БУТУСОВ: КОНТРНАСТУП У WP - РОЗБІР СТАТТІ

|
Версия для печатиВерсия для печати

"Щодо теми, яка викликала дуже великий резонанс і в нашому суспільстві, і серед західних дипломатів і військових. В американській газеті Washington Post, одному з найвпливовіших політичних видань Сполучених Штатів, була оприлюднена велика стаття, аналітика проблем і невдач під час українського наступу або контрнаступу, як у нас його називають, на Півдні 2023 року. In Ukraine, a war of incremental gains as counteroffensive stalls.

ЯК ПОБАЧИЛИ НАСТУП ЖУРНАЛІСТИ THE WASHINGTON POST

Тут велика стаття була вся присвячена розбору, так як це почули, помітили у Вашингтоні журналісти Washington Post. Очевидно, що над цим матеріалом їм допомагали працювати дійсно якісь радники, можливо, люди поінформовані в Україні, в США, бо дійсно тут є багато деталей, які є правдивими. Але звичайно, є і багато перебільшень. Багато помилок. Багато речей американці просто не зрозуміли або не побачили. 

З чого починається стаття у Washington Post:

"На четвертий день літнього контрнаступу Залужний мусив повністю відмовитися від попереднього плану – це цитата зі статті. Отже, цитую. Командування ЗСУ розраховувало вийти до Азовського моря протягом двох-трьох місяців від початку контрнаступу у червні 23 року. Але масштаби мінування та щільність артилерійського вогню були такими, що головнокомандувач Валерій Залужний мусив повністю відмовитись від попереднього плану.

Цей матеріал ґрунтується на інтерв’ю з понад 30 українськими та американськими високопосадовцями, а також більш ніж двома десятками офіцерів і солдатів на передовій. Деякі з них говорили на умовах анонімності.

Як пише видання, планувалось, що 47 окрема механізована бригада 7 червня мала почати контрнаступальні дії, у першу добу дійти до села Роботине, щоб в подальшому звільнити Мелітополь і перерізати російські шляхи постачання.

Ми бачимо, що командування ЗСУ розраховувало вийти протягом 2-3 місяців з початку контрнаступу. Перше, що хотілось би сказати. Щодо плану операції – операція розпочалась, правда не 7 червня, а 8 червня. Але план був 7-го, дійсно. 8 червня 47 механізована бригада мала наступати на російську оборону і взяти дійсно село Роботине. Це правда. Правда, що мета була очевидно вихід до Азовського. 2-3 місяці – ну таких детальних планів, я знаю, що це було дуже швидко дійсно, до 2 місяців, можливо очікували. Тут також є посилання… Це достовірна інформація тут використана. В першу добу мали взяти село Роботине. Подальша мета операції була – ми зараз подивимось карту, про це поговоримо окремо. Але я хочу сказати, що тут інтерв’ю з 30 українськими і американськими високопосадовцями і ще два десятка солдат і офіцерів. Я одразу хотів би сказати, що мені тут різонуло очі. Я побачив, що масштаби мінування та щільність артилерійського вогню були такими, що Валерій Залужний мусив повністю відмовитись від попереднього плану. Хочу сказати що мене це одразу здивувало у Washington Post. Після таких масштабних… така аналітика. Це не зовсім коректне відображення насправді того, що відбувається на війні.

Насправді, основною проблемою при наступі виявилось абсолютно не щільність артилерійського вогню. Варто відмітити, що артилерійський вогонь під час наступу з нашого боку, з нашої сторони як мінімум не поступався не у щільності артилерійському вогню противника, а в деякі дні ми мали навіть перевагу у кількості снарядів, які ми могли обрушити на російську оборону. Мінування також було для нас дуже неприємним, небезпечним фактором. Але звичайно, само по собі мінне поле зупинити наступ також не може. Отже, що ж було основними факторами? Будемо потім до цього підходити. Але я буду отак… будемо критикувати критиків. У даному випадку - Washington Post. Щоб було об’ємне розуміння. Насправді основною проблемою наступу були дрони. Велика кількість російських дронів, які повністю контролювали обстановку нашу тактичну зону. Противник у дронах мав перевагу на цій ділянці фронту. Це перше. Тобто противник побудував фронт дронів і за допомогою розвідників безпілотних дальньої дії контролював наші бойові порядку на глибину до 30 км і контролював підходи. На жаль, в цих умовах уникнути спостереження ворога було вкрай важко. Противник мав дуже точне цілевказування. Мав високий рівень ситуаційної обізнаності на кожному своєму опорному пункті. Це давало йому можливість діяти адекватно обстановці і, звичайно, робити менше робити помилок, швидше нарощувати сили, наводити і коригувати вогонь. Дрони – це причина номер один. Причина номер два. Це все ж таки рельєф місцевості, я би відмітив.

КАРТА НАСТУПУ. "ЗА 5 МІСЯЦІВ ПРОЙШЛИ ТЕ, ЩО МАЛИ ЗА ОДИН ДЕНЬ"

Давайте зараз подивимось карту. Карту – село Роботине і український наступ. Карту ми зробили раніше, вона уже у нас демонструвалась в ефірі. Але просто треба її показати.

Щоб ви розуміли, це все, що вдалось пройти станом з 8 червня на 5 жовтня. Тобто практично за 5 місяців боїв. 9 км. Ми бачимо, що село Роботине – ціль першого дня операції – воно тут… Наші дійшли до Новопрокопівки, це 9 км. Роботине знаходиться приблизно в 7км. Околиця вже 7 км від наших позицій – це Роботине. Дійсно, Роботине, ці 7 км, мали пройти в перший день. 8 червня це було завдання дня. На жаль, виконати це завдання не вдалось. Чому?

Перше, я відмітив, дрони. По-друге, удар завдався на дуже вузькому фронті. Фланги нашого прориву противник як втримував, так втримує досі і веде дуже потужний фланговий вогонь. Ми бачимо, що тут ширина цього виступу дуже невелика, кілька кілометрів. І він з флангів прострілюється з усіх видів озброєння. Наявність дронів дала ворогу можливість дуже ефективно організувати вогонь з панівних висот. З усього периметру оцього нашого плацдарму, який ми пробили за всі ці місяці наступу. Тобто противник міг не тримати постійно вогневі засоби на панівних висотах. А користуючись даними з дронів, в потрібний момент підіймати туди в першу чергу протитанкові ракетні комплекси "Корнет", які оснащені також тепловізійними прицілами, ракетами від 6 до км дальністю, які з панівних висот можуть вести вогонь. Місцевість на даному напрямку дуже відкрита. Кількість посадок дуже обмежена.

