодують своєї піхоти. Піхота, штурмові підрозділи російської армії – це одноразові підрозділи. Їх вибивають повністю – російські штурмові підрозділи українські воїни вибивають повністю, але ворог веде розвідку боєм. Вони посилають малі групи піхоти в лобові атаки, щоб вибити позицію українських воїнів. Дуже часто на більшій частині фронту ці позиції тимчасові. Їх тільки нарили лопатами, оскільки потужних ліній оборони досі нема. Або вони дуже рідкісне явище і не можуть зупинити. Тому так сталося і тут. Ворог наступає і цей наступ пояснюється тим, що вони проводять розвідку боєм піхотою. На карті видно, що просування достатньо щільне, ворог використовує розвідку боєм піхотою, щоб знайти, де ми чинимо опір. По наших тимчасових позиціях завдаються удари всіма видами. Зараз велика кількість fpv-дронів у ворога. Мільйон дронів у повітрі у російських окупантів. Росія зараз виробляє fpv-дронів в набагато більшій кількості, ніж Україна постачає на фронт. І ця переважаюча кількість дронів дуже серйозно позначається на ході бойових дій. Росіяни застосовують велику кількість дронів. Це новий фактор. Але вони переважають у кількості й інших засобів ураження. Артилерійські снаряди, мінометні міни і керовані авіабомби. Після того, як нищиться 1, 2, 3 російські штурмові групи, вони просто визначають усі позиції, де стоять наші, концентрують вогонь і з коригуванням з дронів, а також з масованими атаками дронів, скиди fpv, ударні, вони завдають втрати нашим захисникам так, щоб цю позицію більше нема кому було втримувати. Це дуже швидко виснажує піхоту, тому що якщо позиція вирита виключно лопатою, навіть, якщо там є якесь перекриття в один накат з колод, тобто те, що може піхота зробити швидко сама - якщо навіть це зроблено, навіть глибокий окоп в 2 метри, якщо по ньому ведеться корегований вогонь і дрони, і скиди, і артилерія – на жаль, позиція або знищується, або завалюється, засипається і стає вже слабо придатною для оборони. Тому ворогу і вдається просуватись. Ворогу вдається пробуватись всюди, де недостатня кількість засобів аеророзвідки, де ми дронами не можемо контролювати всі підходи, де можна просочуватися у проміжки у бойових порядках, де немає точного ураження, не пристріляні підходи маршруту російських штурмових груп, немає точного виявлення цілей, немає ударних дронів наших, які б працювали масовано і там їм вдається досягати просування. 

Оце просування – 14 км від міста Мирноград. А Мирноград – це фактично з містом Покровськ одна агломерація. Тобто від Покровсько-Мирноградської агломерації ворога відділяє 14 км. Це дуже небезпечно. Якщо ворог наблизиться і зав’яже бої за Мирноград-Покровськ – це остання велика агломерація в цій центральній частині Донбасу.  Фактично ця агломерація прикриває підходи, це дуже важливий вузол наших комунікацій, який дозволяє рухатися по Донбасу, маневрувати силами, це великі населені міста з великою кількістю мешканців. Це фактично ворота до виходу ворога до Дніпропетровської області, тому що Покровський район – сусідній з Дніпропетровською областю. Тому ситуація дуже і дуже важка. Зараз великий виклик – чи вдасться нам зупинитись? Тому що оці прориви на ділянках слабо керованих військ, це саме прориви внаслідок слабкого управління військами. Основна проблема, що деякі підрозділи, маючи недостатній рівень індивідуальної підготовки, вимагають дуже якісного управління на рівні батальйон, бригади, оперативно-тактичне управління. Якщо цього нема, або цього не вистачає, - дива не трапиться. Це великий виклик. Звичайно, ми будемо потім говорити, що робить українське командування, що можливо зробити.

