План росії для України схожий на той, який був реалізований у Чечні - The Atlantic

|
Версия для печатиВерсия для печати

Постійні вибухи артилерійських снарядів поблизу - це визначальна риса життя на Донбасі сьогодні. Росія намагається підтримувати свій наступ на сході України. Тож сліди війни видно скрізь: будинки розбиті й перетворені на руїни російськими крилатими ракетами, а українські танки й гаубиці їдуть на східні фронти.

На Донбасі на сотні кілометрів простягається фронт найбільш потужних боїв у Європі з часів Другої світової війни, - пише The Atlantic.

Російська воєнна машина, яка має перевагу в артилерії, повільно, але впевнено випалює собі шлях вперед, захоплюючи додатковий кілометр. Владімір Путін готує сходу України таку ж долю, яку він нав’язав іншій непокірній республіці на початку свого правління - Чечні. Російський план для України дуже нагадує цей старий і похмурий шаблон. Більш ніж два десятиліття тому Путін розв’язав кривавий конфлікт, який тривав роками. Тоді Москва знищила суверенну державу і підкорила собі її народ, перетворивши міста на руїни, а також посіявши хаос і страх. Втілення цього ж плану в Україні з населенням у 40 разів більшим, ніж в Чечні, буде експоненціально більш руйнівним.

Російський план втілюється за допомогою низки фаз. Перша з них - пацифікація. Вона проходить швидко там, де це можливо, і повільно й виснажливо там, не не можливо. В Чечні швидка частина пройшла у найбільш віддалених регіонах, в містах і селах на колись мальовничому узбережжі річки Терек. Російська армія пройшлася по ним в кінці 1999 року. У випадку України агресору вдалося швидко захопити південні регіони. Відкриті простори й недостатня кількість сил оборони дозволили російському наступу просуватися без особливого опору. Тому Херсон і Мелітополь в перший же тиждень війни потрапили під окупацію.

В інших регіонах легко озброєні захисники здебільшого змогли вистояти, особливо там, де вони змогли скористатися перевагами укриття міських районів. Тому тут Росія використовує іншу тактику. В кінці 1999 року і на початку 2000-го російська армія настільки потужно бомбардувала Грозний, що фактично перетворила кожну будівлю в чеченській столиці на руїни. Тоді в ООН визнали Грозний «найбільш зруйнованим містом на Землі». В Україні така ж доля спіткала Маріуполь. Від колись прекрасного й жвавого міста за три місяці облоги залишилися обгорілі руїни.

Видання також нагадує, що в разі відмови від безумовної капітуляції Росія намагається знищити не лише захисників, а й їхні сім’ї. В Чечні російські військові регулярно влаштовували розправу і масові розстріли у селах чи районах міст. В місті Нові Алди, наприклад, у лютому 2000 року російські військові стратили щонайменше 60 мирних мешканців. В Бучі, Ірпені і Бородянці теж мстилися мирним українцям за опір.

Коли російське завоювання завершення, Москва шукає когось на роль маріонетки, здатної впливати на місцеве населення. Навіть серед чеченців, духом опору яких надихалися Лев Толстой і Олександр Солженіцин, знайшлися охочі. Головний з них - Ахмад Кадиров, колишній головний муфтій Ічкерії. Його правління було коротким і закінчилося вбивством у 2004 році. Але його надзвичайно жорстокий син Рамзан, який і сам брав участь у війні проти Росії, став зручною для Москви заміною. В Україні теж знайшлися колаборанти як на раніше захоплених частинах Донецької і Луганської областей, так і в регіонах, які Росія окупувала нещодавно. Зазвичай, це або місцевий бандит, який бачить в приході окупантів нові можливості, або дрібний чиновник, готовий забезпечити певне відчуття нормальності поки іноземна армія намагається витіснити захисників країни.

І остання стадія - встановлення нового порядку. Звісно, певний час окупаційні сили будуть застосовувати силу, щоб стримати місцевих. Але з часом опір повинен згаснути, щоб окуповані регіони стали самодостатніми у власному пригнобленні. Тож з'являється новий апарат домінування, завданням якого буде викорінити залишки руху опору. Звісно, будуть і деякі символічні спроби заохочення. Наприклад, в Грозному збудували величезну мечеть і нові хмарочоси. Травмованих жителів будуть вчити новій версії власної історії, згідно з якою їхнє поглинання російським загарбником було нібито «повністю добровільним» або й взагалі порятунком від «радикалів» і «терористів», які хотіли всіх знищити. Зрештою, нове покоління виросте з відчуттям священного обов’язку служити Росії. Головну площу в столиці перейменують на честь Путіна, а лідер республіки буде називати себе «піхотинцем» російського автократа. Військова участь у наступному раунді російських імперських завоювань не просто буде очікуваною, а й примусовою. Молодих чоловіків з окупованих територій будуть кидати в вогонь нових війн.