Ворог дуже гарні має можливості не тільки по спостереженню, але і по прострілу. Там великі дальності. Противник може дуже ефективно завдавати ураження з тих висот біля Роботиного, які він контролював. Саме цей вогневий контроль, який був поєднаний з дронами не давав можливості швидко прорватися нашим військам. Швидко розмінувати мінні поля. Швидко пройти артилерійський обстріл. Фактично ворогу вдалось за допомогою своєї піхоти та протитанкових ракетних комплексів ефективно притискати вогнем наші атакуючі підрозділи. І ворог завдавав ураження. Дрони коригували. Я б сказав, що все ж таки основний засіб ураження, те що ми бачимо по відео, якби, мабуть, ті люди, з якими спілкувався Washington Post, мабуть не все відео дивились з того району. Всі ці експерти, десятки. Але якщо подивитися відео, то основний засіб ураження ворога – це високоточна зброя. Це керовані ракети. Це дрони. Це керовані артилерійські снаряди. Це керовані авіабомби, які застосовувались як з наземних платформ, так і з авіаційних платформ. Велика кількість гелікоптерів, наземних пускових установок. Артилерія противника на даній ділянці фронту, що важливо, не мала переваги. Треба відмітити, що українці також, маючи свої безпілотники, вели достатньо сильну контрбатарейну боротьбу. Я не можу сказати, що артилерію ворога вдавалось подавити, ні. Ворог вів вогонь дуже щільно, постійно. Але цей вогонь, постійно російська артилерія мала в цьому районі значні втрати, завдавались удари, ураження. Але основне – велика кількість дронів, які повністю контролювали поле бою і велика кількість високоточної зброї різних типів, особливо з допомогою мобільних наземних платформ ПТРК "Корнет", особливо з допомогою гелікоптерів – все це дуже робило практично неможливим якісь маневри на цьому мінному полі. Якщо подивитися на карту висот, Роботине розташоване на висоті. Ворог залишив перед ним 7 км простір. Це такий схил, відкритий, який від нас іде до противника. Над Роботиним панівні висоти, і ці панівні висоти оці 7 км з цих панівних висот прострілювались противником. Тобто треба відмітити, що російське командування підготувалося до наступу саме на цьому напрямку і дуже треба відмітити - якісну оборону під рельєф місцевості змогло прилаштувати. Куди ж наші війська йшли.

ПЕРША ЦІЛЬ КОНТРНАСТУПУ - ТОКМАК

Перша ціль, перший найближчий такий важливий населений пункт від Роботиного і Новопрокопівки, ми бачимо, щонайближча відстань – це Токмак. Так от дійсно, якби українські війська вийшли на Токмак, можна було б сказати, що російська лінія оборони, лінія Суровікіна повністю прорвана, що наші війська вийшли на оперативний простір і що ми звільнили дуже важливий комунікаційний вузол Токмак. Але, на жаль, ось від цього клину, плацдарму, який ми пробили в російській обороні, дуже вузького клину, як ми бачимо, до Токмака 16 км. Тобто було 25, пройшли 9, залишилось 16. Таким чином, треба розуміти, що перед тим, як там планувати вийти на Мелітополь, насправді першою ціллю операції був Токмак. І на жаль, до Токмака ми дістатися не змогли і оборона росіян повністю прорвана не була. Фактично взяття Роботиного і Новопрокопівки означало прорив першої лінії російської оборони. Дійсно, їхня перша лінія, яка базувалась на панівних висотах біля Роботиного, прорвана. Але прорив цей дуже відносний.

Давайте зараз ще подивимось крупним планом на карту. Так от Роботине, друзі, дивіться, це дуже маленький плацдарм. Вклинились в російську оборону, вийшли на висоти. Але на дуже, дуже вузькому фронті. Насправді, цей плацдарм зараз, якщо подивитись, він загрожує на даний момент нашим військам, я хочу так сказати, не менше ніж російському фронту. Вірніше, нашим військам в цьому районі, можливо, навіть більше, ніж російському фронту, тому що це дуже вузький клин на дуже вузькому фронті. Утримати цей плацдарм, коли ворог з флангів його прострілює, можливо тільки за рахунок потужної щільної оборони і якісних оборонних споруд, які тут потрібно обов’язково створити. Бо інакше у ворога тут дуже зручні умови для контрудару і для того, щоби зрізати цей плацдарм повністю. 

Я про це кажу, тому що у нас дуже багато таких позитивних таких відгуків про наступ, що ми тиснемо, росіяни не витримують, відходять. Хочу сказати, що дійсно загальна логіка статті Washington Post, логіка, що все ж таки не вдалось пройти, логіка в цілому, треба відмітити, правильна. Ми добились таких клинів, ми вбили такий глибокий плацдарм в російську оборону, але ми не можемо його розширити. Росія має на цьому напрямку не меншу кількість сил і це має викликати… ця стаття для нас аналіз не тільки того, що відбулось але і для того, що буде. 

ЩО ДАВ КОНТРНАСТУП

На четвертий день операції генерал Залужний побачив згорілу західну військову техніку: американські БМП "Бредлі", німецькі танки "Леопард", машини розмінування, що залишилися на полі бою. Кількість загиблих і поранених підірвала бойовий дух.

За словами високопоставленого українського військового, після цього Залужний наказав своїм військам призупинити атаку. Замість того, щоб намагатися прорвати російську оборону масованою атакою бронетехніки за підтримки артилерії, як радили у США, Залужний вирішив, що українські військові просуватимуться пішки, невеликими групами по 10 осіб. Це дозволило зберегти життя людей та ресурси, але такий наступ вимагає набагато більше часу.

"Місяці планування зі Сполученими Штатами Америки були відкинуті того четвертого дня, – і вже запізнілий контрнаступ, розрахований на вихід до Азовського моря протягом двох-трьох місяців, майже зупинився", - йдеться у матеріалі.

