Ігор Луценко розповів про ситуацію на фронті на Донбасі

Версия для печати

Громадський активіст, колишній депутат, а нині військовий-аеророзвідник Ігор Луценко з лютого 2022 бачив перемоги і поразки української армії. Він визволяв правобережну Київщину, потім брав участь у наступі на Харківщині, відступав під Сєверодонецьком і Лисичанськом, був під Бахмутом, а зараз воює біля Вугледару. При цьому за останні два тижні картина під Вугледаром змінилась категорично – з поодиноких наскоків росіян до масованого наступу.

Як почуваються там наші воїни, чи лякають заклики деяких відомих осіб до переговорів, як впливає на війну короткий світловий день і холод, Ігор розповів в інтерв’ю Цензор.НЕТ.

- Коли ми з тобою говорили 2 тижні тому, ти сказав, що ситуація у вас у принципі спокійна і росіяни лише зрідка ходять в атаку. Але вже за кілька днів все кардинально змінилось. Яка ситуація зараз?

- Так дійсно, кілька тижнів тому вони лише робили одиночні спроби прориву нашої діляночки. При цьому командири росіян, скоріше, намагались імітувати бурхливу діяльність, ніж виконати якусь задачу. Тобто задум був такий - давайте поштурмуємо укропів, покажемо у себе втрати і щоб далі начальство не мало претензій.

Але вже 28 чи 29 жовтня пішли масові атаки – росіяни вирішили ґрунтовно наступати на Вугледар через Павлівку. Це було несхоже на все, що було перед цим, бо набагато більш масовані атаки, відчайдушні, з величезними втратами. В перший день – а ми працювали лише до кінця світлового дня – то вже на той момент росіяни втратили 15 одиниць броньованої техніки. Декілька танків і броньованих машин. А піхоту взагалі ніхто не рахував.

- До речі, тривалий час втрати росіян  у людях не були такими значними, а потім ми стали читати про 900 осіб на день. Чому так, вони стали кидати більше солдатів піхоти у наступ?

- Це така методика наступу російського… Коли операції планують з великою кількістю втрат і значення для начальства мають лише ті рубежі, які займуть їхні солдати. А не кількість загиблих.

Тобто важливо, щоб якась кількість солдат все ж лишилась живою і зайняла певні рубежі, а скільки по дорозі загине – то неважливо.

- Раніше вони масовано застосовували авіацію і артилерію для зачистки території перед наступом. Як зараз?

- Авіація у цій війні особливо не фігурує. Є авіаудари, безумовно, але вони особливо погоди не роблять. Це війна артилерії, броньованих машин і піхоти, яка переходить у війну дронів.

- Чи стало менше артилерії, якщо порівнювати з першою половиною року?

- Її дійсно стало менше. Якщо раніше під Бахмутом або під час відступу під Лисичанськом ми бачили класичний вогняний вал, то нині вогняний вал – це радше виняток ніж правило. Я, звісно, не маю загальної статистики. Але вочевидь і снарядів, і стволів у них стало менше.

Таке екстенсивне використання тактик другої світової в наших умовах стає все менш і менш ефективним.

- У чому мета їхньої атаки на Вугледар – це більше геостратегічне рішення чи психологічне, щоб хоч десь мати успіх і спонукати до переговорів?

- Це стратегічна лінія на здобуття успіхів на Донбасі. І тому тут уже ніхто не рахується з видатками і людськими втратами. Тобто максимум техніки і людей кидається, щоб відгризти в нас хоч кілька кілометрів Донбасу. Вугледар, Бахмут, Мар’їнка… Вочевидь, вони від самого початку визначили, що вони тут будуть іти, не рахуючись із тим, скільки це коштуватиме. Може, вони психологічно для себе вирішили, що війну слід завершити на етапі взяття Донбасу та утримання сухопутного коридору на Крим.

- І з цієї лінії більш активно педалювати тему переговорів?

- Так, вони живуть – і росіяни, і ті, хто мислить таким чином - що рано чи пізно будуть же переговори. І перед ними треба вирішити питання Донбасу. Але, думаю, що вони помиляються і щодо Донбасу, і щодо переговорів. Можливо, росіяни помиляються не самі по собі, а їх тримають в таких ілюзіях.

- Що ти маєш на увазі?

- Ми ж бачимо новини про поновлення переговорів певних представників США з росіянами. Якісь розмови ведуться. Але мені здається, що це більше гра. І чим більше цих ілюзій буде в Росії, тим швидше вона себе потопить.

- Якщо ми заговорили про переговори. Не знаю, чи встигаєш стежити за подіями у соцмережах, як нас тут Ілон Маск спершу місяць схиляв до переговорів, а потім Саліван став їздити, Макрон знову заговорив...

- Я за ці 8 місяців звик до того, що нас нібито чекає якась зрада. Але так, як вона загрожувала у перші тижні і місяці війни, я думаю, що вона вже не загрожуватиме.

