Армія 27 націй: ЄС готується до великої війни

Версия для печати

Принаймні, це випливає із заяв лідерів та планів щодо реформи збройних сил. Але вона затягнеться на роки і сильно дратуватиме європейців.

На початку березня Єврокомісія презентувала першу в історії оборонно-промислову стратегію ЄС (EDIS). Її сенс у тому, щоб найближчими роками різко наростити витрати Європи на оборону, при цьому зобов'язавши країни ЄС купувати та продавати озброєння насамперед одне одному, а не зовні.

Хоча стратегія готувалася довго, Брюссель подає її як відповідь на загрозу Трампа: якщо той стане президентом США, підтримка Вашингтоном союзників по НАТО може помітно ослабнути. У самому ЄС теж неспокійно: то один, то інший лідер заявляють, що Кремль найближчими роками може вторгнутися до однієї з країн-членів.

У якому стані зараз перебувають збройні сили ЄС, як Брюссель планує переозброюватися і наскільки це вдасться зробити в найближчі роки, щоб підготуватися до потенційної агресії Москви, розбирався оглядач міжнародної та європейської політики видання «Новая-Европа» Денис Левен.

«Якби я була наступним головою Європейської комісії, у мене був би комісар з оборони», — заявила під час Мюнхенської конференції чинний голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн. Через два дні вона повідомила, що балотуватиметься на новий термін, і, швидше за все, фон дер Ляйєн залишиться головою Єврокомісії на наступні п'ять років.

Функціонал майбутнього єврокомісара з оборони наразі не визначено. Але роботи в нього буде багато. Незважаючи на те, що питання оборони входять до компетенції національних урядів, а не Брюсселя, останнім часом все більше лідерів країн ЄС заявляють про необхідність створення загальноєвропейської армії та набагато тіснішої координації оборонних підприємств. супервівторка» ще на крок ближче до перемоги в американських президентських перегонах. Під час одного з передвиборчих мітингів Трамп нагадав про свою позицію часів президентства 2016–2020 років: у разі агресії США не захищатимуть ті країни ЄС, які витрачають на оборону менше за необхідний стандарт НАТО — 2% ВВП.

«Ви [європейці] повинні платити!» — завершив Трамп свою промову на мітингу, наголосивши тим самим, що Європі варто самостійно готуватися до можливої агресії з боку Росії.

Подібні заяви можна було почути від Трампа ще 2018 року. Але тоді лідери ЄС не очікували, що в Європі може йти справжня повномасштабна війна і тим більше, що військова загроза Кремля може бути реальною для країн — членів ЄС та НАТО.

Тому якщо раніше до стратегічної автономії збройних сил Європи від США та НАТО традиційно закликала лише Франція, то тепер практично ні в кого в ЄС немає сумнівів: час озброюватися та реформувати свої збройні сили. Різняться тільки версії про те, коли вибухне велика війна — оцінки коливаються в діапазоні від двох до восьми років — і наскільки Європа встигає до неї підготуватися.

Не лише американський контингент

Сьогодні військові сили в Європі представлені як власними арміями країн, так і американськими військовими.

При цьому нинішня кількість американських військ у Європі — у складі своїх баз і підрозділів НАТО — є відносно невеликою, особливо якщо порівнювати з епохою холодної війни, коли тільки в Західній Німеччині вона сягала 300 тисяч осіб. До кінця нульових ця цифра скоротилася до 60 тисяч, але за останні роки на тлі погіршення відносин із Росією знову збільшилась. Після початку війни в Україні було ухвалено рішення розширити розміщений контингент на 20 тисяч осіб, внаслідок чого загальна кількість американських сил у Європі наразі становить близько 100 тисяч військовослужбовців.

Всі ці сили розподілені по різних європейських країнах, але більша їхня частина зосереджена на території Німеччини. За даними з доповіді британського Міжнародного інституту стратегічних досліджень, на початок 2023 року на території Німеччини було 39 тисяч американських військовослужбовців. З них майже 25 тисяч - у підпорядкуванні Армії США (US Army), тобто це різного роду сухопутні війська плюс танки, артилерія, гелікоптери. Ще 13,5 тисяч людей — сили американської авіації, що знаходяться на німецьких авіабазах, зокрема на базі Рамштайн, де проходили зустрічі західних союзників з обговорення військової допомоги Україні.

Крім Німеччини, 13 тисяч осіб дислоковані на різних базах в Італії — це 4,2 тисяч солдатів Армії США, 3,6 тисяч моряків ВМС США, в основному шостого флоту на базі в Неаполі, і 4,8 тисяч службовців ВПС. У Польщі перебувають 15 тисяч солдатів, у Румунії – 4 тисячі, в Іспанії – 3,2 тисячі. В інших країнах, таких як Бельгія, Португалія, Нідерланди, Литва та Греція, розташовані куди більш обмежені контингенти — від кількох сотень до півтори тисячі солдатів.

