Друкує безпілотники: підприємець із Полтавщини виробляє військове спорядження на 3D-принтерах

«Усе це працює таким чином: на сайт стікаються замовлення від військових на виготовлення необхідного спорядження, а ми ці замовлення одразу ж розбираємо, — пояснює Артур. — Якщо чесно, не встигаю їх виконувати, попри те, що обладнання в мене працює цілодобово. Бачте, усе це робиться не так швидко, як хотілося б. Тим паче, що тривалий час я працював на одному 3D-принтері. Та не так давно зі мною зв’язалися троє людей, які запропонували свої друкувальні пристрої. Два з них уже передали, а третій — незабаром маю отримати. Тож тепер використовую два принтери, а третій — налаштовую. Увесь час стояти над ними не потрібно, але навідуватися треба. Адже навіть найсучасніша техніка може дати збій у роботі. Особливо, якщо використовуєш її 24/7».

Розпочав ентузіаст із Гадяча з цифрового друку зорових труб. Запевняє, що військові їх і досі часом просять. Звісно, зараз на озброєнні нашої армії вже є й оновлені моделі професійного тактичного перископа закордонного виробництва, а в той час, коли не було практично нічого, і створені з допомогою об’ємного друку зорові труби бійці брали за милу душу.

Після перископів пішли хвостовики для боєприпасів ВОГ-17, захисні накладки на травмоване око, якими комплектують аптечки, — останніх герой цього матеріалу створив десь 200 штук (говорить: їх і зараз замовляють, бува, і по 2 тисячі). Потім продукував ергономічні рукоятки для автоматів, ручки перенесення вогню, тромікси, злітні платформи для дронів тощо.

«На об’ємний друк таких виробів іде досить багато часу. Скажімо, ту ж таки рукоятку можна надрукувати з пластику через пошарове нарощування заданої тривимірної форми за 5,5 години. Автомат — безвідмовна зброя, але її можна покращити, замінивши рукоятку, надівши насадку на затвор, щоб зручніше було його пересмикувати. При створенні таких пристосувань дуже важлива точність, — наголошує Артур Біжко. — Бо не можна ж, щоб вони підвели в самий непідходящий момент. Скажімо, та ж виготовлена мною рукоятка має стати на місце рідної, тож про якісь відхилення в розмірах узагалі не може йтися».

Корпус свого безпілотника Артур уже зібрав, склеїв, тепер тестує прошивку.

Однак на виготовленні різноманітних пристосувань для військових гадяччанин не зупинився — узявся за створення з допомогою 3D-друку безпілотного літального апарата. Пригадує, що ще до цієї безглуздої війни росії проти України власноруч зібрав квадрокоптер для відеозйомки — будучи далеким від радіоелектроніки, напевно, цілий рік вивчав цю тему. Тепер загорівся бажанням створити безпілотник.

«Річ у тому, що я спілкувався зі знайомими хлопцями з аеророзвідки, яким неодноразово підкидав хвостовики для ВОГів. Так от, ті самотужки роблять радіокеровані літальні апарати, купуючи корпуси й «начиняючи» їх радіодеталями та електронними компонентами. Вони й підкинули ідею: от якби спробувати створити міцний, надійний і водночас легкий корпус дрона з допомогою об’ємного друку, — розказує Артур Біжко. — В інтернеті (зокрема й у вільному доступі) є вже розроблені моделі таких літачків, адаптовані для цифрового друку. Достатньо вибрати одну з них — і все, можеш друкувати. Наразі корпус свого безпілотника вже зібрав, склеїв. Тепер тестую прошивку».

Загалом, за словами молодого чоловіка, деталі для такого корпусу, якщо працювати на одному 3D-принтері, можна сформувати за 48—50 годин. Але не все так просто. Артур зазначає: дуже складно було підібрати пластик. І на підтвердження цього пригадує такий факт: зроблений ним корпус з одного різновиду пластмаси розвалився — синтетичний матеріал виявився надто крихким.

«Таким чином, місяців два витратив тільки на створення прототипу корпусу, — констатує він. — Проте зараз схиляюся до думки, що й той пластик, на якому врешті-решт зупинився, можливо, згодом доведеться міняти. Бо знайшов за кордоном іще міцніший і легший (щоправда, тут ще постає й питання ціни). Зрозуміло, чим легший літачок, тим довший час його польоту, а для аеро­розвідки це дуже важливо. Звісно, «начинка» робить його важчим. Скажімо, двигун важить 150 грамів, GPS-модуль — 3-5 грамів, польотний контролер — 7-8 грамів, найважчою ж є батарея — 800 грамів. Тобто в цілому, за розрахунками, такий саморобний дрон важитиме приблизно 2,3 кілограма».

За словами Артура Біжка, при створенні таких пристосувань дуже важлива точність. Фото надані Артуром БІЖКОМ

Серед переваг — і ціна створеного із пластику з допомогою 3D-друку безпілотника. Вона в рази нижча за аналогічні моделі, зроблені з алюмінію, карбону та навіть пінопласту.

«Бійці, які мають досвід ведення бойових дій в АТО/ООС, стверджують, що й локаторам такий пластиковий літальний апарат із розмахом крил усього 1,4 метра виявити важко. І якщо під час випробування цей корпус добре себе зарекомендує, можна буде друкувати на 3D-принтері деталі, збирати такі корпуси й відправляти армійцям. Ті кажуть, що це було б круто. Бо оснастити їх радіодеталями та електронними компонентами вони можуть і самі. До речі, хлопці запевняють, що досі не бачили, щоб створені з допомогою об’ємного друку безпілотники застосовувалися під час бойових дій. А не так давно мені скинули посилання на матеріал у медіа про те, що в армії США почали тестувати створені з допомогою цифрового друку безпілотники — приблизно таких розмірів, як у мене», — зауважує Артур Біжко.