Це дуже важливі слова. Якщо так дійсно – а у мене нема підстав не довіряти американським контактам Washington Post, я думаю, що вони дійсно спілкувалися з американськими військовими… Якщо американські військові дійсно таким чином аналізували, планували наступ, очевидно, що тут є відповідальність і українських військових. Хочу сказати, що це – дуже велика помилка. Дуже велика недооцінка противника і це відсутність аналізу попередніх дій під час наступів. Наприклад, можемо згадати, біля села Вишневе 14 травня, це теж цей напрямок, токмацький, Запорізька область, 14 травня 22 року, невдала атака першої танкової бригади Збройних сил України, яка провалилась, на жаль, зі значними втратами в техніці саме з тих самих причин. Тобто протитанкова оборона, розгорнута, протитанкові ракетні комплекси в посадках, значна щільність, які отримують цілевказування з дронів. Відео, як ворог розстрілює ракетними комплексами наші танки, росіяни викладали. На жаль, це була правда. Російська протитанкова оборона не була подавлена повністю. Може, це і неможливо з такою кількістю ПТРК зробити в повному обсязі, але потрібно, звичайно – ми потім поговоримо, що можливо робити в цій ситуації. Цей досвід не було проаналізовано, як ми бачимо при підготовці операції, нема ніяких посилань на попередній досвід дій на цьому напрямку. Крім того, немає посилань на організацію оборони і бойові дії на Херсонському плацдармі, там, де росіяни вибудували дуже щільну оборону. Хочу сказати, що вересневі атаки в районі села Правдино під Херсоном, це були теж, на жаль, дуже невдалі для нас дії зі значними втратами, які провалились з тих самих причин. Тобто розосереджена керована оборона зі значною кількістю дронів, з коригуванням дій артилерії і ракетних комплексів дронами. І значна кількість дронів, які заздалегідь помічають наближення наших атакуючих колон і ворог готується, завдає ураження, зникає раптовість і результат дуже важкий. Тобто прикриті мінні поля, прикриті дронами і ракетними комплексами сходу подолати на швидкості масами військ неможливо.. і це було очевидно ще в травні 22 року на нашому власному досвіді. Ну а російському досвіду такі ж висновки можна було зробити ще у лютому-березні 22 року.

Також важливо відмітити, що у нас була не 1, не 2, не 3 таких операцій. Тому ми бачимо, що цей другий блок, давайте його ще раз подивимось, друга частина статті у Washington Post,  – тут написано, що масованою атакою бронетехніки за підтримки артилерії, як радили у США замість того, щоб прорвати російську оборону. Тут така, дуже важлива фраза.. я це цитую, тому що це стосується планування. Так от, я вам хочу сказати, що якщо дійсно було так, що це США радили прорвати оборону, якщо це США радили прорвати оборону масованою атакою бронетехніки і артилерії, я можу сказати, що американські військові радники, які таке пропонували, в принципі не розуміють, що відбувається на полі бою в Україні і очевидно не дивляться інтернет, не дивляться ютуб, інтернет-сайти. В умовах щільного застосування дронів в поєднанні з високоточною зброєю, якщо це ще посилено стійкою піхотою, велико кількістю, наявністю резервів, наявністю якісних оборонних споруд, виритих технікою, якщо це прикрито артилерією і мінометами, а у випадку з росіянами це ще прикрито ударами авіації керованими бомбами масованими і гелікоптерами з високоточною зброєю – це неможливо. Це неможливо пройти. Високоточна зброя при масованому застосуванні з коригуванням дронів робить неможливими дії мас бронетехніки. Це втрати і все. Артилерія, я думаю, що це ще з Першої світової війни всім очевидно, не може знищити всю оборону, не може виконати усі завдання по прориву оборони противника, уразити усі цілі. Кожного окремого кулеметника в кожному окопі, кожну кулеметну точку, яка може притиснути піхоту, кожного гранатометника, кожне ПТРК, маленький станок десь у кущах. Не може це все робити одна артилерія. А бронетехніка, поки вона доїде до позицій, є треба багато часу, бо є мінні поля, по ній завдають враження, її добре видно, по ній зручно коригувати вогонь. Це очевидні речі, здавалось би. Але Washington Post чомусь це приписало американцям. Я, на жаль, думаю, що це спільна творчість і наших генералів теж. Це демонструє, що на жаль, у нас відсутній аналіз попередніх дій, той самий after action review,який є в стандартах НАТО, який ми не застосовуємо і, як ми бачимо, американські радники теж погано аналізують, що відбувається на полі бою, якщо вони такі робили – вони робили очевидно, ми довіряємо Washington Post в даному випадку. Якщо вони зробили такі абсолютно хибні висновки. Хочу сказати, друзі, що перед початком операції деякі українські військові, аеророзвідники, які добре знають, що це таке карта висот, користуються "Кропивою", планшетом банальним і мають досвід бойових дій, попереджали багатьох українських командирів, що наступ на Роботине – це дуже невдалий вибір району дій.

ПОМИЛКИ КОНТРНАСТУПУ

Про це, на жаль, в статті Washington Post нічого не сказано. Але я хочу сказати, що там оборона противника грамотно прив’язана до висот і про те, що на цих висотах ворог застосує велику кількість ПТРК Корнет, про те, що там щільність мінних полів кілька кілометрів і це не дозволить швидко пролетіти ці мінні поля, про те, що у ворога перевага в дронах на цьому напрямку. Про це все попереджались певні командири, які відповідали за наступальні дії на цій ділянці. На жаль, ці повідомлення неодноразові, ці попередження не були прийняті до уваги, як не прикро. І так зробили, дійсно, в перші дні намагались спланувати такий наступ швидкими діями.

ХТО КОМАНДУВАВ НАСТУПОМ?

З нашого боку планував ці дії і командував наступом генерал Зубанич, такий відомий полководець ще по Сєверодонецьку і Лисичанську. Сумно відомий насправді. При плануванні цього наступу, можу сказати вже зараз, ніхто не планував застосування дронів та протидію дронам противника. Це не було серйозне планування. Дрони з нашого боку не були зосереджені. Протидія російським дронам системна не велась. Тому отака велика недооцінка значення дронів в сучасній війні, намагання прорвати оборону кількістю нової бронетехніки та кількістю артилерійських снарядів абсолютно закономірно провалилась. Не дала той ефект.


Генерал Василь Зубанич

ПРО ЩО НЕ НАПИСАЛИ У СТАТТІ?

Про це нема у статті. І я змушений про це сказати, тому що дуже боляче дивитись на цей біг по граблях, безперервний практично. Коли ми плануємо наступальні дії, ми маємо виходити з того, що у нас є великий власний досвід бойових дій чому його не використовує в повному обсязі українське військове командування, чому про це не говорять на ставці Верховного головнокомандувача, чому це не аналізується в якихось аналітичних матеріалах головнокомандувачем ЗСУ, або нашими радниками – мені абсолютно незрозуміло. Я вважаю це найбільшою стратегічною помилкою. У нас найкращий досвід сучасної війни і ми не робимо ніяких висновків. Хочу сказати стосовно цієї статті. Там написано "прорив великими масами бронетехніки". Насправді, у нас нема великих мас бронетехніки, які створювали нам перевагу над противником. Україна отримала БМП Бредлі, дійсно якісні бойові машини, і танки Леопард, ну я вам хочу сказати, що танки Леопард-2А6 на цьому напрямку. Нам їх поставили з Німеччини. У нас їх було аж 18. 18! Було ще кілька десятків старих радянських танків і у нас були БМП Бредлі. Знов-таки, за офіційними повідомленнями, які у нас є, Бредлі було десь трошки більше 100. Сказати, що на цій ділянці це велика кількість бронетехніки, що це великі маси, що цим можна прорвати – я б не сказав. У нас не було ніякої переваги в бронетехніці. Якщо подивитися на наступ – ми потім подивимось. Зараз ми проаналізуємо Washington Post, а потім я скажу своє інтегральне бачення цього наступу давайте ще раз подивимось цей другий фрагмент, там є ще один момент, який варто прокоментувати. Що тут написано? "На четвертий день генерал Залужний побачив згорілу західну військову техніку: американські БМП "Бредлі", німецькі танки "Леопард", машини розмінування, що залишилися на полі бою. Кількість загиблих і поранених підірвала бойовий дух".