Обстановка в районі Торецьк-Нью-Йорк

Торецьк і Нью-Йорк. Це також фактично агломерація. Тут внаслідок абсолютно не продуманої вищим військовим командуванням стратегії була поставлена прикривати цей район слабо організована 4 механізована бригада. Я про це говорив. З дивним дуже командуванням, яке просто не відповідаю займаним посадам. Внаслідок цього відбувся швидкий розвал оборони на рівні управління. Ворог фактично захопив близько 50 %, половини міста Нью-Йорк і захопив околиці, значно вже просунувся до міста Торецька. Більша частина Торецька українська, ми контролюємо її. Але ворог заглибився і вже у міській забудові. Після того, як стало зрозуміло нарешті і вищому командуванню, що 41 бригада не боєздатна, на цей напрямок були введені більш керовані наші бригади, де командири бригад – люди компетентні. У Нью-Йорку і Торецьку зараз веде бої значна кількість частин. Я просто відмічу, що 32 механізовану бригаду, 53 механізовану бригаду. У цих бригад була велика криза боєздатності. Особовий склад це чудово знає. Треба віддати належне – було помилкове рішення щодо призначення командування 41 бригади. Але Олександр Сирський перекинув на цей напрямок 53 і 32-гу. Він призначив обох цих комбригів. Командир 32 бригади Ковцур. Це колишній командир 22 окремого батальйону 92 бригади. Це дуже компетентний бойовий лідер, командир. Також 53 бригада – Анатолій Козел. Це також дуже компетентний український командир, призначений нещодавно. Він зайшов у бригаду зі своєю командою. І бригада демонструє значно вищу боєздатність навіть у таких важких умовах. Проблема в тому, що і 32, і 53 бригада і деякі інші підрозділи, 95 бригада десантно-штурмова, теж дуже високо боєздатне українське з’єднання - зараз вступили в бій за Нью-Йорк і Торецьк – фактично це зустрічний бій. Тобто замість планового заходу через такі помилки вони тепер закривають той прорив якого в принципі могло не бути, поки на цьому напрямку оборонялась 24 механізована бригада.  З цього треба нарешті почати робити висновки.  І тепер ці дві бригади –  дуже важко,  з втратами – у зустрічному бою зупинили російський наступ. Від втрати двох міст одразу нас відділяло буквально 2-3 дні. Ворог міг захопити все. Зараз бої, особливо важка ситуація в Нью-Йорку. Але там лінія фронту дуже важкою ціною стабілізована. Тому воїни 32 бригади, воїни 53 бригади, придані підрозділи, воїни 95 десантно-штурмової бригади зараз ці люди своєю мужністю, героїзмом, жертовністю, своєю професійністю – вони рятують ці два українські міста, роблять все належне, щоб втримати фронт, щоб зупинити і розгромити російський прорив на цих напрямках. Уже останні 10 днів ворогу не вдається наступати і захоплювати якусь значну територію у Торецьку і Нью-Йорку. Сьогодні був перший день, коли ворог не проводив масованих постійних атак піхотою. Втрати настільки великі, що при якісному управлінні, якісному героїчному спротиві українських воїнів ворога вдається знищувати, зупиняти атаки. Сьогодні на багатьох ділянках були атаки, але на багатьох ділянках таких атак не сталось. Все це результат мужніх професійних дій українських воїнів. Буде сподіватися і далі на посилення цього напрямку, на те що вдасться цей хаос перших днів вдасться втримати, ворога вдасться розбити і не допустити подальшого просування.

Район Урожайне-Старомайорське

Саме тут я був останні дві доби. У цьому районі загинув як герой Олександр Цебрій. Тут ідуть дуже важкі бої. Воїни 58 мотопіхотної бригади, Руслан Шевчук, комбриг авторитетний, ведуть просто страшні бої за ці позиції. Росіянам вдалось дуже великою ціною захопити село Урожайне. Втрати просто шалені у ворога. Наші підрозділи відійшли на заздалегідь обладнані позиції, тому що подальший розмін в цьому селі для нас був невигідний і життя кожного бійця тут намагаються цінувати. Це абсолютно обґрунтоване рішення. Про це кажуть всі бійці на місці. В районі Урожайне було захоплене, але в самому селі і на підходах в радіусі кількох кілометрів до Урожайного 58 бригада знищила близько 100 одиниць російської бронетехніки. Кількість знищених російських солдатів, піхоти там не піддається підрахунку. Урожайне знищене практично повністю. Навіть знайти придатні для оборони підвали неможливо. Бронепозиції просто розбиті. Там нема де закріпитись. Тому російські штурмові групи туди зайшли. Зараз їх там просто знищують, тому що ворогу так само нема де заховатись. Тобто тут важкі бої, аде тут 58 бригада і придатні підрозділи роблять все можливе. Можливості прорватися далі у ворога на цей час нема.

Північ. Район Вовчанська

Росіяни намагаються просунутись далі, в міську забудову. Основна проблема така сама – російські авіабомби, артилерія просто зносять повністю місто. Його практично вже не існує. Втримувати такі позиції вже неможливо. Ворог там закріплюється просто ціною величезних втрат. Але той центральний район, його значна частина, де наші війська зайняли оборону якраз в ніч з 12 на 13 травня, після початку російського наступу – як там була зайнята оборона, так більшість цих позицій продовжують вперто втримувати наші воїни – воїни 57 мотопіхотної бригади, 36 бригада морської піхоти, придані підрозділи, спецпідрозділи, 33 окремий штурмовий батальйон. Треба віддати належне цим героям. Так що тут дуже важкі бої і тут бої продовжуються. Ворогу не вдається – 12 травня вони почали штурми Вовчанська. Їм досі не вдається захопити маленьке містечко. Тільки шляхом повного руйнування вони просуваються.

