Голодомор як геноцид не обмежений 1932–1933 роками: Сталін діяв не один, як і Путін нині діє не один

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Жінка зі своїми голодними дітьми сидить на вулиці в Харкові, 1933 рік

 Україна щороку, четвертої суботи листопада, вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років та масових штучних голодів 1921–1923 і ­1946–1947 років.

Нині робимо це в умовах війни Росії проти України. Проти нас знову застосовують геноцид. Ворог знову намагається знищити українську ідентичність і українську націю. Сталін у 1930-х, а нині Путін чинять злочини проти людства.

Україна стала для радянської імперії полігоном, на якому випробували механізми окупації та побудови тоталітарної системи. Штучно організований голод забрав мільйони життів українців і призвів до непоправних демографічних, культурних і ментальних втрат. Кількість загиблих внаслідок Голодомору 1932–1933 років – від 3 до 7 мільйонів людей. Це було продумане втілення злочину, відповідь на масові повстання українців проти політики Сталіна. Радянський режим намагався приховати правду про масштаб трагедії.

Та після десятиліть нищення Україна звелася на ноги й 1991 року поставила крапку в історії створеної тоталітаризмом імперії. І нині вона зупиняє спроби відродити цю імперію. Упевнено захищає рубежі свободи – власної та Європи. Бо ми народ, якого не зламали геноцидом. Ми торуємо свій шлях до демократії. Війна з російським тоталітаризмом виснажлива, вона забрала вже тисячі життів українців. Але Україна вірить, що світ не залишить на самоті хоробрий і відданий народ, не мовчатиме про російські злочини проти вільної країни.

Цього року вшанування пам'яті жертв Голодомору проходитиме під гаслом "Пам'ятаємо. Єднаємося. Переможемо!"

Пам'ятаємо злочин сталінського геноциду та про його жертви. Єднаємося, бо єдність є запорукою нашої перемоги. Тому ми вистоїмо й переможемо.

26 листопада, о 16:00, долучіться до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції "Запали свічку". Це вияв нашої скорботи за жертвами Голодомору, пам'яті про загиблих сучасних героїв російсько-української війни та віри в перемогу України

Українці зупинили поширення революції та влади більшовиків на Європу, – каже історик Геннадій Єфіменко в інтерв'ю  у виданню "Країна".

Четвертої суботи листопада Україна щорічно вшановує жертв Голодомору 1932–1933 років. Наслідком яких подій він став можливий? Хто був його ініціатором?

– Пік смертності був у червні 1933-го. Голодомор як геноцид – це не лише вбивство голодом, а й інші поєднані з ним злочини Кремля, зокрема розкуркулення, колективізація, репресії проти інтелігенції та Української автокефальної православної церкви. Коріння таких дій влади – у подіях 1917–1921 років. Особливо 1919 року, коли більшовики отримали гучного ляпаса в Україні. Вони готувалися йти на Угорщину через Румунію, в Німеччині вже була Баварська Радянська Республіка, мали йти захоплювати Європу, а тут українці стали на заваді. 1920 року йшли на Польщу, але тут уже поляки з армією УНР зупинили другу спробу поширити владу більшовиків на Європу. Саме українці стали основною завадою, яка не дала реалізувати комуністичний штурм, поширення революції і влади більшовиків на Європу.

Більшовикам довелося відступати, впроваджувати політику українізації зокрема та коренізації загалом. Поступились, але від своїх цілей не відмовилися, а для цього вони мали покарати Україну й виховати нову людину.

Геннадій ЄФІМЕНКО, 51 рік, історик. Народився 25 січня 1971 року в селищі Марківка Луганської області. Батько працював у районному військкоматі. Мати – вчителька географії та біології. Навчався на історичному факуль­­теті Луганського державного педагогічного інституту імені Тараса Шевченка Східноукраїнського державного університету імені ­Володимира Даля. Працював учителем історії в Марківській середній школі. Навчався в аспірантурі Інституту історії України Національної академії наук, захистив кандидатську дисертацію на тему ”Національно-культурна політика ВКП (б) щодо радянської України (1932–1938)”. Автор праць із питань Голодомору, історії вчительства у 1920–1930 роки, статусу УСРР та її взаємовідносин з РСФРР, національної політики, формування східних кордонів України. Старший науковий співробітник відділу історії України 1920–1930 років Інституту історії України. Учасник громадського проєкту ”Лікбез. Історичний фронт”, науковий редактор проєкту ”Наша революція”, в якому протягом 2017–2022 років опубліковано близько 250 популярних текстів про події сторічної давнини. У шлюбі. Має четверо дітей