Ця оцінка дуже неточна.

ЩО ПІДІРВАЛО БОЙОВИЙ ДУХ?

Насправді, бойовий дух підривала абсолютно не кількість загиблих і знищеної техніки. Якщо порахувати в абсолютних цифрах, на четвертий день наступу втрати в техніці були дуже значними, я би сказав, великими. Але це не була більшість техніки. Більшість бойової техніки залишалась боєздатною і придатною для виконання бойових завдань. Більшість українських воїнів – так незважаючи на те, що було пригнічення втратами, тим не менш ішли вперед і виконували завдання. Насправді, підірвало бойовий дух, на мій погляд, з першого дня підрив був якраз те, про що в цій статті зараз в цьому фрагменті говориться, - погане планування. Люди бачили, що умови застосування, порядок застосування військ, накази на застосування військ на тактичному рівні – на тактичному рівні, хочу підкреслити – не відповідають обстановці і вони неефективні.

Якщо дивитись на карту стратегічно, то те, що було намальовано в штабах, оці стрілочки на карті, в штабі Зубанича, це було дуже логічно і дуже обґрунтовано. На стратегічному рівні те, що було написано там детально – накази, карти, в принципі в цьому була логіка, здоровий глузд і це мало б спрацювати. А чому ж не спрацювало? Чому підривався бойовий дух? А насправді оці стратегічні стрілочки на карті абсолютно не відповідають, вони відірвані від тактики. Планування у нас на стратегічному рівні абсолютно відірване від планування на тактичному рівні. І на жаль, ретельного планування тактики бою, проходу через мінні поля, взаємодії сил та засобів, щільності військ, наявності резервів – всього цього не вистачило. 

Чому, наприклад, у нас така кількість техніки підривалась і все ж таки це не давало результату в перші дні? Тому не було, що прохід через мінні поля був від двох до чотирьох км. І щоб це пробити під вогнем ПТРК, авіації, артилерії противника треба було застосувати не тільки кілька машин розмінування. Треба було набагато більшу кількість. Нам не вистачало щільності, кількості резервів, які б закріплювались на тих позиціях, до яких вдавалось дійти, і резервів, які б потім ішли через ці позиції вперед. Не було техніки, такої кількості, щоб можна було замість підбитої далі йти вперед. Тобто розрахунок сил та засобів не відповідав тому плану операції, який був намальований. Стратегія була логічна. Стратегія яка Напряму на Токмак – вперед, вперед. По найкоротшому маршруту. Маршрут зручний ораний, да. Найкоротший. Але російські генерали сиділи на таких самих картах. Мислили так само і на тому маршруті найкоротшому до Роботиного прив’язали до висот свої укріплені позиції, кілька ліній, замінувались, організували вогневі позиції, розгорнули технікою – технікою, те, чого не робить українська армія – технікою вирили оборонні споруди, дуже глибокі, велику кількість польових укріплень та опорних пунктів для піхоти, щоб вона краще закріплювалась і підняли, зосередили велику кількість дронів. І діяли при постійній масованій підтримці авіації. Да, в таких умовах противник, звичайно, мав перевагу навіть у певні дні, навіть під час наступу, яку ми не могли просто знищити. Кількість дронів противника над нашими бойовими порядками була така, що ми не могли їх всі збити. І звичайно, що ворог все бачив. Як пройти в таких умовах? Треба мати резерви. А якщо резервів нема і ставиться завдання одній 47 бригаді – одній! – пройти кудись далеко на такій складній ділянці фронту – результат був, на жаль, прогнозований. Є у нас військовослужбовці, які попереджали заздалегідь, що так станеться, що саме такі будуть результати, що це буде дуже важка битва на прогризання, на продавлювання противника, але не буде ніякої швидкості. Хочу сказати ще про 47 бригаду, яка згадується тут одразу.

ПРО 47 БРИГАДУ

47 бригада механізована, да, вона у нас отримала найкращу західну бойову техніку: БМП Бредлі, танки модифікації Леопард-2А6, але це було абсолютно нове бойове з’єднання, яке не мало ніякої бойової злагодженості. Велика кількість особового складу в ньому були добровольцями, але які не воювали або мали дуже маленький бойовий досвід. Крім того, треба відмітити, що у нас стратегічні наступальні операції в принципі це рідкість. Ми жодного разу не проводили до цього моменту стратегічну операцію проти стаціонарної ешелонованої оборони противника, який не поступається ні в чому в силах. Не те, що у нас перевага. У них в деяких видах озброєння перевага. І не менше людей, ніж у нас. Тому, звичайно, коли ми говоримо про підрив бойового духу у солдат, то це завжди питання в першу чергу планування і управління, а не те, що солдат пригнічений, перелякався чогось, боїться чи може не повечеряв. Не це основна причина. Основна причина – це щоб ті завдання, які ставляться, відповідали умовам виконання завдання. Щоб це можна було зробити, а не просто героїчно піти вперед в розрахунку – а раптом вони там всі перекаляються самі розбіжаться. А раптом… А раптом… Авось рускій на війні ніколи не працює. Розрахунок, що ворог перелякається, якщо на цьому побудований весь розрахунок операції, така операція приречена на розгром. Вона ніколи не буде успішною. Загалом така ситуація по цьому, по Washington Post.