Дякую нашим колегам з DeepState. DeepState, звичайно, ключове зараз джерело про обстановку. Канал DeepState дивиться кожен командир на цій війні, тому що всі знають, що якщо можна отримати не зовсім перевірені дані від деяких штабів, але дані від каналу DeepState звірені надійно.

Ситуація на півночі Харківщини

Тут ідуть дуже важкі бої. Російське командування продовжує намагання створити загрозу Харкову безпосередньо, просунутись на Харків і закріпитись вздовж кордону. Там ворогу вдалось просунутись в період з 10 по 12 травня, тобто зайти у Вовчанськ, на Старицю, зайти на село Лук’янці і захопити селище Глибоке, підійти до села Липці. Село Липці має дуже велике оперативне значення. Це дуже зручний плацдарм, зона для накопичення і розгортання наступу безпосередньо на Харків, рубіж розгортання російської далекобійної артилерії. Але 12 травня на цьому рубежі вночі почали розгортання підрозділи 13 бригади Нацгвардії "Хартія" і Липці ворогу захопити не вдається. Кілька посадок відбиті у росіян. Підрозділи 18 армійського корпусу ЗС РФ кидають в бій всі сили, свіжі піхотні підрозділи 7, 9 мотострілецькі полки, але ворогу просунутись не вдається. Навпаки. Крок за кроком його вдається вибивати. Тому на Липцях ініціативу ворогу захопити не вдалось. В районі села Глибоке воїни 92 штурмової бригади ведуть бої і також не дають ворогу проснутись ні на крок. В районі Стариці позиції 42 механізованої бригади. Наші воїни також не дають ворогу просунутись. Тому ситуація на півночі Харківщини стабілізована повністю. Ризиків якихось проривів росіян, захоплення повного Вовчанська, переправи на інший берег, ризику захоплення Липців і створення загрози Харкову безпосередньо не існує, але те, що там не рухається помітно, це не значить, що там не ідуть важкі бої. Росіяни кидають в бій значні сили. Але вони там зіткнулись з дуже гідним опором українських з’єднань. Перевага в управлінні там на нашому боці.

Район Куп’янська

Тут ворог продовжує атакувати по всьому фронту. Вони намагаються просуватись у район Синьківки, вийти на Оскольський рубіж вздовж річки Оскол і захопити місто Куп’янськ. Для росіян це дуже важливий плацдарм, рубіж для розгортання подальшого наступу на Харківщину. Тут ідуть також дуже і дуже важкі бої за кожен метр. Українські воїни тут роблять все можливе, щоб зупинити ворога.

Стельмахівка

Усі бачили відео, як воїн першої бригади Нацгвардії, позивний Хантер, веде бої зі своїм відділенням за посадку, яка контролює село Стельмахівка. Неймовірні кадри.  На сторінці бригади Буревій. Зроблений просто блискучий сюжет, інтерв’ю з бійцем Хантером. Зараз він Уже командир взводу. На той момент солдат, який добре володіє стрілецькою зброєю, є підготовлений, вмотивований, веде ближній бій з росіянами в посадках на відстані буквально кількох метрів. Він холоднокровно вмикає gopro-камеру – веде ближній бій. Там один з боїв – двоє росіян прямо застрибують в наш окоп і з відстані буквально 3-4 метри закидують бліндаж з нашими бійцями гранатами. Хантер вискакує, хапає автомат, впритул розстрілює одного росіянина, з одного краю бункера. Потім пересувається, розстрілює другого – так само, з метра практично. Ось такі важкі бої там ідуть в лісопосадках. Зараз бійці Нацгвардії ведуть дуже важкі бої. Підрозділи 43 бригади. У районі Іванівки також важкі бої ідуть, і ворог всюди намагається скувати наші війська.

Борова

Єдине на цьому Куп’янському напрямку – район Борової - в липні там обстановка змінилась. Якщо в червні я писав про те, як ворог практично в районі оборони десь близько 20 км 3 штурмової бригади безперервно атакував, намагався прорватися на Борову, знищити 3 штурмову бригаду, зазнав просто страшних втрат. У липні на цьому напрямку росіяни повністю припинили наступ. 6 тижнів безперервних контактних боїв – 3 штурмова бригада вибила просто два російські полки з величезними втратами, і росіяни закінчились на цьому напрямку. Вони зараз наступають значними силами, воїни 77 аеромобільної бригади, воїни 66 механізованої бригади – вони північніше і південніше Борової також ведуть дуже важкі бої, прикриваючи оцей Оскільський рубіж річки Оскіл. Ідуть дуже важкі бої. Ворогу вдалось просунутись північніше Борової. Але також дуже важко ціною.  Але, незважаючи на все, цей Оскільський рубіж втримується і обороняється. Ситуація там також дуже гостра і потребує максимальної уваги.

