Скандал з сексистськими висловлюваннями бійців 3-ї штурмової: відповідь морської піхотинки

Версия для печати

Парцу місяців назад військові з 3 окремої штурмової бригади приймали участь у ютуб шоу, де якому обговорювали, зокрема, питання  служби жінок у бригаді. Під час програми молоді бійці неодноразово вдавалися до приниження жінок-військових, сексуалізували їх та знецінювали їхні можливості. 

Відповідаючи на запитання з аудиторії, як  жінки могли б допомагати на фронті, один з них, бувший комік Віктор Розовий екзальтовано вигукнув: “Я промовчу”, і всі почали сміятися.

Ще один сказав що “дівчата потрібні для роботи”, у залі знову пролунав сміх. 

“Я скажу зараз серйозно. Дівчата можуть виконувати діловодські, адміністративні функції, можуть займатися по складах. Є військові професії, на яких можуть працювати дівчата. Але от у мене є прохання до дівчат, дуже велике: коли ви йдете до ЗСУ, не треба собі одразу придумувати, що ви снайпер, марксман чи ще щось… Це професії, до яких приходять через тривалу працю”, – зазначив військовий. 

Через деякий час до бійців звернулася військова із зали, яка чотири роки служила як бойова медикиня в складі 72 бригади і зараз на передку в окопах. Вона заперечила, що серед бойових медиків, які перебувають на фронті, мало жінок. На що один з військовизх  зауважив, що вони не намагалися принизити жінок, “але є стереотипи, які іноді виправдовуються”.

“Ми не хочемо цей факт принизити. Я вважаю, треба похлопати дівчатам, які воюють за Україну”, – сказав він.

Тим часом Віктор Розовий запропонував ще поплескати “дітям, які воюють, і псам, які воюють”, таким чином фактично прирівнявши героїзм жінок які воюють до дій дітей та собак, - і знову всі зареготали. 

Скандал розгорнувся лише зараз, коли про це написали в соцмережах в рамках компанії проти сексизму та на порталі "Повага" 

Історикиня та дослідниця Марта Гавришко зазначає, що подібні відео приводять до нормалізації насильства над жінками. А така поведінка неприпустима. І найгірше, що ті, хто переглядають це відео, толерують таку поведінку.

«Прогортала сотні коментарів під відео «Двіж-2», де бійці 3-ї ОШБр вибудовують синонімічний ряд «жінки, діти, собаки» і сиплять сексистськими та мізогінними фразами на адресу жінок.Окрім цього, боєць Вітя сказав, що його мрія, щоб «Пес Патрон здох».

Так от, судячи з коментарів, люди більше переживають за Патрона, аніж за жінок. І те, який вплив на молоде покоління чоловіків, для яких азовці — ікона, матиме їхня (азовців) позиція щодо жінок. Окремі люди особливо вдячні Віті за його безкомпромісну «позицію» щодо «самок».

Дегуманізація і вербальне насильство (прикрите жартівливливими шатами) є першим кроком до фізичного насильства. Подібні відео приводять до нормалізації насильства над жінками. Як цивільними, так і військовими. Йому в демократичній Україні не місце», — зауважила Марта Гавришко.

Морська піхотинка та бойова медикиня Ярина Чорногуз відреагувала на відео та зазначила, що військовослужбовиці нарівні з чоловіками воюють та віддають своє життя за перемогу.

Ярина Чорногуз

«Такі вислови реально псують репутацію підрозділу. Вважаю треба похлопати чоловікам, які досі не відростили в собі самодостатність, аби поважати жінок, котрі дійсно служать і воюють на бойових фронтових посадах. А деякі отримали пораненння й каліцтва, знаходяться у полоні або загинули. Але навіщо про них пам’ятати? Краще городити х.рню, так простіше і зручніше. І аудиторії, яка не звикла включати мозок і гідність у судженні — заходить. Давні знайомі стереотипи. Грьобана арестовщина, яку ти не помічаєш як несеш», — зазначила Ярина Чорногуз.

Пізніше вона написала більш розлогий пост в якому пояснила як це бути жінкою-військовою.

Щодо дискусій про жінок у армії, які перебувають на виконанні бойових завдань

Я вже давно зрозуміла, що треба для себе аби не розчаровуватись - просто прийняти, що глобально твою працю не оцінять. Власне, як не оцінять і роботу рядового солдата-чоловіка, який проїбашив кілька років у армії на бойових, повернувся кілька разів туди після поранень, а потім загинув, або був у полоні, отримав каліцтво і має потім виборювати собі належні йому права, або заібався на 2-річній ротації без сім’ї та знайшов спосіб списатися, або перевівся в забезпечення, або їбашить далі до загину. 

Це все робиться для себе, для людей, яких любиш і поважаєш, і для країни, якщо ти її також сприймаєш як людину, яку любиш.

Однак чоловіків абсолютна більшість на бойових, а тому лічені в цих масштабах жінки, яким вдалося пробитися робити бойову роботу на посадах бойових медиків, стрільців, аерозвіднмків, номерів різних розрахунків зброї, саперів, - серед них губляться. 