"МІСЯЦІ ПЛАНУВАННЯ ЗІ СПОЛУЧЕНИМИ ШТАТАМИ"…

Я не знаю, що планували. Я хочу сказати про те, що тут йдеться, про зміну тактики, що українські просуватимуться пішки малими групами по 10 людей. Це видається таким радикальним відходом від плану. Насправді, я не думаю, що це відхід від плану дійсно, після того, як бронетехніку не вдалось застосувати, що робити? Сказати: все, операція зупинена, бо у нас нічого не вийшло? На жаль, у нас в операціях діє інерція. Наше командування намагалось нав’язати ворогу битву на виснаження. У нас в цій битві були плюси – була значна кількість, були запаси артилерійських снарядів, була значна кількість дронів, була значна кількість високоточної зброї у вигляді в першу чергу ракетних систем Хаймарс, які на цьому напрямку дуже щільно застосовувались по багатьох цілях. В тому числі були удари і по опорних пунктах піхоти тобто Хаймарси працювали дуже ефективно. По окремим одиницям бойової техніки, тобто працювали добре. Але якщо б там не пішла піхота, то техніка б вже не пройшла в принципі. І насправді, якщо ми планували наступ, то без піхоти в принципі наступати неможливо. Планування наступу в такій щільній обороні за допомогою піхоти – це, насправді, розумне і логічне завдання. Давайте подивимось, як це робилось. Це малі групи піхоти – це і є основа наступальних операцій в сучасних війнах. Це було і в Першій світовій війні. В Першу світові війну, наприклад, була німцями розроблена така… потім британцями, союзниками, розроблена техніка інфільтрації. Тобто інфільтрації піхоти скрізь бойові порядки для того, що обходити опорні пункти оборони, таким чином їх дестабілізувати і проривати фронт. Інфільтрація піхоти потрібна. Без цього в сучасних війнах ніхто не працює. Подивимось сучасну війну, наприклад, в Карабаху в 2020 році. За рахунок чого Азербайджан прорвав вірменську оборону в Карабаху? За рахунок масованих атак бронетехнікою? Ні. Вірмени відбили всі масовані атаки бронетехніки зі значними втратами для азербайджанців. А от піхота, одночасні дії піхоти у взаємодії з артилерією та бронетехнікою – вони просто розірвали оборону. Постійні самостійні автономні дії малих груп піхоти дозволили оборону просто дуже швидко обрушити. Тому я не знаю, хто чесно кажучи, якого рівня радив Washington Post, трошки, якщо чесно, дивно, якого рівня люди, можливо, вони свідомі в стратегії, але я вам хочу сказати, що ті, хто радив, вони просто погано розуміють тактику. Я здивований навіть таким поверхневим рівнем того, що написано в газеті. Безумовно, іншого варіанту наступати, крім як малими групами піхоти обов’язково у взаємодії з бронетехнікою, з малими групами бронетехніки – звичайно, іншого варіанту там просто не було з самого початку. З самого початку і все інше там спрацювати просто не могло. Тому те, що тут у статті Washington Post подається як така якісь визначні деталі цієї операції, історії, якийсь поворотний момент… це не є поворотним моментом. Бронетехніка так чи інакше закінчиться. Подивіться відео російського наступу на Вугледар у лютому 23 року. Те саме буде. Масовані атаки – ну виб’ють ще більше броні і все. Тому зміна тактики від ударів цими… танки просто з БМП закінчились би не на четвертий день, а на п’ятнадцятий і все. І були б одні втрати, взагалі без просування. Так що тут я знов-таки, ця стаття достатньо поверхнева і те, що я бачу, ці фрагменти попередні, на жаль, не відповідають повною мірою обстановці і не дають можливість зробити об’єктивні висновки стосовно того, що насправді відбувалось.

Далі. Замість того, щоб здійснити прорив на 14 кілометрів у перший день, ЗСУ просунулися на 19 км протягом 6 місяців. Загалом Україна визволила близько 200 квадратних миль (майже 518 кв. км) території ціною тисяч загиблих і поранених та мільярдів доларів західної військової допомоги лише у 2023 році.

"Майже через пів року після початку контрнаступу кампанія перетворилася на війну поступових перемог", - констатує видання.

За даними Washington Post 70% військовослужбовців 47-ї бригади, яка вела контрнаступ, вступили в бій, не маючи бойового досвіду.

Після цього невдачі України на полі бою призвели до розбіжностей зі США щодо подальших дій.

Оце вже важливо.

Командувач ЗС США в Європі не міг зв'язатися із Залужним протягом декількох тижнів на початку кампанії. Кожна сторона звинувачувала іншу в помилках і прорахунках. Американські військові вважають, що Україна недопрацювала у базовій військовій тактиці, зокрема у використанні наземної розвідки для розуміння щільності мінних полів. Українські посадовці заявили, що американці, схоже, не розуміють, як бойові дрони та інші технології трансформували поле бою.

ПРОРАХУНКИ ПЛАНУВАННЯ

Важливі речі, які, на жаль, в плануванні не були враховані ні американцями, ні українцями. Перше, щодо звільнення. В перший день, 14 км – це трошки збільше, це якщо з сірою зоною рахувати. То 14 км. Насправді, треба було пройти, взяти Роботине в перший день. Це близько… до 8 максимум. ЗСУ просунулись на 19 за 6 місяців, Україна звільнила приблизно… так, да, окей. Війна поступових перемог – це оптимістична назва. Насправді, це війна на виснаження, де іде позиційна війна, дуже в’язка, на кожному кілометрі фронту.

 Далі. 70% військовослужбовців вступили в бій, не маючи бойового досвіду. Це правда. Але хочу сказати, це не є критичним, насправді. Бригада мала час на підготовку. Мала певну кількість досвідчених військовослужбовців. Те, що в них досвіду не вистачало, - це вже питання її застосування. Да, можливо, я думаю, що треба порушити питання і розглянути досвід 47-ї бригади. Я думаю, що ми про це маємо теж сказати в окремому ефірі. Дивіться, бригада могла і отримати цей досвід. Для цього її не треба було одразу кидати у наступ на напрямку головного удару. Це правда. А дати можливість трошки злагодитись у бойовій обстановці. Набагато важливіше, що військовослужбовці 47 бригади в своїй переважній більшості були вмотивованими добровольцями, які гарно вміли навчатися, які були вмотивованими і вони могли отримати досвід в найкоротші терміни. Багато з них отримало. Питання застосування бригади – це знов-таки питання планування. Якщо солдати недосвідчені, це також треба враховувати в плануванні бойових дій.

Далі. розбіжності зі США щодо подальших дій. Кожна сторона звинувачувала іншу в помилках і прорахунках. Давайте подивимось, тут важлива фраза. Американські військові вважають, що Україна недопрацювала у базовій військовій тактиці. Це однозначно. Це видно на відео. Ми про це теж казали. Але тут робиться акцент цікавий - у використанні наземної розвідки для розуміння щільності мінних полів. Це не так абсолютно, тому що про щільність мінних полів наші війська мали повну уяву. В цьому районі застосовувались різні українські бригади, територіальної оборони, зокрема, які насправді в цьому районі багато місяців знаходились і повністю володіли інформацією. Інформація про щільність мінних полів доводилась. Не була пророблена тактика не було сплановане застосування військ відповідно цим амбітним завданням, які були поставлені. Далі фраза. Українські посадовці заявили, що американці, схоже, не розуміють, як бойові дрони та інші технології трансформували поле бою.