Я теж спілкуюсь із колом людей, які кажуть, ну ось на нас тиснуть, змусять до переговорів, але мені здається, що це не просто буде зробити.

Якщо нас не "укатали" за два перші тижні погодитись на переговори, то зараз теж ніхто не зможе. І ніякий Маск не в силах це змінити. Якби влада в Штатах змінилась взагалі, тоді б я задумався. Але, сподіваюсь, що до того часу ми станемо більш самостійними в плані зброї.

- Навряд чи стан нашої оборонки дозволить нам швидко стати самостійними і незалежними від допомоги.

- Звісно ні, але і зупинити допомогу Україні не буде так просто. Дивись, як всі боялись виборів в Італії, але зараз їхня прем’єрка робить заяви, що треба допомагати Україні, навіть сильніші ніж Драгі, і вона не стала на бік Путіна.

- Добре, поговорімо про ваше фронтове життя. Як почуваєте себе ви, наскільки забезпечені зброєю?

- Не може бути такого, щоб солдату вистачало всього на 100%. Зброї завжди не вистачає, особливо по якісних показниках. А в таких боях і по кількісних. 10 пострілів з NLAW, і він закінчується. А бронетехніка в росіян не закінчується.

Звісно, якщо коментувати російські наративи, що в нас тут купа західної техніки, то вони б не доїхали і 2 кілометри. Але оскільки в нас радянщина, то їм ще вдається проходити.

- Як на зміну тактики війни впливає зменшення світлового дня?

- В комплексі з дощами звісно впливає. Тобто нічна пора дає можливість перекинути резерви, дати відпочинок піхоті від прицільного вогню, можливість побудувати фортифікації. З іншого боку, це не так просто, бо земля важка і рити її практично неможливо. І їздити по ній теж практично неможливо.

Тому те, що зараз роблять росіяни, їм варто було б робити десь місяць тому.

- Чи позначаються на вас відключення світла, наскільки для вас вони значимі?

- Генераторів достатньо багато. Електроенергії на якісь базові потреби більш-менш вистачає. Холод я дуже не люблю, тому бідую. Але що поробиш…

- Знаю, що хлопці стали активніше просити окопні свічки. Вони допомагають?

- Я, на щастя, не в окопах. Я навіть з Вугледару виїжджаю спати трохи подалі, бо мене гнітить атмосфера постійних обстрілів. Інші мої колеги там ночують. Щодо свічок, то я не фанат через загрозу пожеж.

- Чи отримали ви зимовий комплект форми?

- Частково щось ми отримали, частково доводиться закривати самостійно. Нічого ідеального в цьому процесі я не бачу. Тилові служби працюють десь на 50%. Але це завжди було.

- А інші 50%, я так розумію, що дають волонтери. На ті ж дрони…

- Ну, так…

- Наскільки змінилась волонтерська допомога за ці місяці, чи стала вона меншою, чи йде по синусоїді? Яка динаміка?

- Динаміка така, що залучених людей залишається стільки ж, але їхні фінанси стають меншими. Очевидно, що у людей грошей більше не стає.

- Середня ціна DJI та Autel десь від 100 тисяч. Інші мої співрозмовники кажуть, що середні втрати по дронах – три штуки на місяць. У вас такі ж?

- Десь так. Буває більше, буває менше. Тут же це абсолютно неприродна історія, що ми воюємо цивільними дронами, а військово-тактичного продукту немає. Ми їх всіляко з волонтерами намагаємось пристосувати до війни, але на рівні МО я спостерігаю лише розмови в правильному напрямку, але відсутність дій.

- Ти маєш на увазі виробництво ударних дронів?

- Що роблять цивільні дрони? Ближню розвідку. Чи зіграла в цьому роль держава? Поки не зіграла. Бо всі вони закуповуються не за державний кошт і пристосовуються до війни волонтерами та військовими. Якщо говорити про ударні дрони, то їхню цінність наше керівництво оборонної сфери стало розуміти тільки після ударів іранських дронів по нашій інфраструктурі. Коли ці дрони змінили характер війни. І я в шоці, що росіяни нас в цьому випередили, хоча жодних підстав для цього у них не було – просто Іран взяв і поставив їм нормальні дрони.

А треба було, щоб такі дрони з’явились у нас, і про це треба було думати 2-3 місяці тому. Щоб ми першими масово стали використовувати цей вид зброї.

- Ти маєш на увазі, що ми мали просити американські дрони, чи ми мали б самі виробляти?

