Вирок в Гаазі по справі вбивства росіянами пассажирів рейсу MH17: що кажуть родичі загиблих

Версия для печати

 Після років розслідування суд у Нідерландах нарешті виніс вирок у справі MH17: трьох обвинувачених – двох громадян Росії Ігоря Гіркіна, Сергія Дубінського та громадянина України Леоніда Харченка – визнав винними і засудив до довічних термінів увʼязнення заочно, а росіянина Олега Пулатова – четвертого обвинуваченого у справі – звільнили від відповідальності за браком доказів.

Сілене та Роб Фредерікси – батьки одного із загиблих у цій авіакатастрофі 2014-го в небі на Донбасом. Тіла їхнього сина та його нареченої повністю згоріли і назавжди залишаться на території України. Фредерікси вісім років чекали на рішення суду і були майже на кожному засіданні. Що кажуть зараз, чого з нетерпінням очікують – розповіли в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода.

Сілене Фредерікс: Щоранку я відчиняю двері цієї кімнати й кажу: «Доброго ранку, Брайсе й Дейзі». Й щоночі, коли лягаю спати, я її зачиняю й кажу: «На добраніч. Солодких снів». Я постійно ходжу сюди. Але ненадовго.

Це та сама війна. Наші діти – жертви тієї ж війни, яка вже почалася від 2014-го.

Роб Фредерікс: Вранці я привіз Брайса та Дейзі в аеропорт і попрощався. Дейзі повернулася і каже: «Тату, я боюся за політ». А я відповідаю: «Ні, все буде гаразд. Я літав багато разів».

Сілене Фредерікс: Я була на барбекю на роботі, а телефон був у беззвучному режимі. До мене підійшов колега і сказав: «Твоя донька телефонує». Вона не могла говорити – вона кричала. Брайс і Дейзі були збиті або ж упали – я вже і не пам’ятаю. А потім хтось із колег привіз мене додому. Єдине, що я робила в машині, – це думала: це не може бути правдою. Не може.

На ранній стадії ми зробили все, що могли. Ми створили невелику групу і назвали себе «Шукачі правди». І ми всі думаємо однаково. Ми дуже прагнемо знайти правду і готові зробити все можливе, щоб дістатися її.

Ми чекали на цей день вісім років, а за судом стежили два з половиною роки. Ми були там майже щоразу, коли був суд. Отже, ми дуже нервуємо. Що ближче цей день, то більше хвилюємось. Ми сподіваємося на краще, але невідомо, чого очікувати, тому що нам доказів достатньо. Для нас докази прокурора зрозумілі. Але судді доведеться… Розумієте, все там інакше, ніж у нас (інтерв’ю було записане в переддень оголошення вироку – ред.).

Довічне ув’язнення – ось найліпше, на що вони заслуговують. Ми розуміємо, що вони можуть ніколи не сісти у за ґрати. Але все ж, якби їх екстрадували до Нідерландів – це те, на що ми сподіваємося, і, звичайно, це було перше, що ми сказали, коли почули новини.

Роб Фредерікс: Ми сподіваємось, Україна його (Гіркіна – ред.) зловить і доставить до Гааги.

Сілене Фредерікс: Екстрадувати його до Нідерландів, – ми на це сподіваємось. І це було перше відчуття, коли ми дізналися про ці новини. Зараз у нас навіть надії на це немає.

Роб Фредерікс: Можливо, через роки, коли Путін піде. Краще з ними ніколи не зустрічатися. Вони мене перетворять на тварину.

Сілене Фредерікс: Думаю, я би їм плюнула в обличчя. У них була можливість бути відкритими, щоб сказати правду. Був шанс. Але вони ним не скористались.

Після відпустки на Балі наші діти хотіли шукати власне місце. Хотіли створювати сім’ю. Вони обоє цього хотіли, будучи молодими. Завжди про це говорили.

Ми досі святкуємо їхні дні народження. 2 травня народився Брайс. І ми завжди влаштовуємо велике барбекю із його друзями та нашою родиною. Тому що Брайс любив барбекю. Щоразу, коли щось відбувається, як-от день народження, Різдво чи щось інше, – ми ставимо миску з їжею поруч із їхніми світлинами.