Так от дивіться, тут дуже важливі оці 2 фрази останні, що там американці говорили про українців, а українці про американців. В даному випадку прорахувались керівники з обох сторін, які зараз намагаються перекласти відповідальність один на одного. Дрони ключовим чином змінили поле бою, це було зрозуміло ще до початку наступу. Для цього не треба було наступати це і так було очевидно. Але не було враховано. Була дуже велика недооцінка противника. І відсутнє було планування застосування своїх дронів. Мені дуже цікаво, коли буде проведений розбір наш. Хоча б закритий, таємний. На рівні Генштабу, головнокомандувача ЗСУ та ставки Верховного головнокомандувача, які несуть за це все відповідальність. Ну коли? Хіба ніхто не знав, що дрони змінили та сформували поле бою? Знали. Не знали, що у росіян дронів у тому районі навіть більше, ніж у нас? Знали. Не знали, що ми не зосереджували там додаткові сили дронів? Танки, артилерію і снаряди зосередили, Хаймарси зосередили, а дронів додаткових не зосередили. Не було посилено цей напрямок підрозділами дронів, а у нас є підрозділи центрального підпорядкування, якими можна посилювати певні напрямки, не було створено окреме угруповання командування дронів, яке б на тактичному рівні могло їх застосовувати масовано, на всю глибину бойових порядків противника. Не було зроблено. Ударні дрони були застосовані? Нічні, денні. Не було застосовано. Ніякого планування не було на цьому. Все знов-таки в плані особистої ініціативи командирів підрозділів. Так це чия вина? Хто за це відповідає?

А щодо щільності мінних полів. Все це було зрозуміло. Всі ці дані були, навіть солдати знали, яка щільність там мінних полів.. Все було зрозуміло. Тому зараз те, що я бачу тут в статті, - це намагання керівників військових з двох боків зняти з себе відповідальність і перекинути її на якісь нових фактори нібито, насправді яких не було. Нічого несподіваного на цьому напрямку Роботиного ворог не застосував. Ніяких випадковості і раптовості не було. Все це знали. Щільність оборони знали. На наших оперативних картах ця оборона російська розмічена максимально детально. Все це відомо. Щільність мінних полів – теж. Які сили зосередив – все знали. Да, були прорахунки в тактиці. Але тактика залежить від чого? Від ресурсів. Якщо у вас є певна кількість ресурсів тоді ви можете застосувати одну тактику. Нема ресурсів для цієї тактики, так не застосовуйте – вона не спрацює. Які атаки масами бронетехніки? 100 Бредлі, 18 Леопардів, які отримали прямо перед… взагалі це дуже невдовзі перед самим наступом. Підготовка була взагалі? Ресурси були готові? Так. Так що тут, на жаль, дуже такі… інтриги в цій статті з різних боків закидаються.

Тодішній голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі та інші старші американські офіцери, які брали участь у плануванні наступу, переконували українців зосередити сили в одній ключовій точці в Запорізькій області, в той час як план Генштабу ЗСУ передбачав наступ на трьох напрямках і стримування російських сил.

Солдат 47-ї бригади з позивним Джокер розповів, що американці не врахували наявність величезної кількості безпілотників, укріплень, мінних полів і тому подібного та навіть не хотіли інтегрувати використання дронів у готові програми підготовки.

"Нам довелося вдосконалювати тактику під час самого бою. Ми не могли використовувати її так, як нас вчили", – розповів Джокер.

Крім того, Washington Post пише, що коли президента України Зеленського під час зустрічі з генсеком НАТО наприкінці вересня запитали, чому Україна продовжує перекидати стільки сил на схід, а не на південь, де розвивається основний удар, Зеленський відповів, що якщо росіяни втратять схід, вони програють війну.

Американці переконували українців зосередити сили в одній точці в Запорізькій області, а Генштаб ЗСУ – наступ на трьох напрямках.

Ми бачили з вами карту. От напрямок на Токмак, ключовий комунікаційний вузол, найближчий до нас. Вузький коридор. Якщо зосередити всі сили, як це планували американці і генерал Марк Міллі, то що станеться? Ворог втримає оцей великий фронт і усі сили зосередить на тому, щоб по цьому фронту з флангів завдавати удари. Український Генштаб зробив три лінії наступу. Перша – від Великої Новосілки. Ворог був під самим містом. Наші війська відбили ворога від міста. Далі. Це район Василівка, напрямок на Василівку від Пологів. Це вздовж Дніпра завдається удар такий безпосередній на Енергодар. Від Великої Новосілки це прямо так можна з карти на Маріуполь. На Енергодар від Пологів. І від Оріхова на Токмак. Що ми бачимо? Нам вдалось відкинути ворога від Великої Новосілки. Але вклинитися в оборону не вдалося. Нам практично відкинути ворога на напрямку Енергодара. У нас є успіх на напрямку Роботиного, але дуже вразливий виступ, який ворог контролює вогнем з флангів. Він дуже вразливий для нас. Більше ніж для противника. Якщо кинути сили всі в одну точку, то оцей вузький коридор Роботиного – ну може він буде трошки ширший, може він буде трошки глибшим, але він буде так само прострілюватися з флангів усім вогнем. Думаю, оцінюючи це, що американське командування в даному випадку прорахувалось і дійсно, те, що написано у Washington Post, Генштаб ЗСУ мав стратегічне бачення набагато логічніше і адекватніше, ніж це пропонував Марк Міллі і американські радники. Чому така розбіжність? Я вже казав, що у нас мало сил. Я думаю, що американці вирішили, що можна пробитися на одному напрямку, тому що не дали вони нам стільки БМП, як дали Марокко. Марокко дають 500 БМП, нам дали 100. Ну… було б у нас 500 БМП, можливо б, Марк Міллі сказав: окей, наступайте на трьох напрямках. У нас їх менше. Тобто самої бронетехніки і снарядів, яким було забезпечено наступ, кількості ракет Хаймарс – не було такої кількості, з точки американців, щоб створювати необхідні щільності для одночасного наступу по трьох напрямках. Генштаб ЗСУ це розумів. Тому для того, щоб розосередити російські війська, була ухвалена концепція просування на трьох напрямках, щоб не допустити концентрації і протидії усіх сил ворога в одному місці. Це більш адекватна стратегія. Чому? Тому що ми наступали у дуже важких умовах. Наступали ми в умовах, що ворог нам не поступається ні в яких видах озброєння. В певній кількості у нас було більше артилерійських снарядів. Але не в рази. І ворог міг підкидати також снаряди, перекидати з інших напрямків, посилювати свої війська. У нас високоточна зброя була Хаймарс. У ворога були різні балістичні, крилаті ракети, авіаційні ракети, авіабомби, ракети гелікоптерів. Там велика кількість озброєння. По високоточній зброї ворог нам не поступався, а скоріш навіть трохи переважав. По оборонній техніці ніякої у нас переваги не було кількісної росіяни бронетехніку застосовували для підтримки. Її було дуже багато в цьому районі і теж ми не мали переваги. Особовий склад. Росіяни постійно перекидали туди резерви, і резерви у них завдяки мобілізації зараз є. Ось це основна проблема. Сила противника. Сила противника і наявність у нього резервів і відсутність у нас переваги над ворогом чисельної. Тому ми крім оцих малих груп по 10 людей силами піхоти на оці позиції – ми інакше там і просуватися не могли б. Вони все бачать. Вони можуть наводити вогонь. І від цього вогню треба ховатися. Чим менша група, менше людей, менше техніки, тим гірше ворог це бачить. Тим пізніше він реагує на це. Тому тут у цій статті є певні позиції, але за ними не стоять логіка і факти. На жаль, це треба сказати. Тут є багато речей, які недомовлені і стаття дуже політизованою вбачається.