Геннадій ЄФІМЕНКО, 51 рік, історик. Народився 25 січня 1971 року в селищі Марківка Луганської області. Батько працював у районному військкоматі. Мати – вчителька географії та біології. Навчався на історичному факуль­­теті Луганського державного педагогічного інституту імені Тараса Шевченка Східноукраїнського державного університету імені ­Володимира Даля. Працював учителем історії в Марківській середній школі. Навчався в аспірантурі Інституту історії України Національної академії наук, захистив кандидатську дисертацію на тему ”Національно-культурна політика ВКП (б) щодо радянської України (1932–1938)”. Автор праць із питань Голодомору, історії вчительства у 1920–1930 роки, статусу УСРР та її взаємовідносин з РСФРР, національної політики, формування східних кордонів України. Старший науковий співробітник відділу історії України 1920–1930 років Інституту історії України. Учасник громадського проєкту ”Лікбез. Історичний фронт”, науковий редактор проєкту ”Наша революція”, в якому протягом 2017–2022 років опубліковано близько 250 популярних текстів про події сторічної давнини. У шлюбі. Має четверо дітей

Можна говорити й про особисті мотиви Сталіна, який був найбільше залучений в українські справи, бо був наркомом із національностей. 1918-го він короткий час був членом ЦК КП(б)У та виступав на 4-й конференції партії 1920 року. Україна була його особистою поразкою.

Спочатку він не сприймав ідеї української державності, казав, що "досить гратись у республіку". Однак отримав жорстку відповідь від голови Народного секретаріату Миколи Скрипника, що, мовляв, не Сталіну це визначати, а українському народу.

1920-го Сталін очолив Українську раду Трудової армії й кілька місяців провів в Україні. Того ж року ініціював спробу перетворення її на автономію РСФРР. Не вдалося.

1922 року планував автономізацію СРСР, але позиція України завадила цьому. 1929-го знову взявся за питання національної політики. Він уже обґрунтував потребу масової освіти рідною мовою в контексті коренізації. В одному з текстів сам собі відповідає на запитання, які є ознаки націй: деякі товариші кажуть, що нації необхідно мати державність. Тоді, – продовжує Сталін, – Україна за гетьмана Богдана Хмельницького та в 1917–1923 роках була нацією, а тепер, із входженням в СРСР – ні. Йому відповіли: як це – в України немає державності? Вона разом із Росією та іншими республіками створили СРСР, це державні одиниці. Отримавши такий запотиличник, Сталін більше не говорив, що в України немає державності. Він зрозумів помилку.

До 1932 року він дозволив посилити політику українізації в Україні та за її межами. Але притому почав знищувати її економічний потенціал.

Убивство мільйонів українців голодом – це був превентивний удар. Сталін, як ніхто, бачив небезпеку відокремлення України від СРСР. Тож це стало і попередженням, і вихованням, і превентивною репресією, спрямованою проти української нації. Сучасна війна підтверджує це. Але є й різниця.

Яка?

– Сучасні геноциди легше доводити, бо Москва озвучує свої прагнення: невизнання українців як нації та намір ліквідувати українську державність, списки активних українців на захоплюваних територіях. Сталін так прямо не говорив. У нього йшлося про "ворожі класи", а не нації. Навіть після Голодомору існування українців у СРСР жодним чином не заперечувалося. Хоча по суті то був геноцид, спрямований зупинити розвиток української нації. Те, що практикується нині на окупованих територіях, тоді робилося в більших масштабах, але без формального оголошення.

Тобто у Сталіна був негативний досвід з Україною у процесі конструювання СРСР?

– Так. Тільки Сталін діяв не один, як і Путін нині діє не один. Тоді в багатьох людей було непри­йняття України як такої. У Сталіна на це наклався ще й особистий негативний досвід. Його ідеї щодо України часто відхиляли. Навіть зі створенням Радянського Союзу.

Сталін усупереч директивам ЦК РКП(б), що були вироблені під впливом України, 30 грудня 1922 року на І Всесоюзному з'їзді Рад спробував пришвидшити створення СРСР. Але Михайло Фрунзе, який тоді представляв Україну, заперечив, мовляв, давайте обговорювати, щоб це був справді рівноправний союз. Сталін згодом відіграв це на історичній пам'яті. Якщо до 1936-го днем створення СРСР справедливо називали 6 липня 1923 року, то після сталінської Конституції в історичній пам'яті закріпився грудень 1922-го.

Голод у першій половині ХХ століття був не один. Скільки їх було в Україні?

– Голодні роки були. Здебільшого через неврожай. Але масову смертність у ХХ столітті фіксували в такі періоди: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 роки.

У чому відмінність?