Район Спірного

Тут ворог намагається охопити з двох сторін. Тут на карті далеко не все видно, але оцей клин, південніше Спірного, дуже небезпечний. Спірне у в напівоточенні. Тут героїчно просто б’ється 3 батальйон бригади Рубіж, батальйон "Свобода", батальйон, де кістяк був і є добровольчий. Петро Кузик – командир батальйону. Воїни в неймовірно важких умовах, відбивають атаки фактично у напівоточенні. Обстановка тут складніша. Ворог не тільки охоплює глибше, південніше Спірного наші позиції, він і північніше вклинився. І ось в центрі батальйон "Свобода" героїчно б’ється в напівоточенні. Ця ситуація і цей район потребує відвідування особисто командування Збройних сил України, щоб на власні очі подивитися, як які підрозділи достовірно відображають обстановку по своїх районах оборони. Чи це відповідає дійсності. Чи нема брехні у доповідях. Чи не доводиться чужу брехню, слабке керування, відсутність надійних рубежів оборони, організації вогню, ураження, розвідки противника підміняти брехливими звітами. А потім ці звіти змушені своїм героїзмом, своїми зусиллями виправляти воїни інших підрозділів. Батальйон "Свобода" і бригада "Рубіж" у цілому, там два батальйони бригади "Рубіж" – вони утримували це Спірне тривалий час. Півтора року. Там і на той момент була просто нереально важка обстановка. А зараз вона критична не тому, що батальйон "Свобода" не втримує. А тому що глибоке охоплення з флангів. І не це хтось має реагувати нарешті. Бо ворог це знає. Навіть якщо ми це у звітах не подаємо, вони знають обстановку. Бо я спілкуюсь з бійцями. У них основне – вони не кажуть: заберіть нас звідси. Вони кажуть: дайте нам боєприпаси і комунікації, бо ми не можемо воювати в оточенні. Це неефективно, коли ворог б’є по комунікаціях, коли ворог просувається на флангах. Війна не за точку на карті, не за назву. Війна іде за те, щоб на рубежах оборони наші війська ефективно знищували ворога. А якщо ми самі себе заганяємо брехливими доповідями в напівоточення, то ми не даємо нашим військам виконувати оці два основних завдання сучасної війни: максимальне знищення ворога і максимальне збереження своїх життів. І все це через брехню в доповідях. Тому я прошу нового командувача ОСУВ "Хортиця" генерала Гнатова звернути увагу на цей район особисто. Я знаю, що головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський особисто об’їжджає фронт, практично кожну бригаду. Попрохав би, якщо буде така можливість, звернути увагу. Якщо навіть не заїхати, то отримувати доповідь щодо обстановки у самого командування батальйону "Свобода", 2 батальйону 4 бригади швидкого реагування Національної гвардії, щоб отримувати чесні доповіді, що насправді на флангах Спірного. Подвиг має бути для того, щоб знищувати ворога і зберігати своїх. Оце перемога у війні. А не брехня.

Район Сіверська

Тут викликає занепокоєння просування ворога. Атаки ворога в районі Верхньої Кам’янки. Росіяни просуваються. Це поки що не так помітно на картах. Ворогу вдається просуватись і тут знов-таки потрібна об'єктивна оцінка обстановки, чесні доповіді і потрібно, щоб війська не вводились у зустрічні бої, а могли хоча б трохи закріпитись на вигідних рубежах. Звичайно, це не порівняти з накалом боїв на тих напрямках, що я сказав, наприклад, Торецьк-Нью-Йорк, але просування є. На це також потрібно звернути серйозну увагу.

Район Курахового

Там ворог також продовжує атаки. Воїни 79 десантно-штурмової бригади – це просто унікально – творять історію. 79 десантно-штурмова бригада просто відбиває масовані атаки. На цей час це наймасованіші атаки бронетехніки, які відбувається на фронті. Однак 70 бригада, інші підрозділи і 46 аеромобільна, і придані підрозділи – це просто реальна історія подвигу. Там відчувається якісне управління нашими військами. 

Курахівський напрямок – також ворог продовжує наступальні дії, намагається крок за кроком просуватись.