ОЦІНКА ДІЙ АМЕРИКАНСЬКИХ РАДНИКІВ

Для того щоб показати, чому керівники з української і американської сторони в принципі тут щось недооцінили і чому ніхто не несе за це відповідальності. Особливо, що американці – молодці, все добре говорили, казали, але теж не несуть ніякої відповідальності. Я вважаю, генералу Марку Міллі треба після такої статті дати якісь пояснення стосовно дій американських радників.

Далі давайте почитаймо, що там ще сказано. Той самий блок, повернімось.

Солдат 47-ї бригади розповів, що американці не врахували наявність величезної кількості безпілотників, укріплень, мінних полів і тому подібного та навіть не хотіли інтегрувати використання дронів у готові програми підготовки.

"Нам довелося вдосконалювати тактику під час самого бою", - сказав Джокер.

Насправді тут я, на жаль, не підтримую критику наших американських колег з боку Джокера. Не підтримую повністю. В даному випадку, на жаль, вибачайте, а хто відповідає за розробку тактики? За застосування безпілотників? В українській армії. Українське військове командування. Ну не американці же. Ну, не дають американці в Німеччині програму підготовки на безпілотниках. У них нема таких малих безпілотників типу Мавік, наприклад. Тому вони не можуть її дати, вони не використовують китайські дрони і волонтери їх не озброюють дронами. У них держава купляє. Держава не купила – дронів нема. А відповідальність за це на кому? За те, що американці не навчили тактики? Вона ж на українцях. Українське командування при застосуванні бригади мало її готувати до війни дронів, до масованого застосування своїх дронів, дронів противника. Це не американці відповідають за це. Абсолютно. Якщо американці щось не зробили, то 47 бригадою командували і корпусом, в якому вона перебувала, і ОСУ, в якому вона знаходилася – командували конкретні українські командири а вони що?

Тодішній голова комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі і інші старші офіцери, які брали участь у плануванні наступу, переконували українців зосередити сили в одній ключовій… ми це бачили. Да, в кінці тут пишеться, що президента Зеленського під час зустрічі з генсеком НАТО наприкінці вересня запитали, чому Україна продовжує перекидати стільки сил на Схід, а не на Південь, де розвивається основний удар, Зеленський відповів, що якщо росіяни втратять Схід, вони програють війну.

НАСТУП НА ПІВДНІ - ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ

Скажу відверто, це такий фрагмент статті, який ніяк не коментується. З моєї точки зору, те, що я зараз бачу, і оця стаття Washington Post показує, що і в Україні, в керівництві, і в США, наступ на Півдні – це було скоріше таке, на мій погляд, якесь політичне рішення, з обох боків. Тобто продемонструвати, що ми можемо наступати. Що ми можемо бити росіян, що ми можемо десь зосередити хоча б в якихось точках сили, які переважають. Але насправді, на всьому цьому фронті у 23 році йшли важкі бої. Не тільки там, на Запоріжжі. На всьому фронті. Ворог наступав. Бо основна мета ворога – це навіть не захоплення якоїсь території. А це підрив боєздатності української армії, і зараз на фронті іде боротьба не за посадку. А за те, щоби ліквідувати особовий склад противника в цій посадці. Щоб підірвати боєздатність роти, батальйону, бригади, змусити її вивести її з фронту.. Потім вибити наступну. Тобто підірвати бойовий потенціал ворога. І так само діють росіяни. Вони намагаються вплинути на наші резерви, на наші війська. І позиційна війна іде по всьому фронту. І наступ на Запоріжжі був позиційним. Таким самим, як і війна по всьому фронту. Він нічим не відрізнявся. Так само всюди атакують. Просто на менших ділянках, меншими силами. Малі групи піхоти з малими групами бронетехніки. І насправді проблема якраз полягає в тому, що ми готувались до Перемоги і проривів, як мінімум анонсували перемоги і прориви в той момент, як характер війни і стратегія війни носить абсолютно інший характер. Це позиційна війна на виснаження. І такою вона стала в листопаді 2022 року. Понад рік тому. І на жаль, цей характер війни українське вище керівництво, передусім на стратегічному рівні за це відповідає Верховний головнокомандувач Зеленський, ставка Верховного головнокомандування, де є і розвідка, і всі керівники сил оборони – не зрозуміла цього. І наслідком цього неадекватного планування тепер ми бачимо статті у Washington Post, де одні генерали кивають на інших генералів, розповідають, хто що там нове, не врахував… А там насправді, під час цього наступу нічого нового не було. Все це було зрозуміло. Все це передбачалось багатьма військовими. Не враховувалось чомусь. І чому мені важливо про це казати? Тому що адекватних висновків у нас нема і досі. Не тільки з наступу.

У нас ніяких висновків з втрати Соледару і Бахмуту, абсолютно бездарних втрат. Ми мали всі сили втримати ці міста. Це були знов-таки помилки у плануванні і управлінні військами. На вищому рівні. Так само і тут невдачі. І тепер у нас не вистачає резервів, щоб вибити ворога з-під Авдіївки, наприклад, вибити ворога з Бахмуту, вибити ворога з-під Куп’янська і з-під Лиману. Тому що у нас ведеться планування політичними методами, без врахування наявних сил та засобів, без аналізу тактики попередньої, яка потрібна в сучасній війні. Без планування сучасних закупівель. Цей наступ йшов не від дронів, а від кількості снарядів. Вистрелили велику кількість снарядів – і що? Які результати цього всього? Битва на виснаження. Ціль війни – це не пройти зараз кілька кілометрів, ціль війни – це знищити бойовий потенціал противника, знищити його бригаду, певну кількість солдат і офіцерів, бойової техніки.