– 1921–1923 роки: першопричина – важкі погодні умови, розвал економіки після комуністичного штурму. Той голод був послаблений запровадженням НЕПу, продрозкладку замінили продподатком. Хоча й той голод в УСРР певний час замовчували, щоб перекинути врожай з України на допомогу голодному Поволжю.

А чому?

– Москва визискувала Україну як колонію. Водночас більшовики побачили, що голод підриває селянський спротив. Цей досвід вони використали у 1932–1933 роках. То вже був суто штучний голод.

А в 1946–1947 роках?

– Погодні умови та допомога соціалістичним країнам. Це вже Західна Україна була в складі УРСР (на Західній Україні ще не почалась суцільна колективізація, - Країна) "Західники" істотно допомогли мешканцям сходу та півдня вижити

Де ще був голод у 1932–1933 роках, крім України?

– Є такий вислів, який росіяни часто використовують, "загальносоюзний голод". Так, у 1933 році голод був у зерновиробних регіонах СРСР. Подібний до України у 1932 році, коли забрали всі хлібні запаси, голод був і в Росії. Наприклад, Казахська АСРР тоді була в складі Росії.

У Казахстані в голоді важливу роль зіграв перехід до колективізації кочових казахів. У процентному відношенні казахів померло навіть більше, ніж українців.

Голод 1933-го на суміжних з Україною територіях – у Центрально-Чорноземній області та Північнокавказькому краї – був викликаний комуністичним штурмом, а не створенням ситуації голодної смерті, що характерно для Голодомору.

 

Крім цього, Поволжя. На Кубані був де в чому жорстокіший голод, ніж в Україні. Бо там відбувалися виселення "бунтівних станиць". Наприклад, станиці Полтавської. На Кубані та в Україні були застосовані заборони на виїзд за межі республіки.

Словом, коли кажуть "загальносоюзний голод", то він стосується України, Кубані, ЦЧО, Казахстану, Поволжя та всіх регіонів, де вирощували зерно. Там забирали хліб у рамках продовольчої політики, подібної за методами до того ж 1920 року, але тепер вилучали хліб у колгоспів, а не одноосібників.

На початку 1933-го голод був у багатьох зернових регіонах, але на початку року в Україні та на Кубані вилучали все продовольство, а не лише зерно. І ось це відрізняє голод, викликаний провальною політикою, та Голодомор як акт геноциду.

До того ж 1930 року в Україні забрали хліба більше, ніж у всіх інших зернових регіонах СРСР. Це важливо, бо забирали запаси, накопичені за роки НЕПу, виснажували резерви.

Сталін покарав Україну. Але через провал комуністичного штурму, насамперед в Україні, у січні 1933 року фактична прод­розкладка – довільне забирання всього хліба – була замінена продподатком. Повернулися до ситуації переходу на НЕП, тільки тепер для колгоспів. Це дало змогу найближчими роками відновити сільське господарство.

Чи міг селянин без паспорта кудись ви­їхати?

– Внутрішню паспортну систему запровадили лише в містах наприкінці грудня 1932 року. Паспортів ні в кого не було, якщо не брати до уваги закордонні паспорти в незначної кількості людей. Були посвідки сільради для виїзду. Великою перепоною для виїзду в межах СРСР це не було. Бо навіщо тоді в січні 1933 року вводили постанови про заборони виїзду за межі УСРР? Але факт виїзду важливий тим, що не всі демографічні втрати України можна списати на голод. Бо були масові депортації 1930–1931 років після розкуркулення, були самовиїзди. Вимушених мігрантів не можемо порахувати.

Система обліку населення колапсувала. Український військовий та громадський діяч Юрій Горліс-Горський 1931 року зміг утекти з СРСР, а ­1933-го видати брошуру Ave dictator! Він писав, що близько 2,4 мільйона українців було виселено з України. Тому, коли роблять акцент на масовому голоді, зникають із поля зору інші злочини Кремля – колективізація, масове розкуркулення, продовольча політика вилучення, депортації, репресії проти інтелігенції тощо.

Як увійшов у вжиток термін "Голодомор"?

– У масовий вжиток він увійшов наприкінці 1980-х. Його почали використовувати в газеті "Літературна Україна". Є супутні терміни: Великий голод, голодовка чи голодівка.

Чи є Голодомор геноцидом?

– Так, безумовно. Але є різні розуміння того, що таке геноцид. Стаття 1 ухваленого 2006 року Закону про Голодомор звучить так: "Голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом Українського народу".

Вилучали все продовольство, а не лише зерно

Але є два процеси. Смерть від голоду з весни 1932 року і до кінця 1933 року. І є дії влади, спрямовані на вбивство селянства як основної частини української нації з кінця 1932-го й до кінця 1933 року. Бо чому в нас роковини в листопаді? Формальним обґрунтуванням було те, що наприкінці листопада 1932 року були ухвалені постанови про чорні дошки.