Обстановка на Покровському напрямку

Крім оцієї ділянки прориву безпосередньо на Мирноград, ворог дуже активно наступає і в полосі нашої 47 механізованої бригади і в полосі 68 піхотної бригади, і в полосі 110 механізованої бригади. Ідуть дуже важкі бої. У нас там тяжкі втрати. У ворога втрати більші, але їм вдається просуватись. Дуже важка обстановка. Ворог володіє тактичною ініціативою, значною перевагою в силах. Війська дуже виснажені. На більшій частині позицій, де ідуть бої, нема обладнаних рубежів, позицій, ліній оборони, які б дозволяли зменшити втрати від масованого вогневого впливу ворога. Але наші підрозділи роблять усе можливе. І втрати росіян також просто величезні. Але вони продовжують іти вперед. Ситуація в цілому на Покровському напрямку дуже важка. Також маю відмітити те, що у нас не відмічено на карті – бої за ще одне місто Красногорівка. Ворог захопив більшу частину Красногорівки. Наші війська ведуть бої на околицях. Є проблеми в управлінні 59 мотопіхотної бригади. У командира там відсутність досвіду і реальні проблеми в управлінні. І ми бачимо, як на відміну від цього в зустрічний бій кинуті однозначно більш слабкі з’єднання, такі як 32, 53 бригади за Торецьк-Нью-Йорк, але завдяки компетентному командуванню їм вдається стабілізувати обстановку. Тому щодо того, наскільки важлива постать командира бригади на війні. Наскільки це все ж таки посада, від якої залежить взагалі обстановка на фронті. Не тільки оперативне, а і стратегічне становище наших військ. Зараз через проблеми на рівні вищого командування, у нас там, де слабке управління, слабка керованість, ми маємо: прорив Торецьк, прорив в Нью-Йорк і вже захоплення більшої частини Красногорівки. От ціна слабкого управління. І навпаки там, де є справжня, якісна керованість, справжні командири бойові лідери – там ворога зупиняють. Ми бачимо 58 бригаду, подвиги. Там просто величезна полоса оборони. Бачимо подвиги 32, 53 бригада, 95 десантно-штурмова – те, що зараз роблять, щоб зберегти для України Торецьк і Нью-Йорк. Я не відмітив, але важливо також сказати – Часів Яр. На Часів Яр перекинута 24 механізована бригада. Також комбриг Іван Голішевський - людина, яку в бригаді поважають, яка є бойовим лідером, має досвід. Бригада кинута просто сходу в бій, в зустрічний, на непідготовлені позиції. Зараз вона зупиняє просування ворога на Часів Яр. У самому Часовому Ярі ведуть героїчні бої воїни 5 штурмової бригади, комбриг, позивний Оскар – людина, яку поважають у бригаді, і вдається відбивати російські атаки попри велику перевагу ворога.

