Країна "стукачєй": масові доноси повернулися в росію

Версия для печати

764 електронні доноси написала в різні держоргоани автор скарги на антрополога Олександру Архіпову. Завдяки зазначеній у документах поліції електронній пошті з нею вдалося зв'язатися Архиповою — і тепер одкровення скаржниці доступні всім. Однак вона зовсім не самотня — у Росії стався напад серійного доносу, такий грандіозний, що про необхідність купірувати його заговорили навіть у Держдумі. Лідер «Нових людей» Олексій Нечаєв заявив, що «такі донощики змушують правоохоронців займатися вивченням постів у соцмережах та переглядом особистих записів приватних розмов замість пошуку справжніх злочинців», і пообіцяв запровадження відповідальності для «серійних донощиків». Дума, як часто буває, фрондувала після того, як пролунала аналогічна позиція виконавчої влади. Прес-секретар Путіна Дмітрій Пєсков, коментуючи скаргу на актора Данила Козловського, складену донощиком-рекордсменом Бородіним, назвав донос в цілому огидним.

Видання "Новая газета" - про російську практику доносів у цифрах та поговорили з психологом про те, що змушує людей регулярно стукати.

"Скачать і настучать"

Російські держоргани, за статистикою, від початку широкомасштабного нападу Росії на Україну буквально завалені скаргами на співгромадян. Донощики пишуть одразу до всіх інстанцій, але більшість звернень традиційно припадає на правоохоронні органи — поліцію, прокуратуру та Слідчий комітет.

За даними МВС щодо роботи зі зверненнями, їх кількість протягом року зростала. Якщо на початку року зростання становило 10 відсотків, то наприкінці 2022 року кількість звернень, більшість із яких — заяви та скарги, зросла майже на 30 відсотків порівняно з тим самим періодом минулого року. У Слідчому комітеті, за даними відомства, навпаки, зростання кількості звернень не відбулося — у 2022 році там отримали трохи більше 611 тис. звернень, при тому, що минулого року їх було на 84 тисячі більше.

Більшість доносів на «розміщення в інтернеті протиправної інформації», так званих військових «фейків» та «проукраїнської пропаганди», отримує Роскомнадзор. За перші півроку від початку СВО, за статистикою самого відомства, росіяни направили туди близько 145 тисяч звернень.

Найбільше зростання скарг, більш ніж на 322 відсотки, у річному звіті зафіксувала Генпрокуратура Росії. У 2022 році відомство отримало і розглянуло понад 10 тис. скарг і звернень «з питань федеральної безпеки та міжнаціональних відносин», до яких ймовірно входять і доноси про «дискредитацію» армії, «фінансування ЗСУ» та держзраду. Роком раніше таких скарг було менше ніж 2,5 тисячі.

Також у 2022 році громадяни стали більше писати і до уряду Росії. Щомісяця там отримували від 10 до 16 тис. звернень, більшість із яких перенаправлялася до інших органів влади і, зокрема, силовиків. Згідно з офіційними даними уряду РФ, у лютому 2022 року там отримали трохи більше 16,5 тис. звернень, основними темами яких були газифікація, дороги та благоустрій, а вже в березні до уряду надійшло понад 34 тис. звернень, більшість із яких стосувалися «міжнародної». тематики».

Доноси отримують не лише силовики, а й регіональні адміністрації та губернатори. У середині квітня громадський рух «Внуки» зажадав від губернатора московської області Андрія Воробйова скасувати концерт Анжеліки Варум «через її позицію щодо СВО». Тоді ж депутат Держдуми від партії «Справедлива Росія — За правду» Яна Лантратова звернулася до Генпрокуратури, мера Москви та губернатора Санкт-Петербурга Олександра Беглова з проханням заборонити в РФ концерти репера Jah Khalib, який, на її думку, «підтримує ЗСУ, а гроші при цьому прагне заробляти у Росії».

У березні її однопартієць Євген Федяєв звертався до губернатора Ростовської області із проханням заборонити концерт співачки Ані Лорак, яка, за інформацією парламентаря, «збирала донати ЗСУ». Після цього голова адміністрації Ростова Олексій Логвиненко заявив, що у Ростові заборонено проводити концерти виконавців Ані Лорак, Валерія Меладзе, Олександра Ревви, а також гуртів «ДДТ», «Машина часу» та «Мумій Троль», які виступають, на його думку, проти війни росії в Україні.