Крім людей, розміщено відповідну наземну техніку та авіацію. Точна кількість та місця дислокації засекречені, проте до складу, наприклад, входять нові багатофункціональні винищувачі F-35. І хоча присутність американських військових у Європі помітна, вона все ще швидше символічна і більше говорить про можливості США прийти на допомогу європейським країнам з усією своєю силою.

Власні армії європейських країн, безумовно, куди сильніші за американський контингент у Європі.

Так, у найпотужнішої в ЄС країни — Франції — 203 тисячі солдатів і 41 тисяча в резерві, у Німеччини — 183 тисячі та 32 тисячі в резерві, у Польщі — 114 тисяч осіб.

Є країни ЄС і мають свої танкові та авіаційні резерви. Найбільше бойових літаків (винищувачів, винищувачів-штурмовиків та штурмової авіації) в ЄС, як не дивно, Греція має 245 одиниць. Причина — у давніх напружених відносинах із Туреччиною через суперечності з приводу невизнаної Республіки Північного Кіпру, де дислоковані турецькі війська. Причому переважна частина цих літаків – 230 штук – відноситься до вже застарілих моделей.

На другому місці за кількістю бойової авіації знаходиться Франція з набагато сучаснішим парком. До його складу входять 230 літаків, з яких старіють лише 100 моделей, а 130 — сучасніші. На третьому місці Німеччина: 68 застарілих та 137 сучасних моделей літаків. Також помітним парком бойових літаків із сучасними машинами мають Італія, Іспанія, Швеція та Нідерланди.

Так само і з бойовими танками. Найбільше їх теж у Греції — понад 1200 машин, у тому числі 350 сучасних (Леопард-2), 500 застарілих (Леопард-1) і майже 400 застарілих (американський M48). При цьому сучасних танків у Європі найбільше у Польщі — 500 машин (Абрамс-M1A1 і Леопард-2) на додаток до 130 застарілих радянських танків. Німеччина та Іспанія мають приблизно по 320 сучасних машин, в обох випадках це різні версії «Леопард-2». Франція має 220 сучасних танків «Леклерк». Італія має близько 150 сучасних танків «Арієті». Частина європейських танків, хоч і менша, передана українській армії.

Однак незважаючи на те, що, окрім американського контингенту, у Європи досить багато власних військ та військової техніки, це все ще сили, які можна порівняти з російською армією, але ніяк не перевищують її. Так, незважаючи на втрати, на початок 2023 року Росія мала понад 2 тисячі танків і більше мільйона особового складу збройних сил.

Ядерна зброя стримує, але атакують танки

Головне завдання, яке у світлі цього стоїть перед європейськими збройними силами, полягає у необхідності повернутися до «масових військових формувань», зазначає у коментарі «Новий-Європа» колишній заступник помічника генсекретаря з нових викликів безпеки НАТО Джеймі Ші. Цю думку поділяють аналітики британського Міжнародного інституту стратегічних досліджень.

Після закінчення холодної війни, пояснює Ши, акцент був зроблений на невеликих збройних силах — спецпідрозділах, здатних ефективно проводити контртерористичні операції. Зараз, коли в Україні задіяно 650 тисяч російських солдатів, «пора повертатися до кількості», вважає експерт. Але при вирішенні цього завдання ЄС очевидно зіткнеться із двома основними проблемами — фінансування таких масштабних перетворень та нестачі людських ресурсів.

За великим рахунком, масштабних військових реформ можна було б уникнути. Американський ядерний арсенал із понад 5 тисяч боєголовок — надійний засіб стримування Росії. Але якщо США справді відмовляться від гарантій безпеки для ЄС, Європа залишиться лише з французьким ядерним арсеналом із 290 боєголовок. Для стримування Росії та захисту всіх європейських країн цього недостатньо.

Тому ядерний статус Європи є ще однією темою для дискусій, що розгорілися на тлі заяв Трампа. Навіть німецькі політики, для яких це питання тривалий час було табуйовано, заговорили про можливості ядерного озброєння.

Зрештою, для зміни ядерного статусу Європи є три варіанти: «європеїзація» французького ядерного арсеналу, перегляд без'ядерного статусу інших європейських держав та закупівля ядерного озброєння в інших країнах, у тому числі США. Але кожен із цих сценаріїв поки що виглядає мало реальним.

З ідеєю "європеїзувати" французький ядерний арсенал виступив німецький міністр фінансів Крістіан Лінднер. Сама Франція пропонувала цей варіант і раніше, але наприкінці 2010-х це не викликало загального ентузіазму. Такий сценарій передбачає, з одного боку, колективні фінансові вкладення у розвиток французького арсеналу, а з іншого — перетворення французьких озброєнь на загальноєвропейські, а отже, спільне прийняття рішень щодо їх застосування.

