Богдан Буткевич: Про українську мову і дітей

Версия для печати

"Моє покоління 1980-х років народження має стати останнім поколінням, яке знає російську."

Про це пише журналіст Богдан Буткевич у своєму блозі у виданні Цензор.НЕТ.

Оце зранку заліз в фб і побачив дичину.

Тобто, срач про українську мову. І про те, якою мовою говорити з власними дітьми.

Чесно - в шоці, що це для купи людей, які вважають себе українцями, є якоюсь дискусійною темою.

Тому кілька пунктів по сабжу від мене як від народження російськомовної людини, для якої російська буде рідною, на жаль, вже завжди:

1. На 1000 % підтримую Оксен Лісовий. Нарешті у нас з'явився міністр освіти, який не боїться назвати речі своїми іменами. Українські діти мають говорити українською - або вони не будуть українцями. Хто цього не розуміє - просто боїться говорити собі правду. Або свідомо не хоче, щоб Україна відбулася.

2. Той, хто не говорить зі своїми дітьми українською - не хоче, щоб ці діти буди українцями. Щоб він не триндів. Бо слава богу, 24 лютого 2022-го остаточно показало, що ніякої російськомовної України не може бути в теорії і не буде. Не може народ говорити не своєю мовою - і бути народом. Він поступово і без варіатів розчиниться в тому народі, мовою якого він говорить. За дуже рідкісними виключеннями типу Ірландії, де вже століття не можуть підштовхнути людей заговорити ірландською, не дивлячись на незалежність країни. Але їх прокляття - що англійська є мовою міжнародного спілкування.

3. Україна або заговорить українською тотально, або помре. В сучасному космополітичному та глобалізованому світі саме мова є головним маркером і чинником існування політичної нації. Ти - той, чиєю мовою ти говориш.

4. Російська мова є рідною для купи українців. Але це - не наша мова, це мова колоніального пригноблювача нашого народу. Вона не є нашим спадком і не є нашим здобутком. Ті люди українського походження, які працювали російською, є частиною російського спадку. Так-так, це і про Гоголя, і про Чайковського, і про купу інших таких само. Там немає за що і для чого боротися.

5. Ті, хто продовжує щось робити російською в Україні, мають розуміти, що цим продовжують наводити мости з рашкою. Поки ми розуміємо одне одного однією мовою, справжнього цивілізаційного розриву не буде.

6. Українська мова - це питання нашого економічного виживання. Ми ніколи не виграємо конкуренцію за російську мову у рашки - це до адептів дурні про "не віддавати рашці російську мову, бо вона і наша". Їх 140 мільйонів. нас - 40. Вони виграють це змагання за законом великих чисел. Якщо ми говоримо їх мовою - ми віддаємо їм свої гроші, людей та ресурси. Той, хто продовжує говорити російською, надто ж з дітьми - хоче чи не хоче, але допомагає рашці. Це працює вкрай просто - коли ви послухали пісню російською чи почитали книжку російською, ви не прочитали і не купили таку ж українською. І так далі.

7. Моє покоління 1980-х років народження має стати останнім поколінням, яке знає російську. Наші діти не мають її знати. Вона для них має бути мовою ворога. А головне - просто чужою. Так, як з нею сталося у Східній Європі. І де молоде покоління говорить англійською як міжнародною мовою спілкування.

8. Той, хто буде розводитися про "захист російськомовних" - це люди, які в більшості випадків є гостро нелояльними до України. Або просто в полоні власних стереотипів і не бажають змінюватися. Якщо друге - просто прикро, то перше має викликати прискіпливу увагу, в тому числі - і правоохоронних органів. Бо від "я хачу прінціпіальна гаваріть па рускі" до наведення російських ракет - один і дуже невеликий крок.

Фото з відкритих джерел

«Аргумент»

На цю тему:

• "Російська культура – це штучні зуби з краденого унітаза"
• «У нас є історична місія: розвалити останню недоімперію в Євразії»
• Євген Головаха: Під впливом трагічних подій ми стаємо кращими - про це свідчать дослідження