Серед найвідоміших доносячих — Віталій Мілонов, Тимур Булатов, Олександр Іонов, «Ветерани Росії» та «Офіцери», які приєдналися до них. Усі згадані пишуть не перший рік, але основними об'єктами їхньої творчості ставали ЛГБТ-люди та потенційні «іноземні агенти».

Скаржники начебто проходили за категорією фриків, проте їх доноси розглядалися і задовольнялися. Справу проти Юлії Цвєткової* порушили після скарг Булатова, незалежні (а нині ще й небажані) ЗМІ визнавали «ІА» за рекомендаціями Іонова, а формулювання з листа «Офіцерів Росії» звучали в суді про ліквідацію «Меморіалу»**. І до війни російська влада вітала донощиків. Що ж дивуватись, що під час масового неврозу вони завалили її паперами.

Згаданий Віталій Бородін, наприклад, встиг поскаржитися на Аллу Пугачову, Лію Ахеджакову, Лайму Вайкуле, Діану Арбеніну, Валерія Меладзе — за величезної доносопродуктивності в цьому є вибірковість СММщика, який точно знає, кого тягнуть, щоб твоє ім'я.

Кляузництво стало настільки повсякденним явищем, що коли сатиричне видання «Панорама» випустило жартівливу замітку про запуск мобільного додатка «Мій донос», в якому можна «стукати прямо з телефону», росіяни рушили в пошуковики його шукати. Причому якщо вперше інтерес зафіксували у 2019 році, одразу після виходу новини, то повторно пошук цього сервісу почастішав у 2023-му. Типовий запит у пошуковій системі: «Мой донос приложение скачать».

Донос за графіком

Авторами численних скарг далеко не завжди стають люди, які прагнуть публічності, яких можна запідозрити в тому, що розсилка скарг на зірок — спосіб підвищити кількість медійних згадок про себе.

Реставратор і проектувальник церков, заслужений архітектор Росії академік Андрій Анісімов, дізнавшись про другий донос на себе (ні більше не менше як про заклики до повалення державного ладу), з'ясував, що автор - його колега, якийсь архітектор Матвєєв. Незабаром у Матвєєві визнав донощика на себе архітектор та блогер Андрій Кисельов: «Пише доноси, що, мовляв, я підточую режим, антипедагогічний, психічно нестійкий. Закликає звільнити з посад. Перевірити на тему сепаратизму. Причому пише не лише на мене. Вже є інформація від Андрія Анісімова, Сергія Скуратова та інших». У коментарях «Москвич Mag» архітектор розповідав, що донощик розсилає заяви керівникам організацій, які співпрацюють із Кисельовим, таких як Московський архітектурний інститут та Російська академія народного господарства та державної служби.

Не названа авторка скарги на антрополога Архіпову в розмові з нею розповіла, що займається пошуком об'єктів для скарг суворо за графіком: два дні через два.

Один день дивиться всі опозиційні ЗМІ, інший пише доноси, потім два дні відпочиває. За весь час відправила 764 електронні доноси».

За словами Архипової, жінка нібито побоюється поразки Росії в нинішньому конфлікті, причому виключно раціонально — боїться, що на країну накладуть репарації. Але протидіє цьому дивним способом — пише доноси (до органів та роботодавців) на людей, які виступають у ЗМІ-«іноагентах».

Є пояснення і у вологжанина Ніколая Сайкіна. Сам він доноси нібито не пише, натомість іншим радить та інструкціями ділиться. Навіщо? Вважає, що причини роз'єднання народу у «фейках», які тиражуються українською стороною, а участь у пацифістських мітингах призведе до терактів. Тобто він займається профілактикою тероризму.

— Треба розділяти поняття мотивації та мотивування. Мотивування — це те, як сама людина пояснює, чому вона це робить. А мотивація — те, що насправді змушує його писати донос, — каже кандидат психології Валентина Лихошва. — Жінка вважає себе професійною донощицею — вона пише, щоби реалізуватися. Той самий, хто робить донос публічним, б'ється за певний соціальний статус, тому що змін поколінь у країні не відбувається і основні ресурси тримають у руках уже літні чоловіки. Безпосередньо боротися молодим чоловікам за ці ресурси практично неможливо. І вони відкривають собі дорогу написанням доносів. Ти напишеш на зірку, тебе помітять, ти матимеш доступ до ресурсів.