Як збудувати систему прийняття рішень щодо застосування ядерної зброї в Європі, не дуже зрозуміло. В даний час ЄС, який є об'єднанням, заснованим на консенсусі, складно домовитися навіть з питання введення санкцій проти Росії. А це означає, що зміна ядерного статусу Європи передбачає і реформу всього союзу — теж украй не швидке підприємство, яке може тривати кілька років.

Однак Джеймі Ші вважає, що зараз у принципі не час для дискусій щодо ядерної зброї у європейських держав.

"Росія загрожує ядерною зброєю, а атакує танками та тисячами бійців", - зауважує експерт. Тому насамперед потрібно розібратися зі станом звичайних бойових сил, та й американці поки що нікуди ядерну зброю не виводять. Чого точно не варто робити європейцям, вважає Ши, так це роздмухувати ці дебати — у такому разі це може стати «самоздійснюваним пророцтвом».

Всеєвропейське переозброєння

У середині лютого генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що за 2023 рік військові витрати країн — членів альянсу зросли «безпрецедентно», на 11% у реальному вираженні. Завдяки цьому прогнозується, що у 2024 році 18 із 31 члена альянсу перевищать умовний норматив у 2% військових витрат від ВВП. Сукупний військовий бюджет європейських країн-членів НАТО складе понад 350 млрд євро.

При цьому російський військовий бюджет на 2024 рік заплановано близько 130 млрд євро. Це менше, ніж загальноєвропейський, але, як підрахували The Economist, за паритетом купівельної спроможності цифри практично рівні. Більше того, російський військовий бюджет теж зростає, і зростає швидше за європейський — на 29% у реальному вираженні порівняно з 2023 роком.

Зрештою, самого по собі збільшення військових витрат недостатньо: важливо, щоб ці ресурси витрачалися ефективно. А з цим теж не все гаразд.

Як зауважують аналітики Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) у Лондоні, послідовне збільшення військових бюджетів після 2015 року в Європі майже не призвело до посилення бойової могутності. Так, Франція та Німеччина розширили свої армії лише на один батальйон кожна, хоча у випадку Франції обсяг бюджету зріс із 41 млрд євро у 2015 році до 51 млрд у 2022-му, а Німеччини – з 34 млрд євро до 53 млрд.

Пов'язано це можливо з тим, що, з одного боку, європейські армії все ще «затикають дірки», які виникли в їхній обороні за роки стагнації після холодної війни, і можливостей для зростання поки що немає. А з іншого — це може бути просто неефективне використання ресурсів.

Зокрема, з цим був пов'язаний скандал із закупівлею Німеччиною, Францією, Великобританією, Бельгією та Люксембургом військових транспортних літаків Airbus A400M на початку нульових, нагадує Джеймі Ші. Ціна на літак виявилася сильно завищена, виконання замовлень розтяглося на 15 років, і до того ж розкрилися факти корупції. Тоді скандали про надмірні витрати з підозрою на корупцію торкнулися і нещодавнього міністра оборони Німеччини — нинішнього глави Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн.

Проте, незважаючи на те, що простого збільшення військових бюджетів явно недостатньо, це важливий символічний крок, зазначає Ши. "Це також PR-інструмент, щоб обеззброїти Дональда Трампа, показавши, що він не правий, стверджуючи, що США роблять все, а європейці - нічого", - вважає він.

Для ефективності зростання військових витрат, упевнений Ши, також важлива координація. Найбільшою помилкою з погляду НАТО та європейських країн, зазначає експерт, було б зараз вдатися до хаотичних закупівель. Це призвело б до того, що й без того строката європейська армія стала б ще більшою мірою неоднорідною. Зараз у неї на озброєнні — різні зразки техніки і зброї, кілька видів танків і літаків, різні артилерійські системи. Це помітно, зокрема, на військових поставках для української армії — солдатам доводиться навчати роботі на кількох зразках техніки, бо її кількість невелика.

Ймовірно, для вирішення саме цієї проблеми «строкатості» фон дер Ляйєн і хоче заснувати посаду єврокомісара з оборони. З цією ж метою єврокомісар із внутрішнього ринку Тьєррі Бретон заявив про плани виділити фонд у 100 млрд євро на скоординовані закупівлі озброєнь європейськими країнами.

Більше того, зараз у роботі Єврокомісії знаходиться Європейська стратегія оборонної промисловості. З одного боку, Єврокомісія хоче стимулювати податкові вирахування спільні закупівлі озброєнь кількома країнами. Для координації та визначення загальноєвропейських потреб буде створено спеціальний орган на рівні ЄС. З іншого боку, план передбачає підтримку європейських виробників озброєнь: фінансову, щоб уникнути перебоїв із поставками, та субсидії на довгострокові закупівлі озброєнь, щоб забезпечити безперебійну роботу галузі.