Нас завжди сприймали і сприйматимуть як виняток із правил або як певне відхилення від «природи жінки», про яку впевнено розказують загальноприйняті стереотипи (а в в основі стереотипу про «природу жінки» досі чомусь лежить уявлення про жінку, чий світ обмежується набором дім-каструлі-діти-манікюр, коротше про жінку - як елемент хатнього інтер’єру, інкубатор для народження потомства або трофей для хвастощів, і дуже рідко - як людину з певними здібностями, особистість, бойову одиницю). 

Часто навіть ті, з ким ти довго працювала на рівних на передовій, не готові відмовитися через твій приклад від цих загальноприйнятих стереотипів про природу жінки. Простіше вважати, що це ти виняток, а не що жінки так само як і ти можуть воювати. 

Тому, як зауважили вже мої приятельки, жінки-військові на бойових посадах завжди воюють на два фронти: один - разом з усіма проти спільного ворога-окупанта, другий - метафоричний, проти упереджень щодо тебе як жінки у війську.

Другий - це не стільки фронт, скільки мобінг. Ти маєш бути у всьому ідеальна, аби тобі не закинули, що ти не годишся на завданнях. Чоловік серед інших чоловіків має можливість втомитися, попросити про заміну, допустити пройоб, ти як єдина або одна з кількох жінок на бойових - ні. Бо, як я колись казала, чоловіки зазвичай не помітять що ти пройшла з ними в зоні бойових дій 15 км в повній викладці без жодної скарги та відставання, але помітять і скажуть про те, що в тебе стомлене обличчя. І це і буде натяк на те, що ти все одно жінка і слабша. 

(Мені на даному етапі пощастило з ротою - я такого в свій бік давно не чула).

Якщо тобі вдаватиметься робити все ідеально - не втомлюватися, триматися від усіх на дистанціі та нікого не підпускати до себе в плані загравань, не пропускати жодного виходу чи виїзду будь-куди, пройти кількарічний шлях з загиблими, пораненими, робити більше ніж передбачають посадові обов’язки заради спільної ефективної роботи - тебе поважатимуть побратими з роти, але ненавидітимуть усі інші за те, що ти змогла зробити це саме так. Що давала мало підстав доїбатися. Шукатимуть найменшої помилки аби придумати, що все не так, як воно здається. Зрештою самого факту, що ти за статтю жінка - достатньо, аби позбутися тебе будь-коли, коли заманеться. Бо «жінка» - це досі не синонім сильної людини, яка має таке сильне тіло й природу, що може навіть дати життя іншій людині, жінку - досі багато хто розуміє як «бабу», «дєвачку», яка неповноцінна без чоловічої допомоги, яка слабша фізично, а тому має підкорятися волі якогось чувака, коротше кажучи - друг чєлавєка.

Ти хочеш у армію - сиди вдома, ти жінка.

Ти служиш в армії кілька років - чого тобі вдома не сиділося? Ти точно пішла туди по мужика чи щоб грошей заробити, а не тому що це твоє покликання чи тобі ця важка справа подобається. 

Ти після кількох років у армії - одружилася з військовим - значить, ти пішла в армію шукати чоловіка. 

Якщо є хоч одна жінка, яка є комусь «польовою дружиною» чи спить з куплю чуваків - автоматично ви всі такі. Не позитивний приклад військової, яка фахівець своєї справи, є показовим, а обов’язково негативний.

При цьому всьому - якщо хтось із чоловіків зі зміною міста розпалаги міняє і жінку - це нормально. Якщо він бухає - задули й забули. Якщо зробив якийсь пройоб - так само. Жінці не вибачається нічого. Якщо вона, звісно, не має мази. 

Одна моя приятелька, також бойова медичка з великою вислугою і великим досвідом допомоги пораненим, розповідала, як син прийшов у сльозах зі школи, бо його однокласник, почувши що в того мама військова, сказав: «У армії всє женщіни прастітуткі». Батько і матір тієї дитини вчасно не відхопили по пиці за цю фразу, бо від таких фраз людей, які здатні так судити, може утримати лише страх. 

Страх бути осудженими. Ніякі аргументи здорового глузду тварин, здатних таке вкласти в голову дитині - не спрацюють. Якби спрацьовували, вони б такого не навчили. Але спрацює страх отримати по пиці. Неетично трохи, так. Але це працює. 

Тому коли військовослужбовець публічно масно жартує «я промовчу для чого жінки потрібні в армії» - він де-факто підтримує цей самий наратив про жінку-військову як повію, і жодна з нас не має гарантії, що наша   дитина колись таке не почує про свою матір. 

Погодьтеся, з таким важко змиритися. Тому всі хто кричить «влаштували травлю бідному хлопчику за жарт» - ви не розумієте, яке знецінення виправдовуєте. І яку несправедливість наївно захищаєте.

Тому так, я змирилася, що це все нікому крім мене не потрібне, моя робота, яку я люблю. 

Але за публічне знецінення роботи жінок на бойових - має бути відповідальність. Хоча б у вигляді критики. Бо нас, жінок-учасниць бойових дій, хоч і небагато відносно чоловіків, але ми точно заслуговуємо не чути такої хєрні у свій бік. 

Повірте, ви навіть не здогадуєтеся на що ще здатні вмотивовані підготовані жінки. Сподіваюся, колись ми матимемо хоча б один повністю жіночий бойовий підрозділ, аби це побачили. Хоч і тоді без знецінення не обійдеться. 

Фото авторки.

«Аргумент»