Уже має два замовлення від військових на пластиковий корпус дрона

Завзятий конструктор відносить себе до численної армії волонтерів, адже виконує свою роботу абсолютно безкорисно. При цьому щотижня відправляє через інших волонтерів нашим воякам на фронт продукції (якщо рахувати за ринковими цінами) у сумі 8—10 тисяч гривень.

«Невдовзі буде ще більше, оскільки вже працюю на двох принтерах. Думаю, найближчим часом вийду на 12 тисяч, — усміхається Артур. — Наприклад, зараз маю передати бійцям 20 покращених рукояток для автоматів, 10 ручок перенесення вогню, 20 троміксів. Хвостовиків для ВОГів в одне місце попросили 40 штук, а в друге — 60. А скільки взагалі виготовив усіх цих виробів, не знаю, бо я їх просто не рахую».

Молодий чоловік додає, що надрукувати на 3D-принтері деталі для корпусу безпілотника не складніше за інші вироби.

«Найскладніше, — конкретизує, — знайти правильний режим друку для пластику. Бо кожен різновид цього синтетичного матеріалу має свою температуру плавлення. Один — любить, щоб його обдували холодним повітрям, а інший — ні. Звісно, виробник у переліку головних характеристик усе це вказує, але дуже приблизно. До того ж чи не щомісяця з’являються нові види пластмас — із розвитком 3D-друку ринок старається задовольнити попит на легкий та надійний пластик. І цим можна пояснити те, чому раніше друкованих моделей безпілотних літальних апаратів не створювали у військових цілях».

Гадяччанин уже має два замовлення від військових на пластиковий корпус дрона. Втім, бійцям, які зв’язалися з ним, він відповів: поки не випробує своєї моделі в польо­ті, обіцяти щось зарано.

Узагалі, за словами Артура Біжка, ця історія із саморобним пластиковим безпілотником затягнулася через дефіцит електронних компонентів, які зараз дуже швидко розбирають: «Дещо з того, що мені потрібно, навіть вживане не міг знайти, а якщо таке й пропонували, то за ціною, накрученою вдвічі-втричі. Перш ніж замовити всі деталі, порадився з хлопцями з аеророзвідки. А от заплатив за них депутат Полтавської обласної ради Олексій Матюшенко. Перед цим, дізнавшись, чим я займаюся, привіз мені акумулятор — тоді якраз були перебої з електропостачанням, а робота мого обладнання, самі розумієте, залежить від електрики. Зараз, коли її не відключають, стало набагато легше. Просто деякі деталі того ж безпілотника друкував на 3D-принтері 5—7 годин. І якщо в процесі їхнього створення припиняли подачу струму, такий напівпродукт доводилося викидати й починати все спочатку».

Поки спілкуємося з Артуром, біля обладнання крутиться його 11-річний син Назар — хлопчина в усе вникає, йому це дуже цікаво. Коли не було навчання в школі, він також спробував себе в ролі волонтера — разом із двома друзями продавав на ярмарку спечені матусею кекси, солодкі напої тощо, збираючи гроші на потреби ЗСУ.

Кошти на пластик Артуру Біжку підкидають звичайні люди. Або ж тим, хто до нього звертається, він дає посилання, де можна його придбати. Ентузіаст хвалиться, що недавно йому надіслали одразу 15 котушок пластику для 3D-друку — це десь 2—3 тижні можна друкувати вироби, ні про що не думаючи.

«Був навіть оголошений збір коштів на деталі для ще одного принтера, — інформує гадяччанин. — Бо я хочу зібрати пристрій для пошарового створення предмета за цифровою 3D-моделлю, який би працював значно швидше за промислові. Однак спершу треба запустити всі принтери, які в мене є. Планів багато — шкода, що в добі лише 24 години. Лягаю спати десь о 1-й годині ночі, а о 7-й — уже на ногах. Бо для мене дуже важливо, щоб обладнання не простоювало. От і сьогодні до мене заїдуть за невеликим виконаним замовленням — 60 хвостовиками для ВОГів. Аби доробити ці хвостовики, інші замовлення поставив на паузу. Вважаю, що зупинятися просто не маю права. Тим паче, якщо всі згадані вироби на фронті затребувані, якщо бійці їх просять. Обов’язково напишіть, що це роблю не тільки я — знаю багатьох людей в Україні, які допомагають нашій армії саме в такий спосіб. Застосунки, які ми друкуємо, перевірили, підтвердивши їхню якість та функціональність, самі військові. І все це працює на практиці».

Артур переконаний: якщо на фронті є попит на такі речі, отже, вони стовідсотково допомагають нашим захисникам. До речі, у чаті спільноти 3D-друкарів самі військові пишуть: «Рукоятки для автоматів оцінили, класні. Хлопці з підрозділу, який стоїть на бойовій позиції поряд із нами, також їх просять». І такі відгуки непоодинокі.

P. S. Для тих, хто хотів би допомогти Артуру Біжку будь-якою посильною сумою коштів на пластик, вказуємо номер його банківської картки: 4441 1144 1399 3211 («Monobank»).

На фото угорі: Артур Біжко переконаний: якщо на фронті є попит на такі речі, отже, вони стовідсотково допомагають нашим захисникам

«Аргумент»

На цю тему:

• Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі): останнє інтерв’ю Героя України