Стимулює доноси те, що люди не мають можливості впливати на те, що відбувається в державі, їм страшно, вони побоюються за своє майбутнє і сьогодення, вони нічого не можуть — проте можуть писати на інших. Це спроба повернення суб'єктності. Ти ніби на щось знову впливаєш.

«Таємний жандармський офіцер»

Приступи масового донесення траплялися у різних країнах. Але завжди – у критичні періоди, коли суспільство перебувало у глибокому стресі. У НДР інформаторами «Штазі» офіційно було 160 тисяч людей. Нарком Єжов доповідав Сталіну, що загальна кількість інформаторів у СРСР — понад півмільйона. На зарплаті була лише штатна агентура, решта працювала за ідею. Найбільше ідейних було серед тих, хто доносив на діячів культури, священнослужителів, інженерів та інших помітніших громадян. Виріс інститут професійних стукачів, таких як багатодітна родина Артемових, яка донесла на 172 особи.

Піонерка із села Отрада Спаського району Татарської АРСР Оля Балікіна відправила до ГУЛАГу аж 16 осіб, включаючи батька — нібито за крадіжку хліба. Батьку дали десятку. Стільки ж одержала сама Оля через 12 років — під час війни вона пішла на фронт, потрапила в полон, повернулася після звільнення до Отради, де на неї й донесли односельці.

Доносили один на одного і в ГУЛАГу – за це платили. Військовополонених купували за їжу. З 1946 по 1947 рік лише в таборах Ленінградської області кількість донощиків серед полонених збільшилася більш ніж у 10 разів — до півтори тисячі. Легко зрозуміти, що чим нестерпнішими були умови, тим легше погоджувалися стукати.

— Професійні стукачі — це не люди, які до нас із Марса прилетіли. Це звичайні люди, які мають дуже невеликий з різних причин спектр стратегій виживання, — пояснює Валентина Ліхошва. — Це для них форма виживання. Тому, хоч би як це звучало, донощики — теж свого роду жертви того, що відбувається.

Людина, що опирається, зберігає суб'єктність. Той, хто не пручається, розпадається. З таких людей і виходять донощики. Стукачество стало соціально схвалюваним і поширеним способом захистити себе.

Днями в Мурманську людина поскаржилася в поліцію на людей, з якими випивала, бо вони співали українських пісень і їй стало страшно. Суспільство розколоте, і коли ти стикаєшся з людьми, які намагаються протистояти тому, що відбувається, тобі здається, що вони становлять загрозу для твого маленького світу. А раптом хтось першим донесе на те, що ти з ними спілкуєшся? Так сологубовський Передонов пристрасно доносив на всіх, будучи сам їдаючи страхом доносу і вважаючи, що зі студентських років він перебуває під таємним наглядом поліції: «У кожному місті є таємний жандармський унтер-офіцер. Він у цивільному, іноді служить, або торгує, або там ще що робить, а вночі, коли всі сплять, одягне блакитний мундир і шість до жандармського офіцера».

— Метод доносу нормалізувався настільки, що людина бачить її як спосіб захисту та вирішення конфлікту, — пояснює психолог. — Чим більше ти вразливий, тим більше доноситимеш, щоб випробувати почуття захищеності, ілюзію безпеки. Навіть якщо за доноси не платять, написавши вперше, людина донесе знову.

Вгорі: серійне донесення проникло і до дитячих колективів стараннями пропагандистів, які оспівували подвиги «юних донощиків» у «Піонерській правді». У 1933 році

«Аргумент»

На цю тему:

• росія – країна "стукачів": жиелі Южно-Сахалінська написали донос на свого друга-українця, який у розмові з ними висловився проти російської агресії
• Країна донощиків: росіянина оштрафували за розмову з дружиною про війну
• У Кремлі планують відродити піонерію - з дітей робитимуть довбойобів
• Ленинские сучата. Как СССР растил армию юных стукачей
• Один «стукач» на 875 человек: осведомителькая сеть НКВД в Украине перед войной
• В Беларуси расцвело доносительство. “Стучат” не только частные лица, но и организации
• Ставка на агента