Напевне, найбільш зловісним аспектом цього плану є готовність Росії чекати роками, якщо буде потрібно, щоб втілити його повністю. Навіть якщо, здавалося б, довготривале перемир’я відтягує прогрес у необхідних військових операціях. Перша Чеченська війна в середині 1990-х років не закінчилася перемогою Росії. Її вдалося здобути лише після принизливої поразки російської армії в другій битві за Грозний у серпні 1996 року, коли групи добре організованих чеченських підрозділів відрізали російські загони від поставок, влаштувавши їм пастку в місті. Грубі російські помилки в перший місяць вторгнення в Україну дуже нагадували поразки в агресії проти Чечні, яка тривала два роки. Тоді російська влада теж плекала абсурдні політичні очікування, що чеченці не будуть чинити опір. А міністр оборони РФ Павєл Грачьов оголосив, що Грозний буде захоплений за дві години силами одного лише десантного загону. Деморалізовані і спантеличені російські солдати теж тікали, кидаючи техніку.

В результаті з’явилася Хасавюртовські угоди, згідно з якими російські війська покинули майже всю територію Чечні. А Москва навіть певною мірою визнала чеченський суверенітет. Здавалося, що Грозний переміг. Але Москва проявила терпіння, очікуючи й спостерігаючи за тим, як новонароджена, але спустошена чеченська держава почала розпадатися. Роки війни зруйнували структуру центральної влади. І президент Ічкерії Аслан Масхадов не зміг встановити контроль над різними військовими формуваннями, які здобули владу в часи війни. В цій атмосфері хаосу, бідності й смерті світські націоналістичні сили, які сформували початковий рух за незалежність Ічкерії, були витіснені салафітськими ісламськими радикалами на чолі з Шамілем Басаєвим, а також іноземними ідеологами, такими як уроженець Саудівської Аравії Ібн аль-Хаттаб. Тим часом, Росія перебудувала армію й уряд. Спровокувавши другу війну з Чечнею, Москва використала свою кількісну перевагу в техніці, щоб знищити будь-який чеченський опір, перш ніж зайти в руїни Грозного.

Сьогодні в Чечні процес повністю завершений. Республіка вже давно досягла фінальної стадії інтеграції з імперією. Косметичний і тимчасовий мир триває в Грозному. Але за ширмою «косметичного» процвітання і численних кафе на вулицях столиці існує республіка страху, в якій окупанти у формі і без неї продовжують своє безкарне жорстоке правління. Нещодавнє минуле можна згадувати лише пошепки. Навіть за сімейним столом чеченці не наважуються критикувати Рамзана Кадирова. Адже за це їх можуть арештувати, катувати або й взагалі стратити.

Через 13 років після оголошення про кінець Другої Чеченської війни і придушення опору, Чечня все ще залишається найбільшим джерелом біженців у Європі. Люди тікають від упереджених репресій. І цей потік затьмарює хіба до рух біженців з України, де триває активна війна. Але при цьому злість накопичується. І майже всі чеченці очікують, що третя війна з Росією одного дня почнеться. При цьому, вони сподіваються, що цього разу Кадирова буде спіткати така ж доля, як і Муаммара Каддафі в Лівії.

Втілення російського плану на півдні і сході України все ще на ранньому етапі. В Херсонській області, яку Росія окупувала в травні, триває підготовка референдуму, який або проголосить фальшиву «незалежність», або «приєднає» регіон до Росії напряму. Сотні тисяч українців, які опинилися в окупації або були вивезені в Росію, тепер годують тією ж ревізіоністською версією «історії», яку студентам в Чечні нав’язують вже більше двох десятиліть.

Зараз доля України висить на волосині. Країна значно більша, ніж Чечня. І її люди готові боротися. Потік військової допомоги для Києва із Заходу не зрівняється з тим, на що могли розраховувати борці за Ічкерію. Однак, логіка конфлікту на виснаження поки на боці Росії. І стратегічна терплячість Путіна заснована на яскравому прецеденті. Москва знає, чого добивається у війні на сході України. Тому що це точно те ж саме, чого вона добилася в Чечні. Якщо Захід покине розорену Україну, спокусившись на фальшиве перемир’я, яке дозволить Росії зібрати сили для нового нападу на ослаблену сусідню країну, чеченський сценарій повториться.

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]