- Ми самі можемо робити дрони, як летять на 200 км. Нічим не гірші за Іран. Я сподіваюсь, що ми почнемо колись теж масово випускати такі дрони, тому що наші західні партнери масово такі дрони не випускають. На Заході ставка на дуже дороге і дуже точне обладнання, коли ударні дрони можуть летіти на тисячі кілометрів на дуже великих висотах, непомітні для простої ППО. Це дуже космічний рівень, який нам скоро ніхто не дасть, а, може, і взагалі не дасть. Але рівня "шахедів" ми можемо досягти і в Україні, і просунутись далі.

З точки зору вкладених грошей дрони типу "шахед" - це найефективніша інвестиція.

- Які ударні дрони крім шахеда використовують росіяни зараз у зоні бойових дій?

- Ланцети. Я не був свідком, але чув, що в них з’явились ударні дрони нової якості, які вони самі б не могли виробити. І це є свідченням, що санкції працюють недосконало. Цими дронами вони намагаються працювати по артилерії і аеророзвідниках. По нас – ні, бо ми для них занадто дрібні.

- А наскільки активно їхня РЕБ працює?

- Працює, але ми до цього звикли. Зрештою РЕБ нічого особливо не вирішує. Зараз вирішують ударні системи і протиповітряна оборона. РЕБ створюють дискомфорт, але не є великими перешкодами. І їхніх, і в наших РЕБ є межа можливостей. Вирубити весь зв'язок для дронів неможливо.

- Одна з важливих тем для хлопців, які на війні з лютого, - це тема ротацій. Чи вдалось побути вдома хоч тиждень?

- Раз на три місяці приїжджаю до Києва, а ротацій не було - ми як поїхали в травні на Харківщину, так гастролі наші і тривають. Просто в нас частина людей в лютому вскочила в цей потяг, бо треба рятувати країну. І вони не сильно-то хотіли ставати частиною забюрократизованої армії, але так сталося. З іншого боку, є люди, які нікуди не пішли, і вони спокійно живуть тиловим життям. Тому я підтримую петицію, щоб була ротація на рівні всієї армії. Щоб ти рік відслужив і мав право рік побути в тилу, а замість тебе ще хтось послужив. Але поки нас називають ІПСО Росії.

- Тобто скаржитись не дозволено?

- Так.

- Можливо, є підозра, що ті, хто лишились в тилу, не будуть такими сміливими і мотивованими як ви?

- Це хибна думка, все це покращується тренуваннями і досвідом. До багатьох речей можна звикнути. Є спеціальні техніки. А щоб довго вести цю війну, нам все одно доведеться придумати ротацію.

- Як тобі стежити за життям політиків, може, не центральної, а київської? Коли люди продовжують свої земельні дерибанчики…

- Мені здається, що від початку війни в Україні немає ніякої політики і немає перспектив, що вона з’явиться. Але є нічим вже не прикрита корупція. Тобто люди пів року почекали подалі від війни і зараз ведуть прямі розмови під час засідань фракцій Київради, що треба відбивати збитки. Тому давайте заберемо земельку і будемо там щось будувати.

- При цьому незрозуміло, чому правила при цьому диктують депутати від забороненої ОПЗЖ, а решта на них ведуться?

- Тому що в кожній фракції є люди, схильні до такої діяльності, в кожній фракції є люди забудовників. І зараз вони хочуть знову заробляти після того як 8 місяців десь відсиділись. І дійсно є ОПЗЖ, партія, яка завдала колосальних ударів по Україні, де були зібрані просто корифеї корупції, але жодної формальної люстрації до них не застосовано. Це просто "феномент" України. І виходить, що більш одіозні персонажі кудись повтікали, а менш одіозні вони продовжують робити, що робили. І нас ще чекає їх реванш.

Звісно, це не викликає ніякої радості, коли ти дивишся з-під Вугледару на Київ. І, звісно, ти пишеш пости, що ви б’єте нам в спину, але це сентименти, а не реальна діяльність.

- Коли ти говориш про реванш, ти маєш на увазі якийсь політичний реванш, бо зараз важко в Україні уявити проросійську партію, чи економічний, коли вони як крокодили пролежать два роки, а потім будуть дожирати знекровлену країну?

- Я хочу сказати, що вони точно не чекатимить два роки. Вони вже зараз вимагають, щоб їм дали заробити. От дуже треба пану Царенку забудувати Броварський проспект. Просто дуже треба. Тому дайте йому терміново 2 гектари. І це тільки один з прикладів, як вони поводяться.

- Чи є ідеї, що з цим можна робити? Бо іноді опускаються руки і хочеться спитати, скільки ще це триватиме?

- Тут немає якогось індивідуального рецепту. Можливо, якась масова хвиля народного терору це зупинить. Я не вірю, що історія з тим же Богуслаєвим набуде масових рис і пошириться на менших колаборантів. Хоча це має бути правилом, а не винятком.

«Аргумент»

На цю тему:

• ОВА: ситуація в регіонах України станом на 12 листопада
• ГЕНШТАБ ЗСУ: втрати ворога станом на 12 листопада