У постанові Апеляційного суду геноцидом вважається саме кінець 1932-го – 1933 рік, коли була штучна ситуація вбивства голодом. Я вважаю, що Голодомор як геноцид не обмежений 1932–1933 роками.

Як протягом незалежності України змінювалася суспільна думка щодо сприйняття Голодомору як геноциду?

– Знання про Голодомор і розповідь про нього стало одним із наріжних каменів, які відрізняють українців від росіян. Це елемент формування сучасної політичної нації. Частка визнання Голодомору геноцидом змінювалася залежно від того, хто був при владі в Україні. Але загальний тренд був на збільшення тих, хто вважає Голодомор геноцидом українського народу.

Притому багато хто не розуміє, що таке геноцид. Помилково розуміють за аналогією з Голокостом, коли вбивали за етнічним принципом. Але те ж блокування України відбулося за адміністративно-­територіальним, національним принципом. Заборонявся виїзд громадянам саме з УСРР. І заборона діяла щодо громадян УСРР. Неважливо – українець, росіянин, єврей чи поляк. Забороняли виїзд.

Яке ставлення до Голодомору в російських істориків?

– Я надто довго помилявся щодо них, бо вбачав Росію такою ж жертвою комуністичного режиму, якою є й Україна та інші.

Пам'ятаю зустріч із російськими істориками 2003 року. Вони тоді вже визнавали рукотворність голоду, але категорично були проти терміну "геноцид". Чому? Бо Росія ж буде відповідати. Далі вже посилився тренд на те, що України не існує. 2011 року під час одного з круглих столів у Москві вже була частина істориків, яка цілком серйозно розповідала про штучність створення України.

У Росії вважають, що вони проґавили Голодомор з точки зору пропаганди, бо ставлення до цієї ключової події минулого різнить українців та росіян. Проґавили в тому плані, що не взяли тренд на "загальносоюзний" голод і страждання всіх.

Чому вони не хочуть виокремлювати саме російську складову голоду, досліджувати Поволжя, Кубань?

– Бо в них дослідження почалися значною мірою як реакція на розвиток досліджень в Україні. Без України в них усе досі на маргінесі було б, як тепер інші теми. Вони просувають візії "загальносоюзного" голоду, щоб підважити українську візію. Притому прискіпливі до наших фальсифікацій, це їм допомагає у просуванні їхньої тези про брехливість бачення Голодомору як геноциду. Тож нам не треба з позицій хай і щирого, але явно антинаукового перебільшення підходити до теми кількості жертв.

У росіян медійні потужності більші за наші. Тому свою неправду чи напів­правду можуть пропагувати у "промислових" масштабах, а наші хиби використовувати з користю для себе. У таких умовах нам треба бути якісно сильнішими. Бо наші помилки коштують Україні дорожче.

Яка кількість людських втрат є консен­сусною?

– Найбільша проблема в тому, що немає можливості чітко визначити неконтрольовану міграцію. Голодомор стався між двома переписами – ­1926-го та 1937 року, притому частина показників береться з перепису 1939-го. Плюс проблема поточного обліку населення, бо величезна кількість сільрад просто не працювала в той чи інший час 1933 року. Яка була міграція в та з України? По-різному оцінюють. Тому демографи називають втрати від 2,6 до 4 мільйонів людей. Інститут демографії визначає 3,9 мільйона, але визнають можливою похибку в 10 відсотків.

Олександр КУРИЛЕНКО, фото: Тарас ПОДОЛЯН; опубліковано у виданні "Країна"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

19:08
Китай відмовився визнавати російську страховку суден із нафтою з Росії
18:07
Україна почала серійне виробництво боєприпасів калібру 152 мм
17:11
НАТО збільшить допомогу Києву для боротьби з російським агресором, однак про вступ України до Альянсу наразі не йдеться
16:22
Внаслідок відключення світла після російських ракетних ударів у шість разів збільшилася кількість загиблих у ДТП
16:01
Угорщина з 2017 року блокує участь України в засіданнях НАТО - МЗС
15:45
Оголошено підозру шістьом російським військовим-мародерам - Нацполіція
15:11
ДБР затримало заступника міського голови Херсону з команди зрадника Сальдо
14:10
Внутрішній фронт: депутати свідомо пішли на підрив реформи Конституційного Суду
13:37
ЗСУ збили два російські літаки Су-24 і Су-25 – бомбардувальник та штурмовик
13:10
Поліція Чехії порушила 86 кримінальних справ про схвалення вторгнення Росії

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]