ВИСНОВКИ

Оце реальна ціль. Хто швидше в цій піхотній війні, важкій, позиційній перемеле, завдасть непоправних втрат ворогу, той і виграє це ключове. Тому, на жаль, ми бачимо, що як на стратегічному рівні, що стосується планування, що стосується аналізу дій, що стосується дій противника, з цієї статті у Washington Post випливає, що не американські радники генерали, не їхні українські візаві керівники, на жаль, не врахували багато факторів і кудись поспішали у відриві стратегії від тактики. На жаль, це зараз призвело до розчарування і зараз еліти військові двох сторін намагаються якось поборотись один з одним. Я вважаю, це не конструктивно. Якщо хоче генерал Марк Міллі визначити свою позицію щодо війни, то він має не спілкуватися з журналістами Washington Post, а написати звіт для службового користування, таємний можна, де було чітко  відмічено, що планували, що враховано, що не враховано, чого він так думає. І чому він, наприклад, планував наступ по одній лінії, а не по трьох. Все це має бути зафіксовано. Так само, я сподіваюсь, ставка Верховного головнокомандування має розглянути, що відбулось на півдні. На жаль, за моїми даними, ставка Верховного головнокомандування, головнокомандувач ЗСУ, Генштаб ЗСУ такий аналіз подій на стратегічному рівні не здійснили. А це вкрай потрібно, щоб ми з вами не статті Washington Post аналізували, а щоб наші високі керівники говорили, давали коротку вижимку: такі-то відповідальні за планування відсторонені, такі-то зробили висновки, такі-то, які, наприклад, попри невдачі в плануванні досягли цілей, відзначені але мають бути висновки. А у нас їх нема. Ті, хто планували і керували цим наступом, залишаються керувати. На інших відповідальних ділянках роботи. Так само ті, хто здавав Соледар, здавав Бахмут – теж на відповідальних ділянках роботи все добре у них. Ніяких змін. Ми ж нічого не аналізуємо. У нас ніяких висновків тому нема. Навіщо? Це так, гірко іронізую.

На жаль, ця стаття показує, що на стратегічному рівні ніякого аналізу того, що відбувається в Україні, характеру стратегії позиційної війни сучасної нема ні в Америці, ні поки що, на  жаль, в Україні. І це найбільша проблема, яка мене особисто турбує.

Я вам дуже дякую, друзі, за цей ефір. Для мене цей ефір – можливість ще раз всім показати на вищому рівні, насамперед, українському командуванню, українським політикам, бо саме від президента України, Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського залежить перше, кадрові призначення в усіх силах оборони. По-друге, на стратегічному рівні підготовка аналізу, що вдалось, що не вдалось і планування наступних дій. Бо війна –  це не військові, скажімо, є точкою відліку у війні. Верховний головнокомандувач планує використання ресурсів, скільки людей держава мобілізує, скільки ресурсів держава мобілізує, скільки грошей держава виділяє на виробництво боєприпасів і засобів враження, скільки вона реально робить ці технологічні програми і постачає на фронт. Все це політичне керівництво країни, яке відповідає за оборону, насампред має дати військовим. Коли вони дали це військовим, сказали, ми це даємо для оборони. Для наступу, - ви маєте вирішити, перше, друге, третє.. після того військові починають планувати свої дії, не може головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний планувати свої дії сам, якщо він не знає графік постачання резервів на фронт, якщо він не знає, які стратегічні резерви будуть готуватися через рік, через два.. які будуть обсяги постачання боєприпасів. Зараз ми бачимо, що ці всі сварки, коли слуги народу і сам Зеленський намагаються перекласти відповідальність виключно на військових, на Залужного. Американці –теж там на Залужного, на Генштаб ЗСУ, Генштаб ЗСУ і Залужний також вказують на те, що Офіс президента фактично знищив вертикаль управління в армії, що немає порядку, що американці не дають всі боєприпаси, які вони, умовно кажучи, дають Марокко, і не дають хоча б стільки ж Україні. Зараз ми – мені дуже прикро – зав’язли в оцих сварках, розбірках, замість того, щоб аналізувати інтелектуально, в першу чергу, випереджати ворога. Проаналізувати, що вдалось, що не вдалось, які виклики далі. як планувати подальші дії. Цього нема взагалі. Інаслідок – оця стаття, оцей наступ в Запорізькій області – все це оці сварки, ця стаття в Washington Post. Це просто відголосок того, що стратегічне планування у війні, у нас, на жаль, оборонне планування відсутнє. Як явище. Є політичні амбіції. Якісь політичні бажання, вказівки. На жаль, нема результату.

Чому взагалі цей наступ стався і чому ми пройшли ті 9 км? До Новопрокопівки. Чому взагалі ми втримали цей фронт? Тільки через одну основну причину. Через те, що українські воїни здатні наступати на ворога, який переважає їх у силах. Причому значно. І завдяки тому, що дуже багато українських сміливців, на жаль, віддали життя і втратили здоров’я під час оцих важких боїв. Але в тих людей, які на фронті, в тих, хто захищає Україну, ми безумовно віримо. І віримо набагато сильніше після тих жорстоких боїв. Віримо, що ті люди, які зараз нас не бачать, які  в окопах, на холоді. Відбиваючись від російських дронів і артилерії роблять все належне. Тому сьогодні більше ніж будь-коли я впевнений, що з такими героями ми все ж таки зможемо знайти правильний шлях і здобути нашу Перемогу.

Юрій Бутусов, головний редактор видання Цензор.НЕТ

Фото надані автором

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:36
У четвер в Україні майже без опадів, вдень до 23-31°С
20:16
Как преодолеть трудности изучения английского языка
19:56
НАБУ та САП розкрили деталі підозри ексзаступнику Єрмака Смирнову
18:03
Юрій Бутусов: Дрібні люди на високих посадах
17:40
"Злив" інформації в справі розкрадання на "великому будівництві": до детектива НАБУ прийшли з обшуками
16:04
Схоже, Коломойський обкрадає Укренерго, начебто сидячи в СІЗО, а "фунти" на чолі державної компанії отримують за мовчання мільйони щомісяця
15:29
Сирський, Содоль, Баргилевич, Павлюк - генеральська фракція, яка знищує наші шанси на зміни та перемогу, - заступниця голови комітету ВР, "Слуга народу" Безугла
14:09
Юрій Касьянов: Путіну як повітря потрібен мир, тому він ескалює війну
13:36
Закон про загальновійськову підготовку у школах і профтехах нарешті ухвалила Рада
13:31
Закон про єдину роумінгову зону з ЄС ухвалила Рада

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]