Необхідність покращення керованості й організації в Силах оборони

Отже, загалом я дуже коротко сказав про всю лінію фронту. Хочу тепер сказати про дії командування. Я орієнтуюсь виключно на відгуки командувань наших бригад, з’єднань, які воюють на різних напрямках. Загалом більшість командирів бригад спілкуються безпосередньо з Олександром Сирським, зауважують, що він регулярно відвідує штаби бригад, особисто знайомиться з обстановкою, особисто розбирається в обстановці. Нещодавно був скандал. Сирський приїхав в штаб однієї бригади, а на командному пункті не було ані комбрига, ані начальника штабу. Сирський подивився обстановку – на столі, на робочій карті з’ясувалось, що вона трохи відрізняється від доповідей - і там зараз ідуть серйозні з’ясування стосунків. Хто очікував, що головнокомандувач сам, без попередження отак заїде і подивиться і буде з’ясовувати, що відбувається на напрямку, який для нього важливий? Сирський особисто намагається відвідати більшу частину бригад. Але керувати замість командирів він не може, і зараз дуже гостро відчувається відсутність адекватної ланки управління в проміжку між Головнокомандувачем і командирами бригад. Призначення, наприклад, на ОСУ "Хортиця" замість генерала Содоля генерала Гнатова трошки пом’якшило обстановку. Стосунки з командирами бригад стали нормальними у Гнатова, чого взагалі не було у Содоля. Але управління – це не просто точне визначення рубежів. Це не просто бути постійно на зв’язку. Це не просто навіть дати боєприпаси. Управління – це постійний процес. Зараз всі командири бригад говорять: нам потрібно абсолютно адекватна, відповідальна структура вище бригади. Такі командування бригад, як 3 штурмова, 13 бригада Хартія, 58, 53 механізована, 32 бригада – там є багато відгуків позитивних про дії командування деякі. Я не можу сказати, що взагалі там тільки критика у військах.  Але про що говорять всі? Потрібна структура. У нас основні проблема – це слабке управління на рівні бригад. Треба ті бригади, в яких є компетенції комбригів, є треба вже зараз еволюційно збільшити просто до дивізії. Посилити штаб і ОТУ зони відповідальності зробити постійними. Зробити постійний склад військ. Це покращить і керованість, і організацію, управління військ. Оця кадрова чехарда зникне: хтось заходить, хтось приходить, ви придані, ви не придані, ви важливі, ви неважливі. Немає стійкості військ, коли нема злагодженості і довіри до командирів. І вище бригади. У нас є одна бригада, з одним геніальним реально нашим полководцем, яка тримає фронт 55 км. З приданими підрозділами, звичайно. Це рубіж, який більше дивізії, це на корпус рубіж. А у нас там штаб однієї бригади і люди керують, тому що цей штаб просто не спить, не їсть. Люди не знають, що таке відпочинок. Вони постійно керують своїми і приданими підрозділами. Організовують бій, вогневі засоби, боєприпаси, люди, аеророзвідка в полосі 55 км – штабом однієї бригади! Вони справляються. Вони дають результат. У них якраз стабільна обстановка. І там збільшили фронт саме тому, що командир бригади справляється зі своїми обов’язками на відмінно. Але потрібно адекватно підходити до цього. Є бригади 17,18, 19 км. Це вже все рубежі дивізій. Хочу сказати, що вже прийшов час негайних організаційних реформ в армії. Ніхто не говорить про якісь суперреформи, які потребують часу. Треба визначити компетентних командирів бригад, які виконують всі завдання, яких підтримує особовий склад, які є справжніми лідерами в колективі. Їх треба збільшити, дати їм статус дивізій і підпорядкувати їм ті бригади, ті окремі батальйони, де немає якісного управління. Це одразу покращить керованість військ, відповідальність за рубіж оборони. Бо у нас в полосі – як можна воювати оперативно-тактичними управліннями? Це неможливо. У нас є оперативно-тактичні управління, які керують до 20 бригад, до 20 окремих батальйонів – це тільки про піхоту ми кажемо. Потім у них артилерійські підрозділи, ракетні, РЕБ, розвідка, спецнази. Там понад 100 одиниць управління. Сидить командувач ОТУ, тимчасової оперативно-тактично структури, а йому придають понад 100 підрозділів керованих. Що це відбувається? Це броунівський рух. Хтось заходить у підпорядкування кожен день, кілька підрозділів, кілька підрозділів виходить з підпорядкування. Хтось десь щось зробив на цій величезній полосі, 20 бригад, там постійно щось трапляється. Командувач ОТУ – йому просто щоб заслухати цю інформацію - у нього весь день має іти. Тому він навіть не може всю інформацію отримати. Це ілюзія, що вони чимось керують. У нас оперативно-тактичні управління керують фрагментарно. Вони не керують війною. Коли ми вже це визнаємо? Тому я прошу Олександра Сирського – я з повагою ставлюсь до того, що він живе війною, все об’їжджає особисто, ухвалює кадрові рішення, знайомиться з обстановкою, дивиться, як розподілити боєприпаси. Але порядок б’є клас. Це істина. Не можна в ручному режимі керувати сотнями бригад, тисячами рот, батальйонів, загонів. Це неможливо робити ефективно. Крім того, що ворог має перевагу в кількості людей, в кількості засобів ураження, ми своїм безладом і хаосом в управлінні створюємо для росіян перевагу ще в управлінні на оперативному і стратегічному рівні. Ми ж це можемо виправити. Нам потрібно зробити штаби дивізій під керуванням тих командирів бригад, які вже зараз тримають великі полоси, мають авторитет. Посилити ці штаби офіцерами. У нас багато офіцерів комплектних. І тоді не буде оцих слабо керованих бригад, окремих батальйонів, тоді це дозволить покращити керованість усіх військ. А не воювати постійно цими приданими – зайшли-вийшли, зайшли-вийшли. Це неефективно. Позиції втрачаються через відсутність керованості. В першу чергу. Не через те, що десь там солдати повтікали, як дуже часто пишуть у звітах для зняття відповідальності з вищих командирів. Не зрозуміло, хто організовує вогонь, хто організовує розвідку. Не зрозуміло, яка ротація. Я вам хочу сказати, в Красногорівці у мене особисто знайомий солдат-піхотинець одного з батальйонів ТРО – його на позицію поставили, він там був без ротації 38 діб зі своїми товаришами.  