Але в будь-якому разі переозброєння та посилення європейських армій — справа дуже нешвидка і справді триватиме роки. Це можна бачити за термінами виробництва та доставки мільйона артилерійських снарядів для України процес розтягується на 18 місяців, нагадує Ши.

Крім того, амбітні плани щодо переозброєння та модернізації європейських військ нездійсненні без вирішення проблеми критичної нестачі людських ресурсів. Після завершення холодної війни та довгої епохи світу більшість європейських країн відмовилися від системи військового призову, здатної забезпечити масовий приплив людських ресурсів, та перейшли до обмежених контрактних армій. Так, Німеччина відмовилася від неї ще у 2011 році, хоч нинішній міністр оборони Борис Пісторіус і шкодує про це. Різного роду призовні системи зберігаються лише у країнах Балтії, Фінляндії, Швеції та Австрії.

Тому нестачу кадрів у збройних силах доведеться вирішувати або поверненням військового обов'язку призову, або ще більшої кількості фінансових ресурсів для заохочення контрактної служби. Кожен із цих варіантів вимагає підготовки та значного політичного ресурсу.

Втім, політична воля буде потрібна і для вирішення іншої проблеми.

Військовий сектор вимагає жертв

За всіх своїх амбітних планів європейські політики мають зіткнутися з інтересами власного електорату. Зараз, коли зростання військових витрат не надто чутливе для громадян ЄС, це рішення підтримують 66% європейців. Коли їм доведеться заради збільшення армій жертвувати іншими благами на кшталт соціальної підтримки, кількість прихильників різко впаде. Наприклад, нещодавно в Німеччині вже пройшли масові протести фермерів, викликані тим, що уряд вирішив збалансувати бюджет, скоротивши субсидії сільському господарству на користь розширення військових витрат.

Рівень суспільної підтримки ідеї повернення загального призову до армії теж не надто великий. Незважаючи на те, що загалом у Німеччині 2023 року на користь цього рішення висловився 61% тих, хто відповів, а у Франції — 64%, серед тих, хто в армію справді може потрапити, ідею загального призову підтримує помітно менша кількість людей. Так, у Німеччині у віковій групі 18–39 років підтримка виявилася на рівні 39%, а у разі призову лише для чоловіків — лише 21%. У Франції у віковій групі 18–24 років загальний заклик схвалюють лише 26% респондентів.

При цьому на рівні окремих країн спроби реформування армій все ж таки вже робляться.

Найкраще з цим справляється Польща — багато в чому завдяки тому, що російсько-польські відносини зіпсувалися вже досить давно.

У польській армії приблизно стільки ж сучасних танків, як у Німеччини та Франції разом узятих, і буде ще більше. Польща активно закуповує озброєння в Південній Кореї — укладено контракт на 13 млрд євро, який включає закупівлю 1000 сучасних танків K2 «Чорна пантера», 672 гаубиць та 288 РСЗВ. При цьому частину цього замовлення буде виконано у самій Польщі: після 2026 року планується випустити 820 танків і таким чином наростити виробничі потужності. Плануються і закупівлі військових літаків.

Окремі кроки робить Німеччина. Одне з головних завдань Бундесверу зараз – оновлення застарілого обладнання та військової техніки. З цією метою у 2022 році було створено фонд у 100 млрд євро. Інша велика проблема — забюрократизованість системи військових закупівель, що робить помітно довшим процес постачання. У зв'язку із цим восени 2023 року міністр оборони країни Борис Пісторіус анонсував масштабні зміни у функціонуванні всієї системи закупівель.

Проте на рівні всього ЄС процес військової перепідготовки ризикує затягнутися — зокрема через майбутні вибори як на національному рівні, так і загальноєвропейські. Якщо все, що планують зараз політики, треба буде справді втілювати в життя, то громадян ЄС доведеться підготувати не лише до скорочення соціальних програм, а й до масової мобілізації та цивільної оборони, а в самому ЄС виробити механізми координування зусиль.

Встигнути все це зробити за кілька років — завдання, близьке до неможливого. Тому, якщо велика війна в Європі станеться раніше, то європейські країни навряд чи до неї будуть всерйоз готові.

(Джерело).

Вгорі: десантники спецназу румунської армії марширують під час військового параду у Бухаресті, Румунія, 1 грудня 2023 року. Фото: Robert Ghement / EPA-EFE

Переклад: «Аргумент»

На цю тему:

• Євген Шибалов: Піхота в епоху дронів
• Ядерний апокаліпсис відклали в 1968 році, і ось він повернувся - The Guardian
• ЄС потрібна своя армія, війна Росії проти України це довела - EUObserver