Брайс завжди був веселим. Так завжди кажуть його друзі. Щоразу, коли Брайс з’являвся, була вечірка та було весело. Завжди була музика. Брайс шукав випуски новин в інтернеті і нас підштовхував подивитись їх. А ще – футбол. У них було багато друзів. Дейзі була трохи тихішою. Але вона була такою милою, такою м’якосердечною! Любила дуже тварин. І дітей.

Роб Фредерікс: Я від початку був переконаний: це Росія. 

Сілене Фредерікс: Так, ми від початку знали, що за цим стоїть Росія – це правда. Але спершу ми всі думали: це нещасний випадок.

Роб Фредерікс: Але я вважаю, що Росія зробила це, щоб звинуватити Україну.

Сілене Фредерікс: Важко повірити, що його збили випадково, тому що екіпаж був російський, навчений екіпаж, який звик користуватися «Буком». Всі знали, що повітряний простір відкритий. Всі знали, що літає багато цивільних літаків. Вони теж встигли би зірвати пуск, але не зірвали. Не можу повірити у випадковість.

Роб Фредерікс: Вони хотіли звинуватити Україну, щоб розв’язати війну. Це моя думка. 

Сілене Фредерікс: Дейзі згоріла, тож це – єдина річ, яка цей факт підтверджує для мене.

Був сайт, де були знімки знайдених в Україні речей. І ви можете на них претендувати. Там були тисячі предметів, і це було досить важко зробити. Роб не міг, це зробила я. І я знайшла деякі їхні речі. Першим, що я побачила, була візитка з магазину срібла на Балі. Я віддала її Брайсу та Дейзі. Тож коли я це побачила – жахливе відчуття. Це зайвий раз підтвердило: вони були на борту. Голова розуміє, серце заперечує. Але коли бачиш речі, які їм належать, уже не вдається заперечувати.

Отже, ми знайшли деякі їхні речі й пізніше їх отримали.

Роб Фредерікс: Але паспорта немає і гаманець порожній.

Сілене Фредерікс: Гроші зникли.

Головне питання – чому MH17 збили? Є багато людей, які це знають.

Роб Фредерікс: І так багато брехні, від якої ми божеволіємо.

Сілене Фредерікс: Путін знає все, що відбувається. Без його дозволу нічого не трапляється взагалі. Він знав, що той «Бук» їде в Україну. Знав. І точно знає, хто це зробив і чому це відбувається. Він все знає. Він – головний серед відповідальних. Цього б ніколи не сталось без його дозволу.

Упродовж 8 років ми хочемо побувати на місці авіатрощі. Але знаємо, що весь час це було надто небезпечно. Ми можемо забути про це надовго.

Роб Фредерікс: Сподіваюся, Україна поверне собі Донбас. І тоді ми зможемо поїхати.

Сілене Фредерікс: ​Як тільки буде досить безпечно, ми поїдемо туди. Багато родин хочуть це зробити. Нам потрібно поговорити з людьми, які там живуть, які пережили це. Встановили хрести, принесли квіти – нам це гріє серце. Просто хочеться бути поруч. Тіла Брайса й Дейзі згоріли на місці. Тож там їхні могили – в Україні. Вони все ще там.

—

Зоряна Степаненко;  опубліковано у виданні Радіо Свобода

На цю тему:

• Суд у Гаазі підтвердив: малайзійський боїнг був збитий російським «Буком»
• Суд в Гаазі оголосить вирок 17 листопада 2022 року
• Нідерланди хочуть долучити інші країни до суду проти Росії у справі МН17
• Контррозвідка СБУ вивезла з ОРДЛО ще одного свідка збройної агресії РФ 
• Трибунал ООН у справі щодо агресії РФ стартує вже сьогодні
• Звільнення Цемаха занепокоїло родичів загиблих у катастрофі MH17
• У міжнародного слідства є очевидець запуску ракети по MH17 – ЗМІ