Зона активних бойових дій. Постійно обстріли, постійно ворог. 38 діб на позиції. Я не кажу там про побутові якісь зручності. Вода, їжа, харчування, боєприпаси, забезпечення – як? Епізодично. Як потім дивуватись, а чому ж ми там втрачаємо будинки і вулиці в Красногорівці? Бо з таким управлінням солдати, піхота – їх роблять одноразовими. Людина після того, як на цій позиції протримали 38 діб, чесно виконала завдання, не здалась в полон, не загинула, не підставилась під обстріл, під дрон, під гранату – вона після того втрачає боєздатність на тривалий час. Замість того, щоб проводити розумні ротації і зберігати боєздатність. Я особисто оцінюю компетентність, дієздатність командирів у піхоті за тривалістю ротації під час інтенсивних бойових дій. Можна все інше не говорити. Якщо ротація до 3 діб в теплу пору року – це командир бригади намагається боєздатність втримати. І вона у багатьох бійців є якщо ротація через 5 діб, в бригаді великі проблеми. Коли ротація 38 діб, боєздатність фрагментарна, епізодична і це не гарантована взагалі історія. Чому нам потрібна зміна організаційно-штатної структури? Нам потрібно, щоб були не просто бригади, а були дивізії і були корпуси постійного складу. Щоб не тільки командир бригади думав, скільки у нього люди на позиціях. А щоб це було відповідальністю і завданням тих, хто його має контролювати – командира дивізії і командира корпусу. Щоб вони відповідали як за людей, так і за озброєння і за рубіж оборони одночасно. А наші ОТУ і ОСУВ зараз – це тимчасові структури, які за що відповідають? За смужечки на карті і за відписки звітів. Втрачається позиція, що робить ОТУ? Направляє резерви? Допомагає командиру бригади організувати бій? Ні. Пише: відновити позицію. Можна інколи 2 або 3 рази написати. Це якась бюрократія і паперова армія. Давайте вже це змінювати. Якщо подивитись військову історію ХІХ-ХХІ сторіччя, нема жодної масової війни і мобілізованої великої армії наземної, де в якійсь армії не було б з’єднань і об’єднань на оперативно-стратегічному рівні. Тобто не було б дивізій, корпусів і армій. У кожній великій армії країн НАТО – дивіться на Францію, дивіться на США зараз. Франція – наших приблизно розмірів. Дивіться на Польщу. Дивізія, корпус. Не тому, що вони щось оригінальне придумали. Це військова історія. Досвід людства. І тільки українська армія, одна в світовій історії, – 10 років війни, третій рік повномасштабного вторгнення, а у нас ні дивізій, ні корпусів, ні армій. Тобто немає сталих структур оперативного і тактичного рівня. Немає ні з’єднань великих оперативних рівня дивізій, ні об’єднань рівня корпусу і армії. Це абсурд. Потім військові історики будуть тицяти пальцем, писати в монографіях, що рівень управління в Україні був такий слабкий, військово-політичного управління – що ні ставка Верховного Головнокомандувача, ні поспіль Головнокомандувачі ЗСУ не могли змінити цей провал. Реальний провал в організації управління військами. Ну навіщо входити в історію з такою плямою? Давайте вже її виправимо. Звертаюсь я до Олександра Сирського. На ставку Верховного головнокомандувача я не можу звертати увагу. Це у нас такий орган для запису вечірніх звернень. Відповідальності там ніякої і бажання щось змінювати не проглядається. Вийшли, президент записав звернення, провів ставку, заслухали обстановку. І що? І нічого не змінилось. Тому звертаюсь до амбіцій, до поваги Олександра Сирського. Ви самі розумієте, що в ручному режимі адмініструвати кожну бригаду на фронті 24/7 неможливо. Це мають робити командири, яких виснула війна. У яких є авторитет, здібності і необхідні бойові якості. Тому покращення керованості і організації – це єдине, що ми можемо зробити. Нам потрібно, щоб рубежі тримали дивізії і корпуси. тоді дивізія і корпус зможуть краще маневрувати поповненнями, краще організовувати підготовку особового складу, поповнення, мобілізованих. Це буде крок вперед. Ну нема у нас зараз більше снарядів, ракет, бомб, ніж у Росії. Немає більше сил, більше особового складу, ніж у Росії. Нема поки що. Щоб витримати цю навалу, зупинити фронт, нам потрібно, щоб хтось проводив підготовку поповнення, ротації військ правильні внутрішні. Щоб хтось відповідав за будівництво рубежів оборони і виділяв на це війська, людей. А не просто десь екскаватором порили для галочки і фотозвіту, як у нас часто на Донеччині можеш побачити. Беруть поле, десь хтось садив кукурудзу, перерили десь по центру поля. Кому ця імітація потрібна? Війська, позиції, які ідуть у відкритому полі, які захищені і не замасковані в посадці, не займають взагалі. Половина того будівництва, яке бачив у нас на фронті, це просто для галочки, показуха і імітація, тому що відповідальних нема. За гроші відповідальні є, за витрату. А за те, щоби війська могли цим займатись, нема. Тому нам потрібні корпуси. Нам потрібні дивізії. Тоді у нас будуть сили. Не у командира бригади, у якого піхоти завжди не вистачає. А йому будуть передати якусь бригаду, батальйонне відновлення. Він виведе свою бригаду, батальйон, вона буде поповнюватись, вона буде допомагати обладнанню позицій. Там будуть ті люди, які не можуть штурмувати чи тримати позиції вони зможуть спокійно рити. Вони будуть займатись бойовою підготовкою, інженерною підготовкою таким чином і будуть відповідати за свій рубіж оборони, тиловий. Тоді, якщо десь відхід іде, тоді війська сідають на знайомі, зрозумілі для них позиції.

Відсутність управлінських організаційних структур - головна проблема війни

Тому єдина наша перевага – швидкість змін, швидкість реакції. Більша гнучкість. Щоб це зробити, треба мати інструменти – адекватні управлінські організаційні структури. Це головна проблема війни. Якщо цього не усвідомлює верховного головнокомандувача, це має усвідомити Олександр Сирський. Тому що якщо зараз поки що його особисте втручання приносить десь і позитивні зміни, то є приклади у нас і не зовсім позитивних рішень, як по 41 бригаді. Або по 59-й – нема рішень ніяких. Скільки ми можемо керуваим в ручному режимі, Олександре Станіславовичу? Коли будуть дії? Це не моє особисте питання. Я думаю, що ви розумієте, що якщо ви запитаєте будь-якого адекватного командира бригади, з якими ви спілкуєтесь, вони вам скажуть те саме. Я говорю про проблеми, які дуже важливі у військах. Бо наша армія вмотивована і не збирається поступатися росіянам. Нам треба краще використовувати наші сильні сторони. Для цього потрібна організація і управління. Не можна зволікати з цими змінами.

Запитання від глядачів:

Ситуація в Кринках

У Кринках наші підрозділи відійшли. Зараз боротьба іде не на лівому березі Дніпра, а ведеться боротьба за острови. Але про Кринки і втрати, які стали відомі за Кринки – це тема окремого  ефіру. Я не можу говорити зараз про Кринки дуже довго. Там нема ніяких проривів. Боротьби нема на Кринках. Наші війська звідти вийшли. І я вважаю, дуже добре, але дуже трагічно, що це сталося так запізно. Відходити з того напрямку треба було раніше, як ми зараз бачимо по тих страшних цифрах втрат у боях про Кринки. Ми про це ще обов’язково поговоримо пізніше, в наступному стрімі найближчим часом.

Я дуже вдячний всім вам за підтримку. Те, що відбувається на фронті, це перевершує уявлення про честь, про сумління, про волю людини, на мій погляд. Те, що роблять українські воїни, чудово усвідомлюючи перевагу ворога, а проте вони продовжують робити те, що в їхніх силах, знищують росіян, завдають їм величезних втрат, дорого продають кожен метр, навіть там, де ворогу вдається прорватись. Це неймовірний подвиг українського народу, української нації. Це те, що створює в мені віру в Перемогу. І хочу сказати, що заради тих людей, які на фронті віддають життя кожен день, ми не повинні відступати. Ми повинні ставати сильнішими. Жодна смерть не повинна бути забутою і не повинна бути даремною. Ми маємо робити все, щоб покращувати себе, щоб якомога наших людей гинуло і якомога більше знищувалось ворога.

Хочу висловити щиру подяку величній особистості, людині, яку мав честь бачити і провести з нею останню добу її життя. Олександр Цебрій, 6,5 років був мером Умані. Людина честі. Людина, яку я не забуду ніколи і для увічнення якої робитиму дуже багато. Олександр – це зразок громадянина, зразок воїна, зразок українського піхотинця. Пам’яті Олександра Цебрія, пам’яті всіх, хто сьогодні не дивиться наш ефір – повага до всіх, хто зараз перебуває в траншеях, хто зараз не може увімкнути, подивитись. Ми маємо робити все, щоб перемогти в цій війні. Я впевнений, що ця Перемога в руках нашого народу, нашої нації, наших воїнів. Дякую вам за ефір. Слава Україні!

Юрій Бутусов, Цензор. НЕТ

Зображення вгорі: Красногоровка. Фото: Kostiantyn Liberov / Libkos / Getty Images

«Аргумент»

На цю тему:

• Юрій Касьянов - Зеленському: Не може бути ніяких переговорів про суверенітет
• Роман Червінський: І "Канатове", і "вагнерівці" – успішні операції. Я б від них ніколи не відмовився
• DeepState: Ворог просунувся у Веселому, Красногорівці, біля Желанного та Новоолександрівки